Українська громада в Ізраїлі: мова, політика та розрив з російськими наративами

НАновини представляє новий огляд: прем’єра 4-го випуску подкасту «БалачкИ» (прем’єра 15 серпня 2025 року), присвяченого українській громаді в Ізраїлі.

Головний гість — Міхаель Гольдштейн, політолог, волонтер та активіст. У центрі розмови — тема мови, незалежності від російських культурних і політичних впливів та акцент на Україні й Ізраїлі як фундаменті для самоідентифікації.

Хто бере участь

Подкаст «БалачкИ» ведуть:

Данило Ципоруха — засновник креативного простору та кафе «The Picnic Player» в Яффо;

Ульяна Дрючкова — співзасновниця «Українські Здибанки в Ізраїлі» та автор каналу UDM Israel;

Тема мови як принцип

Одна з ключових ідей випуску — відмова від “російськомовної” ідентичності та укріплення української мови в Ізраїлі. На думку Гольдштейна, саме мова допомагає відділитися від «русского мира» та формує базу для культурного і політичного самосвідомості. Для української діаспори в Ізраїлі це важливий крок: говорити українською — значить залишатися частиною народу, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від батьківщини.

«Українські Здибанки в Ізраїлі»

Особлива увага приділена проєкту «Українські Здибанки в Ізраїлі», який об’єднує людей через спілкування, лекції, зустрічі та культурні ініціативи. Канал UDM Israel став майданчиком для обміну досвідом і підтримки військових через донати. Зустрічі перетворилися на центр комунікації для ізраїльтян, нової хвилі репатріантів з України та українських біженців.

Співпраця з росіянами: дилема

Гостра частина розмови торкнулася питання: чи варто українській діаспорі співпрацювати з російськими «опозиційними силами». Гольдштейн наголосив, що реальна незалежність можлива лише за умови повної відмови від подібних союзів. В іншому випадку український порядок денний ризикує розчинитися у «ліберальній» риториці, де українські інтереси “російські «опозиційні сили» ставлять “на другий план”.

Політика, біженці та ізраїльський контекст

Окремий блок бесіди був присвячений українським біженцям в Ізраїлі. За словами учасників, ситуація парадоксальна: у 2022 році на одного росіянина, якому відмовляли у в’їзді, припадало до п’яти відмов українцям. Це стало справжнім шоком для громади. Ізраїль, як підкреслили спікери, “передусім дбає про свою безпеку та внутрішню політику”.

При цьому пролунало питання: чи може українська громада реально впливати на ізраїльську політику? Відповідь була обережною: так, якщо об’єднуватися, підтримувати проукраїнських політиків і формувати зрозумілий для Ізраїлю порядок денний.

Російські наративи та політика «двох стільців»

Гольдштейн окремо зупинився на тому, як російська пропаганда укорінилася в ізраїльських медіа та політиці. Він відзначив, що навіть після 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі зберігаються елементи «російських пояснювальних схем». Це небезпечно, адже суспільна думка піддається маніпуляціям.

Звідси випливає і феномен «політики двох стільців» — спроби одночасно балансувати між Україною і Росією. Для Ізраїлю це може здаватися прагматичним, але для України — болючий удар.

Інші важливі теми випуску

Окрім мови та політики, у випуску порушувалися й інші питання:

• спогади про перші роки в Ізраїлі та початок волонтерства;
• роль «Ізраїльських друзів України» у підтримці Києва;
• візит Гідеона Сара в Україну та значення проукраїнських політиків;
• «стіна» у ізраїльсько-українських відносинах;
• “окупація” РФ Сергєєвського подвір’я в Єрусалимі;
• вплив Китаю на зовнішню політику Ізраїлю;
• російський слід у нападі на Ізраїль 7 жовтня 2023 року;
• діяльність “ізраїльського антинацистського фронту” (у сенсі “антиукраїнського”);
• що означає перемога для України та як до неї йти.

Висновок і рекомендація від НАновини

Ми в НАновини – Новини Ізраїлю представляємо цей випуск так, як зрозуміли його самі, спираючись на акценти, зроблені Міхаелем Гольдштейном і ведучими. Але обговорення виявилося набагато ширшим: від особистих історій до глобальної геополітики.

Рекомендація: обов’язково подивіться цей та інші випуски подкасту на каналі UDM Israel. Це живе свідчення того, як українська громада в Ізраїлі шукає своє місце, відстоює мову і культуру, підтримує Україну та Ізраїль і будує мости з ізраїльським суспільством.

Посилання на відео – https://www.youtube.com/watch?v=59lu7DHv2gI

До речі, всіх запрошуємо – Українська «Здибанка під прапорами» в Тель-Авів-Яффо 23 серпня 2025 у День Державного Прапора України

#promotion

***
Для середнього та малого бізнесу – підходящі пропозиції!
***

• Залучення нових клієнтів для бізнесу – лідогенерація (генерація лідів);
• Просування бізнесів та сайтів SEO у пошукових системах;
• Просування місцевих бізнесів + Google My Business;
• Проведення рекламних компаній у Google з «0» та оптимізація чинних;
• Реклама Google Shopping Торгові кампанії та просування товарів;
• Професійне створення сайтів для бізнесу різної складності та бюджету;
• Ремонт, переробка, доробка та редизайн сайтів;
• Комплексний супровід в Інтернеті для бізнесів;
• Інші послуги на запит клієнта.

ברוכים הבאים

053-802-3564

на WhatsApp

nikk.co.il

Для середнього та малого бізнесу – підходящі пропозиції!

Кому підійдуть наші послуги:

Стоматологічний кабінет;

Косметологічний центр;

Ремонт техніки та комп’ютерів;

ремонт приміщень;

Послуги перевезення;

Послуги викладачів;

Невеликі та середні виробництва;

Послуги у сфері обслуговування;

Місцеві бізнеси;

Продаж в інтернеті товарів та послуг;

і багато іншого…

варто спробувати?
скоріше так ніж ні”… звертайтесь – консультація безкоштовно

Хайфа – Ізраїль Північ

Nikk.Agency
агентство інтернет-маркетингу

ברוכים הבאים

053-802-3564

на WhatsApp

nikk.co.il

2014 – 2025

Хайфа – Ізраїль Північ

Але в реальності саме цей підхід часто стає найдорожчою помилкою.

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

В Ізраїлі пенсійна система влаштована так, що людина може мати кілька різних джерел майбутнього доходу: державну допомогу по старості, пенсійний фонд, Битуах Менаалим, Купат Гемель, Керен Іштальмут, пицуїм, старі накопичення від попередніх роботодавців і додаткові страхові або пенсійні програми. Частину цих грошей люди пам’ятають, частину давно забули, а про деякі програми взагалі дізнаються тільки після професійної перевірки.

І тут виникає головне питання для тих, кому вже виповнилося 60 років або хто наближається до цього віку: чи можна вже зараз почати отримувати пенсію з пенсійного фонду і при цьому продовжувати працювати?

Відповідь може бути несподіваною. У деяких випадках — так, таку можливість дійсно варто перевірити. Але це не означає, що всім людям після 60 потрібно терміново починати отримувати виплати. У однієї людини такий крок може збільшити сімейний дохід вже сьогодні, а у іншої — зменшити майбутню пенсію, вплинути на податки або створити проблеми для сім’ї в майбутньому.

Тому правильне питання звучить не “чи належить мені пенсія?”, а інакше: що вигідно саме в моїй ситуації?

Пенсія в Ізраїлі — це не одна кнопка і не одна виплата

Для багатьох російськомовних ізраїльтян слово “пенсія” звучить як щось єдине: настав вік, подав документи, почав отримувати гроші. Але в Ізраїлі все складніше, і саме через це люди часто плутаються.

Є допомога по старості від Битуах Леумі. Це державна виплата, яка залежить від віку, страхового стажу, доходів та інших умов.

Є пенсійний фонд — гроші, які роками накопичувалися з відрахувань працівника і роботодавця. Ці кошти не є тим самим, що допомога Битуах Леумі, і живуть за іншими правилами.

Є пицуїм — компенсаційна частина, яка може бути пов’язана зі звільненням, зміною роботи і пенсійними накопиченнями. Іноді людина сприймає ці гроші як “вільну суму”, яку можна просто забрати, але таке рішення може вплинути на майбутню щомісячну пенсію.

Є Керен Іштальмут, Купат Гемель, старі пенсійні програми, додаткові страховки і накопичення, які могли залишитися після попередніх місць роботи. Особливо часто це стосується людей, які за життя кілька разів змінювали роботодавців, працювали частково, були приватними підприємцями або переїжджали між містами і сферами зайнятості.

Саме тому перед виходом на пенсію важливо не просто запитати знайомого “як у тебе було?”, а зібрати повну картину.

• Скільки у вас пенсійних програм?
• Де знаходяться накопичення?
• Яка сума вже є?
• Які комісії ви платите?
• Який прогноз щомісячної пенсії?
• Що буде, якщо почати отримувати виплати зараз?
• Що зміниться, якщо почекати ще кілька років?
• Як все це пов’язано з податками, чоловіком або дружиною, спадкоємцями і майбутнім рівнем життя?

Поки на ці питання немає відповіді, будь-яке рішення буде швидше вгадуванням, ніж плануванням.

Чому вік 60+ вимагає окремої перевірки

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

В Ізраїлі існує поняття раннього пенсійного віку. Для багатьох пенсійних питань вік 60 років стає важливою точкою, тому що саме після нього в деяких випадках можна розглядати початок отримання виплати з пенсійного фонду.

Але це не автоматичне право “для всіх” і не універсальна порада.

Уявімо звичайну сім’ю в Ізраїлі. Чоловікові 63 роки, дружині 59 років. Чоловік продовжує працювати, отримує зарплату, сім’я звикла планувати витрати навколо поточного доходу. Люди знають, що колись буде пенсія, але не впевнені, коли саме варто починати процес, які документи потрібні і чи є сенс щось перевіряти заздалегідь.

Після професійної перевірки може з’ясуватися, що пенсійний фонд вже дозволяє розглянути щомісячну виплату, навіть якщо людина продовжує працювати. Для сім’ї це може означати додатковий дохід вже зараз: гроші на поточні витрати, допомогу дітям, лікування, оренду, іпотеку, поїздки або просто більш спокійне життя.

Але у іншої сім’ї при схожому віці і схожій зарплаті розрахунок може показати протилежне. Якщо почати отримувати гроші занадто рано, майбутня пенсія може стати нижчою. Якщо неправильно торкнутися пицуїм, можна погіршити довгострокову картину. Якщо не врахувати податок, сума “на папері” виявиться зовсім не тією сумою, яка реально прийде на рахунок.

Ось чому тема 60+ настільки чутлива: тут не можна працювати за шаблоном.

Одне і те ж питання — “отримувати зараз чи чекати?” — для двох людей може мати два різних правильних відповіді.

Пенсійний фонд — це не Битуах Леумі

Одна з найчастіших плутанин виникає між Битуах Леумі і пенсійним фондом. Люди кажуть “пенсія”, але мають на увазі зовсім різні речі.

Битуах Леумі — це державна система національного страхування. Допомога по старості пов’язана з державними правилами, віком права, перевіркою доходів у певних періодах і страховим стажем.

Пенсійний фонд — це накопичення, які формувалися через роботу. Туди перераховувалися гроші з зарплати і внески роботодавця. Ці кошти можуть бути пов’язані з пенсійною виплатою, пицуїм, страховою частиною і обраним пенсійним маршрутом.

Якщо людина змішує ці дві теми, вона може неправильно оцінити своє становище. Наприклад, вона може думати: “Я ще не отримую Битуах Леумі, значить, ніякої пенсії поки бути не може”. Або навпаки: “Раз мені скоро належить допомога по старості, значить, пенсійний фонд сам все зробить”.

На практиці так не працює.

Допомога Битуах Леумі і виплати з пенсійного фонду потрібно розглядати окремо, а потім вже дивитися загальну картину сімейного доходу. Тільки так можна зрозуміти, скільки грошей людина реально зможе отримувати в місяць, які суми будуть брутто, які нетто, що буде з податком і як зміниться дохід після припинення роботи.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency регулярно піднімає такі теми саме тому, що для російськомовних сімей в Ізраїлі це не абстрактна фінансова теорія, а питання повсякденного життя: оплатити житло, зберегти рівень доходу, не втратити права і не підписати документи, наслідки яких потім буде складно виправити.

Де люди найчастіше втрачають гроші

Найпоширеніша помилка — взагалі не перевіряти пенсійні накопичення. Людина бачить у тлуші відрахування, знає, що “щось там є”, але не розуміє, в якому фонді лежать гроші, який обраний інвестиційний маршрут, скільки коштує обслуговування і який прогноз по майбутній пенсії.

Друга помилка — чекати звільнення або офіційного пенсійного віку, щоб вперше відкрити документи. До цього моменту частина рішень вже може бути менш гнучкою, а часу на спокійну підготовку залишається набагато менше.

Третя помилка — знімати пицуїм без розрахунку. На перший погляд це виглядає логічно: гроші накопичені, значить, можна використовувати їх зараз. Але в пенсійній системі Ізраїлю компенсаційна частина часто пов’язана з майбутньою пенсією, і її зняття може помітно зменшити щомісячну виплату в старості. Іноді людина отримує разову суму сьогодні, але втрачає набагато більше в майбутньому.

Четверта помилка — дивитися тільки на суму “брутто”. Пенсійна виплата може виглядати красиво в розрахунку, але після податків і інших умов реальна сума буде іншою. Тому важливо розуміти не тільки розмір можливої пенсії, але і те, скільки людина фактично побачить на банківському рахунку.

П’ята помилка — не враховувати чоловіка або дружину. При початку отримання пенсії людина може вибирати умови, які вплинуть на те, що буде отримувати її чоловік або дружина після її смерті. Це не технічна дрібниця, а одне з найважливіших сімейних рішень у пенсійному плануванні.

Є і ще одна серйозна проблема: багато людей орієнтуються на чужий досвід.

Хтось каже: “Я почав отримувати — і все відмінно”. Інший каже: “Не чіпай нічого до 67”. Третій радить зняти пицуїм, тому що “гроші повинні бути в руках”. Але чужа історія не замінює розрахунок, тому що у кожної людини різні накопичення, стаж, дохід, вік подружжя, здоров’я, податкова ситуація і плани на роботу.

Що потрібно дізнатися до прийняття рішення

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

Якщо вам вже виповнилося 60 років або цей вік наближається, перше, що варто зробити, — не подавати терміново документи і не знімати гроші, а перевірити картину цілком.

Потрібно зрозуміти, скільки пенсійних програм відкрито на ваше ім’я.

Іноді у людини є активний фонд від останнього роботодавця і один або кілька старих фондів, про які вона давно забула. Буває, що гроші лежать у різних місцях, і без перевірки неможливо побачити повну суму.

Важливо дізнатися, яку щомісячну виплату можна отримати зараз і який буде прогноз, якщо почекати кілька років. Різниця може бути суттєвою, особливо якщо людина продовжує працювати, а внески в пенсійний фонд продовжують надходити.

Окремо потрібно перевірити пицуїм. Це один з найчутливіших блоків, тому що рішення по компенсаціям може вплинути на майбутню пенсію, податкові пільги і загальну структуру виплат.

Не менш важливе податкове питання. Пенсія в Ізраїлі може мати податкові наслідки, і перед початком виплат варто зрозуміти, які звільнення або пільги можуть бути доступні, які документи потрібно підготувати і як не створити собі зайве податкове навантаження.

Також потрібно заздалегідь обговорити сімейну частину. Що буде отримувати чоловік або дружина? Які гарантовані виплати можна вибрати? Що станеться з грошима, якщо людина почне отримувати пенсію, а потім піде з життя через кілька років або навіть раніше? Ці питання неприємно обговорювати, але саме вони захищають сім’ю від важких фінансових сюрпризів.

Хороша пенсійна перевірка повинна дати людині не красиву рекламну фразу, а зрозумілу відповідь: які є варіанти, які плюси, які ризики і що вигідніше саме зараз.

Чи можна працювати і отримувати пенсію одночасно

У деяких ситуаціях людина дійсно може продовжувати працювати і одночасно отримувати виплати з пенсійного фонду. Для російськомовних ізраїльтян це часто стає відкриттям, тому що багато хто впевнений: пенсія починається тільки після звільнення.

Однак важливо не переплутати можливість з рекомендацією.

Якщо пенсійний фонд дозволяє почати виплату, це ще не означає, що рішення автоматично вигідне. Потрібно дивитися, скільки грошей накопичено, який розмір щомісячної виплати вийде, чи продовжаться пенсійні відрахування з поточної роботи, як зміниться майбутня пенсія, що буде з податками і як це вплине на сім’ю.

Іноді людині дійсно може бути вигідно почати отримувати частину пенсійного доходу вже зараз. Наприклад, якщо сім’я потребує додаткового щомісячного доходу, якщо є великі витрати або якщо розрахунок показує, що очікування не дає значної переваги.

Але іноді правильніше почекати. Особливо якщо людина добре заробляє, продовжує активно накопичувати, не потребує додаткових виплат зараз або може отримати більш сильну пенсійну картину через кілька років.

Головне — не приймати рішення на емоціях.

Пенсія після 60 в Ізраїлі — це не питання “можна чи не можна”. Це питання балансу між сьогоднішніми грошима і майбутньою стабільністю.

Чому стаття на цю тему важлива саме для російськомовних ізраїльтян

Російськомовна аудиторія в Ізраїлі часто стикається відразу з кількома бар’єрами.

Один бар’єр — мова. Навіть якщо людина говорить на івриті, пенсійні документи, податкові форми і пояснення фондів можуть бути написані так, що без спеціаліста складно зрозуміти сенс.

Другий бар’єр — звичка порівнювати ізраїльську систему з тією країною, звідки людина приїхала. Але ізраїльська пенсійна система працює інакше, і старі уявлення тут можуть заважати.

Третій бар’єр — недовіра. Люди бояться, що їм “щось продадуть”, тому іноді взагалі нічого не перевіряють. У підсумку замість обережності виходить бездіяльність, а бездіяльність у пенсійній темі теж може коштувати грошей.

Четвертий бар’єр — пізній старт. Багато хто починає розбиратися з пенсією тільки тоді, коли вже втомилися працювати, захворіли, втратили роботу або зіткнулися з різким зниженням доходу. Але пенсійні рішення краще приймати не в стані тиску, а заздалегідь, спокійно і з розрахунком.

Тому мета такої перевірки — не змусити людину терміново щось підписати. Мета інша: побачити факти.

Де гроші?

Скільки їх?

Які є права?

Які є ризики?

Які дії краще не робити без розрахунку?

І який варіант може бути розумним саме для цієї сім’ї?

Коли перевірка особливо потрібна

Перевірити пенсійні накопичення варто, якщо вам вже виповнилося 60 років, ви продовжуєте працювати і не знаєте, чи можна отримувати виплати з фонду паралельно з зарплатою.

Це також важливо, якщо ви кілька разів змінювали роботу, не впевнені, де знаходяться старі пенсійні програми, не знаєте, чи є у вас пицуїм, або ніколи не дивилися пенсійний прогноз.

Окремо варто перевірити ситуацію, якщо ви думаєте звільнитися, вийти на пенсію раніше, зняти компенсаційні виплати, допомогти дітям великою сумою або закрити борги за рахунок пенсійних грошей.

Такі рішення можуть бути зрозумілими по-людськи, але фінансово вони вимагають розрахунку. Гроші, які здаються “вільними” сьогодні, можуть виявитися частиною майбутнього щомісячного доходу.

Перевірка потрібна і тим, хто допомагає батькам. Дуже часто саме діти шукають інформацію за маму або тата, тому що батьки не хочуть розбиратися з особистими кабінетами, бояться івриту або не розуміють, які документи потрібні.

Якщо батькам 60+, вони працюють або нещодавно працювали, у них можуть бути пенсійні права, про які сім’я просто не знає.

Що робити зараз

Якщо вам вже 60 років або цей вік наближається, не варто чекати, поки ситуація стане терміновою. Набагато розумніше заздалегідь дізнатися, які пенсійні накопичення у вас є, чи можна вже розглядати щомісячну виплату, як це вплине на майбутню пенсію і які податкові питання потрібно перевірити до підписання документів.

Важливо підкреслити: мова не про те, щоб всім негайно починати отримувати пенсію. Мова про те, щоб не жити всліпу.

Іноді перевірка показує, що людина може збільшити щомісячний дохід вже зараз.

Іноді вона показує, що краще почекати.

Іноді допомагає знайти старі накопичення.

Іноді попереджає про помилку з пицуїм.

Іноді просто дає сім’ї спокій: тепер зрозуміло, що є, чого немає і до чого готуватися.

Для людини 60+ така інформація може виявитися не просто корисною статтею, а початком нормальної фінансової ревізії перед важливим життєвим етапом.

Пенсія в Ізраїлі — це не тільки вік. Це документи, накопичення, податки, сім’я, робота і рішення, які можуть впливати на дохід довгі роки.

Тому найрозумніший перший крок — не вгадувати, а перевірити.

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

У багатьох відношеннях їхня історія схожа на історію євреїв, з вигнанням і геноцидом, збереженням своєї культури і традицій при тузі за батьківщиною, пише Jerusalem Post.

Кфар Кама, одне з двох черкеських сіл в Ізраїлі, розташоване в Нижній Галілеї неподалік від Кфар Тавора. Цього року Всесвітня туристична організація ООН обрала його для включення в список туристичних сіл, рекомендованих для відвідування у 2022 році, що зробило його одним з 32 визнаних ЮНВТО «туристичних сіл» у світі. Торік, коли це звання було надано вперше, було обрано 44 села.

Менше сестринське село Кфар Кама, Реханія, знаходиться на кордоні з Ліваном неподалік від Цфата.

Церемонія нагородження ЮНВТО відбудеться в Саудівській Аравії 26 лютого, в ній візьмуть участь представники міністерства туризму Ізраїлю та Кфар Кама.

Деталі фактичної логістики візиту ізраїльської делегації в країну, з якою Ізраїль не має офіційних дипломатичних відносин, ще не з’ясовані, за словами Ніри Фішер, директора міністерства з міжнародних відносин, яка супроводжувала Кфара Кама в процесі подачі заявки.

Село біженців

«Кфар-Кама — це не просто ще одне село в Ізраїлі, — заявив Закарія Напсо, голова місцевої ради Кфар-Кама.

«Це поселення біженців, які прийшли сюди півтора століття тому силою, після того, як ми були вигнані… Російською імперією з нашої батьківщини на Кавказі.

Але, незважаючи на минулі роки, нам вдалося зберегти нашу мову, культуру і кухню. Ми найбільше автентичне [черкеське] село. Саме це відрізняє нас від інших вигнаних; ми докладаємо багато зусиль, щоб зберегти наші традиції».

За його словами, те, що вони так часто групуються разом з друзами в бюджетних питаннях, багато в чому пов’язано з присвоєнням їм урядом статусу меншини, що служить в армії. Але вони старанно працюють над тим, щоб зробити відмінності між ними відомими, сказав він.

Обидва черкеські села в Ізраїлі були засновані близько 150 років тому – за чотири роки до Рош-Піни, першого єврейського землеробського поселення в Галілеї – пережившими черкеський геноцид і вигнання черкесів з рідної землі на Кавказі в кінці 101-річної російсько-черкеської війни.

Єврейські новоприбулі в ішув і черкеські біженці знайшли точки дотику в своїй історії переслідувань з боку росіян і знання російської мови, а також співпрацювали в питаннях сільського господарства і безпеки.

Розташований в районі, що має стратегічне значення для різних імперій, Кавказ і його народи опинилися під перехресним вогнем різних політичних інтересів після того, як Російська імперія прагнула нав’язати свій вплив в регіоні між Чорним і Каспійським морями (деякі речі не так, здається, зміняться) і позбавити його від переважно мусульманських етнічних племен, включаючи чеченців і черкесів.

Царська Російська імперія і ослаблена Османська імперія боролися за контроль над територією з 1763 по 1864 рік, в результаті чого загинуло близько 2 мільйонів черкесів, а 90% залишеного населення були вигнані.

Остання частина черкеської армії зазнала поразки в кривавій різанині солдатів і мирних жителів 21 травня 1864 року в Сочі, яке багато черкесів вважали своєю традиційною столицею. Відомий черкесам як Червоний пагорб, саме тут у 2014 році проходили змагання з лиж і сноуборду під час зимових Олімпійських ігор в Сочі. Черкеси стверджують, що Олімпійське село було побудоване на братських могилах їхніх убитих предків.

«Нам дуже важко говорити про Сочі», — сказав Айбек Напсо, директор Центру черкеської спадщини «Кфар Кама», який називає себе ізраїльтянином у третьому поколінні. Напсо — поширене черкеське прізвище, а Айбек і Закарія не родичі.

«Для черкесів сказати «Сочі» — все одно, що сказати «Освенцим». Це величезне кладовище під усією олімпійською [будівлею]. З мого племені в Сочі поховано понад 230 000 тіл… Ми просимо кожну країну визнати Геноцид черкесів і необхідність нашої власної держави».

Він швидко додав: «Ми просимо землю не в Ізраїлі — тут достатньо конфліктів, — а на Кавказі, в місці під назвою Черкесія».

Поки Грузія визнає геноцид черкесів, Росія – ні.

Незважаючи на це, Напсо підкреслив: «Якби я народився 10 разів, я б знову і знову обирав народження в Кфар-Камі. Це як шматочок раю».

Прибуття в землю обітовану

Вижилі після геноциду 1864 року звернулися за притулком до Османської імперії, яка побачила в них групу досвідчених бійців.

«Хворий чоловік Європи» — як назвав Османську імперію цар Микола I — відправив їх через море в мучительні подорожі, багато з яких не вижили, в основному на Близький Схід, щоб захистити території, що знаходяться під контролем Османської імперії, від кочових бедуїнських племен на території сучасних країн Йорданія, Сирія і Ізраїль.

Є також вигнані черкеські громади в Європі, США і Туреччині, де проживає основна частина громади, але лише невелика черкеська громада залишилася на історичних землях Черкесії, які сьогодні контролюються Росією.

Але в тихому і надзвичайно чистому селі Кфар-Кама, де проживає близько 3300 жителів, пам’ять про батьківщину проглядається всюди, в назвах вулиць – названих на честь культурних черкеських традицій, регіонів і 12 черкеських племен, які написані на вуличних вивісках на івриті, арабською і черкеською мовами – підприємствам з традиційними черкеськими назвами. Гора Ельбрус, на честь якої названа сироварня Thakoo, є найвищою вершиною Кавказьких гір у західній частині Кавказу, на території, яка сьогодні є російсько-грузинським кордоном.

«Ізраїль — єдине місце, де у вас є черкеські назви вулиць», — сказав Айбек Напсо.

Збереження родової пам’яті

Зв’язок з прабатьківщиною громади, яка була розділена Росією на окремі південні республіки Адигею, Карачаєво-Черкесію і Кабардино-Балкарію, також зберігається у вигляді традиційних страв, танців і мови, які вона рішуче зберігає.

Завдяки своїй освітній системі, якою воно керує окремо від арабського сектора з 1976 року, громада забезпечує передачу своєї культури молодому поколінню.

Поряд з черкеською історією і традиціями школярів навчають адигейській черкеській мові, а також івриту, арабській і англійській мовам. Через свою складність мова збереглася в основному в розмовній формі.

У селі є дві початкові школи, де хлопчики і дівчатка навчаються разом, і кілька дитячих садків. Черкеська молодь відвідує середню школу місцевої ради разом зі студентами-євреями.

«90% черкеського населення в 50 різних країнах більше не говорять на цій мові», — зазначив Айбек Напсо. «Я вірю, що до кінця століття на цій планеті не залишиться жодного черкеса».

Оскільки в Ізраїлі менше 5000 черкесів, він звик пояснювати ізраїльтянам, хто такі його люди і звідки вони.

«Після всього того часу, що ми прожили тут, нам все ще потрібно пояснити, хто ми такі», — сказав він.

Іноді трапляються дрібні словесні перепалки з одновірцями, тому що, з одного боку, черкеси – мусульмани. Але з іншого боку, вони не араби, сказав він. Але в цілому у черкесів хороші відносини з усіма.

Дійсно, черкеси також підтримують зв’язок зі своїм далеким язичницьким минулим, святкуючи свій Новий рік 22 березня, на наступний день після весняного рівнодення.

Багато ізраїльських футбольних уболівальників знають про черкеську громаду завдяки Бібарсу Натчо, який грає півзахисника сербського клубу «Партизан» і є капітаном збірної Ізраїлю.

У кожній країні, де вони проживають, черкеські громади асимілювалися з більшістю суспільства, і в наші дні, хоча молоді люди з черкеської громади служать в ЦАХАЛі, громада воліє зберігати нейтралітет щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Легко робить це

За його словами, Айбек Напсо сподівається, що включення в список ООН приверне більше уваги до унікальної культурної та історичної спадщини його громади. Водночас, однак, він сказав, що має намір допомогти здійснити ретельний і зважений процес залучення туристів у його село таким чином, щоб він був стійким і керованим, щоб не порушувати його унікальний спосіб життя.

Оскільки село вже представляє інтерес для певного сегмента ізраїльтян, таких як місцеві шкільні групи і пенсіонери, жителі хочуть подбати про те, щоб воно не перетворилося на Даліат аль-Кармель з сувенірними магазинами і ресторанами з м’ясом на грилі. За словами Айбека Напсо, необхідно буде організувати парковку за межами села, забезпечити достатню кількість громадських туалетів і суворо дотримуватися правил вивезення сміття.

«Минулого тижня, окрім наших жителів, у Кфар-Камі було 1000 туристів на своїх автомобілях», — сказав він. За його словами, тихі вулиці села, якими деякі люди пересуваються на гольф-карах, не підходять для такої кількості заторів, і необхідно буде знайти рішення.

«Це багато, дуже багато. У нас є деякі побоювання; не всі туристи можуть бути освіченими, і якщо є 1000 людей, достатньо 500, щоб викинути свої недопалки або пляшки з водою на вулицю, а не в сміттєвий бак, щоб [забруднити село]. Ми хочемо робити це крок за кроком і навчати їх. Ми теж вчимося. Це щось нове для нас».

У Центрі спадщини, яким він керує, відвідувачі зможуть домовитися про відвідування, щоб подивитися коротку відеопрезентацію, що розповідає про історію черкесів, і побачити невелику, але цікаву виставку центру, присвячену предметам з повсякденного життя черкесів.

Люди зможуть прогулятися вузькими вуличками старого міста, побачити старі будинки, побудовані з базальтових каменів, і помітити дрібні деталі минулих часів, такі як крихітна металева віконна засувка у формі людини будинку, якою іноді користувалася молода дама, за якою доглядали, щоб дати знати своєму нареченому нахилом засувки, чи безпечно йому відвідувати будинок, чи вдома її батьки чи ні.

Сільська мечеть унікальної форми уособлює собою три різні етапи, які пережила громада: квадратне дно представляє собою форму традиційних черкеських будинків; середня частина восьмикутника символізує передачу, яку понесли черкеси; а мінарет позначає Османську імперію, пояснив Айбек Напсо.

«Сільський туризм може познайомити людей з іншими культурами і забезпечити економічний [зріст] у невеликих місцях», — сказав Фішер. «Ми хочемо почати спілкування [з іншими селами], щоб навчитися правильно займатися туризмом і знаходити рішення проблем».

Наразі в селі є чотири готелі типу «ліжко і сніданок», а також інші варіанти розміщення в околицях, зокрема в Кфар-Таворі і готелях у Тверії, яка знаходиться в 20 хвилинах їзди.

«Ми не хочемо, щоб вплив цього призначення залишався тільки в цій області, але і в навколишніх її колах. Ми хочемо зберегти унікальність села. Ми не хочемо, щоб туристи ходили 24 години на добу по околицях».

Зв’язки з міжнародною черкеською діаспорою

Молоді черкеси в Ізраїлі відвідують щорічні літні табори, і існує міжнародний обмін з іншими черкеськими громадами за кордоном, що дозволяє підтримувати культурні і національні зв’язки, а також допомагати молодим черкесам знайомитися один з одним, заохочувати шлюби всередині громади, водночас піддаючись впливу «братства черкесів», — сказав Айбек Напсо.

Громада не схвалює змішані шлюби, щоб зберегти свою культурну ідентичність, але в селі близько 20 змішаних шлюбів, зокрема з росіянами, українцями і ізраїльськими євреями. Він зазначив, що змішаних шлюбів з арабами-мусульманами мало через різницю в культурі.

Більшість молодих людей з села повертаються в Кфар-Каму після навчання і подорожей, додав Айбек Напсо.

«У нас є своя унікальна мета, і всі живуть однією метою: бути черкесом», — сказав він.

Шістдесят вісім відсотків молодих черкешенок продовжують отримувати вищу академічну освіту за різними дисциплінами, такими як високі технології, догляд за хворими, бухгалтерський облік, юриспруденція і управління бізнесом, тоді як лише 38 відсотків юнаків роблять це після служби в армії.

«Армійська служба має свої наслідки», — сказав Закарія Напсо, зазначивши, що чоловіки зазвичай працюють у місцевих галузях промисловості і на підприємствах.

Рівень народжуваності серед черкеської громади Ізраїлю низький, в середньому 1,6 дитини на пару, і це викликає занепокоєння, каже Закарія Напсо, у якого четверо дітей, всі з професійною освітою.

«Зараз це проблема, тому що молоді пари зайняті своїм життям і кар’єрою, і це впливає на кількість дітей, які у них є», — сказав він. «Щоб наша спільнота вижила, в середньому має бути двоє дітей».

Бути мостом

Він сказав, що за останні 10 років місцева рада намагалася заповнити прогалини в інфраструктурі і плануванні, які існували між Кфар-Камою і його сусідами, частково через нехтування з боку уряду, а частково через погане місцеве управління і відсутність знань про те, як система планування працює на рівні села. Він сказав, що є генеральний план села.

«Ми багато вклали в [усунення прогалин]», — сказав він. «Тепер у нас є всі дозволи на генплан».

За його словами, живучи в Нижній Галілеї, вони мають хороші відносини з усіма сусідами і співпрацюють з місцевими радами.

«У нашому районі немає расизму», — додав він. «Ми співпрацюємо з арабами і євреями. Нам вдалося побудувати міст між ними».

Окрім черкеських сирів Ельбруського молочного заводу, в Кфар Кама відвідувачів приваблює традиційна черкеська їжа. Підприємець Сьюзі Ашмуз відкрила ресторан домашньої кухні Suzie’s Kitchen, де відвідувачі можуть за попереднім замовленням пообідати традиційними черкеськими стравами, такими як матаза, пиріжки з сирною начинкою; халуз, смажений хліб; хаджагас-паста, страва, схожа на поленту, з обсмаженою овочевою начинкою хаджагас-натаф; і печиво з круглою датою, зване halgujhan. Тільки не очікуйте знайти хумус на столі.

Романтичний і сміливий традиційний танець

Шлюби з черкесами з-за кордону також привнесли в село нові ініціативи. Німецька черкешенка, яка вийшла заміж за місцевого, відкрила німецьку вафельну лавку.

Рустам Апша, російський черкес, який одружився на місцевій жінці, став тренером з футболу і викладає танці в трупі традиційного черкеського танцю, який дає дуже барвисте видовище.

Традиційно танець давав молодим людям можливість встановити зв’язок один з одним, коли молода жінка використовувала свої тонкі рухи, щоб давати тонкі натяки своїм потенційним нареченим, чи вітаються спроби залицяння чи ні.

«Я знаю, що в Сирії і Туреччині є черкеси, але я хотів подивитися, як тут. Це краще, ніж Туреччина; тут демократія», — сказав 40-річний Апша, батько двох дітей. «Я просто хочу жити. Тут зручніше. Там [в Росії] це не так вільно. Тут ми можемо відзначити 21 травня, день нашого геноциду. Щороку ми йдемо з нашого села в Кнесет».

Як і в інших спільнотах, багато унікальних традицій зникають, оскільки молодь втягується в поп-культуру мобільних телефонів і додатків соціальних мереж, але їжа і красиві традиційні танці зберегли своє значення для більшої частини черкеської спільноти на весіллях і заходах. громадські заходи.

Трупа традиційного танцю під керівництвом Апши є популярним ансамблем у селі. З чоловіками в хутряних шапках, довгих куртках з ременями, усіяними [фальшивими] кулями і кинджалами, і жінками, одягненими в довгі, струмливі, хитромудро вишиті сукні і високі характерні головні убори, виступи одночасно романтичні і сміливі. Своїми витонченими рухами жінки ніби парять над землею, а чоловіки люто стрибають і кружляють у кроках, що походять з їхнього воїнського минулого.

«Для нас як спільноти дуже важливо підтримувати нашу культуру», — сказала 19-річна Нафна Напсо, танцівниця танцювальної трупи «Кфар Кама». «Не всі черкеси в інших частинах світу говорять по-черкеськи, але всюди, де ми знаходимося, нас об’єднує те, що ми робимо разом, — це наші традиційні танці».

Вона зазначила, що в повсякденному житті зазвичай розмовляє з друзями на івриті, але коли відправляє тексти, то використовує літери івриту, щоб писати по-черкеськи.

«Нам тут дуже раді, хоча ми не жителі Близького Сходу і живемо тут [в Кфар-Камі] зовсім по-іншому», — сказала вона. «Це наш дім, а Черкесія — наша батьківщина».

Обговорити:

Хто такі черкеси північного Ізраїлю?

Хто такі черкеси північного Ізраїлю? – джерело Jerusalem Post.

В Ізраїлі стрімко розвивається нове некомерційне співтовариство для любителів маршрутів, природи та живого спілкування. Ініціатива «Ну що, пішли?», створена в листопаді 2025 “українцями” в широкому культурному сенсі, поступово об’єднує найрізноманітніших ізраїльтян — від нових репатріантів до тих, хто виріс тут, але зберігає зв’язок з українською мовою, а також людей будь-якого походження, яким ближча українська культурна атмосфера.

Група відкрита всім. Обмежень за національністю немає і ніколи не було. Єдине правило — спілкування відбувається українською мовою, тому що мова тут — не «фільтр», а культурний центр тяжіння. Вона допомагає формувати комфортне середовище, але не виключає нікого, хто поважає формат.

Ми запускаємо Український Хайкінг Ком’юніті в Ізраїлі!

Для кого цей канал:

Для тих, хто не може без руху.

Для новачків, які хочуть почати ходити в походи, але не знають маршрутів.

Для тих, хто шукає активних друзів-українців.

Збираємо групи, ділимося координатами, організовуємо пікніки та просто класно проводимо час.

Чому саме зараз

Переїзди, адаптація, нові реалії — все це створює потребу в просторі, де можна рухатися, спілкуватися і відчувати себе частиною чогось живого. Багато “українців” в Ізраїлі давно шукали формат, в якому вони могли б поєднувати природний відпочинок і культурну ідентичність. Але врешті-решт виявилося, що навколо цієї ідеї легко об’єднуються й інші ізраїльтяни: комусь цікаві маршрути, комусь спілкування, комусь просто формат спільного виходу на природу.

Ком’юніті побудоване повністю на добровільності: жодних комерційних елементів, жодних формальних структур. Хтось пропонує маршрути, хтось допомагає зібрати групу, хтось просто приходить і йде разом. Саме цей органічний підхід робить ініціативу живою.

Хайкінг без складних пояснень

В Ізраїлі хайкінг — не елітна активність і не спорт для підготовлених. Це формат, в якому кожен обирає свій рівень — від легких одноденних прогулянок до динамічних сходжень.

Короткі маршрути займають близько години і підходять абсолютно всім. Середні — від 6 до 12 кілометрів, зазвичай 2,5–5 годин, з помірними підйомами. Складні можуть тягнутися до 20 кілометрів або включати круті підйоми протягом 5–8 годин.

Група підбирає походи так, щоб ніхто не відчував себе «занадто слабким», «занадто недосвідченим» або «занадто підготовленим». Баланс формується природно.

Що доступно для хайкінгу в Ізраїлі: живий огляд, а не каталог

Ізраїль дивує людей, які тільки починають знайомитися з природою країни. На компактній відстані розташовані відразу кілька кліматичних зон, і кожна з них пропонує свої маршрути.

На півночі, в Галілеї та на Голанах, маршрути зазвичай займають три–п’ять годин — приблизно 7–12 кілометрів. Це зелені ущелини, водоспади, тераси, лісові ділянки та види на Кінерет. Тут клімат м’якший, стежки різного рівня, і багато ізраїльтян починають своє знайомство з хайкінгом саме звідси.

В районі Хайфи та Крайот — короткі прогулянки довжиною 3–5 кілометрів, які можна пройти за годину–дві. Маршрути теплі, затінені, прості за рельєфом, тому підходять новачкам, сім’ям і тим, хто хоче занурюватися в природу поступово. Кармель — один з найкомфортніших регіонів для спокійного, але насиченого хайкінгу.

Далі — Юдейська пустеля. Контрастна, сонячна, різка. Тут можна пройти 2–3 кілометри до водоспадів Ейн-Геді буквально за годину, а можна обрати трьох–чотиригодинний маршрут по руслу Нахаль Аругот. Підйом на Масаду займає близько години, але вимагає більше сил: перепад висот відчутний, рельєф кам’янистий.

Південна частина країни — Негев і Махтеш Рамон — зовсім інший досвід. Маршрути тут зазвичай 8–12 кілометрів, з тривалістю три–п’ять годин. Підйоми різкіші, але саме ця місцевість дарує «марсіанські» пейзажі, за які сюди приїжджають люди з усієї країни.

Є й м’які варіанти: узбережжя Середземного моря, де прогулянки на 3–7 кілометрів займають годину–півтори, максимум три, і підійдуть абсолютно всім. Це ті маршрути, які можна пройти навіть після робочого дня.

Ейлатські гори пропонують маршрути для всіх рівнів: короткі каньйони на годину, панорамні підйоми на два–чотири години, і атмосферу пустелі, яка взимку стає особливо комфортною.

Такий розкид форматів робить Ізраїль ідеальною країною для людей, які хочуть ходити в походи регулярно і без складності в логістиці.

Чому спільнота виявилася важливою для “українців” та ізраїльтян одночасно

Походи створюють простір, в якому зникають кордони: вікові, культурні, професійні. Люди йдуть поруч, обмінюються досвідом, обговорюють новини, діляться тим, як проходять адаптацію або як давно живуть тут.

Українська мова стала в спільноті не «роздільником», а об’єднуючим фактором: вона допомагає тим, хто пов’язаний з Україною культурно, відчувати себе в безпеці. А ізраїльтяни, яким мова цікава або близька, приєднуються так само природно, як і будь-який інший учасник.

Учасники кажуть: «Коли ти йдеш стежкою і чуєш українську мову в Ізраїлі, це створює відчуття культурної опори. Але ще важливіше — ти бачиш поруч людей найрізноманітнішої біографії».

Це поєднання і пояснює, чому група зростає без реклами і формальних структур.

Українська спільнота «Ну що, пішли?» стала одним з найтепліших природних рухів в Ізраїлі. Вона об’єднує людей різного походження, міст і біографій — через стежки, ліси, пустелі, узбережжя, через розмови і підтримку. Ізраїль ідеально підходить для таких ініціатив, а культурна основа на українській мові робить цей простір особливим.

НАновини продовжить розповідати про проекти, які зміцнюють зв’язок між «українцями» та ізраїльським суспільством.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Як приєднатися

Все організовано максимально просто:
👉 https://t.me/nyshogoo

У чаті з’являються нові маршрути, орієнтири, рекомендації щодо екіпіровки, час старту, фотографії. Будь-який учасник може запропонувати свою стежку або приєднатися до запланованого походу.

Спільнота динамічна, відкрита, мультикультурна — і при цьому утримує українську мову як свою основу.

Якщо для вас важливі НАновини і ви хочете допомогти проєкту працювати, розвиватися та залишатися відкритим для всіх — підтримайте нас зручним для вас способом.

Навіть невелика підтримка має значення.

Як найзручніше підтримати НАновини?

Чому ваша підтримка важлива?

НАновини з’явилися як незалежний проєкт людей, яких пов’язують Ізраїль та Україна. Ми хочемо говорити про події навколо нас без необхідності підлаштовувати редакційну позицію під інтереси політичної партії, державної структури чи зовнішнього спонсора.

Ця позиція визначає і те, як ми обираємо теми. Нас передусім цікавить точка перетину Ізраїлю та України — події, люди й процеси, які часто залишаються між великими інформаційними порядками денними двох країн.

Нас цікавить не лише сама новина. Важливо зрозуміти, звідки з’явилася інформація, що стоїть за гучним заголовком, як події пов’язані між собою і що те, що відбувається, означає для Ізраїлю, України та людей, пов’язаних із двома країнами.

Тому ми шукаємо першоджерела, порівнюємо повідомлення, перевіряємо спірні твердження і намагаємося чітко відокремлювати встановлений факт від аналізу та авторської думки.

Про що ми пишемо?

📌 Ізраїль та Україна — відносини між країнами, політика, суспільство, економіка, культура та спільні проєкти.
📌 Війна в Україні та безпека Ізраїлю — події, рішення влади та їхні наслідки.
📌 Ізраїльтяни з українським корінням — люди, ініціативи та історії, які пов’язують дві країни.
📌 Єврейська громада України — сучасне життя, історія, люди та діяльність громад.
📌 Історія — складні сторінки відносин народів і вплив минулого на сьогодення.
📌 Люди — особистості Ізраїлю та України, які залишили слід у спільній історії.
📌 Дезінформація та пропаганда — перевірка гучних заяв, інформаційних вкидів, фейків і маніпуляцій.

На що потрібна підтримка?

Новинний проєкт — це не лише тексти. Щоб матеріал з’явився на сайті та дійшов до читача, потрібні інфраструктура, технічні сервіси, безпека, пошук джерел, перевірка інформації та поширення публікацій.

Підтримка читачів допомагає спрямовувати більше ресурсів на:

✔ підготовку матеріалів — пошук тем і першоджерел, перевірку інформації та аналітику;
✔ роботу сайту — сервери, хостинг, резервні копії, оновлення та технічне обслуговування;
✔ безпеку — захист сайту, моніторинг і необхідні сервіси;
✔ багатомовні версії — публікації російською, українською, івритом, французькою та англійською;
✔ поширення — просування важливих публікацій і залучення нових читачів;
✔ пошукову видимість — технічний розвиток сайту та SEO, щоб незалежні матеріали НАновин можна було знаходити через пошукові системи.

НАновини залишаються відкритими для всіх

Ми не хочемо перетворювати основні публікації НАновин на закритий контент, доступний лише після оплати. Можливість відкрити й прочитати матеріал не повинна залежати від того, чи може конкретний читач фінансово підтримати проєкт.

Patreon, PayPal, Bit, Buy Me a Coffee та USDT — це добровільні способи підтримки НАновин, а не плата за доступ до публікацій.

І допомога проєкту — це не лише гроші. Коли ви читаєте наші матеріали, надсилаєте посилання друзям, обговорюєте публікації або розповідаєте іншим людям про НАновини, ви також допомагаєте проєкту зростати.

Останні матеріали НАновин

Інформація про доступність демонстрації, географію виїзду та варіанти оплати надана представником компанії; актуальні умови необхідно уточнювати перед зверненням.

У релігійній або харедимній сім’ї прибирання будинку рідко обмежується однією генеральною кампанією на рік. Підготовка до шабату повторюється щотижня, а протягом року до неї додаються Рош га-Шана, Йом-Кіпур, Суккот, Симхат Тора, Ханука, Пурим, Песах, Шавуот та сімейні свята.

Чим більша сім’я, тим важче залишити всю роботу на останній день. Кухня продовжує використовуватися, діти переходять з кімнати в кімнату, готуються святкові страви, звільняються місця для гостей та організовуються додаткові спальні місця. Щойно вимитий підлога може знову забруднитися, а на скляних дверях, шафах і столах швидко з’являються сліди рук.

Для підготовки цього матеріалу ізраїльська блогерка та авторка НАновости Олена Гунько, яка має українське коріння та досвід роботи в медіа, поговорила з представником системи парового прибирання GENIUS. У центрі бесіди були не рекламні обіцянки, а практичні питання: які завдання обладнання дійсно може полегшити, для яких поверхонь гарячий пар не підходить, як безпечно користуватися системою в домі з дітьми і що відбувається під час безкоштовної демонстрації.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Великому будинку потрібен інший порядок прибирання

Звичайна порада «почніть прибирання заздалегідь» мало допомагає сім’ї, де кухня працює кілька разів на день, вітальня одночасно служить місцем для відпочинку, навчання та дитячих ігор, а ванною кімнатою постійно користуються всі члени сім’ї. Під час бесіди представник GENIUS пояснив, що практичніше розділити будинок на зони і заздалегідь визначити, які роботи можна виконати за кілька днів, а які неминуче доведеться залишити на переддень шабату або свята.

Заздалегідь можна привести в порядок віконні та дверні напрямні, міжплиткові шви, простір під меблями, гостьові кімнати та важкодоступні ділянки кухні. Заздалегідь краще виконувати роботу, для якої необхідно пересувати столи, стільці або інші предмети меблів.

Ближче до свята зазвичай залишаються підлоги, раковина, робочі поверхні, обідній стіл, вхідна зона та приміщення, якими сім’я продовжує користуватися щодня.

Таке розподілення не робить прибирання миттєвим. Але воно допомагає уникнути ситуації, коли за кілька останніх годин вся сім’я намагається одночасно вимити кухню, підготувати кімнати, накрити стіл і звільнити місце для гостей.

Чому кухня приймає на себе основне навантаження

У будинку, де регулярно готують великі сімейні трапези, найскладнішою ділянкою зазвичай стає кухня.

Жир осідає біля плити та духовки, пар піднімається до витяжки та шаф, крихти потрапляють під побутову техніку, а в швах між плитками поступово темніють забруднення. Швидко забруднюються ручки шаф, краї стільниці, ніжки стільців і бокові поверхні холодильника.

Перед святом увага найчастіше зосереджена на стільниці, плиті та раковині. Однак чимало забруднень залишається в віконних напрямних, під столом, біля побутової техніки та в з’єднаннях між елементами меблів.

Представник GENIUS розповів Олені Гунько, що гарячий пар може полегшувати очищення деяких підходящих твердих поверхонь і важкодоступних місць. Він допомагає розм’якшувати окремі види забруднень і добиратися до ділянок, де незручно працювати звичайною губкою або ганчіркою.

При цьому результат залежить не лише від потужності обладнання. Значення мають матеріал поверхні, характер забруднення, обрана насадка та правильність використання системи.

Для яких завдань може застосовуватися гарячий пар

При дотриманні рекомендацій виробника парову систему можна розглядати як додатковий інструмент для регулярного догляду за домом.

Йдеться про міжплиткові шви, віконні напрямні, окремі ділянки плитки, ванну кімнату, підходящі поверхні кухні, деякі скляні елементи та ті види підлоги, для яких дозволено вплив температури та вологи.

Головна перевага такого підходу полягає не в спробі очистити весь будинок за один день. Окремі трудомісткі завдання можна розподіляти протягом тижня: сьогодні зайнятися напрямними, через кілька днів — швами у ванній, потім — підходящою ділянкою кухні.

У результаті підготовка до шабату або свята починається не з накопичених за кілька місяців забруднень, а з звичайного наведення порядку.

Які поверхні вимагають обережності

Під час бесіди окремо обговорювалися обмеження. Універсального режиму, підходящого абсолютно для всіх матеріалів, не існує.

Натуральне дерево, деякі види ламінату, пофарбовані покриття, клейові з’єднання та делікатна оббивка можуть бути чутливі до високої температури та вологи. Пошкодження може проявитися не відразу: матеріал здатний змінити колір, деформуватися, втратити захисне покриття або почати розшаровуватися.

Перед обробкою необхідно перевірити рекомендації виробника поверхні та випробувати вплив на невеликій непомітній ділянці. Струю пари не можна надовго затримувати в одній точці.

Сам факт того, що система працює на воді, не означає, що її можна без перевірки застосовувати до будь-яких меблів, підлоги, текстилю або кухонного обладнання.

Чи можна повністю відмовитися від побутової хімії

У будинку з дітьми значення має не лише чистота, але й можливість швидко повернути приміщення в звичайне використання. Після застосування деяких сильних засобів кухню або ванну кімнату доводиться провітрювати, а оброблені поверхні — додатково промивати водою.

Парова система працює на воді і при виконанні підходящих завдань може зменшити потребу в частині традиційної побутової хімії.

Однак мова не йде про повну відмову від чистячих засобів. Деякі плями вимагають спеціальних складів, а окремі поверхні не можна безпечно обробляти гарячим паром.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Тому розумніше оцінювати кожне завдання окремо. Коли забруднення можна видалити водою і паром, немає необхідності автоматично застосовувати засіб з сильним запахом. Якщо ж матеріал або пляма вимагають спеціальної обробки, слід дотримуватися рекомендацій виробника.

Як безпечно користуватися системою в домі з дітьми

Системою повинен користуватися дорослий. Дітей і домашніх тварин під час роботи необхідно тримати на безпечній відстані від струї гарячого пари, нагрітих насадок і самого обладнання.

Під час демонстрації важливо попросити представника показати, як підготувати пристрій до роботи, правильно встановити насадку, тримати шланг, припиняти подачу пари і очищати обладнання після використання.

Необхідно також з’ясувати:

• скільки часу потрібно системі для нагріву і охолодження;
• які поверхні заборонено обробляти;
• як змінювати насадки;
• чи можна доливати воду під час роботи;
• які дії можуть пошкодити обладнання;
• де слід дотримуватися особливої обережності.

Безпека повинна бути важливіша за швидкість прибирання.

Як змінюється підготовка перед єврейськими святами

У кожного свята є свої домашні завдання. Тому єдиного плану прибирання на весь рік не існує.

Рош га-Шана

Перед Рош га-Шана основна увага приділяється кухні, святковому столу, стільцям, вітальні, ванним кімнатам і приміщенням, де будуть ночувати родичі.

Якщо очікуються гості, глибоке прибирання кухні бажано закінчити до початку активного приготування святкових страв. Постільні приналежності та додаткові місця для сну також краще підготувати заздалегідь.

Йом-Кіпур

Багато сімей прагнуть завершити основні домашні справи до початку посту. Майже відразу після Йом-Кіпура починається підготовка до Суккоту, тому складні роботи краще не переносити на короткий проміжок між святами.

Суккот і Симхат Тора

До звичайного домашнього прибирання додаються балкон, двір, вхідна зона, місце встановлення сукки і проходи, якими будуть користуватися гості.

Після свята потрібно прибрати листя, пил, крихти і сліди від переміщення столів і стільців.

Ханука

Під час Хануки додаткове навантаження припадає на плиту, кухонний фартух, стіл і підлогу. Олія, смаження, пончики, свічки і дитячі заняття можуть залишати жирні, липкі або воскові сліди.

Віск слід видаляти способом, підходящим для конкретного матеріалу. Не можна автоматично направляти на нього гарячий пар, не перевіривши допустимий спосіб обробки поверхні.

Пурим

Мішлоах манот, напої, солодощі, упаковки і святкова трапеза збільшують навантаження на кухню і вітальню.

Липкі плями краще видаляти відразу, поки вони не висохли на столі, стільцях або підлозі.

Шавуот

Перед Шавуотом знову зростає навантаження на кухню, духовку, холодильник і обідню зону. Приготування випічки і молочних страв зручніше поєднувати з поетапним прибиранням, не залишаючи всю роботу на останні години.

Чи може пар замінити кошерування перед Песахом

Це питання Олена Гунько обговорила з представником окремо, оскільки перед Песахом звичайне фізичне прибирання будинку перетинається з вимогами сімейної релігійної практики.

Під час підготовки перевіряють шафи, ящики, холодильник, напрямні, простір між стільцями, ділянки під побутовою технікою та інші місця, де могли зберегтися крихти.

Парова система може допомогти при фізичному очищенні підходящих поверхонь. Однак використання гарячого пари само по собі не є галахічним кошеруванням кухні, посуду або обладнання.

Питання агали, лібуна, розділення м’ясного і молочного, а також прийнятих у сім’ї традицій необхідно обговорювати з рабином.

Фізична чистота поверхні і її галахічний статус — не одне і те ж. Парова система може бути інструментом для прибирання, але не замінює релігійні правила підготовки кухні і посуду до Песаху.

Не тільки свята: гості і сімейні події

Великі сім’ї готують будинок не лише до дат єврейського календаря. Додаткове прибирання потрібне перед брит-мілою, бар-міцвою, заручинами, шаббат-хатаном, сімейною трапезою або приїздом родичів.

У таких випадках пріоритет отримують приміщення, якими будуть користуватися гості: вхідна зона, вітальня, їдальня, кухня, ванні кімнати і підготовлені місця для сну.

Складну і малопомітну частину роботи можна виконати заздалегідь. На день зустрічі залишаться миття підлоги, сервірування і остаточне розташування речей.

Як проходить безкоштовна демонстрація GENIUS вдома

Одним з головних питань Олени Гунько було те, як сім’я може оцінити систему до прийняття рішення про покупку.

Пропозиція GENIUS побудована таким чином, щоб людині не доводилося орієнтуватися лише на фотографії, рекламу або відеоролики. Спочатку погоджується візит представника, який приїжджає додому і показує роботу обладнання на реальних поверхнях.

Сім’я може заздалегідь вибрати одну або дві ділянки, які дійсно створюють складнощі при регулярному прибиранні. Наприклад, міжплиткові шви, віконні напрямні, плитку, скляну поверхню, частину кухні або підходящу ділянку підлоги.

Під час зустрічі представник показує насадки, пояснює порядок експлуатації, обслуговування, обмеження і вимоги безпеки. Йому можна задати питання про конкретні матеріали і перевірити, наскільки обладнання відповідає умовам саме цього будинку.

За наданою інформацією, демонстрація проводиться безкоштовно і не створює зобов’язання придбати систему. Рішення приймається після того, як сім’я побачила обладнання в роботі.

Докладна інформація про домашню демонстрацію розміщена на сайті:

https://green-cleaner.nikk.co.il/

Коли обговорюються вартість і варіанти оплати

Вартість і способи оплати обговорюються після демонстрації, якщо сім’я вирішує, що обладнання їй підходить.

Представник повідомляє про діючі варіанти розрахунку. В тому числі може бути передбачена можливість розподілити суму на кілька платежів.

Кількість платежів, способи оплати та інші комерційні умови необхідно уточнювати безпосередньо перед оформленням, оскільки пропозиції можуть змінюватися.

Така послідовність дозволяє спочатку побачити результат на власних поверхнях, задати питання, оцінити зручність використання і тільки після цього переходити до обговорення покупки.

У яких містах можна уточнити можливість демонстрації

За інформацією, наданою представником GENIUS на дату підготовки матеріалу, можливість домашнього показу можна уточнювати в ряді міст півночі і центру Ізраїлю.

На півночі йдеться про Хайфу, Крайот, Акко, Нагарію, Карміель, Цфат, Тверію, Афулу, Ноф-ха-Галіль, Назарет, Нешер, Тірат-Кармель, Йокнеам-Іліт, Мігдаль-ха-Емек і Кацрін.

У центральному регіоні можливість демонстрації можна уточнити в Тель-Авіві, Петах-Тікві, Бней-Браці, Раанані, Ход-ха-Шароні, Гіват-Шмуелі, Рамлі, Лоді, Модіїні і Рішон-ле-Ціоні.

Представники також можуть працювати в окремих районах з великою кількістю релігійних і харедимних сімей. У Хайфі це, зокрема, Хадар, Рамат-Віжніц і Меонот-Геула. У Бней-Браці — Рамат-Ельханан, Зіхрон-Меїр, Кирьят-Герцог, Пардес-Кац і Кирьят-Віжніц.

Доступність виїзду залежить від конкретної адреси і графіка спеціаліста. Перед призначенням зустрічі необхідно підтвердити, чи входить будинок у поточну зону обслуговування. Перелік міст і районів наведено в наданому матеріалі.

Які питання варто задати під час показу

Домашня демонстрація корисна не лише можливістю побачити результат. Вона дозволяє отримати відповіді на практичні питання.

Слід заздалегідь з’ясувати:

• які поверхні дозволено обробляти;
• які матеріали чутливі до температури і вологи;
• скільки часу займає підготовка системи;
• які насадки входять у комплект;
• як очищати і обслуговувати обладнання;
• як безпечно використовувати його в домі з дітьми;
• які існують обмеження;
• яка діюча вартість;
• чи доступна оплата частинами;
• чи входить конкретна адреса в зону обслуговування.

Краще заздалегідь вибрати ділянку, яку дійсно важко очищати звичайним способом. Тоді демонстрація покаже не абстрактні можливості системи, а її роботу в умовах конкретного дому.

Не чудо-засіб, а додатковий домашній інструмент

Парова система не скасовує звичайне прибирання, не підходить для всіх матеріалів і не перетворює великий дім на постійно стерильне приміщення.

Її можливе перевага полягає в іншому: окремі трудомісткі завдання можна розподіляти протягом тижня. В один день очистити направляючі, в інший — міжплиткові шви, потім зайнятися відповідною ділянкою кухні або ванної кімнати.

Приймати остаточне рішення розумно тільки після перевірки обладнання на реальних поверхнях і отримання відповідей на питання про безпеку, обмеження, обслуговування та оплату.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Рішення про покупку приймається після показу. Можливість оплати частинами та інші комерційні умови необхідно підтверджувати безпосередньо перед оформленням.

Лео Моцкін (Ар’є Лейб) народився в 1867 році в Броварах, Київська губернія Російської імперії. У цьому невеликому містечку, неподалік від Києва, він отримав традиційну єврейську освіту. Наприкінці XIX століття в Броварах існувала велика єврейська громада.

Єврейська громада Броварів: історія і трагічні події

Бровари, невелике місто неподалік від Києва, мають глибоке історичне коріння і значну єврейську спадщину. До Другої світової війни тут існувала одна з найбільших єврейських громад регіону. Євреї почали селитися в Броварах у другій половині XIX століття, поступово мігруючи із заходу після розпаду Польщі. За даними 1891 року, євреї складали 23,3% населення міста (888 осіб). Більшість займалися торгівлею і ремеслами, активно беручи участь у житті міста. У Броварах працювала синагога, діяли єврейські школи та громадські організації.

Період з 1917 по 1921 роки став трагічним для єврейської громади. Під час революції та громадянської війни євреї зазнавали жорстоких погромів, організованих різними військовими формуваннями: військами Денікіна, гайдамаками Скоропадського, Червоною армією. Багато загинуло, а частина жителів покинула місто, емігрувавши до Києва або інших більш безпечних місць.

Чисельність єврейського населення поступово зменшувалася. Якщо в 1923 році в Броварах проживало 646 євреїв, то до 1939 року їх чисельність знизилася до 458 осіб. Другій світовій війні випала трагічна роль в історії громади. З 1941 по 1943 роки майже всі євреї міста загинули на фронтах або були вбиті під час нацистської окупації. Внаслідок цих подій єврейська громада Броварів практично зникла.

У повоєнні роки невелика частина євреїв повернулася до міста. У 1989 році тут проживало близько 360 євреїв, але до 1999 року їх залишилося лише 110 осіб. Основними причинами скорочення чисельності стали еміграція до Ізраїлю та інших країн, а також відсутність умов для розвитку громади.

Сьогодні в Броварах майже не залишилося прямих свідчень колись численної єврейської громади. Однак її історія живе в пам’яті нащадків і тих, хто цікавиться спадщиною єврейського народу. Збереження цієї пам’яті важливо для майбутніх поколінь, щоб багата культура і традиції євреїв Броварів не були забуті.

До Берліна за знаннями: новий етап життя

Після завершення початкової освіти Лео Моцкін вирушив до Берліна, де вивчав математику і філософію. Саме в Берліні почалася його активна громадська діяльність. Він став одним із засновників наукового товариства, що об’єднало студентів, які підтримували рух Ховевей Ціон (Люблячі Сіон).

З появою Теодора Герцля і початком сіоністського руху Моцкін став його активним учасником. Він був делегатом Першого Сіоністського конгресу в 1897 році і виступав за чітке формулювання мети руху — створення єврейської держави в Ерец-Ісраель.

Перша поїздка в Ерец-Ісраель

За дорученням Теодора Герцля Моцкін вирушив в Ерец-Ісраель, щоб оцінити стан єврейських поселень. У своєму звіті він критикував методи заселення, застосовувані бароном Ротшильдом і рухом Ховевей Ціон, і наполягав на необхідності політичних переговорів з Османською імперією.

Ця поїздка стала поворотним моментом у його діяльності. Він зрозумів, що без політичної підтримки створення єврейської держави буде вкрай складним.

Важливі кроки на міжнародній арені

Під час Першої світової війни Лео Моцкін очолив копенгагенське відділення Сіоністської організації. Після війни він став одним із засновників Комітету єврейських делегацій на Паризькій мирній конференції, де захищав інтереси світового єврейства.

З приходом нацистів до влади в Німеччині він першим підняв питання про дискримінацію німецьких євреїв на рівні Ліги Націй. Коли це питання було знято з порядку денного, Моцкін відмовився від співпраці з організацією, але продовжив надавати політичну і фінансову підтримку єврейському населенню Німеччини.

Таблиця: Основні етапи життя Лео Моцкіна

Пам’ять про Лео Моцкіна

Лео Моцкін помер у 1933 році в Парижі. Його останки були перепоховані на Оливковій горі в Єрусалимі в 1934 році. На честь видатного діяча в 1934 році було засновано ізраїльське місто Кір’ят-Моцкін, назване на його честь.

У 1933 році в Хайфі вирішили створити новий житловий район для сімей середнього класу. Він мав знаходитися за межами міста, але при цьому бути достатньо близьким, щоб жителі могли щодня їздити на роботу. Для цього обрали ділянку землі в долині Звулун.

Новий район і назвали на честь Ар’є Лео Моцкіна — відомого єврейського громадського діяча і одного з засновників Всесвітнього сіоністського конгресу. Так Кір’ят-Моцкін був заснований у 1934 році польськими євреями. Першими жителями району стали купці і незалежні ремісники.

Територія, на якій розташовувався новий селище, виявилася піщаною і болотистою. Землі були необлаштованими і небезпечними через ризик захворювання на малярію. Переселенцям запропонували 400 земельних ділянок у розстрочку. Першим жителям довелося чимало попрацювати, щоб перетворити необжиту місцевість на зручне для життя місце. Завдяки їхнім зусиллям район отримав прізвисько «Зелений острів».

До 1940 року населення Кір’ят-Моцкіна досягло вже 2000 осіб, а 11 червня 1940 року було створено місцеву раду. З роками район продовжував розвиватися. У 1976 році, коли чисельність населення перевищила 25 000 осіб, Кір’ят-Моцкін офіційно отримав статус міста.

Кір’ят-Моцкін став символом пам’яті про людину, яка присвятила своє життя боротьбі за рівноправність євреїв, просування івриту і створення єврейської держави.

Висновок

Історія Лео Моцкіна — це історія боротьби за права єврейського народу, просування івриту і створення єврейської держави. Його внесок у розвиток світового єврейства важко переоцінити.

Тепер, прогулюючись вулицями Кір’ят-Моцкіна, пам’ятайте, що його ім’я пов’язане з людиною, чиї ідеї і зусилля заклали основу для багатьох досягнень сучасного Ізраїлю.

Ми, команда НАновини – Новини Ізраїлю, пишаємося тим, що можемо ділитися такими важливими історіями, які об’єднують єврейський і український народи.

Читайте більше історій про видатних євреїв, пов’язаних з Україною та Ізраїлем, у нашій рубриці «Євреї з України» на сайті НАновини – #євреїзУкраїни

Кумран і рукописи Мертвого моря — одна з тих тем, де одна вдале назва відразу задає і географію, і інтригу. З одного боку, це реальна точка на карті біля Мертвого моря в Юдейській пустелі, недалеко від Єрусалима. З іншого — величезний корпус текстів, знайдених у печерах і околицях, який змінює розуміння релігійного та інтелектуального життя Юдеї рубежу нашої ери. Саме тому питання «що таке Кумран» майже завжди тягне за собою наступне: «хто написав ці сувої і чому вони опинилися в печерах».

Чому їх називають «рукописами Мертвого моря»

В інтерв’ю Черноіваненко починає з побутової, але показової історії: коли він захищав дисертацію на цю тему (2012 рік), один з членів вченої ради здивувався самому словосполученню «рукописи моря» — мовляв, «як можуть бути рукописи якогось моря». Але назва «рукописи Мертвого моря» (так само як «кумранські рукописи») — усталений термін у різних мовах, включаючи українську, англійську, французьку та іврит.

Термін важливий ще й тому, що він фіксує різницю між «рукописами Мертвого моря» в широкому сенсі і «кумранськими рукописами» у вузькому. Рукописи Мертвого моря — це знахідки з різних місцевостей поруч з Мертвим морем, а «кумранські» — ті, що виявлені саме в районі Кумрана. При цьому найбільший масив знахідок дійсно пов’язаний з Кумраном, тому в масовій свідомості все часто «зливається» в одну точку.

Де знаходиться Кумран і що це за місце

Кумран — не місто в звичному сенсі. Черноіваненко підкреслює: суперечки про те, чим саме був Кумран (поселенням, центром якоїсь групи, господарським об’єктом, чимось ще), тривають досі. Але як географічна локація він описується досить чітко.

Йдеться про територію, яка сьогодні відноситься до Держави Ізраїль. У давнину ці землі в різні епохи називали по-різному: Ізраїльське царство, Юдейське царство, а в римські часи — Палестина (при цьому сам термін «Палестина», як нагадує експерт, не був початковою назвою цих земель, але закріпився пізніше і «дотягнувся» до сучасної політичної лексики).

Географічно Кумран розташований на північному заході Мертвого моря, в Юдейській пустелі, неподалік від Єрусалима. У літературі зустрічаються назви Хірбат Кумран і Ваді Кумран. «Ваді» — арабське слово для позначення сухого русла сезонної пустельної річки: в регіоні дощі бувають в основному взимку, вода з’являється, але потім швидко зникає, земля пересихає і тріскається. «Хірбат» означає «руїни» — тобто сама назва відсилає до чогось зруйнованого, до залишків колишньої структури.

Які дати пов’язують зі свитками і чому це важливо

Якщо «звести» знахідки до історичного діапазону, Черноіваненко називає період від II століття до н. е. до I століття н. е. При цьому за його словами, знахідок саме з II століття до н. е. порівняно небагато, основний масив відноситься до I століття до н. е. і I століття н. е.

Це ключовий момент для пояснення, чому рукописи Мертвого моря стали світовим науковим «магнітом». Ми говоримо про час, коли в Юдеї існували різні релігійні та політичні рухи, йшли складні внутрішні процеси, а в ширшому контексті формувалося середовище, з якого пізніше виростає раннє християнство. Свитки стають додатковим джерелом, не зводимим тільки до текстів Нового Завіту або пізніших переказів.

Якими мовами написані рукописи

За словами Черноіваненка, серед знахідок зафіксовані три мови: давньоєврейська, арамейська і трохи давньогрецької. Поява грецької він пов’язує з епохою після еллінізму, коли грецька культура поширилася на Близький Схід і стала частиною регіональної реальності.

Це не просто «деталь для довідки». Багатомовність допомагає пояснити, наскільки неоднорідним було інтелектуальне середовище і наскільки різні аудиторії могли бути залучені у виробництво, читання і копіювання текстів.

Як і коли рукописи були виявлені

Перше виявлення рукописів Черноіваненко датує 1947 роком. Він згадує «легендарну» історію про бедуїна, який нібито натрапив на глечики і знайшов перші свитки. Далі інтерес до знахідок зростав: у 1950–60-х роках активізувалися археологи та дослідники, розкопки і дослідження продовжувалися потім з перервами, причому не тільки в Кумрані, але і в інших точках навколо Мертвого моря — знахідки «накопичувалися» з часом.

Важливо й інше: доступ до рукописів довго був обмеженим — майже до 1990-х років. При цьому обсяг наукової реакції виявився колосальним. Експерт каже, що за перше десятиліття існування кумраністики дослідження на цю тему за масштабом поступалися хіба що бібліїстиці (дослідженням Біблії): йшлося про тисячі робіт, і він наводить орієнтир — близько шести тисяч досліджень за перше десятиліття.

Скільки рукописів існує і в якому вигляді вони дійшли

Якщо говорити про рукописний матеріал, не все дійшло цілком. Багато текстів збереглися фрагментами, іноді дуже маленькими. Але в цілому, за словами Черноіваненка, знайдено понад тисячу «рукописних одиниць».

Це відразу впливає на те, як виглядає робота дослідника: реконструкція, зіставлення почерків, матеріалів, варіантів тексту, спроби зрозуміти, які фрагменти до чого відносяться, і що саме було в руках людей дві тисячі років тому.

Що всередині: це не «літопис», а різношерста бібліотека

Одна з найчастіших помилок — очікувати, що рукописи Мертвого моря будуть чимось на зразок цілісної хроніки подій, «щоденника епохи» або системного літописання. Черноіваненко каже прямо: літописів у цьому корпусі немає. Так, у біблійній традиції існують книги-хроніки або книги царів, де описуються правління і події, але в свитках Мертвого моря такого майже немає.

Зате є інше: надзвичайна різножанровість і багатошаровість. Експерт підкреслює, що корпус неоднорідний не тільки за мовами. Там багато різних почерків — тобто до створення/переписування текстів було причетно значна кількість людей. Також присутні тексти есхатологічного, апокаліптичного, месіанського характеру, що, за його оцінкою, показує, наскільки суспільство того часу жило очікуваннями «останніх часів». Це, зокрема, допомагає краще зрозуміти контекст, в якому зароджується раннє християнство: на початку воно виглядало як один з рухів всередині юдаїзму тієї епохи, і свитки демонструють різноманітність подібних рухів.

Крім того, серед рукописів зустрічаються дуже різні типи документів: від власне біблійних книг (наприклад, пророчих) до текстів, які можна назвати неканонічними, а також коментарів до біблійних книг (екзегетика). Черноіваненко згадує і несподівані жанри — наприклад, гороскопи. І ще одна важлива риса: багато текстів працюють через алюзії, тому дослідники іноді намагалися «зчитати» історичні події і персонажів епохи опосередковано, за натяками і образами.

Які видання доступні і чому переклади — окрема проблема

Черноіваненко зазначає, що сьогодні існує ряд видань всього корпусу рукописів Мертвого моря. Українських перекладів практично немає (він каже, що перекладав невеликий обсяг у додатку до власної книги). Російською мовою були окремі спроби ще в радянський час і пізніше — в пострадянський період виходили публікації з найбільш відомими текстами, але не весь корпус.

Повний корпус виданий, за його словами, англійською та івритом, є і білінгвальні варіанти, де поруч йде оригінал і переклад. Окремо він згадує цифровий формат: коли доступні якісні скани рукописів, і користувач може навести курсор на слово і побачити підказку з читанням, значенням і перекладом. Важливо: це змінює доступність матеріалу в порівнянні з епохою, коли рукописи були «закриті» для більшості дослідників.

Головні суперечки: хто автори і що таке Кумран

В інтерв’ю звучить базова рамка дискусії, з якою, за словами Черноіваненка, починається практично будь-яка серйозна розмова про свитки: є два великих питання.

Перше — чим був Кумран як місце.

Друге — хто написав рукописи Мертвого моря (і, зокрема, кумранські рукописи).

Черноіваненко розповідає, що ці питання він системно розбирав у своїй книзі «Кумран і рукописи Мертвого моря: авторство, ідентифікація, історіографія», де зібрав і проаналізував різні теорії і гіпотези.

Найвідоміша версія: «кумрансько-ессейська» теорія і її логіка

Перша, найбільш популярна в масовому сприйнятті версія виникла дуже рано — майже відразу після знахідок 1947 року. Сформувалася група дослідників, а потім — міжнародна команда, куди допускали далеко не всіх. Черноіваненко окремо підкреслює характерну деталь: серед цієї команди не було жодного єврея/юдея; ключову роль грали християни, в тому числі католицькі монахи. Центральна фігура цієї ранньої хвилі — священик і дослідник Ролан де Во.

Їх картина виглядала так: Кумран представлявся чимось на зразок «античного монастиря» зі скрипторієм — місцем, де переписувачі сиділи і переписували/писали свитки. Образ зрозумілий: аскетична група, дисципліна, виробництво тексту, зберігання.

При цьому сам Кумран як археологічна точка був відомий ще з XIX століття — Черноіваненко згадує французького археолога Клермона-Ганно, який звертав увагу на місце задовго до знахідки свитків. А «прив’язку» до конкретної групи ранні дослідники намагалися підкріпити античними авторами: Йосифом Флавієм, Філоном Александрійським і Плінієм Старшим. У їх текстах описується група ессеїв — загадкова, маргінальна, аскетична, що живе в очікуванні кінця часів.

І далі відбувається логічний «склей»: античні джерела говорять про ессеїв у районі північного заходу Мертвого моря; у цьому районі є Кумран; значить, Кумран — місце ессеїв; значить, вони могли бути авторами/зберігачами рукописів.

Черноіваненко, однак, показує, чому ця версія викликає питання. Один з гострих моментів: в античних описах йдеться, що ессеї не одружувалися, що для юдаїзму виглядає маргінально на тлі біблійної заповіді «плодитися і розмножуватися». Можна допустити, що невелика аскетична група існувала — але можна і сперечатися, наскільки точний і «не-міфологічний» цей образ.

Альтернатива: «єрусалимська теорія» і аргументи проти ідеї «маленької громади переписувачів»

Далі Черноіваненко переходить до позиції, яку вважає важливою альтернативою і без якої розмова була б неповною. Він пов’язує її з роботами свого наукового наставника — професора Чиказького університету Нормана Голба. Голб опублікував ключову статтю в 1980 році, а потім розвинув ідеї в наступних роботах і в книзі «Who Wrote the Dead Sea Scrolls?» у 1990-х.

Суть «єрусалимської теорії» в тому, що багато ознак корпусу вказують не на маленьку ізольовану громаду в Кумрані, а на великий міський центр — Єрусалим.

Аргументи в інтерв’ю звучать по кроках.

По-перше, різний контент і різна жанровість: всередині корпусу є тексти, які іноді просто несумісні один з одним за духом і ідеями. Це погано вкладається в образ «єдиної громади» з єдиним статутом і однаковою практикою.

По-друге, кількість різних почерків і масштаб рукописної роботи. Черноіваненко детально пояснює, хто такий професійний переписувач в єврейській традиції. Це не «людина, яка сіла і переписала». Це підготовлений фахівець, каліграф, професія з дисципліною і навчанням. В юдаїзмі ця практика зберігалася століттями, і до сих пір існує професія софер — переписувач священних текстів. Він наводить зрозумілі приклади з сучасного життя: свитки Тори в синагозі, мезузи на дверях, де всередині лежить рукописний текст — все це повинно бути написано професійно і за правилами.

Звідси висновок: важко уявити невелику громаду, де було б «неймовірно багато» кваліфікованих переписувачів — це виглядало б як статистично і соціально нереалістична модель. А ось в Єрусалимі, столиці Юдеї того часу, існування безлічі груп, шкіл, традицій і переписувачів виглядає значно більш правдоподібним.

Тоді виникає наступне питання: якщо «дороги ведуть в Єрусалим», як рукописи опинилися в печерах біля Мертвого моря, включаючи район Кумрана?

Відповідь в інтерв’ю прив’язана до історичного контексту Юдейської війни 66–73 років н. е. У 70 році римляни взяли Єрусалим. У логіці Голба це запускає сценарій порятунку цінностей: люди тікають з міста, виносять те, що вважають важливим, в тому числі рукописи. Черноіваненко згадує, що Йосиф Флавій описує напрямки руху біженців з Єрусалима, і одним з напрямків був район Мертвого моря.

Далі вступає в силу проста людська механіка: життя важливіше за речі. Якщо людина розуміє, що може не піти від переслідування, вона може сховати цінне «до кращих часів». Печери біля Мертвого моря могли стати такими тайниками. У цій моделі рукописи пролежали майже дві тисячі років і «повернулися» в XX століття вже як археологічна сенсація.

Чому тема важлива сьогодні, включаючи український контекст

Черноіваненко кілька разів підкреслює, що рукописи Мертвого моря — це не «екзотика для вузьких фахівців», а джерело, яке розширює знання про те, яким було юдейське суспільство того часу, які ідеї циркулювали, як виглядали очікування і суперечки всередині релігійного середовища. Цей корпус дає матеріал «збоку» від Нового Завіту і дозволяє інакше побачити ту епоху, коли мессианські і апокаліптичні мотиви були частиною повсякденного інтелектуального життя.

Окремим рядком у першоджерелі зазначено, що проект (в рамках якого вийшла розмова) підготовлений за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). Це підкреслює, що розмова про Кумран і свитки — не тільки «ізраїльська» тема: вона існує і в академічній, і в культурній повістці України, де юдаїка розвивається як самостійний напрямок, пов’язаний з бібліотеками, університетами, перекладами і науковими дискусіями.

У практичному сенсі головний підсумок інтерв’ю такий: Кумран — це географія, а рукописи Мертвого моря — це корпус, який занадто різноманітний, щоб його можна було назавжди «закрити» однією зручною версією. Чим більше відкривається текстів, технологій і паралельних досліджень, тим помітніше, що відповіді тут будуть уточнюватися ще довго. Саме тому кумраністика залишається живою дисципліною — не музейною, а працюючою, сперечаючою і пересобираючою деталі заново.

І для ізраїльської аудиторії це ще й нагадування: Юдейська пустеля, Єрусалим і Мертве море — не тільки туристичні точки, але і місце, де в буквальному сенсі лежали тексти, що визначили мову розмов про Біблію, юдаїзм і раннє християнство на дві тисячі років вперед — і ці тексти продовжують впливати на те, як світ читає регіон сьогодні. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Автор: Anton Pshydynskyi

Організатор зустрічі — MAK_UA / Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі. Захід відбудеться 8 жовтня 2026 року о 20:00 в Українському культурному центрі в Тель-Авіві за адресою вул. Єрміягу, 22. Вартість участі — 50 шекелів.

Попередня зустріч проєкту була присвячена «Розстріляній сцені» — українським режисерам, драматургам і акторам, чия робота опинилася під ударом радянських репресій. Тепер організатори пропонують подивитися, що відбувалося далі: як український театр поступово повертав собі самостійність і власну мову.

Після проголошення незалежності України в 1991 році театральне життя вже не повинно було існувати виключно в рамках радянської державної системи. З’являлися незалежні колективи, нові режисерські школи і форми роботи, які раніше або майже відсутні, або існували на периферії офіційної сцени.

На зустрічі збираються говорити про документальний театр, перформанс, фізичний театр і вербатим. Останній термін може бути не дуже знайомий ізраїльському глядачеві: це форма документального театру, в якій п’єса будується на реальній мові людей — інтерв’ю, свідченнях і записаних розмовах, причому автори намагаються зберігати особливості живої мови.

Окрема тема — Майдан, тобто події Революції гідності 2013–2014 років. Для української культури це виявилося не тільки політичним переломом. Театр став одним із просторів, де обговорювалися війна, ідентичність, суспільна травма, пам’ять і відповідальність.

Ще сильніше цей процес змінився після 24 лютого 2022 року. Війна увійшла в український театр буквально: з’явилися вистави, побудовані на свідченнях військових і біженців, постановки про зруйновані міста, окупацію, еміграцію і життя сімей, розділених кордонами.

Але зустріч в Тель-Авіві задумана не як академічна лекція.

Учасникам запропонують театральні вправи, імпровізацію, роботу з голосом, тілом і емоціями. Організатори обіцяють експерименти і живе спілкування — можливість не тільки почути розповідь про сучасний театр, але й спробувати деякі його інструменти на собі.

Саме тому назву «Театротерапія» тут варто розуміти ширше звичайного театрального гуртка. Це простір, де театр використовується одночасно як спосіб знайомства з культурою, спілкування і дослідження власних реакцій.

Для української громади Ізраїлю подібні зустрічі мають ще один сенс. Культура, яка після лютого 2022 року опинилася фізично розкиданою між Києвом, Львовом, Варшавою, Берліном, Тель-Авівом і десятками інших міст, продовжує існувати далеко за межами України. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency регулярно розповідає про такі українські культурні ініціативи в Ізраїлі саме тому, що сьогодні це вже помітна частина місцевого культурного життя.

Організатори підкреслюють: театральний досвід учасникам не потрібен. Достатньо інтересу до теми і готовності на кілька годин вийти за межі звичного формату «лектор говорить — публіка слухає».

Головне питання вечора звучить значно ширше історії окремих театрів або режисерів: яким є український театр сьогодні — і яким він може стати завтра?

Як зазначено в анонсі заходу, зустріч проводиться за підтримки Посольства України в Державі Ізраїль.

Коли: 8 жовтня 2026 року, 20:00
Де: Український культурний центр в Тель-Авіві, вул. Єрміягу, 22
Вартість: 50 шекелів
Організатор: MAK_UA / Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі
Сторінка заходу: Facebook Events

Відео опубліковане 12 бер. 2025 р. у серії “Знай Наших” Випуск №4. Ольга Бродська

Ведуча, монтаж – Олена Гінзбург. Зйомка, звук – Алекс Гінзбург. Хайфа, Ізраїль.

Про канал UA Code
Канал UA Code знайомить з вихідцями з України, які адаптуються і починають нове життя в Ізраїлі, діляться своїм досвідом і створюють проекти, які допомагають іншим.

Ми, НАновини – новини Ізраїлю, хочемо, щоб такі надихаючі історії і інформація поширювались, адже вони дійсно заслуговують на увагу!

Що обговорили в цьому відео:

1. Переживання репатріантів
   Ольга ділиться особистим досвідом переїзду в Ізраїль, з якими проблемами стикаються новоприбулі і як важливо мати місце, де можна почуватися як вдома. Спільнота “Prostir” допомагає вирішити ці проблеми.
2. Волонтерський досвід: допомога дітям, постраждалим від війни
   Ольга розповідає, як вона допомагала дітям, постраждалим від війни, як в Україні, так і в Ізраїлі. В Україні вона була частиною групи волонтерів, яка організувала дитячі табори для дітей, що пережили війну. В Ізраїлі вона продовжувала працювати з дітьми, підтримуючи тих, хто потрапив у складні ситуації, допомагаючи їм адаптуватися і знаходити підтримку в новому світі.
3. Підтримка репатріантів
   Важливою частиною проекту “Prostir” є психосоціальна підтримка, створення простору, де люди можуть знайти взаєморозуміння і підтримку, особливо в складні моменти.
4. Україна і Ізраїль
   Ольга зачіпає тему взаємної підтримки між Україною і Ізраїлем, особливо після початку повномасштабної війни. Як вихідці з України в Ізраїлі об’єдналися, щоб підтримувати одне одного.
5. Майбутнє “Prostir”
   Проект на даний момент існує на волонтерській основі, і Ольга сподівається, що незабаром знайдеться підтримка і спонсори для його подальшого розвитку.
6. І багато іншого
   Ольга ділиться особистим досвідом волонтерства, інтеграції і культурних проблем, з якими стикаються вихідці з України в Ізраїлі, а також про те, як важливо підтримувати зв’язок з рідною культурою, одночасно адаптуючись до нової реальності.

Сообщество “Prostir: культурне і громадське простір в Ізраїлі”

Prostir — це перша україномовна єврейська молодіжна спільнота в Ізраїлі. Ольга розповідає, як вона створила унікальне співтовариство, яке поєднує єврейські традиції, українську культуру та ізраїльську реальність.

Спільнота почала діяти з осені 2024 року при підтримці Israeli Friends of Ukraine та Українського Культурного Центру в Тель-Авіві.

Девіз спільноти: «Зберігаємо своє українське «Я», освоюємо єврейське «Я», створюємо своє ізраїльське «Я».

Це простір для спілкування і взаємної підтримки для тих, хто опинився в новій країні.

Не забудьте підписатися на канал UA Code, ставте лайки і пишіть у коментарях, кого б ви хотіли побачити в наступних випусках!

Перейти на канал UA Code на YouTube

#НАновини‼️:
Ольга Бродська продовжує надихати не тільки вихідців з України, але й усіх, хто стикається з труднощами при переїзді в іншу країну. Цей проект — приклад того, як підтримка і взаємодопомога можуть стати основою для успішної адаптації в Ізраїлі.

Наша мета — донести до вас важливі історії і поділитися ними з тими, хто потребує натхнення. Ольга і її команда роблять неймовірну роботу, створюючи простір, де кожен може відчувати себе потрібним і значущим

На перший погляд це ще одна дипломатична заява про співпрацю Москви та Тегерана. Але співпали одразу кілька речей: новий американський закон, багаторічна російсько-іранська військова кооперація, війна в Україні та вже зовсім не теоретичний для Ізраїлю конфлікт з Іраном. Тому заява українського посольства в Тель-Авіві читається значно ширше простої підтримки чергових санкцій.

Автор матеріалу — Олена Гунько.

Що сталося у Вашингтоні

Йдеться про Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026. 7 серпня Сенат США прийняв його 86 голосами проти 11, а 16 вересня Палата представників погодилася з сенатською редакцією — 262 проти 159. Після цього документ відправився президенту Дональду Трампу.

Голосування в Палаті було далеко не одностайним. За виступили 203 республіканці, 58 демократів і один незалежний конгресмен; проти — сім республіканців і 152 демократи. Частина противників закону сперечалася не з необхідністю тиску на Росію, а з тим, наскільки широкі тарифні повноваження документ передає президенту.

На момент підготовки цього матеріалу, ввечері 18 вересня, підтвердження вступу закону в силу ще не було. Білий дім очікував його підписання Трампом, однак коректне формулювання поки саме таке: Конгрес закон прийняв, документ передано президенту.

Що США збираються зробити з Росією

Російська частина документа значно ширша звичної формули «ще один санкційний пакет». Закон передбачає первинні та вторинні санкції проти російських чиновників, олігархів і пов’язаних з ними осіб, банків і фінансових інститутів, а також іноземних компаній і громадян, які допомагають обходити американські обмеження.

Окремий блок присвячений російському «тіньовому флоту». Для ізраїльського читача пояснимо: так називають мережу танкерів, компаній-власників, посередників, страховиків та інших структур, які використовуються для продажу російської нафти в обхід частини західних обмежень. Закон дозволяє вводити санкції як проти самих суден, так і проти іноземних учасників таких схем.

Є і набагато жорсткіший інструмент. США зможуть підняти мита на російські товари до 500%. Одночасно передбачені мита від рівня вище нуля до 100% на товари з країн, які продовжують купувати російську нафту і газ або входять до числа найбільших учасників схем обходу нафтових санкцій. Списки повинні переглядатися кожні 180 днів.

Тут, однак, з’являється важлива деталь. Фраза «США вводять 100-відсоткові мита на покупців російської нафти» звучить так, ніби на наступний день після підпису вони автоматично з’являться для кожної такої країни. Текст влаштований складніше: президент отримує дуже широкі повноваження щодо застосування цих заходів, а також можливість робити винятки, якщо вважатиме це відповідним національним інтересам США. Саме ця президентська свобода дій стала однією з причин суперечок у Конгресі.

А що саме зробили з Іраном

Назва закону легко вводить в оману. Може здатися, що США одночасно створили два однакових нових санкційних режими — один проти Росії, другий проти Ірану. Це не так.

Іранська частина перш за все продовжує Iran Sanctions Act of 1996 ще на п’ять років — до 2031 року. Цей американський закон дає Вашингтону інструменти тиску на інвестиції, енергетичний сектор та інші напрями, пов’язані з іранською економікою та військовими програмами. Новий пакет зберігає ці повноваження ще на п’ять років.

Тому Росія та Іран дійсно опинилися в назві одного документа, але юридично заходи проти них побудовані не симетрично. Проти Росії Конгрес розширює великий набір санкцій і тарифних інструментів; щодо Ірану продовжує вже існуючу санкційну основу.

Чому Київ знову з’єднує Росію та Іран

Для України цей зв’язок з’явився не зараз. Ще в 2022 році Міністерство фінансів США вводило санкції проти структур, які брали участь у постачаннях іранських безпілотників Росії, а пізніше американська влада описувала співпрацю Москви та Тегерана з виробництва іранських за походженням ударних БПЛА вже на території Росії.

Українці знають цю історію за звуком «Шахедів» над містами. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга у квітні 2026 року говорив про це без дипломатичних обходів: для України іранська загроза «не є абстракцією», тому що країна роками стикається з застосуванням цих безпілотників російськими військами.

НАновости вже докладно розбирали, як російсько-іранський зв’язок поступово вийшов далеко за рамки початкових постачань дронів і чому обмін технологіями, досвідом застосування зброї, фінансовими та логістичними можливостями стосується одночасно України та Близького Сходу. Росія, Іран, Ізраїль та Україна: що стоїть за заявами українського посла

Що тут повинен розуміти ізраїльський читач

Для Ізраїлю Іран — не зовнішня тема з війни десь у Східній Європі. У 2026 році Ізраїль вже пережив прямий збройний конфлікт з Іраном, включаючи удари балістичними ракетами та безпілотниками. ЦАХАЛ офіційно описує і прямі атаки Ірану, і дії підтримуваних Тегераном збройних угруповань як елементи багаторічного протистояння.

Ізраїль паралельно веде власну фінансову війну проти іранських структур. Наприклад, у липні Міноборони Ізраїлю повідомляло про санкції проти криптовалютних гаманців, які, за даними ізраїльської влади, використовувалися КСІР і пов’язаними з ним структурами для фінансування «Хезболли» та інших організацій.

Ось тому фраза українського посольства «Росія та Іран співпрацюють» в Ізраїлі отримує трохи іншу вагу. Для українця за нею — російські удари та «Шахеди». Для ізраїльтянина — іранські ракети, безпілотники, КСІР, «Хезболла», хусити та питання про те, які технології та гроші циркулюють між союзниками Тегерана.

При цьому для НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency принципова одна межа: українське посольство не опублікувало офіційний ультиматум уряду Ізраїлю і не вимагало, щоб Єрусалим автоматично приєднався до конкретного американського санкційного режиму. В опублікованій формулюванні йдеться ширше — демократичні країни повинні діяти спільно проти Росії та Ірану.

Це суттєва різниця. Пост опублікований саме посольством в Ізраїлі, тому ізраїльський адресат очевидний, але перетворювати дипломатичний заклик до спільних дій у повідомлення «Україна вимагала від Ізраїлю ввести такі-то санкції» було б вже додаванням того, чого в заяві немає.

І чи зобов’язаний тепер Ізраїль щось робити

Ні, сам американський закон такої обов’язковості на Ізраїль не накладає. Це законодавство США, і його санкційні та тарифні механізми реалізує Вашингтон.

Але вторинні санкції спеціально придумані так, щоб впливати не тільки на Росію. Вони створюють ризики для банків, компаній, суден і посередників з третіх держав, якщо ті беруть участь у певних операціях з російськими структурами або допомагають обходити обмеження. Тому наслідки американського закону здатні вийти далеко за межі США та Росії.

Ізраїль безпосередньо в законі як ціль мит не названий. Критерії прив’язані до торгівлі російськими енергоресурсами, найбільшим імпортерам і сприянню обходу санкцій, а не до списку політичних союзників або противників Вашингтона.

Публічної реакції МЗС або уряду Ізраїлю саме на заяву українського посольства від 17 вересня на момент підготовки статті виявити не вдалося. Тому говорити, що Єрусалим вже погодився з закликом Києва або, навпаки, його відкинув, підстав поки немає.

Один закон, але дві війни

Американський Конгрес звів Росію та Іран у назву одного закону не випадково, хоча юридичні заходи проти них різняться. Для Вашингтона російська війна проти України, торгівля російською нафтою, обхід санкцій і збереження тиску на іранський режим тепер опинилися всередині одного політичного рішення.

Україна використовує цей момент, щоб повторити тезу, яку її дипломати в Ізраїлі просувають вже не перший місяць: Москва та Тегеран співпрацюють, а наслідки цієї співпраці приходять і в українські міста, і на Близький Схід. Ізраїль при цьому сам вирішує, наскільки далеко готовий йти в спільних кроках — заява посольства цього рішення за нього не робить.

Але саме питання вже сформульоване досить ясно. Якщо російсько-іранська військова, технологічна та фінансова взаємодія перетинає кордони двох воєн, то чи можуть держави, яким вона загрожує, продовжувати розглядати ці війни як абсолютно окремі історії?

Косметолог у Хайфі: як Sol Clinics допомагає шкірі виглядати свіжіше, молодше та доглянутіше

Коли людина вводить у Google запит “косметолог Хайфа”, за цим майже завжди стоїть не просто бажання “зробити щось для обличчя”.

Частіше за цим стоїть конкретна проблема.

• Шкіра стала тьмяною.
• З’явилися зморшки.
• Овал обличчя став менш чітким.
• Пігментні плями після сонця стали помітнішими.
• Акне не проходить, хоча підлітковий вік давно позаду.
• Після прищів залишилися сліди, рубці або нерівний рельєф.
• Шкіра втратила щільність.
• З’явився другий підборідок.
• Тіло стало набрякати, а целюліт — помітнішим.

І в цей момент людині потрібен не випадковий салон і не “чарівна процедура”, а спеціаліст, який спокійно подивиться на стан шкіри, пояснить, що відбувається, і запропонує зрозумілий план дій.

Саме на цьому побудований підхід Sol Clinics — косметологічного центру для обличчя та тіла в Хайфі.

Тут роблять акцент на консультації косметолога, комп’ютерній діагностиці шкіри, апаратній косметології, доглядових процедурах та індивідуальному підборі програми для обличчя та тіла.

Детальніше про Sol Clinics: https://cosmetology.nikk.co.il/

Центр працює з 2016 року і розташований за адресою: Хайфа, Гістадрут, 44, Чек-Пост.

Косметологічний центр у Хайфі: чому важливо починати з діагностики шкіри

Головна помилка в косметології — обирати процедуру за назвою.

Подруга зробила RF-ліфтинг — значить, і мені потрібно.

Хтось в Instagram похвалив IPL — значить, це вирішить будь-яку пігментацію.

У рекламі написали “омолодження” — значить, процедура підходить усім.

На практиці шкіра у кожної людини різна.

У одного клієнта проблема пов’язана з віковою втратою тонусу.

У іншого — з акне та запаленнями.

У третього — з пігментацією після сонця.

У четвертого — з чутливою шкірою, розацеа або куперозом.

У п’ятого — з набряками, лімфою, целюлітом і в’ялістю шкіри тіла.

Тому хороший косметолог у Хайфі повинен починати не з продажу процедури, а з питання: що саме відбувається з шкірою і який результат людина хоче отримати.

У Sol Clinics перший візит будується навколо консультації, комп’ютерної діагностики шкіри та підбору індивідуального плану.

Це особливо важливо для Ізраїлю, де шкіра щодня стикається з сильним сонцем, перепадами вологості, кондиціонерами, стресом, гормональними змінами та віковими процесами.

Косметологія у Хайфі — це не тільки про красу.

Це про грамотний догляд, профілактику, відновлення, тонус шкіри та безпечний підхід до процедур.

Які проблеми найчастіше приводять до косметолога

Люди рідко приходять до косметолога з абстрактною фразою: “Хочу щось зробити”.

Зазвичай запит звучить набагато конкретніше.

“Що робити зі зморшками?”

“Чому обличчя стало втомленим?”

“Як прибрати пігментні плями?”

“Чи можна підтягнути овал обличчя без операції?”

“Чому після 30 знову з’явилися прищі?”

“Що допоможе від постакне?”

“Як прибрати другий підборідок?”

“Чи є процедури від целюліту?”

“Як підготувати шкіру до літа?”

“Чи можна робити IPL в Ізраїлі?”

На сайті Sol Clinics серед основних проблем, з якими звертаються клієнти, вказані старіння шкіри, порушення пігментації, подвійне підборіддя, тьмяний колір обличчя, розацеа, дерматит, зморшки, акне, рубці, вугрі, в’яла шкіра та целюліт.

Це якраз ті запити, які найчастіше шукають жителі Хайфи, Крайот, Нешера, Тірат-Кармеля, Акко та північного Ізраїлю.

Апаратна косметологія у Хайфі: коли потрібен не просто крем

Домашній догляд важливий.

Хороше очищення, SPF, зволоження, відновлення шкірного бар’єру, правильні сироватки та регулярність дійсно мають значення.

Але є стани, де одного домашнього догляду вже недостатньо.

Якщо шкіра втратила тонус, з’явилися виражені зморшки, пігментація стала щільнішою, акне залишило сліди, овал обличчя змінився, а целюліт не реагує на креми, людина починає шукати апаратну косметологію у Хайфі.

У Sol Clinics представлені різні напрями естетичної та апаратної косметології: RF-ліфтинг, IPL-омолодження, IPL при акне, IPL при пігментації, мезотерапія, МезоСтрип, пресотерапія, лімфодренаж, терапія целюліту, робота з тонусом шкіри обличчя та тіла.

Головний сенс такого підходу — не в тому, щоб усім призначити одну модну процедуру.

Сенс у тому, щоб підібрати метод під конкретну проблему.

НАновости — Новини Ізраїлю звертає увагу: рекламна стаття про косметологічну клініку повинна бути корисною для читача. Тому важливо не просто перерахувати процедури, а пояснити, в яких випадках людина взагалі починає шукати косметолога і які питання варто задати перед записом.

RF-ліфтинг у Хайфі: коли шкіра втрачає тонус

Один з найчастіших запитів — RF-ліфтинг Хайфа або RF-ліфтинг обличчя у Хайфі.

Цю процедуру часто шукають люди, які помічають, що шкіра стала менш щільною, обличчя виглядає втомленим, контури стали м’якшими, з’явилися зморшки, брилі або другий підборідок.

RF-ліфтинг відноситься до апаратних методів, які застосовуються для роботи з тонусом шкіри, овалом обличчя та віковими змінами.

У рекламних текстах часто обіцяють занадто багато: “мінус 10 років”, “підтяжка без операції”, “результат назавжди”.

Так писати неправильно.

Грамотніше говорити чесно: RF-ліфтинг може бути частиною програми омолодження та догляду за шкірою, але кількість процедур, частота, зони впливу та очікуваний результат повинні визначатися після консультації.

Для кого може бути актуальний RF-ліфтинг:

• для жінок і чоловіків після 30–35 років;
• при зниженні тонусу шкіри;
• при зміні овалу обличчя;
• при дрібних і середніх зморшках;
• при другому підборідку;
• при в’ялості шкіри;
• при бажанні покращити зовнішній вигляд обличчя без хірургічного втручання.

Важливо розуміти: RF-ліфтинг — це не заміна пластичної операції і не універсальне рішення всіх вікових змін.

Але для багатьох клієнтів це зручний спосіб почати системну роботу з якістю шкіри.

IPL-омолодження у Хайфі: пігментація, судинки та колір обличчя

В Ізраїлі тема пігментації особливо актуальна.

Сонце, вік, гормональні зміни, вагітність, постакне, недостатній захист SPF — все це може призводити до появи плям на обличчі.

Тому запити “IPL Хайфа”, “IPL-омолодження Хайфа”, “видалення пігментних плям Хайфа”, “пігментація на обличчі Ізраїль” та “як прибрати плями після сонця” дуже важливі для косметологічної клініки.

IPL може застосовуватися в програмах, спрямованих на покращення кольору обличчя, роботу з ознаками фотостаріння, пігментними плямами та судинними проявами.

Але тут особливо важливо не діяти навмання.

Пігментація буває різною.

Одні плями пов’язані з сонцем.

Інші — з гормональними змінами.

Треті — зі слідами після акне.

Четверті можуть посилюватися при неправильному догляді або агресивних процедурах.

Тому перед IPL важливо зрозуміти тип шкіри, характер пігментації, сезон, протипоказання, реакцію шкіри на сонце та домашній догляд.

Для Ізраїлю окреме питання — чи можна робити процедури влітку.

Відповідь не повинна бути універсальною.

Все залежить від конкретної процедури, стану шкіри, фототипу, рівня пігментації, способу життя клієнта та готовності суворо використовувати SPF.

Саме тому консультація косметолога в Хайфі — не формальність, а важливий етап перед процедурою.

Акне та постакне: коли потрібен косметолог, а не випадковий догляд з магазину

Акне — це не тільки підліткова історія.

У дорослих жінок і чоловіків запалення можуть з’являтися після 25, 30, 35 і навіть після 40 років.

Причини можуть бути різними: гормональні зміни, стрес, харчування, неправильний догляд, комедогенна косметика, порушення шкірного бар’єра, клімат, піт, сонцезахисні засоби, захворювання шкіри.

Тому запит “лікування акне Хайфа” або “косметолог при акне Хайфа” часто означає: людина вже втомилася пробувати креми з аптеки, поради з TikTok і випадкові маски.

При акне важливо не травмувати шкіру ще сильніше.

Потрібно розуміти, чи є активні запалення, комедони, розширені пори, чорні точки, болючі елементи, сліди після прищів, рубці або постакне.

У Sol Clinics серед напрямків є робота з акне та IPL-терапія при акне.

Така тема вимагає обережного підходу: не можна обіцяти “повністю вилікуємо акне”, тому що акне може мати медичні причини і іноді вимагає участі дерматолога.

Але косметолог може допомогти вибудувати грамотний догляд, підібрати процедури, зменшити виразність запалень, працювати з наслідками акне і пояснити, чого не варто робити вдома.

Чого зазвичай бояться клієнти з акне:

• що після чистки стане гірше;
• що процедура залишить сліди;
• що шкіру пересушать;
• що запалення посиляться;
• що косметолог буде тиснути все підряд;
• що ніхто не пояснить причину проблеми.

Тому стаття, сторінка і консультація повинні говорити з людиною спокійно: спочатку діагностика, потім план, потім обережна робота.

Пігментація в Ізраїлі: чому плями повертаються

Окрема велика тема — пігментація в Ізраїлі.

Навіть якщо людина зробила хорошу процедуру, плями можуть повертатися, якщо шкіра не захищена від сонця.

Саме тому робота з пігментацією — це не тільки IPL або косметологічна процедура.

Це ще й щоденна дисципліна: SPF, оновлення захисту, обережність з активами, відмова від агресивного самостійного догляду, розуміння сезонності.

Часті запити:

• пігментація Хайфа
• видалення пігментних плям Хайфа
• плями після сонця на обличчі
• мелазма Ізраїль
• як прибрати коричневі плями на обличчі
• освітлення шкіри обличчя Хайфа
• IPL від пігментації Хайфа

Ці запити особливо важливі для аудиторії, яка переїхала в Ізраїль і зіткнулася з новим кліматом.

Шкіра, яка раніше нормально реагувала на сонце в іншій країні, в Ізраїлі може швидше покриватися плямами, втрачати вологу і реагувати на активні засоби.

Тому косметолог в Хайфі повинен враховувати не тільки вік і тип шкіри, але й місцевий клімат.

Мезотерапія в Хайфі: коли шкірі не вистачає свіжості та відновлення

Запит “мезотерапія Хайфа” зазвичай вводять люди, які помічають, що шкіра стала більш тьмяною, сухою, тонкою або втомленою.

Мезотерапія може обговорюватися як частина програми відновлення якості шкіри, покращення зовнішнього вигляду, роботи з тьмяним кольором обличчя, дрібними зморшками, зневодненням, нерівним рельєфом і віковими змінами.

Але і тут не можна підходити шаблонно.

Одному клієнту потрібна мезотерапія.

Іншому — спочатку відновлення шкірного бар’єра.

Третьому — робота з акне.

Четвертому — грамотний домашній догляд і SPF.

П’ятому — комбінована програма.

Тому Sol Clinics робить акцент на підборі процедур після консультації.

Для клієнта це особливо важливо, тому що він не зобов’язаний сам розбиратися, чим відрізняється мезотерапія від RF-ліфтингу, IPL або чистки обличчя.

Завдання спеціаліста — пояснити простою мовою, що підійде саме в його ситуації.

Чистка обличчя в Хайфі: базова процедура, з якої часто починається догляд

Багато клієнтів починають не з RF і не з IPL, а з простого запиту: “чистка обличчя Хайфа”.

Це зрозумілий і масовий вхід у косметологію.

Людина бачить чорні точки, розширені пори, комедони, тьмяність, нерівність шкіри, відчуття забрудненості або втомлений вигляд обличчя.

Але навіть чистка обличчя не повинна бути однаковою для всіх.

Шкіра може бути сухою, жирною, чутливою, схильною до запалень, з куперозом, з розацеа, з активним акне або порушеним бар’єром.

Тому важливо, щоб косметолог не просто “почистив обличчя”, а зрозумів стан шкіри і вибрав відповідний метод.

Хороша чистка обличчя — це не агресія.

Це обережна процедура, після якої людина розуміє, як доглядати за шкірою далі.

Пресотерапія та лімфодренаж в Хайфі: тіло, набряки, целюліт

Сайт Sol Clinics працює не тільки з обличчям, але й з тілом.

І тут важливі запити:

• пресотерапія Хайфа
• лімфодренаж Хайфа
• целюліт Хайфа
• антицелюлітні процедури Хайфа
• в’яла шкіра тіла
• кавітація Хайфа
• холодний лазерний ліполіз Хайфа

Багато людей приходять до процедур для тіла не тому, що хочуть “ідеальну фігуру”, а тому що відчувають набряклість, важкість, зниження тонусу, зміни після набору ваги, сидячої роботи, стресу, малої активності або вікових змін.

Пресотерапія та лімфодренаж можуть бути частиною програми догляду за тілом, спрямованої на відчуття легкості, роботу з набряклістю, покращення зовнішнього вигляду шкіри та підтримку антицелюлітних програм.

Важливо не обіцяти неможливого.

Целюліт — складна естетична проблема, яка залежить від структури підшкірно-жирової клітковини, гормонального фону, обміну речовин, активності, харчування та стану шкіри.

Але апаратні процедури можуть бути частиною комплексного підходу, особливо якщо людина готова працювати з тілом системно.

Російськомовний косметолог в Хайфі: чому мова має значення

Для багатьох жителів Ізраїлю запит “російськомовний косметолог Хайфа” не менш важливий, ніж назва процедури.

Косметологія — це сфера, де людина повинна точно пояснити, що її турбує.

Коли з’явилися плями.

Які процедури вже були.

Чи була алергія.

Як шкіра реагує на сонце.

Які засоби використовуються вдома.

Чи є вагітність, лактація, хронічні захворювання, прийом ліків або чутливість шкіри.

Чого людина боїться.

Який результат вважає прийнятним.

Коли спеціаліст і клієнт говорять зрозумілою мовою, консультація стає спокійнішою і точнішою.

Саме тому для російськомовної аудиторії Хайфи, Крайот, Нешера та північного Ізраїлю Sol Clinics може бути зручним варіантом: людина отримує не тільки процедуру, але й пояснення без мовного бар’єра.

НАновости — Новини Ізраїлю відзначає: для російськомовних ізраїльтян особливо важливі сервіси, де можна отримати професійну послугу і одночасно нормально зрозуміти, що саме з вами роблять, навіщо це потрібно і які є обмеження.

Перший візит до косметолога в Хайфі: що важливо запитати

Перший візит — це не просто “записатися на процедуру”.

Це момент, коли клієнт повинен отримати відповіді на важливі питання.

Яка у мене шкіра?

Чому з’явилися зморшки, плями, акне або тьмяний колір обличчя?

Яка процедура мені дійсно потрібна?

Чи можна робити її влітку?

Скільки процедур знадобиться?

Коли буде видно ефект?

Чи є протипоказання?

Що не можна робити після процедури?

Який домашній догляд потрібен?

Чи потрібно змінювати SPF?

Чи можна поєднувати процедури?

Що робити, якщо шкіра чутлива?

На сайті Sol Clinics зараз вказана акція: перший візит — 268 шекелів.

У перший візит входить консультація косметолога та комп’ютерна діагностика шкіри.

Також діє пропозиція: приведіть подругу або друга — і ви обоє отримаєте подарунок.

Актуальні умови краще перевіряти безпосередньо на сайті або по телефону, тому що акції можуть змінюватися.

Запис та подробиці:

https://cosmetology.nikk.co.il/

Косметолог на Чек-Пост: зручно для Хайфи, Крайот, Нешера та Тірат-Кармеля

Для косметологічного центру важливі не тільки процедури, обладнання та досвід спеціалістів, але й розташування.

Sol Clinics знаходиться в Хайфі за адресою:

Гістадрут, 44, Чек-Пост

Для жителів Хайфи це зрозуміла та зручна міська точка.

Чек-Пост добре знають ті, хто живе або працює в різних районах міста: на Кармелі, в Адарі, в Неве-Шаанані, в Нижньому місті, в районі Міфрац-Хайфа та поруч з промисловими та торговими зонами.

Сюди зручно заїхати на консультацію косметолога, діагностику шкіри або процедуру, не перетворюючи візит на окрему поїздку на півдня.

Але розташування Sol Clinics важливе не тільки для самої Хайфи.

Чек-Пост знаходиться так, що сюди зручно добиратися і з найближчих міст північного Ізраїлю.

Для жителів Крайот — Кір’ят-Бяліка, Кір’ят-Моцкіна, Кір’ят-Яма та Кір’ят-Ати — це може бути практичним варіантом, коли потрібен косметолог поруч, але не хочеться їхати в центр Хайфи або шукати клініку далеко від звичного маршруту.

Для жителів Нешера Sol Clinics також знаходиться в доступній зоні.

Можна записатися на консультацію, RF-ліфтинг, IPL, мезотерапію, чистку обличчя, пресотерапію або процедуру для тіла без довгої дороги через весь північ.

Для жителів Тірат-Кармеля, Акко, передмість Хайфи та північного узбережжя Чек-Пост теж залишається зручною точкою: сюди можна приїхати після роботи, по дорозі у справах, перед зустріччю або в день, коли вже є поїздка в Хайфу.

Це особливо важливо для тих, хто шукає не просто косметологічну процедуру, а місце, де можна спокійно обговорити стан шкіри та отримати зрозумілий план догляду.

Акне, пігментація, зморшки, постакне, тьмяний колір обличчя, друге підборіддя, целюліт, набряки або в’ялість шкіри — всі ці теми потребують не поспіху, а уважної консультації.

Для російськомовних клієнтів важлива ще й мова спілкування.

Коли людина може пояснити свою проблему без напруження, розповісти про попередні процедури, алергії, реакцію шкіри на сонце або домашній догляд, консультація стає точнішою та спокійнішою.

Тому Sol Clinics на Чек-Пост можна розглядати як зручний косметологічний центр не тільки для жителів Хайфи, але й для тих, хто приїжджає з Крайот, Нешера, Тірат-Кармеля, Акко та інших міст північного Ізраїлю.

Адреса:

Хайфа, Гістадрут, 44, Чек-Пост

Сайт – https://cosmetology.nikk.co.il/

Як зрозуміти, яка процедура вам потрібна

Не потрібно самостійно вибирати між RF, IPL, мезотерапією, пресотерапією або процедурою від акне.

Найкращий шлях — почати з діагностики.

Але можна заздалегідь зрозуміти напрямок.

Якщо турбує овал обличчя, друге підборіддя, в’ялість шкіри та вікові зміни — варто обговорити RF-ліфтинг та програми омолодження.

Якщо турбують плями, нерівний тон, сліди сонця, судинні прояви — варто обговорити IPL та догляд при пігментації.

Якщо турбують прищі, комедони, запалення, постакне — варто обговорити програму роботи з акне.

Якщо шкіра тьмяна, суха, втомлена, зневоднена — варто обговорити доглядові процедури, мезотерапію та домашній догляд.

Якщо турбують целюліт, набряки, тяжкість, в’ялість тіла — варто обговорити пресотерапію, лімфодренаж та апаратні програми для тіла.

Якщо людина не знає, що їй потрібно, це нормально.

Для цього і існує консультація косметолога.

Чому Sol Clinics може бути цікавий тим, хто шукає косметолога в Хайфі

Sol Clinics об’єднує відразу кілька важливих факторів.

Центр знаходиться в Хайфі, в районі Чек-Пост.

Працює з 2016 року.

Пропонує процедури для обличчя та тіла.

Робить акцент на консультації та діагностиці шкіри.

Працює з віковими змінами, акне, пігментацією, целюлітом, тьмяним кольором обличчя, в’ялістю шкіри та іншими естетичними запитами.

Пропонує апаратні процедури: RF, IPL, пресотерапію, лімфодренаж, мезотерапію та інші напрямки.

Для російськомовних клієнтів важливий ще один момент: можна пояснити проблему зрозуміло, без стресу і без відчуття, що тебе не почули.

У косметології це має значення.

Тому що йдеться про обличчя, шкіру, зовнішність і довіру.

Контакти Sol Clinics

Sol Clinics — косметологічний центр для обличчя та тіла в Хайфі

Адреса: Хайфа, Гістадрут, 44, Чек-Пост

Сайт: https://cosmetology.nikk.co.il/

Перед записом варто уточнити актуальні акції, розклад, вартість процедур та можливість консультації.

FAQ: часті питання про косметолога в Хайфі

Як вибрати косметолога в Хайфі?

Важливо дивитися не тільки на ціну процедури, але й на підхід. Хороший косметолог починає з консультації, оцінки стану шкіри, протипоказань, способу життя, попередніх процедур та очікувань клієнта. Особливо важливо, щоб спеціаліст пояснював, що саме він пропонує і чому.

Що краще: RF-ліфтинг чи IPL?

Це різні процедури для різних завдань. RF-ліфтинг частіше обговорюють при втраті тонусу, зміні овалу обличчя, зморшках та в’ялості шкіри. IPL частіше пов’язують з пігментацією, кольором обличчя, судинними проявами та фотостарінням. Вибір залежить від стану шкіри.

Чи можна робити IPL влітку в Ізраїлі?

Це питання потрібно вирішувати індивідуально. В Ізраїлі сонце активне більшу частину року, тому перед IPL особливо важливі консультація, оцінка шкіри, розуміння ризиків та суворий захист SPF. Не всім і не завжди процедура підходить у літній період.

Скільки процедур RF-ліфтингу потрібно?

Кількість процедур залежить від віку, стану шкіри, зони, вираженості змін та мети клієнта. Курс повинен підбирати косметолог після консультації.

Чи допомагає косметолог при акне у дорослих?

Косметолог може допомогти вибудувати догляд, підібрати процедури, працювати із запаленнями, комедонами, постакне та якістю шкіри. Але якщо акне пов’язане з медичними причинами, може знадобитися дерматолог.

Що робити з пігментними плямами після сонця?

Спочатку потрібно визначити тип пігментації. Після цього косметолог може запропонувати програму догляду, процедури та домашню схему. В Ізраїлі обов’язкова частина роботи з пігментацією — регулярний SPF.

Чи можна прибрати друге підборіддя без операції?

У деяких випадках апаратні процедури можуть допомогти покращити тонус шкіри та зовнішній вигляд зони підборіддя. Але результат залежить від причини проблеми: шкіра, жирова тканина, анатомія, вік та спосіб життя.

Що таке пресотерапія?

Пресотерапія — апаратна процедура, пов’язана з лімфодренажем та впливом на тіло за допомогою стисненого повітря. Її часто обговорюють при набряках, відчутті тяжкості, целюліті та програмах догляду за тілом.

Скільки коштує перший візит до косметолога в Хайфі?

На момент підготовки матеріалу на сайті Sol Clinics вказана акція: перший візит — 268 шекелів. Актуальну ціну та умови краще уточнювати перед записом.

Де знаходиться Sol Clinics?

Sol Clinics знаходиться в Хайфі за адресою: Гістадрут, 44, Чек-Пост.

Чи є російськомовний косметолог в Хайфі?

Для російськомовних клієнтів Sol Clinics зручний тим, що можна обговорити стан шкіри, процедури, протипоказання та очікування зрозумілою мовою.

Які процедури допомагають при тьмяному кольорі обличчя?

Це залежить від причини. Можливі доглядові процедури, мезотерапія, робота із зневодненістю, оновленням шкіри, домашнім доглядом та SPF. Підбирати процедуру потрібно після діагностики.

Що робити при постакне?

Постакне може проявлятися плямами, рубцями, нерівним рельєфом та розширеними порами. Косметолог може запропонувати програму, яка враховує тип слідів, активність запалень та чутливість шкіри.

Які процедури допомагають при целюліті?

У Sol Clinics представлені напрямки для тіла, включаючи пресотерапію, лімфодренаж та апаратні антицелюлітні програми. Але целюліт вимагає комплексного підходу, а не однієї універсальної процедури.

Як записатися в Sol Clinics?

Детальніше про Sol Clinics: https://cosmetology.nikk.co.il/

Центр працює з 2016 року та розташований за адресою: Хайфа, Гістадрут, 44, Чек-Пост.

Автор: Олександр Хмельницький

Вийшла історія довша за звичайний музейний анонс. За двадцять з лишком років Котляр знімав старі синагоги, єврейські кладовища, вулиці, будинки, людей і ті порожні простори українських містечок, де єврейське життя колись було частиною самої міської тканини. Потім настав 2022 рік, художнику довелося самому покидати обстрілюваний Харків, і місця, куди він раніше приїжджав з камерою як дослідник, раптом опинилися на шляху його власної евакуації.

Штетл — це не просто «єврейський квартал»

Для ізраїльського читача тут спочатку варто розібратися зі словом. Штетл походить з їдишу і буквально означає невелике містечко, але в історії східноєвропейського єврейства сенс ширший. Йдеться про місто або невеликий населений пункт, де існувала численна, іноді переважаюча єврейська громада зі своїми синагогами, будинками навчання, ремісниками, торгівлею, благодійними структурами, школами та повсякденним життям на їдиші.

Тобто штетл — не район, куди євреїв поселили всередині чужого міста. Дуже часто це було саме місто, в якому євреї жили поколіннями поруч з українцями, поляками, вірменами та іншими громадами. Подібними містечками були вкриті Волинь, Поділля, Галичина, Буковина, Закарпаття та інші території нинішньої України.

Нещодавно НАновини розповідали, як дослідники обстежили понад 30 збережених синагог історичного Поділля. Це приблизно та ж географія пам’яті: невеликі міста, в яких від великої єврейської громади сьогодні іноді залишаються кілька будівель, кладовище, напис на стіні — або взагалі тільки архівні відомості.

Кути, Дубно, Меджибіж, Чернівці, Скалат

Котляр їздив по цих місцях з 2002 року. Спочатку знімав на плівку, потім перейшов на цифрову фотографію, пізніше використовував і якісну камеру смартфона. При цьому він свідомо не залишав фотографії звичайною документальною зйомкою: працював з контрастом і затемненням, робив фотомонтажі, іноді імітував фактуру старих відбитків зі скляних фотопластинок.

На фотографіях можна побачити старе єврейське кладовище в Кутах, Велику синагогу Дубно, руїни синагоги в Скалаті, єврейський простір Чернівців, старожила Бурштина, який пережив нацистську окупацію. Є і Меджибіж, який у проєкті з’являється як один з центрів хасидської історії.

І тут географія виставки несподівано зближується з сьогоднішнім Ізраїлем. Меджибіж пов’язаний з Баал Шем Товом, засновником хасидизму, а десятки назв українських міст і містечок сьогодні продовжують жити вже в назвах хасидських дворів Єрусалима і Бней-Брака. НАновини детально розбирали цю лінію в матеріалі про найбільші хасидські династії та їх українські корені.

Тому старий будинок або синагога на фотографії Котляра для частини ізраїльтян — зовсім не чужа східноєвропейська екзотика. Іноді від цієї будівлі до сучасної ізраїльської сім’ї, синагоги або хасидської громади всього кілька поколінь.

Шість різних способів дивитися на зниклий світ

Дніпровська виставка розділена на шість циклів: «Контури штетла», «Безмовність. Панорами Ідишленду», «Естетика запустіння», «Асиметрія часу», «Обличчя містечок» і «Штетл. Трансгресія». Кожен з них дивиться на колишнє єврейське містечко трохи інакше — через архітектуру, пейзаж, порожнечу, людські обличчя, старі кладовища або зіткнення минулого з тим, як ці місця виглядають зараз.

Ще одне слово, яке може бути незвичним, — Ідишленд. Це не держава і не позначена кордонами територія. Так називають величезний культурний світ східноєвропейських євреїв, об’єднаний мовою їдиш, літературою, релігійною традицією, торговими та сімейними зв’язками. Україна була одним з його головних просторів.

До Голокосту цей світ був населений людьми. Після нього в багатьох місцях залишилася вже географія без колишніх громад. Саме це відчуття — ніби місто стоїть, вулиця на місці, будинок нікуди не подівся, але людини, яка колись наповнювала все це змістом, більше немає — постійно повертається в роботах Котляра.

Коза, з якої все почалося

Є у цієї великої академічної історії і зовсім не академічний епізод. Котляр згадує, як під час однієї з перших поїздок у 2002 році до нього несподівано підійшла коза — і в той момент чомусь здалася йому живим посланцем з зниклого світу містечка.

Далі він повертався туди знову і знову. Привозив студентів, друзів, потім власних дітей, зустрічався з останніми місцевими євреями, шукав будівлі, кладовища, сліди старої забудови. За два десятиліття це перестало бути просто набором наукових експедицій і поступово стало частиною його власної біографії.

Сам Котляр займається єврейською спадщиною професійно багато років. Він професор і завідувач кафедри монументального мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв, очолює Академічну раду Української асоціації юдаїки. Його кандидатська дисертація була присвячена синагогам України XVI — початку XX століття; у 2001 і 2003 роках він проходив стажування в Єрусалимі.

Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ця біографічна деталь добре пояснює саму природу проєкту. Перед нами не людина, яка одного разу вирішила зробити красиву серію про старі будинки, а дослідник, для якого українська єврейська спадщина десятиліттями була і науковою роботою, і мистецтвом, і особистою історією.

У 2022 році маршрут розвернувся в зворотний бік

Після початку повномасштабного російського вторгнення ця історія отримала ще один шар. У березні 2022 року Котляр з сім’єю виїжджав з Харкова на захід України, рятуючись від російських обстрілів. І дорога знову повела його через ті місця, які він до цього стільки років вивчав.

Різниця була неприємно простою. Раніше він приїжджав туди сам, вибирав маршрут і шукав сліди попередніх поколінь. Тепер він їхав через них як біженець з власного міста. Місця пам’яті раптом стали місцями, в яких людина сама намагається відчути хоч якусь стійкість.

Звідси і «місця сили» в назві виставки. Для Котляра це перестало бути красивою метафорою з музейного каталогу. Колишні штетли виявилися пов’язаними вже не тільки з людьми, які жили там сто чи двісті років тому, але й з його власною війною.

Війна додала ще одну проблему — самі пам’ятники єврейської історії в Україні знову знаходяться під загрозою. НАновини вже публікували список синагог, кладовищ, громадських будівель та інших єврейських об’єктів, пошкоджених російською агресією. Виходить досить гірка річ: Котляр багато років знімав спадщину, яка поступово зникала від часу і запустіння, а тепер частина цих об’єктів існує ще й всередині зони великої війни.

З України — в Нью-Йорк, потім назад

Проєкт вже встиг вийти далеко за межі України. Влітку 2024 року Центр єврейських досліджень Fordham University представив «The Ukrainian Shtetl: Homecoming to Places of Strength» у Walsh Family Library в Нью-Йорку. Календар університету вказує період експозиції з 21 червня по 23 серпня 2024 року, а до виставки вийшов окремий каталог обсягом 120 сторінок.

Після Нью-Йорка роботи показували в Харкові, Києві та Ужгороді, а тепер виставка дісталася до Дніпра. Дніпровський показ проходить за сприяння Об’єднаної єврейської громади України; сам проєкт створювався за фінансової підтримки харківського єврейського культурного центру «Бейт Дан» та за участю Fordham University, Харківської академії дизайну і мистецтв, Української асоціації юдаїки та інших партнерів.

На відкритті в Дніпрі грала скрипалька Адель Конторович. Музика тут виявилася до місця: музей взагалі намагається показувати штетл не як набір археологічних залишків, а як світ, в якому були власні звуки, мова, люди, суперечки, свята і звичайне щоденне життя.

Чому ця виставка стосується Ізраїлю

З Ізраїлю український штетл легко сприймати як дуже далеку історію ашкеназів десь «в Європі». Але варто почати читати назви місць, і дистанція швидко скорочується: Меджибіж, Бердичів, Чорнобиль, Сквира, Брацлав, Садигура, Вижниця, Белз.

Ці назви не залишилися на старих австро-угорських і російських картах. Вони переїхали разом з людьми. Сьогодні їх можна зустріти на вивісках синагог, в назвах хасидських громад, в релігійній пресі, в Єрусалимі і Бней-Браку. А кожну осінь десятки тисяч людей летять з Ізраїлю в Умань — теж не заради абстрактної «Східної Європи», а до конкретного місця єврейської пам’яті.

Виставка Котляра показує іншу сторону тієї ж дороги. Не Ізраїль їде до цих місць, а самі місця через фотографії приїжджають до сучасного глядача і нагадують: величезна частина східноєвропейської єврейської історії відбувалася саме в містах і містечках нинішньої України.

Як побачити виставку

«Український штетл. Повернення до місць сили» працюватиме в Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» до 14 жовтня 2026 року. Музей знаходиться в Дніпрі, в центрі «Менора», за адресою вулиця Шолом-Алейхема, 4/26; виставку можна відвідати по середах і неділях з 10:00 до 19:00, вхід до музею припиняється о 18:00.

Через кілька тижнів експозицію розберуть, фотографії поїдуть далі або повернуться в архів. Але самі місця залишаться — частина відреставрованими, частина занедбаними, частина все ще повільно зникаючими. І, схоже, саме тому Котляр фотографує їх вже більше двадцяти років: не щоб законсервувати минуле красивою чорно-білою картинкою, а щоб у нього хоча б залишалася адреса.

Федір Вовк (в еміграції – Іван Вовчук), врятував разом з дружиною Єлизаветою Шкандель в окупованому нацистами Нікополі багатьох євреїв, розповідає в The Jerusalem Post Борис Ложкін, Президент Єврейської конфедерації України.

Випадок Вовка серед українських націоналістів не унікальний. Багато членів ОУН під час Голокосту, ризикуючи життям, надавали притулок євреям і підробляли документи, перетворюючи їх на українців.

12 липня 1998 року Яд Вашем удостоїв Федора Вовка, його дружину Єлизавету Шкандель почесним званням «Праведник народів світу».  (Vovk, Feodor & Shkandel, Yelizaveta, стор. 39)

Детальну історію життя Івана Вовчука, одного з лідерів ОУН і Праведника, незабаром можна буде прочитати в книзі Олега Проценка «Національний трибун. Життя та ідеї Івана Вовчука». За підтримки Vovk Foundation вона зараз готується до друку у видавництві «Фронезис». Багато фактів, викладених у книзі, будуть опубліковані вперше.

The Jerusalem Post: Праведник народів світу Іван Вовчук був заступником Степана Бандери в ОУН і рятував євреїв. Його історія повинна бути розкрита – думка

Про націоналіста-Праведника повинні дізнатися якомога більше людей, не тільки в Україні, але й за кордоном. Це допоможе зруйнуванню міфу про українців-антисемітів і ще більше зміцнить відносини між українцями та євреями.

“Лідери українських націоналістів уособлюють демократичний і непохитний дух українського народу, який сьогодні бореться за свою свободу”.

“Більше двох років після жорстокого вторгнення Росії в Україну українці все ще борються відважно.

Два роки потому президент Росії путін все ще поширює необґрунтовану пропаганду про те, що моя країна, країна з єврейським президентом і процвітаючою єврейською спільнотою, є “нацистською державою”.

Немає глибшого символу, щоб протидіяти цьому хибному зображенню, ніж нещодавнє завершення сувою Тори солідарності між Україною та Ізраїлем, з літерами, написаними їхніми президентами Володимиром Зеленським та Іцхаком Герцогом. Цей сувій стане мотивуючою силою для української та єврейської спільнот, щоб об’єднатися, стати ближче, ніж коли-небудь, щоб протистояти старому радянському сценарію і забезпечити перемогу свободи. Але потрібно зробити ще більше.

путін багаторазово просував абсурдно хибне наратив про те, що Україна повинна бути “денацифікована”, заявляючи, що Україна є нацистською державою, керованою українськими націоналістами, вибудованими за неонацистськими лініями, тим самим виправдовуючи свою безперешкодну і необґрунтовану війну.

Ці твердження не нові.

Десятиліттями російська влада, раніше радянська, називала український націоналістичний рух нацистським у спробі дискредитувати українців, які хочуть жити у вільній і демократичній Україні.

Вони зосередили свої зусилля на Організації Українських Націоналістів, політичній партії, заснованій у 1929 році і присвяченій створенню незалежної української держави. ОУН зіграла ключову роль у створенні української держави і продовжує грати все більш важливу роль в українському суспільстві сьогодні.

Під час Другої світової війни траплялися випадки співпраці українських націоналістів у злочинах проти євреїв.

Але ці акти були рідкісними і абсолютно не були офіційною політикою або відображенням позиції ОУН.

Більша частина “репортажів” сьогодні про ймовірні злочини партії під час Голокосту походить з пропаганди КДБ, спрямованої на дискредитацію українських націоналістів.

Насправді було багато випадків, коли лідери українських націоналістів ризикували своїм життям, щоб врятувати євреїв від нацистів в Україні. І зараз, коли російська пропаганда путіна поширюється по всьому світу з підтримкою таких прихильників, як Такер Карлсон, важливіше всього, щоб українська та єврейська спільноти об’єдналися, щоб підкреслити свої власні історії і протистояти російським міфам про українців і українських націоналістів.

Читайте нас у каналах Новини Ізраїлю Nikk.Agency Новини Ізраїлю в  —  Telegram,  —  Facebook,  —  Google News

Історія Івана Вовчука повинна бути доведена до відома громадськості

Історії цих людей повинні бути привернуті до уваги громадськості. Вони втілюють демократичний і непохитний дух українського народу, який бореться за свою свободу сьогодні. І вони підкреслюють необхідність зміцнення українсько-єврейських відносин і не дозволення путіну їх.

Один з таких українців був Іван Вовчук.

Вовчук, родом з Нікополя і лідер Організації Українських Націоналістів, використовував своє становище, щоб врятувати єврейські сім’ї, в тому числі Сару Бакст і її дітей, від нацистського жаху.

Його дії і дії його хороброї дружини, Єлизавети Шкандель, є пронизливими нагадуваннями про спільну історію і взаємну підтримку між українською та єврейською спільнотами, спростовуючи ганебний наратив, пропагований Кремлем.

“Вовк” був відзначений Яд Вашемом, офіційним меморіалом Ізраїлю жертвам Голокосту, як Праведник серед народів світу за його героїзм.

Його історія – це маяк людяності і мужності, протистоячи безглуздій російській пропаганді, що намагається зобразити Україну як антисемітську, нацистську державу.

Нинішня пропагандистська кампанія Росії не тільки історично невірна, але й глибоко образлива. Це образа пам’яті жертв Голокосту і мужності людей, подібних до Вовка, які протистояли реальному антисемітизму і нацизму. І це образа сучасної єврейської спільноти в Україні.

На жаль, цей наратив знайшов відгук лише у невеликої частини американського і європейського суспільства.

“Ось чому я працюю з Фондом Вовка над новою книгою, в якій буде детально викладена історія Івана Вовчука, щоб розвінчати вигадані брехні, поширювані путіним і його противниками в Західному світі”.

Ця книга, використовуючи цілий ряд неопублікованих першоджерел і документів, буде протистояти осудженням путіна на адресу українців і українських націоналістів, таких як Іван Вовчук, і зблизить українську та єврейську спільноти, коли російська військова машина намагається навмисно створити прірву між ними.

“Важливість об’єднання української та єврейської спільнот у боротьбі проти агресії не може бути переоцінена. Цей союз – свідчення нашого спільного прагнення до справедливості і взаємної поваги. Наше єднання є потужною силою проти дезінформації і ненависті, поширюваної нашими противниками”.

Боротьба, яку ми ведемо сьогодні, не тільки боротьба України; це битва за саму душу Європи і принципи свободи і гуманності, які є необхідними для всього світу. Так само, як Вовк і інші подібні йому стали перед викликом свого часу, ми також повинні твердо стояти проти викривлення історії і зловмисних намірів російської агресії.

“Міжнародна спільнота, особливо Захід, повинна продовжувати підтримувати Україну, забезпечуючи, щоб зроблені жертви були відзначені, і що прагнення до мирного і справедливого майбутнього були реалізовані”.

Залишити  КОМЕНТАР

Інші Новини Ізраїлю і світу читайте в каналах НіКК Новини Ізраїлю
Nikk.Agency в

Телеграм ,

 Фейсбуці

і  Google News

Багато видатних політичних лідерів Ізраїлю, у тому числі 2 президенти та 3 прем’єр-міністри, походять з України. Одним із таких відомих вихідців є Моше Шарет.

Меморіальна дошка першому голові МЗС Ізраїлю та другому прем’єр-міністру країни Моше Шарету у 2018 році з’явилася на найстарішій гімназії Херсона — гімназії № 20, раніше першій Херсонській чоловічій гімназії, де він навчався.

Під час російського вторгнення в Україну кілька разів було обстріляно російськими військами. Від обстрілу 11 травня 2023 року згорів корпус старшої школи.

Після публікації матеріалу, читач М., якому вдалося виїхати з окупованого рашистами Херсона до Ізраїлю, розповів, що він навчався у цій школі та був присутній на відкритті пам’ятної дошки Моше Шарету на фасаді школи.

“Російські нацисти вже після виходу з Херсона знищили школу, яка пережила окупацію і в першу і другу світову війну. Наразі немає ні школи, одні руїни, ні дошки”, – написав він і надіслав фото.

За його словами, “Зліва біля прапора України видно не зафарбоване місце, де була дошка Шарету. Зараз дошка знаходиться на збереженні в єврейській громаді Херсона”.

Моше Шарет бачив у відродженні мови іврит і перетворенні його на основну мову єврейського народу одним з основних завдань сіоністського руху. Ставши міністром закордонних справ відродженого Ізраїлю, він не тільки сам гебраїзував своє прізвище в Шарет, але вимагав подібного до інших громадських, політичних і військових діячів молодої держави.

Саме він запровадив вимогу, щоб будь-який дипломатичний представник Ізраїлю носив саме івритське, а не галутне прізвище. Це правило дотримувалося до середини 1990-х років. Шарет не лише вимагав, а й особисто допомагав підлеглим вибирати відповідні івритські форми для їхніх прізвищ.

Народився він у 1894 році у місті Херсон і називався при народженні Мойсей Якович Чорток. Його батько свого часу залишив Російську імперію, рятуючись від хвилі погромів, і оселився в Палестині: спочатку в Яффі, потім Єрусалимі.

За кілька років повернувся і оселився в Одесі, де незабаром одружився з Фаною Лев. Згодом подружжя переїхало до Херсона, де у них народилося три дочки та двоє синів, серед яких і Моше.

З дитинства він ріс допитливим та активним, вирізнявся інтересом до навчання. Моше відвідував хедер, а потім закінчив чоловічу гімназію у Херсоні.

Його любов до лінгвістики давала свої плоди: хлопець володів вісьмома мовами, включаючи іврит. Його знання давали йому багато перекладати, що він і практикував, зокрема перекладаючи на іврит.

У 1906 році сім’я Чертоків була змушена знову залишити рідні місця: внаслідок загрози погромів, що наростала в тодішній Російській імперії, вони вирішують виїхати в Османську імперію, а згодом до Палестини. На той час Моше виповнилося 12 років, і він був змушений активно допомагати батькам у побуті та становленні сім’ї. У 1908 році вони поселяються в Яффе – одному з районів, з яких свого часу засмутився Тель-Авів.

Після успішного закінчення єврейської гімназії Моше вступив до Стамбулського університету, де він почав активно вивчати право. З початком Першої світової війни він воював добровольцем у складі імперії Османа. 1919 року Моше приступив до роботи в секретаріаті Сіоністської комісії. На початку 1920-х навчався у Лондонській школі економіки. Його роль становленні держави Ізраїль особлива.

Шлях розпочався з посади заступника головного редактора щоденної газети Генеральної федерації робітників «Гістрадут» та досвіду роботи редактором англійського тижневика «Давар».

Моше Чорток став одним із авторів Декларації незалежності Ізраїлю, підписаного 14 травня 1948 року. Саме тоді він став першим в історії країни міністром закордонних справ та змінив своє прізвище на Шарет, що в перекладі означає «службовець виконує обов’язок». На посаді міністра Моше Шарет очолював ізраїльську делегацію на переговорах про припинення вогню під час війни за незалежність і зумів налагодити дипломатичні відносини з десятками країн світу.

Після виходу з роботи в уряді він керував видавництвом Am Oved та коледжем Бейт Берл.

Крім того, був головою Всесвітньої сіоністської організації, до якої його обрали 1960 року. Незважаючи на боротьбу з тяжкою хворобою, Шарет вів активне громадське життя і до самої смерті виступав перед публікою, розповідаючи про свої погляди на державотворення Ізраїль.

Моше Шарет помер 7 липня 1965 року у віці 70 років. Похований на єврейському цвинтарі Трумпельдор поряд зі своєю дружиною Ципорою. Сьогодні в Україні, в рідному для Моше Шарета Херсоні, встановлена ​​на його честь меморіальна дошка на найстарішій гімназії міста.

Залишити коментар↓

Читайте нас у каналах Новини Ізраїлю Nikk.Agency Новини Ізраїлю в – Telegram– Facebook, – Google News

Автор: Вікторія Кацман

17 вересня Ukrainian Association for Jewish Studies — Українська асоціація юдаїки (UAJS) повідомила про міжнародну конференцію «Jews and Encyclopedic Knowledge: 19th–21st Centuries» — «Євреї та енциклопедичне знання: XIX–XXI століття», яка відбудеться 22 і 23 вересня 2026 року.

Беруть участь дослідники з чотирьох країн — України, Ізраїлю, США та Угорщини. Конференція буде повністю дистанційною, робоча мова — англійська. Zoom-посилання організатори включили безпосередньо в програму.

Спочатку все мало виглядати інакше. На офіційній сторінці конференції досі видно початкові дати — 18–19 серпня 2026 року — і Київ як місце проведення.

Але там же UAJS окремо уточнює: через поточну ситуацію з безпекою в Україні, включаючи Київ, конференція перенесена на 22–23 вересня і буде проходити онлайн.

Війна входить в цю історію цілком буквально. Міжнародна наукова зустріч, на яку мали приїхати дослідники різних країн, у Києві фізично не відбудеться.

Організатор конференції — Українська асоціація юдаїки. Фінансову підтримку надає European Association for Jewish Studies, а сама ініціатива реалізується в партнерстві з UNESCO при фінансовій підтримці Європейського Союзу.

UAJS називає цю конференцію першою міжнародною зустріччю, спеціально присвяченою єврейським енциклопедіям і єврейським темам в енциклопедіях XIX–XXI століть.

І за формулюванням, яке спочатку виглядає суто академічним, стоїть досить зрозуміле питання: хто взагалі визначав, що світ повинен знати про євреїв?

Коли редактор вирішував, що стане «фактом»

Сьогодні людина відкриває Wikipedia, знаходить статтю, дивиться історію правок і за бажанням сама намагається щось виправити. Сто чи сто двадцять років тому механізм був зовсім іншим.

Редактор енциклопедії і коло запрошених авторів вирішували, які події заслуговують окремої статті, кого вважати значущою історичною фігурою, як пояснювати сіонізм, юдаїзм або антисемітизм, скільки місця віддати тій чи іншій події. Від їхніх рішень залежало, що прочитає наступне покоління.

Це особливо суттєво для єврейської історії, яка століттями описувалася різними мовами і в різних державах — часто людьми, які перебували за межами самої єврейської громади.

Організатори конференції ведуть відлік ще від епохи Гаскали — השכלה, єврейського Просвітництва кінця XVIII–XIX століття.

Для ізраїльського читача термін знайомий, але тут варто уточнити сенс. Гаскала була пов’язана з поширенням світської освіти серед євреїв, розвитком сучасної літератури на івриті, вивченням європейських мов і поступовим розширенням інтелектуального простору за межами традиційної релігійної літератури.

Саме на такому тлі з’явилися перші сучасні енциклопедичні проекти.

Нью-Йорк, Петербург і перші енциклопедії на івриті

Один з найбільших проектів початку XX століття — The Jewish Encyclopedia, видана в Нью-Йорку в 1901–1906 роках. Вона складалася з 12 томів.

Практично слідом у Санкт-Петербурзі з’явилася шістнадцятитомна «Єврейська енциклопедія Брокгауза і Ефрона», що виходила в 1908–1913 роках.

Паралельно відбувалося інше важливе рух — формування сучасного енциклопедичного знання вже на івриті. У Нью-Йорку в 1906–1913 роках була опублікована десятитомна Oẓar Yisrael.

У міжвоєнний період з’явилися німецькомовний Jüdisches Lexikon, що виходив у 1927–1930 роках, і довоєнна Encyclopaedia Judaica під редакцією Якоба Клацкіна та Ісмар Ельбогена. З запланованих п’ятнадцяти томів у 1928–1933 роках встигли видати десять.

Всі ці проекти створювали великі міжнародні колективи. Серед авторів були вчені, письменники, громадські та політичні діячі, люди з різних країн діаспори та Ерец-Ісраель.

Звідси виникало питання, яке організатори конференції формулюють цілком відкрито: наскільки автор статті взагалі здатний бути нейтральним, особливо коли пише про політичний рух, до якого сам належить, або про народ, який у той момент ще бореться за власну державу?

Ізраїль змінив правила

Після створення Держави Ізраїль система єврейського енциклопедичного знання змінилася.

На івриті почали виходити спеціалізовані та універсальні довідники, а в 1949 році стартував один з найбільших інтелектуальних проектів молодої країни — האנציקלופדיה העברית, «Енциклопедія іврит».

Її видання розтягнулося до 1985 року. В результаті з’явилися 32 основних і п’ять додаткових томів.

Для Ізраїлю перших десятиліть це мало зовсім особливе значення. Країна будувала державні інститути, університети, армію, приймала величезні хвилі алії, а іврит остаточно ставав мовою повсякденного життя мільйонів людей.

При цьому на сучасному івриті потрібно було описати практично весь світ — фізику і медицину, європейську історію і філософію, географію, літературу, релігії, єврейську історію, нові держави.

Так енциклопедія брала участь ще й у створенні мови, якою нове суспільство розмовляло про знання.

Дан Цахор: як енциклопедія будувала ізраїльський канон

Головним запрошеним доповідачем конференції стане професор Дан Цахор (Dan Tsahor) з Adelphi University у США.

Тема для нього зовсім не випадкова. У 2023 році видавництво De Gruyter випустило його книгу The Book of the People: The Hebrew Encyclopedic Project and the National Self.

Цахор досліджує, як енциклопедичні проекти на івриті брали участь у формуванні сіоністської, а потім ізраїльської національної культури. Творці цих видань не тільки збирали інформацію — вони намагалися визначити, який набір знань повинен мати сучасний читач на івриті і як він повинен бачити власне суспільство.

Історія «Енциклопедії іврит» тому виявляється історією набагато більшою, ніж багатотомне видання на книжковій полиці.

Це ще й спроба молодої держави зібрати власний інтелектуальний канон.

А Україна тут до чого

Дуже велика частина східноєвропейської єврейської історії відбувалася на територіях сучасної України.

Київ, Одеса, Львів, Чернівці, Житомир, Бердичів і безліч невеликих міст були центрами єврейського релігійного, культурного та громадського життя. Тут існували громади, школи, друкарні, синагоги, театри, політичні рухи, література на їдиші та івриті.

Тому питання про те, хто і як записує єврейську історію, для України зовсім не відсторонене.

На НАновостях ми нещодавно розповідали про нове українське видання «Бабиного Яру» Анатолія Кузнєцова. Історія цієї книги сама показує, що відбувається, коли держава отримує можливість редагувати пам’ять: радянська цензура вирізала з тексту цілі фрагменти, а автору довелося вивезти повний варіант з СРСР на фотоплівці.

Зовсім інший приклад — київська виставка «Намальовані молитви», присвячена розписам синагог української Буковини, які знаходяться під загрозою зникнення.

Там вже мова не про статтю в енциклопедії. Але принцип схожий: якщо стару синагогу, документ, зображення або людське свідчення вчасно не зберегти і не описати, через кілька десятиліть суспільство може просто не знати, що це існувало.

Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency повертаються до таких історій не як до окремого розділу «про євреїв України». Для величезної кількості ізраїльських сімей це частина власної історії, яка залишилася в Києві, Чернівцях, Одесі, Львові та десятках інших місць.

Зібрати дослідження незалежної України в одній базі

Окремий круглий стіл конференції буде присвячений проекту Jewish Studies in Independent Ukraine — «Єврейські студії в незалежній Україні».

UAJS створює бібліографічну базу робіт з єврейської історії, культури та літератури, опублікованих в Україні після відновлення незалежності в 1991 році.

До неї входять монографії, наукові статті, збірники, дисертації, матеріали конференцій та навчальні видання. Команда проекту повинна представити на конференції результати роботи, включаючи сайт самої бази.

На перший погляд — технічне завдання. На практиці українські дослідження з юдаїки багато років виходили в різних університетах, інститутах, журналах і невеликих видавництвах, і далеко не все легко знайти навіть професійному досліднику.

Зібрати ці роботи в одній системі означає хоча б побачити масштаб вже зробленого.

По-своєму це продовження тієї ж енциклопедичної історії. Тільки замість тридцяти томів на полиці — цифрова база і пошуковий рядок.

Україна та Ізраїль зустрічаються вже в сучасній історії

Зв’язок між двома країнами на цьому не закінчується.

Після початку повномасштабної російської війни проти України тисячі українців, які мали право на алію, опинилися в Ізраїлі. Центр Леоніда Невзліна досліджень російського та східноєвропейського єврейства в Єврейському університеті Єрусалима окремо вивчав, як війна, переїзд і нове життя змінюють ідентичність цих людей.

НАновости детально розповідали про дослідження «Українські єврейські репатріанти в Ізраїлі: єврейська ідентичність у контексті російсько-української війни».

У зворотному напрямку рух теж є. У Києві українські студенти виконують пісні на їдиші та івриті — про колектив «Боу нашир» ми розповідали окремо. Для частини цих молодих людей єврейська культура стає предметом вивчення та виконання незалежно від сімейного походження.

Виходить досить цікава ланцюжок.

Єврейська історія України зберігається і заново вивчається в Україні. Люди з України привозять свої сімейні історії в Ізраїль. Ізраїльські дослідники працюють з східноєвропейською єврейською спадщиною. А дослідники з обох країн знову зустрічаються — нехай тепер через війну і тільки через екран.

Від редактора Брокгауза до користувача Wikipedia

За сто двадцять років носій знання змінився майже повністю.

Коли створювалися перші великі єврейські енциклопедії, стаття могла готуватися місяцями, потім десятиліттями передруковуватися і сприйматися читачем як завершена версія події.

Wikipedia влаштована навпаки. Статтю одночасно можуть писати і виправляти десятки людей, суперечка про формулювання видно в історії змін, а остаточної редакції в звичному сенсі взагалі може не існувати.

Тому в програмі конференції йдеться не тільки про конкретні енциклопедії. Дослідники збираються обговорювати редакторів і авторів, євреїв і неєвреїв серед укладачів, переклади, видавництва, фінансування, наукові установи, розвиток термінології на івриті та їдиші і вплив колективної моделі Wikipedia на саме поняття енциклопедичного знання.

22–23 вересня ця розмова пройде між дослідниками України, Ізраїлю, США та Угорщини.

У Києві вони цього разу не зустрінуться — ситуація з безпекою не дозволяє.

Але саме питання від цього нікуди не поділося: хто записує пам’ять, хто обирає слова — і чому через десятиліття саме ці слова ми відкриваємо як історичний факт.

Як приєднатися до конференції

Конференція «Jews and Encyclopedic Knowledge: 19th–21st Centuries» проходить онлайн 22 і 23 вересня 2026 року. У попередній програмі організатори розмістили дві окремі Zoom-посилання — для першого і другого дня, тому бажаючому достатньо відкрити програму і натиснути «Zoom for Day 1» або «Zoom for Day 2».

Відкрити програму конференції і Zoom-посилання

22 вересня відкриття починається о 14:45, о 15:00 виступить головний запрошений доповідач Дан Цахор, після чого пройдуть дві тематичні панелі. 23 вересня програма починається о 13:30, а о 16:30 відбудеться презентація бібліографічної бази «Jewish Studies in Independent Ukraine»; завершення заплановано на 17:30.

Всі години в програмі вказані за Києвом — GMT+3. Для ізраїльських слухачів перераховувати час не потрібно: 22–23 вересня Ізраїль також знаходиться в GMT+3. Робоча мова конференції — англійська.

Ви прилітаєте до Варшави, Берліна, Праги або іншої країни. Літак ще тільки під’їжджає до терміналу, а інтернет вже потрібен: написати рідним у WhatsApp, відкрити Google Maps, викликати таксі, знайти адресу готелю.

Раніше вибір був досить зрозумілим: або користуватися роумінгом свого ізраїльського оператора, або шукати після прильоту місцеву SIM-карту. Технологія eSIM додала третій варіант — придбати мобільний пакет заздалегідь і завантажити його в телефон у цифровому вигляді.

Саме на цьому працює Airalo.

Але тут одразу варто розділити два поняття, які часто плутають. eSIM — це технологія. Airalo — сервіс, через який можна придбати мобільний пакет для eSIM.

Що таке Airalo простими словами

Airalo називає себе міжнародним маркетплейсом eSIM. У своїх умовах компанія точніше визначає свою роль як агрегатора та платформи послуг зв’язку: вона збирає пропозиції постачальників мобільного підключення і продає користувачу відповідні eSIM-пакети. Зараз сервіс пропонує варіанти підключення більш ніж для 200 країн і напрямків.

Тому сприймати Airalo як ще одного Cellcom, Partner або Pelephone не зовсім правильно.

Користувач відкриває сайт або додаток Airalo, обирає країну або регіон, купує відповідний пакет і отримує цифрову eSIM, яку можна встановити на сумісний смартфон. Вже в країні призначення телефон використовує цю eSIM для підключення до підтримуваної мобільної мережі.

Жодну пластикову картку отримувати не треба.

Для людини це виглядає приблизно так:

країна → пакет інтернету → оплата → встановлення eSIM → підключення до мережі після приїзду.

Переглянути доступні варіанти Airalo для країни поїздки можна тут:

https://airalo.pxf.io/QYWr76

А що взагалі таке eSIM і де вона знаходиться?

Звичайна SIM-карта знайома практично кожному: маленька пластикова картка з чіпом, яку ми вставляємо в телефон.

З eSIM принцип інший.

Сам необхідний модуль вже вбудований у сумісний пристрій, тому фізичну картку змінювати не потрібно. Після покупки користувач завантажує в смартфон цифровий профіль оператора або постачальника зв’язку. Airalo дозволяє встановлювати придбані eSIM через додаток, QR-код або ручне введення даних — доступний спосіб залежить від пристрою і конкретної пропозиції.

Бачили коли-небудь у налаштуваннях iPhone або Android пункт «Додати eSIM» і не розуміли, навіщо він потрібен?

Саме для таких випадків.

Причому в телефоні може одночасно залишатися ваша основна ізраїльська SIM або eSIM.

Це і робить технологію особливо цікавою для ізраїльтян, які багато їздять між Ізраїлем, Європою та іншими країнами.

Як Airalo працює: від покупки до появи інтернету

Розберемо весь процес без рекламних скорочень.

Спочатку користувач заходить на Airalo і обирає місце призначення. Наприклад, він летить з Ізраїлю до Польщі.

Далі необхідно обрати пакет. Пропозиції можуть відрізнятися за кількістю гігабайтів, терміном дії, підтримуваними мережами і наявністю додаткових послуг. Airalo пропонує як пакети з певним обсягом даних, так і деякі варіанти з іншими умовами, тому характеристики потрібно дивитися безпосередньо перед покупкою.

Після оплати eSIM з’являється в акаунті користувача. У більшості випадків вона стає доступною практично одразу, хоча Airalo попереджає, що іноді обробка може зайняти більше часу.

Потім eSIM встановлюється в телефон.

Після приїзду необхідно увімкнути відповідну лінію і обрати її для передачі мобільних даних. Коли встановлена eSIM зареєструється в підтримуваній мережі країни призначення, телефон отримує мобільний інтернет у рамках придбаного пакета.

Тобто технічно Airalo не створює для туриста окремий Wi-Fi. Телефон як і раніше підключається до звичайної мобільної мережі — просто доступ до неї оформлений через завантажену eSIM.

А що буде з моїм ізраїльським номером?

Ось це одне з головних питань для ізраїльського користувача.

Припустимо, в телефоні знаходиться ваш постійний номер Partner, Cellcom, Pelephone або іншого оператора. Для використання туристичної eSIM його зовсім не обов’язково видаляти.

За наявності підтримки Dual SIM телефон може використовувати різні лінії для різних завдань. Наприклад:

• ізраїльську SIM залишити активною для свого номера, дзвінків і SMS;
• Airalo призначити для передачі мобільних даних;
• WhatsApp та інші інтернет-додатки продовжать працювати через мобільний інтернет;
• звичний номер WhatsApp від встановлення нової eSIM автоматично не змінюється.

Airalo окремо пояснює, що при використанні data-only eSIM користувач може залишити іншу лінію активною для голосового зв’язку і SMS.

Але тут є важлива деталь.

Якщо ваша ізраїльська SIM залишається активною за кордоном, умови дзвінків, SMS і роумінгу по цій лінії визначає вже ваш ізраїльський оператор. Наявність Airalo само по собі не скасовує можливі витрати по основній SIM.

Тому перед вильотом варто перевірити не тільки eSIM, але і налаштування власної лінії.

Для читачів НАновости — Новини Ізраїлю це, мабуть, важливіше обіцянок «інтернет за кілька хвилин»: помилка у виборі лінії передачі даних може зробити всю економію безглуздою.

Переглянути доступні варіанти Airalo для країни поїздки можна тут:

https://airalo.pxf.io/QYWr76

Чи дає Airalo новий телефонний номер?

Не обов’язково.

У Airalo існують різні типи пакетів. Деякі призначені тільки для мобільних даних — data-only. Через таку eSIM не можна здійснювати звичайні голосові дзвінки або відправляти традиційні SMS саме з цієї лінії. При цьому WhatsApp, Telegram, Signal та інші сервіси, що використовують інтернет, працюють через мобільні дані.

Є і пропозиції, що включають мобільні дані, дзвінки і текстові повідомлення. Наприклад, Airalo пропонує глобальні варіанти з data, calls and texts, але наявність таких функцій потрібно перевіряти у конкретного пакета перед оплатою.

Тому формула «купив Airalo — отримав іноземний номер» неправильна.

Іноді номер або телефонні послуги входять у пакет. Іноді ні.

Якщо місцевий номер необхідний вам, наприклад, для роботи, реєстрації в певному сервісі або при тривалому перебуванні в країні, цей параметр потрібно перевіряти окремо.

Local, Regional або Global: чому у Airalo стільки варіантів

На Airalo пропозиції розділяються на локальні, регіональні та глобальні eSIM.

Local eSIM розрахована на одну країну.

Летите з Ізраїлю тільки в Німеччину? Тоді логічно спочатку дивитися пакет для Німеччини.

Regional eSIM покриває кілька країн певного регіону.

Уявіть маршрут:

Ізраїль → Польща → Німеччина → Чехія.

Замість окремої eSIM для кожної зупинки можна перевірити європейський регіональний пакет і подивитися, чи входять необхідні країни в покриття.

Global eSIM призначена для поїздок через різні країни і регіони світу. Але слово Global не означає автоматично «працює абсолютно всюди»: список підтримуваних країн необхідно дивитися у конкретної пропозиції.

Тому обирати пакет тільки за його назвою не варто.

Переглянути доступні варіанти Airalo для країни поїздки можна тут:

https://airalo.pxf.io/QYWr76

Що перевірити до того, як натиснути «Купити»

Ось тут починається найважливіша частина.

Сам факт того, що Airalo продає eSIM для вашої країни, ще не означає, що перший-ліпший пакет підходить саме вам.

Перед оплатою НАновости — Новини Ізраїлю рекомендує перевірити як мінімум наступні параметри.

Чи підтримує ваш телефон eSIM

Не всі смартфони вміють працювати з eSIM. Причому підтримка може залежати не тільки від назви моделі, але і від конкретної версії пристрою і ринку, для якого вона була випущена. Airalo веде окремий список сумісних пристроїв і рекомендує перевіряти сумісність до покупки.

Чи не заблокований апарат під одного оператора

Airalo вказує, що для встановлення eSIM пристрій має бути розблокований для роботи з іншими мережами. Якщо смартфон carrier-locked, спочатку необхідно вирішити це питання зі своїм оператором.

Скільки інтернету ви купуєте

1 ГБ для кількох повідомлень, карт і перевірки пошти — це одна історія.

Робочі відеодзвінки, YouTube, завантаження фотографій і роздача інтернету на ноутбук — зовсім інша.

Дивитися потрібно не тільки на ціну, але і на обсяг даних.

Скільки днів діє пакет

У пакетів є термін дії. Це може бути, наприклад, 7, 15 або 30 днів, хоча конкретні варіанти відрізняються.

Коли починається відлік

Це особливо важливо.

У більшості eSIM Airalo період дії починається після активації, а активація зазвичай відбувається, коли встановлена eSIM вперше підключається до підтримуваної мережі в місці призначення. Але це не універсальне правило для абсолютно кожного продукту: Airalo рекомендує до покупки відкрити Additional Information → Activation Policy і подивитися умови конкретної eSIM.

Іншими словами, не можна автоматично припускати: «Куплю сьогодні, а 30 днів почнуть рахуватися тільки після літака».

Спочатку дивимося Activation Policy.

Чи можна потім докупити інтернет

Для багатьох eSIM доступні додаткові пакети Top Up, але можливість поповнення залежить від продукту. У додатку Airalo для сумісних eSIM з’являється відповідна функція.

Чи є звичайні дзвінки і SMS

Якщо це важливо — перевіряємо до оплати.

Не після.

Чи можна роздавати інтернет

Airalo повідомляє, що Personal Hotspot/Tethering можна використовувати, якщо це підтримують пристрій і використовувана мережа. Тому людині, якій інтернет потрібен ще й для ноутбука, цей момент краще перевірити окремо.

Що дешевше: Airalo, місцева SIM або ізраїльський роумінг?

Ось тут ми спеціально не станемо писати, що eSIM Airalo «завжди дешевше».

Такого універсального правила немає.

Ціни операторів, пакети роумінгу і пропозиції eSIM змінюються. Більше того, у двох людей, які летять в одну країну, оптимальні варіанти можуть виявитися різними.

Правильніше порівнювати три рішення перед кожною поїздкою.

Роумінг ізраїльського оператора зручний тим, що користувачу практично нічого не потрібно встановлювати. Але вартість залежить від вашого оператора і придбаного пакета.

Місцева SIM-карта іноді може виявитися привабливішою за обсягом даних або умовами. Однак її зазвичай треба отримувати або купувати у місцевого оператора і проходити передбачену процедуру підключення.

Travel eSIM на кшталт Airalo цікава насамперед тим, що питання з інтернетом можна вирішити ще до поїздки і не витягати основну SIM з телефону.

Тому питання має звучати не «що завжди дешевше?», а:

Що мені потрібно саме в цій поїздці і скільки це буде коштувати у кожного з трьох варіантів?

Коли Airalo дійсно може бути зручним

Візьмемо кілька ситуацій, знайомих аудиторії НАновини.

Ізраїльтянин прилітає в Європу всього на три-чотири дні. Йому не потрібен місцевий контракт і новий номер. Потрібні карти, WhatsApp, сайти, таксі та пошта.

Інший сценарій: людина прилітає в незнайому країну пізно ввечері. Шукати магазин мобільного оператора і розбиратися з місцевими тарифами відразу після аеропорту йому зовсім не хочеться.

Третій варіант — поїздка одразу через кілька європейських країн. У цьому випадку регіональна eSIM може усунути необхідність купувати окрему SIM на кожній зупинці. Airalo якраз пропонує регіональні варіанти для подорожей по кількох державах.

Ще один зрозумілий нашій аудиторії сценарій — поїздки між Ізраїлем, Україною та європейськими країнами. Зв’язок часто потрібен не «завтра після того, як знайду салон», а відразу: написати родині, відкрити навігацію, перевірити поїзд або замовити машину.

Саме тут сама ідея eSIM стає зрозумілішою будь-якої реклами.

Переглянути доступні варіанти Airalo для країни поїздки можна тут:

https://airalo.pxf.io/QYWr76

Коли Airalo може бути не найкращим варіантом

Є й зворотні випадки.

Якщо ваш телефон взагалі не підтримує eSIM, купувати такий пакет безглуздо.

Якщо вам на кілька місяців потрібен повноцінний місцевий телефонний номер, місцевий оператор може бути більш логічним рішенням.

Якщо необхідний дуже великий обсяг мобільного трафіку, потрібно порівнювати пропозиції — місцевий тариф може виявитися цікавішим.

Якщо ваш ізраїльський оператор вже пропонує підходящий пакет роумінгу за гарною ціною, встановлення додаткової eSIM може просто не дати помітної переваги.

Нарешті, людині, яка зовсім не хоче розбиратися в налаштуваннях Dual SIM, іноді простіше один раз увімкнути заздалегідь придбаний роумінговий пакет свого оператора.

Технологія зручна тоді, коли вона вирішує проблему. Не навпаки.

Кілька налаштувань, які краще зробити ще вдома

Якщо ви все-таки обрали eSIM, не залишайте перше знайомство з нею на момент посадки літака.

Встановлювати профіль розумніше при стабільному доступі до інтернету і відповідно до інструкції конкретної eSIM.

Після встановлення дайте лініям зрозумілі назви. Наприклад:

Israel

Travel

або:

Partner

Airalo Europe

Так набагато менше шансів переплутати їх пізніше.

Перед використанням перевірте, яка SIM призначена для мобільних даних, яка — для дзвінків, і чи потрібно вмикати Data Roaming для туристичної лінії згідно з інструкцією вашого пакета.

І ще один момент, який легко недооцінити: не видаляйте eSIM просто тому, що зараз вона вам не потрібна. Airalo попереджає, що eSIM зазвичай не можна встановити повторно після видалення, і рекомендує тимчасово відключати профіль, якщо планується подальше використання.

Відключити і видалити — не одне і те ж.

Що перевірила НАновини перед цією публікацією

Тут важливо позначити межі матеріалу.

Редакція перевірила актуальні на серпень 2026 року інструкції Airalo щодо покупки і встановлення eSIM, сумісності пристроїв, роботи data-only пакетів, збереження основної SIM, термінів активації та поповнення трафіку. Для матеріалу використовувалися офіційні сторінки Airalo і довідковий центр компанії.

Одночасно ми не видаємо цю статтю за незалежний тест якості мобільної мережі Airalo в кожній країні. Швидкість, доступність 4G/5G і якість покриття залежать в тому числі від конкретного пакета, партнерської мережі, місця і умов підключення.

Наступний рівень перевірки — реальна покупка eSIM, встановлення на конкретний смартфон і тест під час поїздки. Такий матеріал вже має сенс робити окремо, зі скріншотами і фактичними результатами.

Плюси і обмеження Airalo, які видно вже зараз

Головна перевага eSIM у подорожі — відсутність необхідності змінювати фізичну картку. Зв’язок можна підготувати заздалегідь, а основну лінію при сумісному пристрої залишити в телефоні.

Другий плюс — вибір між однією країною, регіоном і ширшим міжнародним покриттям.

Третій — управління через додаток: Airalo дозволяє купувати пакети, бачити свої eSIM і для підтримуваних варіантів докуповувати трафік.

Але обмеження не менш реальні.

Потрібен сумісний і розблокований смартфон.

Не кожен пакет надає телефонний номер і звичайні дзвінки.

У різних eSIM різняться термін дії і момент активації.

А вартість все одно потрібно порівнювати з альтернативами безпосередньо перед поїздкою.

Так кому має сенс спробувати Airalo?

В першу чергу людині, якій потрібен мобільний інтернет відразу після приїзду і яка не хоче змінювати основну SIM-карту.

Особливо зрозумілий цей варіант для коротких подорожей і маршрутів через кілька країн.

Airalo тут цікавий не як «ще один іноземний оператор», а як спосіб купити доступ до мобільної мережі потрібної країни заздалегідь і завантажити його безпосередньо в телефон.

Але перед оплатою задайте собі п’ять питань:

Чи підтримує мій телефон eSIM?

Які країни входять у покриття?

Скільки гігабайтів мені дійсно потрібно?

Чи потрібні мені звичайні дзвінки і SMS?

І чи вигідніший конкретний пакет, ніж пропозиція мого оператора?

Якщо відповіді підходять — тоді вже можна обирати eSIM.

Перевірити доступні Airalo eSIM для країни вашої поїздки: https://airalo.pxf.io/QYWr76

9 липня 2025 року на каналі UDM Ізраїль вийшов другий випуск подкасту «Балачки», в якому Ганна Андрієнко, власниця ресторану «SHO?», розповіла про свій шлях від економіста до господині одного з найдушевніших українських закладів у Тель-Авіві.

Далі ми розкриємо основні теми розмови і рекомендуємо подивитися відео повністю, щоб почути всі деталі з перших рук:

Основні теми розмови

• Історія перетворення караоке-клубу в ресторан «SHO?»
• Адаптація «SHO?» до воєнних обмежень і перехід на винос та доставку
• Культурна місія: гастрономічні вечори, «Територія Шоу» та «Одеський дворик»
• Роль «SHO?» у житті української спільноти Ізраїлю: підтримка, зустрічі та традиції
• Виклики й досягнення українців у Тель-Авіві: як спільнота згуртовується та розвивається

Ресторан «SHO?» — дім української душі в Ізраїлі

• Історія створення: несподіваний дзвінок від колишнього власника караоке-клубу та сміливе рішення Ганни створити «місце сили».
• Атмосфера та меню: інтер’єр з українськими рушниками, сімейні рецепти борщу, вареників, дерунів і шість видів авторських наливок.
• Підтримка гостей: перехід на винос та доставку в момент кризи, коли було важливо зберегти тепло в спільноті.

Підписатися на Ресторан «SHO?» на Facebook: facebook.com/shoukrainianfood

קרליבך 3, Tel Aviv, Israel

Українська спільнота в Ізраїлі: виклики та досягнення

Труднощі спільноти

Емоційне вигорання після інтенсивних місяців, нестача координації між ініціативами, адаптація нових переселенців та необхідність збереження традицій.

Основні досягнення

Регулярні «Здибанки» та сотні учасників, культурні проєкти «Територія Шоу» й «Одеський дворик», волонтерські акції та ріст каналу UDM Ізраїль, що підтверджує живий інтерес до теми.

UDM Ізраїль і подкаст «Балачки»

UDM Ізраїль https://www.youtube.com/@udmIsrael — перший україномовний канал з Ізраїлю, де у форматі «Балачки» активісти та підприємці діляться історіями стійкості та підтримки.

Висока якість зйомки та живий формат роблять цей проєкт справжнім мостом між культурами.

На сайті НАновини — Новини Ізраїлю ми продовжуємо розповідати про стійкість та взаємодопомогу. Історія «SHO?» і UDM Ізраїль надихає і показує: разом ми сильніші.

Автор — Anton Pshydynskyi

9 вересня 2026 ізраїльський продюсер Світлана Бердецька повідомила про нові ізраїльські концерти Фелікса Шиндера. І тут, як прийнято в Одесі, все ніби зрозуміло, але є подробиці.

Квитки вже таки доступні на SHOWMAN.

У початковій афіші Хайфа була призначена на 17 жовтня. Однак діюча квиткова система SHOWMAN зараз говорить інше: 15 жовтня 2026 року, четвер, 19:00. Тому ми таки подивилися не тільки оголошення, але й туди, де за квитки вже просять шекелі. На 10 вересня офіційно вказані три концерти: Хайфа, Нетанія і Бат-Ям.

Виходить справжній маленький ізраїльський маршрут Одеси.

15 жовтня — Хайфа, Матнас Адар, зал «Бейтену», вул. Єрушалаїм, 29, початок о 19:00, квиток — 166 шекелів.

21 жовтня — Нетанія, Аудиторіум імені Аріка Айнштейна, вул. Бней Берман, 6, початок о 19:00; програма «Лехаїм, друзі!», тривалість півтори години, квитки коштують 161–181 шекель.

І 23 жовтня — Бат-Ям, Lagra Bar, вул. Ацрифім, 3, 19:00, квиток — 166 шекелів.

І якщо хтось зараз запитає, а до чого тут взагалі три міста і ціла стаття — так Фелікс Шиндер в Ізраїль приїжджає не просто заспівати пару пісень про Одесу-маму. У нього з цією країною свої старі рахунки. У хорошому сенсі.

Одеса приїжджає не валізою — вона приходить з гармошкою

Організатори називають Шиндера «голосом сучасної Одеси». Формулювання рекламне, але в даному випадку є за що зачепитися. Його програма дійсно зібрана як старий одеський двір, де ніхто особливо не питав, якою мовою сьогодні будемо співати.

Будуть «Лимончики», «7:40», «Хаїм», «Єврейське весілля», пісні Леоніда Утьосова. Поруч — «Хава нагила», «А Ідише маме», «Хевену шалом алейхем» і власні пісні Шиндера. Клезмер зустрічається з сучасним фолком, а поверх усього цього періодично з’являється блюзова губна гармошка — інструмент, який сам музикант тягне через значну частину своєї творчої біографії.

У Нетанії організатори окремо обіцяють імпровізацію і розмову з публікою. І ось це вже дуже по-шиндерівськи: його концерт традиційно влаштований так, що глядач ризикує виявити себе не в кріслі, а майже учасником того, що відбувається. Колись його колектив рекламували фразою, що на концертах завжди повинна бути «жива риба». Що саме малося на увазі — пояснювати справжньому одеситу навіть якось ніяково.

Але Шиндер сам ставиться до одеського фольклору помітно серйозніше, ніж може здатися після перших десяти хвилин веселощів. Він роками збирав старі пісні, шукав записи, розбирався з ідишем і намагався відокремити живу міську культуру від естрадної пародії на Одесу.

І тут нинішні концерти несподівано перетинаються з тим, про що НАновини пишуть вже не перший рік. У квітні 2025-го ми розповідали про «Дні Одеси в Ізраїлі» — проєкт, який одночасно пов’язував українську Одесу і Тель-Авів через музику, літературу і спільну єврейську історію. Шиндер робить приблизно те ж саме своїм способом: тільки замість круглих столів у нього гармошка, клезмер і зал, який через деякий час починає підспівувати.

Українською Шиндер теж співав. На «Голосі країни» він виконав народну «Ой там на горі», причому до проєкту, за його власними словами, такого репертуару практично не виконував. Святослав Вакарчук запропонував відійти від звичного застільного звучання, і пісню зробили з балканською інтонацією.

Пересип, Черемушки, Ізраїль — і знову Одеса

Фелікс Шиндер народився 29 серпня 1986 року в Одесі. Сам він розповідав, що народився на Пересипі, виріс на Черемушках, а сімейна географія включала і Троїцьку біля Маразліївської. Тобто набір для майбутнього співака одеського фольклору йому дістався досить переконливий ще до того, як він встиг вибрати репертуар.

У 2000 році, коли Феліксу було 14 років, сім’я поїхала в Ізраїль і оселилася в Нетанії. Тут він вивчав іврит в ульпані «Аківа», потім навчався в звичайній школі. Через два роки сім’я повернулася в Одесу. Саме тому нинішній концерт 21 жовтня в Нетанії — це не зовсім звичайне «вперше приїхав у місто на гастролі». Для Шиндера це місце з власної підліткової біографії.

А далі була дуже неакадемічна школа життя: підробітки, поїздки автостопом, Дерибасівська, музика, вулиця, губна гармошка і поступове розуміння, що саме він хоче витягати з одеського минулого на сучасну сцену.

В одному з інтерв’ю Шиндер сформулював свою тугу за старою Одесою чудово коротко: «море таке ж, бички ті ж, коти ті ж, а люди — ні». Він говорив про місто, з якого зникла значна частина тієї суміші євреїв, греків, французів, італійців та інших громад, що створювали стару Одесу.

І ось тут починається вже не концертний анекдот.

По батьківській лінії у Шиндера єврейські корені. По материнській, як розповідав сам музикант, змішалися єврейська, польська, французька, латвійська та українська лінії. Він згадував і сімейний досвід радянського антисемітизму: його мати змінила єврейське прізвище, щоб вступити в музичне училище. Для нього відновлення єврейської музичної традиції тому не виглядає спробою додати в шоу кілька впізнаваних мелодій для ізраїльського залу. Це частина сімейної історії.

Коли в жовтні 2025 року в самій Одесі проходили Дні єврейської культури, НАновини писали про пісні на ідиші, івриті та українською, про «Мігдаль», Хабад, єврейський музей і ізраїльських авторів-одеситів. Там звучала досить точна думка: євреї могли виїхати з Одеси, але колишніх одеситів майже не буває. Історія Шиндера в цю формулу поміщається без жодного зусилля.

«Голос країни»: коли Одеса вийшла на всю Україну

Широка українська публіка познайомилася з Феліксом Шиндером у 2015 році завдяки п’ятому сезону «Голосу країни». На сліпих прослуховуваннях він виконав «Коли гойдаються ліхтарики нічні», за нього сперечалися Потап і Святослав Вакарчук, а сам Шиндер вибрав команду Вакарчука і дійшов до фінальної стадії проєкту.

Це був той рідкісний випадок, коли телевізійний формат не вирівняв артиста під інших. Навпаки, вся країна раптом побачила людину, яка на велику сцену притягла з собою одеський міський фольклор, специфічну манеру розмови і музичний матеріал, який важко було переплутати з кимось іншим.

Наступним кроком став проєкт «Гроші Вперед». Музиканти називали свій стиль Odessa Gangsta Folk — клезмер, міський фольклор, одеські пісні, трохи музичного хуліганства. У 2016 році вийшов альбом «Золото древніх одеситів / Music Of Ancient Odessites».

У ньому були «Гефілте Фіш», «Хаїм», «Молдаванка», «Єврейське весілля», «Лимончики», «Ліхтарики» та інші речі, які Шиндер не намагався поставити за музейне скло. Сенс був зворотний: витягти їх назовні, дати сучасну аранжування і знову змусити жити.

Далі одеська музика поїхала досить далеко від Молдаванки. У гастрольній історії Шиндера — США, Латинська Америка, Франція, Німеччина, Нідерланди, Польща, Ізраїль; фестивалі Sommerfestival der Kulturen у Штутгарті, FolkHerbst, International Klezmer Festival Fürth, Atlas Weekend, Jazz Koktebel.

НАновини нещодавно розповідали про схожий за внутрішньою логікою проєкт UkraYiddish, де українські пісні перекладають на ідиш, а єврейські — на українську. Це вже інше покоління і інша музика, але механізм знайомий: українська і єврейська культури тут існують не по різні боки музейного коридору, а продовжують розмовляти одна з одною. В Одесі така розмова взагалі йде давно, просто іноді з акордеоном.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Після 24 лютого веселі пісні нікуди не зникли. Просто поруч з’явилася війна

24 лютого 2022 року Фелікс Шиндер перебував за межами України. Пізніше він оселився у Франції. І тут його концертна біографія змінилася: музика Одеси продовжувала звучати, тільки все частіше поруч зі словом «концерт» з’являлося інше — благодійний.

Латвійське суспільне медіа LSM, розповідаючи про Шиндера в лютому 2026 року, зазначало, що з 2022-го він живе у Франції і активно гастролює по Європі з благодійними концертами. Серед міст, де він виступав, названі Вільнюс, Таллінн, Варшава і Краків.

Найбільш конкретний епізод вдалося відновити за документами паризького Théâtre de la Ville. 27 листопада 2022 року там пройшов великий Journée Odessa — «День Одеси». Вранці Шиндер супроводжував на губній гармошці читання української поезії Іллі Камінського і Катерини Бабкіної французькою, українською та англійською. Ввечері після дискусії «Яке майбутнє у України?» він разом з акордеоністом Іваном Нетепенком і скрипалем Євгеном Фаліним грав одеський фолк з клезмерськими інтонаціями.

А головне — Théâtre de la Ville прямо повідомив, що весь дохід Journée Odessa передавався благодійній організації With Hope for the Future, яка допомагала дітям України. Тут вже не потрібно додавати красивих слів: механізм зрозумілий — публіка купує квитки на українську культурну подію, дохід йде дітям, Шиндер виходить на сцену як один з учасників цієї програми.

В Ізраїлі його концерти вже допомагали українським дітям

Для ізраїльського читача є ще більш близький епізод.

Під час одного з попередніх турів Фелікса Шиндера по Ізраїлю організатори прямо вказували в афіші, що частина доходів від концертів буде передана дітям українських біженців, які перебували в Ізраїлі. Причому мова йшла не про якусь пізню інтерпретацію журналістів — ця формулювання збереглася безпосередньо на ізраїльських квиткових сторінках.

І це важлива частина нинішньої історії. А тому, що зв’язок Шиндера з українською громадою Ізраїлю вже була не тільки музичною.

Для людини, яка сама підлітком жила в Нетанії, потім повернулася додому в Одесу, а після російського вторгнення знову опинилася за межами України, історія українських біженців в Ізраїлі явно не виглядала чимось чужим і далеким.

Сьогодні це особливо відчувається на тлі того, що відбувається з самою єврейською Одесою. У червні 2026 року НАновини розповідали про міжнародну підтримку міської єврейської громади після російського удару, що зачепив комплекс «Ор Авнер Хабад» і дитячий будинок «Мішпаха Україна». 124 дитини встигли спуститися в укриття. Тому нинішній веселий концертний маршрут Шиндера існує поруч з абсолютно іншою реальністю його рідного міста.

Одеський гумор взагалі погано працює, якщо забути, навіщо він цьому місту стільки разів був потрібен.

І до війни благодійність для Шиндера не була новою професією

Було б зручно написати, що після 24 лютого артист раптово відкрив для себе благодійність. Тільки це неправда.

5 квітня 2016 року Шиндер брав участь в Одеському оперному театрі в концерті «Незабутня Квітка», присвяченому пам’яті української співачки Квітки Цісик. Разом з ним на сцену виходили Оксана Білозір, Євген Нищук, Оксана Муха, Віталій Козловський та інші виконавці. Проєкт мав благодійну складову і був пов’язаний з допомогою онкологічним пацієнтам і придбанням медичного обладнання.

Його колектив брав участь і в інших благодійних та екологічних ініціативах. Шиндер з’являвся на громадських акціях в Одесі, включаючи Всесвітній день прибирання, і взагалі справляв враження людини, якій недостатньо розповідати оточуючим, як вони повинні правильно жити.

При цьому тут важливо не переплутати дві різні історії. Колишній колектив Шиндера пізніше продовжив роботу під назвою Kommuna Lux, вже з іншим вокалістом. Після вторгнення Росії Kommuna Lux дійсно активно збирала допомогу для України, в тому числі для військових, купувала обладнання і автомобілі. Але це діяльність колишніх колег Фелікса, а не підстава написати, ніби все це особисто робив Шиндер. У НАновини такі речі краще розділяти, навіть коли дуже хочеться зробити героя ще героїчнішим.

А тепер — «Лехаїм, друзі!»

І після всієї цієї біографії назва нетанійського концерту починає звучати трохи інакше.

«Лехаїм, друзі!»

Можна, звичайно, перекласти просто: «За життя». Але тут занадто багато збіглося.

Людина народилася в Одесі, пожила підлітком в Ізраїлі, повернулася додому, вийшла на український «Голос», заново збирала стару єврейсько-одеську музику, потім знову опинилася в еміграції через війну. Грав благодійні концерти для України. В Ізраїлі частина доходів від його виступів віддавали дітям українських біженців. І тепер він знову приїжджає сюди з піснями міста, по якому Росія продовжує бити ракетами і дронами.

На сцені при цьому не очікується півторагодинного трауру. Якраз навпаки.

Будуть «Лимончики». Буде «Сім сорок». Буде Утьосов. Клезмер. Губна гармошка. «А Ідише маме». «Хава нагила». Буде публіка, яка десь напевно почне співати раніше артиста.

Тому що у Одеси з цим завжди було своєрідно: коли життя стає зовсім не смішним, вона чомусь особливо вперто продовжує сміятися.

І Шиндер цю інтонацію знає.

Де і коли

15 жовтня 2026, Хайфа — Матнас Адар, зал «Бейтену», вул. Єрушалаїм, 29. Початок — 19:00. Квиток — 166 ₪.

21 жовтня 2026, Нетанія — Аудиторіум імені Аріка Айнштейна, вул. Бней Берман, 6. «Лехаїм, друзі!». Початок — 19:00, тривалість — 1 година 30 хвилин. Квитки — 161–181 ₪.

23 жовтня 2026, Бат-Ям — Lagra Bar, вул. Ацрифім, 3. Початок — 19:00. Квиток — 166 ₪.

Квитки вже таки доступні на SHOWMAN.

А далі все просто. Як говорили в старих афішах Шиндера — тримайте кишеню. Цього разу туди покладуть трохи Одеси.

Цей проект охоплює події, починаючи з перського царя Кіра II Великого, який дозволив євреям повернутися до Юдеї, і закінчуючи Маккавейським повстанням (166—142 рр. до н. е.), що призвело до створення незалежного юдейського царства.

Це не просто запис лекції. Автор відео Борис, ведучий Wild Fox, 10 годин без перерви розповідав про те, як євреї долали історичні виклики, які сили стояли за їх звільненням і які уроки можна винести з їхньої боротьби .

Такий масштабний проект українською мовою – справжній прорив у популяризації історії євреїв серед україномовної аудиторії.

Автор каналу подає матеріал у захоплюючій і живій манері, перетворюючи складні історичні події на захоплюючу розповідь.

«Я слухав весь стрим 10 днів по годині на день, і це було шикарно. Дай Боже, щоб середньостатистичний громадянин так добре знав нашу ж історію, як Борис знає історію євреїв», – пише Ігаль Левін, відомий ізраїльський військовий експерт та блогер.

Що робить цей проект унікальним:

• Детальний аналіз Маккавейської війни та її значення для історії Ізраїлю.
• Розвиток єврейського народу в епоху Перської та Грецької імперій.
• Історія створення Старого Завіту (П’ятикнижжя) та формування релігійної традиції.
• Роль Римської імперії та її вплив на євреїв.
• Опис сект іудейських містиків, що жили в пустелях біля Мертвого моря.

Маккавейська війна: боротьба за свободу єврейського народу

Однією з центральних тем відео є знамените Маккавейське повстання – боротьба євреїв проти Селевкідської імперії, яка намагалася насильно еллінізувати єврейський народ.

Очолив повстання Іуда Маккавей – військовий лідер, якого називали «Молотом». Він став символом партизанської війни та єврейського спротиву. Після безлічі битв повсталі змогли здобути незалежність, що призвело до утворення Хасмонейського царства – попередника сучасного Ізраїлю.

«Я розповім вам історію хоробрих воїнів, легендарних переписувачів, містиків та фанатиків. Історію єврейського народу епохи Персії та Еллади», – каже автор Wild Fox у своєму відео.

Чому варто подивитися це відео?

Якщо вам цікава історія євреїв, боротьба за їх незалежність та роль Ізраїлю у стародавньому світі – цей контент є обов’язковим для перегляду. Це не просто документальний фільм, а живий діалог з аудиторією, який веде людина, яка знає свою справу.

Переваги цього проекту:
✔ 10 годин глибокого занурення в єврейську історію.
✔ Якісний український контент, який не поступається світовим аналогам.
✔ Освітлення важливих подій, що вплинули на формування Ізраїлю.
✔ Професійна подача матеріалу, яка привертає увагу глядача.

Популяризація історії євреїв українською мовою

Канал Wild Fox відомий своїми освітніми проектами та розвитком історичної науки в Україні. Крім цього 10-годинного відео, на каналі можна знайти багато інших матеріалів, присвячених історії стародавнього світу, України та Ізраїлю.

Мета проекту – популяризація знань про культуру, традиції та боротьбу єврейського народу за свою незалежність.

«Сьогодні я розповім вам історію, яку можна назвати однією з найбезперервніших у світі – від стародавньої Месопотамії до наших днів», – каже ведучий відео.

Український історичний канал Wild Fox

адреса каналу – https://www.youtube.com/@wildfoxfilm 

Український YouTube-канал Wild Fox Film присвячений популяризації знань про історію та культуру України. Команда відеопродакшена прагне підвищити рівень історичної обізнаності населення, пропонуючи якісний та різноманітний контент.

Основні напрямки каналу:

• Історичні огляди: Глибокі дослідження ключових подій української історії.
• Культурні аспекти: Відео, присвячені традиціям, звичаям та культурній спадщині України.
• Аналіз міфів: Викриття історичних міфів та стереотипів, пов’язаних з українським минулим.

Приклади відео на каналі:

• “Давня історія єврейського народу” – докладна розповідь про давню історію євреїв.
• “Маккавейська війна: боротьба за свободу” – детальний аналіз повстання євреїв проти Селевкідського царства.
• “Культура та традиції України” – серія відео, присвячених українським традиціям та звичаям.

Канал Wild Fox Film є цінним ресурсом для всіх, хто цікавиться історією та культурою України, пропонуючи глибокий та захоплюючий контент для широкої аудиторії.

Укладання

Історія єврейського народу – це не просто минуле. Це основа національної ідентичності та приклад боротьби за свободу, який є актуальним і сьогодні. Український канал Wild Fox зробив важливу справу, створивши безпрецедентне 10-годинне відео, яке обов’язково варто подивитися.

Це доказ того, що цікавість історії єврейського народу не згасає, а навпаки – тільки посилюється.

Якщо вам важлива історична правда та глибокий аналіз – не пропустіть цей унікальний проект!

…

Читати  в WhatsApp — каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю
Читати в Telegram — каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Нею оплачують рекламу в Facebook, Instagram і Google, підписки на робочі сервіси, хостинг, домени, онлайн-магазини, додатки, поїздки, доставку, міжнародні платформи та десятки дрібних регулярних платежів.

Поки все працює — це зручно. Але як тільки рекламний кабінет списав більше очікуваного, підписка продовжилася автоматично, закордонний сервіс відхилив платіж або картку довелося перевипустити, стає зрозуміло: тримати всі платежі на одній основній картці не завжди розумно.

На цьому фоні все більше користувачів дивляться в бік окремих віртуальних карток. Один із сервісів, який активно обговорюють у цій темі, — RedotPay.

Його часто називають криптокарткою, але для звичайного користувача важлива не тільки криптовалюта.

RedotPay може бути цікавий як окремий платіжний інструмент: для онлайн-оплат, рекламних кабінетів, міжнародних сервісів, мобільних гаманців, лімітів, а також роботи з USDT, USDC, BTC, ETH та іншими підтримуваними цифровими активами.

Офіційно RedotPay описує себе як платіжний додаток і stablecoin-based card, яке пов’язує цифрові активи з повсякденними платежами, а в довідковому центрі сервісу зазначено, що для отримання картки потрібно завантажити додаток, зареєструватися, пройти перевірку особи, додати криптоактиви через on-chain deposit або купити crypto, а потім подати заявку на віртуальну або фізичну картку.

Що таке RedotPay простими словами

RedotPay — це не звичайна банківська картка з ізраїльського банку. Це окремий платіжний сервіс з віртуальною і, залежно від умов, фізичною карткою.

Його можна розглядати відразу в кількох сценаріях.

1. Перший сценарій — RedotPay як віртуальна картка для онлайн-платежів: реклама, підписки, магазини, міжнародні сервіси, робочі інструменти.
2. Другий сценарій — RedotPay як картка для оплати через телефон, вона додається в Google Wallet або Apple Wallet.
3. Третій сценарій — RedotPay як криптогаманець і платіжний додаток, де користувач може працювати з підтримуваними цифровими активами, поповнювати баланс, переводити кошти, купувати криптоактиви і використовувати їх для платежів.

В офіційних описах RedotPay вказує віртуальні і фізичні картки, оплату BTC, ETH, USDT, USDC та іншими активами, мобільні платежі, можливість оплати онлайн і в магазинах, а також використання картки у великій кількості торговців по всьому світу.

Але важливий момент: RedotPay не варто сприймати як “картку без правил”. Це фінансово-платіжний інструмент зі своїми лімітами, комісіями, перевіркою особи, правилами поповнення, обмеженнями по країнах і можливими питаннями по походженню коштів.

Навіщо потрібна окрема віртуальна картка

Головна користь окремої віртуальної картки — контроль.

Коли основна банківська картка прив’язана до всіх сайтів і сервісів, користувач фактично відкриває доступ до свого головного платіжного інструменту десяткам різних платформ. Це не завжди небезпечно, але часто незручно.

Наприклад, власник малого бізнесу запускає рекламу в Facebook і Google.

Паралельно він платить за домени, хостинг, CRM, розсилки, дизайнерські сервіси, AI-інструменти, Canva, Adobe, підписки, маркетплейси і додатки. Через кілька місяців вже складно зрозуміти, де робочі витрати, де особисті платежі, де реклама, а де автоматичне продовження старої підписки.

Окрема віртуальна картка RedotPay дозволяє розділити платежі. Одну картку можна використовувати тільки для реклами. Іншу — для підписок. Третю — для поїздки або онлайн-покупок. Навіть якщо щось піде не так, основна банківська картка не буде прив’язана до кожного сервісу підряд.

Для користувачів в Ізраїлі це особливо актуально, тому що багато хто працює з міжнародними платформами, оплачує послуги за кордоном, веде рекламні кабінети на різних мовах і використовує сервіси, які не завжди ідеально працюють з місцевими картками.

Оплата реклами в Facebook, Instagram і Google

Одна з головних болей бізнесу — рекламні платежі.

Facebook Ads, Instagram Ads і Google Ads списують гроші регулярно. Іноді списання йде після накопичення певної суми, іноді за графіком, іноді після зміни лімітів в рекламному кабінеті. Якщо до реклами прив’язана основна картка, то рекламний бюджет змішується з особистими та іншими робочими витратами.

Окрема RedotPay картка може допомогти навести порядок. Її можна використовувати тільки під рекламу, поповнювати на потрібну суму і контролювати витрати по проекту.

RedotPay в довідковому центрі окремо згадує, що після активації картки інформація синхронізується з платформами на кшталт PayPal, Google Pay і Facebook, але це не означає, що кожен платіж в кожному рекламному кабінеті завжди буде проходити без відмов. У рекламних платформ, банків, платіжних мереж і самого сервісу можуть бути свої правила перевірки платежів.

Тому правильний підхід такий: спочатку тестувати невеликі суми, перевіряти, як картка проходить в потрібному рекламному кабінеті, і тільки потім використовувати її для регулярних бюджетів.

Ліміти на один платіж і на день

Ще одна сильна сторона окремої картки — можливість обмежувати витрати.

Якщо сервіс дозволяє встановити ліміт на разовий платіж і денний ліміт, це зручно для реклами, підписок, онлайн-покупок і командних витрат. Користувач може заздалегідь обмежити суму, яку картка зможе витратити за один раз або за день.

Це важливо, коли картка прив’язана до рекламного кабінету. Наприклад, якщо ви хочете витратити на тест реклами не більше певної суми, ліміт допомагає знизити ризик несподіваного списання.

Це також корисно для підписок. Старий сервіс не зможе списати більше, ніж дозволено лімітом. А якщо картка використовується тільки під конкретний проект, витрати простіше контролювати.

В довідковому центрі RedotPay є окремі матеріали по лімітам і комісіям картки, а також розділ по використанню картки, де серед питань вказано налаштування transaction limits. Перед активним використанням потрібно дивитися актуальні ліміти саме в своєму акаунті, тому що умови можуть відрізнятися за типом картки, країною, рівнем перевірки і правилами сервісу.

Google Wallet і Apple Wallet: картка в телефоні

Багатьом користувачам вже не потрібен пластик. Вони платять телефоном: в магазинах, кафе, транспорті, додатках і сервісах.

Тому важливе питання: чи можна додати віртуальну картку в мобільний гаманець?

У RedotPay є окремі інструкції по прив’язці віртуальної картки до Google Pay, а також розділ довідкового центру по digital wallets, де є матеріали по Google Pay і Apple Pay. На сайті RedotPay також є окрема сторінка про RedotPay Card on Apple Pay.

Для читача це означає просту річ: якщо функція доступна для його картки, країни, пристрою і акаунта, віртуальна картка може стати звичайним платіжним інструментом в телефоні. Для Ізраїлю – доступна.

Але тут не можна обіцяти занадто багато. Перед використанням потрібно перевірити, чи підтримується додавання картки саме у вас: в Ізраїлі (можна), на вашому пристрої, з вашим акаунтом, з вашою версією картки і в вашому мобільному гаманці.

Якщо картка додалася в Google Wallet або Apple Wallet, це зручно для звичайних покупок. Якщо ні — її все одно можна розглядати як картку для онлайн-платежів, реклами, підписок і міжнародних сервісів.

Криптогаманець всередині RedotPay: не тільки картка

RedotPay цікавий не тільки як віртуальна картка. Всередині сервісу є логіка гаманця і роботи з цифровими активами.

Офіційна сторінка завантаження додатка RedotPay перераховує серед можливостей Personal: Card, Send to bank & e-wallet, Send to RedotPay user, Multi-Currency Wallet, Credit, Earn, Swap і P2P Marketplace. Це показує, що сервіс закриває не один сценарій, а кілька: картка, гаманець, перекази, обмін і робота з різними платіжними функціями.

Для користувача це може бути зручно, якщо він вже працює з USDT або іншими активами. Наприклад, він може поповнити баланс, використовувати підтримуваний актив для оплати карткою, переводити кошти всередині доступних функцій або купувати криптоактиви через додаток.

Але чим більше функцій, тим більше відповідальності. Потрібно розуміти комісії, мережі, ліміти, правила переказу, умови виведення і вимоги перевірки особи.

USDT, USDC, BTC, ETH та інші активи

RedotPay в описах додатка вказує підтримку платежів з BTC, ETH, USDT, USDC та іншими активами. Але актуальний список завжди краще перевіряти всередині додатка, тому що підтримувані активи, мережі і умови можуть змінюватися.

Для більшості користувачів найзрозуміліший сценарій — USDT або USDC, тому що це stablecoins. Але навіть тут є ризик помилки: USDT може існувати в різних мережах, і переводити його потрібно тільки на правильну адресу в правильній мережі.

Поповнення криптовалютою: де найчастіше помиляються

В довідковому центрі RedotPay описаний стандартний спосіб поповнення криптовалютою: відкрити додаток, перейти в Home > Deposit, вибрати валюту, наприклад USDT, і потім вибрати відповідну мережу для обраної валюти.

Найнебезпечніша помилка — думати, що “USDT — він всюди USDT”.

Для користувача це може закінчитися проблемою. Якщо вибрати неправильну мережу або відправити не той актив, депозит може не прийти. Тому перед переказом великої суми краще зробити тестовий переказ на невелику суму і переконатися, що адреса, мережа і актив вибрані правильно.

Це особливо важливо для людей, які раніше користувалися тільки звичайною банківською карткою і не звикли до криптогаманців. У банку іноді можна скасувати або оскаржити операцію. У криптопереказах помилка мережі або адреси може бути набагато складнішою.

Поповнення з звичайної банківської або кредитної картки

Для користувачів з Ізраїлю важливе питання звучить так: чи можна поповнити RedotPay не тільки переказом криптовалюти з зовнішнього гаманця, а через звичайну банківську або кредитну картку?

В довідковому центрі RedotPay зазначено, що користувач може купувати підтримувані криптовалюти в додатку за допомогою credit/debit card, а також інших доступних методів оплати.

Але для ізраїльського користувача це потрібно перевіряти практично.

Може пройти одна картка і не пройти інша. Банк може відхилити операцію. Платіжний провайдер може взяти комісію. Можуть бути ліміти на покупку, обмеження по країні, вимоги KYC або додаткові перевірки.

Тому правильне формулювання таке: RedotPay вказує можливість покупки підтримуваних криптоактивів з credit/debit card, але перед використанням потрібно перевірити, проходить чи саме ваша ізраїльська банківська або кредитна картка, які комісії застосовуються і чи немає обмежень з боку банку або сервісу.

Перекази між гаманцями і користувачами

Ще один сценарій — перекази.

Якщо сервіс дозволяє відправляти кошти іншим користувачам RedotPay, працювати з multi-currency wallet, переказами на bank & e-wallet або іншими функціями, це може бути зручно для тих, хто часто робить міжнародні платежі або розділяє робочі і особисті кошти.

Але тут знову важливо не обіцяти зайвого. Кожна функція може мати окремі умови: країна, валюта, комісія, швидкість, ліміт, KYC, доступність для конкретного користувача.

Тому в статті краще писати не “можна все”, а “в додатку заявлені різні функції для картки, гаманця, переказів і управління коштами; перед використанням конкретної операції потрібно перевірити її доступність і умови”.

Такий підхід безпечніший і чесніший.

Чим RedotPay відрізняється від звичайної банківської картки

Звичайна банківська картка прив’язана до рахунку в банку. RedotPay — окремий платіжний сервіс.

У цьому є плюси.

Можна не прив’язувати основну банківську картку до всіх сайтів.

Можна використовувати окрему картку для реклами.

Можна відокремити робочі витрати від особистих.

Можна встановити ліміти.

Можна використовувати віртуальну картку для підписок і міжнародних сервісів.

Можна додати картку в мобільний гаманець, якщо функція доступна.

Можна працювати з підтримуваними цифровими активами.

Але є і обмеження.

Це не банк у звичному сенсі.

Є правила сервісу.

Є комісії.

Є KYC.

Є ліміти.

Є ризик відхилення платежів.

Є ризик помилок при криптопереказах.

Є податкові і банківські питання, якщо мова йде про значні суми і цифрові активи.

Саме тому RedotPay краще розглядати не як заміну ізраїльському банку, а як додатковий платіжний інструмент для конкретних завдань.

Кому RedotPay може бути корисний

RedotPay може бути цікавий підприємцям, маркетологам, власникам сайтів, фрілансерам, digital-спеціалістам і всім, хто регулярно оплачує міжнародні сервіси.

Наприклад, якщо ви запускаєте рекламу в Facebook, Instagram або Google, окрема картка допомагає відокремити рекламний бюджет від особистих витрат.

Якщо ви оплачуєте хостинг, домени, SEO-сервіси, AI-інструменти, CRM, розсилки, дизайн-платформи і підписки, віртуальна картка допомагає не прив’язувати до всього основну банківську картку.

Якщо ви часто подорожуєте або купуєте в закордонних онлайн-магазинах, окрема картка може бути зручним запасним платіжним інструментом.

Якщо у вас вже є USDT, USDC або інші підтримувані активи, RedotPay може бути цікавий як зв’язка між цифровими активами і повсякденними платежами.

Якщо вам важливо платити телефоном, варто перевірити підтримку Google Wallet і Apple Wallet для вашої картки і країни.

Кому краще не поспішати

RedotPay не варто використовувати на емоціях.

Не варто поспішати, якщо ви не розумієте, чим відрізняється банк, картка, криптогаманець, біржа і платіжний сервіс.

Не варто поспішати, якщо ви не знаєте, що таке мережа переказу.

Не варто поспішати, якщо ви думаєте, що USDT в будь-якій мережі можна відправляти на будь-яку USDT-адресу.

Не варто поспішати, якщо ви шукаєте “анонімну картку”, “обхід банку” або “платежі без питань”.

Не варто заводити великі суми, поки ви не перевірили комісії, ліміти, підтримку, правила виведення та роботу картки на невеликих платежах.

І особливо не варто використовувати такі сервіси для сумнівних операцій. Будь-який нормальний платіжний сервіс працює з правилами, перевірками та обмеженнями.

Що перевірити перед реєстрацією

Перед реєстрацією в RedotPay користувачу з Ізраїлю варто пройти невеликий чек-лист.

Чи доступний сервіс для вашої країни та вашого документа.

Які документи потрібні для перевірки особи.

Які комісії є за випуск та використання картки.

Які ліміти є на один платіж та на день.

Чи можна встановити потрібні ліміти вручну.

Чи можна додати картку в Google Wallet.

Чи можна додати картку в Apple Wallet.

Чи проходить картка в Facebook Ads, Instagram Ads та Google Ads.

Чи підходить картка для ваших підписок та онлайн-сервісів.

Чи можна купити підтримувані криптоактиви з вашої банківської або кредитної картки.

Які комісії бере платіжний провайдер при покупці з картки.

Які криптоактиви підтримуються.

Які мережі доступні для USDT або інших активів.

Чи можна переводити кошти іншим користувачам.

Чи можна вивести залишок.

Як працює підтримка.

Що робити при спірному списанні.

Що робити, якщо депозит не прийшов.

Які умови у реферальної програми.

Це не бюрократія, а нормальна фінансова гігієна. Чим раніше користувач перевірить ці питання, тим менше сюрпризів буде потім.

Реферальна програма RedotPay: як говорити чесно

У RedotPay є реферальна програма. Користувач може запросити іншу людину за посиланням або кодом і отримати винагороду, якщо запрошений виконає умови сервісу.

Для медіа це важливо подавати прозоро. Не потрібно маскувати реферальне посилання під “нейтральну рекомендацію”. Читач повинен розуміти, що автор або редакція може отримати винагороду.

Нормальна формулювання виглядає так:

Зареєструватися і самостійно вивчити умови RedotPay можна за посиланням:

https://url.hk/i/en/0h7rn

Матеріал містить реферальне посилання. Якщо ви зареєструєтеся за ним і виконаєте умови RedotPay, автор або редакція може отримати винагороду. Це не є фінансовою, інвестиційною, податковою або юридичною консультацією.

Головні ризики, про які потрібно пам’ятати

Перший ризик — комісії. У картки, покупки криптоактивів, обміну, виведення, платежів або обслуговування можуть бути різні комісії. Їх потрібно дивитися до операції, а не після.

Другий ризик — ліміти. Якщо платіж не проходить, причина може бути не в магазині, а в ліміті картки, ліміті сервісу, налаштуваннях акаунта або правилах платіжної мережі.

Третій ризик — KYC. RedotPay вимагає перевірку особи для отримання картки, і це нормальна частина роботи подібних сервісів. У довідковому центрі отримання картки прямо пов’язане з identity verification.

Четвертий ризик — помилки при криптопереказах. Неправильна мережа, неправильний актив або неправильна адреса можуть створити серйозну проблему.

П’ятий ризик — відхилення платежів. Не кожен сервіс зобов’язаний прийняти конкретну картку. Рекламні кабінети, підписки, магазини та платіжні системи можуть мати власні правила.

Шостий ризик — питання банку або податкового спеціаліста. Якщо йдеться про цифрові активи та значні суми, важливо зберігати історію операцій, підтвердження покупки, перекази, виписки та документи про походження коштів.

Як почати безпечніше

Найрозумніший спосіб — не починати з великої суми.

Спочатку потрібно завантажити додаток, вивчити умови, пройти реєстрацію та перевірити, які функції доступні саме вам.

Потім можна оформити віртуальну картку, подивитися комісії, ліміти та налаштування безпеки.

Після цього варто зробити невелику тестову оплату: наприклад, в онлайн-сервісі або там, де ви реально плануєте використовувати картку.

Якщо ви хочете використовувати картку для реклами, спочатку перевірте її на невеликому рекламному бюджеті.

Якщо ви хочете поповнювати криптовалютою, спочатку зробіть тестовий переказ невеликої суми.

Якщо ви хочете купувати crypto з звичайної банківської або кредитної картки, спочатку перевірте, чи проходить ваша ізраїльська картка і яка підсумкова комісія.

Якщо ви хочете платити телефоном, перевірте додавання в Google Wallet або Apple Wallet.

Такий підхід не гарантує відсутність проблем, але сильно знижує ризик неприємних сюрпризів.

Часті питання

RedotPay — це банківська картка?

Ні, це не звичайна банківська картка з ізраїльського банку. Це окремий платіжний сервіс з віртуальною і, залежно від умов, фізичною карткою.

Чи можна використовувати RedotPay в Ізраїлі?

Перед реєстрацією потрібно перевірити доступність сервісу, KYC та функцій саме для користувачів з Ізраїлю. Умови можуть залежати від країни, документа, акаунта та внутрішніх правил сервісу.

Чи можна оплачувати рекламу в Facebook, Instagram та Google?

Картку можна розглядати для рекламних платежів, але кожен рекламний кабінет потрібно тестувати окремо. Платіж може залежати від правил платформи, картки, лімітів та перевірки.

Чи можна встановити ліміт на один платіж та на день?

У RedotPay є довідкові матеріали по лімітах та використанню картки. Перед використанням потрібно перевірити, які ліміти доступні саме у вашому акаунті і чи можна налаштувати їх під ваші завдання.

Чи можна додати картку в Google Wallet або Apple Wallet?

У RedotPay є інструкції по Google Pay та Apple Pay, але доступність потрібно перевіряти для своєї країни, пристрою, акаунта та конкретної картки.

Чи можна платити в звичайних магазинах?

Якщо картка додана в мобільний гаманець і підтримується конкретним терміналом, її можна використовувати для безконтактної оплати. Але перед цим потрібно перевірити доступність функції та протестувати платіж.

Які криптоактиви підтримує RedotPay?

В офіційних описах додатку вказані BTC, ETH, USDT, USDC та інші активи. Актуальний список краще перевіряти в додатку.

Чи можна поповнити RedotPay через USDT?

У довідковому центрі RedotPay описано поповнення через Deposit з вибором валюти, наприклад USDT, та відповідної мережі. Головне — вибрати правильну мережу і не відправляти велику суму без тесту.

Чи можна поповнити RedotPay з звичайної банківської або кредитної картки?

RedotPay вказує, що підтримувані криптовалюти можна купувати в додатку за допомогою credit/debit card та інших доступних методів оплати. Але користувачу з Ізраїлю потрібно перевірити, чи проходить його конкретна картка, які комісії застосовуються і чи немає обмежень банку.

Це фінансова рекомендація?

Ні. Такий матеріал повинен бути інформаційним оглядом. Рішення про реєстрацію, поповнення, покупку цифрових активів або використання картки користувач приймає самостійно.

Висновок

RedotPay може бути цікавий користувачам в Ізраїлі не тільки як криптосервіс, але і як окрема віртуальна картка для онлайн-оплат, реклами, підписок, міжнародних сервісів та платежів через телефон.

Його практична цінність — у розділенні витрат та контролі. Основну банківську картку не обов’язково прив’язувати до всіх сайтів. Для реклами можна використовувати окремий платіжний інструмент. Для підписок можна поставити ліміти. Для онлайн-покупок можна тримати окрему картку. Для цифрових активів можна використовувати гаманець, поповнення та підтримувані платіжні функції.

Але RedotPay не потрібно сприймати як “просту картку без питань”. Це сервіс з KYC, комісіями, лімітами, правилами, підтримуваними країнами, мережами, платіжними умовами та можливими ризиками.

Перед реєстрацією варто спокійно перевірити умови, протестувати невелику суму, розібратися з лімітами, зрозуміти правила поповнення, переконатися в доступності Google Wallet або Apple Wallet і не зберігати великі суми без розуміння всіх умов.

Зареєструватися і самостійно вивчити умови RedotPay можна за посиланням:

https://url.hk/i/en/0h7rn

Матеріал містить реферальне посилання. Якщо ви зареєструєтеся за ним і виконаєте умови RedotPay, автор або редакція може отримати винагороду. Це не є фінансовою, інвестиційною, податковою або юридичною консультацією.

– https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Це історія про поп-хіти, які пережили десятки плейлистів і все одно працюють у залі. І так, тут важливий контекст останніх років: частина аудиторії приходить не тільки за ностальгією.

Афіша туру: дати, міста, майданчики

Хайфа — 30 квітня 2026

Четвер, 20:00
Кір’ят-Хаїм, Театрон а-Цафон, вул. Бейлінсон 41

Ціни: 336–756 ₪

Тель-Авів — 2 травня 2026

Субота, 20:00
Тель-Авівський університет, аудиторіум «Смоларш», вул. д-р Джордж Вейс (ворота 4)

Ціни: 356–856 ₪

Ашдод — 4 травня 2026

Понеділок, 20:00
Центр сценічних мистецтв, вул. Дерех а-Арец 1

Ціни: 336–756 ₪

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Як проходить вечір

Відкриття дверей: 19:00

Початок концерту: 20:00

Тривалість: близько 100 хвилин

Формат: живий звук

Вікові правила: гості молодше 14 років — тільки в супроводі повнолітніх дорослих.

Окремо зазначається побутова річ, але в Ізраїлі вона важлива: краще не розраховувати «встигну впритул». Вечір починається за розкладом, вхідний потік у великих залах буває щільним.

«Любов врятує світ»: що буде на сцені і чому це працює

Золотий період «ВІА Гра» — без зайвих пояснень

Віра Брежнєва — солістка золотого складу групи «ВІА Гра». Це звучить як рядок з прес-релізу, але сенс зрозумілий: мова про пісні, які для багатьох стали «точкою часу».

Не обов’язково бути фанатом, щоб пам’ятати приспіви. Зал зазвичай робить решту.

Сольні хіти — той випадок, коли “впізнають з перших акордів”

У програмі заявлені найвідоміші сольні композиції. Організатори описують концерт як вечір про почуття, близькість і те, що здається простим, поки не стане складно.

За відчуттями такого формату, тут не про “ідеальне шоу заради шоу”. Скоріше про контакт. Співачка тримає зал не тільки музикою, але й тим, як розмовляє між піснями — спокійно, без демонстративної дистанції.

Живий звук і ефект «особистої зустрічі»

Фраза «кожен концерт — це щирий розмова з глядачем» зазвичай виглядає рекламно. Але у Брежнєвої цей тезис давно вбудований в образ: м’яка подача, зрозумілі пісні, людська інтонація.

І ось тут доречна одна деталь, важлива саме для нашої аудиторії: НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ставить цю афішу не просто як розвагу на вихідні. Для багатьох ізраїльтян з українським досвідом такі концерти — ще й спосіб утримати себе в нормальності, коли новини весь час тягнуть назад у війну.

Неймовірно, але факт: іноді людям дійсно потрібен вечір, який тримається на простій думці — цей світ може врятувати тільки любов.

Після 2022 року: допомога Україні та перехід до українських пісень

Волонтерство, гуманітарна робота, благодійні проекти

Після 24 лютого 2022 Віра Брежнєва публічно зайняла антивоєнну позицію і говорила про війну як про трагедію для України та мирних жителів.

Далі були конкретні дії: волонтерська робота на гуманітарних складах у Європі, участь у зборі допомоги, підключення аудиторії до благодійних ініціатив.

У її публічній лінії останніх років регулярно звучить одна і та ж рамка: допомагати не «в теорії», а через зрозумілі, перевірені механізми — гроші, логістика, партнерства, адресна підтримка.

Важливо й інше: ця позиція зчитується як прямий конфлікт з політикою кремля і курсом путіна. Навіть коли прізвище не вимовляють у кожному повідомленні — сенс прозорий.

Що змінюється у сприйнятті концерту в Ізраїлі

Для Ізраїлю ця тема не віддалена.

У залах Хайфи, Тель-Авіва, Ашдода часто сидять поруч люди з різним досвідом: хтось приїхав давно, хтось — після 2022, хтось просто виріс на цих піснях і хоче вечір без тяжкості.

І все одно фон присутній. Він не обов’язково вимовляється зі сцени, але він впливає на те, як зал реагує, як слухають, як аплодують після паузи.

Україномовний поворот: приклади, які зазвичай називають першими

Після 2022 у Брежнєвої помітно посилилася україномовна лінія — не як разова «демонстрація позиції», а як стійкий шар у релізах і публічному образі.

Що частіше всього наводять у приклад:

«Вишиванка» (дует з TAYANNA, 2022)
Трек виходив як україномовний реліз і в українських/лайфстайл-медіа описувався як робота з сильною ідентичнісною рамкою («код нації» і т.п.).

«Такі ми люди» (2023)
Україномовна композиція, навколо якої медіа окремо цитували її слова про внутрішні зміни і новий етап.

Міні-альбом “Дякую” (2023)
Факт виходу релізу фіксується на стримінгах (як EP).

Важливо, що це не «одна пісня для галочки»: за інтерв’ю та релізною логікою видно, що україномовний напрямок став стійким — частиною того, як вона зараз себе позиціонує.

Є й інші україномовні роботи — їх сенс зазвичай один: мова стає частиною особистої та політичної реальності, а не тільки питанням ринку.

Про Віру Брежнєву

Віра Брежнєва (справжнє ім’я — Віра Вікторівна Галушка) народилася 3 лютого 1982 року в Дніпродзержинську (нині Кам’янське, Дніпропетровська область, Україна). За національністю — українка, громадянка України.

Освіту отримала в Дніпровському національному університеті залізничного транспорту. Музична кар’єра почалася на початку 2000-х, а вже в 2003 році вона увійшла до складу групи «ВІА Гра», де виступала до 2007 року. Цей період вважається часом «золотого складу» колективу.

З 2007 року Віра розвиває сольну кар’єру. Працює в жанрі поп-музики, виступає як співачка, актриса та телеведуча. Основний інструмент — вокал. У різні роки співпрацювала з Костянтином Меладзе, Потапом, Dan Balan, DJ Smash, Артуром Пирожковим, Monatik та іншими артистами.

У професійному середовищі відома під сценічними іменами Віра Брежнєва та VIRA. Після 2022 року почала активніше використовувати україномовний творчий формат.

Відзначена державними нагородами України, в тому числі орденом княгині Ольги III ступеня.

У різні роки перебувала у шлюбі з Михайлом Кіперманом та Костянтином Меладзе.

Як купити квитки

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Для багатьох це не «пам’ятна дата» і не формальність. Донецький аеропорт став одним з перших символів російської агресії проти України — ще задовго до повномасштабного вторгнення. Там вперше в концентрованому вигляді проявилося те, що потім повторювалося знову і знову: коли противник не може зламати оборону прямим боєм, він намагається знищити саму точку опору разом з людьми, перетворюючи будівлю на братську могилу.

У цей день згадують усіх «кіборгів» — захисників аеропорту. Але в рубриці «Євреї з України» неможливо пройти повз ім’я Євгена Яцини, позивний «Беня» — наймолодшого воїна-кіборга, загиблого в січні 2015 року в новому терміналі Донецького аеропорту.

Детальніше про оборону донецького аеропорту – «Люди витримали, бетон — ні»: в Україні 20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Хто такий Євген Яцина і чому його позивний звучить особливо

Євген народився 25 січня 1989 року. Киянин, Печерськ. Навчався в Київському національному лінгвістичному університеті, на економічному факультеті. Друзі згадували його як зірку університетського КВК і «людину-оркестр» — яскравого, живого, дуже комунікабельного.

Прізвисько «Беня» було частиною його життя ще до фронту, а потім стало позивним. І в цій деталі — важлива інтонація для єврейської громади: Євген вітав друзів словом «шалом», відгукувався на «Беня», і ця манера спілкування запам’яталася багатьом сильніше будь-яких офіційних біографій. Пізніше повідомлялося, що мама Євгена — єврейка, а сам він встиг побувати в Ізраїлі і був в Єрусалимі.

Ці штрихи важливі не для «походження заради походження». Вони показують, що єврейська лінія в історії Євгена — не декоративний підпис в кінці, а частина його живої мови, звичок і зв’язків.

Оборона Донецького аеропорту: чому це стало символом

Оборона аеропорту тривала місяцями. Новий термінал перетворювався на руїни прямо під час боїв — під обстрілами, штурмами, підривами. Там війна йшла не по карті, а по сходах, коридорах, проломах у стінах. Люди утримували позиції в умовах, де кожен день міг стати останнім.

Слово «кіборги» з’явилося як спроба пояснити те, що виглядало неможливим: українські військові трималися так уперто, що навіть противник називав їх «не людьми». І це важливий момент для розуміння сучасної війни: російська сторона з самого початку діяла за логікою знищення, а не «переговорів» чи «спорів».

Тоді, у 2015-му, термінал підірвали, і частина захисників опинилася під завалами. Сьогодні, в роки повномасштабної війни, той самий принцип працює по всій країні: удари по містах, енергетиці, житлових будинках — щоб зруйнувати не тільки оборону, але й здатність суспільства жити.

Останній зв’язок і дні, які обірвалися в терміналі

Останній раз Євген, боєць 81-ї бригади 90-го окремого аеромобільного десантного батальйону, виходив на зв’язок 18 січня 2015 року. Точно перебував цього дня в новому терміналі Донецького аеропорту.

За словами товаришів по службі, 19 січня він був поранений (рвана рана щоки) і контужений.
Ввечері 20 січня Євген потрапив під обвал будівлі аеропорту після підриву. Побратими витягли його з-під завалів. За їх словами, у нього були переломи обох ніг і важка травма хребта — він вже не міг пересуватися. При ньому був жетон з прізвищем та індивідуальним кодом.

Він не дожив до свого 26-го дня народження — 25 січня залишалися лічені дні.

У різних свідченнях зустрічається різна фіксація дати загибелі — 19, 20 або 21 січня. Але сенс один: Євген загинув в останні дні оборони нового терміналу, в тій самій точці, де війну довели до буквального обвалення будівлі на людей.

«Георгію Борисовичу, шалом…»: слова Георгія Туки

Волонтер Георгій Тука згадував Євгена коротко і так, як говорять про близьку людину — без зайвої «літератури»:

«Женя. Женя Яцина. Позивний “Беня”. Киянин. Печерськ. 25 років. Я познайомився з Женею ще тоді, коли батальйон стояв у Житомирі. У Жені була можливість “відкосити” від призову, але, як чоловік, як громадянин, він не став цього робити, а чесно пішов виконувати свій обов’язок. Женя був наймолодшим бійцем батальйону. Без перебільшення, загальним улюбленцем. Найвеселішим, найкомунікабельнішим, найконтактнішим. Кожен раз наша телефонна розмова починалася зі слів: Георгію Борисовичу, шалом!… Досі комок у горлі…»

Ця цитата тримає в собі те, чого часто не вистачає офіційній пам’яті: голос, звичку, життя. Не «портрет героя», а людини, якої реально не вистачає.

«Єрусалимська нитка»: розповідь матері

Мама Євгена, Світлана, говорила про те, що син помер через закриті переломи ніг. І згадувала деталь, від якої у багатьох дійсно стає комок у горлі:

Колись вона привезла з Ізраїлю єрусалимську нитку. Коли Женя приїжджав з Житомира, вона таємно вшивала цю нитку в його форму — в кишені, манжети, «усюди». Робила це тихо, тому що син вважав такі речі «дурницями».

Але перед виїздом у Водяне Євген одягнув штани Павла Туки — свої були брудними. І пізніше, коли мати дізналася про це, вона сказала: «Ну, тепер зрозуміло, чому це були ноги — на штанах не було маминих ниток».

Ця історія — не про містику і не про «обереги». Це про материнську спробу утримати сина в житті будь-яким способом, навіть найнепомітнішим. І про те, як війна обриває такі спроби безжально і буденно.

Допомога друзів і те, що не встигли передати

Після відходу Євгена в армію друзі зібрали в соцмережах понад 40 тисяч гривень на тепловізор, термобілизну і захисні засоби. Але передати йому не встигли.

Ця деталь дуже точно показує, як жила Україна в перші роки війни: фронт тримався не тільки на наказах і штабах, але й на горизонтальній підтримці — коли люди збирали гроші «з миру по нитці», щоб захистити конкретного бійця. Іноді встигали. Іноді — ні.

«Стіна пам’яті загиблих за Україну»: портрет і точне місце

Ще одна точка київської пам’яті — меморіальна «Стіна пам’яті загиблих за Україну», відкрита міському простору. Це місце влаштоване так, щоб людина могла прийти і знайти конкретне обличчя — не «в загальному списку», а поруч, на відстані витягнутої руки.

Портрет Євгена Яцини на «Стіни пам’яті» розміщений за точною розміткою: секція 5, ряд 3, місце 38. Ця точність перетворює пам’ять на дію: можна прийти і зупинитися саме біля його портрета.

В останні роки «Стіна пам’яті» стала і частиною публічної дипломатії пам’яті: Володимир Зеленський нерідко приводить туди іноземних гостей, щоб показати ціну російської агресії не мовою статистики, а обличчями загиблих.

Орден «За мужність» III ступеня: фіксація подвигу на рівні держави

Подвиг Євгена Яцини закріплений і в державному документі. Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Підстава — Указ Президента України №270/2015 від 15 травня 2015 року. У формулюванні указу йдеться, що нагорода присуджена «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Разом ці елементи — похорони в Києві, участь громади, меморіальні дошки, портрет на «Стіни пам’яті» і державний орден — складаються в цілісну лінію: Євген Яцина не розчинився у війні як «один з». Він залишився ім’ям, обличчям і історією — і для України, і для єврейської громади, яка розділила цю втрату як свою.

Кнесет і слова про внесок євреїв України

23 грудня 2015 року під час виступу в Кнесеті президент України Петро Порошенко сказав фразу, яка досі звучить як політичне і людське свідчення:

«У протистоянні зовнішній агресії наша країна відродила свою армію. І в цій армії воюють громадяни України різних національностей. І ми пишаємося тим внеском, який вносять у захист оборони країни євреї. Не можу не згадати славного воїна-кіборга, який загинув у січні цього року в Донецькому аеропорту, Євгена Яцину з позивним «Беня». Ми пишаємося його подвигом. Посмертно він нагороджений державним орденом «За мужність».

Це не просто «згадка імені». Це публічне визнання того, що єврейська громада України — не спостерігач і не «окрема тема», а частина опору російській агресії.

І це особливо важливо зараз, коли росія продовжує війну і продовжує намагатися розмивати відповідальність, підміняти причинно-наслідкові зв’язки і розігрувати карту розколу суспільства. Історії таких людей ламають цю пропаганду, тому що вони дуже прості і дуже прямі: громадянин України пішов захищати країну, загинув, і його пам’ятають — і держава, і університет, і громада.

Чому історія «Бені» звучить сьогодні гостріше, ніж десять років тому

Донецький аеропорт був одним з перших місць, де війна показала своє справжнє обличчя. Тоді ще багато хто сподівався, що «все скоро закінчиться». Сьогодні, після повномасштабного вторгнення, стало ясно: російська агресія — це довгий проєкт руйнування, виснаження, терору по тилу і спроби стерти ідентичність.

На цьому тлі історія Євгена Яцини виглядає не як «епізод минулого», а як точка, з якої багато що почалося. Вона показує, що опір в Україні спочатку був загальнонаціональним — в тому числі з участю єврейської громади, яка давала країні воїнів, волонтерів, лікарів, підтримку сім’ям загиблих, і публічну пам’ять.

І в кінці залишається проста формула, яка звучить особливо чесно саме в рубриці «Євреї з України»:

Пам’ять — це ми з вами. Поки ми називаємо імена і розповідаємо історії живими словами, війна не може перетворити людей на безликі цифри. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.

Велика мета: Тур «Сильні серця» – благодійний. Головна мета – збір коштів на автомобілі та дрони для ЗСУ.
Ваш внесок: Кожен придбаний квиток – це не просто вхід до зали, а реальна допомога українським захисникам.

Приходьте відчути атмосферу єдності та щирої української музики. Чекаємо на вас!

13 березня 2026
П’ятниця, 20:00
Тель-Авів Havana Music Club, вул. Ігаль Алон 126.

Це буде потужний виступ одного з найпопулярніших і харизматичних гуртів України, який принесе в Ізраїль живий звук і щирі емоції. Гурт, відомий своєю відвертою та сильною музикою, порадує своїх шанувальників в Ізраїлі новими хітовими композиціями.

Концерт гурту — це не просто музика, це ціла історія свободи, сили духу та незламності, яку вони втілюють у своїй творчості.

Історія гурту та їх внесок в українську культуру

“БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” вже давно завоювала любов глядачів по всьому світу. З моменту свого заснування гурт встиг зібрати тисячі шанувальників у різних країнах, а їхні треки набрали мільйони прослуховувань в інтернеті. Переможці багатьох престижних музичних нагород, таких як M1 Music Awards, “Золота Жар-Птиця”, YUNA, гурт давно зарекомендував себе як символ незалежної та чесної української культури.

З моменту початку повномасштабної війни в Україні, гурт не тільки продовжував свою творчу діяльність, але й активно підтримував свою країну. Понад 300 концертів за час війни, в яких вони зібрали понад 102 мільйони гривень на підтримку ЗСУ. Ці виступи стали не тільки вираженням їхньої музики, але й неймовірною підтримкою для українських військових та народу. Кожне шоу — це не просто виступ, а справжній акт солідарності та мужності.

Програма концерту

Концерт розпочнеться о 20:00, а відкриття дверей для глядачів — о 19:00. Місце проведення — Havana Music Club, Тель-Авів, вул. Ігаль Алон 126.

Ціни на квитки:
Вхідний квиток на захід можна придбати заздалегідь, а вартість квитка залежатиме від місця. Не пропустіть шанс стати частиною історичної події — концерту українського рок-гурту в Ізраїлі!

Цитати та успіхи гурту

Гурт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” за роки своєї кар’єри став символом української музичної сцени. Вони не тільки збирають величезні аудиторії, але й беруть участь у найважливіших культурних та соціальних проєктах.

Для тих, хто не може дочекатися концерту, у гурту вже є кілька популярних хітів, які можна прослухати онлайн.

YouTube – канал: БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ.

Що очікувати від концерту

Концерт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” в Тель-Авіві обіцяє бути справжньою музичною подією року. Глядачів чекають не тільки нові хіти, але й справжня рок-атмосфера, наповнена енергетикою свободи та боротьби. Живий звук, потужні емоції та неповторна атмосфера зроблять цей вечір незабутнім.

“Ці концерти — це енергія свободи, це символ незламності, який ми приносимо в світ через музику,” — зазначили представники організаторів.

Цей концерт важливий не тільки для шанувальників музики, але й для всіх, хто цінує свободу, незалежність та підтримує Україну в її боротьбі.

Концерт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” в Тель-Авіві — це не просто музична подія, це можливість відчути дух України, її силу та мужність, які несе цей легендарний гурт. Вони продовжують надихати людей по всьому світу, а їхня музика — це живе свідчення стійкості українського народу.

На сайті НАновини ми завжди стежимо за подіями, які об’єднують Ізраїль та Україну, і цей концерт — один з яскравих прикладів такого зближення двох народів. Приєднуйтесь до нас і підтримайте цей великий музичний акт.

Де купити квитки та інформація про концерт

• Дата: 13 березня 2026
• Час: 20:00 (відкриття дверей — 19:00)
• Місце: Havana Music Club, вул. Ігаль Алон 126, Тель-Авів
• Ціна квитка: варіюється в залежності від місця
• YouTube – канал: БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

Квитки вже доступні за посиланням.

На фото — єврейські волонтери та представники чеченського батальйону тримають прапор Чеченської Республіки Ічкерія — офіційний символ невизнаної чеченської держави, яка в 1991–2000 роках фактично існувала на території Чечні та проголосила незалежність від Росії. Сьогодні він використовується переважно у діаспорі та серед прихильників незалежності Чечні, включно з чеченськими добровольцями в Україні.

Придушення чеченського опору Росією у 1990–2000-х роках супроводжувалося масовими жертвами серед мирного населення та масштабними руйнуваннями.

У Першу чеченську війну (1994–1996) російські війська застосовували килимові бомбардування, особливо в Грозному, який був практично стертий з лиця землі; тисячі мирних жителів загинули, десятки тисяч були поранені.

У Другу чеченську війну (з 1999 року) масштаби насильства ще більше зросли: відбувалися позасудові страти, «зачистки» з зникненням людей, тортури та депортації. За оцінками правозахисників, загальна кількість загиблих за дві війни становить від 80 до 150 тисяч осіб, включно з жінками та дітьми, а сотні тисяч стали біженцями.

Ці події зробили прапор Ічкерії не лише символом незалежності, але й нагадуванням про трагедію народу, який пережив етнічне винищення.

Як пов’язані чеченські добровольчі батальйони ЗСУ з єврейськими громадами України?

Єврейська громада Шостки передала гуманітарну допомогу чеченському батальйону ЗСУ

У Шостці єврейська громада передала чергову партію гуманітарної допомоги українським військовим, зокрема чеченському батальйону, який вирушає на одну з найнебезпечніших ділянок фронту.

Про це повідомила Шосткинська Єврейська Громада у своєму акаунті 12 серпня 2025 року.

“Шосткинська Єврейська Громада продовжує підтримувати наших захисників, передаючи тактичні ноші, виготовлені за ізраїльською технологією. Ці ноші користуються великим попитом серед військових, адже вони надійні, зручні та допомагають рятувати життя.

Цього разу допомогу отримав Чеченський батальйон імені Шейха Мансура, який поїде на найгарячіший напрямок захищати нашу незламну Україну. Разом із ношами були передані паракордові браслети, захисні рукавиці, подушки для шиї, розпалювачі та, звісно, обереги, щоб вони берегли наших воїнів у найгарячіших точках.

Ми віримо, що кожен внесок наближає нас до перемоги. Перемога вже не за горами – Україна обов’язково переможе!”

Волонтерська робота шосткинської єврейської громади

Шосткинська єврейська громада відома тим, що виготовляє тактичні ноші за ізраїльською технологією.

Виробництво організоване силами волонтерів на базі громади. Для виготовлення використовуються сучасні матеріали, що забезпечують надійність і зручність у використанні. Такі ноші витримують значні навантаження та дозволяють транспортувати постраждалих навіть у складних умовах. Їх можна застосовувати не лише для евакуації військових з поля бою, але й у роботі рятувальників – вони витримують до 200 кг.

Окрім нош, громада закуповує та передає на фронт захисні рукавиці, теплі речі, подушки для шиї, засоби для розпалювання та невеликі обереги.

Сергій Кацман, голова єврейської громади, розповів, що Шосткинська Єврейська громада єдина в Україні, де виготовляють такі ноші, але вони готові поділитися технологією їх пошиття з іншими містами, адже зараз у всіх мешканців України одна спільна мета – Перемога.

З 24 лютого 2022 року Шостка, місто на Сумщині за 25 кілометрів від кордону з Росією, регулярно зазнає обстрілів. Уже в перші дні вторгнення місто опинилося в зоні прямої загрози. У березні 2022 року внаслідок артилерійських ударів були пошкоджені житлові будинки та інфраструктура.

Єврейська громада Шостки, що налічує кілька десятків активних членів, з початку війни організувала волонтерську допомогу разом з іншими мешканцями. Вони координують збір продуктів, одягу, медикаментів і засобів гігієни для постраждалих.

Влітку 2025 року Шостка, Сумська область, опинилася в центрі масованих атак з боку Росії. Використовувалися авіація, керовані бомби та дрони-«Shahed», удари наносилися по житлових кварталах і об’єктах інфраструктури.
Хронологія обстрілів:

На тлі постійної загрози єврейська громада Шостки продовжує діяти: організовує збори продуктів, медикаментів і предметів першої необхідності для постраждалих, надає допомогу пораненим і сім’ям, які залишилися без житла.

28 липня 2025 року шосткинська єврейська громада (Сумська область) звернулася до містян із закликом підтримати членів громади — Сергія та Ірину Старостенко, чий будинок був повністю зруйнований унаслідок обстрілу, а все майно знищене.

Чеченські добровольчі батальйони у складі ЗСУ

У складі Збройних сил України вже понад десять років воюють чеченські добровольчі формування, створені з вихідців із Чечні, які емігрували після Першої та Другої чеченських воєн. Їхня основна мета — продовження боротьби проти Росії, яку вони вважають своїм історичним ворогом. Для них війна в Україні — це не лише підтримка українського народу, а й частина власної національно-визвольної боротьби за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія.

Батальйон імені Шейха Мансура

Саме йому Шосткинська єврейська громада і передала зараз допомогу.

Створений у 2014 році, переважно з чеченців, які залишили Чечню після Другої чеченської війни. Спочатку входив до складу Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», пізніше — до Української добровольчої армії. Названий на честь кавказького лідера кінця XVIII століття Шейха Мансура, який очолив повстання гірців проти Російської імперії. Це один із найбільших добровольчих батальйонів в Україні, що брав участь у боях у Донецькій та Луганській областях, а після 2022 року — і на південних напрямках.

Батальйон імені Джохара Дудаєва

Також створений у 2014 році. Складається переважно з чеченців-емігрантів, які залишили батьківщину після Другої чеченської війни. Названий на честь першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва, убитого російськими військами у 1996 році. Девіз батальйону — «Свобода або смерть!». Підрозділ активно воює на фронтах, вважаючи українську перемогу важливим кроком до можливого звільнення Чечні.

Батальйон імені Хамзата Гелаєва

Формування, створене у 2022 році, назване на честь чеченського польового командира Руслана (Хамзата) Гелаєва, одного із символів опору Росії. Батальйон швидко увійшов до складу бойових операцій ЗСУ, беручи участь у штурмових діях та розвідці.

Інші чеченські формування

Окрім цих трьох основних батальйонів, на боці України воюють:

• Окремий батальйон спеціального призначення ЗС ЧРІ;
• Група спеціальних операцій «SOG»;
• Штурмовий батальйон «Шалена зграя»;
• Добровольчий батальйон «Крим»;
• Мусульманський корпус «Кавказ».

Чому чеченські батальйони воюють за Україну

Для бійців цих підрозділів війна в Україні — це шанс продовжити боротьбу, яку вони почали на рідній землі проти російської окупації. Вони вважають, що поразка Росії в Україні наблизить і визволення Чечні. Багато бійців мають бойовий досвід, отриманий ще в горах Кавказу, і застосовують його, допомагаючи українським військовим із розвідкою, диверсійними операціями та боями в міських умовах.

Станом на кінець 2022 року чисельність чеченських добровольців у лавах ЗСУ оцінювалася приблизно в близько 2 000 осіб, однак точних і свіжих даних на 2025 рік немає — багато формувань не розкривають чисельність із міркувань безпеки.

Історичний зв’язок гірських євреїв і чеченців

Предки гірських євреїв (джуурі) прибули на Кавказ, ймовірно, у V столітті н. е. з Персії, куди їхні предки переселилися ще у VIII столітті до н. е. зі стародавнього Ізраїлю. Їхня мова — гірсько-єврейська (джуурі) — належить до південно-західної групи єврейсько-іранських мов. Гірські євреї сповідували юдаїзм за сефардським обрядом, мали власну писемність, літературу та релігійні книги, включно з молитовником «Раббі Іхієль Севі».

З XIX століття, в період Кавказької війни та анексії регіону Російською імперією, гірські євреї жили в Чечні, Дагестані та сусідніх районах, зокрема в Грозному, Ведено, Ітум-Калі та гірських аулах. Їхніми сусідами були чеченці — мусульмани-суніти, з якими встановилися особливі відносини взаємної поваги та довіри. Торговельні шляхи, ремесла і спільні вороги (спершу царська, а згодом радянська репресивна влада) зближували два народи.

Чеченці цінували єврейських ковалів, зброярів, ювелірів і виноробів, а гірські євреї користувалися послугами чеченських майстрів і землеробів. На базарах торговельні ряди стояли поруч, а угоди часто скріплювали усним словом. У разі загрози ззовні чеченці захищали єврейські родини, а євреї допомагали своїм сусідам продуктами та ремісничою продукцією.

Під час Другої світової війни гірські євреї Чечні та Дагестану уникнули масового знищення, яке спіткало їхні громади в Криму та на Кубані, значною мірою завдяки спротиву місцевого населення, включно з чеченцями. У 1944 році, коли радянська влада депортувала чеченців до Середньої Азії, частина гірських євреїв Грозного та околиць доглядала за їхніми домівками. Після повернення чеченці допомагали єврейським сусідам у складних умовах повоєнної розрухи.

Культурне життя гірських євреїв сильно постраждало від радянської політики: у 1948–1953 роках були закриті школи з навчанням єврейсько-татською мовою, припинена література на джуурі, а громади зазнавали тиску. Проте до кінця XX століття в Чечні продовжувало жити кілька тисяч гірських євреїв.

Культурне відродження почалося лише після 1991 року, однак нові проблеми виникли через нестабільність і релігійний тиск з боку мусульманського оточення. Особливо важким став період Чеченських воєн 1990–2000-х років, коли майже всі гірські євреї залишили Грозний і Нальчик.

Сьогодні чисельність гірських євреїв оцінюється приблизно у 110 тисяч осіб. Найбільші громади живуть в Ізраїлі (50–70 тис.), Азербайджані (12–37 тис.), а також у США, Німеччині та Австрії. У Росії вони збереглися в Дагестані (3–18 тис.) та частково в інших регіонах. Традиційні центри проживання — Дербент, Махачкала, Буйнакськ (Дагестан), Баку та Куба (Азербайджан). У Чечні зараз залишилися лише поодинокі літні представники цієї громади, а більшість нащадків гірських євреїв із Чечні живуть в Ізраїлі, США та Європі.

Попри втрату колишнього сусідства, пам’ять про мирне співіснування зберігається. Чеченці та гірські євреї, які зустрілися в Ізраїлі або в діаспорі, часто згадують часи, коли їх поєднували спільні двори, ринки, взаємодопомога і повага — те, що дозволяло двом різним народам жити пліч-о-пліч понад століття.

Взаємини євреїв і чеченців в Україні з 2014 року до сьогодення

З початку російської агресії у 2014 році взаємодія єврейської громади України та чеченських добровольців набула практичного і символічного значення.

Восени 2014 року в Одесі було створено волонтерський батальйон імені Бені Кріка — єврейсько-чеченське гуманітарне формування. Командир Дмитро Нудель заявив, що одеські євреї будуть збирати допомогу для бійців у зоні АТО та поранених, а навчати волонтерів допоможуть бійці чеченського батальйону імені Джохара Дудаєва. Батальйон мав символічний характер і не брав участі в боях, але демонстрував союз двох громад: чеченці ділилися військовим досвідом, євреї — ресурсами та волонтерською мережею. Підрозділ підтримала Аміна Окуєва, дружина командира батальйону Дудаєва.

У 2014–2015 роках значна частина допомоги чеченським добровольцям координувалася через Дніпропетровську область, де за участі губернатора Ігоря Коломойського та єврейської громади було створено потужний волонтерський центр. Приватні меценати забезпечували бійців обмундируванням, транспортом та спорядженням.

У лютому 2016 року командир Адам Осмаєв та Аміна Окуєва на запрошення депутата міськради Ашера Черкаського відвідали центральну синагогу «Золота Роза» та центр «Менора» у Дніпрі. Гості оглянули Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», де особливу увагу приділили темі депортації чеченців у 1944 році. Черкаський наголосив на духовній спорідненості народів, об’єднаних спільною боротьбою проти імперської агресії.

На державному рівні єврейська підтримка також була помітною. У Верховній Раді VIII скликання (2014–2019) депутат Георгій Логвинський, заступник голови Комітету з прав людини, неодноразово порушував питання депортації чеченців сталінським режимом, проводячи паралелі з Голокостом. Він вітав визнання Чеченської Республіки Ічкерія та підтримував проукраїнські чеченські формування. Ці дії зміцнювали моральну та політичну легітимність чеченської присутності в Україні.

У вересні 2022 року слова президента Володимира Зеленського, звернені до народів Кавказу з закликом не воювати за Росію, отримали широкий відгук у єврейській діаспорі та посилили інформаційну підтримку чеченських союзників.

Самі чеченські добровольці відзначають повагу і допомогу з боку єврейської громади. Осмаєв та Окуєва підкреслювали, що Україна стала домом для людей різних національностей, об’єднаних прагненням до свободи. Після 2022 року символіка Ічкерії почала з’являтися на єврейських громадських заходах, а деякі чеченські бійці носять на формі шестикутну зірку разом із прапором своєї республіки.

Від НАновини

Історія допомоги шосткинської єврейської громади чеченському батальйону імені Шейха Мансура — це не одноразовий жест, а частина довгої лінії взаємної підтримки, яка тягнеться від часів мирного сусідства гірських євреїв і чеченців на Кавказі до сьогоднішньої спільної боротьби в Україні.

З 2014 року єврейські громади країни — від Одеси до Дніпра — не лише діляться ресурсами з чеченськими добровольцями, але й публічно визнають їх союзниками у протистоянні російській агресії. Чеченці відповідають взаємністю, бачачи в українських євреях партнерів по зброї та долі.

Сьогодні, коли прапор Чеченської Республіки Ічкерія піднімається поруч з українським та ізраїльським, він символізує не лише спротив одному агресору, але й історичну солідарність народів, що пережили геноцид і не відмовилися від права на свободу. Для нас, у НАновини — Новини Ізраїлю, це нагадування, що братерство, вистраждане у крові та взаємодопомозі, здатне пережити століття і кордони.

Бесідував Стас Шифер, журналіст НАновини. Стас Шифер є автором НАновини та пише про соціальні, політичні та суспільно значущі теми, пов’язані з життям в Ізраїлі.

Матеріал підготовлено за підсумками бесіди 1 серпня 2026. Відповіді адвоката передані в редакційному викладі.

Людина потрапила в ДТП і кілька тижнів не може повернутися до роботи. Працівник отримав травму на підприємстві. Жінка впала через виступаючу плитку на тротуарі. Дитина постраждала в дитячому садку або школі.

На перший погляд це зовсім різні інциденти. Але після кожного з них виникають схожі питання: хто повинен відповідати за завдану шкоду, які документи потрібно зберегти, чи можна розраховувати на компенсацію і чому не можна відкладати звернення на потім?

НАновини — Новини Ізраїлю обговорили ці питання з Іліною Циперсон-Ясловіц — адвокатом з Хайфи з більш ніж 27-річним досвідом юридичної практики в Ізраїлі.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

З чого починається справа про завдання шкоди здоров’ю

У бесіді зі Стасом Шифером Іліна Циперсон-Ясловіц звернула увагу на поширену помилку: люди часто спочатку займаються лише лікуванням і лише через кілька тижнів починають з’ясовувати, хто відповідав за інцидент.

Медична допомога, звісно, залишається головним пріоритетом. Але одночасно важливо зберегти докази того, де, коли і за яких обставин була отримана травма.

Багато що може зникнути дуже швидко. Пошкоджений тротуар відремонтують, мокра підлога висохне, записи з камер спостереження зітруться, а свідки перестануть пам’ятати деталі.

Тому перші дії постраждалого можуть згодом вплинути на можливість підтвердити обставини інциденту.

ДТП: хто може звертатися за компенсацією

Справи про тілесні ушкодження після ДТП стосуються не лише водіїв.

Постраждалим може бути:

• пасажир автомобіля;
• пішохід;
• мотоцикліст;
• велосипедист;
• пасажир автобуса;
• людина, яка отримала травму при посадці в громадський транспорт або виході з нього.

В Ізраїлі діє спеціальний порядок розгляду вимог про тілесні ушкодження після дорожніх аварій. У передбачених законом ситуаціях право постраждалого на звернення за компенсацією не обов’язково залежить від встановлення його вини в самій аварії. Напрямок вимоги залежить від того, ким був постраждалий і який транспортний засіб брав участь у інциденті.

В окремих випадках, наприклад коли водій, що збив пішохода, невідомий або відсутнє обов’язкове страхування, може розглядатися звернення до фонду «Карніт». Однак обставини кожного такого інциденту вимагають окремої перевірки.

Після ДТП адвокат рекомендує зберегти:

• відомості про учасників та автомобілі;
• дані страхових полісів;
• фотографії місця аварії;
• контакти очевидців;
• медичні висновки;
• лікарняні листи;
• чеки на лікування та ліки;
• документи про втрату заробітку.

Про деякі дорожні інциденти з шкодою або легкими травмами можна повідомити поліції онлайн. До звернення можуть знадобитися відомості про автомобілі, обов’язкове страхування, учасників, свідків, фотографії та відповідні медичні документи.

Коли аварія може бути пов’язана з роботою

Стас Шифер окремо запитав про ДТП, яке відбувається по дорозі на роботу або при поверненні додому.

Іліна Циперсон-Ясловіц пояснила, що подібний інцидент іноді розглядається одночасно як дорожня аварія і як виробнича травма. У такому випадку можуть існувати різні напрями звернення, які необхідно узгоджувати між собою.

Бітуах Леумі відносить до виробничих травм не лише інциденти безпосередньо на підприємстві, але при дотриманні встановлених умов і аварії по дорозі з дому на роботу, з роботи додому або між двома місцями роботи. Істотне відхилення від звичайного маршруту може вплинути на визнання інциденту виробничим, хоча правила передбачають окремі винятки.

Наприклад, закон враховує певні відхилення від маршруту, пов’язані з супроводом дитини в дитячий садок, ясла або інший дитячий заклад.

Що вважається виробничою травмою

Виробнича травма — це не лише падіння з будівельних лісів або інцидент біля верстата.

Перевірка може знадобитися, якщо людина:

• впала на робочому місці;
• отримала пошкодження через обладнання;
• постраждала під час завантаження;
• потрапила в ДТП при виконанні службового завдання;
• отримала травму по дорозі на роботу;
• зазнала нападу у зв’язку з роботою;
• постраждала при виконанні обов’язків з дому;
• зіткнулася з професійним захворюванням.

Бітуах Леумі визначає виробничу травму як інцидент, що стався під час і внаслідок роботи, а професійне захворювання — як захворювання з встановленого переліку, що виникло внаслідок роботи. Окремо в правилах згадуються травми під час роботи з дому та напади, що спричинили фізичну або психологічну шкоду і необхідність лікування.

Якщо людина через визнану виробничу травму тимчасово не здатна виконувати свою роботу або іншу підходящу роботу, вона може претендувати на виплати, що компенсують втрату заробітку, за наявності відповідного медичного підтвердження.

Вимогу про виплату допомоги у зв’язку з виробничою травмою слід подати протягом 12 місяців з дня інциденту разом з необхідними документами. Бітуах Леумі рекомендує не відкладати звернення.

Впали на тротуарі — чи зобов’язаний муніципалітет платити

Одна з найбільш частих побутових ситуацій — падіння на вулиці або в громадському місці.

Причиною може стати:

• яма на тротуарі;
• виступаюча плитка;
• несправний східці;
• погане освітлення;
• мокра підлога;
• предмет, залишений у проході;
• відсутність огорожі;
• несправне обладнання.

Іліна Циперсон-Ясловіц підкреслює: сам факт падіння ще не означає, що муніципалітет, магазин або власник будівлі автоматично зобов’язаний виплатити компенсацію.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

Спочатку потрібно встановити, чи існувала реальна небезпека, хто відповідав за утримання території, чи можна було своєчасно усунути дефект і чи пов’язана отримана травма саме з цією перешкодою.

Що слід зробити на місці

Бажано сфотографувати не лише саму яму або плитку крупним планом, але й всю ділянку вулиці. По фотографії має бути зрозуміло, де знаходився дефект і чому людина могла його не помітити.

Також важливо:

• записати точну адресу;
• зняти місце з кількох ракурсів;
• отримати контакти очевидців;
• повідомити про інцидент відповідальній особі;
• попросити зберегти запис з камер;
• звернутися за медичною допомогою;
• повідомити лікаря, де і як сталася травма.

Якщо на медичному прийомі людина не пояснила обставини інциденту, згодом може виникнути розрив між травмою і передбачуваною причиною.

Травма в магазині або іншому приватному об’єкті

Схожий порядок застосовується, якщо людина посковзнулася в магазині, впала в торговому центрі, отримала пошкодження в готелі, під’їзді або громадській будівлі.

У таких справах необхідно з’ясувати, хто контролював об’єкт:

• власник;
• орендар;
• управляюча компанія;
• підрядник з прибирання;
• інша організація.

Відповідальність може залежати від того, чи знали співробітники про небезпеку, чи були попереджувальні знаки і чи існувала можливість своєчасно усунути проблему.

Що робити, якщо постраждала дитина

Окрема частина розмови була присвячена травмам дітей у дитячих садках, школах, гуртках та на майданчиках.

За словами адвоката, батькам важливо отримати не лише усне пояснення вихователя або вчителя, але й максимально повну інформацію:

• де стався інцидент;
• хто в цей момент відповідав за дитину;
• хто бачив те, що сталося;
• чи було справним обладнання;
• чи надавалася перша допомога;
• чи складався внутрішній звіт;
• чи збереглися записи камер;
• який страховий поліс поширюється на дитину.

Учні, які мають право на безкоштовну освіту, повинні бути застраховані місцевим органом освіти за полісом особистого страхування від нещасних випадків.

Для малюків, які перебувають у певних яслах і сімейних дитячих закладах, також передбачено обов’язок операторів оформити страхування від нещасних випадків. Таке покриття може поширюватися і на заходи поза закладом, якщо вони проходили під контролем його адміністрації.

При цьому наявність страхового полісу і відповідальність самого закладу — різні питання. В одному випадку звернення може бути пов’язане з умовами страховки, а в іншому потрібно з’ясувати, чи були забезпечені безпека і належний нагляд.

Хто може відповідати за завдану шкоду

В одній справі іноді доводиться перевіряти відразу кілька можливих джерел виплат.

У бесіді зі Стасом Шифером адвокат звернула увагу: потерпілий не завжди знає, що одна подія може зачіпати кілька організацій. Неправильне оформлення документів за одним напрямом іноді ускладнює подальший розгляд іншої вимоги.

З чого складається можлива компенсація

Розмір вимоги не можна визначити тільки за назвою діагнозу.

Однаковий перелом може по-різному вплинути на офісного співробітника, будівельника, музиканта або людину, робота якої пов’язана з постійним рухом.

При оцінці наслідків можуть розглядатися:

• витрати на медичну допомогу;
• ліки;
• фізіотерапія;
• реабілітація;
• транспортні витрати;
• пропущені робочі дні;
• втрата заробітку;
• зниження здатності працювати;
• тимчасові або постійні обмеження;
• допомога членів сім’ї або іншої людини;
• майбутні медичні потреби;
• фізичні та психологічні наслідки;
• погіршення повсякденного життя.

У вимогах, пов’язаних з тілесним ушкодженням після ДТП, можуть враховуватися втрата працездатності, втрачені заробітки, інвалідність, фізичний біль і психологічні наслідки.

Чому не варто поспішати з остаточною угодою

Після події страхова компанія може запросити документи або запропонувати певну виплату.

Однак у перші тижні не завжди відомо:

• чи завершено лікування;
• чи знадобиться операція;
• чи залишаться обмеження;
• коли людина повернеться до роботи;
• чи знадобиться тривала реабілітація;
• як травма позначиться на майбутньому заробітку.

Тому до підписання остаточної угоди важливо розуміти, які вимоги вона закриває і чи можна буде згодом повернутися до питання про додаткові наслідки.

Які документи необхідно зберігати

НАновини — Новини Ізраїлю зібрали за підсумками бесіди короткий список документів, які можуть мати значення:

• виписки з лікарні;
• висновки лікарів;
• результати обстежень;
• направлення до фахівців;
• лікарняні листи;
• рецепти;
• чеки;
• документи про реабілітацію;
• фотографії;
• контакти свідків;
• довідки про зарплату;
• листування з організаціями;
• документи страхової компанії;
• поліцейські підтвердження.

Не потрібно самостійно вирішувати, який документ важливий, а який ні. Краще зберегти матеріали до повної оцінки обставин справи.

Чим допомагає адвокат

Робота адвоката у справах про шкоду здоров’ю може включати:

• аналіз обставин події;
• перевірку відповідальних сторін;
• вивчення медичних документів;
• контроль термінів звернення;
• збір доказів;
• підготовку вимог;
• взаємодію зі страховими компаніями;
• супровід звернення в Бітуах Леумі;
• підготовку до медичних комісій;
• переговори;
• представництво в суді.

Іліна Ціперсон-Ясловіц веде справи, пов’язані з ДТП, виробничими травмами, падіннями в громадських місцях, подіями з дітьми та іншою шкодою здоров’ю.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

Матеріал має загальний інформаційний характер і не замінює індивідуальну юридичну консультацію. Можливість пред’явлення вимоги і отримання компенсації залежить від обставин конкретної справи. Звернення через сайт не означає автоматичного прийняття справи адвокатом.

Ця історія — символ міцного зв’язку між єврейським народом України та Ізраїлю, і свідчення справжнього дива, яке стало можливим завдяки любові, вірі й підтримці всієї громади.

Під бомбами — у майбутнє: діти дитячого будинку «Алюмім» відзначають бар-міцву в Ізраїлі

26 червня 2025 року ізраїльський портал ynet повідомив про подію, яка не залишає байдужими: бар-міцва п’ятьох підлітків, троє з яких — вихованці єврейського дитячого будинку «Алюмім» із Житомира, відбулася в Ашкелоні. Це був не просто релігійний ритуал. Це був акт повернення, дорослішання, визнання та єднання з єврейською долею.

Три роки тому ці діти, як і тисячі інших євреїв в Україні, прокинулись від звуків вибухів. Відтоді їхній шлях був сповнений болю, але також і турботи, дружби, віри — і нової надії в Ізраїлі.

Дитячий будинок «Алюмім»: острів любові та світла

Притулок «Алюмім», заснований у 2006 році в селі Зарічани, став серцем єврейського життя Західної України. Його створив рабин Шломо Вільгельм за підтримки фонду «Ор Авнер» і Федерації єврейських громад України.

• Виховання на основі юдейських традицій та івриту
• Діти віком від 2 до 18 років, зокрема сироти й діти з неблагополучних сімей
• Освіта, спорт, психологічна підтримка й тепла атмосфера

«Це була не просто установа. Це був справжній дім», — згадують працівники.

До початку війни у 2022 році центр «Алюмім» став символом єврейської турботи й «сімейного дому» для десятків дітей. З приходом війни він спорожнів, але його дух переїхав до Ізраїлю.

Житомир — колиска єврейської культури

Місто Житомир — історичний центр єврейського життя України. Тут діяли школи, друкарні, йешиви, а у XX столітті — підпільні хедери ХАБАДу, що пережили репресії. До війни євреї становили третину населення міста — понад 30 000 осіб.

Притулок «Алюмім» став центром єврейського дитинства. Турбота, умови проживання, релігійна атмосфера — все це створило унікальне місце. Після початку повномасштабного вторгнення вихователі опинилися з 80 дітьми без підтримки, але з гігантською відповідальністю.

Путінська агресія руйнує дитинство

24 лютого 2022 року путінська армія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Житомир потрапив під удари. Притулок опинився під загрозою. Поруч із будинком, де жили діти, вибухали ракети й падали бомби.

«Прокинулись від вибухів. На вулиці — дим і сирени. 80 дітей у паніці, а вихователі змушені приховувати страх. Бомби продовжують падати», — згадує Малка Букет.

Втеча під обстрілами

Рішення евакуювати дітей було прийнято негайно. Спершу — до Чернівців, потім — до Ізраїлю. Перехід кордону — пішки, без документів, з рюкзаками й малюками на руках. Це була евакуація, що стала справжнім подвигом.

ККЛ-ЄНФ та «Керен ле-Йєдидут» провели термінову евакуацію близько 100 дітей.

Нес-Харім: перша єврейська гавань

Після прибуття в Ізраїль діти були розміщені в центрі Нес-Харім у Єрусалимському лісі. Волонтери забезпечили дітей одягом, іграшками, організували психологічну реабілітацію та навчання за ізраїльською програмою. Діти брали участь у святах, навчалися івриту, звикали до життя в новій країні.

Ашкелон: нове життя і бар-міцва

У 2025 році діти переїхали до Ашкелона. 26 червня п’ятеро підлітків, троє з яких — із «Алюмім», відзначили бар-міцву. Захід організував рабин Шломо Вільгельм. На святі були присутні рабини, представники громади та міністр Яаков Маргі.

«У кожного з них — окрема історія й біль. Але бачити їх щасливими, впевненими й такими, що говорять івритом — це диво», — сказав рабин Вільгельм.

«Як євреї прийняли Тору на горі Синай, так і наші діти приймають її тут, в Ашкелоні — з любов’ю та світлом», — сказав рабин Мендель Ліберман.

Таблиця: шлях дітей від війни до бар-міцви

НАновини — Новини Ізраїлю

НАновини підкреслюють: історія дітей із «Алюмім» — це не просто гуманітарна хроніка. Це доказ сили єврейської громади, зв’язку між євреями України та Ізраїлю, та здатності народу долати навіть війну.

Поки путінська армія кидає бомби на дитячі голови, Ізраїль простягає руку допомоги. Бар-міцва в Ашкелоні — це не фінал, це лише початок. У цих дітей тепер є дім. Є громада. Є майбутнє.

Автор: Лев Варшавський

Для людини, яка виросла в СРСР або в великій “радянсько-російськомовній” ізраїльській алії, українська мова часто виглядає оманливо знайомою. Кирилиця майже та ж, частина слів вгадується миттєво, а величезна кількість українців старших поколінь вільно розуміють російську і нерідко говорять нею без помітного акценту.

Звідси десятиліттями робився занадто простий висновок: значить, українська — майже російська, а відмінності між ними не особливо великі. Лінгвістика показує іншу картину. Спорідненість мов, кількість спільної лексики, схожість граматики, однакова писемність і реальна здатність двох конкретних людей розуміти один одного — це пов’язані, але все-таки різні параметри.

Саме з цієї різниці варто почати.

Родичі — так. Одна мова — ні

Українська, білоруська і російська належать до східнослов’янських мов. Їхня спорідненість реальна і глибока, але сучасна лінгвістика розглядає українську як окрему мовну систему зі своєю фонетикою, морфологією, словником, діалектами і літературною нормою. Історичний розвиток цієї норми йшов по обидва боки державних кордонів: у XIX — першій половині XX століття українські землі були розділені між Російською та Австрійською імперіями, а пізніше також Польщею, Румунією, Чехословаччиною і СРСР; тому існували східна і західна традиції стандартизації, які з часом зближувалися.

Тобто помилкові обидві крайності. Українська не є «зіпсованою російською», але й зображати її мовою, майже не пов’язаною з російською, теж немає підстав. Спільний предок і століття сусідства залишили величезну кількість спільних рис.

У цьому українська абсолютно звичайна. Англійська і німецька — родичі, французька і італійська — родичі, шведська і данська — родичі. З родинності не випливає, що одна сучасна мова є різновидом іншої.

Що насправді означають 84%, 70%, 68% і 62%

Широко цитована оцінка, пов’язана з роботами українського лінгвіста Костянтина Тищенка, дає таку послідовність лексичної близькості до української: приблизно 84% спільної лексики з білоруською, 70% з польською, 68% зі словацькою і 62% з російською. Ці цифри відтворюються і в сучасних академічних публікаціях.

Але «62%» — не тест на побутове розуміння. Це не означає, що російська людина обов’язково зрозуміє 62 слова зі ста, сказаних українцем. Результат залежить від набору порівнюваної лексики, визначення споріднених слів, урахування запозичень, діалекту і самої методики; навіть академічні описи окремо попереджають, що відсотки можуть змінюватися залежно від регіону і корпусу.

Тому особливо невдало перетворювати ці числа в універсальну лінійку і писати, ніби «українська і російська відрізняються рівно так само, як французька і португальська». Відсотки, отримані різними дослідженнями для різних мовних сімей, не можна механічно накладати один на одного.

Зате в межах однієї методики числа показують важливу річ: українську не можна описувати виключно як додаток до російської. Її словникова історія тісно пов’язана з білоруською, польською, словацькою та іншими мовами Центрально-Східної Європи.

Чому «місто», «шукати» і «дякую» важливіші за голі відсотки

Це легше побачити на повсякденних словах. Українське місто — місто; поруч польське miasto і словацьке mesto, тоді як російська використовує «город». Українське шукати співставне з білоруським шукаць і польським szukać, російська каже «искать».

Українське дякую легко впізнається поруч з польським dziękuję і білоруським дзякуй. Праця знаходиться поруч з польським praca, тоді як по-російськи це «работа» або «труд».

А через кілька секунд ситуація перевертається. Вода, рука, брат, сестра, земля, зима і величезна кількість інших слів відразу показують спільну слов’янську спадщину.

Тому російськомовна людина може прочитати українське речення майже без зусиль, потім упертися в чотири абсолютно непрозорих слова, а наступну фразу знову зрозуміти. Це не дивина і не доказ «зіпсованості» однієї мови іншою — так цілком нормально взаємодіють близькоспоріднені самостійні мови.

Чому українська так близька до білоруської і польської

Сучасна державна карта погано пояснює історію мови. Великі території нинішньої України століттями знаходилися в спільному політичному і культурному просторі з білоруськими і польськими землями — у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій; Галичина пізніше розвивалася в Габсбурзькій монархії.

Люди торгували, навчалися, служили, одружувалися, переїжджали, а державні кордони нерідко рухалися навколо них. При цьому мови контактували не тільки через двір і адміністрацію, але на базарі, в майстерні, церкві, корчмі і сусідньому дворі.

В результаті українська століттями взаємодіяла з польською і білоруською, а в різних регіонах — також з німецькою, угорською, румунською, кримськотатарською, ідишем та іншими мовами. Саме тому сучасну українську не можна розкласти на дві коробки: «своє» і «російське».

Її історія набагато багатошаровіша.

Кирилиця створює хибне відчуття майже повної схожості

Російська і українська візуально здаються дуже близькими просто тому, що обидві використовують кирилицю. Польська написана латиницею і тому психологічно сприймається далі, навіть коли конкретне польське слово виявляється ближче до українського, ніж його російський еквівалент.

Але алфавіти російської і української не ідентичні. В українській є і, ї, є, ґ, відсутні в сучасній російській; в російській є ы, э, ё, ъ, яких немає в українському алфавіті.

По-різному працюють і знайомі букви. Українська г в стандартній мові зазвичай позначає звук [ɦ], тоді як для [g] існує ґ. Різняться системи голосних і приголосних, форми слів і цілий ряд граматичних звичок; наприклад, в українській живе повноцінний кличний відмінок — мамо, Олено, Андрію.

Тому письмова українська для російськомовного часто виявляється помітно легшою за нормальну швидку розмовну мову.

Головний парадокс: чому українці розуміють російську краще, ніж росіяни — українську

Ось тут побутове враження особливо сильно розходиться з устроєм мови.

Більшість українців радянського і пострадянського поколінь мали величезний обсяг контакту з російською: телебачення, кіно, армія, книги, вища освіта, робота, загальносоюзні установи, змішані сім’ї. Навіть людина з повністю україномовного дому могла чути російську практично кожен день.

Тому вона отримувала пасивне володіння другою мовою, навіть якщо ніколи спеціально її не вчила.

Підручник Cambridge University Press наводить саме українсько-російський приклад, пояснюючи асиметричну взаємопонятність: більшість носіїв української через постійне знайомство з російською розуміють її без серйозних проблем, тоді як середній росіянин, мало стикаючись з українською, може розуміти лише окремі фрагменти української мови.

Ізраїльтянину цю механіку легко зрозуміти. Репатріант з Києва або Москви через двадцять років в Ізраїлі може прекрасно розуміти і російську, і іврит; це нічого не говорить про спорідненість російської та івриту. Це говорить про біографію людини.

Тому твердження «всі українці, яких я зустрічав, розуміли російську» доводить лише одне: ці українці знали російську.

Чому російська отримала в Україні таку велику фору

Історичний контекст тут теж не можна виймати.

У Російській імперії Валуєвський циркуляр 1863 року серйозно обмежив українську друковану продукцію, особливо релігійні та навчальні видання. Емський указ 1876 року пішов далі: обмежував публікацію і ввезення українських книг, публічні читання, театральні вистави та інші форми використання мови. Harvard Ukrainian Research Institute розглядає історію цих обмежень як ключову частину історії статусу української мови.

Після революції політика змінювалася. У 1920-ті українізація різко розширила простір української освіти, науки і преси; пізніше курс був згорнутий, а російська отримала набагато більшу вагу як мова союзної кар’єри, армії, міжрегіональної комунікації і значної частини масової культури.

Звідси і асиметрія. Українцю доводилося знати російську набагато частіше, ніж жителю РСФСР — українську.

Суржик: не «недомова», а результат довгого контакту

Окремий продукт цієї історії — суржик, тобто різні змішані українсько-російські форми мови. Він не є однією строго зафіксованою системою: суржик Полтавщини, Одеської області або конкретної сім’ї може виглядати по-різному.

Сучасне корпусне дослідження Russian Linguistics показує, що суржик використовується мільйонами людей і зовсім не обов’язково є хаотичним набором випадкових слів. У ряді регіонів дослідники бачать стійкі переваги і ознаки стабілізації змішаної мови.

Для Ізраїлю приклад знову знаходиться буквально навколо нас. Російська мова репатріантів давно ввібрала «мазган», «купат холім», «бітуах», «ірія», «теудат зеут», і з івритських коренів регулярно робляться російські дієслова і закінчення.

Наявність такої суміші не перетворює російську та іврит в одну мову. З українською і російською діє той же принцип.

На НАновостях ми вже окремо розбирали, чому історична російськомовність українських євреїв зовсім не дорівнює російській ідентичності. «Українські євреї історично говорили російською. Війна змінює це»

І ось тут з’являється ідиш

Якщо дивитися на українську тільки через російську, втрачається величезний шматок її реальної історії. Кілька століть поруч з українською на територіях нинішньої України існувала ще одна масова повсякденна мова — ідиш.

Для частини ізраїльської аудиторії тут потрібно уточнити очевидне: ідиш і іврит — не дві різновиди однієї мови. Іврит належить до семітських мов, ідиш — до германських. Ідиш сформувався на германській основі, містить великий давньоєврейсько-арамейський компонент і записується єврейським письмом, а в Східній Європі ввібрав потужний слов’янський шар.

До Катастрофи європейського єврейства ідиш був на території України не «мовою десь поруч», а мовою сім’ї, торгівлі, преси, літератури, театру, релігійного і міського життя. Саме тому одна з недавніх українських дискусій отримала на перший погляд провокаційну, але історично зрозумілу назву — «Ідиш як українська мова»: не в сенсі генеалогії, звичайно, а в сенсі мови, глибоко вкоріненої на українській землі. Про дискусію на Книжковому Арсеналі НАновости писали окремо.

Нещодавно ми поверталися до цієї теми і в великому матеріалі «Ідиш — мова, вкорінена в українській землі», де дослідниця Тетяна Непипенко пояснює, чому українську історію ідиша не можна звести до музейної ностальгії.

Наскільки українська дійсно змінила ідиш

Тут вплив виявився набагато глибшим кількох запозичених слів.

Професор Єврейського університету в Єрусалимі Вольф Москович пише, що українсько-ідишський контакт тривав близько п’яти століть і залишив слід у фонетиці, морфології, синтаксисі, словнику і фразеології ідиша. За його даними, до кінця XIX століття на етнографічних українських територіях жило близько 30% світового єврейства; у західній і Правобережній Україні євреї становили значну частину населення, а в ряді міст і містечок — відносну більшість.

Він наводить і майже лабораторний показник масштабу контакту. Перший ідишський словник у Російській імперії, виданий Шиє-Мордхе Ліфшицем у Житомирі в 1876 році, містив 280 українських запозичень; список, складений К. Ф. Любарським в Одесі в 1927 році, налічував вже близько 500, причому Москович підкреслює, що реальна кількість була вищою.

У південно-східному, або українському, ідиші український вплив проник навіть у граматику. Encyclopedia of Ukraine наводить дуже наочний приклад з видом дієслова — тобто різницею між самим процесом і завершеною дією. В українській це фундаментальна категорія: умовно писати — написати, «писати — написати». В ідиші під слов’янським впливом з’явилося схоже протиставлення: ikh hob geshribn — «я писав / я написав» і ikh hob ongeshribn — вже з відтінком завершеності: «я дописав, завершив написання». Для середньоверхньонімецької основи ідиша така модель не була вихідною — вона сформувалася в східноєвропейському слов’янському середовищі.

Схожим чином в ідиші стали активно працювати приставки, що змінюють спосіб або результат дії. Jewish Languages Project окремо вказує на приставку tse- як приклад системи дієслівного виду, семантично сформованої під сильним слов’янським впливом. Сам принцип дуже знайомий україномовній людині: приставка не просто створює нове слово, а уточнює, почалося чи дію, тривало, повторювалося чи було доведено до результату.

Український вплив помітний і в службових словах. В українському ідиші закріпилися форми на кшталт i… i — «і… і / як… так і», take — «дійсно, саме так», nu — те саме «ну», яке взагалі стало однією з найбільш впізнаваних часток східноєвропейського ідиша. Encyclopedia of Ukraine прямо пов’язує проникнення безлічі таких сполучників, прийменників і прислівників з українським мовним середовищем.

Є і фонетичний приклад. У східному ідиші діє характерне для слов’янських мов регресивне озвончення приголосних: звук може змінюватися під впливом наступного за ним дзвінкого приголосного. Jewish Languages Project наводить форму fus + benkl → fu[z]benkl: глухе s перед дзвінким b перетворюється в z. Для людини, знайомої з українською або іншою слов’янською фонетикою, сам механізм цілком впізнаваний.

Ще помітніше вплив у словотворенні. В ідиш увійшов слов’янський суфікс -nik: наприклад, nudnik — «зануда, набридлива людина», від nudne — «нудний, нудний». Прижилися і зменшувальні -ke і -tshik. Українська звичка утворювати емоційно забарвлені зменшувальні позначилася навіть на єврейських іменах: Encyclopedia of Ukraine наводить Moyshenyu і Khayimke — зменшувальні від Мойше і Хаїма.

Окремий пласт — дієслова, що позначають дуже конкретний спосіб дії. В ідиш були запозичені слов’янські форми на кшталт shushken — «шепотіти», kvitshen — «вищати, пронизливо кричати», mlien — «томитися, повільно кипіти». Причому ці дієслова не просто увійшли в словник, а утворили в ідиші окремий морфологічний клас.

Те ж відбувалося з родинними термінами. У східному ідиші закріпилися zeyde — «дідусь», bobe — «бабуся», plemenik — «племінник». Encyclopedia of Ukraine окремо наводить zayde як слово, пов’язане з українським дід, а також українські запозичення на кшталт khrayn — «хрін» і nudnik, пов’язаного з українським нудний.

Тому вираз «українська вплинула на ідиш» тут не можна розуміти як десяток слів, принесених з базару. Контакт торкнувся вимови, дієслівного виду, приставок, словотворення, зменшувальних форм, службових слів і цілих класів дієслів. Дослідник Вольф Москович саме тому говорить про вплив української на всі рівні ідиша — від фонетики до синтаксису і фразеології.

Тобто ідиш єврея з Бердичева, Умані, Житомира або Поділля був германською мовою — але германською мовою, яка кілька поколінь жила всередині слов’янського звукового і граматичного середовища.

«Мезинке», «-ник» і український слід, який поїхав в Америку і Ізраїль

Є особливо живі приклади. Ідишське mezinke / mezinik, що позначає молодшу дитину в сім’ї, зазвичай пов’язують з українським мізинець — маленький палець, а переносно найменший. Пізніше mezinke закріпилося і в назві ашкеназського весільного звичаю.

Через слов’янське середовище ідиш засвоїв продуктивні словотворчі моделі на кшталт -nik, зменшувальних -ke, -tshik, а також великий пласт слов’янських дієслів. Jewish Languages Project наводить серед таких запозичень дієслова зі значеннями «шепотіти», «кричати», «повільно кипіти».

Це важливий нюанс: не кожен славянізм в ідиші можна впевнено оголосити саме українським. Українська, польська і білоруська століттями стикалися одна з одною, тому для частини слів точного єдиного донора встановити не можна.

Але існування саме українського діалектного простору ідиша і масштаби українського впливу сумнівів не викликають.

А що ідиш дав українській

Зворотний рух був теж помітним.

Москович пише про численні ідишські запозичення і кальки в українських регіональних говорах і міських соціолектах. Особливо багатий матеріал зберегли Галичина, Буковина, Поділля, Волинь, Одеса та інші території інтенсивного українсько-єврейського сусідства.

В українській розмовній мові закріплювалися слова, пов’язані з торгівлею, ремеслом, міським побутом і емоційною мовою. Серед часто обговорюваних прикладів — ґешефт, ґвалт, цимес, шабаш, махлювати, хохма та інші форми.

Але етимологія тут вимагає акуратності. Одне слово могло мати давньоєврейський корінь, прийти в ідиш, отримати ашкеназську вимову, потім пройти через польську або українську міську мову. Інше могло бути германським за походженням, але потрапити в українську саме через ідиш.

Тому вираз «єврейське слово» майже завжди занадто грубе. Історія конкретного слова часом нагадує маршрут сім’ї через п’ять кордонів.

Іврит у цій історії займає інше місце

З івритом картина принципово інша. «Українська мова. Енциклопедія» зазначає, що прямих запозичень з давньоєврейської в українську зафіксовано порівняно мало; найстаріший шлях часто виглядав як давньоєврейська → грецька → старослов’янська → українська, а більш пізній пласт частково йшов через ідиш.

Тому українські амінь, алілуя, месія, сатана, серафим, херувим, манна, Едем мають в кінцевому рахунку давньоєврейське походження, але це не слід побутової розмови українського селянина з сусідом, який говорив на івриті. Це перш за все шлях біблійної і церковної писемності.

Інший пласт вже тісніше пов’язаний з єврейським життям: кошерний, маца, рабин, Тора, хедер, меламед, шамес і схожа лексика. Частина цих слів приходила через ідиш.

Хороший приклад — шабаш: українські лінгвістичні довідники прямо наводять його як запозичення через ідиш з давньоєврейського джерела. Виходить ланцюжок іврит → ідиш → українська.

А в новітній час виникає вже прямий ізраїльський шар — кібуц, Кнесет та інші слова, пов’язані з сучасною Державою Ізраїль.

Чи вплинула українська на сучасний іврит

Тут потрібно не перебільшувати. Прямий вплив української на сучасний загальноізраїльський іврит неспівставний з її впливом на український ідиш.

Причина проста. Протягом більшої частини історії ашкеназських громад Східної Європи іврит був перш за все мовою релігійного тексту, навчання, писемності і частини інтелектуального життя; повсякденною сімейною мовою був ідиш.

Український вплив тому спочатку потрапляв в ідиш. Потім регіональна ідишська фонетика впливала на ашкеназську вимову івриту, і вже разом з носіями цих традицій частина мовних звичок переносилася в Палестину і Ізраїль.

Точніше всього тут говорити не «українська змінила іврит», а про ланцюжок українське середовище → український ідиш → регіональна ашкеназська вимова івриту → мовний багаж частини майбутніх носіїв сучасного івриту.

Саме так реальна мовна історія зазвичай і працює: не по прямій лінії, а через людей.

Київський лист: коли іврит зберігає історію українського топоніма

А тепер історія повертається зовсім несподівано. Івритські документи важливі не тільки тому, що дали українській окремі слова: вони стали джерелом для дослідження історії самого українського мовного простору.

Encyclopedia of Ukraine зазначає, що рекомендаційний лист єврейської громади Києва першої половини X століття містить перше відоме фіксування назви Києва. Пізніше, особливо з XVI–XVII століть, рабинські респонси і єврейські хроніки все частіше фіксували українські географічні назви, хоча використання єврейського письма без повного позначення голосних обмежує можливості точної фонетичної реконструкції.

НАновости докладно розповідали про цей документ в окремому матеріалі про «Київський лист». Він був виявлений Норманом Голбом серед матеріалів Каїрської генизи; документ пов’язують з київською єврейською громадою X століття, а назва міста передана єврейським письмом. «Київський лист» X століття і давня єврейська громада Києва

Це прекрасний приклад того, наскільки безглуздо розділяти історію України і єврейську історію на дві герметичні полиці. Іноді один з найдавніших слідів українського міста буквально зберігається всередині єврейського тексту.

Самбатас: ще одне давнє ім’я Києва і обережна гіпотеза

Є й інший цікавий сюжет. У візантійському трактаті Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією» X століття поруч з Києвом з’являється назва Самбатас.

Походження цього імені залишається предметом дискусій. Одна з гіпотез пов’язує його з єврейським легендарним Самбатіоном — рікою, що фігурує в юдейській традиції; доведеною загальноприйнятою етимологією таку зв’язок вважати не можна.

НАновости окремо розбирали саме цю юдаїстську версію і аргументи навколо неї. Самбатас, Київ і можлива зв’язок з рікою Самбатіон

Для нашої теми цей сюжет важливий не як сенсація про «єврейське походження Києва», а як нагадування: Київ X століття знаходився в набагато складнішій міжнародній, торговій і мовній мережі, ніж іноді уявляє сучасна національна уява.

Чому українські євреї потім масово перейшли на російську

Якщо українська і їдиш століттями так тісно контактували, виникає логічне питання: чому до XX століття величезна частина євреїв України стала саме російськомовною?

Відповідь пов’язана з соціальною та політичною ієрархією мов. У Російській імперії, а потім у СРСР російська відкривала доступ до державної освіти, міської кар’єри, університету та широкого культурного середовища. Для багатьох єврейських сімей перехід виглядав як соціальна модернізація: від їдишу — до російської.

Після Катастрофи, радянських репресій проти єврейської культури, закриття їдишських інституцій та подальшої урбанізації цей процес різко прискорився. У радянській Україні їдиш поступово втрачав повсякденне середовище, тоді як російська посилювалася.

Саме тому російськомовний український єврей кінця XX століття — цілком звичне явище. Але його мова не скасовує ні українського походження сім’ї, ні більш раннього їдишського шару.

На НАновостях ця історія детально простежується, наприклад, у матеріалі про першу Пасхальну Агаду українською мовою, де перехід від російської до безпосередньої українсько-єврейської мовної взаємодії стає вже частиною сучасної культури. Перша Пасхальна Агада українською мовою

Сьогодні стара зв’язок стала прямою

Найцікавіше відбувається зараз. Колись українська і давньоєврейська частіше стикалися через грецьку, церковнослов’янську та їдиш; сьогодні українська і сучасний іврит все частіше зустрічаються безпосередньо.

У 2026 році в Україні вийшов повноцінний україномовний підручник «Давньоєврейська мова» Дмитра Цоліна — граматика і синтаксис мови Танаха, вправи і давньоєврейсько-український глосарій. «Давньоєврейська мова»: підручник українською

В Ізраїлі проект «Немала נְמָלָה» будує вже прямий рух в обидва боки — перекладає українську літературу на іврит і івритську на українську. Проект «Немала נְמָלָה»

У рамках цього ж культурного процесу на івриті з’явилася українська класика, включаючи Сковороду, а в Ізраїлі вийшов перший том «Антології української поезії: від Сковороди до Франка». Українська класика на івриті: Сковорода Антологія української поезії на івриті

Тобто посередник у вигляді російської тут більше не обов’язковий. Український текст здатний йти безпосередньо в іврит, а ізраїльський — безпосередньо в український.

Їдиш теж повертається — тепер через переклад

Паралельно відбувається інше повернення. У Києві в 2025 році представили відразу сім книг, вперше перекладених з їдишу на українську; це вже не побутове змішання мов старого штетла, а свідома робота з майже втраченим культурним пластом. Сім книг, вперше перекладених з їдишу на українську

Проект UkraYiddish пішов через музику: українські народні пісні перекладаються на їдиш, їдишські — на українську. Проект UkraYiddish

У Києві колектив «Боу нашир» виконує пісні на їдиші та івриті, причому частина учасників взагалі не походить з єврейських сімей. Мова тут вже не тільки наслідується — її обирають і вивчають. Київські студенти співають на їдиші та івриті

І ось тут для читачів НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency історія перестає бути філологічною екзотикою: мовний контакт, який кілька століть відбувався випадково — тому що люди жили на одній вулиці, — сьогодні перетворюється на свідомий культурний проект.

Від Бучача до ізраїльської літератури

Є і людська лінія цієї історії.

Бучач — місто на території сучасної України, де перетиналися українська, польська, їдиш і івритська єврейська традиція, — дав світові Шмуеля Йосефа Агнона, майбутнього нобелівського лауреата і одного з найбільших авторів літератури на івриті. Шмуель Агнон: від Бучача до Нобелівської премії

Сьогодні книга «Острови пам’яті» з’єднує Бучач вже трьома мовами — українською, англійською та івритом. «Острови пам’яті»: Бучач, Україна та Ізраїль

Хаїм Хазаз, народжений у Київській губернії і виріс серед їдишу, російської та української мови, став одним з найважливіших письменників на івриті і першим лауреатом Премії Ізраїлю з літератури. Хаїм Хазаз: від українського Полісся до ізраїльської літератури

А Шауль Черніховський, народжений на території нинішньої Запорізької області, став одним з класиків нової івритської поезії — сьогодні його портрет знає кожен ізраїльтянин по 50-шекелевій банкноті. Шауль Черніховський і український слід на 50 шекелях

Це не означає, що сучасна література на івриті «українська». Це означає інше: частина її творців формувалася в багатомовному східноєвропейському середовищі, де українська мова була однією з складових повсякденного звукового світу.

Після 2022 року мовний баланс в Україні знову змінюється

Українсько-російська двомовність нікуди не зникла миттєво, але пропорції помітно змінилися.

За опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним 7 травня — 3 червня 2026 року серед 1000 повнолітніх громадян на підконтрольній Україні території, 62% повідомили, що вдома говорять переважно або виключно українською, 23% використовують українську і російську, 14% — переважно або виключно російською. У вибірку не включалися жителі територій поза контролем уряду і громадяни, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, тому переносити ці числа на всіх українців у світі не можна.

Тобто російська в Україні залишається живою побутовою мовою мільйонів людей. Одночасно українська значно розширила простір домашнього і публічного вжитку.

І це важливо не плутати з питанням про походження двох мов. Соціологічна поширеність мови і його генеалогічний статус — різні речі.

Що говорить український закон — і до чого тут їдиш з івритом

Стаття 10 Конституції України встановлює українську як державну мову і одночасно говорить про гарантії вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин. Закон 2019 року регулює насамперед публічну сферу і прямо вказує, що його дія не поширюється на приватне спілкування і релігійні обряди.

13 червня 2026 року набув чинності закон №4699-IX, що оновив застосування Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. У переліку тепер знаходяться, серед інших, білоруська, болгарська, гагаузька, кримськотатарська, польська, румунська, словацька — а також особливо важливі для нашої теми іврит і їдиш; російської мови в цьому переліку немає.

Передісторію включення івриту і їдишу НАновости розбирали ще на стадії законопроекту. «Іврит і їдиш стануть захищеними мовами в Україні»

Для лінгвістики це не змінює походження мов, але для культурної історії символічно: дві єврейські мови, одна з яких століттями була повсякденною мовою українських міст і містечок, сьогодні юридично визнаються частиною історичного мовного різноманіття країни.

Так що ж насправді знаходиться між українською і російською

Не прірва — і не тотожність.

Українська і російська близькородинні. У них величезний спільний слов’янський пласт, схожі граматичні категорії і безліч прозорих один для одного слів.

Але українська століттями розвивалася власним шляхом. Її лексика особливо тісно пов’язана з білоруською і польською; в різних регіонах вона взаємодіяла з румунською, угорською, німецькою, тюркськими мовами. А кілька століть щоденного сусідства з євреями створили ще один шар — українсько-їдишський, значно глибший, ніж зазвичай уявляє собі сучасний читач.

Саме тут стає зрозумілою найцікавіша частина всієї історії.

Російська сильно вплинула на мовну біографію українців. Польська і білоруська — на історичний устрій українського словника. Їдиш ввібрав українські слова, моделі і інтонації, одночасно віддаючи українському частину власного міського і єврейського словника. Іврит впливав насамперед через релігійну писемність і їдиш, зберіг ранні українські топонімічні свідчення, а сьогодні вже безпосередньо зустрічається з українською в перекладах, підручниках і ізраїльському літературному житті.

Тому чотири числа — 84, 70, 68 і 62 — цікаві зовсім не як змагання: хто українському «рідніший».

Вони змушують побачити іншу карту.

На цій карті українська знаходиться не на периферії російської мови, а всередині великого історичного простору між східними і західними слов’янами, Центральною Європою і єврейською Східною Європою. Тут поруч стоять білоруська і польська, російська і словацька, український їдиш Бердичева і Чернівців, давньоєврейський текст Київського листа і сучасний іврит Тель-Авіва.

І, мабуть, саме з Ізраїлю це особливо легко зрозуміти. Тут людина може говорити з батьками російською, з дітьми на івриті, пам’ятати кілька їдишських слів від бабусі і сьогодні читати українські новини. Ці мови не перетворюються через це в одну.

Вони просто розповідають історію людини.

Так само і українська: те, що мільйони українців знають російську, не робить українську різновидом російської. А те, що в українській і їдиші, українській і івриті збереглися сліди один одного, не стирає межі між мовами — навпаки, показує, наскільки довго їх носії жили в спільній історії.

Автор: Павло Швейко. Павло Швейко — автор «НАновости», народжений і виріс в Україні та живе в Ізраїлі. Для його авторської лінії тема MAK_UA знаходиться якраз на перетині двох суспільств, про які він регулярно пише: українського та ізраїльського. У даному випадку мова не просто про чергову афішу, а про те, як українська культура продовжує створювати власні живі простори вже всередині Ізраїлю.

Українське культурне життя в Ізраїлі у другій половині 2026 року не обмежиться одним великим заходом до Дня Незалежності України. MAK_UA / Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі опублікувала календар головних подій з серпня по кінець грудня — і за цим календарем вже видно, наскільки різними стали формати українського культурного життя в країні.

Тут є театр і історична реконструкція, народна традиція і сімейна вистава, Тель-Авів і заходи одразу в кількох містах. Причому організатори не намагаються зібрати все навколо однієї дати: календар фактично розтягнутий на всю другу половину року.

НАновости — Новини Ізраїлю вивчили опубліковану MAK_UA афішу і зіставили її з вже відомими проєктами об’єднання. Вийшла не просто підбірка «куди піти», а маленька карта українського культурного життя Ізраїлю на найближчі місяці.

24 серпня: повернутися в той самий день 1991 року

Першою і найближчою датою в календарі стоїть 24 серпня 2026 року — День Незалежності України.

MAK_UA готує цей вечір разом з рестораном української кухні Sho?. Назва програми — «Той самий день. 24 серпня 1991 року. Подорож у часі».

Задум тут важливіший за звичний святковий концерт. Організатори пропонують спробувати повернутися саме в 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, і подивитися на історичний день не з сьогоднішнього 2026-го, а очима людей, для яких все відбувалося буквально зараз.

НАновости вже розповідали про підготовку заходів до 35-річчя Незалежності України в Ізраїлі. В опублікованому раніше анонсі для проєкту MAK_UA і Sho? вказано місце проведення — ресторан Sho?, вулиця Карлебах, 3, Тель-Авів.

І ось тут з’являється важлива деталь самого формату. За 35 років 24 серпня перетворилося на державну дату, яка сприймається вже через війни, революції, Майдан, російську агресію, еміграцію і величезний масив історичного досвіду. MAK_UA пропонує зняти з неї весь цей подальший шар хоча б на один вечір і запитати: а яким цей день був тоді, коли ще ніхто не знав, що буде далі?

Для українців в Ізраїлі така «машина часу» має ще один додатковий сенс. Багато учасників і глядачів сьогодні живуть вже між двома країнами, але прекрасно пам’ятають українські кухні, сімейні розмови, телевізійні новини, музику і побутові деталі тієї епохи.

8 жовтня: «Театротерапія» продовжує третій сезон

Наступна дата — 8 жовтня 2026 року. У календарі позначена шоста зустріч третього сезону проєкту «Театротерапія», присвячена народженню сучасного українського театру.

Це не новий проєкт, придуманий спеціально під осінь 2026-го. «Театротерапія» вже має власну історію в Ізраїлі і будується на ідеї, що про театр можна не тільки слухати — в нього можна входити через гру, вправи, сценічну дію і власний досвід.

НАновости раніше розповідали про одну з зустрічей української «Театротерапії» MAK_UA в Тель-Авіві. Наприклад, шоста зустріч попереднього курсу проходила 3 липня 2025 року в Українському культурному центрі на вулиці Ірміягу, 22.

Але механічно переносити цю адресу на подію 8 жовтня 2026 року не можна. У новому календарі вказані дата, сезон, номер зустрічі і тема, однак окремі дані про місце і час саме цієї зустрічі організатори ще повинні повідомити.

І це хороший приклад того, як слід читати весь опублікований календар MAK_UA: дати вже можна зберігати, але частина практичної інформації буде з’являтися окремими анонсами.

Чому «Театротерапія» важливіша одного спектаклю

Для української громади за межами України театральний формат має особливу властивість. Спектакль можна подивитися і розійтися, а регулярний проєкт створює середовище — люди повертаються, знайомляться, сперечаються, грають, стають учасниками процесу.

«Театротерапія» тому цікава ще й як тривала культурна лінія. Один сезон змінюється іншим, окремі зустрічі складаються в історію проєкту, а український театр виявляється в Ізраїлі не гастрольним гостем на один вечір, а постійною темою.

Саме такі повторювані проєкти поступово і створюють культурну інфраструктуру діаспори. Не обов’язково велику інституцію з власною будівлею — іноді вона починається з групи людей, приміщення на кілька годин і звички знову зустрітися через місяць.

30 листопада: Андріївські вечорниці

30 листопада MAK_UA проведе «Андріївські вечорниці» — Андріївські вечорниці.

Поки це один з найбільш загадкових пунктів календаря. Організатори назвали дату і формат, але не розкрили майданчик і детальну програму.

Історично Андріївські вечорниці були одним з найбільш відомих елементів української молодіжної традиції: спільні вечори, пісні, ігри, жарти, частування, ворожіння і цілий пласт обрядової культури. Але у випадку MAK_UA особливо цікаво буде побачити не етнографічну реконструкцію «під музей», а те, як цю традицію переведуть на мову сучасної української спільноти в Ізраїлі.

Тут проходить одна з головних ліній всього календаря: не просто показати українське, а зробити людей його учасниками.

Для емігрантського культурного середовища це принципова різниця. Традиція, на яку тільки дивляться зі сцени, досить швидко перетворюється на фольклорний експонат. Традиція, в яку знову входять люди, отримує шанс продовжуватися вже в новій країні.

24 грудня: буковинський Святвечір в Ізраїлі

Окремою подією MAK_UA поставила 24 грудня 2026 року — Святвечір у буковинській традиції.

Саме уточнення «буковинська» робить цей пункт особливо цікавим. Українська різдвяна культура ніколи не була абсолютно однаковою від регіону до регіону: Буковина, Галичина, Закарпаття, Полісся, Поділля та інші історичні регіони зберегли власні варіанти обрядів, пісень, кухні та домашньої святкової культури.

Тому мова потенційно йде не про стандартну «українську різдвяну вечірку», а про знайомство з конкретною регіональною традицією.

На момент публікації календаря MAK_UA не вказала майданчик, години проведення і умови участі у Святвечорі. Це важливо підкреслити: 24 грудня вже можна відзначати в календарі, але купувати квитки або планувати поїздку за конкретною адресою поки рано.

15–30 грудня: новорічна казка одразу в трьох містах

Наймасштабніший за географією проєкт MAK_UA запланований на період з 15 по 30 грудня 2026 року.

Організатори обіцяють «Новорічну казку для всієї родини» — новорічну казку для всієї родини. І тут в афіші вже названі одразу три міста: Хайфа, Тель-Авів і Ашдод.

Це суттєва деталь. Більша частина українських культурних заходів в Ізраїлі з зрозумілих причин концентрується в центральній частині країни, перш за все навколо Тель-Авіва. Вихід сімейного проєкту одночасно в Хайфу і Ашдод означає спробу працювати вже не тільки з однією локальною аудиторією.

Точні дати по кожному місту, майданчики, час початку і умови відвідування MAK_UA поки не оголосила. Крім того, період 15–30 грудня перетинається з окремим Святвечором 24 грудня, тому мова йде саме про дві різні лінії грудневої програми, а не про один захід під двома назвами.

Для сімей з дітьми цей блок, ймовірно, стане найбільш очікуваним. Сімейна вистава дозволяє передавати мову і культурні коди вже другому поколінню — в тому числі дітям, для яких Ізраїль є основним або єдиним домом.

П’ять дат — і п’ять різних способів зберегти зв’язок з Україною

Якщо подивитися на календар цілком, стає помітно, що MAK_UA свідомо не будує всю програму навколо одного типу заходу.

24 серпня — історія і пам’ять про момент народження незалежної держави.

8 жовтня — сучасний український театр і участь у театральному процесі.

30 листопада — народна традиція Андріївських вечорниць.

24 грудня — регіональна різдвяна культура Буковини.

15–30 грудня — сімейна новорічна програма, яка має пройти в Хайфі, Тель-Авіві та Ашдоді.

Саме різноманіття тут, мабуть, важливіше кількості. Україна для тих, хто живе в Ізраїлі українців та ізраїльтян українського походження, виявляється не тільки новинами про війну і не тільки спогадом про країну, з якої вони приїхали.

Вона існує ще й у театральній вправі, рецепті святкового столу, дитячій виставі, пісні, сімейній історії і спробі уявити, що ти знову опинився ввечері 24 серпня 1991 року.

Хто такі MAK_UA

MAK_UA — Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі — незалежне некомерційне культурне об’єднання, робота якого пов’язана з українським мистецтвом, театром і культурними ініціативами в Ізраїлі.

Проєкт існує не у форматі однієї щорічної акції. За ним вже є театральні зустрічі, культурні вечори, сімейні програми і проєкти, побудовані навколо українських традицій.

І це пояснює, чому опублікований зараз календар важливий сам по собі. Організатори фактично кажуть своїй аудиторії: ми не готуємо одне свято — ми плануємо культурне життя на місяці вперед.

Для НАновости — Новини Ізраїлю це ще й частина ширшої історії української присутності в Ізраїлі. Такі ініціативи поступово стають місцем зустрічі двох середовищ: люди продовжують говорити про Україну і жити її культурою, але роблять це вже всередині ізраїльської реальності.

Що вже відомо, а чого поки немає

На 24 серпня вже опубліковано значно більше практичної інформації, включаючи майданчик у Тель-Авіві. По жовтневій, листопадовій і частині грудневих програм календар поки виконує скоріше функцію попереднього «save the date».

Тому перед відвідуванням заходів варто окремо перевіряти:

• точну адресу;
• час початку;
• вартість участі;
• необхідність попередньої реєстрації;
• вікові обмеження для дитячих і сімейних програм;
• остаточний розклад грудневих вистав у Хайфі, Тель-Авіві та Ашдоді.

MAK_UA обіцяє насичену другу половину року, але не намагається видати попередній календар за остаточну програму. І це правильний підхід: афіша дає можливість зберегти дати, а подробиці організатори зможуть розкривати у міру наближення кожної події.

Українська культура в Ізраїлі стає не подією, а процесом

Можливо, головний сенс цієї афіші знаходиться навіть не в п’яти зазначених рядках.

Після лютого 2022 року українська культурна присутність за кордоном часто розвивалася як реакція на надзвичайні обставини: благодійні концерти, збори допомоги, акції солідарності, заходи підтримки України. Все це залишається важливим.

Але через роки виникає інше питання: що залишається після надзвичайного режиму?

Календар MAK_UA дає одну з можливих відповідей. Залишаються проєкти, які вже не потребують надзвичайного приводу для існування. Люди приходять не тільки тому, що сталося чергове трагічне подія, а тому, що хочуть дивитися український театр, знайомити дітей з традиціями, святкувати Святвечір або просто провести вечір серед тих, кому зрозуміла та ж культурна мова.

І ось це, можливо, один з найбільш важливих ознак зрілості українського культурного середовища в Ізраїлі.

Вона поступово перестає бути тільки реакцією на війну.

Вона стає частиною звичайного життя.

Джерело: офіційний календар MAK_UA / Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі, опублікований на сторінці об’єднання в Facebook. – https://www.facebook.com/profile.php?id=100089057714353

Рафаль Лемкін – видатний єврейський юрист польського походження, автор терміна «геноцид».

Лемкін одним із перших назвав Голодомор 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти українського народу. Він є першим фахівцем міжнародного права, який визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права.

16 грудня 2025 року в Одесі відбулася знакова подія – урочисте гасіння поштової марки на честь Рафаля Лемкіна.

Організаторами заходу виступили музей геноциду «Територія пам'яті», Укрпошта та благодійний фонд «Пам'ять. Гідність. Свобода».

Хто такий Рафаль Лемкін?

На початку XX століття Лемкін, який навчався у Львівському університеті, став піонером у міжнародному праві боротьби зі злочинами проти людяності.

• Рік народження: 1900
• Освіта: Львівський університет, Гейдельберзький університет
• Основна праця: “Axis Rule in Occupied Europe”, 1944
• Термін «геноцид»: вперше запроваджено 1944 року

Цікаво, що Лемкін одним із перших назвав Голодомор 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти українського народу.

Зв'язок Лемкіна з Україною

Лемкін не просто вивчав право у Львові. Його спадщина тісно переплітається з історією України:

1. Голодомор як геноцид. 1953 року Лемкін на виступі у Нью-Йорку назвав політику Сталіна в Україні «радянським геноцидом» і вперше дав міжнародне визначення цим трагічним подіям.
2. Вшанування пам'яті. Випуск марки в Одесі – це не лише визнання заслуг Лемкіна, а й символ єдності українського та єврейського народів у боротьбі за пам'ять та справедливість.

Важливість гасіння марки для України та Ізраїлю

Об'єднана єврейська громада України підкреслила, що випуск марки на честь Лемкіна став важливим кроком в увічненні пам'яті про єврейські та українські трагедії XX століття.

«Пам'ять про Голодомор та Голокост – це не просто історична данина, це нагадування про необхідність боротися з будь-якими проявами геноциду в сучасному світі»– зазначили у громаді.

Символіка та деталі марки

Марка випущена на честь 76-ї річниці прийняття Конвенції ООН про запобігання геноциду.
Основні елементи марки:

• Портрет Рафаля Лемкіна
• Юридична символіка, що відображає його внесок у міжнародне право
• Цитата Лемкіна про Голодомор

Дата випуску: 16 грудня 2025 року

Чому це важливо сьогодні?

1. Визнання історії. Взаємодія України та Ізраїлю у збереженні пам'яті про трагічні події ХХ століття зміцнює діалог між народами.
2. Символ боротьби з безкарністю. Спадщина Лемкіна нагадує, що злочини проти людяності немає терміну давності.

НАновини – Новини Ізраїлю

Сайт НАновини – Новини Ізраїлю відзначає, що урочиста церемонія гасіння марки стала значущою культурною подією для обох країн. Це підкреслює загальний історичний біль та прагнення до правди.

Українська пошта та пам'ять про Лемкіна

«Укрпошта» В останні роки бере активну участь у проектах, спрямованих на увічнення пам'яті важливих історичних особистостей. Випуск марки Лемкіна став продовженням цієї традиції.

Висновок

Церемонія гасіння поштової марки в Одесі на честь Рафаля Лемкіна – це не просто данина пам'яті, а й символ боротьби із забуттям Лемкін, єврейський правозахисник та друг українського народу став мостом між історією Ізраїлю та України.

Об'єднана єврейська громада України та українські культурні організації продовжують важливу місію збереження пам'яті про жертви геноцидів та Голокосту.

Випуск марки – це крок до єднання народів та нагадування про цінність життя, справедливість та пам'ять.

Залишити коментар в WhatsApp – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Залишити коментар у Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Автор: Павло Швейко

Але якщо поставити цю зустріч у контекст перших тижнів роботи Розенбліта в Україні, картина виходить значно ширшою. Новий ізраїльський посол вже обговорював з українським МЗС російські удари, допомогу енергетиці, Бабин Яр та незаконне вивезення українського зерна з окупованих територій. А паралельно Київ та Єрусалим розвивають окремий діалог щодо Ірану, медицини, реабілітації та економічної співпраці.

Тому розмова 10 вересня — швидше ще один елемент швидко формуючогося робочого порядку денного нового посла, ніж одиночна протокольна зустріч.

Розенбліт тільки почав роботу в Києві

Рой Розенбліт — новий глава ізраїльської дипломатичної місії в Україні. 21 серпня заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко прийняв у нього копії вірчих грамот, після чого українська сторона офіційно оголосила про початок його дипломатичної місії. Таким чином, на момент розмови з Мар’яною Бецою Розенбліт працював в Україні менше трьох тижнів.

І ці тижні не були порожніми.

Під час першої зустрічі в МЗС 21 серпня Міщенко дякував Ізраїлю за підтримку суверенітету та територіальної цілісності України, а окремо — за гуманітарну допомогу, надану протягом 2026 року, в тому числі в енергетичній сфері.

Розенбліт, зі свого боку, від імені уряду Ізраїлю висловив співчуття у зв’язку із загибеллю та пораненням мирних жителів після російських ракетних ударів, включаючи атаку по Києву 20 серпня. Це важливо відзначити саме як офіційно зафіксовану позицію ізраїльського дипломата, а не як інтерпретацію української сторони.

На тій же зустрічі обговорювалися політичні консультації між двома міністерствами закордонних справ, участь представників Ізраїлю в заходах до 85-ї річниці трагедії Бабиного Яру та ще одна, на перший погляд несподівана тема — українське зерно.

Київ передав новому послу інформацію про російські схеми незаконного вивезення та подальшого продажу сільськогосподарської продукції з тимчасово окупованих територій України. У повідомленні МЗС є досить конкретне формулювання: сторони «узгодили алгоритм подальшої взаємодії». Сам цей алгоритм публічно поки не розкривається.

Тобто вже в серпні відносини нового посла з Києвом вийшли далеко за межі знайомства та протоколу.

Бабин Яр знову стає частиною двосторонньої дипломатії

Для ізраїльського читача згадка Бабиного Яру тут особливо важлива. Це не просто український меморіальний захід.

29–30 вересня 1941 року в Бабиному Яру нацисти розстріляли майже 34 тисячі євреїв Києва. Надалі це місце стало одним з головних символів Голокосту від куль — масового знищення єврейського населення на окупованих територіях Східної Європи.

У 2026 році виповнюється 85 років з часу цих розстрілів, і Україна заздалегідь запросила ізраїльську сторону взяти участь у пам’ятних заходах. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency раніше детально розповідали, що підготовка до цієї річниці вже стала самостійною темою українсько-ізраїльських контактів.

За кілька днів до нинішньої розмови з’явився і ще один практичний сюжет. 7 вересня Розенбліт разом з головою Київської обласної адміністрації Тимуром Ткаченком відвідав Київську обласну клінічну лікарню. Там обговорювали реабілітацію українських військових і цивільних, підготовку лікарів і психологів, обмін фахівцями та можливе оснащення лікарень. За даними, зібраними НАновости, 57 фахівців Київської області вже пройшли підготовку з використанням ізраїльського досвіду.

Тож дипломатична формула про «розвиток двосторонньої співпраці» має досить земний зміст.

Що Ізраїль вже робить в Україні

Окремо варто нагадати масштаб гуманітарної роботи Ізраїлю після початку повномасштабного російського вторгнення.

За даними ізраїльського МЗС та агентства міжнародного співробітництва MASHAV, Ізраїль розгорнув в Україні цивільний польовий госпіталь «Кохав Меїр» у районі Мостиська Львівської області. Там отримали медичну допомогу близько семи тисяч пацієнтів, у тому числі люди, які приїхали з центральних та східних регіонів України.

Ізраїль також організував лікування українських дітей з онкологічними захворюваннями, приймав поранених військовослужбовців для реабілітації та протезування, передав Україні шість броньованих автомобілів швидкої допомоги MADA, медичне обладнання, препарати, установки для очищення води та генератори.

Більше трьох тисяч фахівців брали участь в онлайн-програмах з роботи з травмою, першої допомоги та психологічної підтримки, ще близько 250 фахівців проходили професійну підготовку безпосередньо в Ізраїлі.

Енергетичну складову українська сторона окремо підкреслювала вже цього року. 2 квітня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга після розмови з Гідеоном Сааром дякував Ізраїлю за генератори, які, за його словами, допомогли Україні пройти важку зиму.

Тому коли 10 вересня Мар’яна Беца дякувала Ізраїлю за допомогу під час триваючої російської агресії, за дипломатичною формулою стояли цілком конкретні програми.

Іран — ще одна точка, де інтереси Києва та Єрусалима перетинаються

У відносинах України та Ізраїлю є і напрямок, якого майже не було в двосторонньому порядку денному до російської війни, — Іран.

23 липня 2025 року під час візиту міністра закордонних справ Ізраїлю Гідеона Саара в Київ він і український міністр Андрій Сибіга домовилися розпочати окремий стратегічний діалог щодо іранської загрози. Окрім цього обговорювалися безпека, гуманітарна співпраця, економіка, інновації та спільні проекти.

Для України ця тема пов’язана насамперед з використанням Росією іранських безпілотних технологій. Для Ізраїлю Іран — одне з центральних питань національної безпеки вже багато років. Це не означає, що Україна та Ізраїль створили якийсь спільний військовий блок або мають однакову політику щодо всіх регіональних питань. Такої угоди немає.

Але діалог існує офіційно. Ізраїльське посольство також включає домовленість Саара та Сибіги щодо Ірану в хронологію ключових подій двосторонніх відносин.

НАновости вже розбирали цю лінію окремо — від переговорів глав МЗС до спроби Києва пов’язати російсько-іранське військове співробітництво з загальними загрозами для України та Ізраїлю.

Чому на зустрічі окремо заговорили про ООН

А тепер — мабуть, найцікавіша деталь розмови Беци та Розенбліта.

Українське МЗС не просто написало, що сторони обговорили міжнародну співпрацю. Було спеціально уточнено: йшлося насамперед про ООН та майбутній тиждень високого рівня 81-ї сесії Генеральної Асамблеї.

Мар’яна Беца в цій темі не випадковий співрозмовник. Вона дипломат і спеціаліст з міжнародного права, колишній посол України в Естонії, раніше працювала з ОБСЄ, а зараз є заступником голови МЗС, очолює Національну комісію України у справах ЮНЕСКО та представляє країну в Виконавчій раді цієї організації.

Причому буквально перед зустріччю з Розенблітом Беца була в Нью-Йорку. 31 серпня і 1 вересня вона проводила переговори в штаб-квартирі ООН з представниками керівництва організації та дипломатами країн-партнерів у зв’язку з ситуацією на тимчасово окупованих територіях України.

81-а сесія Генасамблеї відкрилася 8 вересня. Загальні дебати, куди з’їжджаються президенти, глави урядів та міністри закордонних справ, пройдуть з 22 по 26 вересня та 28 вересня 2026 року.

Для Ізраїлю цей тиждень традиційно має особливе значення. Генасамблея регулярно розглядає близькосхідну тематику, а позиції Ізраїлю та значної частини держав ООН щодо неї часто суттєво розходяться.

Тому фраза «координація на майданчиках міжнародних організацій» може означати консультації щодо майбутніх голосувань, текстів документів, дипломатичних ініціатив та взаємної підтримки окремих позицій. Але тут важливо не приписувати учасникам зустрічі того, чого вони не говорили: ні Київ, ні Єрусалим не повідомили, що домовилися однаково голосувати по конкретних резолюціях Генасамблеї.

Україна та Ізраїль в ООН голосують не завжди однаково

Це важливе уточнення, особливо для ізраїльської аудиторії.

Гарний приклад — голосування Генасамблеї 12 червня 2025 року по резолюції «Захист цивільного населення та дотримання правових і гуманітарних зобов’язань», присвяченій ситуації в Газі. Документ підтримали 149 країн, 12 виступили проти і 19 утрималися.

Україна проголосувала за, Ізраїль — проти. Це зафіксовано в офіційному поіменному протоколі ООН.

Тобто політичне зближення Києва та Єрусалима по Ірану, гуманітарним проектам або наслідкам російської війни зовсім не усуває розбіжності по палестинському питанню.

Є і ще один чутливий для Ізраїлю сюжет нинішньої 81-ї сесії. На 28 вересня призначена зустріч високого рівня до 25-річчя Дурбанської декларації та Програми дій проти расизму.

Для багатьох читачів в Ізраїлі слово «Дурбан» має зовсім інший політичний відтінок, ніж звичайна конференція ООН по боротьбі з расизмом. Ізраїль багато років різко критикує Дурбанський процес, вважаючи, що він використовувався для делегітимації єврейської держави. В серпні 2026 року представник Ізраїлю в Генасамблеї знову заявив, що Ізраїль підтримує боротьбу з расизмом, але розглядає подальше просування Дурбанського процесу як руйнівне.

Не можна стверджувати без додаткових даних, що Беца та Розенбліт 10 вересня обговорювали саме Дурбанську зустріч. В офіційному повідомленні такого немає. Але сама її близькість у часі добре показує, чому консультації України та Ізраїлю перед тижнем високого рівня ООН мають не тільки церемоніальне значення.

Від зерна до ООН: що складається в одну картину

Якщо зібрати хронологію останніх тижнів, рух видно краще.

21 серпня Розенбліт починає місію і відразу обговорює з українським МЗС енергетичну допомогу, наслідки російських ударів, Бабин Яр та незаконно вивезене зерно.

Потім новий посол включається в медичні та реабілітаційні проекти в Київській області.

10 вересня він зустрічається з Мар’яною Бецою, причому окремим пунктом стає взаємодія в ООН безпосередньо перед приїздом світових лідерів у Нью-Йорк.

Паралельно діє розпочатий ще в 2025 році стратегічний діалог по Ірану, продовжуються гуманітарні програми, економічна співпраця та контакти між парламентами. Ізраїльське посольство окремо відзначає, що в 2026 році голова Верховної Ради Руслан Стефанчук відвідував Ізраїль і обговорював з президентом країни та керівництвом Кнесету питання безпеки, допомоги Україні та подальшого розвитку відносин.

При цьому поки важливо не забігати вперед. Після зустрічі Беци та Розенбліта не було оголошено ні про нову стратегічну угоду, ні про військовий союз, ні про узгоджену лінію голосування в ООН.

Є інше: новий посол Ізраїлю почав роботу в Києві в момент, коли у двох країн помітно збільшилася кількість практичних тем. Іран, російська війна, енергетика, медицина та реабілітація, Бабин Яр, торгівля, вкрадене зерно, міжнародні організації — все це тепер знаходиться в одному дипломатичному полі.

Для України Ізраїль залишається важливим партнером на Близькому Сході, що має досвід у медицині, безпеці, технологіях та роботі з наслідками війни. Для Ізраїлю Україна — європейська країна, яка кілька років живе під масованими ракетно-дроновими атаками і накопичила власний досвід протидії технологіям, походження яких тісно пов’язане з Іраном.

Але відносини двох країн не стали автоматично однаковими поглядами на світ. І саме тому розмова Розенбліта з Бецою перед Генасамблеєю цікавіша звичайної дипломатичної фотографії: партнерам доводиться одночасно шукати спільні точки і працювати з тими питаннями, де їхні позиції поки різняться.

У листопаді 2026 року в Ізраїлі відбудуться покази вистави «Тривога по-Одеськи або як одна мішпуха в укритті збиралася» за участю народних артистів України Олега Філімонова та Діани Малої. Це гастрольний тур по шести містах — Хайфа, Ашдод, Рішон ле-Ціон, Беер-Шева, Петах-Тіква та Нетанія.

Формально — комедія російською мовою з одеським «прононсом».
По суті — сценічна розмова про життя під час війни.

Вистава починається з фрази, яка давно перестала бути театральною умовністю: «Захід буде продовжено, якщо тривога триває не більше години…». Ця репліка задає тон всьому дійству. Глядач одразу розуміє, що йдеться не про вигадану тривогу, а про повсякденність останніх років.

Тривалість — 1 година 40 хвилин. Вікове обмеження — 12+. Діапазон цін залежно від міста — приблизно 186–256 шекелів.

Географія туру: міста, дати, аудиторія

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Дійові особи:

Чоловік – Олег Філімонов, український актор театру і кіно, народний артист України, учасник команди КВК «Одеські джентльмени», ведучий телепередачі «Джентльмен-шоу, «Філімонов і компанія, «Камера сміху» та ін.
Дружина – Діана Малая, українська актриса театру і кіно, народна артистка України, служить в Українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, знімалася у фільмах «Дежа вю», «Ліквідація», «Острів непотрібних людей» та ін.

Організатори підкреслюють: постановка була придумана як жест солідарності з ізраїльською реальністю, де сирени і укриття — частина повсякденного життя. Саме тому гастролі в Ізраїлі сприймаються не як стандартний тур, а як точне попадання в контекст.

Для російськомовної аудиторії Ізраїлю це ще й повернення до одеського культурного коду — гумору, інтонації, сімейної «мішпухи», де в тісному просторі укриття раптом розкриваються характери.

Постановча група:

Автори сценарію: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт
Режисер-постановник: Ігор Славінський
Помічник режисера: Катерина Лебедєва
Художник-постановник: Емзарі Кікнавелідзе
Музичний редактор: Сергій Дмитрієв
Хореографія: Павло Івлюшкін
Вокал: Маргарита Черник
Світло: Володимир Дубовенко
Фото: Артем Пелеван
Продюсери: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт

Про що вистава і чому вона виникла після 2022 року

Війна як побутовий фон

Після 24 лютого 2022 року Одеса опинилася в зоні регулярних ракетних атак. Повітряні тривоги, руйнування інфраструктури, пошкодження історичного центру — це не абстракція, а фон, в якому продовжують жити і працювати артисти.

Олег Філімонов в інтерв’ю 2023 року прямо говорив: комедія під час війни — не легковажність, а спосіб психологічного захисту. За його словами, якщо людям не давати можливості сміятися, «можна зійти з розуму». Ця позиція стала драматургічною основою нової постановки.

Діана Малая в той же період продовжувала служити в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька. У 2022 році театр перезапустив роботу у форматі «театр в укритті» — репетиції і покази проходили в захищених приміщеннях. Це був вимушений, але принциповий крок: культурне життя не зупиняється.

«Тривога по-одеськи» як сценічна відповідь

Вистава не про фронт і не про політику. Вона про годину в укритті.

Про сім’ю, яка змушена перечікувати сирену разом.
Про роздратування, страх, побутові конфлікти.
І про сміх, який виникає там, де, здавалося б, йому не місце.

У 2024 році виставу показували в Одесі 24 лютого — в річницю повномасштабного вторгнення. У 2025-му її вже відкрито називали «комедією про життя в умовах війни». Це не рекламна формула, а точне визначення жанру.

Саме цей матеріал артисти тепер вивозять в Ізраїль.

Допомога Україні після 2022: сцена як форма стійкості

Публічна позиція і особистий досвід

Філімонов не приховував, що його сім’я переживала ракетні обстріли в Одесі. У 2025 році в ЗМІ з’являлися повідомлення про те, що він встановив на території будинку бетонне укриття — міра особистої безпеки, яка показує ступінь реальності загрози.

Це не декларація, а повсякденність.

Робота театру під час війни

Одеський український театр, де служить Діана Малая, не припинив діяльність після початку вторгнення. Він перейшов у формат роботи в укритті, продовжив випускати прем’єри і підтримувати репертуар.

Збереження сцени в місті під ударами — це теж внесок.
Не у формі зборів, а у формі стійкості культурного середовища.

Міжнародні гастролі як продовження розмови

Коли вистава про тривогу і укриття виходить на ізраїльську сцену, вона перестає бути локальною історією Одеси. Вона стає спільним досвідом.

У середині матеріалу НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цей тур не тільки як афішу, але і як культурний міст між Україною та Ізраїлем — двома суспільствами, для яких сирена і укриття стали частиною реальності.

Гастролі виконують відразу кілька функцій:
підтримують українську культурну видимість за кордоном,
створюють емоційний контакт з діаспорою,
переносять розмову про війну з площини новин у площину людського досвіду.

Чому цей тур важливий саме зараз

Ізраїльська аудиторія розуміє драматургію тривоги без пояснень.
Українська — проживає її кожен день.

«Тривога по-одеськи» не намагається пояснити війну. Вона фіксує її побутовий шар — годину в укритті, де люди залишаються самими собою.

В умовах, коли новини про війну стають фоном, саме такі вистави нагадують: культура не йде в тінь навіть під сиренами.

І, можливо, в цьому і полягає головний внесок артистів після 2022 року — продовжувати грати, коли простіше було б замовкнути.

Як купити квитки

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Сайт ізраїльської компанії може знаходитися на сервері за межами Ізраїлю і при цьому нормально працювати на івриті, англійській або кількох мовах одночасно. Для відвідувача важливі швидкість відкриття сторінок, стабільність, безпека та доступність сайту, а не країна реєстрації хостингової компанії.

Одним з таких міжнародних рішень є компанія «Хостинг „Україна“», що працює на домені Ukraine.com.ua.

Вона пропонує:

1. звичайний віртуальний хостинг,
2. посилені бізнес-тарифи,
3. VPS,
4. виділені сервери,
5. реєстрацію доменів,
6. корпоративну пошту та
7. хмарні сервіси.

Головна причина, з якої ми розглядаємо цей сервіс не як випадкову рекламну рекомендацію, полягає в особистому досвіді: сайт НАновости розміщений на тарифі «Бізнес 4G» компанії «Хостинг „Україна“».

НАновости — це багатомовний новинний проект на WordPress з великою кількістю публікацій, зображень, постійним оновленням бази даних і регулярним відвідуванням пошуковими роботами. Ми користуємося цим тарифом самі і тому рекомендуємо його ізраїльським власникам сайтів на основі реальної роботи, а не тільки описів на сторінці провайдера.

Що відомо про компанію «Хостинг „Україна“»

Історія сервісу почалася в 2004 році, коли хостингова інфраструктура була запущена для власних проектів і сайтів клієнтів. Публічний хостинг з’явився в 2006 році, а в 2008 році компанія перейшла на адресу Ukraine.com.ua і почала активно просувати послуги розміщення сайтів.

У 2010 році кількість серверів, що обслуговують хостинг, перевищила 100. У 2013 році компанія відкрила дата-центр на 28 серверних стійок розрахунковою потужністю 240 кВт, а в 2015 році отримала акредитацію ICANN. До 2020 року кількість серверів перевищила 1000. У 2021 році була запущена друга серверна потужністю 350 кВт.

Точну актуальну кількість клієнтів компанія на відкритій сторінці не публікує, тому наводити непідтверджену цифру було б неправильно. Але опублікована історія показує, що це не недавно створений невеликий проект, а інфраструктура, що розвивається понад двадцять років.

Компанія заявляє власну серверну інфраструктуру, підключення серверів на швидкості 10 Гбіт/с і загальну пропускну здатність мережі 280 Гбіт/с. Використовуються NVMe-диски, процесори AMD EPYC і AMD Ryzen, пам’ять з корекцією помилок ECC і підтримка IPv6.

Компанія називає свій сервіс першим в Україні повністю автоматизованим хостингом і реєстратором доменів. Замовлення послуг, активація хостингу, реєстрація доменів, платежі та значна частина технічних операцій виконуються автоматично. API, за заявою компанії, охоплює 99% функцій панелі управління.

Це хостинг для будь-яких сайтів

Назва компанії не обмежує ні географію клієнтів, ні мову розміщених сайтів.

На серверах можна розмістити:

• сайт ізраїльської компанії;
• проект на івриті;
• сайт англійською мовою;
• багатомовний портал;
• інтернет-магазин;
• новинний ресурс;
• сайт адвоката, ріелтора або приватної клініки;
• блог;
• освітню платформу;
• корпоративний портал;
• додаток на PHP, Python або Node.js;
• кілька сайтів веб-студії.

Інтерфейс сервісу і панелі управління доступний англійською, російською та українською мовами. Вміст сайту може бути будь-якою мовою.

Для івриту важливий напрямок тексту справа наліво — RTL. Це залежить не від хостингу, а від теми WordPress, шаблону і CSS. Сучасні системи управління використовують кодування UTF-8, тому іврит коректно працює на сервері так само, як англійська або будь-яка інша мова.

Чому ізраїльський сайт не обов’язково розміщувати в Ізраїлі

Фізичне розташування сервера впливає на мережеву затримку, але не є єдиним і навіть не завжди головним фактором швидкості сайту.

На завантаження WordPress значно впливають:

• якість теми;
• кількість і якість плагінів;
• розмір зображень;
• кешування;
• стан бази даних;
• сторонні рекламні скрипти;
• підключені шрифти;
• відео;
• загальна вага сторінки.

Добре оптимізований сайт на міжнародному сервері може відкриватися швидше погано налаштованого сайту, фізично розміщеного в Ізраїлі.

Для ізраїльської аудиторії також можна підключити Cloudflare. CDN зберігає статичні файли сайту в розподіленій мережі і віддає їх відвідувачу з найближчого доступного вузла. Це зменшує вплив відстані до основного сервера і одночасно допомагає фільтрувати частину шкідливого трафіку.

Компанія заявляє пряме підключення дата-центру до великих міжнародних операторів зв’язку і можливість переміщувати сайти між серверами без зупинки їх роботи. Технологія онлайн-міграції використовується з 2009 року.

Звичайний хостинг для невеликих сайтів

Для сайту-візитки, блогу, лендингу або невеликої компанії не обов’язково відразу купувати потужний бізнес-тариф.

Мінімальний пакет «Швидкий» надає:

• 10 ГБ на NVMe-диску;
• розміщення одного сайту;
• ліміт пам’яті 512 МБ;
• безкоштовний SSL;
• автоматичні резервні копії;
• пошту на своєму домені;
• захист від шкідливих ботів;
• антивірусну перевірку;
• п’ятиденний тест.

Ціна починається від €4 на місяць при тривалій оплаті. Помісячна ціна становить €7.

За офіційним курсом Банку Ізраїлю на 31 липня 2026 року один євро дорівнює 3,5 шекеля.

Тому €4 — це приблизно ₪14, а €7 — близько ₪25 без урахування комісії банку за валютну операцію.

Тариф «Кращий» надає 20 ГБ, дозволяє розмістити до п’яти сайтів і збільшує ліміт пам’яті до 1 ГБ. Вартість починається від €8 на місяць, а помісячна оплата становить €13 — орієнтовно від ₪28 до ₪46.

Тариф «Якісний» надає 30 ГБ і ліміт пам’яті до 1,5 ГБ. Він коштує від €12 на місяць або €18 при помісячній оплаті — приблизно від ₪42 до ₪63.

Ціни «від» діють при вибраному тривалому періоді оплати. Перед замовленням потрібно перевірити остаточну вартість і термін, за який списується платіж.

Що входить у звичайний хостинг

Навіть мінімальний пакет надає не тільки місце для файлів.

Серед заявлених можливостей:

• NVMe-диски;
• безкоштовний SSL-сертифікат;
• Apache і OpenLiteSpeed;
• MySQL 8.4 або 5.7;
• різні версії PHP;
• SSH;
• Python;
• Git і SVN;
• Memcache і OPcache;
• IPv6;
• резервне копіювання;
• антивірус;
• двухфакторна авторизація;
• захист від підбору паролів до CMS;
• пошта з POP3, IMAP і SMTP;
• перевірка пошти на віруси і спам;
• автоматична установка популярних CMS.

Деякі додаткові функції і хмарні сервіси можуть оплачуватися окремо. Тому перед замовленням конкретного тарифу потрібно перевірити позначки і примітки в актуальному описі.

WordPress, WooCommerce та інші системи

Через панель управління можна автоматично встановити WordPress, Joomla, OpenCart, Drupal, MODX, PrestaShop, Moodle та інші CMS.

Для звичайного сайту компанії або блогу достатньо мінімального тарифу. Для кількох проектів підходить пакет «Кращий». Невеликий магазин WooCommerce також можна почати з звичайного хостингу, якщо каталог поки невеликий і на сайті немає великої кількості важких розширень.

Більш потужне рішення знадобиться, коли:

• зростає відвідуваність;
• збільшується база даних;
• уповільнюється кошик WooCommerce;
• встановлено багато плагінів;
• сайт регулярно отримує різкі сплески трафіку;
• одночасно працює кілька активних проєктів;
• звичайний тариф починає впиратися в ліміти процесора або пам’яті.

Чому НАновости обрали тариф «Бізнес 4G»

НАновости працює на тарифі «Бізнес 4G». Це головний практичний аргумент нашої рекомендації.

Новинний проєкт відрізняється від звичайного сайту-візитки. На ньому постійно додаються матеріали та зображення, оновлюються плагіни, працює багатомовність, пошукова індексація, кешування, резервне копіювання та додаткові функції WordPress.

«Бізнес 4G» надає:

• 32 ГБ на NVMe-диску;
• 4 ГБ оперативної пам’яті;
• два процесорних ядра;
• PHP memory limit до 4 ГБ;
• можливість розміщувати кілька сайтів і субдоменів у межах ресурсів;
• MySQL 8.4 або 5.7;
• OpenLiteSpeed;
• PHP-FPM;
• Node.js;
• Python;
• Redis, Memcached і OPcache;
• SSH;
• Git і SVN;
• безкоштовний SSL;
• резервне копіювання;
• пошту на окремій поштовій інфраструктурі;
• антивірус;
• двофакторну авторизацію;
• захист від підбору паролів;
• п’ятиденний тестовий період.

Актуальна ціна тарифу становить €38,44 на місяць. За представницьким курсом Банку Ізраїлю це близько ₪135 на місяць, до можливої комісії ізраїльського банку.

Для нас важливий баланс. Тариф надає виділені ресурси, але не вимагає самостійно адмініструвати повноцінний VPS.

Чим бізнес-хостинг відрізняється від звичайного тарифу

На віртуальному хостингу сайти різних клієнтів використовують спільні серверні ресурси і працюють у встановлених лімітах.

На бізнес-хостингу процесорні ядра і пам’ять закріплюються за конкретним акаунтом. Їх не доводиться ділити з сусідніми сайтами. Крім того, відсутні обмеження на кількість процесорних хвилин, число файлів і розмір бази даних, хоча загальний обсяг диска і виділені ресурси тарифу зберігаються.

За принципом виділення ресурсів це схоже на VPS. Але у VPS є важлива складність: операційну систему, веб-сервер, безпеку і оновлення потрібно обслуговувати самостійно або наймати адміністратора.

На бізнес-хостингу управління залишається таким же простим, як на звичайному тарифі. Резервні копії зберігаються окремо, пошта не споживає ресурси хостинг-акаунта, а захист від DDoS і стандартні серверні налаштування надає провайдер.

Саме тому «Бізнес 4G» виявився зручним для НАновости: ми отримали 4 ГБ пам’яті і два ядра без необхідності перетворювати обслуговування сайту в самостійне адміністрування Linux-сервера.

Порівняння з аналогічним ізраїльським хостингом

Порівнювати «Бізнес 4G» з найдешевшим ізраїльським shared hosting неправильно. Найближчий клас послуг — керований VPS або спеціалізований потужний WordPress-хостинг з порівнянними процесором і пам’яттю.

Один з ізраїльських провайдерів пропонує повністю керований WordPress VPS з двома ядрами, 4 ГБ RAM і 100 ГБ SSD за $145 на місяць. За курсом Банку Ізраїлю на 31 липня 2026 року це приблизно ₪443 на місяць. У вартість входять управління, панель cPanel, LiteSpeed, захист і резервна інфраструктура.

У того ж провайдера звичайний керований VPS з двома ядрами, 4 ГБ RAM і 100 ГБ SSD коштує $53 на місяць — близько ₪162. Однак це вже серверна послуга, набір включених можливостей і характер управління якою потрібно перевіряти окремо.

Інший ізраїльський провайдер пропонує керований Linux-сервер з 4 ГБ RAM, чотирма ядрами і 50 ГБ SSD за ₪357 на місяць до ПДВ. У ціну входять управління сервером, підтримка і перенесення сайту. Після додавання ізраїльського ПДВ вартість стає ще вищою.

На цьому фоні «Бізнес 4G» за приблизно ₪135 на місяць виглядає значно доступніше. Це не означає, що всі пропозиції повністю ідентичні: у ізраїльських серверів може бути більше диска, більше ядер, локальна інфраструктура і підтримка на івриті.

Але для власника сайту важливий кінцевий результат. Якщо потрібні 4 ГБ RAM, два процесорних ядра, WordPress, SSL, резервні копії, пошта, захист і проста панель без самостійного адміністрування, ціна «Бізнес 4G» значно нижча багатьох порівнянних керованих рішень в Ізраїлі.

Скільки можна заощадити

«Бізнес 4G» коштує близько ₪135 на місяць, або приблизно ₪1620 на рік за поточним представницьким курсом.

Ізраїльський керований WordPress VPS з наведеного порівняння коштує близько ₪443 на місяць, тобто понад ₪5300 на рік до врахування можливих додаткових платежів.

Різниця перевищує ₪3600 на рік.

Навіть якщо порівнювати з дешевшим ізраїльським VPS приблизно за ₪162 на місяць, тариф «Бізнес 4G» залишається дешевшим, одночасно надаючи готове хостингове середовище без необхідності самостійно налаштовувати операційну систему і серверне програмне забезпечення.

Для невеликого сайту економія на звичайному тарифі може бути ще помітнішою. Мінімальний пакет «Хостингу „Україна“» починається приблизно з ₪14 на місяць, тоді як ізраїльський WordPress-хостинг часто коштує десятки шекелів щомісяця.

Безпека і захист від атак

Для сайтів, орієнтованих на Ізраїль, захист від атак має особливе значення. Це стосується бізнесу, громадських організацій, ЗМІ та інформаційних проєктів.

Компанія заявляє фільтрацію HTTP-флуду, блокування UDP-флуду на рівні маршрутизаторів і використання окремої серверної інфраструктури для обробки SYN-флуду. Також застосовуються:

• антивірусне сканування;
• виявлення шкідливих файлів;
• захист входу в адміністративні панелі;
• блокування шкідливих ботів;
• двофакторна авторизація;
• SSL;
• захист пошти;
• автоматичні резервні копії.

Жоден хостинг не може гарантувати абсолютну невразливість. Власник WordPress все одно повинен регулярно оновлювати ядро, тему і плагіни, видаляти невикористовувані розширення і застосовувати унікальні паролі.

Резервне копіювання за межами основного сервера

Компанія автоматично створює резервні копії сайтів і дозволяє формувати користувацькі копії через панель.

На офіційній сторінці зазначено, що раз на тиждень створюється копія хостингу, а поштові скриньки копіюються кожні дві години на сервери в Німеччині. Також компанія заявляє зберігання резервних копій у кількох країнах.

Це особливо важливо з урахуванням того, що основний дата-центр розташований у Києві і продовжує працювати під час російської агресії.

При цьому для критично важливого проєкту бажано дотримуватися універсального правила: зберігати ще одну незалежну копію поза основним хостингом. Її можна зберігати в хмарному сховищі, на окремому сервері або локальному носії.

Домени для ізраїльських сайтів

Компанія реєструє сотні міжнародних і національних доменних зон і має акредитацію ICANN.

Наприклад, домен .com коштує €19 на рік — приблизно ₪67 за актуальним курсом. На головній сторінці також опубліковані ціни для .com.ua, .in.ua, .shop, .store, .site та інших зон.

Домен і хостинг необов’язково купувати в одній компанії.

Ізраїльський домен .co.il можна зареєструвати у акредитованого місцевого реєстратора, а файли сайту розмістити на «Хостингу „Україна“». Для цього достатньо направити DNS-записи домену на сервер.

Відвідувач буде бачити звичайну адресу .co.il і не дізнається місцезнаходження хостингу з назви сайту.

Інтерфейс і управління

Панель дозволяє керувати:

• сайтами;
• файлами;
• доменами;
• базами даних;
• версіями PHP;
• SSL-сертифікатами;
• поштовими скриньками;
• резервними копіями;
• доступом по SSH;
• статистикою ресурсів;
• налаштуваннями безпеки;
• тимчасовим доступом розробників.

Функція делегування дозволяє надати програмісту або SEO-спеціалісту обмежений тимчасовий доступ, не передаючи основний пароль від акаунта.

Це зручно для ізраїльського власника бізнесу, який замовляє створення і просування сайту у стороннього спеціаліста.

Який тариф обрати

Для одного невеликого сайту компанії, портфоліо, лендингу або блогу зазвичай достатньо тарифу «Швидкий».

Коли потрібно розмістити до п’яти проєктів, розумніше розглянути тариф «Кращий».

Для веб-студії або більшого сайту існує тариф «Якісний».

Для активного інтернет-магазину, новинного ресурсу, кількох завантажених сайтів або проєкту, якому вже не вистачає звичайних лімітів, варто розглянути бізнес-хостинг.

Тариф «Бізнес 4G» особливо цікавий проєктам, яким потрібні:

• 4 ГБ RAM;
• два виділених ядра;
• велика база WordPress;
• WooCommerce;
• кілька сайтів;
• Redis;
• OpenLiteSpeed;
• PHP-FPM;
• підвищена стабільність при навантаженні;
• просте управління без окремого системного адміністратора.

Саме на цьому тарифі працює НАновини.

Коли краще обрати ізраїльського провайдера

Місцевий хостинг може бути кращим, коли:

• обов’язкова технічна підтримка на івриті;
• сервер повинен фізично знаходитися в Ізраїлі;
• договір вимагає зберігання даних у певній юрисдикції;
• потрібен ізраїльський податковий документ від постачальника;
• критична мінімальна мережева затримка;
• компанії потрібне повністю індивідуальне серверне супроводження на місці.

Але для звичайного сайту бізнесу, WordPress-проєкту, інтернет-магазину або інформаційного ресурсу ці умови потрібні далеко не завжди.

Чому ми рекомендуємо «Хостинг „Україна“»

Наша рекомендація заснована на особистому використанні.

НАновини працює на тарифі «Бізнес 4G». Для багатомовного новинного сайту він надає достатній запас пам’яті та процесорних ресурсів, при цьому нам не доводиться самостійно обслуговувати VPS.

Ми отримали:

• виділені ресурси;
• зрозумілу панель управління;
• WordPress;
• OpenLiteSpeed;
• резервні копії;
• SSL;
• пошту;
• захист;
• інструменти для розробників;
• можливість збільшувати ресурси по мірі зростання сайту.

При вартості близько ₪135 на місяць цей тариф значно дешевший багатьох порівнянних керованих рішень ізраїльських провайдерів.

Для невеликого проєкту можна почати з звичайного тарифу від €4 на місяць. Якщо сайт виросте, перехід на бізнес-хостинг виконується автоматично і, за заявою компанії, непомітно для відвідувачів.

Надійний хостинг для сайту в Ізраїлі без переплати

Ізраїльський сайт необов’язково розміщувати у ізраїльського провайдера. Набагато важливіше отримати достатні ресурси, стабільну роботу, резервні копії, SSL, захист і можливість відновити сайт після збою.

«Хостинг „Україна“» пропонує все це за ціною, яка для багатьох проєктів виявляється значно нижчою за місцеві тарифи.

Сервіс підходить для сайтів на івриті, англійській та інших мовах, підтримує WordPress і WooCommerce, надає звичайні та посилені бізнес-тарифи і дозволяє масштабувати проєкт без негайного переходу на самостійно адміністрований сервер.

Переглянути актуальні тарифи та зареєструватися можна за партнерським посиланням НАновини:

https://www.ukraine.com.ua/?page=916943

Це партнерське посилання. Якщо читач зареєструється і придбає послугу, редакція НАновини може отримати винагороду. Перехід за посиланням не збільшує вартість для клієнта. Ціни та валютний курс слід перевірити безпосередньо перед оплатою.

Перший удар всі знають. А про другий намагаються мовчати

Але майже ніхто не говорить про 17 вересня, коли Червона армія увійшла зі сходу. Польща опинилася в лещатах: рейх тиснув із заходу, СРСР — зі сходу. Два диктатори заздалегідь домовилися.

Секретний протокол і поділ світу

За два тижні до війни Москва і Берлін підписали Пакт Молотова–Ріббентропа. Секретний додаток ділив Східну Європу на зони впливу.

Німеччина забирала Західну Польщу. СРСР отримував Східну Польщу, Прибалтику і право претендувати на частину Румунії. Для поляків це означало кінець держави і початок хаосу.

Репресії, депортації і Катинь

СРСР називав це «визвольним походом». Насправді — масові арешти і насильницькі переселення.

Тисячі сімей вивозили в Сибір і Казахстан. У офіцерів і інтелігенції доля була ще страшнішою. Навесні 1940 року НКВС влаштував Катинський розстріл: понад 20 тисяч осіб убито пострілом у потилицю.

Що сказав президент Польщі у 2025 році

1 вересня 2025 року Кароль Навроцький знову вимагав репарацій від Німеччини. За руйнування, за кров, за злочини Другої світової.

Але про Москву він не сказав ні слова. Ні про Катинь, ні про депортації, ні про те, що мільйони поляків постраждали саме від рук СРСР.

Сьогодні Німеччина — союзник Польщі в ЄС. Росія ж продовжує лінію СРСР: війна проти України, загрози сусідам, імперські амбіції. І мовчання Варшави на цьому тлі звучить дволично.

Наслідки для Європи

Радянське вторгнення показало, що Сталін і Гітлер діють як союзники.

Англія і Франція оголосили війну тільки Німеччині. Сталіну дали карт-бланш. Він окупував Литву, Латвію і Естонію, напав на Фінляндію, захопив частину Румунії.

Так виникла карта Східної Європи, яка багато в чому зберігалася до 1991 року.

Для всього світу — сигнал тривоги

Поділ Польщі став ланцюговою реакцією. Німеччина отримала тил для удару по Франції. СРСР розширив армію і ресурси. США побачили, що йдеться не про локальний конфлікт, а про нову світову війну.

Міжнародне право виявилося фікцією. Ліга Націй безсила. Урок: коли агресора не зупиняють вчасно, він йде далі.

Єврейська трагедія

Для євреїв Польщі це був кошмар з двох сторін.

Нацисти почали Голокост: гетто, депортації в табори, масові вбивства. А радянська влада депортувала десятки тисяч сімей в Сибір. Єврейську інтелігенцію арештовували як «ненадійних».

Одна частина народу загинула в печах Аушвіца, інша — в снігах Сибіру. Це дві різні катастрофи, але обидві знищували громади, які століттями жили в Польщі.

Забутий диктатор і небезпечні паралелі

Світ пам’ятає Гітлера. Його ім’я стало символом зла.

А Сталіна багато хто досі називає «переможцем». Його портрети в Росії носять на парадах, а злочини виправдовують. Хоча саме він відкрив дорогу війні, знищив мільйони українців, поляків, євреїв, прибалтів.

Росія сьогодні продовжує ту ж політику. Виправдовує агресію «історичними територіями», вторгається в Україну, загрожує Польщі. Це пряме спадкоємство 1939 року.

Підсумки, про які варто пам’ятати

17 вересня 1939 року — це дата, яка змінила карту Європи.

Польща стала жертвою відразу двох диктаторів.

Єврейський народ опинився між Голокостом і радянськими засланнями.

Європа тоді закрила очі на злочини Москви. Ціна мовчання — десятки мільйонів життів.

І сьогодні нагадування про Сталіна так само важливе, як пам’ять про Гітлера. Тому що забуте зло завжди повертається.

Новий рік Хасидизму відзначається 19 кислева та символізує духовне оновлення. Цей день пов'язаний зі звільненням рабі Шнеура Залмана з Ляд із в'язниці у 1798 році, що стало поворотним моментом для руху хасидизму.

Засновник хасидизму, Баал Шем Тов, розпочав свою діяльність у 1730-х роках в Україні, зробивши такі міста, як Меджибож, Умань та Бердичів, центрами цього духовного вчення.

Роль Головного Рабину України Моше Асмана як духовного лідера посилює значущість хасидизму у сучасному українському контексті. Його зусилля сприяють зміцненню зв'язків між Ізраїлем та Україною, наголошуючи на важливості спільних історичних коренів.

«Ця подія має глибоке значення і для України, адже саме українська земля стала колискою хасидизму. Меджибіж, Умань, Бердичів, Ніжин та багато інших українських міст є символами духовності, які приваблюють до себе паломників з усього світу!

Хасидизм нагадує нам про важливість радості, єдності та віри навіть у найскладніші часи. Це послання дуже актуальне сьогодні, коли Україна та Ізраїль виборюють свою Незалежність і свободу.» – написав Моше Асманнаголосивши на актуальності цього послання для сьогоднішнього дня.

Значення хасидизму для України та Ізраїлю

Хасидизм поєднує єврейську спадщину та духовність з українською історією. Ці зв'язки є важливими і для сучасної єврейської спільноти, особливо в контексті взаємодії України та Ізраїлю.

• Меджибіж – місце, де Баал Шем Тов заснував рух.
• Умань – Центр паломництва завдяки могилі раббі Нахмана.
• Бердичів – Місто, де працював і був похований раббі Леві Іцхак.

Традиції святкування

19 Кислева за єврейським календарем (цього, 2024 року, припадає на 19-20 грудня), відзначається Новий рік хасидизму.

Новий рік Хасидизму відзначається молитвами, читанням філософських текстів та святковими зборами. Цього дня розпочинають щорічний цикл читання книги «Таня», яка є основою навчання руху ХаБаД.

Таблиця: Історичні центри хасидизму в Україні

Україна – колиска хасидизму

Хасидизм як духовний рух виріс на українській землі. Ці традиції досі живі та шановані, а міста-пам'ятники продовжують залучати паломників з усього світу.

Наш сайт НАновини — Новини Ізраїлю приділяє особливу увагу важливим подіям, що об'єднує два народи. Новий рік Хасидизму є яскравим прикладом того, як історія об'єднує Ізраїль та Україну.

Висновок

Святкування 19 кислева нагадує про духовне коріння, спільність традицій і значення взаємної поваги між народами. Українська земля стала відправною точкою для хасидизму, чиї ідеї радості, віри та єдності є актуальними для всіх поколінь.

……………………….

Залишити коментар в WhatsApp – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Залишити коментар у Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Автор — NAnews — Nikk.Agency Israel News

15 вересня 2026 Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк вимагав надати міжнародним слідчим доступ до всіх необхідних районів сектора Газа для збору та збереження доказів можливих військових злочинів. Приводом стали “людські останки, які продовжують витягувати з-під зруйнованих будівель”. Тюрк заявив, що серед “виявлених останків, за наявною у ООН інформацією”, є, ймовірно, «цілі сім’ї». Він підкреслив: обставини “їхньої загибелі повинні бути розслідувані, а докази на місцях руйнувань — збережені”.

З цієї новини легко зробити неправильний висновок: якщо ООН вимагає доступу, значить іноземців у Газі взагалі немає і Ізраїль нікого туди не пускає.

Це не так.

У Газі знаходяться іноземці. Причому не поодинокі. Туди регулярно заїжджають і звідти виїжджають міжнародні медики, там працюють співробітники гуманітарних структур, діє польовий госпіталь Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а на прикордонному пункті Рафах працює європейська місія EUBAM. Ізраїль офіційно перераховує десятки міжнародних організацій, діяльність яких координується з COGAT.

COGAT (Coordination of Government Activities in the Territories; івр. מתפ״ש — מתאם פעולות הממשלה בשטחים) — ізраїльська структура Міністерства оборони, яка координує гуманітарні поставки, переміщення людей і роботу міжнародних організацій у Газі та в Юдеї і Самарії (Західний берег).

Але між фразами «іноземці знаходяться в Газі» і «іноземцям відкритий доступ у Газу» — величезна різниця.

І саме в цій різниці зараз знаходиться весь спір навколо вимоги ООН.

Іноземні лікарі: найпомітніша група

Найкраще присутність іноземців всередині Гази документовано в медичній сфері.

За даними Управління ООН з координації гуманітарних питань — OCHA, на 20 липня 2026 року в секторі працювали 73 іноземних співробітника міжнародних Emergency Medical Teams, або EMT. Шістнадцять організацій підтримували 31 медичну програму. Близько 70% цих програм представляли собою спеціалізовані групи лікарів, вбудовані безпосередньо в місцеві лікарні.

Цифра змінюється з тижня в тиждень. На 7 червня OCHA нараховувала 74 міжнародних медичних спеціаліста, на 21 червня — 65, на початок липня — близько 60, а потім після чергових ротацій їхня кількість знову зросла до 73. Це не постійна колонія іноземців: люди приїжджають на зміну іншим спеціалістам і потім покидають Газу.

Масштаб ротації теж добре видно за статистикою ВООЗ. За весь 2025 рік через систему EMT було організовано 726 в’їздів міжнародного медичного персоналу і 724 виїзди. З січня по середину квітня 2026 року в Газу в’їхав ще 281 іноземний співробітник медичних команд, а 265 виїхали.

Тобто перед нами не рідкісні винятки. Існує працюючий, хоча і обмежений, механізм допуску іноземного медичного персоналу.

Але лікарю недостатньо приїхати в Єгипет або Ізраїль, показати посвідчення хірурга і попросити відкрити шлагбаум. Його повинна направити визнана організація, включити в ротацію, подати дані, пройти узгодження і отримати дозвіл на конкретне переміщення.

Бували періоди, коли цей механізм повністю зупинявся. На початку березня 2026 року після закриття переходів міжнародні ротації були тимчасово припинені. Пізніше вони відновилися.

Червоний Хрест: міжнародна структура всередині сектора

У Рафаху продовжує працювати польовий госпіталь Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Він був відкритий у травні 2024 року і створювався як спільний проект МКЧХ, Палестинського товариства Червоного Півмісяця і національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця з 16 країн.

Серед країн, які надають підтримку госпіталю, МКЧХ називає Австралію, Австрію, Канаду, Китай, Данію, Фінляндію, Францію, Німеччину, Ісландію, Ірландію, Японію, Норвегію, Катар, Швецію, Швейцарію і Великобританію.

Тут потрібна акуратність. Цей перелік не означає, що громадяни всіх шістнадцяти держав обов’язково одночасно знаходяться сьогодні всередині Гази. Національні товариства надають персонал, обладнання, фінансування та іншу допомогу, а склад команд змінюється. Але сам госпіталь є реальним прикладом стійкої міжнародної інфраструктури, що працює всередині сектора.

Європейці на Рафаху

Є ще одна незвичайна категорія іноземців — співробітники EUBAM Rafah, цивільної прикордонної місії Європейського союзу.

Після відновлення роботи Рафаху європейська місія повернулася на перехід, де її співробітники спостерігають за процедурами, підтримують палестинських прикордонників і взаємодіють з усіма сторонами.

26 серпня EUBAM повідомила про прибуття нових співробітників з Швеції, Фінляндії, Угорщини, Франції, Італії та Іспанії. Серед них — представники французької Gendarmerie Nationale, італійських карабінерів та іспанської Guardia Civil. Частина нових співробітників, за даними самої місії, відразу була направлена безпосередньо на Rafah Crossing Point.

Це не європейські війська, які контролюють Газу. EUBAM — цивільна місія ЄС з обмеженим мандатом саме на прикордонному пункті. Її співробітники не отримують через це права вільно їздити по Хан-Юнісу, Газі-сіті або Джабалії.

І знову проявляється той самий принцип: дозвіл знаходитися в певній точці не означає дозволу переміщатися по всьому сектору.

Які міжнародні організації взагалі допускаються

Ізраїльська COGAT — Координація дій уряду на територіях — сама публікує список міжнародних структур, діяльність яких координується з Ізраїлем.

Станом на квітень 2026 року COGAT вказувала 44 міжнародні структури, які працювали в Газі в координації з Ізраїлем: 10 установ і підрозділів ООН і 34 міжнародні неурядові організації.

• WFP — World Food Programme / Всесвітня продовольча програма — продовольча допомога, постачання і логістика.
• UNICEF — Дитячий фонд ООН — допомога дітям, вода, санітарія, харчування і освіта.
• UNDSS — Департамент ООН з питань охорони і безпеки — безпека співробітників і операцій ООН.
• OCHA — Управління ООН з координації гуманітарних питань — координація гуманітарної діяльності і збір даних про ситуацію.
• WHO — Всесвітня організація охорони здоров’я — лікарні, ліки, медичне обладнання і координація міжнародних медичних команд.
• UNFPA — Фонд ООН в області народонаселення — допомога вагітним жінкам, матерям і програми репродуктивного здоров’я.
• UNDP — Програма розвитку ООН — відновлення інфраструктури, комунальних систем і базових послуг.
• UNOPS — Управління ООН з обслуговування проектів — логістика, інфраструктура, закупівлі і технічні проекти.
• ASU — UN Access Services Unit / підрозділ ООН з забезпечення доступу — допомагає координувати переміщення гуманітарних місій і доступ до районів проведення операцій.
• UNMAS — United Nations Mine Action Service / Служба ООН з питань розмінування — міни, нерозірвані боєприпаси і інші вибухонебезпечні залишки війни.
• Samaritan’s Purse — міжнародна християнська гуманітарна організація; медицина, продовольство і екстрена допомога.
• Community of Reconciliation — GDV — міжнародна християнська організація, що працює в сфері гуманітарної допомоги, примирення і підтримки населення в конфліктних регіонах.
• International Medical Corps (IMC) — медичні команди, польові медичні об’єкти і екстрена допомога.
• The HALO Trust — розмінування, обстеження територій і знешкодження вибухонебезпечних предметів.
• Global Empowerment Mission (GEM) — продукти, вода, засоби гігієни, намети і інша екстрена допомога; організація має склад всередині Гази.
• Multifaith Alliance (MFA) — доставка продовольства, медичних матеріалів, одягу і гігієнічних наборів через місцевих партнерів.
• Catholic Relief Services (CRS) — продовольство, вода, житло і інша гуманітарна допомога.
• Solidarités International — вода, санітарія, гігієна і екстрена допомога населенню.
• The Sumner Foundation — гуманітарна логістика, продукти, житло і медична допомога; організація також заявляє про створення польового госпіталю і первинної медичної інфраструктури в Газі.
• AMIDEAST — America-Mideast Educational and Training Services — освіта, професійна підготовка і програми розвитку.
• All Hands and Hearts — реагування на надзвичайні ситуації, відновлення пошкодженої інфраструктури і допомога постраждалим громадам.
• Project HOPE — медична допомога, ліки, медичне обладнання і підготовка медперсоналу.
• UK-Med — британська організація, що направляє екстрені медичні команди в зони криз.
• INSO — International NGO Safety Organisation — аналіз загроз і інформація з безпеки для гуманітарних організацій.
• United Bible Societies — міжнародне об’єднання біблійних товариств; окрім релігійної діяльності бере участь у гуманітарних і соціальних програмах.
• WCK — World Central Kitchen — приготування і розподіл готової їжі.
• GHF — Gaza Humanitarian Foundation — організація, створена для розподілу гуманітарної, передусім продовольчої, допомоги в Газі.
• ICDO — International Civil Defence Organization / Міжнародна організація цивільної оборони — цивільний захист, реагування на надзвичайні ситуації і гуманітарна допомога; у 2026 році організація повідомляла про узгоджений з Ізраїлем проект допомоги Газі.
• Gaza Children’s Village — програми допомоги дітям, включаючи психосоціальну підтримку, безпечні простори і допомогу переміщеним сім’ям.
• Emergenza Sorrisi — Doctors for Smiling Children ETS — італійська медична організація, що спеціалізується на хірургічній і медичній допомозі дітям.
• International Orthodox Christian Charities (IOCC) — продовольство, вода, медикаменти, засоби гігієни, психосоціальна і інша гуманітарна допомога; працює в регіоні з 1997 року.
• People in Need (PIN) — продукти, вода, житло, грошова і інша екстрена допомога.
• Deutsche Welthungerhilfe e. V. — німецька гуманітарна організація, що спеціалізується на продовольчій безпеці і боротьбі з голодом.
• Seeds of Hope — освіта, допомога дітям і сім’ям, продукти, первинна медична допомога і програми для людей з особливими потребами.
• ACTED — житло, вода, санітарія, інфраструктура і екстрена допомога.
• Peace Winds Japan — японська міжнародна гуманітарна організація; медична, продовольча і екстрена допомога.
• Christian Aid Ministries (CAM) — продукти, питна вода, медичні матеріали і допомога з житлом; організація заявляє про роботу через місцеві контакти в Газі і Ізраїлі.
• ICRC — International Committee of the Red Cross / Міжнародний Комітет Червоного Хреста — медична допомога, захист цивільного населення, робота з полоненими, заручниками, зниклими безвісти і дотримання міжнародного гуманітарного права.
• AVSI — італійська міжнародна гуманітарна організація; в Газі підтримує доставку продовольства, медикаментів, засобів гігієни і інших товарів першої необхідності, в тому числі через Латинський патріархат Єрусалима.
• HEAL Palestine — медична допомога дітям і сім’ям, польові медичні пункти, лікування поранених, евакуація дітей на лікування за кордон, освіта і гуманітарна допомога.
• The MENTOR Initiative — боротьба з інфекційними і переданими через воду або комахи захворюваннями, санітарія і забезпечення безпечною водою; у 2026 році організація продовжувала проекти в Газі.
• Blumont Global Development — гуманітарна допомога, вода і санітарія, інфраструктура, продовольча безпека і відновлення постраждалих громад.
• Lifegate Rehabilitation — реабілітація, терапія, освіта і підтримка дітей і дорослих з інвалідністю і їхніх сімей.
• World Class Scholars — міжнародна організація, що працює в гуманітарній і освітній сфері; її очолює колишній виконавчий директор Всесвітньої продовольчої програми Девід Бізлі.

Таким чином, 34 організації після перших десяти пунктів — це саме міжнародні НКО з офіційного списку COGAT, а перші десять — структури системи ООН. Всього в цьому переліку — 44 організації і підрозділи.

Але і тут легко помилитися. Присутність організації в Газі не означає, що весь її персонал іноземний. Навпаки, величезна частина гуманітарної системи тримається на палестинських співробітниках.

Відкритого щоденного реєстру на кшталт «сьогодні в Газі знаходяться 143 громадяни таких-то країн» немає. Тому чесно назвати загальну кількість всіх іноземців всередині сектора неможливо. За одними тільки медичними командами відомо про десятки людей одночасно, плюс існують міжнародні співробітники інших організацій і прикордонної місії.

Тому твердження «іноземців у Газі немає» не відповідає фактам.

Але є UNRWA — і тут все навпаки

Особливо показовий приклад UNRWA.

UNRWA — Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт — особливий випадок. Агентство продовжує працювати всередині Гази силами приблизно 11 тисяч палестинських співробітників, однак воно не входить у діючий список організацій, що працюють через звичайний механізм координації COGAT.

Після вступу в силу ізраїльського законодавства 30 січня 2025 року державним органам Ізраїлю заборонені контакти з UNRWA. Міжнародним співробітникам агентства з кінця січня 2025 року не видаються дозволи на в’їзд у Газу.

Це важливий приклад того, чому не можна говорити просто «ООН пускають» або «ООН не пускають».

WHO — одна ситуація. OCHA — інша. Міжнародний лікар, включений в EMT, — третя. UNRWA — четверта. Слідчий OHCHR — вже п’ята.

Раніше НАновини детально розбирали і іншу сторону історії ООН в секторі — висновки міжнародної комісії про злочини ХАМАСу проти самих жителів Гази.

«Лікарі без кордонів»: робота є, нової міжнародної зміни немає

Окремо варто MSF — Médecins Sans Frontières, «Лікарі без кордонів».

Організація заявила, що з 1 січня 2026 року в’їзд її міжнародних співробітників у Газу не узгоджувався, хоча медичні програми MSF всередині сектора продовжували працювати з участю місцевих команд.

Ізраїль, зі свого боку, пояснює новий порядок реєстрації міжнародних гуманітарних організацій необхідністю знати, хто саме працює в секторі, і не допустити використання гуманітарної інфраструктури ХАМАСом. МЗС Ізраїлю стверджує, що вимоги реєстрації і перевірки застосовуються до всіх організацій і є інструментом безпеки, а не способом зупинити гуманітарну допомогу.

MSF вважає ці вимоги надмірними і заявляє, що вони заважають незалежній гуманітарній роботі.

Це вже політичний і юридичний спір. Але сам факт показує: статус допуску визначається не тільки професією людини. Значення має організація, її реєстрація, відносини з ізраїльськими властями і конкретна процедура узгодження.

А може звичайний француз або американець просто приїхати через Єгипет?

Практично — ні.

Рафах дійсно знову працює. 2 лютого 2026 року перехід відкрився для обмеженого руху людей після тривалого закриття. Робота потім переривалася через регіональну ескалацію, а в березні рух відновився.

Але це не звичайний міжнародний кордон, куди можна приїхати з валізою і паспортом.

На 4 серпня EUBAM зареєструвала 10 128 перетинів Рафаху після його відкриття: 4 929 в’їздів у Газу і 5 199 виїздів у Єгипет. Серед тих, хто пройшов через перехід, було 1 858 людей, які потребували медичної допомоги.

Мова в основному йде про узгоджені категорії: повертаються жителі, пацієнти, супроводжуючі та інші особи, включені в попередні списки.

EUBAM прямо пояснює механізм. Для в’їзду люди реєструються через палестинську сторону. Списки пацієнтів на виїзд складають органи охорони здоров’я Гази і передають ВООЗ. Потім списки узгоджуються також з Єгиптом і Ізраїлем. Навіть потенційна кількість людей, яка може пройти через Рафах на наступний день, сторони узгоджують заздалегідь.

Ізраїль ще при рішенні відкрити Рафах у січні підкреслював, що мова йде про обмежений пішохідний рух при повному ізраїльському механізмі перевірки.

Тому туристичного режиму в звичному сенсі тут немає.

Не можна прилетіти в Шарм-еш-Шейх, взяти машину до Рафаха і вирішити вранці: «Сьогодні хочу подивитися Газу».

А з боку Ізраїлю?

Керем-Шалом сьогодні перш за все є вантажним переходом.

Станом на 11 вересня після закриття Зікіма 24 травня Керем-Шалом залишався єдиним діючим вантажним переходом у сектор. Через нього йдуть гуманітарні та комерційні поставки.

У різні періоди через контрольовані Ізраїлем переходи проводилися також медичні евакуації та ротації гуманітарного персоналу. Але це окремі погоджені операції, а не вільне пасажирське сполучення.

COGAT має процедури для виняткових запитів, пов’язаних з іноземцями, а міжнародні організації працюють через системи попередньої координації. Ізраїль офіційно описує спільні механізми з ООН, США, Єгиптом та гуманітарними структурами, через які погоджуються операції в Газі.

Для ізраїльського читача тут, мабуть, найпростіше провести аналогію з військовим об’єктом: наявність всередині іноземних спеціалістів ще не означає, що будь-який власник іноземного паспорта має право увійти.

Тільки в Газі все складніше в багато разів — тому що дозвіл потрібен не тільки на сам в’їзд.

Потрапити всередину — це ще половина завдання

Навіть іноземець, який вже знаходиться в Газі, не обов’язково може їздити по ній куди хоче.

Влітку OCHA оцінювало площу районів з посиленими обмеженнями доступу приблизно в 64,9% території сектора. Для гуманітарних організацій переміщення в такі зони вимагають окремої координації. OCHA повідомляло також про стрілянину та інші загрози безпеці в районах поруч з лініями розмежування.

Для лікаря це означає погоджений маршрут до лікарні. Для гуманітарного працівника — погодження поїздки до складу, водозабору або табору переміщених осіб. Для слідчого, який повинен самостійно вибрати десятки місць руйнувань і порівнювати їх між собою, така модель вже представляє зовсім іншу проблему.

Саме тому НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут принципово розділяє в’їзд у сектор і доступ до території сектора. Це дві різні речі, хоча в політичних заявах вони дуже часто звучать як одне і те ж.

Навіть дипломатів всередину не повезли

Є дуже наочний приклад.

9 липня 2026 гуманітарний координатор ООН організував для представників приблизно дванадцяти дипломатичних місій відвідування табору переміщених осіб в Аль-Мавасі.

Але відвідування вийшло віртуальним.

Дипломати дивилися те, що відбувається, по відеозв’язку, розмовляли з жителями та гуманітарними працівниками віддалено. OCHA прямо пояснило, що приїхати особисто вони не змогли через суворі обмеження Ізраїлю на в’їзд людей у Газу.

Тобто іноземний хірург може в певних умовах отримати дозвіл на ротацію, а іноземний дипломат — не обов’язково.

А іноземні журналісти?

Тут обмеження ще помітніші — і важливо розуміти не тільки те, що іноземні журналісти не можуть вільно увійти в Газу, але і хто саме в Ізраїлі це забороняє, яким механізмом і на якій підставі.

Окремого закону Кнесету з формулюванням «іноземним журналістам заборонено в’їзд у сектор Газа» немає.

Більше того, до 7 жовтня 2023 року діяв зовсім інший порядок: офіційний сайт Урядового бюро преси Ізраїлю — GPO, לשכת העיתונות הממשלתית — вказував, що іноземний журналіст з дійсною журналістською карткою GPO може в’їжджати в Газу через перехід Ерез за встановленою процедурою.

Після нападу ХАМАС 7 жовтня, руйнування Ереза і початку війни цей звичайний режим був припинений.

З тих пір іноземні журналісти не мають права на самостійний в’їзд у сектор. ЦАХАЛ періодично організовує для закордонних кореспондентів спеціальні поїздки, але це зовсім інший режим: армія визначає день, маршрут, місце входу, райони, тривалість перебування і супровід.

Журналіст не може після такого в’їзду сам вирішити поїхати в інший квартал, знайти потрібних йому свідків, перевірити лікарню або оглянути місце конкретного авіаудару.

Тобто увійти в Газу разом з ЦАХАЛ і самостійно працювати в Газі — дві зовсім різні речі.

Хто саме в Ізраїлі не дає журналісту пройти

Головний механізм — не кримінальна заборона і не окремий «закон проти журналістів», а система дозволів на перетин кордону і військові рішення про доступ.

Це добре видно з справи БАГАЦ 8884/23, яку Асоціація іноземної преси — Foreign Press Association, FPA — подала проти ізраїльської влади.

Відповідачами по справі були:

• COGAT — Coordination of Government Activities in the Territories / מתפ״ש, структура Міністерства оборони, яка координує рух людей між Ізраїлем і Газою;
• командувач Південним військовим округом ЦАХАЛ, відповідальний за оперативну безпеку в районі сектора;
• міністр оборони Ізраїлю, політичний керівник системи, у веденні якого знаходяться ЦАХАЛ і COGAT.

Саме ці органи фактично формують режим доступу.

Коли FPA зверталася до прес-служби ЦАХАЛ з проханням дозволити іноземним журналістам самостійно в’їжджати в сектор, їй відповіли, що повноваження по видачі таких дозволів належать не прес-службі армії, а COGAT і Gaza CLA — Координаційній і зв’язковій адміністрації по Газі.

На практиці це означає наступне.

Іноземний кореспондент може мати дійсну ізраїльську журналістську картку, працювати на Reuters, BBC або CNN і цілком законно знаходитися в Ізраїлі. Але якщо COGAT/Gaza CLA не видає дозвіл на перетин, ця акредитація не дозволяє йому пройти через контрольований Ізраїлем перехід у Газу.

GPO в даному випадку не може «відкрити ворота».

Що робить GPO

GPO — Урядове бюро преси Ізраїлю — акредитує іноземних кореспондентів, видає їм прес-карти і взаємодіє з закордонними редакціями.

Але само по собі воно не контролює переходи в Газу.

Матеріали судової справи показують, що остаточне рішення про незалежний в’їзд знаходиться не у GPO, а в системі Міністерства оборони — перш за все у COGAT і Gaza CLA.

Тобто ізраїльська журналістська картка сьогодні не є перепусткою в Газу.

Що робить Південне командування ЦАХАЛ

Навіть якщо людині дозволено фізично перетнути кордон, залишається друге питання: куди він може потрапити вже всередині сектора.

Південне командування і оперативні підрозділи ЦАХАЛ визначають:

• які райони вважаються доступними;
• коли туди можна входити;
• які маршрути використовувати;
• чи може армія забезпечити безпеку;
• чи не створить присутність цивільних загрозу військовій операції.

Саме тому ЦАХАЛ може дозволити іноземним кореспондентам увійти в сектор у складі армійської групи.

У цьому випадку армія сама визначає маршрут і точки зупинки. Судове рішення відзначало, що час і райони таких поїздок визначалися прес-службою ЦАХАЛ разом з оперативними структурами в залежності від ходу бойових дій і оцінки безпеки.

Виходить два режими.

Самостійний в’їзд — потрібен допуск COGAT/Gaza CLA, якого іноземним журналістам зараз не дають.

В’їзд разом з ЦАХАЛ — армія може дозволити як спеціально організовану поїздку.

Що вирішив БАГАЦ

Обмеження вже кілька разів оскаржувалися у Верховному суді Ізраїлю.

У грудні 2023 року Foreign Press Association звернулася в БАГАЦ з вимогою дозволити її членам самостійно в’їжджати в сектор.

8 січня 2024 року Верховний суд відхилив петицію по справі БАГАЦ 8884/23.

Суд визнав важливість свободи преси, але погодився з державою, що в існуючих тоді умовах незалежне переміщення іноземних кореспондентів могло створювати реальні оперативні ризики.

Серед аргументів держави було те, що журналіст може ненавмисно показати:

• розташування підрозділів ЦАХАЛ;
• маршрути руху;
• позиції;
• підготовку операцій;
• іншу інформацію, якою може скористатися противник.

Суд вирішив, що в конкретних обставинах січня 2024 року система обмежених поїздок разом з армією є допустимим балансом між свободою преси і вимогами безпеки.

Але тут є важлива деталь.

БАГАЦ сам не вводив заборону.

Він лише відмовився скасувати діючу політику держави.

І суд окремо вказав, що рішення засноване на обставинах того моменту. Якщо ситуація безпеки зміниться, журналісти можуть знову вимагати перегляду режиму.

А хто прийняв політичне рішення?

З судових матеріалів випливає, що припинення звичайного руху іноземних журналістів після 7 жовтня відбувалося відповідно до політичних рішень і оцінок безпеки, після чого COGAT припинив видавати звичайні дозволи на самостійний перехід.

Тобто прикордонник на КПП не приймає самостійного рішення: «цього журналіста я сьогодні не пущу».

Зверху діє встановлена військово-політична політика.

Її реалізують структури Міністерства оборони і армії:

міністр оборони → COGAT/Gaza CLA → Південне командування і відповідні підрозділи ЦАХАЛ.

Чому суперечка продовжилася в 2026 році

FPA пізніше знову звернулася в суд, стверджуючи, що тимчасове обмеження військового часу перетворилося на фактично безстрокову загальну заборону.

26 січня 2026 року БАГАЦ знову розглядав питання доступу іноземних журналістів.

На цей момент обстановка суттєво відрізнялася від січня 2024 року, і судді стали вимагати від держави більш конкретних пояснень.

Суддя Халед Кабуб запитав представників держави: якщо журналіст хоче самостійно увійти в сектор, яку саме небезпеку він сьогодні представляє для ЦАХАЛ?

Суддя Рут Ронен вказувала, що після зміни військової ситуації державі недостатньо просто повторювати слова «міркування безпеки». Влада повинна пояснити, які конкретні умови перешкоджають незалежному доступу і що повинно змінитися, щоб заборону можна було зняти. Частина аргументів держави була представлена суддям у закритому режимі.

Держава продовжила наполягати, що ситуація в Газі залишається нестабільною, ЦАХАЛ зберігає там оперативну діяльність, а вільне переміщення іноземних журналістів здатне створювати ризики.

Чим Ізраїль пояснює обмеження

Якщо зібрати аргументи держави, виходить кілька основних причин.

Перша — безпека військових операцій. Журналіст може випадково розкрити позиції, маршрути, місця дислокації або підготовку підрозділів ЦАХАЛ.

Друга — безпека самих журналістів. Газа залишається територією зруйнованої інфраструктури, нерозірваних боєприпасів, озброєних угруповань і районів, де періодично тривають бойові дії.

Третя — присутність ХАМАС та інших озброєних організацій. Ізраїль стверджує, що вільне переміщення іноземців може створювати додаткові ризики і використовуватися противником.

Четверта — навантаження на військові структури. Безпечне переміщення цивільних осіб по військовій зоні вимагає додаткових ресурсів.

Foreign Press Association і найбільші світові ЗМІ відповідають на це інакше: професійні військові кореспонденти працюють у збройних конфліктах по всьому світу і самі беруть на себе значну частину ризику. На їхню думку, наявність небезпеки не повинно автоматично давати державі право роками закривати територію для незалежної преси.

Значить, журналістів у Газі взагалі немає?

Іноземні журналісти там бувають.

Але переважно у складі організованих ЦАХАЛом поїздок, тобто embedded access.

Армія вирішує:

• коли група входить;
• куди вона їде;
• що журналісти зможуть побачити;
• скільки часу вони там проведуть;
• з ким зможуть контактувати.

Самостійно відокремитися від групи і поїхати, наприклад, в інший район Гази кореспондент не може.

Комітет захисту журналістів після таких поїздок зазначав, що пересування і контакти іноземних кореспондентів залишалися суттєво обмеженими.

Це принципово відрізняється від незалежної журналістської роботи.

А через Єгипет не можна?

Самостійно обійти ізраїльську систему через Рафах теж не можна.

Рафах після відкриття у 2026 році не перетворився на звичайний міжнародний перехід. Рух людей йде за заздалегідь погодженими списками за участю палестинської сторони, Єгипту, Ізраїлю та європейської місії EUBAM.

Тому іноземний кореспондент не може просто приїхати в єгипетський Рафах з паспортом і журналістською карткою і вимагати пропустити його в Газу.

Чому світові ЗМІ продовжують протестувати

У травні 2026 року керівники понад двох десятків найбільших ЗМІ — серед них Associated Press, Reuters, BBC, CNN, The New York Times і The Washington Post — знову вимагали від Ізраїлю відкрити незалежний доступ іноземних журналістів у Газу.

Їхній аргумент досить простий: якщо іноземна преса не може сама приїхати на місце, вона змушена перевіряти події через палестинських журналістів, місцеві джерела, ізраїльські військові матеріали, гуманітарні організації та дистанційні дані.

Самостійно перевірити все на місці неможливо.

І тут виникає помітне протиріччя.

У Газу допускаються іноземні хірурги, співробітники гуманітарних організацій та інші міжнародні фахівці.

Але іноземний журналіст найбільшого світового агентства не отримує аналогічного дозволу на самостійну роботу.

Тому твердження «в Газі є іноземці, значить іноземна преса може все перевірити» невірне.

Може перебувати іноземний хірург.

Може працювати співробітник міжнародної гуманітарної організації.

Може увійти кореспондент разом з підрозділом ЦАХАЛ.

А ось іноземний журналіст, який самостійно обирає, куди поїхати, кого опитати і яке місце удару перевірити, на вересень 2026 року такого доступу не має.

І точніше всього описувати нинішню систему так:

військово-політичне керівництво Ізраїлю зберігає режим обмеженого доступу; COGAT і Gaza CLA не видають іноземним журналістам дозволи на самостійний в’їзд; Південне командування ЦАХАЛ визначає оперативний доступ і може організовувати контрольовані поїздки разом з армією; GPO видає журналістську акредитацію, але не має повноважень відкрити журналісту в’їзд у Газу; БАГАЦ цей заборону не встановлював, а в 2024 році відмовився втручатися в діючу політику, пославшись на тодішню військову обстановку.

І ось тепер — що саме вимагала ООН

15 вересня 2026 Фолькер Тюрк говорив не про лікарів, не про постачання продовольства і не про дипломатів.

OHCHR хоче, щоб міжнародні слідчі отримали доступ до всіх необхідних районів Гази для збору і збереження доказів. На брифінгу ООН формулювання було вкрай ясним: міжнародних слідчих слід допустити в усі частини Гази, де необхідно проводити таку роботу.

Причина — “триваюче вилучення людських останків з зруйнованих будівель”.

За даними, наведеними ООН з посиланням на палестинську цивільну оборону, з листопада 2025-го по вересень 2026 року були вилучені останки понад 630 осіб. Палестинські структури вважають, що під завалами можуть залишатися ще понад вісім тисяч зниклих. Reuters вказує, що в секторі утворилося близько 61 мільйона тонн уламків. Ці оцінки походять від палестинських і міжнародних структур і не є результатом незалежного повного обстеження всієї території.

Тюрк заявив, що серед виявлених останків, ймовірно, “є цілі сім’ї, загиблі в зруйнованих житлових будівлях”.

Але тут потрібно провести юридичну межу.

Виявлення загиблої сім’ї під зруйнованим будинком саме по собі ще не доводить вчинення військового злочину.

Слідству необхідно встановити, що було метою конкретного удару, чи знаходився там військовий об’єкт або бойовики, які відомості були у командування, який очікувався цивільний збиток, які заходи обережності вживалися і чи відповідав удар вимогам міжнародного гуманітарного права.

Саме для з’ясування цих обставин OHCHR і говорить про необхідність збереження місць ударів, останків, ідентифікаційних матеріалів та іншої судово-медичної інформації.

ООН стверджує, що без доступу слідчих частина доказів може зникнути під час розчищення мільйонів тонн руїн.

Чому Ізраїль не погоджується просто відкрити все

У Ізраїлю є інший аргумент.

Ізраїльська влада протягом війни заявляє, що ХАМАС розміщував командні пункти, бойовиків, склади зброї та тунельну інфраструктуру всередині або поруч з цивільними об’єктами і що вільне переміщення іноземців в діючій або недавно діючій зоні боїв створює ризики безпеки.

Після нинішньої заяви Тюрка постійний представник Ізраїлю при ООН Дані Данон звинуватив Верховного комісара в тому, що той робить висновки до повноцінного розслідування і недостатньо враховує використання ХАМАСом цивільного середовища. Ізраїль в цілому відкидає твердження про навмисне нанесення ударів по цивільному населенню і заявляє, що діє відповідно до міжнародного права.

При цьому на конкретний новий запит про повний доступ слідчих канцелярія прем’єр-міністра і МЗС Ізраїлю негайної детальної відповіді не дали, повідомляв Reuters.

Тому поки не можна писати, що розслідування вже відбулося і встановило винних. Так само як не можна писати, що ніяких підстав для розслідування немає.

Саме відсутність незалежного доступу до самих місць є частиною нинішньої суперечки.

Чому Ізраїль перевіряє гуманітарні організації

Після 7 жовтня ізраїльський підхід до міжнародних організацій став значно жорсткішим.

COGAT і МЗС пояснюють реєстрацію іноземних НКО необхідністю перевіряти організації та співробітників, щоб гуманітарні механізми не використовувалися ХАМАСом. Ізраїль наводить випадки передбачуваних зв’язків співробітників гуманітарних структур з озброєними угрупованнями і стверджує, що контроль персоналу є питанням національної безпеки.

Міжнародні організації заперечують, що система може фактично дозволяти Ізраїлю вирішувати, які незалежні гуманітарні структури отримають доступ і кого з співробітників вони зможуть відправити.

Виходить досить складна конструкція. Ізраїль каже: ми не закриваємо Газу для гуманітарної допомоги, але повинні знати, хто туди входить. Міжнародні структури відповідають: якщо держава, дії якої потрібно документувати, сама вирішує, якого спостерігача впустити і куди йому можна поїхати, незалежність такого контролю обмежена.

Це і є один з головних нервів нинішньої історії.

Рафах теж не означає «кордон відкритий»

Ізраїльському читачеві слово «Рафах» іноді створює оманливу картину: адже це кордон Гази з Єгиптом, значить Єгипет може просто відкрити ворота зі свого боку.

На практиці після відновлення руху у 2026 році система побудована багатосторонньо.

Палестинська сторона займається реєстрацією пасажирів, EUBAM спостерігає за роботою переходу, Єгипет контролює свою територію і допуск зі свого боку, а списки і допустимі обсяги руху погоджуються також з Ізраїлем.

Тому Рафах не став лазівкою, через яку іноземний журналіст, активіст, слідчий або просто цікавий мандрівник може обійти ізраїльську систему контролю.

Найважливіше: «іноземці є» і «є вільний доступ» — не одне і те ж

Якщо зібрати все разом, виходить не дуже зручна для гасел, зате набагато точніша картина.

Газа не є територією без іноземців.

У ній працюють іноземні медики. Існують міжнародні гуманітарні команди. Працює Міжнародний Червоний Хрест. На Рафаху діє європейська місія. Міжнародний персонал в’їжджає і виїжджає через погоджені ротації.

Але Газа одночасно не є територією зі вільним іноземним доступом.

Не можна просто перетнути кордон з іноземним паспортом. Немає звичайного туристичного в’їзду. Незалежні іноземні журналісти не можуть вільно приїжджати. Дипломати далеко не завжди отримують дозвіл. Міжнародні співробітники деяких організацій взагалі не допускаються. Навіть гуманітарному працівнику після в’їзду можуть знадобитися додаткові погодження, щоб потрапити в значну частину сектора.

А міжнародним слідчим OHCHR зараз потрібно не просто право перетнути кордон.

Їм потрібно інше: можливість самостійно обирати місця передбачуваних порушень, відвідувати зруйновані райони, фіксувати положення останків, збирати судово-медичні матеріали, розмовляти зі свідками і зберігати докази без того, щоб кожне таке переміщення перетворювалося на окремий політичний торг.

Ось такого повного доступу до всіх необхідних районів Гази, про який говорить Фолькер Тюрк, зараз немає.

І тому нинішню суперечку не можна звести ні до фрази «Ізраїль взагалі нікого не пускає в Газу», ні до зворотної — «там повно іноземців, значить ООН вже має весь необхідний доступ».

Обидві занадто прості.

У Газу можна потрапити. Але питання хто саме, навіщо, від якої організації, через який перехід, після чийого погодження і головне — куди цій людині дозволять поїхати вже після перетину кордону — вирішується кожного разу окремо.

І поки ця система зберігається, суперечка навколо міжнародних слідчих буде продовжуватися. Для Ізраїлю це питання безпеки і контролю території, де ХАМАС роками будував військову інфраструктуру серед цивільної забудови. Для OHCHR — питання можливості незалежно перевірити, що відбувалося в зруйнованих кварталах. А для будь-якого серйозного розслідування відповідь врешті-решт повинен дати не гасло однієї з сторін, а збережені докази з конкретного місця, конкретного удару і конкретного дня.

“Є закон, і сказано: «Якщо прийшов хтось убити тебе — убий його першим». Найголовніша частина. Тому захищати свою країну — це заповідь Бога. Є така заповідь: «Не переходь межу». Вона написана в Торі, в Біблії, так? Тому ті, хто прийшов сюди, грубо порушили цю заповідь. А ті, хто захищає, — це ЗСУ, це руки Бога в Україні. І вони виконують заповідь: «Саме не вбивай, знищуючи ворога», – Яків Синяков.

Відео каналу «Подробиці» з Ігорем Синяковим (він же рабин Яків) звучить не як «інтерв’ю про релігію». Скоріше як розмова на передовій, де у людини немає зайвих слів, зате є звичка називати речі прямо. Він говорить про війну як про максимальний хаос, про армію як про порядок, про те, чому нейтралітет у такі часи — не просто зручна поза, а моральна пастка, і чому пам’ять — це не тягар, а інструмент майбутнього.

Рабин Яків — перший в історії Збройних сил України офіційно визнаний ортодоксальний єврейський капелан. У відео його шлях описаний коротко і ясно: після 24 лютого 2022 року він і його дружина почали допомагати біженцям у Дніпрі, потім волонтерська робота поступово змістилася до військових — поїздки вздовж лінії фронту, зустрічі з підрозділами в різних напрямках. У 2025 році, за запрошенням командира, бригадного генерала Євгена Ласійчука, Яків приєднався до війська і очолив капеланську службу 7-го корпусу ШР ДШВ. Це важлива деталь: він не «приїжджає іноді», він вбудований у структуру, поруч з людьми постійно, і саме цим пояснюється тон інтерв’ю — без туристичного погляду на війну.

Важливо уточнити: у цій статті ми взяли тільки найпомітніші тези і кілька ключових історій з розмови — по суті, конспект, а не повноцінну передачу інтонації і сенсу. Повне інтерв’ю набагато ширше, глибше і місцями сильніше саме за рахунок живих деталей, пауз, реакції співрозмовників і того, як рабин Яків розгортає думки крок за кроком. Якщо тема вам близька — обов’язково подивіться відео цілком: воно дає зовсім інше відчуття реальності фронту і того, як люди тримаються там, де «капец» стає щоденною нормою.

Хто такий рабин Яків і чому його слухають не тільки віруючі

Він сам постійно повертає розмову до простого сенсу слова «рабин». Це не тільки «служитель», це «вчитель». Не той, хто приходить «робити ритуали», а той, хто пояснює, тримає рамку, допомагає людині не розвалитися в момент, коли все навколо розвалюється.

І тут важливо: капелан на фронті для багатьох — не «релігійна опція», а людська функція. Хтось вірить, хтось ні, хтось православний, хтось католик, хтось взагалі не визначився. Але коли поруч людина, яка вміє слухати, не тисне, не повчає, а дає тобі можливість виговоритися і зачепитися за сенс — конфесія відходить на другий план.

Рабин Яків, здається, це розуміє краще багатьох: він спокійно говорить, що Бог один, Україна одна, і що головні «перешкоди» між людьми часто народжуються не на рівні віри, а в голові — з неправильних ярликів, страху, втоми і звички ділити світ на «моїх» і «чужих».

«Головне — логістика і зв’язок»: війна без романтики

Одна з перших думок у розмові звучить як професійна звичка: в армії головне — логістика і зв’язок. Не лозунги, не красиві тексти, не «воля до перемоги» як абстракція. А зв’язок, який працює. Тил, який встигає. Доставка, яка приходить вчасно. Тому що якщо цього немає — героїзм стає способом закривати дірки, а дірки безкінечні.

Звідси виростає його ключовий тезис: війна — максимальний хаос. Щоб витримати максимальний хаос, потрібен максимальний порядок. І цей порядок він бачить в армії як у фундаменті держави. Жорстко, майже грубо: немає армії — немає держави. І навіть якщо всі професії важливі, армія — це основа, на якій стоїть все інше життя.

«Треба вибрати позицію»: про нейтралітет, корупцію і втому

Найконфліктніший шматок інтерв’ю — про вибір позиції. Рабин Яків говорить те, що багатьом неприємно чути, особливо в мирних містах або за межами країни: нейтралітет у такі часи — це спроба сховатися від відповідальності. Він цитує відому фразу про те, що найгарячіші кола пекла «заготовлені» для тих, хто в смутні часи зберігав нейтралітет, і виводить з цього практичну пораду: вибрати позицію — це не тільки морально, це психологічно простіше. Ти хоча б розумієш, хто ти і де стоїш.

Далі — тема корупції. І тут він спеціально вибиває звичне виправдання апатії. Так, корупція є. Але що тепер — опустити руки? Його логіка проста і навіть дратує своєю прямотою: не будь корупціонером сам. Не виправдовуй свою бездіяльність тим, що хтось «там» краде. Це не скасовує системну проблему, але повертає людині особисту відповідальність і можливість діяти.

Для читачів НАновини – новини Ізраїлю це звучить особливо гостро: багато ізраїльтян українського походження живуть між двома реальностями — війною в Україні і своїм життям в Ізраїлі. І найнебезпечніша емоція тут — «я нічого не вирішую, від мене не залежить». В інтерв’ю постійно йде зворотний сигнал: залежить. Навіть якщо не в масштабі держави — в масштабі твоєї позиції, допомоги, вибору, слів, поведінки.

«Я приїжджаю до них за енергією»: хто кому допомагає на фронті

Є момент, де він ламає стереотип про капелана як про людину, яка «привозить мораль». Він зізнається: спочатку думав, що приїжджає до військових «щось їм дати» — слова, настанови, підтримку. А потім зрозумів, що приїжджає… отримувати. Отримувати досвід, енергію, натхнення від людей, які живуть в умовах, де страх — не теорія, а щоденна реальність.

Він описує бійців як «реальних героїв» без глянцю: вони можуть бути грубими, втомленими, іноді зламаними, але вони тримаються за ідею, роблять свою справу, і це його наповнює. У цій чесності є важлива деталь: він не грає роль «святого», він показує себе людиною, яка теж підживлюється від чужої сили.

Ізраїль як приклад: пам’ять — не покарання, а сила

В інтерв’ю звучить лінія, яка для аудиторії в Ізраїлі майже неминуча: ведуча говорить про «генетичну пам’ять» єврейського народу, про звичку жити в стані війни, про те, що свята і традиції зберігають пам’ять про ворогів і випробування тисячолітньої давнини.

Рабин Яків відповідає не пафосом, а думкою про пам’ять як інструмент. Ізраїль, за його словами, сильний тим, що пам’ятає: історію, мову, болючі моменти. І саме тому нинішній український досвід не можна «забути заради спокою». Його потрібно передати наступним поколінням — не для культивування ненависті, а для того, щоб на цьому досвіді побудувати сильну державність.

Це важливий поворот: пам’ять не як постійна рана, а як фундамент майбутнього.

«Де Бог на війні?» — і чому він не дає солодкої відповіді

Одне з найважчих питань інтерв’ю задається прямими словами: якщо Бог є, де він на війні? Буча, Ірпінь, Ізюм, страти полонених на камеру. Це питання, яке вбиває будь-які красиві проповіді.

Рабин Яків відповідає несподівано «земним» способом. Він не намагається пояснити жах «вищим планом». Він переносить відповідальність на людей: вибір напасти, прийти вбивати, переступити межу — зробили люди, не Бог. Світ «даний нам у руки», і в цьому сенсі людина відповідає за те, що робить зі своєю свободою.

А далі він додає важливу думку: коли людина вибирає правильну позицію і робить те, що повинна, до неї приходить допомога. Не як магія, а як життєвий ефект правильного вибору і внутрішньої зібраності.

Межа між захисником і вбивцею: заповіді і право на оборону

Ведуча запитує про моральну межу першого пострілу: як пояснити новобранцю, де закінчується «захисник» і починається «вбивця»?

Він відповідає через десять заповідей і ідею двох «табличок»: одна про відносини людини з Богом, інша — про відносини людини з людиною. І в цьому контексті «не вбий» звучить як принцип: було б ідеально, щоб ніхто нікого не вбивав. Але всередині реального світу існує закон оборони: якщо хтось прийшов убити тебе — зупини його.

Він формулює це максимально прямо: захищати свою країну — це не «гріх», а обов’язок у логіці оборони. І одночасно він підкреслює: вторгнення — це порушення межі, порушення базової заборони «не перетни межу».

Ненависть і полонені: як не стати тим, з ким воюєш

Один з найтонших моментів — розмова про ненависть. Питання ведучої дуже точне: ненависть не руйнує ворога, вона руйнує тебе і посилює зло. Що з цим робити?

Рабин Яків розповідає, що бачив полонених. І говорить річ, яка багатьом на війні може здаватися нестерпною: навіть у ворогові він бачить «Божу душу». При цьому він не романтизує і не «обіляє»: якщо людина скоїла злочин, який карається смертю, вона повинна понести покарання. Але моральна межа «не знущатися» все одно повинна існувати. Це не про м’якість, а про збереження людського в собі.

Історії фронту: поранені, сміх на межі і «уповільнення часу»

В інтерв’ю багато конкретних епізодів. Вони не виглядають вигадкою — якраз тому, що звучать нерівно, з побутовими деталями.

Він говорить про бійця, який отримав поранення в руку і ногу, залишився один у холоді, сам перемотував рани кілька днів і потім вісім годин йшов до виходу. І потім сам дивувався: «я відчував, що можу гори зрушити». Це історія не про «супермена», а про те, як організм іноді витягує людину за межу можливого.

Він розповідає про інший епізод: офіцера поранило, він втрачав свідомість, приходив до тями і просив сигарету. А поруч людина, яка оформляє документи, вже втомилася переписувати рапорти: «то помре, то оживе». І вони при цьому сміються. Смішно? Ні. Це захисний механізм психіки, яка не може жити тільки в жаху.

Є і особистий епізод: вибух поруч, свист осколків, летять цеглини, і раптом з’являється відчуття «уповільнення часу». Він біжить і думає якусь майже смішну думку — «впаду, буду брудний». Потім дістає телефон і починає знімати «гриб» вибуху. Так працює мозок в екстремальній ситуації: побутове і смертельне змішуються.

Суїциди і відчай: що він робить, коли людина «йде туди»

В інтерв’ю піднімається і найважча тема — суїциди серед військових, ознаки небезпечного стану, що робити, якщо людина починає говорити про таке.

Рабин Яків говорить практично: якщо людина озвучує такі думки — це вже тривога. І розповідає випадок, коли він вже виїжджав, але розмова з бійцем раптово провалилася в ненависть до всіх — суспільства, командирів, світу. Він зупинився, повернувся, дав людині виговоритися, а потім вивів на опору — на дочку. Не «соромся», не «зберися», а просте питання: що буде з дитиною, якщо ти зробиш те, про що говориш?

Це важливий принцип капеланської роботи: не ламати людину мораллю, а знаходити нитку сенсу, за яку вона сама зможе триматися.

Після війни: чому він не вірить у масове «а де ти був»

Є ще одна тема, яка заздалегідь лякає суспільство: прірва між тими, хто воював, і тими, хто не воював. Чи буде потім агресія?

Рабин Яків впевнено говорить: масової агресії не буде. Головна проблема буде у самих ветеранів — всередині, в адаптації, в травмі, в тому, як повернутися в звичайне життя. Він згадує приклад В’єтнаму і говорить, що суспільству потрібно не боятися військових, а повернутися до них обличчям: повага, допомога в інтеграції, нормальне ставлення без ярликів.

Він додає ще одну думку, важливу для «мирних»: не потрібно поспішати з осудом — ні інших, ні себе. Страх — нормальний. Виправдання себе — іноді теж частина шляху. І навіть якщо ти не воюєш, ти можеш бути корисним в іншій формі. Він наводить приклад друзів за кордоном, які допомагають армії і таким чином закривають внутрішню потребу «бути частиною».

Побут і чесність: кашрут, сало і дуже людська війна

Наприкінці інтерв’ю з’являється шматок, який несподівано робить його максимально живим: побутове життя ортодоксального єврея в армії. Кашерних пайків немає — він возить їжу з собою, каструлю, сковорідку. Хлопці поруч варять солянку, ріжуть сало, запах зводить з розуму — але не можна. Він жартує, вони жартують. І в цих жартах видно важливу річ: війна не скасовує відмінностей, але може навчити поважати відмінності без агресії.

Він говорить і про подарунок — книгу псалмів царя Давида з текстом на івриті і офіційним українським перекладом, яку дарують військовим, і яку він вручав різним українським керівникам. Це теж деталь: він не тільки «говорить про віру», він робить конкретні речі, які стають символом підтримки.

«Чудо — це коли ти зробив усе, що міг»

Фінальний сенс інтерв’ю несподівано не релігійний і не військовий. Він говорить про чудо як про результат дії. Згадує історію про перехід через море: море розійшлося не тоді, коли люди стояли і просили, а коли людина зайшла достатньо далеко, майже до межі.

Чудо, за його логікою, — це кінець процесу, де ти зробив усе можливе. І далі він дуже жорстко додає: якщо країна не змінюється, якщо корупція залишається, якщо люди зберігають нейтралітет, якщо «мені все одно» — значить, ми ще не дійшли до тієї точки, де море повинно розійтися.

Що це відео дає глядачеві в Ізраїлі

Для ізраїльської аудиторії, особливо для ізраїльтян українського походження, інтерв’ю чіпляє з кількох причин.

По-перше, воно постійно повертає до теми пам’яті і стійкості — тієї самої, на якій Ізраїль будував свою безпеку і державність десятиліттями.

По-друге, воно показує війну не як телевізійний фон, а як людську механіку: страх, сміх, злість, віра, побутові деталі, які тримають психіку на плаву.

По-третє, воно задає незручне питання: а де твоя позиція? Ти всередині подій чи ти намагаєшся перечекати, поки «само пройде»?

І нарешті — воно нагадує, що релігія на війні може бути не набором відповідей, а способом утримати людину від перетворення в порожнечу.

Відео

Відео ““Це КАПЕЦЬ” одкровення ЄВРЕЙСЬКОГО КАПЕЛАНА з просто ФРОНТУ” 19 лютого 2026: https://www.youtube.com/watch?v=xRGKkKVovOg

…

#promotion

Виконую момент квартир / вілл, приміщень під ключ, ремонт ванних кімнат і санвузлів більше 10 років!
Виконую комплексний та частковий ремонт.

Короткий перелік робіт:

1. Штукатурка
2. Шпаклівка
3. Поклейка шпалер, фарбування
4. Укладання ламінату та інших підлогових покриттів
5. Укладання плитки, керамограніту, мозаїки
6. Інсталяція
7. Електрика
8. Зведення перегородок
9. Демонтаж
10. Стяжка – вирівнювання підлоги
11. Плінтус будь-якої складності

Розрахунок беру за фактом виконаних робіт.

Дотримуємося всіх будівельних норм, дотримуємося закону про тишу, підтримуємо чистоту на об’єкті, надаємо цілодобовий відеоконтроль за ходом ремонту!

Також робимо ремонт офісів, ремонт кафе, ремонт ресторанів, ремонт комерційних приміщень, ремонт магазинів.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

Вважається що малярські роботи в Ізраїлі – Це проста процедура, яка будь-кому по плечу. Але пофарбувати стіни чи стелі якісно не так легко. Для такої роботи необхідні певні знання та навички.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тірат-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

І довіривши ремонт квартири, не професійним майстрам, його часто доводиться робити наново.

Тому, якщо ви вирішили робити ремонт, замовити послугу краще у професіоналів.

Що таке ремонтні роботи?

Такі роботи проводяться у рамках послуги ремонт квартир під ключ, відносяться до оздоблювальних та є завершальним етапом ремонту квартири. Головна мета їх проведення – надання поверхонь усередині або зовні приміщення естетичного вигляду.

Ремонтні роботи це не лише фарбування стін. Це цілий комплекс дій, що включає:

• Демонтаж та усунення старих покриттів (фарби, побілки, штукатурки, шпалер тощо)
• Штукатурка поверхонь
• Шліфування стін та стель
• Шпаклівка стелі та стін
• Фарбування стін та стелі
• Закладення швів, тріщин, сколів
• Грунтовка поверхні стін та стелі

• Найголовніший пункт – прибирання та чистота на кожному етапі

Ми:

• Робота безпосередньо, без кабланів та додаткової бюрократії.
• Фіксована вартість робіт без непередбачених сюрпризів
• Ідеальна чистота вашого приміщення у процесі
  та після завершення робіт

КОМУ ПІДІДЕ МОЯ ПОСЛУГА

• Ваше житло потребує оновлення після років?
• Ваші стіни в шорсткостях, дірках та тріщинах?
• Потрібно оновлення фарби та надання свіжості вашому приміщенню?
• Здаєте квартиру в оренду і потрібно оновити зовнішній вигляд приміщення?
• Вас зупиняє, що ремонт – це про бруд, дискомфорт та великі терміни?

• Поспішаю вас порадувати, що ви отримаєте бажаний результат, навіть не помітивши мою присутність

Ремонтні роботи в Ізраїлі:

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

ЕТАПИ РОБОТ:

1. Зателефонувати мені за номером
2. Безкоштовний виїзд на об’єкт
3. Знайомство
4. Початок робіт
5. Підготовка поверхонь
6. Шліфування
7. Здача всіх робіт
8. Фарбування
9. Ґрунтування

10. Прибирання після кожного етапу та по завершенню всіх робіт

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

055-966-4053

Меїр протягом більш ніж 30 років була однією з найвидатніших фігур світової політики. Вона стала прем’єр-міністром Ізраїлю в один із найскладніших періодів історії країни.

Її знамените цитата: “не можна домовлятися про мир з тими, хто прийшов тебе вбивати”, залишається актуальною і сьогодні. Рубрика Євреї з України.

Голда Меїр (уроджена Голда Мабович) народилася 21 квітня 1898 року (за новим стилем 3 травня) в Києві в єврейській родині. Її батько, Моше Мабович, був столяром, а мати, Блюма Найдіч, працювала вдома. У 1903 році, коли Голді було 8 років, її родина емігрувала в США, де вона закінчила школу і педагогічний коледж.

У 1921 році Голда переїхала до Палестини, де почала займатися сіоністською діяльністю. Вона стала однією з найближчих соратниць Давида Бен-Гуріона, відіграючи ключову роль у створенні Держави Ізраїль у 1948 році. Голда Меїр обіймала кілька важливих державних посад в Ізраїлі:

• Міністр праці та соціального забезпечення (1949–1956)
• Міністр закордонних справ (1956–1966)
• Міністр внутрішніх справ (1970)
• Прем’єр-міністр Ізраїлю (1969–1974)

Голда Меїр померла 8 грудня 1978 року в Єрусалимі. В Ізраїлі вона залишила яскравий слід, і її пам’ять увічнена в назвах вулиць і скверів, а також меморіальними дошками і пам’ятниками. На її честь названі Сквер Голди Меїр в Тель-Авіві, вулиці в Єрусалимі. Її внесок у створення Ізраїлю залишається безцінним, і її ім’я продовжує бути синонімом сили і рішучості.

Голда Меїр народилася 21 квітня 1898 року (за новим стилем 3 травня) в Києві, на вулиці Басейній, в єврейській родині. Її батько, Моше Мабович, був столяром, а мати, Блюма Найдіч, працювала вдома. Родина переживала важкі часи, і Голда часто згадувала своє дитинство як час нужди, коли вдома не було достатньо їжі та тепла. У своїх спогадах вона писала, як її батько забивав двері у відповідь на чутки про можливі погроми, що залишило глибокий слід у її свідомості та сформувало її погляди на життя.

Родина жила в скромній квартирі на першому поверсі двоповерхового будинку, що знаходився на Басейній вулиці в Києві, поруч з Бесарабською площею. Голда пізніше описувала це місце як “жалюгідну та сиру комірчину” (жалісну та сиру кімнату). У своїх спогадах вона підкреслювала, що її батько мріяв вирватися з бідності та відкрив столярну майстерню, але його спроби були неуспішними, і в кінцевому підсумку їх родина продовжувала жити в нужді.

Сімейні корені та дитинство в Києві

Голда була названа на честь своєї прабабусі по материнській лінії, жінки, яка дожила до 94 років і завжди додавала сіль у чай замість цукру, щоб пам’ятати про гіркоту життя єврейської діаспори. Це спадщина глибоко вплинула на її характер і світогляд. Родина Меїр була з Пінська (сучасна Білорусь), і вони переїхали в Київ у пошуках кращого життя. Моше Мабович, батько Голди, був теслею, і завдяки успішній здачі іспитів з кваліфікації, він отримав можливість переїхати з родиною в Київ, незважаючи на суворі обмеження для євреїв в Російській імперії.

Зв’язок з Україною в мемуарах

У своїй автобіографії “Моє життя” Голда Меїр приділила увагу своєму дитинству в Києві. Вона описала, як тоді в родині не було достатку, а життя в Росії для євреїв було небезпечним. Голда згадувала, що в Києві вона усвідомила, що «справедливості на світі не існує». Це залишило на ній сильне враження і сформувало її стійкість, яка проявилася пізніше в її політичному житті.

Коли їй було 8 років, родина переїхала в Пінськ, а потім емігрувала в США. Ці роки в Києві залишили на Голді глибокий слід, і вона завжди залишалася прихильною до своїх українських коренів. Вона гордилася тим, що належала до стійкої єврейської родини, яка пережила багато труднощів. Голда вважала, що її виховання в Києві, а також досвід життя в умовах єврейського гетто, загартували її і підготували до життя в Ізраїлі.

Сквер і пам’ятники в Києві

У Києві в 2024 році на честь Голди Меїр був названий Сквер Голди Меїр на вулиці Боричев Тик (17, 19, 21). Цей сквер був відкритий у 2024 році, і це стало важливим моментом для збереження пам’яті про Голду в її рідному місті. Меморіальна дошка на будинку № 5-А на Басейній вулиці, де вона жила до 1903 року, також нагадує про її зв’язок з Києвом. Дошка була встановлена у 1998 році, і це ще один знак поваги і визнання її внеску в історію Ізраїлю та єврейського народу.

Вулиця Голди Меїр у Києві була перейменована у 2022 році. Раніше вона носила назву вулиці Краснодарської і розташовувалася в районі метро “Нивки”. Перейменування було частиною ініціативи по увічненню пам’яті видатних особистостей і символізувало визнання Голди Меїр як уродженки Києва та значної фігури в історії Ізраїлю.

Відомі цитати Голди Меїр

Голда Меїр була не тільки видатним політичним лідером, але і людиною з яскравим, незалежним характером. Її думки про війну, політику, роль жінок і життєві труднощі назавжди залишаться в історії як символ сили духу та прагнення до справедливості. Приводимо кілька відомих цитат цієї видатної жінки, які відображають її погляд на життя, політику та Ізраїль.

1. О посаді прем’єра:
   • «В мої плани ніколи не входило стати прем’єр-міністром, власне, я взагалі ніколи не думала про посади. Стала прем’єр-міністром — і стала, так само, як мій молочник став командиром нашого аванпосту на горі Хермон. Ні мені, ні йому особливого задоволення робота не приносила, однак і він, і я намагалися виконати її якнайкраще».
2. Про Ізраїль:
   • «Мойсей водив нас по пустелі 40 років, щоб привести в єдине місце на Близькому Сході, де зовсім немає нафти».

• Про те, як керувати маленькою країною:
  • «Світ жорстокий, егоїстичний і брутальний. Страждання малих націй він не помічає. Навіть найосвіченіші уряди та демократії, очолювані порядними людьми, які представляють порядних людей, не надто схильні думати про проблеми справедливості в міжнародних відносинах. Ми не завжди можемо покладатися на їхні поради і тому повинні мати сміливість дивитися на речі реально і діяти так, як нам підказує інстинкт самозбереження».
• Про Голокост:
  • « […] Ми не могли повірити, що такий страшний злочин можна здійснити, або що світ дозволить йому здійснитися. Ні, ми не наївні. Просто не могли уявити собі того, що наша фантазія ще не знала. Однак тепер для мене немає жахів, яких я б не могла уявити».
• Про незалежність:
  • «Дві небезпеки чекають на тих з нас, хто з’явився як нова незалежна країна: по-перше, небезпека застрягти в минулому; по-друге, ілюзія, що політична незалежність відразу ж вирішить всі наші проблеми».
• Про війну:
  • «Ми не могли дозволити собі розкіш песимізму, тому будували зовсім інші розрахунки, основані на тому, що у нас у всіх — у всіх 650 тисяч — була така сильна воля до життя, яку навіть неможливо було зрозуміти за межами Ізраїлю. Якщо ми не хотіли, щоб нас скинули в море, нам залишалося тільки перемогти. І тому ми перемогли».
• Про мир:
  • «Це буде великий день, коли арабські фермери перейдуть Йордан не на танках, а на тракторах і простягнуть руку дружби — як фермер фермеру, як людина людині. Можливо, це мрія, але я впевнена, що одного дня вона збудеться».
• Про життєві проблеми:
  • «Я засвоїла дуже важливий урок: людина завжди може зробити трохи більше, ніж здавалося можливим вчора».
• Про становище жінок:
  • «Той факт, що я жінка, ніколи мені не заважав. Ніколи у мене не було почуття незручності чи комплексу неповноцінності, ніколи я не думала, що чоловіки кращі за жінок або що народження дитини — це нещастя. Ніколи. І чоловіки зі свого боку ніколи не надавали мені якихось особливих привілеїв. Але, як мені здається, правда і те, що для жінки, яка хоче вести не тільки домашнє, але й громадське життя, все значно складніше, ніж для чоловіка, тому що на неї лягає подвійне навантаження».

Від НАновості – “Євреї з України”

Голда Меїр, народжена в Києві, стала символом стійкості, рішучості та невтомного прагнення до незалежності для єврейського народу. Її дитинство в Києві, незважаючи на всі труднощі, сформувало її як особистість, готову до боротьби за права і гідність єврейського народу. Голда Меїр, незважаючи на бідність і жорстокі обставини, змогла досягти величі і змінити хід історії, відіграючи ключову роль у заснуванні Держави Ізраїль.

Її цитати досі надихають мільйони людей по всьому світу, а її спадщина продовжує жити в пам’ятних місцях, встановлених у Києві та інших містах, де вона народилася і виросла. Голда Меїр була і залишається символом боротьби та незламності для всіх євреїв, особливо для тих, хто виходить з України і продовжує захищати свої права і незалежність.

НАновості (новини про Ізраїль та Україну) гордиться тим, що може розповідати історію таких великих особистостей, як Голда Меїр, і акцентує увагу на важливості її зв’язку з Україною та Ізраїлем. Ми впевнені, що пам’ять про таких людей допомагає зберігати історичну єдність між народами та надихає на майбутнє.

Додаткову інформацію про Голду Меїр та її українські корені доступна в статтях на нашому сайті:

Ми вже писали:

• Голда Меїр: Народження, біографія та кар’єра
  • Стаття про Голду Меїр, її народження 3 травня 1898 року в Києві, родину та життя до еміграції. Тут розглядаються ключові моменти її дитинства в Україні та кар’єра до того, як вона стала прем’єр-міністром Ізраїлю.
• Відео-тизер про Голду Меїр
  • Відео-анонс, присвячений Голді Меїр, з акцентом на її вплив на розвиток Ізраїлю та роль у світовій політиці.
• Вулиці Голди Меїр і Володимира Жаботинського
  • Розповідь про те, як в Ізраїлі були названі вулиці на честь Голди Меїр і Володимира Жаботинського, двох великих фігур в історії Ізраїлю та сіонізму.
• Внук Голди Меїр
  • Стаття про внука Голди Меїр, який продовжує підтримувати її спадщину та вплив, а також цікаві факти про родину Меїр.
• Виставка про Голду Меїр
  • Огляд виставки, присвяченої Голді Меїр, організованої в Ізраїлі, де представлена інформація про її життя, кар’єру та досягнення.
• Площа і меморіальна дошка Голді Меїр у Києві
  • Розповідь про меморіальну дошку на будинку в Києві, де Голда Меїр жила до 1903 року, а також про сквер на її честь, відкритий у 2024 році.
• Голда Меїр на банкнотах Ізраїлю
  • Історія того, як Голда Меїр була зображена на банкнотах Ізраїлю, що свідчить про її значимість для держави.
• Єврейська конференція в 1938 році
  • Стаття про події, пов’язані з Єв’янською конференцією 1938 року, в контексті боротьби за права євреїв та зусилля, які прикладала Голда Меїр до міжнародної політики та вирішення питань, пов’язаних з Голокостом.

Рубрика Євреї з України

Рубрика “Євреї з України” на сайті НАновості присвячена історії та життю вихідців з України, які стали важливими фігурами в Ізраїлі та в світі. Ми досліджуємо їх шлях, досягнення і вплив на обидві країни, а також важливі моменти, які пов’язані з єврейською спадщиною України.

Читайте більше про Голду Меїр і інших значущих особистостей, чиї корені та долі переплітаються з історією України та Ізраїлю. Для нас важливо не тільки зберігати пам’ять про таких особистостей, але й підкреслювати їхній внесок у розвиток суспільства та зміцнення зв’язків між двома народами.

Наша рубрика продовжує розповідати про відомих особистостей, які внесли значний вклад в історичні процеси та стали символами боротьби за незалежність, права людини та свободу. Голда Меїр — яскравий приклад того, як євреї, вирослі в Україні, змогли вплинути на міжнародну політику та створити незалежну державу для єврейського народу.

Ми гордимося тим, що знаходимося в центрі цих історій і продовжуємо ділитися ними з нашими читачами, підтримуючи унікальну спадщину українських євреїв в Ізраїлі.

Про що ми розповімо в цьому матеріалі:

• Дипломатичні відносини між Україною та Ізраїлем встановлені 26 грудня 1991 року, а вже в жовтні 1992 року відкрилося Посольство України в Тель-Авіві.
• У 1998 році Арон Майберг отримав статус почесного консула України в Хайфі, що стало першим кроком до розвитку консульської мережі в країні, його мандат кілька разів продовжувався МЗС України.
• У 2008–2014 роках у Хайфі діяло Генеральне консульство під керівництвом Ігоря Віталійовича Турчина.
• З 2013 року в Єрусалимі працює Почесне консульство на чолі з Офером Керцнером.
• У 2025 році розпочався процес відкриття нового почесного консульства України в Хайфі, очолити яке має Алекс Зернопольський.

Після Тель-Авіва та Єрусалима — Україна повертається до Хайфи

Вперше за більш ніж десятиліття на півночі Ізраїлю знову з’явиться український консульський представник. 14 серпня 2025 року посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук заявив в ефірі «Найкращого радіо Ізраїлю», що адвокат Алекс Зернопольський стане почесним консулом України в Хайфі. За його словами, процес затвердження кандидатури тривав близько десяти місяців, і тепер залишається дочекатися фінального погодження в МЗС Ізраїлю.

Консульська приймальня працюватиме саме в Хайфі — третьому за величиною місті Ізраїлю та центрі північного регіону. Це рішення продиктоване як зростаючими потребами української діаспори, так і стратегічним значенням міста в економіці країни.

Від дипломатичних відносин до перших консульств

Дипломатичні відносини між Україною та Ізраїлем були встановлені 26 грудня 1991 року. Уже в жовтні 1992-го в Тель-Авіві відкрилося Посольство України. Першим послом став Юрій Щербак, який обіймав посаду з 29 жовтня 1992 по жовтень 1994 року. З початку 2000-х років Україна поступово розширювала мережу дипломатичних установ, щоб обслуговувати не лише столичний регіон, а й великі центри, де проживає значна частина вихідців з України.

Посольство України в Тель-Авіві: історичний огляд, функції та культурна діяльність

Посольство України розташоване у північній частині Тель-Авіва за адресою: 6259440, м.Тель-Авів, вул. Їрміягу, 50. Сайт посольства – https://israel.mfa.gov.ua/

Основні завдання та структура

Посольство України в Ізраїлі представляє інтереси української держави, розвиває двосторонні зв’язки та захищає права громадян України за кордоном. У структурі дипмісії діє консульський відділ, що обслуговує як українців, так і іноземних громадян.

• Паспортно-візові послуги
• Нотаріальні та юридичні дії
• Консульська допомога
• Питання громадянства та реєстраційні послуги
• Інші послуги.

Всі послуги надаються за попереднім записом, окрім екстрених випадків. Актуальна інформація про прийом розміщується на сайті посольства.

Культурна та громадська місія

Посольство активно розвиває культурне співробітництво та взаємодіє з українською діаспорою Ізраїлю, чисельність якої оцінюється приблизно у 500 тисяч осіб. З 2012 року за сприяння посольства діє Український культурний центр, спочатку відкритий у Бат-Ямі, а потім переведений до Тель-Авіва (Yirmeyahu St 22, Tel Aviv-Yafo). Центр став майданчиком для концертів, виставок, літературних вечорів і лекцій.

Для діаспори це простір спілкування та збереження культурної ідентичності, а для ізраїльтян — можливість ознайомитися з українськими традиціями та мистецтвом. Під час кризових подій, пов’язаних з Україною, центр і посольство організовують збір гуманітарної допомоги, акції підтримки українських військових та допомогу переселенцям.

Дипломати беруть участь у святкуванні Дня незалежності України, пам’ятних заходах та спільних проєктах з ізраїльськими партнерами.

Будівля посольства

Посольство України в Ізраїлі (в Тель-Авіві) розміщується у сучасній будівлі за адресою: вул. Йєрміягу, 50, у північній частині міста. Це шестиповерхова споруда, що межує з парком Яркон і знаходиться неподалік від центральної вулиці Дізенгоф, що підкреслює її вигідне розташування.
Будівля не будувалася спеціально як дипломатична – спочатку це був елітний житловий будинок, що включав 10 комфортабельних квартир. Завдяки вдалому розташуванню споруда привертала увагу різних іноземних представництв і врешті була орендована для розміщення українського посольства.

Фасад будівлі виконаний у сучасному стилі, на даху майорить державний прапор України. Перший поверх переобладнаний під приймальну зону для відвідувачів консульського відділу – тут знаходяться вхід із системою безпеки, інформаційні стенди та вікно реєстрації. На решті поверхів розташовані кабінети посла та співробітників, зали для переговорів і адміністративні приміщення. Навколо будівлі встановлені необхідні заходи безпеки, як і належить дипломатичному об’єкту.

Історія самої будівлі примітна тим, що з моменту відкриття посольства у 1992 році вона слугує головною резиденцією української дипломатичної місії в Ізраїлі. Протягом минулих років будівля неодноразово ставала місцем проведення офіційних прийомів та культурних заходів, організованих посольством.

Таким чином, архітектура та розташування посольства створюють зручні умови для виконання ним своїх дипломатичних і консульських функцій, а сама будівля вже вписалася в міський ландшафт як символ присутності України в Ізраїлі.

Почесне консульство України у м. Єрусалим

Витоки створення

На початку 2010-х років у рамках зусиль зі зміцнення українсько-ізраїльських відносин з’явилася ідея відкрити почесне консульство України в Єрусалимі. До того моменту дипломатична присутність України в Ізраїлі обмежувалася посольством у Тель-Авіві (відкритим у 1992 році) та консульством у Хайфі, яке діяло з 2008 по 2014 роки.

У 2013 році українське керівництво ухвалило рішення заснувати почесне консульство в Єрусалимі — крок, що мав символічне значення. Він дозволяв Україні мати представництво в місті з особливим статусом, не переносячи при цьому посольство з Тель-Авіва. Ініціативу активно просувало посольство України, заручившись підтримкою ізраїльської сторони. Серед прихильників проєкту був заступник міністра закордонних справ Ізраїлю, уродженець України, Зеев Елькін.

Влітку 2013 року Надзвичайний і Повноважний Посол України Геннадій Надоленко офіційно оголосив про призначення першого почесного консула — ізраїльського бізнесмена Офера Керцнера. Україна видала консульський патент, а Ізраїль надав екзекватуру.

Урочисте відкриття

16 травня 2013 року в Міністерстві закордонних справ Ізраїлю відбулася офіційна церемонія відкриття консульства. У ній взяли участь Зеев Елькін, Геннадій Надоленко, представники ізраїльських ділових кіл та дипломати.

Сам Офер Керцнер, отримавши консульський патент і підписавши угоду про функції та обов’язки, подякував керівництву України за надану довіру. Він зазначив, що «за останні роки Україна раз за разом показувала себе справжнім другом держави Ізраїль. У непростій дипломатичній реальності Україна довела свою непохитність у підтримці Ізраїлю як у сфері державної політики, так і в сфері безпеки».

Посол Надоленко підкреслив, що відкриття консульства посилить дружні зв’язки між державами.

Адреса почесного консульства

Почесне консульство України в Єрусалимі 📍 94187, Держава Ізраїль, м. Єрусалим, вул. Джорджа Вашингтона, буд. 1

Політичний контекст

Відкриття почесного консульства України в Єрусалимі у 2013 році мало важливий політичний контекст, пов’язаний зі статусом Єрусалима та розвитком українсько-ізраїльських відносин. Формально цей крок не означав зміни офіційної позиції України щодо статусу міста, однак сприймався як жест доброї волі стосовно Ізраїлю.

До 2017 року більшість країн, включно з Україною, утримувалися від визнання Єрусалима столицею Ізраїлю, зберігаючи посольства в Тель-Авіві (що було наслідком резолюцій ООН і невизнання анексії Східного Єрусалима). Тим не менш, Ізраїль високо оцінив відкриття українського консульства у своєму столичному місті. Це дозволяло частково посилити дипломатичну присутність України в Єрусалимі без формального перенесення посольства.

Після того як США у 2018 році першими перенесли своє посольство до Єрусалима, ізраїльський уряд почав закликати й інші країни наслідувати цей приклад. У грудні 2018 року посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон відкрито заявив, що Ізраїль сподівається на перенесення посольства України з Тель-Авіва до Єрусалима, і підтвердив, що ізраїльська сторона регулярно порушує це питання в діалозі з українською владою.
Більше того, у жовтні 2018 року у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт (9107 від 20.09.2018) постанови про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю та перенесення українського посольства до Єрусалима.

У травні 2019 року до Верховної Ради подали проєкт постанови про перенесення посольства України в Ізраїлі до Єрусалима. Проєкт №10325 подала група депутатів з різних фракцій. Назва документа звучить як «Проєкт Постанови про Звернення Верховної Ради України до Президента України, Кабінету Міністрів України щодо перенесення Посольства України в Державі Ізраїль до його столиці – міста Єрусалим».

Хоча тоді ці ініціативи не були реалізовані, тенденція до перегляду позиції набирала сили.

У грудні 2021 року, на заході до 30-річчя дипвідносин, посол України Євген Корнійчук заявив про визнання Єрусалима «єдиною столицею Ізраїлю» та плани відкрити там філію посольства.
Ця заява пролунала у присутності міністра у справах Єрусалима Зеєва Елькіна та інших високопосадовців і стала результатом домовленостей на найвищому рівні. За словами посла, українська сторона сподівалася відкрити дипломатичне представництво в Єрусалимі протягом наступного року, під час візиту президента Володимира Зеленського до Ізраїлю.

Примітно, що Корнійчук підкреслив: визнання Єрусалима залежить від розширення співпраці з Ізраїлем у сфері безпеки та оборони – фактично, Київ пов’язував цей дипломатичний крок із посиленням ізраїльсько-української військово-технічної взаємодії. Таким чином, Україна сигналізувала готовність піти назустріч давньому побажанню Ізраїлю, розраховуючи взамін на підтримку своїх пріоритетів.

Ізраїль привітав слова українського посла; як знак особливого значення події Зеєв Елькін подарував Корнійчуку стародавній 2700-річний артефакт з написом «Єрусалим» івритом. Реалізувати ініціативу завадила війна, що почалася у лютому 2022 року. В умовах війни дипломатичні пріоритети змістилися – запланований візит Зеленського та відкриття філії посольства в Єрусалимі були відкладені.

Втім, заява України про визнання Єрусалима столицею Ізраїлю не була відкликана і залишається знаковим жестом.

Офер Керцнер: біографія та дипломатична місія

Офер Керцнер народився в Ізраїлі у 1957 році, служив у ВПС ЦАХАЛ, після чого зайнявся бізнесом. У 1998 році переїхав до Києва, де став одним із провідних девелоперів, реалізувавши проєкти торговельних центрів, готелів і житлових комплексів.

Призначення Керцнера почесним консулом стало логічним кроком: він уже багато років сприяв розвитку українсько-ізраїльських контактів. Окрім дипломатичної місії, він підтримує культурні та освітні проєкти, виступає спонсором театру «Гешер», програм Taglit і Garin Tzabar.

Роль під час війни

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році Керцнер перетворив консульство на центр гуманітарної допомоги. Він організував логістичні хаби, передав понад 100 тонн вантажів, закупив 1500 комплектів бронежилетів і шоломів, безпілотники, прожектори для ППО.

У Києві в його ТЦ «Даринок» створено укритий «Пункт незламності» площею 68 тис. кв. м. Керцнер організував евакуацію тяжкохворих дітей до Ізраїлю, допомагав мешканцям деокупованих територій, виступав за надання Україні оборонних систем.

Значення консульства сьогодні

Почесне консульство України в Єрусалимі стало важливим елементом двосторонніх відносин. Під керівництвом Офера Керцнера воно виконує не лише консульські, але й стратегічні завдання — від допомоги громадянам до зміцнення партнерства України та Ізраїлю в найскладніші періоди новітньої історії.

Консульство України в Хайфі (2008–2014) та українські консули: історія і факти

Відкриття консульства в Хайфі (2008): цілі та діяльність

Офіційне Генеральне консульство України у місті Хайфа відкрилося 16 грудня 2008 року. Його створення було зумовлене великою українською діаспорою на півночі Ізраїлю та необхідністю полегшити їй доступ до консульських послуг.

За оцінками мерії Хайфи, лише у цьому місті проживало понад 40 тисяч вихідців з України, а в північному регіоні Ізраїлю – до 200 тисяч осіб. Нове консульство отримало завдання оперативно вирішувати паспортні, візові та інші питання українських громадян і вихідців з України, що проживають у Хайфі та околицях.
Адреса та режим роботи: Консул — Ігор Віталійович Турчин. Консульство розміщувалося в центрі Хайфи, у т.зв. будівлі «Орен» на вулиці Паль-Ям, буд. 2 (4-й поверх). Консульський округ охоплював увесь північ Ізраїлю — від міста Хадера і північніше по шосе №65.

На цій території на консульському обліку в Хайфі перебувало близько 27 000 осіб, з них близько 5 000 — мешканці самої Хайфи. Консульство надавало повний спектр послуг згідно з консульським статутом: оформлення закордонних паспортів, нотаріальні дії, видача довідок, консульський облік, а також сприяння українським громадянам у надзвичайних випадках.

Крім того, генконсульство займалося розвитком двосторонніх зв’язків — наприклад, брало участь у програмах міст-побратимів Хайфи та Одеси та організовувало культурно-інформаційні заходи для діаспори. Так, у 2014 році за участю консульства пройшла міжнародна фотовиставка «Місто біля моря», що об’єднала три міста-побратими: Марсель, Одесу та Хайфу.
Відкриття цієї виставки в Хайфі відбулося в жовтні 2014 року за участі представників України та Франції, а ініціатором проєкту виступила консул України в Хайфі Людмила Іродовська – співробітник генконсульства, що курувала культурні зв’язки.

Варто зазначити, що рішення про відкриття консульства в Хайфі було ухвалене на найвищому рівні влітку 2008 року, на тлі активізації українсько-ізраїльських відносин. Незадовго до цього, у листопаді 2008-го, президент України Віктор Ющенко здійснив державний візит до Ізраїлю, під час якого обговорювалося розширення дипломатичної присутності України.

До речі, тоді 4 липня 2008 року флагман військово-морських сил України фрегат «Гетьман Сагайдачний» зайшов у хайфський порт. Зупинка в ізраїльському порту збіглася з днем народження українського фрегата, який у цей день відсвяткував своє 15-річчя. Після цього він вийшов у Середземне море для участі в операції НАТО «Активні зусилля». У порту екіпаж корабля привітав посол України в Ізраїлі Ігор Тимофєєв. На борт фрегата були допущені ізраїльські журналісти.
(Під час російського вторгнення в Україну у 2022 році фрегат перебував на ремонті в порту Миколаєва і 3 березня 2022 року був частково затоплений, щоб уникнути захоплення.)

Хайфа, яку іноді називають «північною столицею» Ізраїлю, стала другим містом після Тель-Авіва з українською консульською установою. Відкриття генконсульства відбулося за підтримки місцевої влади: тодішній посол України в Ізраїлі Ігор Тимофєєв і мер Хайфи Йона Яхав брали участь у церемонії.

Генеральні консули України в Хайфі (2008–2014)

Ігор Віталійович Турчин – перший і єдиний офіційний Генеральний консул України в Хайфі за час роботи установи. Він очолив генконсульство з моменту відкриття (кінець 2008 року) і керував ним до закриття у 2014 році.

Турчин – кар’єрний дипломат-сходознавець, який уже мав великий досвід роботи в Ізраїлі. У 1995–2005 рр. він працював у посольстві України в Тель-Авіві та очолював Торговельно-економічну місію України в Ізраїлі.
У 2005 році Турчин повернувся до МЗС України (працював начальником відділу з питань РФ), а в листопаді 2008 року знову прибув до Ізраїлю для організаційного запуску нового консульства в Хайфі. Фактично, протягом місяця він підготував відкриття дипустанови «з нуля».

За словами очевидців, Ігор Турчин – стримана та ділова людина, історик за освітою. Завдяки його зусиллям консульство швидко налагодило роботу з місцевою громадою. За роки служби в Хайфі генконсул Турчин неодноразово виступав публічно з питань захисту громадян.

Наприклад, у грудні 2009 року, коли біля берегів Ізраїлю затонуло вантажне судно з українським екіпажем, генконсул Ігор Турчин координував допомогу врятованим морякам. У коментарях ЗМІ він пояснив позицію України, зазначивши, що українська влада не вестиме переговорів із судновласником, оскільки це виходить за межі їхньої компетенції.
Консульство приділяло увагу і ветеранам: дипломати брали участь у “Парадах Перемоги” в Хайфі, меморіальних церемоніях, співпрацювали з ізраїльськими організаціями ветеранів. Також генконсул підтримував побратимські зв’язки Хайфи та Одеси.

Зокрема, у 2010–2011 рр. за сприяння українського консульства в Хайфі відбулися виставки одеських і хайфських карикатуристів (проєкти «Сміхохідний перехід» до 1 квітня), що підкреслювали культурну спорідненість портових міст.

Окрім Ігоря Турчина, у генконсульстві працювали й інші українські дипломати, які виконували функції консулів. Особливо відома Людмила Іванівна Іродовська, яка обіймала посаду консула і, по суті, заступника генконсула. Іродовська курувала питання культури та зв’язків з громадою.
Саме вона стала ініціатором згаданої фотовиставки «Місто біля моря» та стояла біля витоків її організації. Місцеві російськомовні видання Хайфи називали Людмилу Іродовську однією з найбільш відкритих для діаспори дипломатів – вона регулярно зустрічалася з активом громади, відповідала на нагальні питання репатріантів (наприклад, щодо угод про пенсійне забезпечення).

В останні місяці перед закриттям консульства (друга половина 2014 р.), коли штат уже скорочувався, Іродовська фактично виконувала обов’язки керівника установи на місці. Таким чином, офіційно Генеральним консулом усі роки був Ігор Турчин, однак внесок його колеги – консула Іродовської – теж помітний в історії консульства.

Політичний контекст роботи консульства (2008–2014) полягав у прагненні України розширити присутність на Близькому Сході в період проєвропейського курсу (президента Ющенка). Консульство пережило зміну влади на батьківщині та початок кризи 2014 року.
Після Євромайдану та в умовах фінансових труднощів нового українського уряду були переглянуті витрати на дипслужбу – це безпосередньо вплинуло на долю генконсульства в Хайфі.

Закриття консульства (2014) та перехід до почесного консула

Офіційна діяльність Генконсульства України в Хайфі завершилася в кінці 2014 року. У рамках оптимізації бюджету МЗС України оголосив про ліквідацію дев’яти закордонних установ, включно з Хайфою.

Як повідомив 6 листопада 2014 р. прессекретар МЗС Євген Перебийніс, закриття консульства в Хайфі стало частиною заходів зі скорочення державних витрат. При виборі консульств до закриття враховувалися різні чинники – навантаження, кількість операцій, близькість інших українських диппредставництв та число громадян на обліку.
У випадку Хайфи вирішили, що її функцію зможе взяти на себе консульський відділ посольства в Тель-Авіві (відстань ~90 км).

З початку листопада 2014 року генконсульство Хайфи припинило прийом громадян, тривали процедури згортання роботи. Українські виборчі дільниці, що діяли там на парламентських виборах жовтня 2014, також були закриті. МЗС України офіційно повідомило ізраїльську сторону про ліквідацію консульства.

Українським громадянам та ізраїльтянам було роз’яснено, що після закриття генконсульства в Хайфі всі звернення слід надсилати до посольства України в Тель-Авіві (вул. Йєрміягу, 50).

Закриття консульства викликало жаль української діаспори в Хайфі та на півночі Ізраїлю. Багато репатріантів, звиклих вирішувати питання на місці, тепер були змушені звертатися до Тель-Авіва або користуватися послугами почесного консула України.
Уряд України, розуміючи важливість регіону, зберіг інститут почесного консульства в Хайфі.

З листопада 2014 року офіційним представником України в північному окрузі Ізраїлю залишився почесний консул, хоча повноцінне генконсульство перестало існувати.

Ізраїльська преса зазначала, що Україна не перша країна, яка закрила дипмісію в Хайфі: з подібних причин раніше закривали консульства США та деякі інші держави, зосереджуючи ресурси в Тель-Авіві або Єрусалимі.

Почесні консули України в Хайфі

Роль почесного консула України в Хайфі з моменту закриття генконсульства (та й задовго до його відкриття — з 1998 року) виконує Арон (Аарон) Сергійович Майберг.
Це відомий ізраїльський бізнесмен українського походження, співзасновник і багаторічний співвласник авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» (МАУ). Майберг народився 1956 року в Тюмені (РСФСР), виріс в українському місті Чернівці, а в 1990 році переїхав до Ізраїлю.

Отримавши ізраїльське громадянство, він активно сприяв розвитку прямого авіасполучення між Україною та Ізраїлем у 1990-х роках. Зокрема, Майберг брав участь в організації першого прямого рейсу Київ–Тель-Авів (серпень 1992 р.) і тривалий час очолював авіакомпанію «Аеросвіт», пізніше став головою наглядової ради МАУ.

Статус почесного консула України в Хайфі Арон Майберг отримав ще у 1998 році — тобто задовго до відкриття офіційного генконсульства. Фактично, Україна заснувала почесне консульство в Хайфі з метою підтримувати зв’язок з громадою північного Ізраїлю, коли власних кадрових дипломатів там не було.
Після 2008 року, з появою генконсульства, діяльність почесного консула відійшла на другий план, однак з 2015 року Майберг знову є представником України в Хайфі на громадських засадах. Його ім’я офіційно значиться у списку почесних консулів України за кордоном. Почесне консульство України в Хайфі охоплює місто Хайфа та весь Північний округ Ізраїлю.

Адреса для зв’язку з почесним консулом – офіс компанії «Caspi Aviation» в районі Кфар-Шмар’ягу (центральний Ізраїль). Хоча офіс розташований не в Хайфі, а поблизу Тель-Авіва, Арон Майберг курує саме почесне консульство в Хайфі, регулярно виїжджаючи до північних міст у справах діаспори.
Біографія та діяльність Арона Майберга як почесного консула: Маючи великий досвід роботи з авіасполученням, Майберг з 1990-х років виступає сполучною ланкою між Україною та Ізраїлем. Він підтримує численні гуманітарні та культурні ініціативи.

По-перше, Майберг зробив значний внесок у збереження єврейсько-української культурної спадщини: за його фінансової підтримки була відреставрована історична синагога у місті Чернівці (Буковина). У 2011 році після реставрації цю синагогу урочисто відкрили і назвали на честь батьків мецената – Ізраеля та Зельди Майберг, завдяки якому передача будівлі громаді стала можливою. Сьогодні це головний храм чернівецької громади Хабаду.
По-друге, уже в статусі почесного консула, Арон Майберг ініціював програми допомоги тяжкохворим українським дітям і пораненим бійцям, яких направляли на лікування до Ізраїлю. Так, з липня 2015 року за його ініціативи на кожному рейсі МАУ почали резервувати кілька місць у спеціальному «гуманітарному блоці» – для безкоштовного перевезення пацієнтів, чиє життя залежить від термінової операції за кордоном.

За перший рік дії цієї програми було перевезено близько 800 українських пацієнтів і понад 30 тонн гуманітарних вантажів (у тому числі з Ізраїлю – для постраждалих східних регіонів України).

По-третє, Майберг активно долучився до волонтерських проєктів після початку повномасштабної війни в Україні (2022). Його компанія Caspi Aviation навесні 2022 року брала участь у відправленні з Ізраїлю до Польщі літака з гуманітарною допомогою для українських біженців.
Сам Майберг в ізраїльській пресі емоційно відгукувався про війну, називаючи те, що відбувається, «болем, який пече все тіло» – адже страждає і його рідна країна.

У громадській ролі почесного консула Арон Майберг також сприяє розвитку двосторонніх ділових контактів і культурного обміну. Він входить до оргкомітету щорічного Українсько-ізраїльського саміту (Global Israeli Ukrainian Summit) і підтримує проєкти освіти та мистецтва, спрямовані на зближення двох країн.

Український уряд високо оцінив заслуги Майберга: ще у 1999 та 2004 роках він був нагороджений орденами «За заслуги» III та II ступенів за внесок у розвиток співпраці України та Ізраїлю.
З 2014 року Арон Майберг залишався єдиним почесним консулом України в Хайфі, його мандат кілька разів продовжувався МЗС України.

Роль нового почесного консульства в Хайфі

Посилення консульського представництва в Хайфі у 2025 році — важливий крок для української дипломатії. Очікується, що офіс Алекса Зернопольського працюватиме за моделлю почесного консульства, доповнюючи діяльність посольства в Тель-Авіві та почесного консульства в Єрусалимі.

Приймальня в Хайфі зможе:

• Забезпечувати консультації та допомогу українським громадянам на півночі Ізраїлю.
• Підтримувати культурні проєкти та бізнес-співпрацю.
• Сприяти у вирішенні екстрених питань (у тому числі пов’язаних із воєнними обставинами та евакуацією).

Рішення відкрити консульську приймальню саме в Хайфі зумовлене одразу кількома чинниками. Це третє за величиною місто Ізраїлю, ключовий центр північного регіону та місце проживання значної частини української діаспори. Новий офіс дозволить жителям півночі отримувати консульські послуги ближче до дому.

Хто такий Алекс Зернопольський

Алекс Зернопольський — відомий адвокат, що практикує в Ізраїлі. Він вільно володіє івритом, російською, українською та англійською мовами, що робить його максимально доступним для спілкування з різними групами населення в Ізраїлі.

Сайт Алекса Зернопольського – https://pravoisrael.com/

Алекс Зернопольський — відомий ізраїльський адвокат, випускник Єврейського університету в Єрусалимі, понад 20 років практикує у сфері права.
Він очолює Комісію з алії при Палаті адвокатів Ізраїлю, яка займається питаннями репатріації та правової допомоги новим іммігрантам. За роки роботи Зернопольський брав участь у резонансних судових процесах, багато з яких створили важливі правові прецеденти в ізраїльській судовій системі.

Він також є одним із засновників Інституту IISLS, що розробив стратегію захисту Ізраїлю на міжнародній арені та домігся офіційного визнання теракту 7 жовтня актом геноциду.

Його адвокатський офіс — один із провідних юридичних брендів Ізраїлю, що надає послуги у сфері імміграційного, сімейного, комерційного та трудового права, угод з нерухомістю, а також нотаріату.
Окрім професійної діяльності, Зернопольський активно бере участь у правозахисних та громадських ініціативах, підтримує громаду реформістського юдаїзму і залишається одним із найавторитетніших фахівців у сфері імміграційного права.

В українській діаспорі Зернопольського називають одним із провідних спеціалістів з прав українців, тимчасово перебуваючих в Ізраїлі без статусу за Законом про повернення. Його призначення почесним консулом відкриває додаткові можливості для захисту інтересів українців у північних регіонах країни.

Рішення про посилення консульської роботи в Хайфі — це не просто відновлення зручності для українців півночі Ізраїлю, але й стратегічний сигнал про те, що дипломатична мережа України в Ізраїлі знову розширюється.

Посли та тимчасові повірені України в Ізраїлі

З моменту встановлення дипломатичних відносин 26 грудня 1991 року Україну в Ізраїлі представляли кілька послів, кожен з яких робив свій внесок у розвиток двосторонніх відносин, зміцнення політичних і культурних зв’язків, а також підтримку української діаспори.

1. Юрій Миколайович Щербак — 29.10.1992 – 22.10.1994
Перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Державі Ізраїль. Запустив роботу посольства в Тель-Авіві, налагодив дипломатичні та економічні контакти, активно взаємодіяв з українською діаспорою.

2. Олександр Іванович Майданник — 22.10.1994 – 19.01.1996 (тимчасовий повірений у справах); 19.01.1996 – 03.01.1998 (посол)
До офіційного призначення виконував обов’язки голови місії після від’їзду Щербака. З 1996 року — Надзвичайний і Повноважний Посол.
3. Дмитро Юхимович Марков — 17.03.1998 – 12.07.2002
Розвивав двосторонні політичні та економічні відносини, працював над спрощенням візових процедур.

4. Олександр Сергійович Сліпченко — 14.11.2002 – 24.07.2004
Зосередив увагу на торговельно-економічному співробітництві та взаємодії з ізраїльською українською громадою.

5. Олександр Хом’як — 01.2005 – 11.2005 (тимчасовий повірений у справах)
Радник з консульських питань з 02.2002 по 08.2006. На період з січня по листопад 2005 року очолював посольство як тимчасовий повірений у справах.

6. Ігор Володимирович Тимофєєв — 24.11.2005 – 11.05.2010
Просував проєкти у сфері освіти, науки та міжпарламентських зв’язків.
7. Геннадій Олексійович Надоленко — 17.07.2010 – 22.09.2020
Один із найвідоміших українських дипломатів в Ізраїлі. Активно брав участь у культурних та економічних проєктах, підтримував діаспору.

8. Євген Корнійчук — з 2021 по теперішній час
Чинний Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі. Активно працює в умовах війни, розширює консульську мережу.

Історія українських дипломатичних представництв в Ізраїлі — це не просто низка офіційних дат, а відображення постійного пошуку нових форм співпраці та підтримки діаспори. Кожне відкриття і кожне призначення, від перших послів до почесних консулів, було кроком назустріч українцям, які живуть у різних куточках країни.

Сьогодні, коли Хайфа знову готується прийняти консульську місію, це стає символом зміцнення зв’язків між Україною та Ізраїлем, а також визнанням важливості північного регіону в цій спільній історії.

У центрі його аргументу — ідея «колоніалізму навиворіт»: моделі, в якій колонізатор історично виглядав менш розвиненим в інституційному та культурному сенсі, ніж колонізовані території.

«Колоніалізм навпаки»: Україна як дзеркало колонізатора

Не периферія, а джерело модерності

У тексті Лакомова Україна (як і країни Балтії, Польща, Фінляндія) описана не як культурна окраїна імперії, а як простір з вищими практиками самоврядування, економіки та освіти порівняно з «глибинною» Росією.

Ця асиметрія, за версією автора, і робить східноєвропейський колоніалізм «перевернутим»: центр отримує контроль, але не приносить модернізацію — він її запозичує, витісняючи і привласнюючи.

Формула звучить жорстко.

Але саме на таких формулюваннях автор будує пояснення того, чому конфлікт навколо України — це не тільки боротьба за територію, а суперечка про право бути альтернативою імперському центру.

Орда як вихідна «державність контролю»

Лакомов виводить генеалогію цієї моделі до Золотої Орди, описуючи її не просто як військову силу, а як систему управління, яка трималася на трьох речах:

данина і ресурсне викачування,

підпорядкування місцевих еліт через залежність і внутрішні конфлікти,

сакралізація влади правителя «поза правом».

У такій логіці держава працює як армія і податковий механізм, а не як проект розвитку.

Цей кут зору і потрібен автору, щоб далі говорити про Росію як про спадкоємця не «європейських» імперських практик, а ординської матриці.

Ординська матриця в російській політичній моделі

Централізація як культ, вертикаль як звичка

Колонка проводить лінію від Орди до Московії, потім до Російської імперії та СРСР — і далі до сучасної Росії. Не як пряму історичну «копію», а як відтворювану схему: правитель оголошується джерелом закону і моралі, а держава існує як вертикаль підпорядкування.

У Лакомова це не просто публіцистика про «авторитаризм».

Це спроба пояснити стійкість системи через історичну звичку: влада не обмежується інститутами, вона стоїть над ними.

Армія і «данина» як інструменти управління

Друга зв’язка — експлуатація і мілітаризація.

Автор описує модель, де армія потрібна не тільки для зовнішньої експансії, але й для внутрішнього контролю. А регіони і залежні території сприймаються як джерело ресурсів: людей, грошей, сировини, лояльності.

Цей мотив у тексті спеціально виводиться з минулого в теперішнє — як пояснення того, чому імперська політика повторюється «географія за географією», незалежно від епохи.

У цьому місці редакція НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency відзначає важливий нюанс для читача в Ізраїлі: подібні історичні рамки в українській дискусії часто використовуються не заради академічності, а як мова мобілізації — щоб пояснити, чому компроміс з імперським проектом сприймається в Києві як небезпечна пауза, а не як мир.

Ізоляція і ідеологія «особливого шляху»

Ще один елемент, який Лакомов пов’язує з ординською спадщиною, — цивілізаційна ізоляція: протиставлення Заходу, недовіра до права і свобод, пріоритет «сили» над правилами.

У його описі ідеологія «русского мира» виступає як гібрид — сакралізація влади плюс централізм плюс відмова від модерного індивідуалізму. Не випадково, а як повторювана конструкція.

Колонка не сперечається з опонентами і не намагається бути «м’якою».

Вона фіксує: імперії не зникають — вони змінюють мову і упаковку.

Україна, Ізраїль і Глобальний Південь: де виникає спільний сюжет

Чому це читається ширше, ніж «європейська війна»

Одна з сильних ліній тексту — спроба «перекласти» український досвід на мову, зрозумілу країнам Африки та Азії: Україна формально європейська, але її історичний досвід, за версією автора, — колоніальний.

Не Британія і не Франція, а імперія, що виросла з ординського типу контролю.

У цій рамці з’являється ідея солідарності: між тими, хто переживав колоніалізм як модернізацію, і тими, хто переживав його як деградацію — руйнування інститутів, викачування ресурсів, придушення суб’єктності.

Для Ізраїлю тут окремий інтерес: країна живе в регіоні, де «імперські» моделі поведінки постійно повертаються в новому вигляді — через проксі, ідеології, військові ланцюги впливу. І тому будь-які зрозумілі пояснювальні схеми швидко стають частиною суспільної розмови, навіть якщо вони спірні.

Пам’ять як елемент політичного спротиву

Фінальна думка Лакомова будується навколо пам’яті.

Не як музейної теми, а як практичного інструменту: якщо імперія вміє трансформуватися, то спротив починається з розпізнавання знайомих механізмів — вертикалі, сакралізації, «права сили», колоніальної мови.

Україна в цій конструкції показана не тільки як об’єкт тиску, але як «дзеркало», в якому колонізатор бачить власну модель — і тому намагається знищити альтернативу.

Текст залишає відкрите питання, яке, ймовірно, і є головним: якщо ординська матриця дійсно відтворюється століттями, то де проходить межа між реформою імперського проекту і його черговою маскуванням — і хто в світі готовий цю межу називати вголос.

sTDe | NAnews — афіша заходів Ізраїлю: новий гід по подіях, містах і квитках

В Ізраїлі майже кожного дня проходять концерти, вистави, стендап-вечори, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міські свята та камерні зустрічі. Але для людини, яка хоче вибрати подію, одного анонсу часто недостатньо. Їй потрібно зрозуміти, де проходить захід, коли починається, скільки коштують квитки, чи підходить подія дітям, чи є зручний майданчик, в якому місті краще вибрати дату і чи варто планувати поїздку заздалегідь.

Саме для цього розвивається sTDe | NAnews — нова афіша заходів Ізраїлю, де події будуть збиратися в зрозумілу систему: за жанрами, містами, датами, майданчиками, квитками та тематичними добірками. Проєкт доступний за адресою https://stde.co.il/ і створюється як зручний навігатор по культурному, міському та подієвому життю країни.

Не просто список подій, а зрозуміла афіша Ізраїлю

Головне завдання sTDe | NAnews — допомогти людині швидко відповісти на просте, але важливе питання: куди піти сьогодні, завтра, на вихідних або в найближчий місяць. У реальності це питання майже завжди розбивається на ланцюжок уточнень: концерт чи театр, Тель-Авів чи Хайфа, сімейна програма чи вечірня подія, вільна посадка чи квитки за місцями, великий зал чи камерний майданчик, фестиваль на цілий день чи короткий виступ.

Звичайний список заходів часто не закриває ці питання. Тому sTDe | NAnews будується не як сухий каталог, а як подієвий гід. У ньому важливі не тільки дата і назва, але й контекст: кому підійде подія, в чому її особливість, де вона проходить, як заздалегідь перевірити деталі і чому саме цей захід може бути цікавим.

Для НАновини — Новини Ізраїлю запуск такого проєкту логічний: поруч з новинною та аналітичною повісткою з’являється практичний міський шар — афіша, яка показує живу сторону Ізраїлю через концерти, театр, фестивалі, виставки, лекції та події для всієї родини.

Які категорії будуть важливі на sTDe | NAnews

Подієва платформа повинна бути зручною не тільки для пошуку одного конкретного концерту. Вона повинна відповідати на різні сценарії поведінки: хтось шукає квитки на відомого артиста, хтось вибирає виставу, хтось планує сімейний вихідний, хтось хоче подивитися, що відбувається в місті поруч з домом.

Такий підхід допомагає закривати не один пошуковий запит, а всю тему. Користувач може почати з «заходи в Ізраїлі», потім перейти до «концерти в Тель-Авіві», потім уточнити «куди піти з дітьми в Хайфі» або «фестивалі в Ізраїлі на вихідних». Хороша афіша повинна супроводжувати його на кожному кроці.

Географія: Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим і вся країна

Для Ізраїлю географія особливо важлива. Події проходять не тільки в центрі країни. В афіші повинні бути видні Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим, Ашдод, Нетанія, Бат-Ям, Рішон-ле-Ціон, Петах-Тіква, Холон, Беер-Шева, міста півночі, центру та півдня Ізраїлю.

Людина часто вибирає не тільки подію, але й маршрут. Їй важливо зрозуміти, чи зручно дістатися, чи варто їхати в інше місто, чи є поруч парковка, наскільки пізно закінчується програма, чи підходить майданчик для сімейного відвідування. Тому міські добірки на Афіша заходів sTDe | NAnews можуть стати окремим сильним напрямком: «куди піти в Тель-Авіві», «заходи в Хайфі», «афіша Єрусалима», «події в Ашдоді», «вихідні в центрі Ізраїлю», «фестивалі на півночі».

Що повинно бути в хорошому анонсі

Хороший анонс заходу повинен економити час читача. Він повинен одразу відповідати на головні питання: що проходить, де, коли, хто виступає, скільки триває подія, кому вона підходить, скільки коштують квитки, чи є обмеження, як перевірити наявність місць і що варто знати перед відвідуванням.

Основні дані події

У картці або статті про захід важливо вказувати:

• дата і час;
• місто і майданчик;
• адреса або район;
• жанр і формат;
• вартість або діапазон цін;
• посилання на квитки;
• вікові обмеження;
• тривалість;
• організатор або майданчик;
• важливі умови відвідування.

Але цього мало. Для живої афіші потрібно пояснювати, чим подія відрізняється від інших. Наприклад, концерт може бути частиною туру, вистава — рідкісною постановкою, фестиваль — сімейним міським заходом, виставка — тимчасовою експозицією, а стендап — вечором з обмеженою кількістю місць.

Квитки: як перейти від інтересу до дії

У користувача є два стани. Перше — він просто дивиться, що відбувається. Друге — він вже готовий купити квиток. Афіша повинна працювати для обох сценаріїв.

Якщо людина ще вибирає, їй потрібні добірки, порівняння міст, опис формату і зрозуміла навігація. Якщо вона вже вирішила йти, їй потрібен швидкий перехід до квитків, точна дата, майданчик, ціна і умови покупки. Тому на sTDe | NAnews важливий блок квиткових кас і зовнішніх сторінок, де можна перевірити наявність місць, вартість і актуальні умови.

Саме тут проєкт може бути корисним не тільки як афіша, але і як посадкова сторінка для дії: прочитав, зрозумів, вибрав, перейшов до квитка.

Чому це важливо для читачів НАновини

Аудиторія НАновини — Новини Ізраїлю звикла отримувати не тільки факт, але й пояснення: що сталося, чому це важливо, як це пов’язано з Ізраїлем, містами, суспільством, культурою і повсякденним життям. sTDe | NAnews продовжує цю логіку, але в подієвому форматі.

Новини показують, чим живе країна на рівні політики, безпеки, суспільства і міжнародної повістки. Афіша показує іншу сторону тієї ж країни: концерти, вистави, міські фестивалі, виставки, сімейні заходи, лекції та зустрічі. Разом це дає більш повну картину Ізраїлю — не тільки через події дня, але і через культурне та міське життя.

Часті питання про sTDe | NAnews

Чи можна шукати події за містами? Так, міська навігація повинна стати однією з основ проєкту.

Чи будуть добірки на вихідні? Такий формат особливо важливий, тому що багато хто шукає події саме перед п’ятницею і суботою.

Чи потрібні окремі сторінки для концертів, театру і фестивалів? Так, тому що у кожної категорії свій користувацький шлях і свої питання.

Чи можна використовувати сайт як касу? Проєкт може об’єднувати анонси, добірки і переходи до квитків, допомагаючи користувачу перейти від вибору до покупки.

Чим sTDe | NAnews відрізняється від звичайного каталогу? Тим, що подія подається з контекстом: місто, формат, аудиторія, деталі відвідування і практична користь.

Підсумок

sTDe | NAnews — це афіша заходів Ізраїлю, яка може стати не просто переліком подій, а повноцінним гідом по культурному і міському життю країни. Проєкт об’єднує концерти, театр, стендап, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міста, майданчики, квитки і тематичні добірки.

Для читача це означає зручний шлях від першого питання «куди піти?» до конкретного рішення: вибрати дату, місто, подію, майданчик і квиток. Для медійної екосистеми NAnews це новий практичний формат, який доповнює новини, аналітику і суспільну повістку живою картою заходів Ізраїлю.

Центр Здоров’я Волосся в Хайфі «Абрамський»

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

– PRP (ПРП) – терапія в Хайфі та Крайот для здоров’я волосся (טיפול פרפ)

Увага: Консультації щодо випадіння волосся та призначення лікування проводить виключно лікар дерматолог-трихолог. Він також коригує курс процедур залежно від динаміки. У деяких випадках лікар може поєднувати PRP з мезотерапією або гормональною терапією.

PRP-терапія — інноваційна процедура в трихології.

Суть методу — введення в шкіру голови препарату на основі плазми крові пацієнта, збагаченої тромбоцитами. Плазмотерапія містить понад 1 мільйон клітин на 1 мікролітр.

ПРП-терапія безпечна та має мінімум протипоказань.

Суть методу

Плазмотерапія — це ін’єкційна омолоджувальна та відновлювальна методика, якій немає аналогів. Плазма, отримана з крові пацієнта, проходить спеціальну підготовку й збагачення тромбоцитами. Тромбоцити стимулюють регенерацію клітин, вироблення стовбурових клітин та активують обмін речовин.

Процедура плазмоліфтингу шкіри голови покращує стан судин, які живлять волосяні фолікули, активізує кровообіг, насичує коріння волосся вітамінами, ферментами, гормонами. Підсилює ріст, покращує якість волосся, нормалізує жирність, активізує місцевий імунітет.

Показання до процедури

Плазмотерапія рекомендована у таких випадках:

• Дифузне порідіння волосся
• Вогнищева алопеція
• Ламкість волосся
• Повільний ріст волосся
• Сухість шкіри голови
• Жирна себорея
• Пориста структура волосся
• Тьмяний колір волосся

Результати

Центр Здоров’я Волосся в Хайфі «Абрамський»

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

Протипоказання

Плазмотерапія не рекомендована при:

• вагітності та годуванні груддю
• онкологічних захворюваннях
• епілепсії
• аутоімунних захворюваннях
• захворюваннях крові
• декомпенсованому цукровому діабеті
• запальних та інфекційних процесах
• активному герпесі
• прийомі антибіотиків

Хочете дізнатися більше?

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

22 вересня 1939 року сталася подія, яку досі намагаються не згадувати у Росії — спільний парад нацистів та комуністів у Бресті. Це був символ співпраці двох тоталітарних режимів, який став темною плямою в історії Другої світової війни.

Особливо важливо усвідомлювати, що союз СРСР та нацистської Німеччини в 1939 році також сприяв одній з найстрашніших трагедій XX століття. Голокосту. Нацисти використовували ресурси, отримані від Радянського Союзу, для ведення війни та встановлення контролю над територіями, де пізніше розпочнеться знищення мільйонів євреїв, ромів та інших меншин.

Парад у Бресті символізував перемогу над Польщею, країною, в якій до війни мешкало близько 3 мільйони євреїв. Цей парад став лише однією зі сцен, що передували трагедії, коли німецькі війська надалі окупують польські території та розгорнуть там систему концтаборів, включаючи Освенцім і Треблінку. Сама Польща, поділена та пригнічена двома режимами, стала свідком масового знищення своїх громадян.

Радянський Союз, у перші роки війни співпрацюючи з нацистами, заплющив очі на репресії проти євреїв та інших меншин. Більше того, після закінчення війни почав активно замовчувати Голокост, просуваючи версію про те, що жертвами війни були виключно радянські громадяни, тим самим ігноруючи масштаби нацистського геноциду.

Сьогодні, коли в деяких країнах робляться спроби заперечувати чи спотворювати історичні факти, такі як Голокост чи радянсько-нацистський союз, важливо пам'ятати уроки Брестського параду. Тоталітарні режими, коли їх не зупинити вчасно, можуть призвести до незворотних трагедій, і співпраця заради короткострокової вигоди може призвести до масштабних катастроф, як це сталося 1939 року.

Зустріч на Бузі

1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу, розпочавши другу світову війну. Через 17 днів під приводом захисту «однокровних братів» Радянський Союз приєднався до агресії. Близько 30-50% захисників Бреста були українцями та білорусами, які билися до останнього, але незабаром обидві армії захопили місто.

Згідно із секретним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа, Брест відходив СРСР. Однак перед тим, як німецькі війська мали залишити місто, два режими вирішили продемонструвати своє братство на публіку, влаштувавши спільний парад — парад, який мав стати символом союзництва.

Парад дружби

22 вересня 1939 року о 14:00 перед флагштоком з нацистським прапором командувачі вермахту та Червоної армії, генерал Гудеріан і комбриг Кривошеїнвийшли на дерев'яну трибуну. Процесія починалася з проходження німецької техніки, за якою слідувала радянська.

Після параду командування двох армій влаштувало бенкет. Тости за здоров'я Гітлера та Сталіна звучали голосно, а солдати обох сторін браталися, курили цигарки та пили пиво. Їх поєднувала радість від спільного поділу Польщі. Нацистський прапор був замінений на радянський, як символ нової влади.

Проте німці пішли ненадовго. Вже за два роки, 29 червня 1941 рокуБрест знову був захоплений нацистами, став символом того, що цей «союз» був тимчасовим, і дружба, виставлена ​​напоказ, приховувала підготовку до майбутніх зрад.

Забута правда

Радянська історіографія старанно уникає згадки про співпрацю з нацистами з 1939 по 1941 рік. Адже СРСР не просто став посібником у розв'язанні Другої світової війни, а й активно допомагав нацистській Німеччині, постачаючи їй нафту, мідь, зерно та ліс у величезних кількостях. У цей час Радянський Союз передав нацистам 856 тисяч тонн нафти, 14 тисяч тонн міді, 1,4 мільйона тонн зерна та понад мільйон тонн лісу.

Парад чи марш?

Самі факти зустрічі радянських та нацистських військ не підлягають сумніву, але розбіжності існують щодо того, як назвати цю подію – парадом чи маршем. Історик Олександр Дюков наполягає на тому, що це був «праздничный марш», оскільки були дотримані військові формальності. Проте очевидно, що це було саме військове шоу, що демонструє союз двох тоталітарних режимів, які бажають показати світові, що вони діють заразом.

Брестський історик Василь Саричов стверджує: «Якщо офіційно визнати це парадом, це стане санкціонованим визнанням того, що Гітлер і Сталін, вермахт і Червона армія діяли спільно, демонструючи свою єдність».

Пропагандистська акція

Радянська пропаганда завжди прагнула замовкнути чи спотворити події 22 вересня 1939 року. У самій Німеччині цей парад активно знімали нацистські пропагандисти, роблячи з нього шоу для внутрішньої аудиторії та послання для Заходу, особливо для Англії та Франції. Момент, коли нацистські та радянські війська марширували разом, мав стати ясним сигналом: «Ми союзники». Однак радянська сторона воліла називати це «церемоніальною ходою» або зовсім ігнорувати подію.

Юрій ЦургановГоловний редактор журналу «Посів», підкреслює: «Сучасна російська пропаганда намагається стерти цей епізод з пам'яті, адже він руйнує їхній міф про Велику Вітчизняну війну, де СРСР зображений як визволитель і жертва агресії».

Польща – жертва двох тираній

Для Польщі події 22 вересня — це лише один епізод у низці трагедій, що почалися з підписання пакту Молотова-Ріббентропа. На думку Анджея Новакапрофесора Ягеллонського університету, «17 вересня 1939 року – це день, коли СРСР завдав удару в спину польської армії, ставши співучасником знищення Польщі». Цей удар став фінальним кроком на шляху ліквідації Польської держави.

Проекція на сьогоднішні реалії: спілка двох режимів

Коли згадується спільний парад нацистів та порад у Бресті, не можна не побачити паралелі із сучасними світовими подіями. Сьогодні багато авторитарних режимів, подібно до тих, що очолювали Гітлер і Сталін, шукають союзників, щоб зміцнити свою владу і придушити свободу в інших країнах. Ці нові коаліції, як і в минулому, базуються на неявній підтримці тоталітаризму, коли придушення прав людини та руйнування демократичних цінностей стають спільною метою.

У XXI столітті, наприклад, спостерігаються тісні зв'язки Росії із такими державами, як Іран, Китай та Північна Корея. Ці режими, підтримуючи один одного, виступають проти західних демократій, прагнучи світового впливу через конфронтацію та дестабілізацію міжнародного порядку. Росія, подібно до СРСР у минулому, знову грає подвійну гру, беручи участь у міжнародних конфліктах, підтримуючи авторитарні режими і втручаючись у справи інших держав.

Іранз його ядерними амбіціями та антисемітськими риториками, аналогічний нацистському режиму у своїх цілях та методах, при цьому отримуючи підтримку від Росії у вигляді зброї та політичної підтримки. Росія, розв'язуючи повномасштабну війну в Україні та прагнучи геополітичної експансії, знову опиняється в ролі агресора, як і 1939 року. Паралелі тим часом, як тоді СРСР допомагав Німеччині, і тим, як зараз Росія підтримує терористичні організації та авторитарні режими, очевидні.

Сучасні паралелі та роль міжнародного співтовариства

Парад у Бресті — це не просто історичний факт, це попередження про те, що будь-які спілки, побудовані на насильстві та придушенні, рано чи пізно призведуть до катастрофи. Міжнародна спільнота не повинна заплющувати очі на союзи тоталітарних режимів, що виникають, як це було в 1939 році. Кожен крок, кожна поступка агресорам та диктаторам веде до нових війн та нових геноцидів.

Україна, яка зараз стоїть на передовій боротьбі за свою незалежність, розуміє цей урок найкраще. Саме тому вона бореться не лише за свою свободу, а й за те, щоб світ не повторив помилок минулого. Тоталітарні режими завжди шукають союзників, щоб зміцнити свій вплив, але саме міжнародна підтримка демократій, союз Ізраїлю, України та західного світу мають стати оплотом проти загроз, що відроджуються.

Залишити коментар↓

Йдеться про програму «Фафа-Ляля», яку веде заслужений артист України Дмитро Гершензон. Це рідкісний для ізраїльського FM-ефіру формат — передача українською мовою, присвячена українській музиці, культурі та знаменитим українцям.

“Програма про знаменитих українців, велику українську культуру та неповторну українську музику. Ведучий програми – заслужений артист України Дмитро Гершензон знайомить з музикою, піснями різних років і стилів. Представляє прем’єри та ділиться історіями про створення пісень, ВІА, бере інтерв’ю – і все це українською”  – представляють свою програму творці.

Ось наприклад:

Що таке «Перше радіо 89.1 FM»

«Перше радіо 89.1 FM» https://www.891fm.co.il/

і https://www.facebook.com/891pervoe

і  https://www.youtube.com/@PervoeRadio89.1

є комерційною FM-радіостанцією Ізраїлю. Вона почала мовлення 14 жовтня 2001 року і з тих пір залишається однією з найвпізнаваніших станцій для аудиторії країни.

Радіо працює в FM-діапазоні щодня з 07:00 до 23:00, а онлайн-мовлення доступне цілодобово. Окрім класичного радіоприйому, станцію можна слухати через інтернет і на телевізійних платформах. Це дає «Першому радіо» широку аудиторію і робить його важливою медіаплатформою для різних культурних голосів.

Українська програма на ізраїльському радіо

На цьому фоні поява програми українською мовою в межах сітки виглядає особливо примітно. «Фафа-Ляля» — не коротка рубрика і не разовий проект, а повноцінна авторська передача, яка регулярно виходить в ефір вже кілька років.

Формат програми — музично-пізнавальний. У центрі уваги:

• українська музика різних епох і жанрів,
• історії створення відомих пісень,
• розповіді про легендарні ВІА,
• сучасні виконавці,
• інтерв’ю і культурний контекст.

І все це — з українською мовою в ефірі ізраїльського радіо, без адаптації і перекладу «для зручності».

Дмитро Гершензон: біографія і творчий шлях

Дмитро Лазарович Гершензон — український музикант, співак, композитор, аранжувальник і радіоведучий, заслужений артист України. Він народився 9 березня 1956 року в місті Балта Одеської області (на той момент — Українська РСР).

Музичну освіту Гершензон отримав у Бельцькому музичному училищі, яке закінчив у 1976 році. Вже наприкінці 1970-х він почав професійну музичну кар’єру і швидко увійшов в українське естрадне середовище.

З 1977 року Дмитро Гершензон працював у складі різних вокально-інструментальних ансамблів. У різні роки він був учасником і солістом відомих колективів, активно виступав, записувався, гастролював і співпрацював з іншими українськими музикантами. Його діяльність охоплювала як виконавську роботу, так і композиторську та аранжувальну.

У 1990-ті роки Гершензон став широко відомий як один з представників української естрадної сцени. Його внесок у розвиток української музики був офіційно визнаний: у 1996 році йому було присвоєно почесне звання заслуженого артиста України.

Окрім концертної діяльності, Дмитро Гершензон активно працював у студії, писав музику, займався аранжуваннями і продюсуванням, брав участь у створенні музичних проектів і програм. Його професійна біографія пов’язана з українською музичною культурою кінця XX — початку XXI століття.

У 2013 році Дмитро Гершензон репатріювався в Ізраїль. Після переїзду він не припинив творчу діяльність і продовжив працювати з українським культурним матеріалом вже в ізраїльському контексті. Саме в цей період він став автором і ведучим україномовної радіопрограми «Фафа-Ляля», присвяченої українській музиці, культурі та відомим українцям.

ось – https://www.facebook.com/dmitrij.gersenzon

Таким чином, творчий шлях Дмитра Гершензона об’єднує кілька етапів — радянський і пострадянський період української естради, незалежну Україну та ізраїльський етап, на якому він продовжує популяризувати українську культуру за межами країни.

Коли виходить «Фафа-Ляля»

Програма виходить у вечірній час, як правило у форматі годинного ефіру о 20:00 по вівторках.

У сітці мовлення вона закріпилася як регулярна передача, а не разовий проект. Окрім прямого ефіру, окремі випуски можна знайти в архівних записах радіо.

Чому це важливо

«Фафа-Ляля» — це не просто музична передача. Це приклад того, як українська культура звучить в Ізраїлі не епізодично, а системно.

На радіо, в країні репатріації, де переплітаються десятки ідентичностей, українська програма українською мовою стає формою культурної присутності — спокійною, природною і живою.

Це не ностальгія і не екзотика. Це нормальна розмова про музику, людей і пам’ять — на своїй мові.

Питання до читачів

Ви коли-небудь випадково потрапляли на «Фафа-Ляля» — в машині, вдома, на роботі?
І якщо так: яка українська пісня або виконавець для вас звучить як «дім», навіть перебуваючи в Ізраїлі?

Де і як слухати

«Перше радіо 89.1 FM»

«Фафа-Ляля»

о 20:00 по вівторках.

Це місце для виставок, зустрічей, лекцій і подій ком’юніті, куди приходять не тільки українці, але й ізраїльтяни, яким важливо розуміти сусідів і партнерів не через заголовки, а через людей і сенси.

Що це за центр і навіщо він потрібен в Ізраїлі

Центр пов’язаний з Посольством України в Державі Ізраїль і працює як культурна точка присутності України в місті.

Якщо говорити зовсім просто: це простір, де можна побачити, почути і «помацати» Україну через культуру — без зайвої ідеології і без офіціозу, який часто відштовхує.

Український культурний центр в Тель-Авіві стартував 13 жовтня 2021 року — у повідомленнях про відкриття це названо початком роботи в тестовому режимі.

Окремо на сторінці Посольства України в Державі Ізраїль зазначено, що центр працює “з жовтня 2021 року” і що раніше він був у Бат-Ямі.

Де знаходиться

Адреса, яку використовують в оголошеннях і довідковій інформації:

22 Yirmeyahu Street, Tel Aviv, Israel.

Як дістатися – https://maps.app.goo.gl/YdLnoL4dH34XU7cP6

Для ізраїльської аудиторії зручно пояснювати так: це звичайна міська адреса, не «десь у передмісті», і доїхати можна так само, як до будь-якого майданчика в Тель-Авіві — головне, перевірити час конкретної події.

Які заходи там бувають

Виставки і презентації проєктів.

Публічні розмови і лекції — від історії і культури до сучасних тем.

Вечори для спільноти: камерні зустрічі, читання, музика, розмовні формати.

Іноді з’являються практичні заняття — для сім’ї, підлітків, нових репатріантів, волонтерських груп.

Чим це зручно для ізраїльтянина: ви можете прийти «на один вечір», а піти з розумінням контексту, який потім сильно змінює сприйняття новин і розмов у соцмережах.

Чому це важливо для Ізраїлю

Ізраїль живе в реальності, де культурна дипломатія — не абстракція, а частина повсякденної безпеки, суспільної стійкості і відносин з сусідами і союзниками.

Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency регулярно звертає увагу на такі майданчики: іноді одна спокійна культурна розмова дає більше, ніж десятки емоційних дискусій «в коментарях».

В ізраїльському середовищі це ще й спосіб зберігати мости між громадами — без тиску, без гасел, але з реальними контактами і людською нормальністю.

Якщо ви хочете запропонувати свою подію або партнерство

Найбільш робочий шлях — не «пост в нікуди», а короткий лист: хто ви, що хочете зробити, для якої аудиторії, якою мовою, який формат і скільки людей очікуєте.

Організаторам зазвичай критично розуміти дві речі: чи буде це безпечно і зрозуміло для місцевої аудиторії, і чи не перетворюється культурний майданчик на політичний мітинг.

Що можна зробити прямо зараз

Якщо ви ізраїльтянин і хочете просто розібратися — почніть з однієї події і подивіться, «ваше» це чи ні.

Якщо ви з української громади — використовуйте центр як місце, де можна не тільки сумувати за домом, але й збиратися навколо реальних справ: мистецтва, мови, підтримки і спілкування.

А якщо ви медіа або міський активіст — такі точки допомагають пояснювати складну регіональну повістку нормальним людським мовою, без перегріву і без дешевих ярликів.

Як зв’язатися, якщо ви хочете прийти або уточнити деталі

Зазначені контактні дані:

Телефон: 054-352-4326

Електронна пошта: zoryan.kis@mfa.gov.ua

Слідкуйте за анонсами про заходи, що проводяться в “Українському культурному центрі”:

https://www.facebook.com/profile.php?id=61561521344927

Тут важливий нюанс: такі центри часто живуть за логікою «від події до події», тому краще уточнювати мову заходу, формат входу і необхідність реєстрації, навіть якщо вам здається, що «ну це ж просто виставка».

Єврей з Дрогобича, який став художником національного відродження

Ефраїм Моше Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — місті в Галичині, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії. Сьогодні це Львівська область України. При народженні його ім’я також вказують як Мауріцій Лілієн. Він помер 18 липня 1925 року в Баденвайлері, в Німеччині, але між цими двома датами встиг пройти шлях, який поєднав українську Галичину, європейський модерн, єврейську культуру, сіонізм і майбутній Ізраїль.

Для рубрики «Євреї з України» Лілієн — майже ідеальний герой. Його біографія показує, що єврейська історія на українських землях — це не тільки містечка, синагоги, погроми, війни і трагедії ХХ століття. Це ще й потужний внесок у світове мистецтво, в європейську графіку, в культуру єврейського національного руху і в візуальну мову, без якої ранній сіонізм виглядав би інакше.

Він народився не в Єрусалимі, не в Берліні і не у Відні. Його перша точка на карті — Дрогобич.

Саме з цього міста вийшов чоловік, якого пізніше будуть називати «першим сіоністським художником». Це визначення не означає, що до нього у євреїв не було художників. Воно означає інше: Лілієн одним з перших перетворив ідею єврейського національного відродження в впізнавані образи — пророків, вигнанців, героїв, землеробів, людей, які дивляться не тільки назад, в минуле, але й вперед, в бік майбутнього.

Дрогобич був не випадковим фоном. Галичина кінця XIX століття була складним простором, де українська, єврейська, польська, німецькомовна і австрійська культурні середовища існували поруч. Тут людина з талантом могла чути різні мови, бачити різні релігійні традиції і рано розуміти, що ідентичність — не плоска схема, а цілий світ.

Пізніше з Дрогобичем будуть пов’язувати Бруно Шульца, художників братів Готлібів та інші імена, важливі для європейської і єврейської пам’яті. Лілієн у цьому ряду займає особливе місце: він став не тільки художником свого міста або свого часу, але й одним з тих, хто допоміг єврейському народу побачити себе в новому історичному образі.

Від вивісочного майстра до європейського модерну і сіонізму

Український період: Дрогобич, Львів, Краків і перші кроки Лілієна

Ефраїм Моше Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — тоді це була Галичина у складі Австро-Угорської імперії, сьогодні Львівська область України. В українському контексті це принципово: його перше культурне середовище було саме галицьким, дрогобицьким, багатонаціональним.

Він виріс у небагатій єврейській сім’ї.

За українськими джерелами, батько Лілієна був ремісником, різьбярем або токарем по дереву. Грошей на повноцінну гімназію у сім’ї не було, тому майбутній художник отримав початкову освіту в єврейській реальній школі. Вже тоді стало зрозуміло, що у нього є художні здібності.

Перші практичні навички він отримав не в академії, а в ремеслі.

Юний Лілієн працював учнем у майстра, який займався вивісками і шильдами. Це важлива деталь: його шлях у мистецтво почався не з салонів, а з прикладної міської графіки — букв, ліній, декоративних форм, вивісок, візуальної мови вулиці. Пізніше саме відчуття лінії і плакатної виразності стане однією з сильних сторін його стилю.

У 1889 році, приблизно в 15 років, Лілієн поїхав навчатися в Краківську школу / Академію мистецтв. Там він вивчав живопис і графічні техніки до 1893 року, в тому числі у Яна Матейка, одного з найбільших художників польської історичної школи. Цей етап ще пов’язаний з галицьким культурним простором: Краків тоді був важливим художнім центром для молоді з Галичини.

Через нестачу грошей навчання не було спокійним і безперервним. Енциклопедичні матеріали відзначають, що фінансові труднощі змушували Лілієна повертатися додому і заробляти як художник вивісок.

За даними «Енциклопедії сучасної України», в 1892–1894 роках він працював у Дрогобичі, а пізніше неодноразово бував і працював у Львові — в 1894, 1899–1905, 1911, 1914 і 1923 роках.

Таким чином, український період Лілієна — це не тільки факт народження в Дрогобичі.

Це дитинство в єврейській Галичині, рання реміснича школа, перші заробітки, навчання в краківському художньому середовищі і постійні повернення у Львівсько-дрогобицький регіон. Вже потім будуть Мюнхен, Берлін, Базель, Герцль, «Бецалель» і Єрусалим. Але основа його погляду — міська лінія, єврейська пам’ять, галицьке багатомов’я і відчуття культурного прикордоння — формувалася саме тут.

Ця біографія схожа на шлях багатьох талановитих людей з Галичини: спочатку провінційне місто, потім ремесло, потім художня школа, потім великі європейські центри. Але Лілієн не розчинився в європейському середовищі. Навпаки, саме там він перетворив єврейську тему в сучасну художню мову.

Він працював в естетиці Art Nouveau, або Jugendstil — європейського модерну межі XIX–XX століть. Це був стиль декоративної лінії, символів, витягнутих фігур, орнаментів, сильного чорно-білого контрасту і майже музичного ритму композиції. Але у Лілієна модерн був не просто красивою формою. Через нього він говорив про єврейську пам’ять, вигнання, біблійне минуле, національну гідність і надію на повернення.

Його графіка відрізнялася особливою напруженістю. У ній було мало випадкового. Лінія могла бути м’якою і декоративною, але сенс часто залишався важким: рабство, туга, очікування, духовна стійкість, рух народу через історію.

Лілієн став відомий перш за все як книжковий графік, ілюстратор і майстер друкованої графіки. Його роботи існували не тільки у виставковому просторі. Вони потрапляли в книги, журнали, альбоми, листівки, громадські проекти — тобто ставали частиною масової візуальної пам’яті. Саме тому його вплив виявився ширшим, ніж у художника, який працює тільки для галерей.

Як Лілієн прийшов до сіонізму: Берлін, 1900 рік і люди навколо нього

До сіонізму Лілієн прийшов не через партійну кар’єру, а через художнє і єврейське інтелектуальне середовище.

Після навчання в Кракові, Відні і Мюнхені він у 1894 році переїхав до Берліна. До кінця 1890-х Лілієн вже був відомий у берлінських художніх і богемних колах як майстер екслібриса, книжковий і журнальний ілюстратор. У цей же час у німецькомовному єврейському середовищі посилювався інтерес до ідеї «єврейського ренесансу» — культурного оновлення, яке йшло поруч з політичним сіонізмом.

Ключовим поворотом став 1900 рік, коли вийшла книга “Juda”. Тексти для неї написав німецький поет Бьорріс фон Мюнхгаузен, а ілюстрації створив Лілієн. Ця книга зробила його помітною фігурою серед культурних сіоністів: у ній єврейська давнина була показана не як музейне минуле, а як джерело сили, гідності і національного майбутнього.

Саме після “Juda” Лілієна почали активно сприймати як художника, який може дати єврейському національному руху власну візуальну мову. Його роботи високо оцінювали представники культурного сіонізму, в тому числі коло Мартина Бубера. Бубер і близькі до нього культурні сіоністи бачили в Лілієні художника, здатного поєднати європейський модерн з єврейською національною ідеєю.

Важливою фігурою поруч з Лілієном був і Бертольд Файвель — публіцист, редактор, один з активних діячів сіоністського руху. Він був пов’язаний з колами, де обговорювали не тільки політику Герцля, але й необхідність нової єврейської культури, літератури і мистецтва. Через таке середовище Лілієн опинився не на периферії, а в самому центрі культурного сіонізму.

Наступна важлива дата — 1901 рік. Лілієн брав участь у П’ятому сіоністському конгресі в Базелі і приєднався до демократично-сіоністської фракції. Саме там він створив знаменитий образ Теодора Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Цей портрет став однією з візуальних ікон політичного сіонізму.

Так зв’язок Лілієна з сіонізмом став очевидним. Він не був політиком на зразок Герцля і не був організатором руху в звичному сенсі. Його роль була іншою: він робив сіонізм видимим. Герцль давав руху програму і політичну мрію, а Лілієн давав цій мрії обличчя, лінію, символ і емоційну силу.

У 1903 році вийшло ще одне важливе видання — “Lieder des Ghetto” / “Пісні гетто” Моріса Розенфельда з ілюстраціями Лілієна. Ці образи бідності, вигнання, болю і надії також використовувалися в сіоністській візуальній культурі. Через них Лілієн показував старий єврейський світ, але одночасно натякав на необхідність виходу з приниження і повернення до гідності.

Логічним продовженням стала робота з Борисом Шацем. У 1904 році Лілієн разом з ним зайнявся ідеєю створення єврейської художньої школи в Єрусалимі. У 1905 році в Берліні було створено товариство, пов’язане з майбутнім проектом «Бецалель», а в 1906 році Лілієн разом з Шацем приїхав до Єрусалиму, допомагав відкрити школу, викладав перший клас і брав участь у формуванні її візуального напряму.

Тому шлях Лілієна до сіонізму можна показати так:

1894 — Берлін: вхід у єврейські художні та інтелектуальні кола.

1900 — “Juda”: перша велика робота, після якої його почали сприймати як художника єврейського національного відродження.

1901 — Базель: П’ятий сіоністський конгрес, демократично-сіоністська фракція, знаменитий образ Герцля.

1903 — “Пісні гетто”: візуальна мова єврейського болю, вигнання і надії.

1904–1906 — Борис Шац і “Бецалель”: перехід від європейської сіоністської графіки до спроби створити єврейське мистецтво в Єрусалимі.

Так стає зрозуміло, що Лілієн не «випадково опинився поруч з сіонізмом». Він увійшов у нього через Берлін, через кола культурного сіонізму, через Мартина Бубера, Бертольда Файвеля, Бориса Шаца, через книгу “Juda”, Базельський конгрес і образ Герцля. Його внесок був не політичним, а візуальним: він допоміг сіонізму побачити самого себе.

Чому Лілієна називають першим сіоністським художником

Наприкінці XIX — на початку ХХ століття сіонізм був не тільки політичним рухом. Йому потрібна була мова. Не тільки мова промов, програм і конгресів, але й мова образів. Як виглядає єврейське повернення? Як представити Сіон людині, яка ніколи не бачила Ерец-Ісраель? Як показати не тільки страждання вигнання, але й гідність народу, який хоче знову стати суб’єктом власної історії?

Лілієн дав цьому руху сильну візуальну форму.

Національна бібліотека Ізраїлю прямо називає його «першим сіоністським художником». У матеріалах про нього підкреслюється, що його поворот до сіоністського мистецтва пов’язаний з П’ятим сіоністським конгресом.

Важливо розуміти: він не «створив сіонізм». Сіонізм як політичний рух мав своїх лідерів, ідеологів, організаторів, конгреси і інститути. Але Лілієн допоміг зробити сіонізм видимим. Він дав йому обличчя, лінії, символи, пози, біблійну глибину і сучасну художню енергію.

У його роботах єврей більше не був тільки образом вигнанця або жертви. Він міг бути пророком, воїном, землеробом, мислителем, будівельником майбутнього. Це було принципово важливо для епохи, коли єврейський національний рух намагався створити новий образ самого себе.

У цьому сенсі Лілієн працював не просто як ілюстратор. Він працював як художник національного уявлення.

Герцль в Базелі: портрет, що став майже іконою

Найвідоміший візуальний епізод у біографії Лілієна пов’язаний з Теодором Герцлем.

У 1901 році, під час П’ятого сіоністського конгресу в Базелі, Лілієн зробив знаменитий образ Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Герцль стоїть у перил і дивиться вдалечінь, на Рейн. Ця фотографія стала одним з найвпізнаваніших образів політичного сіонізму. Єврейський музей Швейцарії описує її як листівку з репродукцією фотографії Ефраїма Моше Лілієна «Теодор Герцль в Базелі, 1901».

Сила цього портрета не тільки в тому, що на ньому зображений Герцль. Сила — в композиції. Він виглядає не як звичайний учасник конгресу, а як людина, яка дивиться в майбутнє. У цьому образі є самотність, пророча поза, тривога і впевненість одночасно.

І тут важливо пам’ятати: один з головних візуальних символів сіоністського руху пов’язаний з художником з Дрогобича.

Лілієн не просто натиснув на кнопку фотоапарата. Він умів бачити символ. Він розумів, як з реальної людини створити образ епохи. Саме тому Герцль на балконі став більше, ніж портретом. Він став візуальною формулою мрії про єврейське майбутнє.

Є ще одна важлива деталь. Лілієн часто використовував риси Герцля як модель для образу «нового єврея». У Герцлі він бачив не тільки політика, але й тип обличчя, який можна було перетворити в художній знак національного відродження.

Головні роботи Лілієна: від «Juda» до «Пісень гетто»

Лілієн відомий не однією роботою. Його спадщина включає книжкову графіку, біблійні ілюстрації, сіоністські символи, фотографії, портрети і проекти, пов’язані з єврейською культурою початку ХХ століття.

«Juda»: давня історія як образ майбутнього

Однією з ключових робіт Лілієна стало видання Juda 1900 року — книга балад на старозавітні теми німецького поета Бьорріса фон Мюнхгаузена з ілюстраціями Лілієна. Енциклопедичні джерела відзначають, що саме цей проект допоміг перетворити його в одного з головних художників сіоністської теми; Музей Ізраїлю пише, що ілюстрації до цієї книги майже відразу зробили Лілієна видатним сіоністським художником.

Чому це важливо?

Тому що в Juda давня історія Ізраїлю подавалася не як мертве минуле. Вона виглядала як джерело сили. Біблійні персонажі у Лілієна не були музейними фігурами. Вони були сильними, монументальними, майже сучасними. У них читач початку ХХ століття міг побачити не тільки релігійний сюжет, але й національну ідею.

Це був важливий крок: єврейська давнина ставала мовою майбутнього.

«Lieder des Ghetto»: біль вигнання і гідність народу

Ще один найважливіший проект — Lieder des Ghetto, або «Пісні гетто», ілюстрації до німецького перекладу віршів Моріса Розенфельда. Цей цикл став одним з найвідоміших у спадщині Лілієна. У ньому звучать теми бідності, праці, вигнання, страждання, соціального болю і надії.

Для українського контексту тут є додатковий міст. Моріс Розенфельд був єврейським поетом, який писав на їдиші, а Іван Франко перекладав його тексти на українську. Тому навколо «Пісень гетто» виникає дивовижний культурний зв’язок: єврейська поезія, український перекладач світового рівня і художник з Дрогобича, який створює для цих мотивів сильні візуальні образи.

Це не означає, що Франко і Лілієн працювали разом над одним проектом. Але це показує, наскільки тісними могли бути інтелектуальні і художні перетини у східноєвропейському єврейсько-українському просторі.

Біблійні ілюстрації: минуле як енергія повернення

Лілієн багато працював з біблійними сюжетами. Його цікавили пророки, патріархи, вихід, земля, вигнання, боротьба, духовна місія. У таких роботах він не просто ілюстрував текст. Він створював образ єврейської історії як безперервної лінії, що веде від давнини до сучасного національного пробудження.

Дослідники відзначають, що в біблійній графіці Лілієна минуле часто представлено як величне і живе, співзвучне ідеям духовного і художнього відродження.

У нього біблійний герой міг виглядати як людина, вже належна модерному світу. Це і була особлива сила Лілієна: він не залишав єврейську історію в минулому. Він перекладав її на мову свого часу.

Образи, які варто пам’ятати

Серед відомих робіт і мотивів Лілієна часто згадують «The Queen of Sabbath», «The Silent Song», «Zion», образи жертв Кишинівського погрому, біблійні сцени з Авраамом, Ісусом Навином, Валаамом та іншими персонажами. У цих роботах видно, як художник поєднував декоративність модерну з важкою історичною пам’яттю.

Його мистецтво було красивим, але не легким.

Лілієн і «Бецалель»: від Дрогобича до Єрусалиму

Ще одна важлива глава — зв’язок Лілієна з Єрусалимом і школою мистецтв «Бецалель».

У 1906 році він разом з Борисом Шацем був пов’язаний з створенням Академії мистецтв і дизайну «Бецалель» в Єрусалимі. Національна бібліотека Ізраїлю відзначає участь Лілієна в поїздці в Ерец-Ісраель разом з Шацем і пов’язує з ним емблему школи.

Так, його перебування в Єрусалимі не було довгим. Але навіть коротка участь мала символічне значення. Лілієн опинився поруч з одним з перших інституційних проектів єврейської художньої освіти в Ерец-Ісраель.

Це був шлях, який красиво складається в одну лінію: Дрогобич дав йому початок, Краків і Мюнхен — школу, Берлін — художню сцену, Базель — сіоністський символ, Єрусалим — зв’язок з майбутнім ізраїльським мистецтвом.

Для ізраїльської аудиторії ця лінія особливо важлива. Лілієн не був просто «єврейським художником з Європи». Він був одним з тих, хто допоміг сформувати візуальний ґрунт, на якому пізніше розвивалося мистецтво Ерец-Ісраель і Ізраїлю.

Український слід: чому Лілієн важливий не тільки Ізраїлю

В українській перспективі Лілієн важливий як частина багатонаціональної спадщини Галичини.

Він народився на території сучасної України. Його раннє середовище — Дрогобич, Галичина, єврейська громада, австро-угорський культурний світ. Його шлях показує, що українська земля дала світу людей, які вплинули не тільки на місцеву історію, але й на світову культуру.

Такі біографії особливо важливі сьогодні, коли Україна заново осмислює власну складну пам’ять. Російська пропаганда десятиліттями намагалася спрощувати українську історію, представляти її плоскою, вторинною або штучною. Але історії на зразок біографії Лілієна показують протилежне: Україна була і залишається простором багатьох культурних ліній.

Тут жили і творили українці, євреї, поляки, вірмени, греки, німці, кримські татари та інші народи. Їх спадщина не скасовує українську ідентичність. Навпаки, вона показує її глибину.

Лілієн — не «чужа» фігура для української пам’яті. Він єврейський художник з Дрогобича, син Галичини, людина, чия біографія пов’язує українське місто з Берліном, Базелем і Єрусалимом.

Для НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency такі історії особливо важливі, тому що вони допомагають побачити українсько-ізраїльські зв’язки не тільки через дипломатію, війну і політику, але й через більш глибокий шар — пам’ять, культуру, мистецтво, сімейні корені і спільну історію єврейського народу в Україні.

Лілієн, Франко, Леся Українка: невидимі культурні нитки

В останні роки навколо імені Лілієна в Україні все частіше говорять не тільки як про художника сіонізму, але й як про фігуру, яку можна поставити поруч з українськими інтелектуальними пошуками межі XIX–XX століть.

Тут виникає цікава зв’язка: Лілієн, Іван Франко, Леся Українка.

На перший погляд, це різні світи. Франко — український письменник, мислитель, перекладач і громадський діяч. Леся Українка — одна з ключових фігур української літератури, автор драматичних і поетичних текстів про свободу, силу духу, неволю, гідність і опір. Лілієн — єврейський художник-графік, пов’язаний з модерном і сіонізмом.

Але якщо дивитися глибше, між ними дійсно є «невидимі нитки».

Усі троє жили в епоху, коли народи Східної Європи шукали мову власної гідності. Усі троє по-різному працювали з темами свободи, національного пробудження, історичної пам’яті, духовної сили і опору приниженню. У Франка це було слово і думка. У Лесі Українки — драматична енергія і внутрішня свобода. У Лілієна — лінія, образ, символ, обличчя нової людини.

Особливо цікаво, що Лілієн і Франко зустрічаються через тему Моріса Розенфельда. Лілієн ілюстрував «Пісні гетто», а Франко перекладав Розенфельда на українську. Це один з тих культурних мостів, які рідко видно в шкільних підручниках, але важливі для розуміння справжньої глибини українсько-єврейського простору.

Який образ єврея створив Лілієн

До епохи сіонізму європейське мистецтво часто зображало єврея через чужий погляд. Це могли бути стереотипи, релігійні карикатури, образи бідності, відчуження або екзотики. Лілієн запропонував інший образ.

У нього єврей — не об’єкт чужого спостереження, а суб’єкт власної історії.

Він може страждати, але не зникає. Він може бути вигнанцем, але не втрачає гідності. Він може пам’ятати руйнування, але дивитися вперед. Він пов’язаний з Біблією, але не застряє в минулому. Він сучасний, сильний, красивий, трагічний і спрямований до повернення.

Це і є суть його сіоністської графіки.

Лілієн зробив важливу річ: він візуально відновив гідність єврейського тіла, єврейського обличчя, єврейської пам’яті. Його герої часто виглядають монументально. У них є сила, якої так бракувало європейським стереотипам про «слабкого» або «безземельного» єврея.

Тому його роботи були важливі не тільки як мистецтво. Вони брали участь у створенні нового самосприйняття.

Чому Лілієн важливий для Ізраїлю сьогодні

Для Ізраїлю Ефраїм Моше Лілієн — це частина ранньої культурної історії сіонізму. Він жив до створення Держави Ізраїль, але працював з образами, які допомагали цьому майбутньому стати уявним, видимим, емоційно переконливим.

Герцль дав сіонізму політичну мову. Організатори конгресів дали йому структуру. Поселенці та будівельники дали йому практичну форму на землі. А художники на кшталт Лілієна дали йому обличчя.

Без образів національний рух залишається програмою. З образами він стає частиною пам’яті.

Саме тому Лілієн важливий не тільки історикам мистецтва. Він важливий усім, хто хоче зрозуміти, як єврейська ідея повернення стала не тільки текстом, але й картиною, символом, листівкою, емблемою, ілюстрацією, портретом.

А ще він важливий тому, що його біографія нагадує: частина культурних коренів Ізраїлю проходить через міста сучасної України — через Дрогобич, Львів, Одесу, Чернівці, Київ, Житомир, Умань, Бердичів та багато інших місць.

Чому Лілієн важливий для України сьогодні

Для України Лілієн — це частина повернутої пам’яті.

Довгий час багато єврейських імен, пов’язаних з українськими містами, сприймалися окремо: як історія «євреїв Східної Європи», але не як частина українського культурного ландшафту. Сьогодні такий підхід вже не працює. Якщо людина народилася в Дрогобичі, навчалася, формувалася в галицькому середовищі, ввібрала його багатомовність і потім вплинула на світове мистецтво, її неможливо викреслити з української культурної карти.

Лілієн допомагає Україні говорити про себе чесніше і глибше.

Не як про монотонну територію, де була тільки одна лінія історії, а як про складний європейський простір, де різні народи створювали спільну культурну тканину. Це особливо важливо під час війни, коли Україна захищає не тільки свою територію, але й право на власну пам’ять.

Росія намагається руйнувати українські міста, стирати архіви, вбивати людей, знищувати культурні символи і нав’язувати імперську версію минулого. У відповідь Україна повертає собі імена, місця, мови і долі, які доводять: її історія набагато багатша за будь-які імперські схеми.

Ефраїм Моше Лілієн — одне з таких імен.

Фінал: художник з України, який допоміг єврейському народу побачити себе

Ефраїм Моше Лілієн прожив всього 51 рік. Але його шлях виявився надзвичайно насиченим. Він народився в Дрогобичі, пройшов європейські художні школи, став майстром модерну, увійшов у коло єврейських інтелектуалів і сіоністів, створив знакові ілюстрації, сфотографував Герцля в Базелі і виявився пов’язаним з художнім початком Єрусалима.

Його називали першим сіоністським художником не тому, що він був єдиним. А тому, що він одним з перших дав єврейському національному відродженню цілісний художній образ.

Лілієн допоміг єврейському народу побачити себе не тільки через біль вигнання, але й через гідність, красу, силу, пам’ять і надію.

І в цьому є особлива українська нота. Один з художників, які створили обличчя раннього сіонізму, народився в українському Дрогобичі. Його лінія пройшла від Галичини до Базеля і Єрусалима. Тому його ім’я по праву належить одразу кільком історіям — єврейській, українській, європейській та ізраїльській.

Для рубрики «Євреї з України» Ефраїм Моше Лілієн — це не просто біографія видатного художника. Це доказ того, що українська земля дала єврейському світу людей, які змінювали не тільки культуру свого часу, але й те, як цілий народ уявляв власне майбутнє.

Людина-міст: Дрогобич — Берлін — Базель — Єрусалим — Брауншвейг

Біографію Ефраїма Моше Лілієна точніше всього описує не пряма лінія «Дрогобич — Єрусалим», а маршрут через кілька культурних центрів: Дрогобич, Берлін, Базель, Єрусалим і Брауншвейг.

Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — тоді це була Галичина у складі Австро-Угорщини, сьогодні Львівська область України. Саме там почався шлях художника, який пізніше стане одним з головних візуальних авторів раннього сіонізму.

Після перших кроків у ремеслі та навчання в Кракові його дорога пройшла через Відень, Мюнхен і Берлін. У 1894 році Лілієн переїхав до Берліна, де став відомий як книжковий графік, ілюстратор, фотограф і майстер модерну.

Ключова дата — 1901 рік. Під час П’ятого сіоністського конгресу в Базелі Лілієн створив знаменитий образ Теодора Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Цей портрет став однією з візуальних ікон політичного сіонізму.

У 1906 році Лілієн опинився в Єрусалимі і був пов’язаний з ранньою історією школи мистецтв «Бецалель», створеної Борисом Шацем. Він не просто «побував» в Ерец-Ісраель: Лілієн брав участь у запуску нової єврейської художньої школи, викладав перший клас, допомагав задавати її візуальний напрямок і, за даними Національної бібліотеки Ізраїлю, створив дизайн емблеми «Бецалеля».

Його завдання було не тільки педагогічним. Лілієн допомагав з’єднати біблійні сюжети, сіоністську ідею повернення і мову європейського модерну. Через нього ранній «Бецалель» отримував не просто навчальну програму, а художню ідею: єврейське мистецтво повинно говорити про минуле, але дивитися в майбутнє.

В Ерец-Ісраель він також працював як фотограф. У 1906 році Лілієн знімав Єрусалим, жителів країни, типажі та сцени навколо нової школи: серед відомих сюжетів згадуються єменський єврей, самаритянський первосвященик Амрам бен Іцхак, арабська фігура в абайї, а також малюнковий клас «Бецалеля». Це важливо: Лілієн дивився на країну не тільки як художник-сіоніст, але й як візуальний свідок епохи.

При цьому Єрусалим не став його постійним домом. Вже у 1907 році Лілієн повернувся до Берліна, але продовжував приїжджати до Палестини. У джерелах зазвичай вказується, що між 1906 і 1918 роками він бував там чотири рази. Одна з наступних поїздок була пов’язана з Першою світовою війною: Лілієн служив в австрійському військово-пресовому корпусі як військовий фотограф.

У тому ж 1906 році він одружився на Хелені Магнус з єврейської родини Брауншвейга. Тому після смерті 18 липня 1925 року в Баденвайлері Лілієна поховали не в Єрусалимі, а на єврейському кладовищі в Брауншвейзі.

Так його карта виглядає коротко: Дрогобич, 1874 — Берлін, 1894 — Базель, 1901 — Єрусалим, 1906 — Палестина, поїздки до 1918 — Брауншвейг, 1925.

Дрогобич дав йому коріння, Європа — художню мову, Базель — місце поруч з Герцлем, Єрусалим — зв’язок з «Бецалелем», а Брауншвейг став останньою точкою його земного шляху.

Ефраїм Моше Лілієн похований на Новому єврейському кладовищі в Брауншвейзі, Німеччина, поруч з дружиною Хелене. Його надгробок виконаний за мотивами його власної ілюстрації “Cemetery” / “Friedhof” до книги Моріса Розенфельда “Lieder des Ghetto”. На цій ілюстрації Лілієн заздалегідь зобразив надгробну плиту зі своїм ім’ям — і після його смерті саме цей художній образ був перенесений в реальність.

Читайте більше – в рубриці «Євреї з України».

Проект Кешер Україна ініціював висвітлення єврейських пам'ятних місць у всій Україні. Ці місця втілюють багатовікову історію та культурну спадщину єврейського народу, яка, як і раніше, має значне місце в українській культурі. Від трагічних місць пам'яті до величних синагог кожна з цих локацій розповідає свою унікальну історію.

Значні єврейські місця в Україні

1. Бабин Яр, Київ

Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр у Києві — одне із найзначніших місць пам'яті в Україні, де під час Другої світової війни відбулося масове знищення євреїв та інших мешканців міста нацистами. Комплекс включає пам'ятник “Менора”, “Дорогу скорботи” та інсталяції, що нагадують про трагедію.

Цитата від Проекту Кешер Україна:

«Бабин Яр — це місце, де мовчання говорить більше, ніж слова, місце, де кожен камінь зберігає пам'ять тих, хто пішов надто рано».

2. Могила Рабі Нахмана, Умань

Могила знаменитого хасидського лідера раббі Нахмана в Умані щороку приваблює паломників з усього світу. Особливо значущим місцем Умань стає Рош ха-Шана, єврейський Новий рік, коли паломники приїжджають для молитви і духовного збагачення.

3. Єврейський квартал та синагога «Золота Роза», Львів

Старовинний єврейський квартал Львова та синагога «Золота Роза» є пам'ятками архітектури та духовної спадщини. Збудована в XVI столітті синагога була зруйнована під час Другої світової війни, проте її руїни і зараз нагадують про минуле.

Цитата від Проекту Кешер Україна:

«Синагога “Золота Роза” – це не просто історична будівля, а символ сили духу та віри єврейського народу”.

4. Хоральна синагога, Дрогобич

Хоральна синагога у Дрогобичі була збудована у 1856 році і є однією з найбільших синагог Західної України. Сьогодні її зали є культурним майданчиком для виставок та заходів, таких як фестиваль «Шульцфест», присвячений єврейському письменнику Бруно Шульцу.

5. Дім Лібмана, Одеса

Будинок Лібмана – пам'ятка архітектури XIX століття в Одесі, прикрашена стилем французького бароко. Будівля знаходиться у процесі реставрації з 2019 року, що символізує прагнення зберегти культурну спадщину.

Список ключових єврейських місць України

Чому ці місця важливі

Ці пам'ятні місця відображають багатовікову історію єврейського народу в Україні, його трагедії та здобутки. Відвідавши їх, можна відчути атмосферу минулих років та краще зрозуміти культурні та релігійні аспекти, важливі для єврейської громади.

Цитата від Проекту Кешер Україна:

«Кожне з цих місць є живим нагадуванням про те, що навіть у важкі часи духовна спадщина та пам'ять залишаються непорушними».

Роль проекту Кешер Україна

Проект Кешер Україна продовжує активну роботу щодо збереження єврейської спадщини в Україні, створюючи публікації, путівники та дослідження, присвячені культурним та історичним пам'ятникам. Завдяки їхнім зусиллям важливі аспекти історії не забувають, а навпаки, стають доступними для широкого кола людей.

ініціював висвітлення єврейських пам'ятних місць у всій Україні. Ці місця втілюють багатовікову історію та культурну спадщину єврейського народу, яка, як і раніше, має значне місце в українській культурі. Від трагічних місць пам'яті до величних синагог кожна з цих локацій розповідає свою унікальну історію.

Вже опубліковано в циклі статей Надії Уфимцевої «Подорожі єврейською Україною» на сайті Проекту Кешер (укр):

• Мандри Україною єврейською. Слідами цадиків, диваків та легенд.
• Мандри Україною єврейською. Слідами єврейської літератури.

Проект Кешер Україна — це громадська організація, яка об'єднує єврейських жінок України для зміцнення їхньої ролі у суспільстві та підтримки культурної та духовної спадщини єврейського народу. Проект Кешер Україна є частиною міжнародного руху Project Kesher, заснованого у США у 1989 році, та охоплює країни Східної Європи та Ізраїль. Мета руху – підтримка єврейських спільнот, розвиток лідерських якостей у жінок, просування ґендерної рівності та реалізація соціальних та освітніх ініціатив.

Основні напрямки діяльності Проекту Кешер Україна:

1. Підтримка єврейських жінок та зміцнення лідерства

   Проект створює платформи для особистісного зростання, професійного розвитку та соціальної активності, надихаючи жінок на лідерські ролі у своїх громадах та за їх межами. Розробляються тренінги, семінари та освітні програми для жінок.

2. Культурні та освітні ініціативи

   Проект активно займається збереженням єврейської культури, підтримує дослідження, організовує виставки, публікації та поїздки, присвячені єврейській спадщині. Одним із значущих напрямків є збирання та популяризація інформації про пам'ятні єврейські місця України, що дозволяє зберігати історичну пам'ять.

3. Гендерна рівність та права жінок

   Проект Кешер Україна просуває права жінок та гендерну рівність через адвокацію, програми з підвищення обізнаності та співробітництво з державними структурами та громадськими організаціями. Вони організовують заходи та кампанії щодо захисту прав жінок та протидії гендерному насильству.

4. Міжрелігійний та міжкультурний діалог

   Важливою частиною місії Проекту Кешер Україна є налагодження відносин із представниками інших культур та релігій. Вони організують діалогові майданчики, круглі столи та спільні проекти, які сприяють миру, взаєморозумінню та толерантності.

5. Підтримка здоров'я та благополуччя

   Особлива увага надається здоров'ю жінок: реалізуються програми профілактики захворювань, проходять акції з охорони репродуктивного здоров'я, а також психологічна підтримка.

Значення проекту Кешер Україна

Проект Кешер Україна робить значний внесок у життя єврейської громади, допомагаючи жінкам розкрити свій потенціал, зберігаючи та передаючи культурну спадщину, а також сприяючи формуванню толерантного суспільства. Завдяки цьому проекту жінки в єврейських громадах України набувають впевненості, знання та підтримки, щоб ставати активними учасниками суспільного життя, просуваючи важливі соціальні зміни.

Цитата про місію:

«Проект Кешер Україна прагне не лише зберігати єврейську культуру та традиції, а й дати єврейським жінкам можливість набути голосу, зробити свій внесок у розвиток суспільства та відстояти свої права».

Залишити коментар у Telegram — каналі НАновини↓