Мій Блог ✨

Як я потрапив в прикордонники і що з цього всього вийшло, з продовженням

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Wed, 27 Mar 2024 14:00:00 +0000

На війні

Доброго дня, читачі. Давно не писав в блог. Більше року. Набагато більше. За цей рік багато що змінилося. Війна ввійшла в моє життя безпосередньо.

В лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. Для мене це було несподіванкою. Я намагався якось допомогти фронту. Трохи донатив грошима. Іноді допомагав тими товарами, які я продавав. В інтернеті я намагався проявляти активність, щоб бути хоч якось корисним на інформаційному фронті. Але війна не ввійшла в моє життя повністю. Я жив окремо від бойових дій, від мобілізації.

Мобілізація витає в повітрі

Майже через рік, в лютому наступного 2023 року, я почав відчувати наближення змін у своєму житті. Десь з підсвідомості спливала впевненість, що я скоро стикнуся з війною безпосередньо. Запустився механізм переходу долі на інший етап.

Як це часто буває в таких випадках почали, як би випадково, потрапляти на очі матеріали про солдатське життя. Наштовхнувся, завантажив і з великою цікавістю і зануренням прочитав книжку Валерія Маркуса (Ананьєва) "Сліди на дорозі". Прочитав кілька разів.

З кожним днем відчуття наближення мобілізації ставало дедалі сильнішим. З'явилася стовідсоткова впевненість в тому, що я дуже скоро потраплю у військо.

Щоб якось підготуватися я по дорозі на роботу почав частину шляху пробігати. Це була щоденна невелика пробіжка по рівній асфальтній дорозі з невеликим підйомом. Щоб хоч якось фізично підготуватися.

В середині лютого до мене підійшли хлопці з ТЦК і виписали повістку. Далі все відбувалося дуже швидко. Формальне проходження медкомісії, уточнення даних і в кінці лютого я вже був зачислений в прикордонники.

З сім'єю ми погуляли містом і на природі. Купили все необхідне. Я закрив всі фінансові питання.

Перші дні у війську

З мого міста в той день було шість призовників. Нас відвезли під Черкаси, в частину з казармами і різними необхідними в таких випадках будівлями. Але поселили нас в наметовому містечку - в казармах ніхто не жив остерігаючись прилоьотів.

Ми так і переночували вшістьох в великій палатці, в якій в два ряди стояли двоярусні ліжка і було дві буржуйки.

Перед поселенням в палатку на складі нам видали все необхідне. Два комплекти форми - зимову і літню. Берці. Все це нам підібрали дуже швидко і професійно, компактно спакувавши, щоб нам було зручно нести.

Зніми шубу, щоб я бачила який в тебе розмір! Ага, бачу, міряй. Наступний.

В палатці нам додали спальні мішки. Не надто теплі, літні, але на таку погоду їх цілком вистачало.

На новому місці першу ніч спалося погано. Хто прокидався - підкидав дрова в буржуйку.

Наранок в палатку почали підселяти нових хлопців і дуже скоро в ній вже не лишилося вільного місця. Хлопці були з Київської і Полтавської областей.

Наметове містечко розташовувалося в сосновому лісі. Зранку ж ми пішли заготовляти дрова. Колоди вже були нарізані, ми лише вантажити їх на машину.

Кілька разів на день ми ходили в частину. Три рази їсти (сніданок, обід, вечеря) і, можливо, кілька разів на роботи. В основному завантаження-розвантаження машин. Дрова, одноразовий посуд, холодильні камери, пральні машини, одежа, взуття. Війна досить затратне явище.

В палатці, де ми ночували, було спекотно і сухо. Розжарені буржуйки пашіли. Дехто почав хворіти. В мене почався сильний гайморит, але він швидко пройшов. Один хлопець захворів на застуду і його госпіталізували. Медики сказали, що в нього коронавірус, але з цього приводу істерії не нагнітали.

До нас періодично підходили вербувальники. Всім потрібні кухарі, водії-заправники, комірники, банщики. Я записався водієм-заправником. Із всього запропонованого я тільки й вмів, що їздити на машині.

Так ми прожили з тиждень. За цей тиждень на нас готувалися якісь документи, приїздили представники банків і укладали з нами договори на зарплатню. Можна було вибрати між Приватбанком і Укрсиббанком. В мене вже була зарплатна картка від Приватбанку і представник просто оформив на неї зарплатню.

Їдучи з дому я не додумався взяти з собою смартфон вкинувши в кишеню старенький кнопковий телефон. І це виявилося проблемою. Смартфон настільки необхідний, що я після багатьох місяців армійського життя в якихось критичних ситуаціях спочатку шукаю смартфон, потім автомат, а потім вже все інше.

Після приблизно тижня такого життя нас почали готувати до відправки в частини. Перед цим нам навіщось обіцяли, що якщо ми будемо поводитися гарно нас залишать на місці і не будуть нікуди відправляти. Пізніше я чув такі обіцянки багато разів, в різних куточках України і від різних чинів. Це чиста психологія - більшість людей відчувають тривогу перед невідомим, а обіцянка залишити у вже звичній частині хоч якось мотивує поводити себе чемно.

Я мінометник

Одного погожого весняного дня нам всім сказали збирати речі і йти на збір. Зачитували прізвища розприділяючи по частинах.

Я потрапив в частину, яка розташовувалася за Дніпром. Завантажились в автобус, переїхали Черкаською дамбою через Дніпро. Після обіду ми вже були на місці. Маленьке село до якого треба їхати жахливими дорогами. Частина була розквартирована в школі.

Мене записали в мінометники. Мінометники жили в спортзалі разом з іншими підрозділами.

Вдень ми ходили на заняття. Будова стрілецької зброї. Автомата і кулемета. На стадіоні відпрацьовували різні прийоми наступу і відходу. Накат, перекат, відкат. Інструктори - молоді хлопці. Ми ж, в основному, старші. Серед нас були і хлопці, що вже встигли повоювати, були і офіцери без бойового досвіду.

До мінометів справа не доходила. Я підозрюю, що на той момент їх просто могло не бути.

Так пройшов майже тиждень. Одного вечора мене викликав майор і сказав, що я ще з одним солдатом завтра вранці їду у відрядження на навчання на Львівщину. Треба було терміново збиратися, знайти старшину, отримати в нього все необхідне, а час був вже пізній. Причому казали, що ми їдимо не на Львівщину, а в "Десну". Мимоволі згадалися "Сліди на дорозі" Маркуса. Він теж служив в тій "Десні".

Наранок, таки, вияснилося, що ми їдемо саме на Львівщину, на Яворівський полігон. Вчитися на водіїв-заправників.

Дорога була не близька. Через пів України. Нас вдвох знову перевезли через Дніпро під Черкаси. Сформували невелику групу з десяти чоловік і сказали чекати вечора. Так як було багато вільного часу ми походили по селі, кілька разів ходили в столову, в магазині докупили все, що потрібно.

Ввечері нас відвезли на залізничний вокзал, ми ледь встигли придбати квитки, як почалася повітряна тривога.

Перейшовши на Старий вокзал ми посідали в свої вагони. Місць в одному вагоні не було і ми їхали в різних. Серед ночі на Хмельниччині до нас приєдналося ще два хлопці.

На Львівщині

Вранці ми прибули в Львів. Столиця Галичини зустріла нас дощовою погодою. Ми вийшли з Вокзалу і почали чекати автобуса, який приїхав на кілька годин пізніше ніж було заплановано.

Врешті решт ми таки приїхали на місце де ми проведемо місяць. Після вирішення організаційних питань ми піднялися в наметове містечко, яке розташовувалося на пагорбі в буковому лісі. Буки і модрини. Внизу йшла бетонна дорога.

Настрій був паскудний. Більше доби переїзду, мряка, під ногами чвакає. Пішли обідати і настрій суттєво підвищився. Їжа була смачною, було відчуття, що життя налагоджується.

Нас підселили до хлопців, які були з Південних областей. Миколаївська, Одеська. Деякі хлопці пережили окупацію і після звільнення прийшли добровольцями в ЗСУ. Кидалися в очі їхні неймовірно строкаті шеврони. На їхньому фоні наші шеврони прикордонників виглядали скромно, офіційно і статутно.

Попереду був тиждень загальної підготовки.

Пам'ятаю, що ми приїхали перед вихідними і в неділю, у супроводі офіцера, нам дозволили піти в село в магазин. Дорога була не близька, але стояла чудова весняна погода і прогулянка вселяла оптимізм: "Значить будемо ходити в село в магазин і на Нову пошту". Забігаючи наперед - таки ні. Далі так просто нас вже не відпускали. Посилки отримували за нас і підвозили до частини, магазин же нам замінив чіпок у вигляді автомобільного причепа. Ну, і самоволки ніхто не відміняв.

На наступну добу пізно ввечері ми пішли отримувати зброю. Спустилися з пагорба вниз до бетонки де стояв довгий контейнер з ящиками в яких лежали автомати. В темряві виносили ящики підсвічуючи хто телефоном, хто ліхтариком. Отримали автомати калібру 5,45 і один магазин.

За тиждень загальної підготовки ми кілька разів їздили до навчального центру. В кузові вантажної машини. Масштаб Яворівського полігону вражав: один з найбільших в Європі.

Одне заняття було пов'язане з десантуванням з вантажівки. Нас попередили, що це досить небезпечно - хто не впевнений може відмовитися. Старші хлопці, які мали серйозні поранення і переломи не стрибали, навіщо зайвий раз ризикувати. Молоді стрибнули в повному спорядженні. Я теж стрибнув, але перед цим вийняв плити з бронежилета: ні нашим, ні вашим.

Було ще заняття з евакуації пораненого з бронетехніки. За бронетехніку слугувала вкрай зношена мотолига, яка акуратно стояла під накриттям разом із соліднішою технікою. Для цього вибрали найхудішого хлопа, він заліз в ту мотолигу, його хитрим способом обв'язали мотузкою і успішно витягли з люку.

Один день був відведений на стрільби. На цей раз наголосили на тому, що бронежилети повинні бути з плитами. Це був перший і крайній, поки що, день коли я стріляв з автомата. Дали кожному по 40 патронів, ми по двоє підбігали на рубіж і короткими чергами стріляли то з положення стоячи, то з коліна, то з положення лежачи.

Крайній день у нас був присвячений якійсь теорії, а під кінець ми імітували розгортання підрозділу "з коліс". Попереду гордо їхала мотолига, а за нею ми у вантажівці. В якийсь момент вантажівка скинула швидкість, ми епічно вистрибували і якнайшвидше розосереджувалися, ведучи уявний вогонь. В кущах з аудіоколонки звучав запис реального бою.

Кілька днів загальної підготовки ми провели в лісі, в себе на місці. Проходили смугу перешкод відому, як психологічна смуга перешкод. Все по вже звичному сценарію: Якщо не впевнений, не проходь, травматизм нам не потрібний. За пів дня цієї смуги ми добре потомилися. Один хлопець пошкодив собі ребра, які дуже боліли. Медики сказали йому побільше лежати.

Один день був присвячений медицині, один зв'язку, ще один різноманітним мінам і вибуховим пристроям. Всі інструктори знавці своєї справи, проходили стажування за кордоном. Шкода лише, що годин мало.

В кінці тижня ми поздавали автомати. Автомати нам дісталися, відверто кажучи, ржаві. Перед здачею наш сержант роздобув масло і ми добросовісно почистили зброю.

Автопаливозаправник

З другого тижня ми почали ходити на заняття по спеціальності. Професія матеріально відповідальна, але нічого не поробиш. І потенційно дуже небезпечна якщо треба буде возити бензин чи дизпаливо в місця куди стріляє ворог.

Заняття проводилися в палатці. Проводив їх інструктор з солідним стажем роботи начальника заправної станції. Я довгий час не міг пригадати якого актора він мені нагадує. Таки згадав - Арбакла - актора німого кіно, напарника Бастера Кітона. І зовнішньо і рухами. Наш інструктор був, ну дуже схожий на цього самого Арбакла. Не знаю чи сам він знав цього відомого колись коміка.

Тим часом погода зіпсувалася. На початку квітня випав сніг. На той час вже дружина мені вислала смартфон і я міг фотографувати, знімати відео і викладати їх в інтернет. Тема снігу в квітні видалася мені цікавою: падає сніг.

Пізніше я завів собі ще один канал на Ютубі. Назвав його Часопис.

Забігаючи наперед - об'їздили ми пів України. Калейдоскоп вражень.

Будні

Місяця йшов за місяцем

Старий Новий рік

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 15 Jan 2023 21:34:00 +0000

Старий Новий рік пройшов непомітно

Дуже давно не писав в блозі. Останній рік нічого особистого розповідати не хочеться. Майже одинадцять місяців йде повномасштабне вторгнення московитів. ЗСУ успішно дає відсіч, але все це дається не просто.

Пройшов Старий Новий рік. Якось непомітно, взагалі непомітно. Колись була така традиція на Старий Новий рік розбирати ялинку. В часи мого дитинства в місцевості, де я жив, намагалися ставити саме ялинку, а не сосну. Вважалося, що сосна це мінус 50 очок до новорічного духу. Це ніде не озвучувалося, але я не пам’ятаю хто б ставив на Новий рік сосну. В ялинках дефіциту не було, навколо ліси, це ж Полісся.

До Старого Нового року хвоя на ялинці встигала наполовину осипатися. Тобто її можна було сміливо розбирати і на Різдво, але це якось зарано. Сосна не так губить голочки, але ж сосна не ялинка, не новорічне дерево.

А зараз у нас стоїть штучна ялинка. Маленька штучна ялинка, яку ми ставимо вже багато років. Такі віяння часу. І дешево, і практично, і екологічно. Ми її ще не прибирали. Штучна ялинка може стояти ще довго, як символ Нового року.

А в місті прикрасили ялину, яка росте на площі. А чому б і ні? І дерева не зрубували і святковість відчувається. Через московитську агресію ілюмінації звели до нуля, феєрверки заборонили, як явище, і правильно зробили. Постріляємо в День перемоги.

А майже рік тому в центрі площі стояла традиційна для міса ялинка. Тоді ще мені спало на думку, що зимові свята продовжуються допоки стоїть ялинка.

Лінукс це просто, новини Городища, Дорифорій

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 04 Apr 2021 18:31:00 +0000

Мої блоги "Лінукс це просто" і "Новини Городища"

Моїх два блоги. Один заведений відносно недавно, інший же досить давно, але я його був закинув. Потім же вирішив, що, все таки, осиротілий блог це не зовсім добре.

Проста в користуванні операційна система Лінукс

Нещодавно завів собі ще один блог на blogspot з адресою linuxojid.blogspot.com. Надумав назвати його Лінуксоїд, але потім перейменував його на Лінукс це просто. З декількох причин.

еволюція UNIX

По перше я ніякий на фахівець в галузі операційної системи Linux, та і взагалі, в операційних системах. Я звичайний користувач, який же тут лінуксоїд. Лінукс це просто це назва, яка і не претендує на якусь професійність і, водночас, дає зрозуміти, що матерімл буде подано в простій і зрозумілій формі.

З іншого боку хочеться трохи розібратися в тому чим часто користуєшся. Хоча б на поверхневому рівні і трішечки глибше.

Я поважаю UNIX-подібні системи, адже вони прагнуть до надійності і є більш досконалими за Windows.

Разом з тим в Лінуксі можна знайти якусь свою конфігурацію і залюбки нею користуватися, а потім захотіти щось нове і кардинально все поміняти.

Я, приміром, був прихильником оточення GNOME, від не так завантажував ресурси ноутбука , як KDE. А потім несподівано вияснилося, що Кеди стали набагато більш спритними, пам’ять не вантажать, процесор не розносять. А ще кілька років все було з точністю до навпаки. KDE несамовито вантажило систему, не всі кириличні літери підтримувало і взагалі поводило себе, як не зовсім допрацьований продукт. Ну і нормально! Зараз в мене стоїть Kubuntu, тобто Ubuntu, тільки з оточенням KDE.

Я взявся потихеньку писати цей блог у великій мірі і для себе також. Коли щось робиш корисного з системою то дуже швидко забуваєш, що зробив і для чого воно було потрібно. А так, записуючи для всіх, і сам мене забуваєш. Коли ж будеш встановлювати нову систему — почитаєш свій власний блог. Себе ж легше зрозуміти ніж когось. Хоча, буває, і не завжди. Буду намагатися писати якомога простіше, щоб і самому було зрозуміло і читачам також - про Лінукс це просто.

Городище 🄽🄴🅆🅂

Другий же блог на blogspot заведений мною давно. За адресою gorodyszcze.blogspot.com. Новини Городища, або Городище news.

Пам’ятаю, що років п’ятнадцять тому я завів такий самий блог з доменним ім’ям hmarka.net, але щось пішло не так. Добре, що я продублював його на сервісі Google. Знову ж — чисто особистий ресурс про те, що відбувається в Городищі і що могло зацікавити мене і читачів.

Дорифорій 🪐

І ще один мій блог, який я завів, для тем, які, можливо, оминають наше практичне життя. Назвав блог Дорифорій.

Дорифорій це, по суті, планета, яка сходить безпосередньо перед сходом Сонця. В різний час це можуть бути різні планети.

Стародавні люди надавали особливого значення планетам, які на небі стояли близько до Сонця. Адже, за їхніми уявленнями, Сонце уособлювало божества, воно було носієм світла і тепла, воно розганяло нічний морок, а значить дарувало всність і впевненість.

Планета, яка сходила безпосередньо перед Світилом, була передвісником дня. Дорифорій в перекладі з старогрецької мови списоносець.

Так і матеріали блога, які я буду намагатися публікувати, я надіюся, будуть передвісниками чогось важливішого. Того, що буде вносити ясність в якісь питання.

Цей пост я доповнюю в березні 2024 року, коли Україна відбиває атаки рашистів. Городище розділяє долю всієї країни. Тим не мене може якісь події і будуть виділятися з-поміж загальнодержавних.

Я думаю, що в мирний час буде більше тем для висвітлення. Зараз же вся увага людей сконцентрована на темі війни. Воно і не дивно. На часі питання виживання цілого народу.

Разом з тим є впевненість, що Україна разом в всім цивілізованим світом переможе цей морок. Такі глобальні цивілізаційні конфлікти вирішуються довго і болісно, але перемога обов’язково буде за світлою стороною.

Слава Україні!

Страхи людей

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Tue, 30 Mar 2021 18:24:00 +0000

Страхи людей

Мій дід Лаврін прожив довге і насичене життя. На своєму віку він чимало перебачив. Народився він за царя Миколи II Романова а залишив нас за Леоніда Кучми не доживши до ста літ якихось три роки з хвостиком.

За ці майже сто років в світі відбулося багато подій. Аж занадто багато, як на життя однієї людини. Дві Світові війни, три революції. Країною, в якій жив дід Лаврін, управляли і цар, і професійний науковець Михайло Грушевський і професійні бандити Ленін з Сталіним, і гетьман Скоропадський. Дві німецькі влади, Хрущов з кукурудзою і дорогий Леонід Ілліч, Горбачов з перебудовою і незалежна Україна. Епохальних подій вистачало, але до одного поворотного моменту Лаврін Васильович не дожив, буквально, один місяць. 11 вересня 2001 року створило світ в якому ми живемо зараз. Світ гіпертрофованої гонитви за безпекою за всяку ціну. Перефразуючи латинський крилатий вислів можна сказати: нехай запанує безпека, хоч би загинув світ. ^[1]

Маленькому Лавріну не було і шести років коли до Сонця вже вкотре поверталася комета Галлея. Подія ця була неординарна і хлопчик добре її запам’ятав, а через 76 років, коли комета знову повернулася, дідусь розповідав про свої дитячі враження нам онукам.

Згідно його спогадів багато людей боялися комети, як передвісниці апокаліптичних подій. У багатьох ввімкнувся традиційний для таких подій комплект страхів. Кінець світу, апокаліпсис, антихрист наближається і все в такому дусі. Але були і страхи цілком “наукові”, страхи сучасного типу. Багато хто боявся, що хвіст комети зачепить Землю і люди почнуть масово помирати від отруйних речовин, які, буцімто, містяться в кометному хвості.

Хвіст і справді “зачепив” Землю в травні 1910 року, але, як то говориться, ніхто не постраждав. Більше того: найсучасніша техніка того часу не виявила жодних змін в атмосфері.

В мене страх перед отруйним хвостом комети Галлея в 1910 році асоціюється з страхом перед вірусом в наші дні. Аналогія не повна, але щось в цьому є. Статистика людської смертності за 2020 рік не показала ніякого збільшення, прилади на початку XX століття не показали жодних отруйних речовин від контакту зі “зловісною” кометою.

Так, люди хворіють, але вони хворіли і будуть хворіти завжди. На превеликий жаль це так. Як би ми не старалися від хвороб людство не позбудеться ніколи. Важливо лише не допускати, щоб хвороби не переходили загрозливу межу.

А з новим вірусом справи йдуть, як з рядовою хворобою. Я пишу цей пост, а до мене телефонує мій друг. Розповідає, що в лікарні. Запалення легенів. Йде на поправку. Він пенсіонер, веде активний спосіб життя. За здоров’я дбає, бережеться. Ясно, що було б краще, якби він не захворів, але так сталося, що захворів. Що ж тепер поробиш? Вийде з лікарні і порине у весняні клопоти. Запалення легень це грізна хвороба і важливо своєчасно і правильно лікуватись. Я сам хворів на пневмонію в 2013, здається, році. Враження не з приємних, але це не привід зупиняти економіку і позбавляти народ більшої половини його прав і свобод.

А на планетарному рівні дія цього вірусу з епідемічної точки зору не помітна взагалі, як дія кометного хвоста. Хвіст то колосальний, протяжністю мільйони кілометрів, а дія ніяка. Хіба хтось нажився на людських страхах.

Люди в 1910 році теж помирали. При певних навичках можна було б списувати їхні смерті і на дію комети Галлея також. Не додумалися, от.

Давайте не доводити світ до загибелі, хоч би він був і не такий безпечний.

P.S. Щоб ви розуміли: “глобальна пандемія”, як мінімум не збільшила смертність землян. Не знаю, як кому, а мені дивно читати таку от статистику.

Державна служба статистики України оприлюднила дані, згідно з якими пандемія коронавирусу на статистику поки не вплинула. З початку року в нашій країні померло 378 315 українців. Це на 16 304 осіб менше, ніж за аналогічний період минулого року - в 2019 році за січень-вересень померло 394 619 осіб.

І на фоні всього цього держава вводить безпрецедентні обмеження, вводячи, по суті, санітарну диктатуру. А диктатура, вона така. Безправ'я нам загрожує, якщо не боротися.

...
В положении моем
Лишь чудак права качает,
Доктор, если осерчает,
То упрячет в желтый дом,

Правда, в этом доме сонном
Нет дурного ничего,
Хочешь - можешь стать Буденным,
Хочешь - лошадью его.

Я здоров, даю вам слово,
Только здесь не верят слову,
Вновь взглянул я на портреты
И ехидно прошептал:

"Если б Кащенко, к примеру,
Лег лечиться к Пирогову,
Пирогов бы без причины
Резать Кащенку не стал".

Доктор мой большой педант,
Сдержан он и осторожен,
Да, вы правы, но возможен
И обратный вариант.
...
Висоцький

1. Тут я маю на увазі крилатий вираз: Fiat justitia et pereat mundus. Нехай здійсниться правосуддя, хоч би загинув світ.

З Великоднем

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 19 Apr 2020 07:23:00 +0000

З Великоднем

Мої дорогі друзі. Вітаю всіх Вас з Великодніми святами!

Бажаю Вам всього найкащого! Міцного здоров'я, мирного неба над головою. Хай збудуться всі Ваші мрії.

Ми живемо в світі, який постійно змінюється. Нам часто здається, що ці зміни нам шкодять, ми сприймаємо ці зміни, як непереборні труднощі.

Але можна на це дивитися інакше. Зміни дають нам поштовх розвиватися, спонукають нас йти вперед.

Закриваючи перед нами якісь можливості зміни, одночасно, відкривають перед нами нові горизонти.

Нам треба тільки мати мудрість побачити ці можливості і з вдячністю прийняти нове.

Христос воскрес!

З чудовим Великоднім святом!
Вам зичу радості багато,
Натхнення, сили і здоров’я,
Без міри щастя і любові!
Хай благодать Господь дарує,
Хай в домі сміху не бракує.
Смачних яєць, смачної паски
Христос Воскрес усім на ласку!

Великдень це одне з найбільих християнських свят.

P.S. А в 2021 році весна видалася пізньою. Каштани на Великодень ще не зацвіли. Та і інші рослини теж ще не ропустилися так, як це було в 2020 році.

5g

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Wed, 15 Apr 2020 17:59:00 +0000

Суперечки навколо 5g

Або що краще: дивитися фільм Матриця маючи 4G чи самому бути в Матриці маючи 5G?

Нещодавно для себе відкрив дискусію навколо п'ятого покоління мобільного зв'язку, так званого 5G

Не хочеться розганяти "зраду" - хочеться розібратися що до чого. В Українській Вікіпедії є стаття 5G в котрій загалом описується ця технологія. Ось як починається ця стаття:

5G: (5-те покоління мобільних мереж або 5-го покоління бездротових систем) — назва, яку використовують в деяких наукових працях і проєктах для позначення наступних телекомунікаційних стандартів для мобільних мереж після стандартів 4G/IMT-Advanced.

А далі йде загальна характеристика, основні показники, проектування, тестування і так далі - нічого такого особливого. В кінці, правда, маємо такий абзац:

Теорії змов: В 2020 році здобула поширення теорія змови про те, що начебто випромінювання радіо обладнання, що працює за стандартом 5G, сприяє поширенню вірусу SARS-CoV-2 і є причиною пандемії коронавірусної хвороби. Станом на початок квітня 2020 року лише у Великій Британії було зареєстровано близько 30 актів вандалізму проти стільникових башт та кілька спроб підпалу.

Як на мене ця теорія нарочито абсурдна. Жодна людина при здоровому глузді на повірить, що випромінювання здатне якимось чином сприяти виникненню пандемії чого б там не було. Тобто автори статті з Вікіпедії згадують якихось повністю неадекватних людей.

На цьому можна було б закрити тему, але не все так просто. Якщо трішки погуглити можна знайти бегато інформації про масштабні протести проти встановлення базових станцій 5G. Дивно, але я не пам'ятаю, щоб хтось сильно протестував проти введення 4G чи 3G. Про такі протести я взагалі не чув. На моїй пам'яті були протести проти встановлення базових станцій 2G, але це були протести дуже не значні, локальні. Мобільний зв'язок тоді був екзотикою і мешканці деяких будинків висловлювали невдоволення, бо підозрювали, що сигнал від базової станції буде заважати їм дивитися телевізор. Зокрема в Городищі люди не хотіли, щоб на трубі хлібзаводу встановлювали базову станцію Білайн. Всі ці конфлікти носили локальний, майже побутовий характер.

Інша справа протести проти встановлення 5G. Google в пошуку видає численні результати по багатьох розвинених країнах. Особливо по США, але не тільки. Взяти, приміром, Швейцарію. Здавалося б взірець благополуччя, пряма демократія і всі атрибути до неї. І що ми читаємо: "У Швейцарії протестували проти мобільної мережі 5G". З чого б це?

Хочеться розібратися, адже люди протестують не тому, що баяться перешкод в перегляді телепередач. Протестувальники тривожаться за більш суттєві речі.

Що такого в 5G, чим вого суттєво відрізняється від інших поколінь зв'язку. Ну... Та ж Вікіпедія пише, що технологія використовує інший частотний ресурс, що використовуються вузьконаправлені антени. Вузьконаправлені антени то таке, а от частоти від тридцяти до трьохсот гігагерц це вже може і насторожити. Зараз, я так розумію, планується до 100 гігагерц, але не суть. Міліметровий діапазон. Наші банальні мобілки використовують частоти порядку 0,9-1,8 гігагерц - щось в таких межах. Плюс мінус. Причому чим менша частота тим повільніше затухає сигнал, базова станція "далі бере" але і пристроїв можна "повісити" на таку частоту набагато менше. Тому низькі частоти використовуються на базових станціях вздовж трас. 0,9 гігагерц і навіть 0,85. В містах же намагаються встановлювати базові станції з вищою робочою частотою. На цю частоту можна "повісити" більше пристроїв а більшу швидкість затухання можна компенсувати більш щільним розташуванням базових станцій. Пишуть, що 4G можуть використовувати частоти біля 6 гігагерц.

У технології 5G використовуються частоти набагато більші, затухання сигналу буде великим і доведеться встановлювати базові станції дуже щільно. Так і передбачено.

Творці технології стверджують, що передавачі будуть малопотужними і радіохвилі не завдадуть шкоди здоров'ю. Деякі вчені сумніваються. Ось, приміром, характерна стаття "Технологія мобільного зв'язку 5G викликала питання у медиків". Наведу цитату з цієї статті:

Відомо, що хвилі близько міліметра не можуть проникнути глибоко в організм. З одного боку, це означає, що фактично виключено пошкодження внутрішніх органів. З іншого боку, вся поглинена енергія залишається в шкірі або рогівці ока. За деякими дослідженнями, потові залози на шкірі імовірно діють як антени.

Як би там не було а ми не радіобіологи і нам важко судити про такі речі. Можу лише висловити припущення, що міліметрові хвилі не іонізують.

Але є ще одна тривога, яка не пов'язана з біологічним впливом випромінювання 5G. Це проблема тотального контролю над населенням. Справа в тому, що 5G володіє колосальною пропускною здатністю і люди обгрунтовано бояться, що ця новітня технологія впорається з суттєвим потоком даних від кожної людини. Наприклад технологія буде дозволяти зчитувати багато біометричних даних з кожного громадянина в реальному часі. Через смартфон чи через вживлений чіп. Можете ввести в Google запит "чіпування населення" і пошуковик видасть Вам багато цікавого.

З цього приводу згадується фільм Сфера - наукова фантастика, яка , не дай Бог, збудеться...

Краще дивитися фільм Матриця маючи 4G ніж самому бути в Матриці маючи 5G.

Передбачається, що 5G буде дуже ефективним для просування інтернету речей. А що, якщо поступово такими речами стануть люди? Треба цього не допустити.

І ще одне питання. За чий рахунок буде цей банкет? Адже обладнання не дешеве а базові станції треба буде ставити дуже щільно. Це величезні гроші. Оператори будуть змушені інвестувати значні суми. Щоб якось повернути ці кошти будуть суттєво підніматися ціни послуг. Якщо уряди будуть фінансово чи якось ще допомагати, знову ж таки, гроші будуть братися з наших податків. Тобто все за рахунок кінцевого споживача. Який висновок лежить на поверхні? Дорога, сумнівна з точки зору екології і безпеки система, яка не надто потрібна пересічному громадянину і яку будуть запроваджувати за рахунок цього ж пересічного громадянина.

Я думаю, що технологія 5G в багатьох випадках може бути виправдана, а в деяких без неї, можливо, буде не можна обійтися. Али вкривати тисячі квадратних кілометрів лісом базових станцій якось не рентабельно.

Ця технологія в більшості випадків надлишкова. А чудове 4G вже служить людям. 4G назвали LTE, тобто "довготерміновий розвиток". LTE можна розвивати і розвивати і ця технологія зможе виріити більшість завдань які будуть виникати в майбутньому.

Давайте якось узагальнимо те, що написано вище. Ми згадали три аспети - перечислимо їх:

Санітарно-біологічний: На мою думку 5G, скоріш за все, не буде нести загрози людському здоров'ю якщо дотримуватися всіх норм. Але це лише моя думка. Треба детальне дослідження. Не дарма деякі фахівці наполягають на додатковому спостереженні за впливом такого діапазону хвиль на організм людини, тварин і рослин.
Юридично-моральний: Тут можуть бути серйозні проблеми з порушенням приватного життя людей. Технологія потужна і може виникнути спокуса тотального слідування за громадянами. Китайці слідкують за уйгурами і без 5G. З 5G можна буде слідкувати за всією планетою. Тут самим людям треба бути солідарними в недопущенні порушення їхнього приватного життя.
Фінансово-економічний: Потрібно буде встановлювати дуже багато базових станцій. Це дороге задоволення. Дась воно виправдане, а десь і ні. Щоб подивитися фільм в Ютубі достатньо і 4G і навіть 3G. До розумних будинків і безпілотних автомобілів ще далеко.

Спостерігаймо разом за розвитком подій і не втрачаймо пильності.

Картинку з шкалою я взяв з статті на білоруському сайті Сети 5G: будущее мобильной индустрии или чума 21 века? Можете почитати що пиуть в Білорусі.

Бружмель потрапив в реанімацію

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sat, 28 Mar 2020 17:51:00 +0000

Бружмель потрапив в реанімацію

В минулому пості я згадав свої сорти жимолості, або козолиста, як підказали друзі з Фейсбука. Козолист українською мовою. Я так зрозумів, що це загальна назва багатьох видів. Вікіпедія підказує, що саме жимолость їстівна українською бружмель їстівний.

Як би там не було, а один з моїх бружмелів почав здавати позиції. На перших порах він був ось такий бружмель, але раптово молоденькі пагони зів'яли.

Затривоживись, що втрачу сорт, я розкопав посаджений восени кущик. Хрущів там не було, корінці, наче живі. Хоч нового приросту немає.

Нижче зів'ялих пагінців, трохи вище від шийки стовбурця, попрокидалися маленькі бруньки. Надія є.

І ось моя Гордість Бакчара потрапила в реанімацію. Була посаджена в горщик, полита і накрита поліетиленовим пакетом для підтримання вологості.

Кілька разів на добу я знімаю накриття, щоб кущик як слід провітрювався. Вдень на годинку-дві виношу на двір, щоб він загартовувався, звикав до ультрафіолету і природньої вологості повітря.

Побачимо, що з цього вийде. Дуже не хотілося б втратити сорт. Адже чим більше сортів тим більша ймовірність гарного запилення кожного з них.

Що характерно - в мене ж був до цього кущик бружмеля. Не сортовий. Мені його дала одна моя гарна знайома. Вона привезла кущики жимолості з Камчатки. Не витримав кущик минулого літа. Треба міняти підхід до її вирощування. Можливо мульчувати товщим шаром мульчі. мульча не дасть пересушитися і загинути корінцям.

Ще кілька думок я висловив в пості Жимолость їстівна. До цієї культури потрібно "підбирати ключик".

Ще один кущ, який потрапив в "реанімацію" це молоденький кущик винограду сорту Низина. Йому не поталанило з розтауванням. Я його посадив в місці де Сонце світить лише пів дня. Решту часу він був в тіні.

Крім того до нього несподівано добралася собака, яка нащось його брутально обгризла. Коли я його побачив то подумав, що він загинув, але подумав, що могли залишитися сплячі бруньки. Кущик мав вигляд досить жалюгідний.

І що Ви думаєте? Через два тижні "вистрілила" брунька заміщення. Є надія, що Низина виживе.

В мене була ситуація коли я кілька років підряд рятував кущик винограду сорту Солярис. А потім кущик пішов в ріст і почав плодоносити.

Тут головне, щоб у рослини були не пошкоджені бруньки і камбіальні тканини. Вистачило ресурсів пустити нові пагони і відростити корінці. З часом рослина може вдало регенерувати.

Моя жимолость в березні

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Tue, 24 Mar 2020 13:30:00 +0000

Моя жимолость в березні

Минулої осені я дістав кілька кущиків жимолості різних сортів. Спокусило те, що ягоди цього куща достигають найпершими в сезоні, а самі кущі морозостійкі і практично не вражаються хворобами.

В результаті в садку з'явилися такі сорти: Дует, Ленінградський велетень, Донька велетня і Гордість Бакчара.

На зиму я їх трохи накрив листям, жимолость холоду не боїться. Взимку сильних морозів не було, температура не опускалася нижче -14 градусів. Я був впевнений, що якщо посадковий матеріал якісний, жимолость впевнено перезимує.

Так і сталося. З настанням перших теплих днів бруньки пішли в ріст. Правда, ченез деякий час, на одному з кущиків маленькі пагінці зів'яли, вже не знаю з якої причини. Не хотілося б його втратити. Один же кущик надумав рясно цвісти - довелося позривати квіти - кущики дуже маленькі і не витягнуть врожаю.

Кілька останніх днів вночі були мінусові температури. Вдень холодно і дме холодний сухий вітер. Холод кущикам не страний, а от сухість для неї дуже не комфортна. В мене колись був один кущик жимолості, правда камчатського підвиду, так він загинув одного літа, хоч я його, наче, поливав. Не любить вона суховіїв і сильної спеки.

Ще кілька днів протримається холодна погода з морозом вночі. Буду на ніч накривати ящиками - навіщо ризикувати.

В мене є і жимолость запашна, або капріфоль. Її ще називають декоративною жимолостю. В неї витке стебло і червоні, неїстівні ягоди. А от квіти в неї гарні, запашні. Вона теж не вибаглива. Плететься на тин і радує перехожих квітами. Її теж не потрібно вкривати не зиму.

P.S. Jurko Senjuk підказав: жимолость на українській мові козолист. Також Вікіпедія підказує, що саме їстівна жимолость ще називається бружмель їстівний. Як би там не було більшість людей знає цю рослину, як жимолость. Я думаю, що в деяких місцях люди цю рослину і незивають, як бружмель. Таке враження, що ця назва з білоруської мови.

Про маски

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 20 Mar 2020 18:49:00 +0000

Про маски

З кожним днем все білье людей починає ходити в масках. Їх все ще не багато, але помітно більше ніж було ще кілька днів тому.

Більшість людей вважає, що коронавірус не такий страшний, щоб від нього ховатися. Може так воно і є. Але елементарні захисні заходи не обтяжливі і не викликають дискомфорту, якщо дивитися на все це з гумором.

Люди, в кого є запас оптимізму, роблять сімейні фото на яких всі члени родини в масках. На згадку про ті часи коли ми всі боролися з вірусом. Буде що згадати.

А тим часом в аптеках масок немає. Я, чесно кажучи, не знаю наскільки вони критично потрібні, але і не зашкодять це точно. Прикро, що копієчна річ може стати дефіцитом на порожньому місті. В Фейсбуці люди нарікають на те, що перед виборами кандидати завалюють місто тонами передвиборчої агітації а на якусь банальну копієчну маску гроей не вистачає.

Важливо зберігати здоровий глузд і не вдарятися в крайнощі. Деякі починають бурчати на перехожих - в місті зовсім мало людей і відстань між людьми зазвичай кілька метрів, так що нічого страшного не відбувається. Людей в місті справді мало. Навіть в базарний день. Багато магазинів зачинені. Негативні емоції іноді можуть більше зашкодити ніж збудник.

Деякі сприймають заходи безпеки, як щось принизливе, або таке, що обмежує в чомусь свободу. Щось на зразок ~~"ти цак встав і в пепелаці сиди"~~ ("ти маску надінь і вдома сиди"). І в той же час ці самі люди в лікарнях користуються і масками і бахілами нічого негативного в цьому не вбачаючи. Особисто я спокійно дивлюся на такі речі. Навіть прикольно. Важче примусити себе не торкатися обличчя, не терти очі, бо коли не можна то завжди хочеться.

Мета всіх цих заходів зменити одноразове зараження людей. Вірус вже не спинити, люди будуть хворіти, як вони хворіють на грип. Важливо, щоб хворих не було занадто багато в якийсь момент часу, бо медичні заклади не впораються з напливом.

А тим часом закуповуються апарати вентиляції легень. Тестується вакцина. Вона, наче, вже створена в США, але до її впровадження ще далеко. Не швидкий це процес.

У людей починає вироблятися імунітет, в лікарів накопичується досвід. Час на стороні людей. Це ж не перший випадок нової інфекції. Тільки за останні роки свинячий грип, пташиний грип.

Між іншим, маску можна не тільки купити, або пошити. В інтернеті є багато лайфхаків на цю тему.

Читайте також: Covid-19 - злий умисел чи природній процес.

Знову про коронавірус

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Tue, 17 Mar 2020 13:41:00 +0000

Знову про коронавірус

З кожним днем все більше нагнітається атмосфера навколо поширення коронавірусної хвороби яка викликається вірусом Covid-2019.

Причому версії його походження висловлюються різні, часто надвзвичайно різні.

Найбільш малоймовірною мені видається створення цього віруса в одній з лабораторій в якості біологічної зброї. Буцімто в Ухані цей вірус потрапив з якогось дослідницького центру де він синтезувався в якості зброї масового ураження. Як варіант походження, який поширюють, в основному, російські ЗМІ вірус синтезував і підло підкинув китайцям всюдисущий, великий і страшний дядько Сем. Росія без того, щоб в усьому не звинуватити Америку ніяк не може.

Чому версія зброї масового ураження видається мені найменш вірогідною. Ну не дотягує цей збудник, щоб бути такою зброєю. Давайте порівняємо. Класична біологічна зброя це сибірська язва, або сибірка. Спори сибірки зберегаються в землі багато десятиліть. Летальність при легеневому і шлунково кишечному ураженні близька до 100%.

За короткий проміжок часу сибіркою можна вбити великий відсоток населення в тому числі і боєздатного. Ще більше загине великої і малої рогатої худоби, яка ще більше сприйнятлива до сибірки.

Що ж до Covid-2019 то смертність від нього всього лише кілька відсотків. Так, ослаблених людей і людей похилого віку він вбиває аж у 15% випадків від інфікованих, але шестидесятилітніх дідусів і бабусь важко назвати боєздатним населенням. Коронавірус не стійкий. Зберігає життєздатність на різних поверхнях від кількох годин до кількох днів максимум. Знезаражується звичайним милом і пральним пороком.

Отже "змову", чи "зраду" можна відкинути. Лишається природний чинник. Зараження від диких тварин. Є версія, що від кількох видів тварин в організм "нульового пацієнта" потрапили два різних штами коронавіруса, які внаслідок рекомбінації генетичного матеріалу "породили" Covid-2019. За різними гіпотезами це могли бути кажани, змії, панголіни тощо. У китайців є звичка їсти все підряд.

Вірус справді небезпечний і до нього треба відноситися зі всією серйозністю, атже чим більше інфікованих тим більше шансів, що вірус мутує в ще більш небезпечний штам. Але, як я писав вище, це не біологічна зброя, яка здатна спустошувати цілі континенти. Так що вдарятися в паніку немає сенсу.

Як же, на мій погляд, будуть розвиватися події далі? Ще тижня зо два будуть підвищуватися заходи безпеки. Все в більшій кількості населених пунктів буде введено обмеження на пересування. Обмеження на рух транспорту, заборона на масові заходи. Все те, що і зараз тільки в більшій мірі.

Тижня через три-чотири ситуація досягне свого піку. Люди, мабуть, будуть звикатися з новим стилем життя. Заходи безпеки стануть більш слабкими і/або більш прийнятними для більшості людей. Інфікованих, можливо, буде більше, але і лікарі будуть набувати досвіду. Медицина почне боротися з пандемією в штатному режимі

Я думаю, що "навколовірусна" тяганина може продовжуватися досить довго. То ослаблятися, то знову активізовуватися. Ще пів року, може до кінця осені. Час покаже.

Описав один день в наому місті. Це вже стає нашою буденністю. Городище в умовах карантину.

Про людей і про собак.

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 21 Feb 2020 14:32:00 +0000

Про людей і про собак

Останніми днями в нашому місті не спокійно. Городищани якось раптово занурилися у вир місцевих і планетарнх проблем. І ці проблеми лежать в площині гуманного ставлення до тварин і (несподівано) до людей також.

Що до тварин: безпритульними собаками був покусаний чоловік. Вкотре загострилося питання що робити з собаками-безхатченками. Місто шукає способи добросусідського співіснування людей з собаками і собак з людьми.

Не встигли вщухнути пристрасті навколо проблеми безпритульних собак, як звістка про повернення українських громажян з карантинної провінції Китаю підлила масла в вогонь.

В це важко повірити, але бабусі хвилюються не тільки в Нових Санжарах, але і в Городищі (правда, слава Богу, масштаби не ті).

Я вчора і сьогодні обслуговував кілька бабусь, які скаржилися на свою важку долю і незахищеність від коронавірусу. Висловлювали свою експертну думку. Бідкалися, що наших співвітчтзників, які прилетіли з Китаю, можуть розмістити в Миронівці.

Ви уявляєте! Бабця з Городища переживає, що за шістдесят кілометрів від її помешкання з усіма пересторогами будуть жити здорові люди, які теоретично могли мати контакт з носіями коронавірусу. Та ще й вітер зараз дме південний. Не з Миронівки на Городище, а навпаки.

Це якийсь сюрреалізм. А ми дивуємося, що в Середні віки влаштовували полювання на відьом.

Кажу одній бабці - то люди ж ні в чому не винні, та і не хворі вони. Погоджується, але в Миронівку пускати не хоче. Каже хай везуть під Київ в санаторій. Або в Західну Україну. Там свіже повітря. Я не вигадую, пишу майже слово в слово.

Що характерно - на відео, яке я прикріпив нижче, теж така от бабця. Тільки вона воліє відправити людей у море, бо печеться про свої Нові Санжари. У них там, бачите, екологія і її хочуть занапастити. Так що в море, в море. На корабель чи баржу. Сором на весь світ.

А на фото, що в верхньому правому кутку Анастасія Зінченко (Instagram), яка залишилася в карантинній провінції Ухань, бо не схотіла зраджувати свого друга - собачку Мішель. Цікаво, що вона думає про нас. Про своїх співвітчизників, які воліють, щоб вона ніколи не повернулася на Батьківщину бо раптом вона контактувала з хворими. Середньовіччя, пані та панове. Не більше і не менше.

P.S. Станом на перу половину квітня в Україну в'їхало дуже багато людей з-за кордону. В тому числі і з країн де значна кількість населення є позитивними на коронавірус. Ввели більш жорсткі обмедення для населення. Тільки питання чи будуть вони більш ефективними і чи допомодуть вони в боротьбі з пандемією

Вкорінюємо черенки винограду

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Wed, 19 Feb 2020 18:07:00 +0000

Вкорінюємо черенки винограду

В цьому році я вирішив зробити експеримент: спробувати вкорінити одновічкові черенки винограду.

Для вкорінення я нарізав чубуки таким чином, щоб вузол був розташований знизу, а міжвузлля було вгорі і воно було на перших порах максимвльно довгим.

З чого я виходив використовуючи саме такі черенки? Я подумав, що одновічкові черенки при вкоріненні можуть мати деякі переваги (як і недоліки, але про них нижче).

Візьмемо для уявного експерименту класичний варіант: тривічковий чубук. Для вкорінення не будемо використовувати вкорінювачі. Поставимо, приміром, на воду, чи в кокосовий субстрат - без різниці. Нижній вузол, який знаходиться в теплі і волозі і має рани, почне потихеньку обростати раневою тканиною, а порім і корінці з'являться. Одночасно, а то і раніше, на верхньому вузлі почне розпускатися брунька.

Якщо все іде добре і на молодий пагін попадає достатньо світла верхівка буде виділяти фітогормони ауксини. Ауксини це гормони "благополуччя верхівки" і коли вони потрапляють в зону коренеутворення то це стимулює коренеутворення (пардон за "масло масляне").

Отже, маючи здоровий пагін, що активно росте і кореням утворюватися легше. Цьому сприяє притік ауксинів. Але ауксини утворюються на верхівці, а корінці закладаються в п'ятці і фітогормонам треба подолати, зазвичай, кілька десятків сантиметрів, щоб почати діяти.

До того ж, просуваючись по флоемі, концентрація фітогормонів неминуче падає. І на транспортування ауксинів витрачається певна енергія. Така специфіка.

Одновічковий чубук

Що ми маємо у випадку вкорінення одновічкового чубука? Брунька стартує, і при достатньому освітленні виділяє фітогормони яким не треба нікуди "мандрувати". Все відбувається в межах одного вузла. Корінець утворюється швиде. Це в ідеалі.

Ледь не забув. В свою чергу корінці виробляють фітогормони "благополуччя кореня" - цитокініни, які, в свою чергу, стимулюють ріст пагона. Ми добилися позитивного зворотнього зв'язку коли "верхівка" стимулює "корінці", а "корінці" "верхівку".

Тепер про мінуси застосування одновічкових чубуків. Основний мінус - чубук маленький. В ньому мало пластичних речовин. Значить треба більш серйозно продумати додаткове освітлення. Цю ваду, я думаю, можна частково обійти лишаючи над вузлом якнайбільше міжвузлля. В мене є надія, що пластичні речовини будуть спускатися по флоемі у вузол і живити пагін і корінці. Чи може відбуватися такий процес - не знаю. Вважається, що навесні, під час "плачу" винограду, поживні речовини пересуваються по ксилемі від коренів до верхівок пагонів.

Особисто мені здається, що можливе перенесення і по флоемі "зверху вниз", як це відбувається влітку і восени. Тобто у всі фази розвитку винограду крім фази "пробудження".

Тепер про деталі експерименту. Чубуки були нарізані три тижні тому. Сорт Рошфор. Бруньки стартували вкрай нерівномірно.

Один черенок з двосантиметровим корінцем я вже висадив попередньо вкоротиви міжвузлля. В одного чубука маленький корінець (на фото). В деяких брунька розпустилася, а корінців ще немає. В решти не розпустилася навіть брунька.

Щовечора досвічую світлодіодною лампою, хоча цього явно не длостатньо. На щастя кілька днів були сонячними і на Рофори потрапляло найбільш цінне сонячне проміння.

Я думаю, що освітлення найкритичніший фактор. Зараз ще дні короткі. Вдень, якщо і світить Сонце, світить вого не довго. Штучне ж освітлення не може бути повноціним, хоча і підтримує рослини.

Думаю, що таке вкорінення доцільно починати проводити не раніше березня компенсуючи невеликий запас поживних речовин яскравим освітленням.

Про температуру я не згалував. Ясно, що вона повинна бути приблизно 20-25 градусів. Тобто звичайною для вкорінення. Не меншою за двадцять, не більою, скажімо, за двадцятьсім.

У кого є досвід вкорінення одновічкових чубуків? Якщо у Вас є якісь думки з цього приводу поділіться, будь ласка, в коментарях.

Допомагаємо визрівати лозі

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sat, 10 Aug 2019 19:20:00 +0000

Допомагаємо визрівати лозі

Час вже біжить до осені і вид невизрілої лози викликає в мене тривогу. Особливо тривожно за окуліровані пагони, які в мене зеленець зеленцем.

Врешті решт я вирішив почати обробляти їх чимось фосфорнокалійним, щоб зсунути обмін речовин кущів з росту на визрівання.

В інтернеті всі тільки і говорять (і пишуть) про монофосфат калію. Слів нема - добриво, мабуть, вартує, щоб його використовувати для прискорення визрівання лози, але в Городищі я монофосфат калію не знайшов. І вирішив обмежитися хелатином. Фосфор + Калій.

Це рідке фосфорно-калійне добриво, в упаковці 50 мілілітрів, за інструкцією пакетик розрахований на 20 літрів води. Я дав на десять літрів, думаю не завадить. Напис рекомендує проводити позакореневе підживлення раз на двадцять днів. Я планую підживлювати щотижня - літа вже майже не лишилося.

На першому фото кущ підщепи RR 101-14 на якому першого липня я прищепив сім вічок сорту Альмінський. Фото зроблене сьогодні, ви самі бачите, що пагони ще маленькі і зовсім зелеті. А хотілося, щоб вони пережили зиму.

Без додаткових заходів тут явно не обійтися. Глобальна мережа, як я вже писав, пропонує монофосфат калію, але ми перевіримо чи буде ефективне хелатне добриво.

До речі - спостереження за результатами окулірування саме цього куща. Я заздалегідь нарізав вічка Альмінського і помістив їх в розчин Корневіну (банально в поліетиленову кришку для закривання слоїків). Впевнений, що вічка не підсохнуть, я методично окулірував сім пагонів один за одним. Зправа неліво, так вийшло. Бруньки довго, десь тижня зо три, якщо не більше, не розпускалися. А потім бруньки почали "стріляти". Причому перими пішли в різт бруньки з правого боку, вони дали потужні пагони. Ліві ж окулірування пішли в ріст значно пізніше, деякі з них і досі дуже маленькі.

Що це може означати? Напрошуються кілька пояснень, як мінімум три. Перше - ті вічка, що були використані для щеплення останніми найдовше контактували з корневіном (а він з групи гетероауксинів) і корневін загальмував пробудження бруньок. Друге - вічка занадто довго були в розчині і розчин якось негативно вплинув не їхню якість. Наприклад вимив якісь речовини зі зрізу і він довше зростався з підщепою. Третє пояснення - для окулірування я спочатку вибирав більш якісні вічка а на останок лишав неякісні. Можливо я це робив ненавсмисно, мимовільно.

Як би там не було а ефект був дуже виразний (зараз він дещо згладився). Ті вічка, що були окуліровані першими дали кілька сантиметрів приросту в той час, як пізніше заокульовані ще й не думали розпускатися.

Тепер для рівномірності пробудження я не буду нарізати вічка заздалегідь, щоб не гальмувати їх пробудження.

І про останнє фото. Це окулірування зроблене днів на двадцять раніше ніж Альмінський. Це Йоханітер. Я про нього писав 4 липня (Окулірування винограду).

Верхній пагін за цей час дав десь півметровий приріст. Нижній пагін менший.

Листя, як ви бачите, серйозно постраждало від грибків, хоч я і обробляв його фунгіцидами. Він росте в такому місці куди Сонце зазирає після одинадцятої години. Відповідно довго не висихає роса. Плюс там затиок, немає провітрюваності.

Останній раз я його покропив Квадрисом... Вид досить хворобливий.

В Городищі стелять асфальт

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 09 Aug 2019 11:41:00 +0000

В центрі Городища дорожні роботи повним ходом.

Вже кілька днів в нашому місті, в центрі, проводяться дорожні роботи. З задіянням спецтехніки, на цей раз потужної.

Приємно, що це не традиційний ямковий ремонт - вкладається суцільне полотно. Перед тим, як стелити асфальт частково зняли старий. Ямковий ремонт на центральних вулицях роблять щороку, але в цьому році за вулицю Миру взялися серйозно.

Асфальтовкладник методично постелив на дорогу рівний шар асфальту. Дорогу перекрили і транспорт рухався в об'їхд повертаючи біля Другої школи на вулицю Маніжа (бувша Кірова).

Хоча техніки було задіяно багато особливих незручностей, як на мене, для людей не було. Пішоходи ходили тротуарами. Автомобілі рухалися в об'їзд. При цьому водії автобусів імпровізували забираючи пасажирів.

Правда я бачив, як особливо нервовий водій вантажного буса намагався прорватися по свіжопостеленому асфальту, але його акуратно завернули.

Публікації за липень

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 09 Aug 2019 11:33:00 +0000

Публікації за липень

В липні я епізодично писав в блог. На кожен день не було тем.

На початку місяця я робив експерименти з окуліруванням винограду і спостерігав за окуліровками, які я зробив в червні. В перших числах стояла спека за тридцять градусів а потім температура аномально впала і липень був майде весь холодний. Тим на менш окуліровки більш-менш прижилися. За винятком чорної шовковиці. Чому жодне вічко овковиці не прижилося я не знаю.

12 липня я спонтанно змайстрував окулірувальний ножик. Вийов гарний інструмент для щеплення. Небезпечна бритва, яка лежала десятиліття, врешті знайшла собі застосування.

14 липня ми викопали часник. Часник вродив великий і досить пекучий. В цьому році всі копали часник в першій половині липня. Ми ж ховали його від спеки під шаром мульчі. вона ж була і добривом.

21 липня я купив два кореневища імбирю і посадив його в родючий торфовий субстрат. На сьогодні, 9 серпня, він ледь пускає перші пагони. Важка на старті рослина. Того ж таки числа проводилися вибори до Верховної ради і я не втримався - вставив свої п'ять копійок.

23 липня я пішов на свою фазенду де спостерігав безчинства буйволоподібної цикадки. Червоне "осіннє" листя винограду видавало її присутність.

25 липня я написав пост під враженням переглянутого мультфільму "Колгосп тварин" за мотивами твору Орвелла. Що і казати: добрими намірами встелена дорога в пекло. Більше б люди знайомилися з творчістю Орвелла може б в кращому світі ми б жили. Зараз же ми ходимо по колу наступаючи на одні й ті самі граблі.

Користуючись нагодою поставлю посилання на ще один свій блог. Блог називається Часопис: всього потроху. В ньому я буду публікувати матеріали які будуть відноситися в меншій мірі до мене особисто. Скажімо так - в ньому, скоріш за все буде менше суб'єктивного, вірніше менше особистого.

Ще один мій блог - на цей раз вже тематичний. Присвячений садівництву і виноградарству. І, взагалі, рослинництву.Садок і виногадник. Про вирощування різних рослин. В основному кущів і дерев. Агротехніка і цікаві факти.

Орвелл

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Thu, 25 Jul 2019 16:12:00 +0000

Орвелл

Ті, хто читав Кобзар - журяться. Ті, хто чивав Орвелла - не дивуються. Ті, хто нічого не читав - радіють.

Ця формула мандрує просторами Фейсбкуку і її, зрештою, кілька днів тому прибило до моєї сторінки. Мається на увазі, скоріш за все, прихід "слуг народу" до влади. Багато хто бачить в перемозі Зеленського щось апокаліптичне для України. Звідси і згадка про Шевченка, як про совість нашого народу і про Орвелла, як про творця відомих антиутопій.

І дійсно, Президентські і Парламентські вибори в 2019 році були не типовими. Такими, що передрікають незворотні зміни. А зміни це завжди невизначеність.

Наша країна, напевне, пройшла якусь стадію розвитку і далі по старому жити було б проблематично.

Якщо подивитися на президентів, які керували Україною, то можна прослідкувати якусь закономірність. Кравчук - партійний функціонер до президентства. Кучма - директор великого підприємства. Фактично це радянські люди до кісткового мозку. Нашвидкоруч перефарбовані з червоного в жовтоблакитне. Після Кучми планувалося поставити на чолі країни Януковича за аналогією з російським патерном Путлер-Медвед.

Але втрутився дядько Сем і ми мали задоволення пожити при Ющенку, який особливо нічого не робив крім того, що розповідав всьому світу який він поборник демократії.

Гранична неефективність Ющенка привела до влади Януковича. І Юшенко і Янукович були такою собі перехідною ланкою від відверто "якби радянського" до олігархічного правління. Олігархічне зародилося ще за Кравчука і навіть раніше, ще за СРСР, але олігархи надавали перевагу керувати через посередників.

Бідолашний Янукович не досидів навіть свого третього терміну (перших два терміни були, за чутками, за дрібний розбій і згвалтування). Так от, третій термін Янукович сидів в Межигір'ї, це було у всіх відношеннях приємно, але все раптово обірвалося.

За Януковичем прийшов Порошенко - постать набагато самостійніша - на відміну від попередніх двох. Це був перший (і поки що єдиний) олігарх при владі. Не нейпотужніший олігарх, але олігарх. Все, як годиться - передовик прихватизації, і далі за списком.

Те, що Порошенко пробув президентом лише один термін дійсно насторожує. Не могло наше суспільство лише за п'ять років пройти якусь фазу свого розвитку. Чи могло? У кого є думки з цього приводу - напиіть в коментарях.

Якщо наше суспільство все ще на тій стадії, що п'ять років тому, то ця стадія і далі олігархічна і Зеленський у великій мірі протеже олігарха Коломойського.

Якщо ж ми таки вступаємо в іншу фазу все стає набагато цікавіше і невизначеніше. Для змін потрібен ресурс (гусениця наїдає жир, щоб було з чого будувати метелика). А в України ресурсу, як такого, відверто кажучи, нема. Так що мимоволі згадаєш про Орвелла.

Напишу зразу - Орвелла я не читав (шкода). Але дивився екранізації. "1984" треба прочитати, або переглянути всім. Особисто я, переглянувши цей фільм, вже ніколи не стану етатистом (прихильником, як мінімум, сильної держави). Я став відностити себе більше до лібертаріанців.

Чи є ризик скочення України в диктатуру при Зеленському? А саме це мають на увазі всі, хто згадує Орвелла. Теоретично можливо все. Але, на мою думку, малоймовірно. Хоча деякі випади Зеленського копіюють поведінку Бацьки - він же актор! У будь якому випадку ми потрапили в цікавий час і нудно точно не буде.

А тому хто дочитав ці всі літери до кінця я пропоную переглянути мультфільм "Колгосп тварин", чи "Ферма тварин", чи "Звіроферма" в залежності від перекладу. Це Орвелл. Приємного перегляду!

Буйволоподібна цикадка

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Tue, 23 Jul 2019 12:53:00 +0000

Буйволоподібна цикадка

За останні кілька років цей шкідник особливо розмножився. Його можна зустріти буквально скрізь. І в садках, на виноградниках, і в дикій пртроді. Здавалося його неможливо знищити. Особливо дошкуляє молодим насадженням і може навіть спричинити їх загибель.

Причому, на відміну від колорадського жука, ця комаха не виділяється якимось особливим забарвленням. Веде малопомітний спосіб життя.

Вона рідко харчується пагонами, які вражає, що робить обробку їх інсектицідами малоефективною.

Вона родом з Південної Америки, але вже чудово пристосувалася до клімату України і навіть більш північних регіонів.

На фото, що зправа, видно результат праці рогатої комахи, але листя далеко не завжди стає червоним, або жовтим. Часто вого просто звисає, стає, якби, матовим, дещо знебарвлюється. Пагін у будь якому разі пригнічується.

Подивіться яке гарне осіннє листя винограду. Любо глянути! Такі листочки малювали художники на картинах минулих століть пишучи картини про збір врожаю.

Осіння пора. Але зараз тільки липень. І листочки забарвлені в не характерний для літньої пори колір зустрічаються поодиноко. Вірніше на окремих пагонах. Інші ж пагони лишаються зеленими, такими як і потрібно їм бути в середині літа.

Ці пагони, як не сумно, є пошкодженими. Попрацювала буйволоподібна цикадка. Невелика комаха салатового кольору з характерними виростами-"ріжками" на голові. Саме із за цих "ріжок" вона і отримала свою назву Буйволоподібна цикадка.

Цей шкідник вражає виноградні лози не зовсім характерним чином. Цикадка взагалі не живиться ні здерев'янілими пагонами, ні зеленим приростом, ні листям чи гронами. Буйволоподібна цикадка відкладає яйця в, здебілього, однорічних пагонах кущів. Не тільки виноградних кущів, комаха вражає багато видів кущів і дерев. В минулому році ця паскуда в нашому дворі ледь не погубила молоюеньку яблуньку.

Так от: цикадка живиться трав'янистими рослинами. Різними бобовими, там - що посмачніше - що трапиться. А в гілках відкладає яйця. Причому вона це робить гострим яйцекладом, серйозно покоджуючи при цьому.

Крім того, що пошкоджується провідна система стебла і утруднюється тік соку буйволоподібна цикадка часто заносить в пошкоджені тканини збудників різних хвороб.

(Ці два фото, а також деякі факти взяті з статті "Обережно, буйволоподібна цикадка")

Вибори в Верховну Раду 2019

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 21 Jul 2019 12:54:00 +0000

Вибори в Верховну Раду 2019

Ніколи так не брешуть, як перед виборами, під час війни і після полювання. Ці слова приписують Отто фон Бісмарку.

Сьогодні другий день заборонена агітація і аж легше на вуха і очі. Але все рівно... Бабусі і дідусі такі перли видають! Розговорився з однією бабусею. Каже - ходила голосувати, проголосувала за кандидата такого то, бо він мені безкоштовно виписав газету. Як людині мало треба!!! Подаруй їй річну підписку на газету і її голос в твоєму кармані. А те що вона отримує таку пенсію, що її треба розглядати в електронний мікроскоп, то це, наче, і нормально.

Я спробував схилити бабусю до думки, що цей кандидат виписав їй газету за її ж гроші, які були зекономлені на її пенсії, але вона була непохитна. Згодившись, що газета це якось дріб'язково вона почала перечислювати інші чесноти свого кумира. Він, буцімто, ремонтує школи і робить інші благородні речі.

Я теж підняв планку, сказави, що її улюбленець замовник вбивства і рейдер першої гільдії. Що журналістів вбивати вважається поганим тоном навіть у італійської мафії чи кози ностри.

Одним словом - не переконав я бабцю.

То давайте проголосуємо за кандидата який, як мінімум, не відвертий вбивця і, як максимум, порядна людина. Хоча б частково.

А потім пропоную розслабитися і подивитися комедію "День виборів". Комедія російська, розрахована на російського глядача (алкоголізованого, як завжди). Але раціональне зерно в ній є.

Імбир

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 21 Jul 2019 12:52:00 +0000

Імбир

Сьогодні виліив посадити імбир. Рослина цікава у всіх відношеннях, кореневище можна кидати в чай, хай собі росте на підвіконні.

В магазині "Квіточка" я запримітив імбир, що мав вже досить великі набухлі бруньки. Два невеликих кореневища коштували трохи менше двадцяти гривень. Вони мали свіжий не підсуений вигляд - все вказувало не те, що це життєздатний посадковий матеріал.

З весни в мене залишилася куплена грунтосуміш. Пухка, з великим відсотком торфу. В цю суміш я ще додав торхи суперфосфату.

Два кореневища я посадив на невелику глибину, як рекомендують більшість знавців цієї рослини. Імбир має сланку кореневу систему і любить провітрюваність кореневища.

Те, що люди використовують, як прянощі це на корінь а, саме кореневище. Тобто видозмінене стебло, яке розташоване горизонтально і заглиблене в землю. Можливо ще й тому його не можна саджати занадто глибоко.

Посудину посадженим імбирем я рясно полив і поставив в тінь - ця рослина не любить прямих сонячних променів.

Восени ми його занесемо в хату де він і буде чекати весняної теплої погоди. Поки що ж будемо чекати проростків і оберігати від перегрівання і пересихання.

Побачимо чи наросте кореневище місяців через десять - дванадцять.

Як виростити великий часник

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 14 Jul 2019 11:27:00 +0000

Як виростити великий часник.

Сьогодніній допис про звичайний часник, але цей овоч потрібний, корисний і завжди в ціні. Отже мати гарний врожай часнику приємно. :)

В цьому раці всі копали часник на початку липня, адже червень був аномально жарким і все достигало з випередженням.

Ми для посадки вибираємо великі зубці. Для посадки купили головки сорту Любаша. У всякому випадку так його назвав продавець. Садимо за кілька тижнів перед настанням морозів, щоб часник встиг вкорінитися, але ще не почав випускати з грунту листочки.

В минулому році ми замульчували грядку, накрили її опалим листям, скошеною гірчицею (сидерат) і іншою органікою. За зиму шар органіки злежався, частково перетрух. Часник пробив цей шар, хоча і не зразу. Можливо не треба було накривати його таким товстим шаром.

Протягом весни ми постійно додавали мульчу, вийшов досить солідний шар органіки. Цей шар зберігав вологу і не давав грунту перегріватися. А в червні була спека за тридцять градусів.

Часник ми майже не поливали і тим не менш він виріс досить великий. Зібрали вчора, коли був вільний час. Пера на цей момент вже пожовкли, подекуди посохли і полягли.

Отже щоб виростити великий часник, великі головки, треба відібрати великі дозрілі зубці, посадити восени за кілька тижнів до морозів і подбати про мульчу.

Шар мульчі утримує землю, яку він накриває в вологому пухкому стані і запобігає перегіванню. В грунті розмножуються дощові черв'яки, різні безхребетні і просто мікроорганізми. Вони розпушують грунт, роблять його проникним для повітря і води, збагачують гумусом.

Ніж для окулірування

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 12 Jul 2019 18:41:00 +0000

Саморобний окулірувальний ніж.

Опишу ніж для прищеплення (окулірування) який я змайстрував сьогодні на скору руку. З старої небезпечної бритви.

Головне для окулірувального ножа це гострота. Рвані рани при щеплені знижують ймовірність зростання компонентів прищепи і підщепи.

Небезпечні бритви робилися з такого металу, який гарно тримає затоку. Профіль леза бритви зроблений таким чином, що бритву легко гострити. На щастя я знайов таку бритву. По ній видно, що вона побувала в бувальцях. Їй, можливо, років п'ятдесят-шістдесят, якщо не білье. Дісталася ця бритва мені в іржавому стані і надщерблена. Але це не має ніякого значення. Я її нагострив до стану коли вона легко збриває волосся і приробив ручку. Вийшов, як на мене, гарний окулірувальний ніж.

Дешево і сердито. Звичайно він поступається зручністю професійним окулірувальним ножам, як то Due buoi але, я впевнений, окуліровки ним будуть виконуватися не менш якісно.

Отже якщо у Вас знайдеться стара небезпечна бритва з неї можна зробити чудовий окулірувальний ніж затративши мінімум часу і зусиль.

Я особливо не заморочувався - вибрав в заготівці ручки із сухої акації канавку, вставив в неї бритву і примотав її ізолентою. Десять хвилин максимум.

А прищеплювальний секатор мені не сподобався. Він робить рвані рани, я вже якось буду щепити старим простим способом.

Івана Купала

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sat, 06 Jul 2019 16:13:00 +0000

З святом Івана Купала.

Сьогодні всіх вітаю з святом Івана Купала. Бажаю провести цей день (і ніч) весело і з користю, спілкуючись з гарними людьми.

Колись, в давнину, це свято знаменувало Літнє Сонцестояння, коли день був найдовшим а ніч найкоротшою. Зараз, фактично, з причини недосконалості літочислення ми святкуємо це свято коли день вже убуває. Ну, та нічого.

Користуючись нагодою хочу спитати читачів може хто знає що це за рослина. Це не цвіт папороті, але рослина досить незвичайна. Досить лише подивитися на її листочки.

Листочки не звичні і формою і кольором. Складаються з трьох частин, кожна частина трикутної форми. Причому трикутники несподівано направлені своєю основою назовні.

Колір у листочків, та і в черешків теж, фіолетовий, антоціановий. Але він не рівномірний, а, як бы, з візерунком. Своєрідний камуфляж.

Є в цієї рослини ще одна особливість. На ніч вона лягає спати. Листочки згортаються. Так що на роль розквітлої папороті вона ніяк не підходить.

Рослина багаторічна. Росте в нас вже кілька років. Взимку на підвіконні, влітку на дворі.

Але в спекотні дні її краще тримати в тіні. Від спеки вана явно страждає. Листочки закриваються. Пересушування грунту вона теж не любить. Реагує на нього аналогічним чином.

Цівте маленькими рожевими квіточками. Не цвіте хіба що взимку. Як тільки освітлення стає достатнім так і розпускаються маленькі квіточки.

Якщо хтось впізнав цю гарну декоративну рослину напишіть, будь ласка, в коментарі.

До речі: вчора на аналогічне прохання ідентифікувати сорт чорної шовковиці відгукнулися друзі і ситуація прояснилася. Може спільними зусиллями ми ідентифікуємо і цю незвичайну рослину.

І знову допомогли друзі через Фейсбук! Юля Дудник підказала: це кислиця кімнатна, або метелик. Дякую!

Шовковиця

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Fri, 05 Jul 2019 14:49:00 +0000

Гарний сорт шовковиці.

Трапився мені в минулому році гарний сорт чорної шовковиці. Дерево різко відрізняється від своїх диких і напівдиких родичів. Велике листя зразу видає шляхетне похдження дерева.

По зрівнянню з листям звичайних форм шовковиць в цього сорту справжні "лопухи".

Під стать листю і ягоди. Великі, соковиті. Плоди мають приємний смак. В них відчувається мере кислоти ніж у плодах дикої чорної шовковиці, але вони і не приторні, якими бувають іноді ягоди білої шовковиці. Присутня освіжаюча кислинка.

Сила росту пагонів велика. Річний приріст вражає.

Звісно я зацікавився таким сортом тим більше що ягоди шовковиці корисні і мати таке дерево в дворі не завадить.

В кінці серпня 2018 року зробив окулірування на доросле дерево білої шовкоиці. Навесну бруньки піли в ріст, зараз це більш ніж метрові пагони.

В останніх числах червня, тобто з тиждень тому, я зробив три окуліровки на молоде дерево білої шовковиці з тим розрахунком щоб в кінці липня пробудити бруньки. За місяць до осені, я маю надію, прищепа дасть певний приріст і пагони визріють.

Хто знає що це може бути за сорт шовковиці напишіть, будь ласка, в коментарях. В наших краях росте багато дерев чорної і білої шовковиць - це відголоски епохи вирощування тутових шовкопрядів. А от саме сортове дерево - рідкість.

Два окулірування я зробив в Т-подібний розріз а третє в приклад. Хочеться визначити який спосіб для шовковиці кращий. Мені здається, що, як і для зерняткових і кісточкових плодових дерев годиться обидва сповоби окулірування. А от виноград краще окуліровувати в приклад.

До речі: пишуть, що шовковиця далекий родич інжиру. В це важко повірити, адже шовковиця невибагливе морозостійке дерево чого не можна сказати про інжир. Близькість видає щіба що наявність "молочайного" білого соку, який виступає в місцях поранення пагонів або листя. Та ще у шовковиці, особливо білої, буває листя форми, що нагадує листя інжиру.

Діліться своїми думками в коментарях. Дякую за увагу. До наступних публікацій.

P. S. І результат не примусив себе довго чекати. В Фейсбуці відгукнулися друзі і Володимир Вайда ідентифікував цей сорт, як Шеллі. Дуже дякую!

Окулірування винограду

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Thu, 04 Jul 2019 14:40:00 +0000

Окулірування винограду.

Сьогодні я хочу поділитися недавнім досвідом окулірування винограду.

Дванадцятого червня я прищепив сорт Йоханітер на підщепу RR 101-14.

На одній лозі окулірував чотири вічка. Окуліровки йшли підряд, тобто я видалив підряд чотири вічка підщепи і замінив їх вічками прищепи. Явний перебір, але хотілося, щоб хоч щось прижилося.

Я не надто вправний окулірувальник, особливо винограду, і хотів щоб був певний результат.

Гострим ножем я зрізав вічка, клав їх в розчин Корневіну (всі крім першого, верхнього).

З чотирьох окуліровок прижилися дві. Верхня і нижня. Чи в цьому є якась закономірність, чи це вийшло випадково - не знаю. Якщо є якась закономірність - можливо середні вічка були оточені з обох боків окуліруваннями і це негативно вплинуло на процес приживання. У верхнього ж був притік пластичних речовин зверху пагона де на певний час я зберіг листя. У нижнього - зі сторони кореня. Треба додатково поспостерігати за подібними ситуаціями.

Через три тижні стало зрозуміло які щитки прижилися а які ні. Дві бруньки пішли в ріст. Я вирішив з верхньої бруньки зробити повітряний відводок. Зараз початок липня і я маю надію, що до кінця літа відводок встигне вкорінитися, а лоза визріти.

Пляшка від соку згодилася для створення контейнера. Горлечком вниз, воно згодилося в якості отвору через який продівся пагін.

Рани від невдалих окулірувань вже почали затягуватися калюсом. Будемо надіятися калюс стане ініціатором утворення коренів.

Через кілька тижнів, коли пагони підростуть, буду обережно підрізати стрічку, якою обмотане місце щеплення. Коли пагони стануть вищими буду їх підв'язувати, щоб вберегти їх від обломування.

Для щеплення я використовував звичайну харчову плівку. Як на мене така стрічка затонка. Не можна гарно притиснути елемент прищепи до підщепи.

Матеріалу для обв'язування присвячено багато постів, як в Ютубі так і на форумах. З великої кількості варіантів можна вибрати найбільш прийнятний для себе.

Я не думаю, що такий експеримент може бути використаний для якихось масових щеплень. В нього є кілька недоліків. Найголовніий недолік це потенційно більша сила росту, яка буде спостерігатися у верхнього пагона на противагу нижньому. В результаті прояву вертикальної полярності.

Ішні недоліки незначні і з ними можна якось боротися. Вода від поливу повітряного відводка зкапує на нижній пагін який може пропасти від перезволоження. Треба придумати якесь пристосування для захисту від води. На нижній пагін не потрапляє пряме сонячне світло, але це тільки до тих пір коли він знаходиться в тіні контейнера.

Отже якщо все скінчиться успішно я буду мати два прищеплених Йоханітера на RR 101-14.

Йоханітер - середньорослий сорт а Ріпарія-Рупестіс, як не крути, має силу росту бульшу за середню.

Для мене поки що щеплення винограду проблема. Переважна більшість окуліровок не приживаються. А от яблуня чи шовковиця піддається набагато краще.

P.S. На десяте серпня цей кущ мав такий виглят (Допомагаємо визрівати лозі). 10 серпня я почав обробляти виноградник хелетином Фосфор + Калій.

І ще, забігаючи наперед. Навесні наступного, 2020 року я спробував аналогічний метод. Тільки це вже буде "чорне в чорне". Можна перейти за посиланням: Окулірування винограду.

День дошкільного працівника.

noreply@blogger.com (Ігор Колтуцький) — Sun, 27 Sep 2015 14:29:00 +0000

День дошкільного працівника.

26 вересня в дитсадочках святкували День дошкільного працівника.

За кілька днів дітям роздали домашні завдання - вивчити віршики. Пісеньки розучували в групі.

Вранці, вдягнені по-святковому, хлопчики та дівчатка зібралися в дворі садочку Веселка, вітали своїх вихователів.

О 10 годині розпочалося свято. Багато хвилювання, алі і радості, і підйому. Пісеньки, танці, вірші.

Розучим вірш, розкажем казку,
Спіймати м'ячик? Та будь ласка!
Що ще? На вулиці гуляти,
В рухливі ігри дружно грати.
Ось "Гуси-гуси", "Коровай",
"Автомобілі" - обирай.
Обід. Поспати не забув.
Так непомітно день минув.