ЧЕРКАСИ МОЄ МІСТО

LOGOCOMMUNITY

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 08 Apr 2026 11:32:00 +0000

LOGOCOMMUNITY — сучасний логопедичний центр для дітей та дорослих

Ми працюємо не лише з симптомами, а й з причиною порушень мовлення.
Наш підхід: комплексна діагностика індивідуальна програма корекції робота логопеда + психолога
Допомагаємо при: активізації мовлення
затримці мовленнєвого розвитку порушеннях звуковимови труднощах у комунікації заїкання
дисграфія та дислексія
логопедичний масаж
підготовці до школи
Індивідуальні та групові заняття Онлайн по всій Україні та закордон Офлайн у м. Черкаси, вул Гоголя 253
Результат — чітке мовлення та впевненість у собі
Запис за телефоном: +380 77 152 27 69 Консультація у повідомленнях
LOGOCOMMUNITY — інвестиція у майбутнє вашої дитини та успішного майбутнього!

На Черкащині розташований географічний центр

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 08 Apr 2026 06:16:00 +0000

Саме на Черкащині розташований офіційний географічний центр нашої держави. Це не просто символічна назва, а результат точних математичних розрахунків науковців.

Як визначали центр? У 2005 році Державна служба геодезії, картографії та кадастру провела дослідження, використовуючи сучасні методи цифрової картографії. Фахівці вирахували «центр тяжіння» всієї території України в межах її офіційно визнаних кордонів.

Точні координати: Розрахунки зафіксували точку з координатами 49°01′ пн. ш. 31°28′ сх. д. Безпосередньо географічний центр знаходиться на околиці села Мар’янівка, що неподалік Шполи.

Символіка місця: У 2021 році, до 30-річчя Незалежності, у Мар’янівці відкрили унікальний арт-об’єкт - «Серце України». Навколо символічного серця розташовані 25 пар крил, що уособлюють усі області України та Крим. Це підкреслює єдність нашої держави, де Черкащина виступає природною та логістичною сполучною ланкою.

Сьогодні це місце є обов’язковою точкою для відвідування кожним, хто прагне відчути масштаб і цілісність нашої землі.

Історія Черкаського драмтеатру

DRYUNYA (DRYUNYA) — Mon, 06 Apr 2026 08:18:00 +0000

Історія Черкаського драмтеатру від заснування до відродження

Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка — це не просто архітектурна окраса центру міста, а справжній культурний «фенікс». Його історія сповнена тріумфів, реорганізацій та драматичних випробувань, які він щоразу долав, залишаючись головним осередком мистецтва в регіоні.

Черкаський драматичний театр сьогодні є однією з найбільш упізнаваних споруд міста. Проте мало хто знає, що коріння театрального життя Черкас сягає набагато глибше, ніж зведення сучасної будівлі, а сама трупа пережила десятки трансформацій.

Від аматорських гуртків до професійної сцени

Хоча офіційною датою заснування сучасного театру вважається 1932 рік, театральні традиції Черкащини закладалися ще наприкінці XIX століття. У 1920-х роках у місті діяв театр «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса, а пізніше — Черкаський робітничо-селянський театр.

Сучасна історія бере початок у березні 1932 року, коли на базі Третього вирішального театру Київської облпрофради було створено стаціонарний театр у Черкасах. У 1939 році, до 125-річчя від дня народження Кобзаря, театру було присвоєно ім’я Тараса Григоровича Шевченка, яке він з гордістю носить донині.

Будівництво «Палацу мистецтв»

Тривалий час театр працював у пристосованих приміщеннях. Сучасна велична будівля на Театральній площі з’явилася лише у 1965 році. Проєкт архітекторів Б. Кучера, Д. Кондрацького та М. Собчука став взірцем радянського модернізму. Простора глядацька зала на понад 800 місць, величезна сцена та унікальна акустика зробили його одним із найкращих майданчиків України.

Саме в цих стінах гартувалися легенди: тут працювали народні артисти України Наталія Терентьєва, Юрій Берлінський та багато інших майстрів, чиї імена назавжди вписані в історію української сцени.

Трагедія 2015 року та велике відродження

Найчорнішим днем у сучасній історії закладу став 1 липня 2015 року. Велика пожежа, що виникла в приміщенні, майже повністю знищила глядацьку залу, сцену та дах. Для театральної спільноти та мешканців Черкас це стало особистою трагедією.

Реставрація тривала понад п’ять років. Це був період «театру на колесах» — трупа продовжувала давати вистави в інших залах та на літніх майданчиках, доводячи, що театр — це перш за все люди, а не стіни.

У 2021 році театр нарешті відкрив двері для глядачів. Оновлена зала отримала найсучасніше світлове та звукове обладнання, нову механіку сцени, але при цьому зберегла свою впізнавану атмосферу.

Театр сьогодні: Голос Черкащини

Сьогодні Черкаський драмтеатр має статус академічного. Його репертуар — це складний сплав української класики («Наталка Полтавка», «Гайдамаки») та сучасних експериментальних постановок. Театр активно реагує на виклики часу: від початку повномасштабного вторгнення він став волонтерським хабом, а його вистави — терапією та культурним маніфестом для черкасців і переселенців.

«Черка́ське пи́во»

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 03 Apr 2026 16:48:00 +0000

ЗАТ «Черка́ське пи́во» — підприємство харчової промисловості України, зайняте у галузі виробництва та реалізації пива і безалкогольних напоїв. Розташоване у місті Черкаси.

вигляд (2010р)

Історія

Підприємство засноване 1910 року. З 1995 року Черкаський пивобезалкогольний завод перетворений на закрите акціонерне товариство, входив до складу Черкаського пивоб'єднання, пізніше до корпорації «Росинка». З 2004 року контрольний пакет акцій (80%) придбав російський впливовий бізнесмен вірменського походження Віталій Горигорянц, який закрив завод через його неприбутковість. 1 травня 2008 року він повністю зупинив виробництво, причиною чого називають подорожчання енергоносіїв та зростання ставок акцизного збору.

Завод випускав продукцію під торговою маркою «Дніпровське». У 2007 році доходи підприємства склали 12,6 млн гривень, що на 4,7% більше за 2006 рік. Випуск відповідно збільшився на 18% і становив 315,6 млн літрів. В період з 2008 по 2010 роки завод призупинив свою діяльність, основні цехи були продані на металобрухт.

У травні 2010 року підприємство отримало нових власників, які задекларували поступове відновлення виробництва. У червні того ж року підприємством було розлито першу партію мінеральної води марки «Квіточка», на черзі — відновлення випуску інших безалкогольних напоїв, а згодом і пива.

Асортимент продукції

Підприємство до 2008 року випускало пиво 5 сортів, а також 7 видів безалкогольних напоїв «Лібелла» та «Грайлик»:

«Дніпровське Золотисте» — світле, щільність 11%, міцність 3-3,8%, непастеризоване, варилося за старим рецептом, калорійність 37-42 ккал
«Дніпровське» — 12% алк. 4,4%об., 0,42 л, пастеризація, ТТХ 11-4,4, пляшка нестандартна 0,42л
«Черкаське Янтарне» — світле, щільність 12%, міцність 3,2%, калорійність, 41 ккал
«Князь» — напівтемне, щільність 14%, міцність 4,7-4,8%, калорійність 53 ккал, має зависоку для напівтемного пива щільність 14% та помірний смак без відчутних карамельних тонів
«Кобзар» — світле, щільність 12%, міцність 3,3%
«Люкс» — світле, щільність 13%, міцність 3,5-3,6%, калорійність 49 ккал

За радянські часи випускались також такі сорти пива:

«Мартовське» — темне, щільність 14,5%
«Жигулівське» — світле, щільність 11%
«Жигулівське Спеціальне» — світле, щільність 11%, калорійність 40-45 ккал
«Подільське» — світле, щільність 15%
«Слов'янське» — світле, щільність 12%
«Столичне» — світле, щільність 12%
«Українське Ювілейне» — темне
«Ячмінний колос» — світле, щільність 11%

З 2008 року право випускати пиво «Дніпровське золотисте» викупило підприємство «Уманьпиво», де продукція виробляється за черкаською рецептурою.

З 2013 року «Дніпровське золотисте» було повернуте на "Черкаське пиво", на сьогодні — завод випускає безалкогольні напоі "Квіточка", енергетичні напоі "Торнадо", слабоалкогольні напоі "ТЕКІТА", класичні лімонади. Встановлено нове обладнання для випуску продукції у стеклі, ПЕТ-пляшці, бляшаних банках.

2020 року планується відновити випуск пива за класичною технологією, і в першу чергу "Дніпровське золотисте".

Проводиться переобладнання заводу сучасним обладнанням, але виготовленим індивідуально, щоб зберегти тонкощі випуску улюбленого черкащанами пива.

Повна історія: від заснування до сьогодні

1. Початок (1910 рік) Завод був заснований під назвою «Новий пивоварний завод». Його власниками стали купець Аврум-Мойше Бень та колишній військовий Євстратій Єременко. Через тогочасні обмеження для євреїв у власності на нерухомість, Бень зареєстрував підприємство спільно з українським партнером. На той час завод виробляв близько 100 відер пива щодня. Цікаво, що в самих Черкасах пиво спочатку майже не продавали через монополію іншого підприємця, тому продукцію возили в Київську губернію та Катеринослав (сучасний Дніпро).

2. Війни та перерви Під час Першої світової війни діяв «сухий закон», тому пивоваріння зупинили. В цехах розмістили тютюнову фабрику та склади. Виробництво відновили лише у 1920-х роках після приходу радянської влади та націоналізації.

3. Радянський розквіт (1950–1980-ті) Після Другої світової війни завод був серйозно пошкоджений, але його відбудували у дві черги. Найбільшої потужності підприємство досягло у 70-80-х роках:

1971 рік: після модернізації завод міг випускати до 560 тисяч декалітрів пива на рік.
Продукція заводу (сорти «Жигулівське», «Ячмінний колос») була візитівкою міста.

4. Занепад і зупинка (1990–2008) У 1995 році підприємство реорганізували в ЗАТ «Черкаське пиво». Проте через конкуренцію з великими національними холдингами та відсутність інвестицій виробництво стало нерентабельним. 1 травня 2008 року завод офіційно зупинив роботу, а будівлі почали занепадати.

Вигляд з боку вулиці Благовісної

Відродження легендарного сорту «Дніпровське золотисте» відбулося у 2020–2021 роках. Це стало знаковою подією для міста, адже саме це пиво було «візитівкою» Черкаського пивзаводу в радянські часи та до моменту його зупинки у 2008 році.

Ось деталі того, як це відбувалося:

Процес відновлення

Підготовчий етап (2020 рік): Нові власники (зокрема ФОП Гладкий А. Г. та керівник проекту Сергій Сухін) оголосили про намір стовідсотково відновити рецептуру радянського «Дніпровського золотистого». Для цього на території старого заводу збудували новий цех площею близько 1500 кв. м.
Запуск виробництва (кінець 2020 – початок 2021): Перші варки були заплановані на кінець 2020 року після встановлення сучасного обладнання, виготовленого за індивідуальним замовленням, щоб зберегти той самий «старий» смак.
Повернення на полиці: Активні продажі та дегустації оновленого сорту в мережах магазинів живого пива та призаводському магазині почалися з 2021 року.

Що змінилося в рецептурі?

Хоча пивовари заявляли про 100% відповідність старій рецептурі, сучасне «Дніпровське золотисте» — це нефільтроване та непастеризоване («живе») пиво.

Склад: вода, солод ячмінний, хміль, дріжджі.
Характеристики: воно має характерний терпкий присмак і легку солодкуватість, яку пам'ятають черкащани старшого покоління.
Сьогодні легендарне «Дніпровське золотисте» виробляється в Черкасах на двох основних локаціях, що може трохи плутати споживачів, оскільки права на бренд та потужності мають свою специфіку.
Ось де саме його варять станом на 2026 рік:
Основне виробництво (Відроджений завод)
Найбільший обсяг «Дніпровського золотистого» (зокрема те, що продається у скляних пляшках та бляшанках) виготовляється на потужностях, які територіально відносяться до старого пивзаводу, але юридично оформлені як:
- Виробник: ФОП Гладкий А. Г. (або афілійовані структури).
- Адреса: вул. Благовісна, 436. Це саме та локація, де завод працював до 2008 року. Саме тут після 2020 року було встановлено нове обладнання для масового відродження цього сорту за рецептурою 11% щільності.

Черкаський пивзавод на березі Дніпра

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 03 Apr 2026 09:27:00 +0000

Ви пам’ятаєте той самий запах солоду, який розносився центром міста в районі набережної? Для багатьох черкащан запах солоду, асоціюється з дитинством та «тим самим» черкаським пивом, за яким вишиковувалися черги. Сьогодні від колись потужного виробництва залишилися лише спогади та загадкові підземелля.

Історія з присмаком хмелю. Черкаський пивзавод на березі Дніпра був не просто підприємством - це був справжній індустріальний символ міста. Його історія почалася ще в дореволюційні часи (1910 рік), коли збудували перші цехи. Чому саме тут? Все просто: доступ до дніпровської води та зручна логістика робили це місце ідеальним для броварні.

Загадкові підземелля. Найцікавіше ховалося не у цехах, а під ними. Справжня гордість заводу - унікальні багатоярусні підвали. Вони були викладені з дореволюційної цегли, яка витримувала температуру навіть у найспекотніше літо. Саме тут, у глибині, у величезних дубових бочках визрівало пиво, що мало унікальний смак.

Сучасність. З 1995 року Черкаський пивобезалкогольний завод перетворений на закрите акціонерне товариство, входив до складу Черкаського пивоб'єднання, пізніше до корпорації «Росинка». З 2004 року контрольний пакет акцій (80%) придбав бізнесмен вірменського походження Віталій Горигорянц, який закрив завод через його неприбутковість. 1 травня 2008 року він повністю зупинив виробництво, причиною чого називають подорожчання енергоносіїв та зростання ставок акцизного збору. У травні 2010 року підприємство отримало нових власників, які задекларували поступове відновлення виробництва. Яка там ситуація зараз, ми не знаємо.

Час виявився невблаганним до «пивного гіганта». Зі зміною епох та економічних реалій завод зупинився. Цехи потроху розібрали, територію занедбали, а унікальні підвали, які могли б стати частиною туристичного маршруту чи стильного арт-простору, опинилися під замком або засипаними.

Сьогодні це місце нагадує «індустріальний привид». Тихі руїни на березі Дніпра мовчать про те, скільки літрів легендарного черкаського напою тут було зварено і скільки таємниць зберігають ці старі стіни.

Чаїний острів

DRYUNYA (DRYUNYA) — Mon, 30 Mar 2026 09:05:00 +0000

Чаїний острів — штучний річковий острів у Кременчуцькому водосховищі. Знаходиться неподалік від набережної міста Черкаси, навпроти мікрорайону Митниця.

Острів розташований за 1 км від черкаської набережної, та за 700 м від північної точки урочища Пустир. Вузький та видовжений, має виражену форму букви П із похилими західною та східною гілками, що направлені на північ. Всередині цієї фігури утворилась своєрідна лагуна. Довжина західної гілки 810 м, східної - 980 м, перемички між ними - 1420 м. Ширина в різних місцях коливається від 20 до 150 м. Східна гілка у повноводні роки може частково підтоплюватись.

Історія

Після створення у 1959 році Кременчуцького водосховища, історична місцевість Митниця, а також переважна більшість річкових островів поблизу Черкас, були затоплені його водами. Пізніше, з початку 1980-х тут почались масштабні намивні роботи з метою побудови нового мікрорайону. Чаїний острів теж був створений шляхом намиву піщаних грунтів на мілководді водосховища за лінією фарватера. Він мав би стати частиною рекреаційної зони перспективного мікрорайону, але економічні проблеми СРСР та його подальший розпад не дали цим планам реалізуватись. З часу появи острів не мав визначеної власної назви, проте з часом серед місцевих мешканців закріпилась назва Чаїний, оскільки він став домівкою для великої кількості чайок (розмовна назва птаха мартина), що населяють береги водосховища, та є одним із своєрідних символів Черкас^[2]. Іноді його також називають Мурашиний, через велику кількість мурашок.

Ландшафт

Ландшафт острова дуже подібний до Пустиря, оскільки вони мають спільне походження. Основу острова складає намитий піщаний масив, що вкритий негустою травою, чагарником і дикорослими вербами та тополями. Частина берегової лінії вкрита очеретом. Господарська діяльність людини відсутня. Острів ненаселений, проте влітку тут часто розбиваються наметові містечка місцевих мешканців і відбувається таборування вихованців черкаської дитячо-юнацької спортивної школи з веслування. Згідно з чинним генпланом міста Черкаси Чаїний острів має стати парковою зоною.

Як придумали не відомі (ніколи так не називався) Острів Кохання ВИГАДКА та БРЕХНЯ

Острів Кохання в Черкасах - це одна з найромантичніших та водночас найзагадковіших локацій міста. Він розташований посеред Дніпра, прямо навпроти центрального узбережжя. У народі його найчастіше називають Чайкою або Чаїний острів, хоча (також БРЕХНЯ) на мапах він може позначатися і як острів Кохання. Це той самий острів, який ми бачимо з пірса на Митниці або з Пагорба Слави. Назва «Чайний» прижилася через величезні колонії річкових чайок та інших птахів, які там гніздяться, а «Острів Кохання»БРЕХЛИВА НАЗВА, то вже більше маркетингова та романтична назва, яку використовують для прогулянок на катерах.

Ось детальний гайд, як туди потрапити та чи варто воно вашого часу.

Як дістатися? Оскільки це справжній острів, пішки або на авто туди не потрапити. Є три основні способи:

Прокат човнів або каяків: Найпопулярніший варіант. На пляжах «Живчик» або «Митницький» працюють пункти прокату. Оренда каяка або сап-борда дозволить вам допливти до острова за 15–20 хвилин спокійного ходу.

Приватні катери: Біля річкового порту або яхт-клубів часто чергують власники катерів. Можна домовитися про «трансфер»: вас відвезуть, залишлять на острові на пару годин і заберуть в обумовлений час.

Взимку по кризі: Коли Дніпро сковує міцний лід, до острова можна дійти пішки. Це улюблений маршрут для зимових прогулянок та рибалок. Важливо: завжди перевіряйте товщину льоду та прогнози ДСНС - це може бути небезпечно!

Чи варто воно того? Коротка відповідь: Так, якщо ви шукаєте самоти та красивих краєвидів.

Плюси поїздки:

* Панорама міста: З острова відкривається найкращий вид на Черкаси. Звідси видно і Пагорб Слави, і «Білий Лотос», і всю берегову лінію. Це ідеальна точка для фотосесій на заході сонця.

* Відсутність натовпу: На відміну від міських пляжів, тут немає гучної музики та натовпів людей. Тільки шум хвиль та крики чайок.

* Дика природа: Острів вкритий густою рослинністю. Влітку тут можна знайти затишні піщані лагуни з чистою водою.

* Романтика: Сама назва говорить за себе. Поїздка на човні до «власного» острова — безпрограшний варіант для побачення.

Мінуси та нюанси:

* Відсутність інфраструктури: На острові немає туалетів, роздягалень чи смітників. Все, що ви привезли з собою (їжу, воду), доведеться забирати назад.

* Комарі та комахи: Влітку, особливо ввечері, їх тут дуже багато через густу траву. Обов'язково беріть репелент.

* Сміття: На жаль, деякі «туристи» залишають після себе сліди перебування. Чистота острова часто залежить від відповідальності попередніх відвідувачів.

Порада від місцевих:

Найкращий час для відвідування - будній день або ранок вихідного. Візьміть із собою плед, термос із чаєм та обов'язково зарядіть телефон, пам'ять заб'ється фотографіями дуже швидко.

Чим дихають Черкаси

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 25 Mar 2026 12:59:00 +0000

Чим дихають Черкаси: у Дніпровському мікрорайоні рівень формальдегіду зашкалює

Протягом минулого тижня (16–21 березня) у Черкасах спостерігалося значне погіршення якості повітря. Найскладніша ситуація зафіксована у Дніпровському мікрорайоні, де концентрація формальдегіду суттєво перевищила допустимі межі.

Про це повідомили фахівці Черкаського обласного центру з гідрометеорології за результатами регулярного моніторингу.

Де повітря найбрудніше?

За даними метеорологів, перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин фіксували в усіх основних районах міста:

Дніпровський мікрорайон (район «Д»): став епіцентром забруднення формальдегідом — його вміст у повітрі перевищував норму у 1,7–3,7 раза. Також тут зафіксовано у 1,7 раза більше пилу, ніж дозволено.
Центр міста: екологи виявили перевищення вмісту пилу (у 1,7 раза), діоксиду азоту (у 1,2–1,4 раза) та аміаку (у 1,2–1,5 раза).
Південно-Західний район: ситуація схожа — пил перевищив норму у 1,7 раза, діоксид азоту у 1,2–1,3 раза, а аміак — у 1,1–1,2 раза.

Позитивна динаміка на тлі перевищень

Попри тривожні цифри, синоптики зазначають, що порівняно з позаминулим тижнем середньодобова концентрація більшості шкідливих домішок у Черкасах дещо знизилася. Проте рівень формальдегіду все ще залишається критично високим.

Нагадаємо, що формальдегід — це безбарвний газ із різким запахом, тривалий вплив якого може негативно позначатися на дихальній системі та загальному самопочутті мешканців.

Черкаський «АЗОТ»

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 25 Mar 2026 12:52:00 +0000

Історія черкаського «Азоту». Це не просто хроніка будівництва заводу, це історія про те, як сонне провінційне місто на березі Дніпра раптово перетворилося на індустріальний центр, куди з’їжджалися тисячі молодих людей з усього колишнього союзу.

Ось найцікавіші факти та моменти з «біографії» нашого хімічного гіганта, які сформували сучасні Черкаси.

1. Березень 1964-го: Народження «Первістка». Офіційним днем народження заводу вважається 14 березня 1964 року. Саме тоді, після трьох років виснажливого будівництва посеред піщаних пустирів, на першій черзі цеху аміаку було отримано перший продукт.

Для Черкас це була подія космічного масштабу. Уявіть: місто, яке до цього асоціювалося лише з цукроварнями та тютюном, раптом видало хімічний продукт. Кажуть, що перші літри аміаку зустрічали ледь не з оркестром, адже це означало, що гігант «ожив».

2. Чому саме Черкаси? (Таємниця локації). Багато хто питає: чому таку небезпечну хімію поставили так близько до Дніпра? Відповідь прагматична.

Вода: Хімічний синтез потребує неймовірної кількості води для охолодження. Дніпро був ідеальним джерелом.

Газ: Саме через Черкаси прокладали магістральні газопроводи, а природний газ — це головна сировина для аміаку.

Логістика: Залізниця та річковий порт дозволяли відвантажувати добрива баржами по всьому світу.

3. Як «Азот» збудував Південно-Західний район. Якби не завод, ми б не мали того Південно-Західного району (ПЗР), яким він є зараз. Завод ріс швидше, ніж місто встигало будувати житло. Щоб розселити тисячі хіміків, почали зводити цілі масиви «панельок».

Спеціально для «Азоту». Тут спроектували найдовшу тролейбусну лінію в місті (легендарні маршрути №7 та №10). Досі багато хто пам'ятає ці «штурми» тролейбусів під час перезмінки, коли тисячі людей одночасно їхали в бік промзони.

4. Епоха «Капролактаму» та капронові колготки. У 70-х на «Азоті» відкрили виробництво капролактаму. Для звичайної людини це звучить складно, але для жінок того часу це була революція. Саме черкаська сировина йшла на виготовлення капронових ниток, з яких потім робили дефіцитні колготки та штучне хутро. Черкаси фактично «одягали» величезну територію.

5. «Азот» — рятівник міської екології (Парадокс). Це факт, про який знають не всі мешканці: очисні споруди «Азоту» — це головні «нирки» Черкас. Заводські потужності очищують не лише промислові відходи підприємства, а й майже всі каналізаційні стоки всього міста. Без роботи азотівських фільтрів Черкаси просто не змогли б функціонувати як сучасний мегаполіс.

6. Рекорди та масштаби. Територія: Завод займає понад 500 гектарів. Якщо ви захочете обійти його пішки по периметру, вам знадобиться кілька годин активної ходьби.

Символ міста: Смугасті труби «Азоту» — це перший орієнтир, який бачать люди, під’їжджаючи до міста з боку Сміли чи дамби. Для багатьох черкащан вигляд цих труб означає одне: «Я вдома».

Що цікавого відбувається зараз?

Сьогодні «Азот» — це не лише добрива. Підприємство стало одним із головних донорів міського бюджету. Попри війну та енергетичні виклики, завод продовжує працювати, бо без черкаської селітри українські фермери просто не зможуть зібрати врожай.

Черкаси. Готель "Турист"

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 20 Mar 2026 13:28:00 +0000

Черкаси. Готель "Турист", 1971 р.

Як гарне фото, яке гарне місце.

Дякуємо Ю.Мезенцеву за знахідку фото.

Його давно немає.
Немає вже й Ювілейного парку — тепер це Сосновий бір.
Але якщо пройтися там тихо, без поспіху — здається, що він десь поруч. Просто не видно.

П’ять поверхів. Світлі номери з балконами.
Скляна стіна — і за нею сосни.
Телефон у номері — тоді це було не дрібниця.
Ресторан, куди заходили і з парку, і через вестибюль.

“Турист” не був розкішним.
Він був правильним.
Зручним. Живим. Своїм.

Тут селилися люди з інших міст і країн.
Тут хтось вперше бачив Черкаси.
І, можливо, саме звідси починалося чиєсь перше враження про місто.

Його відкрили у 1970 році.
Сильний, сучасний проєкт — настільки, що його копіювали за кордоном.

А потім — тиша.

1993 — відключили тепло.
І разом із ним — ніби вимкнули життя.

Будівля почала вмирати повільно.
Без рішень. Без захисту. Без господаря.

Виносили все.
Ламали, різали, розтягували.
В кімнатах, де жили люди, з’явилися випадкові тіні.

І в якийсь момент залишився тільки каркас. Порожній. Холодний.

У 2006 його знесли.
Без особливого шуму. Без прощання.

Зник ще один шматок Черкас.

Але пам’ять дивна річ.
Вона не знає демонтажу.

І для тих, хто пам’ятає —
“Турист” досі стоїть.
Десь між соснами.
Десь у місті, яке ми втратили разом із ним.

Черкаський завод хімічних реактивів

DRYUNYA (DRYUNYA) — Thu, 19 Mar 2026 12:02:00 +0000

Черкаський завод хімічних реактивів. Історія заводу «Черкаський завод хімічних реактивів» — це ще одна сторінка потужного індустріального минулого Черкас, яка тісно пов’язана з розвитком хімічного кластеру міста у другій половині XX століття.

Заснування та спеціалізація

Завод розпочав свою роботу в 1960-х роках. На відміну від гіганта «Азоту» або «Хімволокна», це підприємство мало вужчу та більш наукомістку спеціалізацію. Воно було частиною загальносоюзної системи виробництва чистих хімічних речовин, необхідних для лабораторій, наукових інститутів, космічної галузі та оборонного комплексу.

Чим був відомий завод? У часи свого розквіту «Хімреактив» був унікальним об'єктом:

Унікальна номенклатура: тут виробляли понад тисячу найменувань продукції — від індикаторів та сорбентів до рідкоземельних елементів і органічних розчинників високої чистоти.

Лабораторна база: при заводі діяли потужні дослідницькі центри, де розробляли нові методи синтезу речовин.

Експорт: черкаські реактиви постачалися не лише по всьому СРСР, а й експортувалися до Європи та Азії.

Період трансформації. Після 1991 року підприємство пережило складні часи приватизації та зміни форми власності. Воно було реорганізоване в ПрАТ «Черкаський завод хімічних реактивів».

Незважаючи на економічні кризи, заводу вдалося частково зберегти свій профіль довше за багатьох «сусідів» по промзоні.

Підприємство продовжувало випускати:

*Реактиви для лабораторної діагностики.

*Дезінфікуючі засоби та антисептики.

*Хімічну продукцію для аграрного сектору та промисловості.

Сучасність. Насправді ситуація з Черкаським заводом хімічних реактивів виглядає так:

Припинення профільної діяльності: Як цілісний виробничий комплекс і потужний суб'єкт хімічної галузі завод фактично припинив своє існування. Процеси банкрутства та ліквідації, що тривали роками, призвели до того, що основні потужності з синтезу унікальних реактивів більше не функціонують.

Статус території: Сьогодні це швидше промислова зона, а не єдиний завод. Територія на вулиці Чигиринській була сегментована: значна частина корпусів перебуває в занедбаному або напівзруйнованому стані, а вцілілі приміщення здаються в оренду під склади, СТО чи дрібні цехи, які часто взагалі не пов'язані з хімією.

Торгова марка та спадок: Хоча в реєстрах ще можуть значитися правонаступники або юридичні особи зі схожими назвами, вони переважно займаються торгівлею (перепродажем) залишків продукції або іншої хімії, а не власним складним виробництвом.

Отже, колишнього гіганта «Хімреактиву» як працюючого промислового об'єкта сьогодні не існує. Це ще один приклад деіндустріалізації Черкас, де колись унікальне наукомістке підприємство перетворилося на складські площі.

Пляжі Черкас для купання і відпочинку

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 18 Mar 2026 10:01:00 +0000

Найкращі пляжі Черкас для купання і відпочинку

Оскільки Черкаси знаходяться на березі Кременчуцького водосховища, то влітку однією з основних розваг є саме відпочинок біля водойми, який пропонують пляжі Черкас. Більшість з них відкриті для відвідування, однак є і приватні території. Довга піщана берегова лінія приваблює не лише місцевих жителів, але й туристів.

Митницький пляж.
Пляж Смілянський.
Пляж Живчик.
Пляж Бочка.
Пляж Казбетський (колишній Пушкінський пляж).
Соснівський пляж пляж Черкаси.
Дахнівський пляж.

Не залежно від того, яку локацію для відпочинку ви обрали, з неї буде видно Черкаську дамбу.

Відпочинок біля води у Черкасах

Оскільки пляжі знаходяться біля водосховища, то варто враховувати, що під кінець липня – на початку серпня розпочинається цвітіння води. Плесо зеленіє. Тому найбільш сприятливим періодом для купання є саме червень і перша половина липня.

Митницький пляж Черкаси

У Черкасах пляж Митницький є однією із найпопулярніших локацій комунальної власності. Із назви зрозуміло, що розташований він у мікрорайоні Митниця. Його родзинкою є широка піщана зона.

Пляж є офіційним, тому тут зазвичай встановлюють роздягальні, парасольки від сонця (грибки) та смітники. Також є рятувальний пост.
Часто облаштовують майданчики для пляжного волейболу та футболу. Це популярне місце для активної молоді.
Можна знайти невеликі дитячі зони або майданчики неподалік.
Берег піщаний, захід у воду переважно плавний, що зручно для відпочинку з дітьми.

Безумовною перевагою є його функціонування у жвавому районі, де працюють різні заклади: кав’ярні та ресторани.

Пляж Смілянський Черкаси

Пляж також належить до комунальної власності і розташовується в районі вулиці Смілянської.

У сезон там кожного дня працюють рятувальники. Здійснюється прибирання території й чищення піску.
На території є стандартний набір: кабінки для перевдягання, лавочки, смітники та туалети.
Пляж піщаний, досить широкий.
Захід у воду плавний, що характерно для цієї частини узбережжя.

Якщо порівнювати із Митницьким, то Смілянський буде дещо спокійнішим за своєю атмосферою.

Черкаси пляж Живчик

Місцеві пам’ятають його попередню назву – Рів’єра. Не належить до комунальної власності та вирізняється найбільш облаштованими зонами для відпочинку. Розташований на вулиці вулиці Героїв Дніпра.

Можна взяти напрокат шезлонги (лежаки) та парасольки.
На території або поруч працюють бари та літні кафе.
Є роздягальні, душові кабінки та туалети.
Пісок тут регулярно чистять, захід у воду пологий і піщаний.
Є волейбольний майданчик, який майже ніколи не буває порожнім.

Живчик має досить динамічну атмосферу, ввечері там влаштовують дискотеки. Зазвичай, збирає багато відвідувачів, тому на вихідних буває складно орендувати лежаки.

Пляж Бочка у Черкасах

Офіційна назва – розважально-оздоровчий комплекс «Бочка». Це приватна зона відпочинку в Черкасах на березі Дніпра.

Широкий піщаний берег, обладнаний роздягальнями, туалетами та душовими.
Вхід на територію зазвичай вільний, проте додаткові послуги платні.
Можна орендувати шезлонги та парасольки.
Працює басейн.
Можна орендувати альтанки з мангалами для великих компаній.
На території працює ресторан з літньою терасою та живою музикоюю.
Доступна оренда катамаранів.
Є дитячий майданчик з гойдалками.

Для відпочинку в альтанці, орендувати її варто завчасно, особливо у пік сезону.

Пляж Казбетський у Черкасах

Це той самий пляж Пушкінський у Черкасах, що змінив свою назву і став Казбетським. Розташований неподалік історичного району Казбет.

Кілька років тому тут провели масштабну реконструкцію: завезли новий пісок, встановили сучасні парасольки-перголи з дерева, нові роздягальні та лавочки.
Пляж вважається одним із найкращих для активного відпочинку.
Має майданчики для пляжного волейболу та футболу.
Є питні фонтанчики, літні душі та туалети. Також працює рятувальний пост.

Завдяки близькості до Казбетського спуску та гарному ландшафту, сюди приходять не лише купатися, а й просто посидіти біля води або зустріти захід сонця.

Соснівський пляж

Його по праву називають найбільш мальовничою зоною Черкас. Розташований у мікрорайоні Соснівка, поблизу крутих схилів «Соснового бору».

Він вважається найзеленішим міським пляжем, адже сосновий ліс доходить до самої води. Там особливе цілюще повітря із запахом хвої.
Вважається ідеальним місцем для тих, хто не любить пряме сонце. Багато природнього затінку.
Є роздягальні, лавочки, смітники та рятувальний пост.
Захід у воду переважно піщаний і поступовий, проте подекуди можуть траплятися корені дерев або мул.

З берега відкривається чудовий вид на дамбу та острови. Саме тут знаходиться знаменитий «Міст кохання».

Дахнівський пляж

Вважається найспокійнішою зоною для відпочинку біля води у Черкасах, хоча і найбільш віддаленою. Тут набагато менше людей, ніж на Митницькому чи Казбетському пляжах. Сюди їдуть ті, хто хоче втекти від міського галасу. Оточений деревами, що створює затишну атмосферу, схожу на заміський відпочинок. На території встановлені роздягальні, лавочки та смітники.

Ремонт підпірної стіни на Замковому узвозі

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 17 Mar 2026 14:49:00 +0000

Ремонтують підпірну стінку на Замковому узвозі у Черкасах.

У Черкасах розпочали ремонт підпірної стінки на Замковому узвозі.

Про це повідомили на сторінці КП «Челуаш».

«Такі роботи виконуються для зміцнення конструкції, запобігання подальшому руйнуванню та забезпечення безпечної експлуатації цієї ділянки», - зазначають комунальники.

Роботи проводяться в межах утримання вулично-дорожньої мережі міста.

Нагадаємо, Замковий узвіз у Черкасах є не лише гарним місцем для туристів, його також полюбляють місцеві жителі. Це одна із найбільш атмосферних вулиць, де минувшиною дихає буквально кожен метр. Історія Замкового узвозу починається у XIV–XVI століттях із спорудженням на ньому замку.

Замковий узвіз у Черкасах

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 17 Mar 2026 14:47:00 +0000

Замковий узвіз у Черкасах: місце, де зустрічаються епохи та закохані

Замковий узвіз у Черкасах є не лише гарним місцем для туристів, його також полюбляють місцеві жителі. Це одна із найбільш атмосферних вулиць, де минувшиною дихає буквально кожен метр. Історія Замкового узвозу починається у XIV–XVI століттях із спорудженням на ньому замку.

Старовинне серце Черкас: архітектура замкового узвозу

Якщо центральні вулиці міста забудовані переважно за чіткою «сіткою», то узвозу вдалося зберегти природний вигин та унікальний ландшафтний характер.

Будинок грабаря Кулика

Адреса пам’ятки – Замковий узвіз, 9. Вона вважається візитівкою узвозу. Зведена на початку XX століття є зразком цегляного модерну з елементами неоготики.

Красивий фасад оздоблений витонченою фігурною кладкою, стрілчастими вікнами та вежеподібними еркерами. Здається, що будинок ніби «спускається» сходами, як і рельєф гори.

Жіноча міністерська гімназія

Саме її архітектура впливає на загальну панораму узвозу, адже будівля розташована на вершині узвозу. Це робота славетного Владислава Городецького, того самого автора Будинку з химерами, що у Києві. Представляє модернізову класику із вкрапленнями неоренесансу.

Будівля виконана із характерними для Городецького пропорціями: монументальні форми, високі стелі. Свого часу вона була символом прогресу та важливості освіти у Черкасах.

Свято-Троїцька церква

До 1960-х років архітектурним фіналом узвозу була кам'яна церква, яку звели у 1859 році на місці старого дерев’яного храму.

Вона була збудована у візантійсько-руському стилі й слугувала головним орієнтиром для суден на Дніпрі. Сьогодні її фундамент став основою для монумента «Батьківщина-мати», цей факт змінив духовну домінанту на меморіальну.

Біля підніжжя узвозу збереглися залишки одно- та двоповерхових цегляних будинків кінця XIX століття. Вони вирізняються характерним «черкаським цегляним стилем» — використання місцевої вогнетривкої цегли без тинькування, де декор створювався виключно завдяки майстерності мулярів. Це будинки колишніх рибалок, дрібних торговців та чиновників річкового порту.

Пам’ятники Замкового узвозу в Черкасах

Будинок з грифонами. Розташований за адресою Замковий узвіз, 1. Будинок звели у 1890-х роках швейним підприємцем Левом Куперштейном. За свою понад столітню історію він неодноразово змінював свої ролі. Був майстернею власника, слугував відділком поліції, гуртожитком студентів фельдшерсько-акушерського технікуму, будівлею для служби повітряного спостереження і зв'язку. Головною окрасою фасаду є парні фігури грифонів — містичних істот з головою орла та тілом лева. У народних віруваннях грифони вважалися охоронцями скарбів та оберегами для мешканців дому.

Сьогодні будинок перебуває в центрі суспільної уваги та тривалих судових розглядів. У 2024 році розпочалися роботи з укріплення стін та ремонту даху. Забудовник обіцяє зберегти автентичний вигляд і відновити пошкоджені фігури грифонів, хоча активісти та містяни продовжують стежити за збереженням історичного обличчя будівлі.

Пагорб Слави. Меморіальний комплекс, з якого відкривається панорамний вид на Дніпро та «Черкаське море». Обов’язково потрібно відвідати це місце, аби відчути його велич і помилуватися краєвидами.

Лавка закоханих. Це об’єкт, що розташований на Замковій горі. Його часто обирають туристи, щоб зробити пам’ятні фото. Місцеві жителі і гості міста час від часу приходять сюди, щоб загадати бажання або залишити «замок кохання» на металевих конструкціях поруч. Вірять, що це символізує міцність стосунків. Головною цінністю цієї локації є неймовірна панорама на Дніпро і «Черкаське море».

Пам'ятник Богдану Хмельницькому знаходиться безпосередньо біля верхньої точки Замкового узвозу, на перетині з вулицею Байди Вишневецького. Прогулянковий маршрут до Дніпра починається саме з нього. Одразу за пам'ятником починається спуск, а поруч облаштовані оглядові майданчики, з яких відкривається чудовий вид на Долину троянд та річку Дніпро.

Туризм, Замковий узвіз і Черкаси – три теми, які тісно переплітаються між собою. Щоб краще зрозуміти місто на Дніпрі, краще замовити екскурсію та дізнатися про всі його таємниці. Замковий узвіз вважається найдавнішим у місті. Археологи стверджують, що він почав формуватися ще за часів палеоліту як природний яр. Раніше він називався Старобазарним, оскільки вів до нижнього ринку на Подолі (старій частині міста, яка тепер частково затоплена водосховищем). Старовинні будівлі на Замковому узвозі стають атмосферним фото для знімків.

Якщо говорити про події на Замковому узвозі Черкас, то до повномасштабного вторгнення їх було значно більше. Це і концерти на День міста, і фестивалі, що збирали тисячі людей. Цьогоріч в історичній місцині планують проведення Family Fest, а Долина троянд час від часу стає локацією для спортивних змагань.

Як дістатися до Замкового узвозу в Черкасах. Існує кілька способів, як дістатися до Замкового узвозу в Черкасах. Все залежить від того, де ви перебуваєте та який транспорт використовуєте. Радять орієнтуватися на сквер імені Богдана Хмельницького або готель «Дніпро», що розташовані на початку узвозу. Туди слідують більшість маршрутів громадського транспорту. Зупинка «Соборна площа» або «Вул. Байди Вишневецького».

Міст через «Черкаське море»

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 17 Mar 2026 14:46:00 +0000

Міст через «Черкаське море»: які факти і міфи має найбільша дамба України

Дамба у Черкасах має форму красивої дуги, що простягається могутнім Дніпром. Її довжина складає понад 13 кілометрів, а дорога кожного дня бачить тисячі автомобілів. Найдовша дамба в Україні оповита чималою кількістю міфів і легенд, частина яких стосується процесу будівництва.

Черкаський міст: історія Черкаської дамби у фактах

Щоб зрозуміти, чим особлива найбільша дамба України, потрібно з’ясувати її основні характристики.

Черкаська дамба довжина – за офіційними даними, протяжність становить 13-13,5 кілометрів.
Вона є переправою через Кременчуцьке водосховище
З’єднує Черкаси на правобережжі та село Благодатне на лівобережжі.
Складається з металевого мосту та бетонно-земляної дамби.
Через дамбу пролягає автошлях Н16.
Довжина металевого мосту – 1172 метри, ширина – 7 метрів.
Міст через Черкаську дамбу має судноплавні прольоти. Максимальна ширина одного з них – 100 м, висота 12,5 м.
Максимальний показник висоти під мостом — 15 м.

Важливо, що міст є об’єктом транспортної інфраструктури, тому його охороняють цілодобово. Рух пішоходів і велосипедистів переправою заборонений.

Черкаська дамба: важливі цифри

Потрібно розмежовувати дамбу і міст. Лівобережна ділянка бетонно-земляної дамби має невелику ширину. Саме на ній облаштовано двосторонній автошлях: по одній смузі у кожен бік. Оскільки дорожнє полотно вузьке, то це є однією із причин ДТП: водії порушують правила обгону. Ситуацію ускладнюють затори, які виникають через аварії.

Поряд із проїжджою частиною розташована залізнична колія.
На невеликому розширенні в районі колишнього затопленого села знаходиться залізничний роз'їзд Панськ.
Саме там розташовані допоміжні та житлові будинки працівників залізниці.
Ділянка є найширшим місцем дамби та улюбленою локацією для місцевих рибалок, адже зовсім поряд проходить фарватер.

З обох кінців мосту розташовані озера. На початку дамби, з боку Черкас, розташований зупинний пункт Соснівка.

Будівництво Черкаської дамби

Найбільша дамба України розпочинає свою історію у 1954 році з утворення Кременчуцького водосховища. За часів Другої світової там облаштували тимчасовий дерев’яний міст, однак виникла потреба підняти його мінімум на 4 метри. Тому рішенням стало спорудження нової переправи через Дніпро. У лютому 1956 року на місце будівництва прибули робітники організації «Мостопоїзд-473». Через три роки, влітку, розпочали монтувати металеві частини конструкції. Автомобільну частину проклали протягом 1960—1961 років.

У 1984 році постанова Ради міністрів УРСР затвердила генеральний план розвитку міста, який передбачав будівництво мосту для з’єднання Черкас із новим мікрорайоном (у перспективі новим містом) Черкаси-2.

В інституті «Дніпромісто» зайнялися розробкою проєкту нового мосту. Документами передбачалося, що він стане продовженням вулиці Михайла Грушевського і з'єднає навий намивний острів на лівому березі Дніпра. Міст мав мати 2 автомобільні смуги по 3,75 м ширини, 2 смуги для руху громадського транспорту по 4 м ширини, розподільчу та запобіжні смуги, 2 тротуари. Загальна ширина мосту повинна була мати 25 м, а довжина — 1847 м. Передбачалась наявність двох судноплавних прольотів шириною 120 та 140 м і висотою по 16 м. Кошторис такого мосту склав у цінах 1984 року 117,115 млн карбованців, але із закінченням брежнєвської епохи проєкт не був втілений, а місто почало розбудовуватись у західному напрямку.

Коли Україна стала незалежною, в управлінні Одеської залізниці виступили за перебудову вже існуючого мосту. Планували добудувати другу колію, використавши автомобільну частину. А для руху машин – хотіли збудувати окремий сусідній міст праворуч на 6 смуг. Такий амбітний проєкт був досить дорогим, тому держава не могла дозволити його реалізацію. План залишився лише на папері.

Коли відкрита Черкаська дамба? Дамбу, яка з'єднує береги Дніпра, було збудовано та введено в експлуатацію у 1961 році. Будівництво автомобільної частини тривало протягом 1960–1961 років після утворення Кременчуцького водосховища.

Черкаська гребля: легенди і правда

Дамбу будували на кістках і вона скоро розвалиться.

Хоча умови праці були важкими, а моральний аспект затоплення сіл — катастрофічним, технічно дамба побудована дуже солідно. Вона складається переважно з намивного піску, який за десятиліття спресувався і став дуже міцним. Основна проблема зараз — не сама дамба, а стан мосту та зношеність дорожнього покриття.

Під дамбою є секретні військові тунелі.

Жодних підтверджень існування підземних автомобільних чи залізничних тунелів немає. Дамба — це насипна споруда. Будь-які порожнечі всередині піщаного насипу під тиском мільйонів тонн води просто б схлопнулися.

Якщо дамбу прорве, Черкаси повністю підуть під воду.

Черкаси розташовані на високому правому березі. У разі гіпотетичного прориву основний удар прийдеться на низовини лівобережжя та території нижче за течією (в бік Кременчука). Проте «змити» місто на пагорбах вода не зможе.

Екологи все частіше говорять про реальні насліди побудови дамби. Вони стосуються кількох факторів. Оскільки проточність води невелика, то влітку водойма перетворюється на «зелене болото». Колишнє річище Дніпра поступово зникає під шаром намулу. Багато видів річкової риби не змогли адаптуватися до умов стоячої води.

Історичні пам'ятки Черкас, які варто побачити

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 17 Mar 2026 13:42:00 +0000

Історичні пам'ятки Черкас, які варто побачити

Черкащина – унікальний регіон, в якому зосереджені історичні пам'ятки Черкас, міст та сіл області різних часів. Одні розповідають про козацькі часи, інші знають секрети відомих шляхетських родів. Деякі культурні пам'ятки Черкас відомі кожному та впізнавані із першого погляду, а є такі, що досі мають нерозгадані сторінки, чим приваблюють дослідників. У цій статті розкажемо про найвідоміші пам'ятники в Черкасах та пам'ятки архітектури Черкаської області, які варто відвідати.

Видатні пам'ятки Черкас

Свято-Михайлівський кафедральний собор. Його називають найбільшим православним храмом України (висота 74 м). Збудований у візантійському стилі. Він здатний вмістити до 12 тисяч вірян одночасно.

Буддійський храм «Білий лотос» є найбільшим у Європі. Знаходиться на мальовничому схилі Дніпра. Хоча він не входить в історичні пам'ятки міста Черкаси, однак залишається унікальним культурним об’єктом.

«Блакитний палац» або готель «Слов'янський». Його збудували на межі ХІХ–ХХ століть, припускають, що за проєктом Владислава Городецького. Будівля передає стиль романтичної готики, поєднуючи витончені башточки і шпилі. Реставрація призвела до зміни кольору фасаду на жовтий, однак назва «Блакитний палац» історично закріпилася за пам’яткою.

Будинок Щербини або Палац одружень. Він не просто входить у пам'ятки культури Черкас, але є найрозкішнішим особняком старого міста. Колишня садиба інженера Щербини має ажурну ліпнину та чарівну вечірню ілюмінацію.

Пагорб Слави та Замкова гора. Це особлива локація, де колись височіла Черкаська фортеця. Сьогодні тут меморіальний комплекс із гігантською скульптурою «Мати-Батьківщина». Відвідувачам відкривається приголомшливий вид на «Черкаське море» (Дніпро).

Черкаський обласний краєзнавчий музей представлений величезною модерністською будівлею, форма якої нагадує скриню. Там зберігаються унікальні реліквії козацької доби та артефакти трипільців.

Парк «Сосновий бір» - у переліку визначні пам'ятки Черкас як садово-паркове мистецтво. Саме там можна побачити романтичний «Міст кохання», який пролягає через глибокий яр.

Пам'ятки міста Черкаси – це також Черкаська дамба. Найдовша дамба в Україні (близько 15 км), що перетинає Кременчуцьке водосховище. Міський пейзаж неможливо уявити без цієї інженерної споруди.

Вежа Шухова у Черкасах

Її ще іменують «Черкаська Ейфелева вежа». Одна із небагатьох гіперболоїдних конструкцій геніального інженера Володимира Шухова, яка зберегла до сьогодні.

Це сітчаста сталева споруда у формі гіперболоїда. Вона надзвичайно міцна, хоча візуально здається «легкою».

У 2022 році вежу прикрасили символічним розписом, а вночі вона має ефектне підсвічування. Це не просто «старе залізо», як можна подумати. Вона представляє пам'ятки історії Черкас світового рівня. Це справжній тріумф інженерної думки початку XX століття.

Музей «Кобзаря» у Черкасах

Музей «Кобзаря» Тараса Шевченка – входить у пам'ятки культури в Черкасах та вирізняється своєю унікальністю. В його стінах експонується лише одне видання. Аналогів у світі такому закладу немає.

Колекція налічує понад 6000 експонатів, серед яких сотні різних видань «Кобзаря».

Головним скарбом вважають перше видання «Кобзаря» 1840 року, надруковане в Петербурзі (до сьогодні збереглося лише кілька оригінальних примірників).

Пам'ятки архітектури Черкас

Чоловіча та жіноча гімназії.

Будинок лісничого (Театр ляльок).

Пожежне депо.

Рибний ряд.

Комерційні банки.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Пам'ятники Черкас

Історичні пам'ятки Черкащини – це не лише будівлі та величні споруди. На території обласного центру є ще й пам’ятники, варті уваги.

Монумент «Батьківщина-мати» на Пагорбі Слави.

Пам'ятник Тарасу Шевченку.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому.

Які є пам’ятки в Черкасах? Як і в кожному місті: офіційні і «народні». Пам'ятник сантехніку («Дядя Вася») належить саме до других.

Пам'ятник Фаготу і Коту Бегемоту.

Стіна любові та Стіна облич.

Замковий узвіз у Черкасах

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 13 Mar 2026 12:49:00 +0000

Замковий узвіз у Черкасах: хто і як відкрив портал до забудови

Замковий узвіз – без перебільшення найбільш знакова місцина для Черкас, адже звідси починалось місто. Проте скоро цього місця може не стати через забудову.

Як відкрився портал можливостей до забудови Замкового, хто до цього долучився, які методи використовує забудовник – у матеріалі «18000».

Замковий узвіз у Черкасах. Давнина

Усе почалося на цій землі – два замки, міжзамчище. Обростали хати, неподалік була церква, з’явилося кладовище. Черкаси з невеличкого форпосту Подільського князівства ставали важливим адмінцентром Князівства Литовського. Буквально – Черкаси з’явилися тут, на Замковому.

- На цьому місці виявили цвинтар 17–18 століття. Здається, 186 поховань, – розповів археолог Дмитро Куштан журналістці «18000». – Залишки жител. Одне житло початку 15‐го століття, це практично перші десятиліття існування міста Черкаси. Де збереглися дерев’яні конструкції, фрагменти дерев’яного посуду, керамічний посуд, прикраси.

Раніше про важливість збереження узвозу історики говорили з кожної праски. Та й зараз усі готові надати інформацію, але непублічно. Чесно зізнаючись, що дорожать роботою або, чесно змовчуючи про причину.

Розкопки ж на черкаському Подолі провели вперше орієнтовно на 738‐ий рік існування міста. Їх замовив забудовник перед тим, як залити територію бетоном.

Земля на Замковому узвозі

Історія зі скандальною забудовою почалася з півгектара землі по колишній вулиці Гагаріна (нині – Князя Ольгерда). У 2007 році міська рада віддала ділянку в оренду на 49 років, чим зараз маніпулюють посадовці.

- Мені просто цікаво, чому не виходили (мітингувальники – ред.), коли там за попереднього проєкту рішення, за попереднього міського голови був 14‐поверховий чи 15‐поверховий готель, – говорив у червні 2024‐го мер Черкас Анатолій Бондаренко у студії «18000». Однак, чи може громада 2024 року нести відповідальність за громаду в 2007‐му?

Проєкт про передання в оренду землі з’явився після рішення суду. І в ті роки це, як кажуть юристи, було частою практикою. Маєш плани на скандальну ділянку – іди в суд, аби чиновники потім могли показати обуреній громаді рішення. І, мовляв, можна навіть на засідання не йти.

- Це серйозний психологічний момент впливу на громадськість. Так орган місцевого самоврядування знімає з себе відповідальність, коли є певний спротив громадськості. Якщо це, наприклад, берег або лісова ділянка, – зауважила юристка Любов Полішкевич.

«18000» кілька місяців шукав подібну постанову, запитував у департаменту, у суду і навіть в орендаря:

- Писали на горісполкоми, виділяли, – сказав у відповідь засновник «АГРОПРОМ‐1992» Анатолій Бурський. – Жодних судів не було. Це брехня.

Замковий узвіз і каденція Одарича

У період надходження цього проєкту рішення в раду на посаду мера прийшов Сергій Одарич.

Нагадаємо: щоб побудувати що‐небудь у місті потрібні: земля із цільовим призначенням, яке відповідає намірам забудовників, містобудівні від мерії і, звісно, гроші. Якщо земля має невідповідне призначення, потрібно отримати від мерії документ, який це змінить. Якщо земля в історичній частині міста з низкою статусів, обмежень і заборон, – досягти мети буде довше, але реально.

- Дуже хотілося забудовнику мати широкі призначення. Йдеться про землі житлової та громадської забудови. Очевидно, вже тоді забудовник виносив намір будувати там житло, – пояснив колишній міський голова Сергій Одарич. - Нам вдалося відстояти те, що в рішенні чітко було вказано призначення.

Зрештою забудовник і мерія зійшлися на тому, що на ділянці виросте лише невеликий готель. Та фактично це надання оренди в заповідному місці під комерцію, де раніше гніздилися тільки столітні історичні споруди, дало зелене світло іншим.

Коли в 2010‐му почали писати зміни до генплану, орендар забажав уже не три поверхи, а 14‐ть. І з’явилися проєкти ще й на сусідні ділянки.

- Із боку Долини троянд група Порошенка і Свинарчука наполегливо ініціювали. За проєктом передбачали будівництво 24‐поверхових, здається, шість будинків, – пригадав Сергій Одарив. – А з іншого боку – група Бородая, Бурського. Це забудова Замкового узвозу. Але нам вдалося відстояти, і одна, і друга земельні ділянки отримали статус рекреаційної зони.

Каденція Бондаренка і Замковий узвіз

Далі, до 2016‐го року, нічого не відбувалося, поки місто не взялося готуватися до актуалізації генплану. Це документ, який визначає, що і як можна будувати в місті. Пояснювали зміни, зокрема, пошуком вільної землі для воїнів АТО, один із прикладів, кому насправді виділяли землю можна переглянути на ютуб‐каналі «18000». Ще пояснювали тим, що генплан застарілий.

Водночас планували перенести залізницю за межі міста, але цього так і не зробили. Тож прикрашали зміни до генплану красиво і інколи по суті, проте відкривали портал у пекло для Замкового, забудови колись заповідних зон, набережної тощо.

- Поверховість збільшена до п’яти поверхів, а висота будівлі – до 28. Мала б бути будівля на чотири поверхи висотою 28 метрів. Так звані «високі стелі», мабуть, – пояснював ще у 2017 році ексдепутат міської ради Ярослав Нищик.

Далі депутати дали дозвіл на передання ділянки по колишній Гагаріна, 60 в суборенду, чого попереднє рішення не дозволяло. Із 2018‐го ділянка перебуває під приватним підприємством «Надія», яке роком раніше купило ділянку біля будинку Школьнікова і орендувало одну на Замковому, 5.

Шлях до забудови вже значно розчищений, але в раді постійно блокували актуалізацію генлану. Роками розгляду за нього голосували насамперед «батьківщинівці» з Бондаренком і «Черкащани», у керівництві яких – Казаряни.

У 2020 році відбулися вибори. В Анатолія Бондаренка цього разу – більшість, у раді знову «Черкащани». І попри це, півтора року проєкт актуалізації не набирав голосів і піддавався критиці.

Його все ж підтримали у 2021‐му.

Також дивіться: Черкаси не отримують нічого: як у місті зникає коштовна земля?

Будівництво на Замковому узвозі

Того ж року депутати змінили цільове призначення ділянки на Замковому, 5, даючи дозвіл на зведення багатоповерхівок.

Далі були петиція про недопущення будівництва, яка рекордно зібрала голоси, і проведення громадських слухань. Далі – мітинги й позови прокуратури.

- 300 гектарів у нашому місті – це історична земля. Взяти будь‐яке будівництво сьогодні – це історична частина. Хто мені зараз заборонить будувати приватний будинок? Мій будинок стояв. Він приватизований – це моя власність, – прокоментував співзасновник ПП «Надія» Андранік Казарян.

Ще за два роки забудовник отримав останню вільну землю – Замковий узвіз, 7. Це сталося досить швидко. За місяць власниця того будинку отримала землю під ним безоплатно, а ще за два – уже «Надія» зі своєї бізнес‐партнеркою попросили містобудівні на реконструкцію будинку.

А ще факт. У той же тиждень, коли «Надія» просила погодження реконструкції, колишня фірма своячки мера просила погодження на свої кіоски. Всі все оперативно отримали.

На Замковому залишався ще Будинок із грифонами – це збудована наприкінці позаминулого століття двоповерхівка.

- Я ж не Господь Бог, щоб вам сказати, що буде завтра. Завтра прильот буде, і ніякого будівництва в Черкасах не буде взагалі. Про що ми говоримо? – відповів журналістці головний архітектор Віталій Чернуха.

І «приліт» таки стався. У вигляді будівельної техніки. Нині територія того, що залишилося від будинку, обтягнута зеленою тканиною. За його існування містяни боролися петиціями і мітингами. Та цей будинок наші предки 130 років тому так невдало побудувати там, куди в 2010‐му впав інтерес будівельного гіганта. Він хоче бачити на історичній землі гігантський ЖК. І для цього десяток років стягував по клаптику ділянки. Чого влада нібито не хоче, але дозволи таки дає.

- Особисто я проти забудови, – казав у тому ж червневому ефірі «18000» мер Черкас Анатолій Бондаренко. – Як міський голова – не маю важелів не дати, не дозволити приватним особам на своїх власних ділянках робити реконструкцію.

Замковий і громада Черкас

Окрім факту, що на Замковому узвозі зародились Черкаси, ця земля має і юридичні статуси: із 1991 року це заповідна територія «Черкаські берегові схили», охоронних зон «Стародавні Черкаси», «Середньовічні Черкаси» і «Замкова гора».

Що цей історичний статус применшує – це де‐факто дозволи міської ради вкатати територію в бетон. Чи задумувалися колись, що 43 особи в Черкасах вирішують долю багатьох питань не на рік чи на свою каденцію, а на десятки років чи і століття вперед? Навіть 22 особи – мінімально потрібна більшість. Тобто за когось із них проголосувало 500 осіб (це як живе у багатоповерхівці), а за когось 40 (один підʼїзд) – але можуть собі дозволити.

І доля, наприклад, Замкового залежить від того, який мікроклімат сьогодні в раді: за один і той же проєкт можуть голосувати кілька разів, поки до незгодних депутатів не знайдуть потрібний підхід. Так було, приміром, і з голосуванням за зміну цільового призначення ділянок.

- Хочеться зафіксувати позицію депутатів міської ради, аби черкащани розуміли, яка каденція міської ради допустила, якщо це буде, забудову Замкового узвозу, за правління якого міського голови, якого голови департаменту архітектури, – вважає громадський діяч Денис Гайда. – Частина з них виступала проти забудови ще у 2021 році, коли були перші протести.

Нині на узвозі найвищі будівлі – дві історичні двоповерхівки. Проєкт забудови мудрили по‐всякому. Обіцяли два, потім три. Зрештою зупинилися на варіанті – кілька будинків по чотири поверхи на узвозі і восьмиповерхівка по колишній Гагаріна.

- Спочатку вони обіцяли нам двоповерхову забудову. Потім чотириповерхову. Тепер уже – вісім поверхів. Ну, не можна вірити ні владі, ні забудовникам, – говорив у 2021‐му організатор акції протесту Костянтин Мірошниченко.

Замість виду на Дніпро -житловий комплекс

Розмова журналістки із головним архітектором Віталієм Чернухою про висотність забудови мала такий вигляд:

- Я сів і сам намалював розріз гори, того підніжжя і вулиці Гагаріна. І визначилося, яка висота повинна бути. От звідси виникло чотири поверхи. Ви думаєте, забудовнику весело будувати чотири поверхи?

- А восьмиповерхівка?

- Там було запропоновано як компенсаційний варіант, щоб не вилазила забудова перед основним виглядом.

Узявши креслення в руки, з’ясувалося, що висота від дороги по Гагаріна до оглядового майданчика – 20 метрів. Проти 16 метрів висоти будинку.

- Вона повністю проглядається. Тут навпаки додали пішохідні, пейзажні алеї, яких не було. Додали зелені дахи з рослинами, – описував співвласник «Надії» Андранік Казарян 3D‐модель ЖК. – Якщо додати людський зріст, то звідси видно ще й дорогу.

Тобто якщо вам довелося вирости високим, то ви зможете побачити і переповісти нижчим, як там Дніпро і що роблять мешканці будинків у цей момент.

- Поясніть мені, що таке історична частина міста? І на що треба дивитися? На сміття? – підсумував Андранік Казарян.

Якщо міська влада за понад 30 років незалежності і приватники за 17 років оренди чи приватизиції спромоглися на місці створення міста з топовою панорамою лишити тільки смітники. Тоді так, на сміття.

Зручно ж мати в оренді ділянку по колишній Гагаріна, платити за неї 70 тисяч гривень у рік, розводити там певну «екосистему», від якої потім героїчно рятувати містян багатоповерхівками? Ще можна рятувати від старої споруди, в якої є проблеми з каналізацією, внутрішніми стінами, дахом. Будинку вже понад 130 років. Точніше було.

Реконструкція чи реставрація?

За словами громадського діяча Володимира Півненка, раніше була комунікація про майбутню реставрацію цього обʼєкта, щоб він мав вигляд історичного. Але зараз, як каже представник забудовника, це не реставрація – реконструкція.

- Відновлення пам’ятки – має бути тільки реставрація. Вона має дуже обмежені конкретні правила. Реконструкція, за законодавством, дуже підступна річ. Тому що офіційно за реконструкції ви можете знести все, крім фундаменту, збудувати нове – і це реконструкція. Так не має бути, але це легально. Це треба змінювати в законі, – розповіла координаторка проєктів ГО «Мапа реновацій» Ксенія Пальцун.

Будинок із грифонами – у переліку нововиявлених пам’яток історії. Цей статус намагався скасувати в судах забудовник. Це часта практика забудовників, як кажуть столичні активісти. Адже так між позиціями судів різних інстанцій можна розпочинати так звану «реконструкцію».

- Дуже часто вони ідуть в суди і кажуть: «А це не пам’ятка» або «Нехай суд скаже, чи це пам’ятка». Хоча навіть суди не мають експертності сказати, що є пам’яткою чи цінною історичною зоною. Для цього є департаменти і міністерства. Якщо вони визначили, що це історичний ареал – то це історичний ареал, – пояснила Ксенія Пальцун.

Таку ж історію з судами і реконструкцією Черкаси бачили за квартал від Замкового узвозу. По вулиці Байди Вишневецького, 2. І з тим же забудовником.

- Як приклад, Дашкевича, 20, який ми повернули до історичного виду, – зауважив Андранік Казарян. Йдеться про будівлю колишнього готелю «Слов’янський» у Черкасах, який, зокрема, пофарбували з голубого у пісочний. Це відомий факт, тому просимо навести інший приклад: – Сьогодні ми власники поміщення, тому ми будемо ухвалювати рішення, будувати там чи не будувати, інвестувати чи не інвестувати.

Хто відповідальний за забудову Замкового?

Звинувачувати лише забудовника не дуже коректно. Йому весь час люб’язно погоджували суборенду, містобудівні. І поки прокуратура намагалася в судах усе це скасовувати, міська рада мляво і тільки частково підтримувала петиції про скасування містобудівних. Частково – це створити комісію, яка має подивитися, як справи з «грифонами» і колись створити проєкт щодо зупинки реконструкції.

- Ми бачимо, що власник не зацікавлений в цьому, тому це міг би зробити орган місцевого самоврядування: замовити виготовлення документації на пам’ятку, внести її в реєстр. І це б тягнуло за собою більш жорсткі наслідки, – пояснив начальник управління охорони культурної спадщини Олександр Шабатін. – Тому єдине, що можна було додатково ще зробити, це замовити виготовлення документації, паспорту об’єкта, облікової документації.

Один із таких документів – охоронний договір, який визначає режим використання пам’ятки культурної спадщини та фіксує її стан. Його «Надія» мала укласти чотири роки тому. Прокуратура домоглася цього через суд тільки зараз. А також – скасування містобудівних по двох ділянках. Ще на одній вони зупинені. Поки що, до нових розглядів.

Водночас покарання чиновників, які не зобов’язують потенційних забудовників укладати охоронні договори на історичні споруди, – неможливе.

- Якщо орган місцевого самоврядування пише, що вони самостійно будуть це робити, і вони роблять, і вони запланували в бюджеті на наступний бюджетний період провести певні роботи, ми вже не можемо зобов’язати казати про їхню бездіяльність, – зауважив заступник прокурора Черкаської області Станіслав Торопчин.

Найбільший промах чиновників – відсутність дотепер історико‐архітектурного опорного плану міста. Він є базою, що фіксує культурну спадщину і береться в основу генерального плану, щоб знати, що робити з пам’ятками культурної спадщини і навіть в охоронних зонах біля них. У червні 2024‐го мер Черкас запевняв в ефірі «18000», що над цим питанням працюють: «Він буде затверджений і все буде в порядку».

- Ухваленню генерального плану має передувати ухвалення історико‐архітектурного опорного плану міста, який лягає в основу генерального плану. Без історико‐архітектурного генеральний план є неповноцінним і якраз залишаються неврегульованими важливі питання, – підтвердив начальник управління охорони культурної спадщини ОДА Олександр Шабатін.

Поки прокуратура судиться, а люди мітингують, забудовник продовжує розширювати карту забудови. Напередодні з аукціону він взяв ще частину старого будинку по вулиці Гагаріна. Посеред інших людських хат. Орієнтовно на цьому місці раніше стояла Свято‐Троїцька церква 17–18 ст. Відповідно земля там теж має історичний статус, що часто заважає власникам житла робити капремонти. Але, як бачимо, не всім.

- Якщо для них посильно пройти всі кола пекла, отримати всі дозвільні документи, отримати 25 погоджень, а інколи скасувати приписи. Вони готові вкласти ці ресурси і, відповідно, привести цей схил у той вигляд, яким би їм хотілося і реалізувати той проєкт, який для них буде цікавий. Крім того, тепер вони як співвласники домоволодіння мають першочергове право викупу інших частин домоволодіння, – розповіла керуюча партнерка юридичної фірми Любов Полішкевич.

Погодьтеся, складно уявити подібну ситуацію в центрі Львова чи Івано‐Франківська. Бруківку для когось бережуть, скульптурний декор. Немає на них прогресивних черкаських забудовників і посадовців.

- Це наша історія. І особливо, коли сьогодні, в умовах справедливої війни, яку веде Україна за свою ідентичність, історію, право існувати, такі місця, як Замкова гора, є унікальними, – зауважив доктор історичних наук Сергій Корновенко.

У Черкаси стояв один із найоригінальніших пам’ятників України - пам’ятник варенику.

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 13 Mar 2026 12:29:00 +0000

Мало хто пам’ятає, але колись у Черкаси стояв один із найоригінальніших пам’ятників України - пам’ятник варенику.

Його встановили у 2006 році біля готелю «Росава». Ініціатором створення став директор готелю Микола Петренко.

Як виглядав пам’ятник? Скульптура зображала козака Мамая, який їсть вареники. За його спиною знаходився величезний вареник у формі півмісяця.

Автором цієї незвичайної композиції став скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Пам’ятник був виготовлений із кераміки та мав висоту приблизно 2,5 метра.

Цікавий факт: На відкритті пам’ятника приготували справжній вареник вагою близько 70 кг - справжній кулінарний рекорд!

Чому пам’ятник зник? У 2013 році у будівлі колишнього готелю розмістився Апеляційний суд Черкаської області. Через те, що пам’ятник не відповідав статусу державної установи, його разом із пам’ятником Українській жінці демонтували 16 жовтня 2013 року.

Так Черкаси втратили один із найоригінальніших міських символів. Тоді автор скульптур назвав такі дії влади "варварством".

Пряма мова: Це дві мої композиції, які я робив для міста Черкаси. Ці дві скульптури я робив без будь-якого матеріального зацікавлення. Оплату отримав лише за матеріали, та й то не повністю/ Але я робив це для міста, з натхненням. Не часто в житті випадає нагода для майстра зробити такі скульптури. І я дарував їх міській громаді, а не якійсь фірмі. Cкульптури зносили по-варварськи, а мене навіть не повідомили про це.

Там, де Дніпро стає морем. Черкаська набережна

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 13 Mar 2026 12:03:00 +0000

Там, де Дніпро стає морем: чим особлива Черкаська набережна і як її хочуть змінити

Черкаська набережна – особливе місце на Дніпрі, яке є справжньою гордістю міста. Вона вирізняється атмосферою, характером і цікавою історією. Місцеві жителі вважають, що саме на схилах річки відкривається гармонійна природа, без щільної забудови, яка ніби нависає над головою. Унікальність локації полягає ще й в тому, що після 90-х років громаді вдалося відстояти берегову лінію від забудови приватними котеджами. Таким чином зберегли вільний доступ до води для всіх.

Набережна і Кременчуцьке водосховище

Черкаси набережна та Кременчуцьке водосховище — є нерозривним тандемом. Неможливо уявити одне без іншого. Історія свідчить, що саме створення штучного моря у 1950-х роках кардинально змінило обличчя Черкас. Затишне зелене місто стало морським портом у центрі України.

Набережна Черкаси – це не просто окремий об’єкт. Вона тісно переплетена з пам’ятками і визначними місцями обласного центру. До того ж вважається, однією з найбільш мальовничих в Європі – саме завдяки близькості до широкого водного плеса. Влітку на взимку стає магнітом для рибалок. Великі глибини і бетонні укріплення дозволяють просто з берега ловити сома та великого ляща.

Річковий вокзал збудували у 1960-х роках. Його форми нагадують білий корабель, що пришвартувався до берега. Це серце черкаської набережної. Саме там працюють популярні кафе і облаштовані прогулянкові зонт.

Долина троянд є величезним парком біля підніжжя Пагорба Слави. Тут встановлено унікальний сонячний годинник у формі птаха. Вважається головним майданчиком для міських фестивалів та пікніків на траві.

Черкаська дамба. Хоча вона знаходиться трохи осторонь, однак насправді є продовженням набережної. Має звання найдовшої в Україні – близько 13 км. Перетинає водосховище і з’єднує правий та лівий береги. Їхати по ній потягом чи авто — це окремий атракціон «море з обох боків».

Річковий вокзал у Черкасах

Черкаський річковий вокзал є справжньою архітектурною перлиною та «свідком» багатьох змін у житті міста. Його минуле розкриває це шлях від головних річкових воріт до сучасного освітнього хабу.

Проєктували будівлю таким чином, щоб вона була схожою на могутній корабель, який «пришвартувався» на березі Дніпра.
Приміщення є зразком модернізму 1960-х років.
Башта вокзалу стилізована під капітанський місток, а навколо будівлі влаштовано відкриті галереї, що нагадують палуби.
Інтер’єри вокзалу свого часу були прикрашені унікальними мозаїчними панно відомих українських художників-монументалістів, таких як Ернест Котков та Валерій Ламах.
Відкриття Річкового вокзалу у Черкасах відбулося 4 листопада 1962 року. У ті часи звідти курсували швидкісні судна типу «Ракета» та «Метеор», які з’єднували Черкаси з іншими великими містами вздовж Дніпра та навіть з портами Чорного моря.
Вокзал став центром прибуття для тисяч людей, які працювали на будівництві хімічного гіганта — підприємства «Азот».
Під час створення Кременчуцького водосховища, близько 200 сіл опинилися під товщею води. Тому для багатьох людей у 60-х та 70-х роках поїздки на суднах від вокзалу були єдиною можливістю пропливти над місцями, де колись розташовувалися їхні рідні домівки, церкви та цвинтарі.

Не всі пам’ятають, однак на архівних фото можна побачити пам’ятник перед вокзалом: представлений фігурою жінки в українському вбранні, яка тримає у руках дари природи.

Реконструкція набережної у Черкасах

У 2023 році Черкаська міська рада представила проєкт реконструкції набережної, виконаний ТОВ «СБМ Студіо» на замовлення департаменту архітектури та містобудування. Йшлося про ділянку від вул. Козацької до вул. Сержанта Жужоми.

Задум не передбачає наявності багатоповерхової забудови, натомість на проєктній ділянці пропонується створити зону для відпочинку і рекреації як місцевих жителів, так і туристів. Родзинками ідеї стали екстрим-парк, зони для пікніків, пляжі, прогулянкові стежки, спортивні майданчики, табір для пластунів, концертний майданчик на воді, зони релаксу. Два містки, у майбутньому, мають з’єднати піщану косу із берегом.

Національна спілка архітекторів України визначила проєкт реконструкції набережної Дніпра в місті Черкаси переможцем в номінації «Містобудування» у 20223 році.

«Коли я вперше потрапила в Черкаси, зрозуміла, що красивішого міста я ще не бачила. При цьому місто має великий потенціал, який не потребує великих коштів під час забудови – усе створено природою. Проєкт Черкаської набережної, стилізований під українську ідею із робочою назвою «Вогнище козацтва» є максимально природним і прогресивним водночас. Дякую міському голові Черкас та всій команді міської ради за розуміння і готовність співпрацювати для комфорту справжнього українського козацького міста», - розповіла архітекторка Ольга Клейтман, родом із Харкова.

Реалізувати проєкт планують після завершення війни в Україні. Так це питання прокоментував міський голова Черкас Анатолій Бондаренко: «Повномасштабна війна внесла свої корективи у наші плани розвитку Черкас і відпочинково-рекреаційних зон зокрема. Проте ми від них не відмовляємося. Переконаний, що після української перемоги ми обов’язково їх реалізуємо, і наше місто стане ще кращим і привабливішим».

Туристи часто шукають в інтернеті: набережна Черкаси де знаходиться? Аби побачити цю красу, потрібно вирушати у мікрорайон Дахнівка, на берег Кременчуцького водосховища.

Набережна Черкаси фото

Черкаський «Машбуд»

DRYUNYA (DRYUNYA) — Thu, 12 Mar 2026 12:34:00 +0000

Черкаський «Машбуд». Історія заводу бере початок у 1946 році. Після війни країна потребувала відновлення, а Черкащина, з її родючими землями, засобів для обробки врожаю та розвитку харчової промисловості.

Спочатку це були скромні ремонтно-механічні майстерні. Але вже за кілька років вони переросли у спеціалізоване підприємство. Мало хто знає, що «Машбуд» став одним із «первістків» великої індустріалізації Черкас, яка згодом подарує місту статус «хімічної столиці».

Золота ера: Коли черкаське обладнання підкорювало світ

У 60-х та 70-х роках «Машбуд» став справжнім монополістом у специфічній, але дуже важливій ніші, обладнання для переробки овочів та фруктів.

Цікавий факт: Більшість консервних заводів колишнього союзу та країн соцтабору працювали на черкаських лініях. Якщо ви відкривали баночку маринованих огірків або кабачкової ікри в Празі чи Будапешті у 80-х роках, велика ймовірність, що ці овочі пройшли через агрегати, зібрані саме в Черкасах. Завод спеціалізувався на:

*Мийних машинах для плодоовочевої продукції.

*Наповнювальних агрегатах (дозаторах).

*Укупорювальних машинах (ті самі, що закривають кришки).

Черкаський «Машбуд» вирізнявся серед інших своєю конструкторською школою. Тут працювали інженери, які створювали нестандартні рішення для автоматизації складних процесів.

Завод займав величезну територію в районі, який і досі багато хто називає «Машбудівським». Це було «місто в місті» зі своїми їдальнями, будинком культури та гуртожитками. Для Черкас завод був не просто місцем роботи — це була соціальна екосистема, яка будувала житло для своїх працівників та розвивала інфраструктуру району.

90-ті роки стали для гіганта важким іспитом. Розрив економічних зв'язків та застарілі технології призвели до занепаду виробництва. Проте історія заводу не закінчилася крахом, вона трансформувалася.

Сьогодні територія колишнього «Машбуду» - це приклад того, як старі промислові зони отримують нове дихання. Зараз тут розташовані:

Сучасні невеликі виробництва.

Склади та логістичні центри.

Офісні приміщення.

Старі цехові стіни з червоної цегли та величезні засклені павільйони досі нагадують про масштаб, який колись панував на цьому місці. Спадщина «Машбуду» жива в пам’яті тисяч черкащан, чиї батьки та дідусі створювали тут техніку, що працювала на трьох континентах. Це символ епохи, коли Черкаси з провінційного містечка перетворилися на місто інженерів та майстрів!

Автор Черкаси Times.

Історія черкаського вокзалу

DRYUNYA (DRYUNYA) — Thu, 05 Mar 2026 12:26:00 +0000

Куди веде залізниця? Історія черкаського вокзалу, який міг бути більшим. Черкаський залізничний вокзал - це візитівка міста, яка вражає своєю охайністю та модерністським стилем. Але якщо поглянути на карту залізниць України, ви помітите дивну річ: Черкаси - це велике обласне місто, яке стоїть на «відшибі» основних магістральних шляхів.

Чому так сталося і яким міг бути наш вокзал?

1. Епоха «цукрових королів» та перша колія. Залізниця прийшла в Черкаси у 1876 році. Її появою місто зобов’язане не державі, а «цукровим королям» - родинам Терещенків та Бобринських. Їм потрібно було вивозити цукор зі своїх заводів до портів.

Тоді Черкаси були кінцевою станцією гілки від станції Бобринська (нині імені Тараса Шевченка). Залізниця просто впиралася в берег Дніпра. Жодного мосту не було, а вантажі перевантажували на баржі. На той час вокзал був маленькою дерев’яною будівлею, яка навряд чи відповідала амбіціям торгового міста.

2. Проєкт «Великого ходу» та амбіції імперії. На початку XX століття виник грандіозний план: з’єднати Черкаси з Лівобережжям. У 1912 році нарешті почали будувати залізничний міст через Дніпро. Черкаси мали стати частиною надпотужної магістралі Одеса - Бахмач.

Якби цей план реалізували повністю до Першої світової війни, Черкаський вокзал сьогодні приймав би десятки міжнародних експресів. Планувалося будівництво величезного вокзалу-палацу в класичному стилі, який би за розмірами не поступався одеському. Але війна та революція «заморозили» ці плани на десятиліття.

3. Вокзал-рекордсмен: архітектура 60-х. Той вокзал, який ми бачимо сьогодні, з’явився лише у 1963 році. Це був сміливий проєкт архітектора Леоніда Чуприна. Скляні стіни, легкий дах, величезний зал очікування - на той час це був один із найсучасніших вокзалів СРСР.

Цікавий факт: Черкаський вокзал був спроєктований так, щоб обслуговувати пасажиропотік у 500 тисяч осіб на рік. Для тогочасних Черкас це було «на виріст». Проте архітектурні обмеження радянського часу не дозволили зробити його таким великим, як хотіли спочатку - проєкт «обрізали», щоб зекономити кошти.

4. Чому ми не стали великим вузлом? Головна «біда» черкаської залізниці - це її одноколійність. Більшість шляхів навколо Черкас (особливо міст і дамба) мають лише одну колію. Це створює «пляшкове горло»: поїзди змушені чекати один на одного на роз’їздах.

Саме тому основні швидкісні потяги (наприклад, Інтерсіті) зазвичай оминають Черкаси, зупиняючись на вузловій станції ім. Тараса Шевченка у Смілі. Черкаси залишилися «тихою гаванню» залізниці.

5. Нова надія: Електрифікація. Лише нещодавно (у 2022-2023 роках) сталася подія, на яку місто чекало понад 100 років - дільницю Черкаси - ім. Т. Шевченка нарешті електрифікували. Це дозволило запустити прямий швидкісний поїзд до Києва та дало надію на те, що Черкаський вокзал нарешті почне використовувати свій потенціал на повну.

Черкаси Times

Зліт та падіння черкаського «Хімволокна»

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 03 Mar 2026 13:49:00 +0000

Привид індустріального гіганта: Зліт та падіння черкаського «Хімволокна»

Колись це підприємство називали «містом у місті». Величезна територія, тисячі робочих місць і продукція, на яку чекали у десятках країн світу. Сьогодні від колишньої потужності ВАТ «Черкаське хімволокно» залишилися лише спогади старожилів, порожні цехи та ТЕЦ, яка продовжує зігрівати місто. Ми вирішили згадати історію гіганта, який назавжди змінив обличчя Черкас.

Епоха «великої хімії»

Історія «Хімволокна» розпочалася в середині 1950-х, коли тодішнє керівництво вирішило перетворити тихе провінційне місто на Дніпрі на потужний центр хімічної промисловості. Будівництво заводу стартувало у 1956 році та стало справжнім «будівництвом століття» для регіону.

Вже у 1961 році завод видав першу продукцію. Це був тріумф: Черкаси почали виробляти віскозну нитку, яка за якістю не поступалася найкращим світовим аналогам. До 1970-го року запрацювали всі черги підприємства, і воно перетворилося на складний механізм із повним циклом виробництва.

Цікавий факт: На піку свого розквіту завод був єдиним в Україні виробником віскозної нитки. Майже 100% цієї продукції йшло на експорт. Черкаську нитку використовували для створення тканин, одягу та навіть технічних виробів у Європі та Азії.

Як завод будував місто

«Хімволокно» було не просто виробництвом — це був соціальний фундамент Черкас. Саме завдяки заводу в місті з'явилися цілі мікрорайони.

Житло: Десятки багатоповерхівок для робітників були збудовані коштом підприємства.

Інфраструктура: Знаменита Черкаська ТЕЦ спочатку проєктувалася саме для забезпечення потреб заводу штучного волокна.

Побут: Завод утримував свої гуртожитки, дитячі садки, будинки культури та бази відпочинку. Робота на «Хімволокні» вважалася престижною і гарантувала стабільне майбутнє.

Захід легенди: від шовку до руїн

Проблеми почалися у 90-х. Розрив економічних зв'язків, подорожчання енергоносіїв та дешевий китайський текстиль, що хлинув на ринок, завдали підприємству нищівного удару. Віскозне виробництво, яке потребувало величезної кількості пари та електрики, ставало нерентабельним.

На початку 2000-х гігант почав стрімко згасати. Цехи закривалися один за одним. У певний момент частина території заводу перетворилася на торговельні майданчики — тут відкривалися гіпермаркети «Екватор» та «Караван», які згодом теж пішли в історію.

Сьогодні більша частина виробничих площ демонтована або покинута. Про колишню велич нагадує лише Черкаська ТЕЦ, яка юридично досі пов'язана з назвою «Черкаське хімволокно». Вона — єдиний «живий» орган колись величезного організму, який продовжує працювати, забезпечуючи теплом більшу частину сучасних Черкас.

Що на цьому місці зараз?

Прогулянка районом «Хімволокна» сьогодні викликає змішані почуття. З одного боку — це сумні руїни індустріальної епохи. З іншого — нові проєкти: на частині колишніх територій планувалося будівництво кондитерської фабрики та сміттєпереробного заводу.

Історія «Хімволокна» — це не просто хроніка промислового краху. Це історія про те, як одна ідея може побудувати місто, і як час безжально стирає навіть найміцніші бетонні стіни.

Технологія «Народження нитки»

Процес на Черкаському ЗХВ був розділений на кілька гігантських етапів, кожен з яких займав окремий корпус:

Підготовка (Мерсеризація): Листи деревної целюлози замочували в їдкому натрі. Виходила так звана «лужна целюлоза». Її подрібнювали в крихту, яка за виглядом нагадувала домашній сир.

Ксантогенування: Цю крихту поміщали у величезні барабани, що оберталися, і обробляли сірковуглецем. Речовина змінювала колір з білого на яскраво-помаранчевий.

Розчинення: Помаранчеву масу розчиняли, отримуючи в’язку густу рідину медового кольору — віскозу.

До речі, саме слово «віскоза» походить від латинського viscosus — клейкий, в’язкий.

Формування: Це була найбільш видовищна частина. Віскозу під тиском пропускали крізь фільєри — крихітні ковпачки з отворами діаметром у всього кілька мікрон. Цівки розчину потрапляли в кислотну ванну, де вони миттєво тверділи, перетворюючись на надтонкі нитки.

Небезпечна естетика: сірковуглець та екологія

Робота на «Хімволокні» була не лише престижною, а й важкою. Головним «ворогом» і водночас «годувальником» був сірковуглець.

У цехах стояв специфічний різкий запах.

Системи вентиляції були величезними (ті самі високі труби, які ми досі бачимо на горизонті), щоб виводити хімічні випари якомога далі від житлових зон.

Працівники отримували «сітку» (пільги за шкідливість) та спецхарчування («молоко за шкідливість»), оскільки робота в такому середовищі вимагала міцного здоров’я.

Обладнання: від СРСР до Японії

У найкращі роки завод постійно модернізувався. Поряд із радянськими агрегатами в цехах стояли імпортні лінії. Черкаська нитка славилася своєю «рівнотою» (відсутністю вузлів та потовщень), що дозволяло використовувати її на найшвидкісніших ткацьких верстатах світу.

Черкаський цукрово-рафінадний завод

DRYUNYA (DRYUNYA) — Wed, 25 Feb 2026 13:13:00 +0000

Коли Черкаси були солодкою столицею: Тріумф і занепад рафінадного імперії

Все почалося у 1854 році. Тоді Черкаси були невеликим повітовим містом. Але поява тут заводу братів Яхненків та Симиренків перетворила місто на індустріальний центр.

Це були люди прогресивних поглядів. На Нижній Горовій вони побудували не просто завод, а автономну екосистему. Це було перше підприємство в регіоні, де використовувалися парові машини. У той час, коли більшість підприємств працювала на кінській силі, тут уже гули парові котли, а в повітрі стояв запах вугілля та карамелі.

Архітектурний код: «Фортеця з червоної цегли»

Головний корпус на Нижній Горовій — це взірець промислової неоготики. Чому він виглядає як замок?

Цегла-мільйонник: Для будівництва використовували місцеву цеглу неймовірної міцності. Кажуть, що розчин замішували на курячих яйцях, щоб стіни витримували колосальну вібрацію величезних центрифуг.

Світло як технологія: Високі аркові вікна — це не лише краса. Оскільки електричне освітлення з'явилося значно пізніше, архітектори розрахували кут падіння світла так, щоб робітники могли працювати в цехах 12–14 годин на добу, використовуючи природне сонце.

Світовий тріумф черкаського рафінаду

Наприкінці XIX століття черкаський цукор став світовим брендом. Його експортували до Західної Європи, Персії (сучасний Іран) та Китаю.

На виставці в Парижі черкаський рафінад отримав найвищу оцінку. Французькі кондитери полювали за ним, бо він мав ідеальну білизну та твердість — він не розсипався миттєво, а «довго грав» у чаї.

Заводська залізниця та власна гавань

Завод мав власну залізничну гілку, яка йшла прямо до корпусів на Нижній Горовій. Але найцікавіше — це заводська пристань. Цукор вантажили на баржі та пароплави, які йшли по Дніпру до Чорного моря. Район Митниці та Нижньої Горової був найжвавішим місцем у місті: тут постійно лунали гудки пароплавів та гуркіт підвод з буряками.

Радянський період: Гігант «імені Фрунзе»

Після революції завод націоналізували. У 20-30-х роках він отримав назву «імені Фрунзе». Це був золотий час для робітничого району.

На Вербовецького збудували:

Клуб цукровиків (де проходили всі танці та кінопокази міста).

Житлові будинки для робітників («сталінки» та бараки, які досі стоять поруч).

Спеціальну систему водопостачання, яка була однією з найкращих у місті.

У роки Другої світової війни німці використовували завод як стратегічний об'єкт, а під час відступу намагалися його підірвати, але товсті стіни вистояли.

🥀 Трагедія 90-х та «Привид» сьогодні

Занепад почався наприкінці 90-х. Технології очищення цукру за допомогою вапна та пари застаріли, а модернізація потребувала мільйонів. Останній раз труби заводу диміли на початку 2000-х.

Сьогодні територія на Нижній Горовій — це «черкаський лофт». Величні корпуси стоять без вікон, але їхня цегляна кладка досі виглядає ідеально. Це місце стало меккою для:

Сталкерів та фотографів: Тут знімають похмурі та стильні фотосесії.

Легенд: Місцеві кажуть, що в підвалах заводу досі збереглися величезні чани, в яких колись варили сироп, і що підземні ходи від заводу ведуть до самого Дніпра.

💡 Чому ця історія важлива ?

Тому що цей завод — це ДНК Черкас. Без нього не було б району Митниці в тому вигляді, який ми знаємо, не було б залізничного сполучення такої потужності. Це пам’ятка про часи, коли наше місто було «солодкою столицею» Східної Європи.

Історія парку Сосновий Бір

DRYUNYA (DRYUNYA) — Mon, 23 Feb 2026 11:43:00 +0000

Ви знали, що на місці сучасного «Соснового Бору» колись був лише пісок і голі яри? Сьогодні це пам’ятка садово-паркового мистецтва світового рівня, а колись - амбітний проєкт, який змінив ландшафт нашого міста назавжди.

Гарна підбірка фото та текст з Фейсбук групи "Черкаси Times"

Давайте пройдемося сторінками історії парку, який змінював імена, але не змінював своєї магії.

Народження у пісках (Парк 50-річчя Жовтня). У 1960-х роках на північній околиці Черкас почалося справжнє диво. Архітектори Г. Урсатій та В. Пастухов разом із тисячами містян взялися приборкати піщані дюни.

Мало хто знає, що:

Кожне дерево - ручна робота: Більшість сосен були висаджені вручну, щоб закріпити рухомі піски Дніпровських терас.

Золота медаль: У 1972 році парк отримав золоту медаль на виставці у Празі, обійшовши імениті європейські сади!

Епоха «Містка кохання» та Ювілею. Згодом парк отримав назву «Ювілейний». Саме в цей період він став серцем романтичних Черкас.

Головною зіркою став арковий міст (відомий як Місток кохання). Побудований у 1968 році, він з’єднав дві кручі над глибоким яром. Висота у 35 метрів зробила його найвищим мостом міста та місцем тисяч зізнань у коханні (і мільйонів замків на перилах).

Повернення до витоків (Сосновий Бір). Сьогодні ми знаємо його як «Сосновий Бір». Це не просто ліс у місті - це унікальна екосистема, де: Створено каскад штучних озер та водоспадів, які нагадують карпатські краєвиди.

Ростуть понад 70 видів цінних дерев та кущів.

Кам'яні гроти та тераси створюють ілюзію перебування у справжньому гірському заповіднику.

3 факти, які ви навряд чи чули:

Парк-кінозірка: Краєвиди парку часто потрапляли в радянські кінострічки як ідеальна «природна декорація».

Секрет ландшафту: Яри, які ми бачимо сьогодні - це частково природні утворення, які майстерно «дошліфували» ландшафтні дизайнери, щоб парк виглядав як природний ліс.

Енергетичне місце: За легендою, прогулянка поміж сторічних сосен біля кручі Дніпра знімає стрес краще за будь-яку терапію.

Чому варто завітати сюди цими вихідними?

Навіть якщо ви знаєте кожну стежку, парк завжди готує сюрпризи. Особливо зараз, коли циклон «Wally» вкрив сосни сріблястим інеєм, а на 22 лютого запланована Масниця. Це ідеальна можливість зробити фото на фоні засніженого Дніпра та відчути велич природи, яку створили люди.

А як ви називаєте цей парк за звичкою: 50-річчя, Ювілейний чи Сосновий Бір? Пишіть у коментарях!

Історія залізничного вокзалу Черкас

DRYUNYA (DRYUNYA) — Tue, 17 Feb 2026 13:06:00 +0000

Історія залізничного вокзалу Черкас — це літопис розвитку міста як логістичного вузла. Ось основні етапи його становлення:

1. Поява залізниці (Кінець XIX століття)

Історія вокзалу розпочалася у 1876 році, коли через Черкаси проклали залізничну лінію, що сполучила станції Бобринська (нині імені Тараса Шевченка) та Золотоноша.

· Перша будівля вокзалу була дерев’яною та невеликою, розрахованою на незначний пасажиропотік того часу.

· Важливим поштовхом став запуск залізничного мосту через Дніпро у 1912 році, що перетворило Черкаси на важливий транзитний пункт.

2. Довоєнний та післявоєнний періоди

Стара будівля вокзалу прослужила місту до Другої світової війни. Під час бойових дій інфраструктура залізниці зазнала значних руйнувань. У перші повоєнні роки функції вокзалу виконували тимчасові споруди, оскільки місто потребувало масштабної реконструкції.

3. Будівництво сучасної споруди (1963 рік)

Те приміщення, яке ми бачимо на ретро-фото та яким користуємося сьогодні, було зведене у 1963 році.

· Стиль: Модернізм. Для того часу проєкт був прогресивним: велика площа скління, лаконічні геометричні форми та функціональність.

· Особливість: Вокзал було спроектовано як «ворота міста», що вели до головної транспортної артерії — вулиці Смілянської.

· На площі перед вокзалом (яку ви бачите на розфарбованому фото) завжди панував рух: тут розташовувалися стоянки таксі та зупинки громадського транспорту.

4. Реконструкція (2000-ні роки)

У 2005 році до 50-річчя Черкаської області вокзал пройшов капітальну реконструкцію.

· Було оновлено фасад, внутрішні зали очікування та каси.

· Перони обладнали сучасним освітленням та інформаційними табло.

5. Сучасний стан

Сьогодні залізничний вокзал «Черкаси» — це станція 1-го класу. Важливою подією сучасності стала електрифікація дільниці Черкаси — ім. Т. Шевченка у 2023 році, що дозволило запустити швидкісні електропоїзди (зокрема Інтерсіті+) до Києва, значно скоротивши час у дорозі.

Це місце залишається символом зустрічей та прощань, зберігаючи дух міста, що невпинно рухається вперед.

Будинок щастя і тіней минулого: що приховує Палац одружень у Черкасах

DRYUNYA (DRYUNYA) — Fri, 13 Feb 2026 12:20:00 +0000

Палац одружень у Черкасах: що відомо про його історію та яким він є нині

Цей палац знає навіть той, хто ніколи не був у Черкасах. Він ошатний у будь‐яку пору року попри понад столітню історію: має арки, декоративні фасади, колони, парадні двері з ажурним орнаментом. Цей будинок бачив стільки щирих поцілунків, закоханих поглядів і сліз радості. Його світлі тони як ззовні, так і всередині пасують до нарядів молодят, адже йдеться про Палац одружень або як його називали 30–50 років тому – Будівлю щастя.

«18000» до Дня закоханих, 14 лютого, розповідає, яким був нинішній Палац одружень у Черкасах на початку 1900‐х та як тут жилося грабарю Щербині. А ще – що зберегла будівля донині та що в ній, окрім відділу ДРАЦСу. З цим журналістці Вікторії Нянько допомогли керівниця відділу державних реєстрацій актів цивільного стану у Черкасах Лідія Літовкіна та почесний краєзнавець України Василь Мельниченко.

Від грабаря Щербини до Будинку щастя: як усе починалося

Нинішній Палац одружень пов’язують з прізвищем Щербини. І це правильно. Проте історія будівлі дещо довша і має інший початок. Як здебільшого кажуть краєзнавці, у 1892 році на вулиці Дахнівській у Черкасах завершили зведення садиби. За однією з версій, зважаючи на вишукані поєднання деталей, що пізніше визначать як неоренесанс, над архітектурним планом працював Владислав Городецький.

Тепер же надворі 1898 рік. Терентій Сергеєв продає нещодавно зведений великий будинок і надвірні споруди на колишній Дахнівській, а нині – вулиці Дубасівській. Тепер тут господарює Захарій (або ж за іншими джерелами – Афанасій чи Андріан) Щербина – член міської думи, інженер і грабар.

Грабарі – це ті, хто будує насипи, вали, гідротехнічні споруди. Розвиток грабарства припадає на час будівництва ділянки Південно‐Західної залізниці, яка пролягає в цей час крізь Черкаси. Щербина керує грабарськими артілями. Фізичною працею він не займається, та набирає працівників, організовує роботу, працює з документами. Так і назбирався його солідний статок. Щербина має зимовий сад з фонтаном. Біля його будинку – дім для слуг і конюшня. Разом вони утворюють садибний комплекс. Територію захищає кований паркан.

Будинок Щербини. Фото: Суспільне / архів

Та насолоджуватися цією красою судилося недовго. У 1907 році будівля переходить в оренду Черкаському повітовому земству. Її використовують як офіс, а господарську частину як склад сільськогосподарських знарядь, машин, насіння та добрив.

У 1912 році майно Щербини виставляють на аукціон. Найбільше за лот віддає уповноважений Черкаської повітової управи – пан Албранд. А далі – йшли роки, а з ними змінювалися «господарі»: з 1919 року тут працюють партійні й радянські органи, у 1930‐х – Будинок піонерів. Під час Другої світової війни тут розміщуються жандармерія і поліція. Після – знову партійні й комсомольські органи, потім – знову Палац піонерів. Будинок щастя тут відкривають у 1970‐му.

Будинок щастя, що відкрили у 1970‐му. Фото з фейсбуку Бориса Юхна

Наречені біля Палацу щастя в Черкасах. Фото з фейсбуку Бориса Юхна

За ці роки він переживає чимало змін: всередині – вже інше планування, ззовні – розширені головні двері, а збоку з’являється напівкругла добудова. З 2010 року садибу доповнив новий колір: білий поєднався з пісочним.

І так, нині, у 2026 році, Палац одружень – на початку нинішньої вулиці Хрещатик – справжня архітектурна домінанта. Черкаський Хрещатик безпомилково можна назвати історичним, адже тут поряд – будинок лісничого, колишня жіноча гімназія, будинок Цибульських, в якому гостював Тарас Шевченко, і колишній готель «Слов’янський».

Та палац не губиться серед решти історичних пам’яток, його можна впізнати за все тим же святковим, проте дещо осучасненим виглядом: двоповерховий з мансардою, асиметричною композицією, колонами, напівциркульними вікнами, прикрашеними глибокими нішами, візерунковим оздобленням і синьо‐жовтим стягом на балконі з кованою рамою.

Місце для «так» і для прощання: який нині відділ ДРАЦС у Черкасах?

Палац одружень у Черкасах, 2026 рік

Перетинаю вулицю Небесної сотні, проходжу парковку, де зазвичай стоять автівки у квітах і стрічках. Сьогодні таких не помічаю, та біля будівлі не менш людно, хоч і будень. Залишивши позаду дев’ять сходинок, опиняюся біля важких металевих дверей. Є час розгледіти на них двох птахів дзьобами одне до одного, а під ними – грони винограду. Щоб відчинити двері, треба силу, подумала собі, і відтягла їх на себе. За скляною стіною були ще одні, такі ж величні і важкі.

Гостей палац зустрічає просторою залою. Саме таким він став із 2016 року після капітального ремонту. Тож білий тут поєднується з бежевим і золотим. На підлозі плитка з візерунком. Уквітчана арка з білих і рожевих троянд розміщена прямо по центру зали. Позаду неї – біла ліплена декоративна арка з тонкими колонами. Ліпнину можна розглядати й на стінах.

- Усе в житті людини починається і завершується тут – у відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Тут отримують перший документ і останній. Починаємо з народження, потім, коли діти виростають, вони вступають в шлюб. Після, якщо хтось невдало одружився, має право розірвати шлюб. Йдучи на пенсію, популярний витяг про підтвердження дошлюбного прізвища або, якщо протягом життя була зміна імені, це теж наша послуга. І наприкінці шляху тут видають Свідоцтво про смерть, – розповідає пані Лідія.

Центральна або вхідна зала Палацу одружень

Нині у приміщенні відділу ДРАЦС дев’ять кабінетів, деякі з них – зали для урочистостей, у деяких триває паперова робота, а з іншого боку будівлі – цілий опен спейс (відкритий простір – ред.). Наприклад, у кабінеті №2 відбувається державна реєстрація шлюбів. Тому його працівниці називають чарівним, овальним кабінетом. На це, певно, натякають і червоні сердечка на вхідних дверях.

З центрального входу, якщо рухатися за годинниковою стрілкою, коридор веде у ще один зал. Тут очікують на отримання послуг, а молодята – на церемонії. Все той же «м’який» інтер’єр доповнюють люстри. Їх тут зберегли з радянських часів. Вони об’ємні, з багатьма білими кулями й нагадують зірки, які звисають із височезної стелі.

Хол очікування у відділі ДРАЦС

Двері до обрядових залів Палацу одружень розташовані одне напроти одного. У малій – розставлені дивани й крісла в стилі старовинних меблів, ніби тільки вчора тут жили заможні господарі. Стіни прикрашені ліпниною, як і в центральній залі. Під стелею – кількашаровий декоративний карниз, від якого спадають лілові штори. А ліпнина на стелі утворює візерунок із повторюваних квадратів, посередині – велика люстра, що нагадує старовинні свічники. Інтер’єр доповнюють декоративні квіти, з надзвичайно пухкими голівками, а ще – декоративний камін, увінчаний трояндами.

Малий обрядовий зал

Люстра в малому залі

Білі троянди з орхідеями помічаю й у головній великій залі для церемоній. Квіткові декорації прикрашають акуратні лампи‐свічники, які пам’ятають молодят із 90‐х, та стіл, де наречені засвідчують підписом свої «так». А ще в цьому залі – дерев’яна мозаїка, що тут з відкриття Будинку щастя. Тепер її доповнюють прапор України та Черкас, а ще інсталяція з літер LOVE. Інша частина залу вільна, вона – для гостей церемонії.

«Мати‐Україна в образі милої жінки з квітами безсмертника і кетягами калини в руці привітно осяює вас добром і радістю. З обох боків панно липневим днем зігрівають наречених і гостей соняшникові голівки, блакитні зорі щастя. Кораловими намистинками миготить навкруги дерев’яна мозаїка, змагаючись своїми переливами кольорів зі сріблом люстр і свічами сталевих канделябрів Юрія Соміна», – писали у місцевій газеті у 1970‐му в день відкриття Палацу одружень.

Великий зал для церемоній одруження

Зазирнувши ненадовго сюди, рухаємося далі коридором, минаючи ще один офісний кабінет. Хто ж знав, що далі за білими дерев’яними дверима, обрамленими аркою з ліпниною, буде сучасний офіс. У напівкруглому приміщенні за столами зі скляними прозорими перегородками обслуговують відвідувачів працівниці відділу ДРАЦС. Цей простір повернув мене у сучасність своїми комп’ютерами, принтерами, терміналами, купою папірців і папок.

- Це відкритий простір, де люди отримують повторне свідоцтво, витяги з державного реєстру актів цивільного стану, подають заяви на державну реєстрацію і тут же відбувається реєстрація новонароджених, – розповідає Лідія Літовкіна.

Проте від цієї метушні відволікають три вітражі: яскраві синьо‑жовто‑червоні та зелені скляні вставки. На них зображені чоловік і жінка з хлібом і сіллю, птахи на дереві та яскраве сонце, родина у вишиванках. Про вітражі згадує й автор тієї статті у газеті, однак за описом помічаю відмінності з нинішніми зображеннями:

«Ім’я Євгена Ковтуна, київського гостя, – на скляних вітражах банкетного залу. Зліва – радість кохання, справа – сім’я, а посередині – батьківське благословення наречених. Між кольорами веселок слова: «Будьте багаті, як рідна земля, щедрі й веселі, як ясне сонечко».

Вітраж у відділі ДРАЦС у Черкасах

З опен спейсу «ховаємося» у вузький коридор. Світло сюди потрапляє з іншого боку, з центральної або ж вхідної зали. Міркую, що це досить метафорично, адже в кабінетах по цей бік будівлі видають свідоцтва про смерть. Сюди передбачений окремий вхід для отримання послуги – з вулиці, до нього ведуть і сходи, і пандус. Далі по коридору розташований архів. Вхід стороннім сюди заборонений, однак я все ж прошуся заглянути в кімнату з порогу. Тут тепло і сонячно, кілька стелажів, на яких ярусами акуратно стоять папки.

- Ми зберігаємо документи з 1948 року й донині. Це документи про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені, поновлені актові записи, – каже пані Лідія. – А ще під час ремонту, коли зняли старі дошки на підлозі, знайшли документи. Ми їх зберігаємо в рамці, хоча вони не дуже давні. Це оголошення про збори у міського голови.

Знайдене оголошення

Екскурсія відділом ДРАЦС завершена, однак не будинком Щербини. Обійшовши палац по колу разом із пані Лідією, ми знову опинилися у центральному холі. Тепер, стоячи обличчям до тих же важких металевих дверей, милуюся Хрещатиком крізь аркове вікно.

Не лише церемонії: хто ще працює у старовинній садибі

Із відділом державної реєстрації актів цивільного стану я тепер знайома, а от що розташоване в інших приміщеннях будівлі, хочу дізнатися.

Вхід збоку будівлі

Тому обходжу будівлю зліва, знову сходами підіймаюся до дерев’яних дверей із віконними ставками, потрапляю у вузький коридор. Бачу кілька кабінетів і чергу до них. Протискаюся між людьми в перший прохід і натрапляю на сходи. Шляхів два: або вниз, або нагору.

Як дізнаюся згодом, на мінус першому поверсі розташована землевпорядна організація. Якби не заокруглена стеля, це приміщення було б схоже на звичайний офіс. Працівниця організації розповідає, що, ймовірно, раніше тут був винний погріб.

Приміщення, що орендує землевпорядна організація

Сусідами цієї організації є ГО «СІЧ». Тут, на нижньому поверсі, діє їхня «Благодійна барахолка», куди можна приносити речі або ж взяти їх тим, хто потребує. Та переважно волонтери розміщуються на другому поверсі. До них мене разом із вказівниками ведуть сходи, як у будинках вже радянської доби, а стіни «підведені» до середини зеленою фарбою.

Сходи всередині будівлі

А от що вказує на минувшину – подекуди отвори в стінах, що закриті металевими рамками, напівкругла форма вікон на верхньому поверсі і височезна стеля.

Отвір у стіні, закритий металевою рамкою

Застала на місці «павучків», які плели маскувальну сітку для захисників на харківському напрямку, та координаторку‐волонтерку громадської організації Альону Копитіну. Вона жартує, що й сама не знає, на якому поверсі розташована ГО, певно, це напівповерх. Підлога тут «скаче» то вверх, то вниз – на поверсі можна зустріти сходинки. Під ногами – маленька коричнева плитка квадратиками, що вже кришиться. В одній із частин будівлі вгорі помітна дерев’яна обрешітка («дранка» – ред.), решту закриває сучасна «офісна» стеля.

Стеля‐дранка

А ще волонтери орендують саме ту кімнату, з якої можна вийти на балкон з кованою огорожею. На вулиці -20 градусів, тому вихід надійно утеплений.

- Щойно ми сюди переїхали, я опублікувала допис, бо була зворушена тим, що на першому поверсі родини створюються, а зверху ті, хто допомагають їх захищати, – каже Альона Копитіна.

Вид на Хрещатик із Палацу одружень

У колишньому домі грабаря Щербини орендує приміщення ще одна організація – ГО «Межа.юа». Щоб потрапити до них в гості, потрібно спуститися в підвал з лівого боку будівлі, прямо біля входу. Тут помітила незвичайної форми стелю, вона має вигини. Нині це простір для роботи волонтерів і організації майстер‐класів. Тут зберігають карту з поміткою «Болота», прапори бригад і шеврони.

Приміщення, що орендує ГО «Межа.юа»

Стеля в приміщенні

Ось так минуле поєдналося з сучасністю. Будинок живе, хоч і не всюди причепурений. Та історія, як завжди, залишає таємниці. Нерозгаданими залишаються доля підвалу, де, можливо, колись настоювалося вино, і мансарди, де тепер гніздяться голуби. Ще буде, подумала я, і поспішила вечірнім Хрещатиком, залишивши палац берегти свої історії до наступної зустрічі.

ЧЕРКАСИ МОЄ МІСТО

LOGOCOMMUNITY

На Черкащині розташований географічний центр

Історія Черкаського драмтеатру

«Черка́ське пи́во»

Повна історія: від заснування до сьогодні

Процес відновлення

Що змінилося в рецептурі?

Основне виробництво (Відроджений завод)

Черкаський пивзавод на березі Дніпра

Чаїний острів

Чим дихають Черкаси

Чим дихають Черкаси: у Дніпровському мікрорайоні рівень формальдегіду зашкалює

Де повітря найбрудніше?

Позитивна динаміка на тлі перевищень

Черкаський «АЗОТ»

Черкаси. Готель "Турист"

Черкаський завод хімічних реактивів

Пляжі Черкас для купання і відпочинку

Найкращі пляжі Черкас для купання і відпочинку

Відпочинок біля води у Черкасах

Митницький пляж Черкаси

Пляж Смілянський Черкаси

Черкаси пляж Живчик

Пляж Бочка у Черкасах

Пляж Казбетський у Черкасах

Соснівський пляж

Дахнівський пляж

Ремонт підпірної стіни на Замковому узвозі

Замковий узвіз у Черкасах

Старовинне серце Черкас: архітектура замкового узвозу

Будинок грабаря Кулика

Жіноча міністерська гімназія

Свято-Троїцька церква

Пам’ятники Замкового узвозу в Черкасах

Міст через «Черкаське море»

Черкаський міст: історія Черкаської дамби у фактах

Черкаська дамба: важливі цифри

Будівництво Черкаської дамби

Черкаська гребля: легенди і правда

Історичні пам'ятки Черкас, які варто побачити

Замковий узвіз у Черкасах

Замковий узвіз у Черкасах. Давнина

Земля на Замковому узвозі

Замковий узвіз і каденція Одарича

Каденція Бондаренка і Замковий узвіз

Будівництво на Замковому узвозі

Замковий і громада Черкас

Замість виду на Дніпро -житловий комплекс

Реконструкція чи реставрація?

Хто відповідальний за забудову Замкового?

У Черкаси стояв один із найоригінальніших пам’ятників України - пам’ятник варенику.

Там, де Дніпро стає морем. Черкаська набережна

Річковий вокзал у Черкасах

Реконструкція набережної у Черкасах

Черкаський «Машбуд»

Історія черкаського вокзалу

Зліт та падіння черкаського «Хімволокна»

Черкаський цукрово-рафінадний завод

Історія парку Сосновий Бір

Історія залізничного вокзалу Черкас

Будинок щастя і тіней минулого: що приховує Палац одружень у Черкасах

Від грабаря Щербини до Будинку щастя: як усе починалося

Місце для «так» і для прощання: який нині відділ ДРАЦС у Черкасах?

Не лише церемонії: хто ще працює у старовинній садибі