Відео опубліковане 12 бер. 2025 р. у серії “Знай Наших” Випуск №4. Ольга Бродська

Ведуча, монтаж – Олена Гінзбург. Зйомка, звук – Алекс Гінзбург. Хайфа, Ізраїль.

Про канал UA Code
Канал UA Code знайомить з вихідцями з України, які адаптуються і починають нове життя в Ізраїлі, діляться своїм досвідом і створюють проекти, які допомагають іншим.

Ми, НАновини – новини Ізраїлю, хочемо, щоб такі надихаючі історії і інформація поширювались, адже вони дійсно заслуговують на увагу!

Що обговорили в цьому відео:

1. Переживання репатріантів
   Ольга ділиться особистим досвідом переїзду в Ізраїль, з якими проблемами стикаються новоприбулі і як важливо мати місце, де можна почуватися як вдома. Спільнота “Prostir” допомагає вирішити ці проблеми.
2. Волонтерський досвід: допомога дітям, постраждалим від війни
   Ольга розповідає, як вона допомагала дітям, постраждалим від війни, як в Україні, так і в Ізраїлі. В Україні вона була частиною групи волонтерів, яка організувала дитячі табори для дітей, що пережили війну. В Ізраїлі вона продовжувала працювати з дітьми, підтримуючи тих, хто потрапив у складні ситуації, допомагаючи їм адаптуватися і знаходити підтримку в новому світі.
3. Підтримка репатріантів
   Важливою частиною проекту “Prostir” є психосоціальна підтримка, створення простору, де люди можуть знайти взаєморозуміння і підтримку, особливо в складні моменти.
4. Україна і Ізраїль
   Ольга зачіпає тему взаємної підтримки між Україною і Ізраїлем, особливо після початку повномасштабної війни. Як вихідці з України в Ізраїлі об’єдналися, щоб підтримувати одне одного.
5. Майбутнє “Prostir”
   Проект на даний момент існує на волонтерській основі, і Ольга сподівається, що незабаром знайдеться підтримка і спонсори для його подальшого розвитку.
6. І багато іншого
   Ольга ділиться особистим досвідом волонтерства, інтеграції і культурних проблем, з якими стикаються вихідці з України в Ізраїлі, а також про те, як важливо підтримувати зв’язок з рідною культурою, одночасно адаптуючись до нової реальності.

Сообщество “Prostir: культурне і громадське простір в Ізраїлі”

Prostir — це перша україномовна єврейська молодіжна спільнота в Ізраїлі. Ольга розповідає, як вона створила унікальне співтовариство, яке поєднує єврейські традиції, українську культуру та ізраїльську реальність.

Спільнота почала діяти з осені 2024 року при підтримці Israeli Friends of Ukraine та Українського Культурного Центру в Тель-Авіві.

Девіз спільноти: «Зберігаємо своє українське «Я», освоюємо єврейське «Я», створюємо своє ізраїльське «Я».

Це простір для спілкування і взаємної підтримки для тих, хто опинився в новій країні.

Не забудьте підписатися на канал UA Code, ставте лайки і пишіть у коментарях, кого б ви хотіли побачити в наступних випусках!

Перейти на канал UA Code на YouTube

#НАновини‼️:
Ольга Бродська продовжує надихати не тільки вихідців з України, але й усіх, хто стикається з труднощами при переїзді в іншу країну. Цей проект — приклад того, як підтримка і взаємодопомога можуть стати основою для успішної адаптації в Ізраїлі.

Наша мета — донести до вас важливі історії і поділитися ними з тими, хто потребує натхнення. Ольга і її команда роблять неймовірну роботу, створюючи простір, де кожен може відчувати себе потрібним і значущим

Масові мітинги, підпали синагог, напади на євреїв — все це вже не кадри з архівів 1930-х, а хроніка європейських новин 2025 року.

Але причини того, що відбувається, набагато складніші, ніж просто політична суперечка про війну Ізраїлю з ХАМАС. Це відображення глобального зсуву — того, як Росія, Іран та їхні ідеологічні партнери використовують антиизраїльську та антизахідну риторику, щоб підпалити Європу зсередини.

Коли антисемітизм знову став “модним”

За останні місяці рівень антисемітських інцидентів у Європі зріс у рази.

У Франції — напади на єврейські школи та кладовища.
У Німеччині — погрози на адресу рабинів та ізраїльських студентів.
У Великій Британії поліція фіксує зростання злочинів на ґрунті ненависті більш ніж на 500%.

Але небезпека не лише в цифрах.

Йдеться про нову форму старого зла — антисемітизм під маскою політичного активізму.

Сьогодні ненависть часто видають за «боротьбу з імперіалізмом» або «солідарність з пригнобленими».
Вчора це називалося фашизмом, сьогодні — “антиколоніалізмом”.
Суть не змінилася.

Багато експертів зазначають: антисемітизм сьогодні не завжди виражається саме в образах.

Він може ховатися за гаслами, за “боротьбою за свободу Палестини”, за штучними наративами, які впроваджуються через соцмережі та пропаганду.

Саме в цьому — головна небезпека нової хвилі.

Росія і ХАМАС — різні фронти однієї ідеології

В українському контексті порівняння Росії і ХАМАСу звучить особливо точно.

Обидві структури діють за одним принципом: терор як аргумент.

Путінська армія руйнує міста України під гаслом «звільнення», так само як ХАМАС вбиває мирних жителів Ізраїлю, прикриваючись «боротьбою за справедливість».

Ця паралель не випадкова.

Росія системно вибудовує ідеологічні та інформаційні зв’язки з антизахідними силами на Близькому Сході.

Москва виправдовує терор ХАМАС як “реакцію на ізраїльську агресію”, а та, у свою чергу, називає війну Росії проти України “боротьбою з нацизмом”.

Фактично — це спільна мова авторитарних режимів та екстремістських рухів: все дозволено, якщо можна назвати це “опором”.

Антисемітизм як інструмент Кремля

Кремль не винайшов ненависть — він навчився її монетизувати.

Російські медіаструктури роками створювали псевдоаналіз, де Ізраїль і “єврейський вплив” подавалися як причина світової несправедливості.

Така ж логіка використовується проти України: “маріонетки Заходу”, “пособники НАТО”, “жертви єврейського капіталу”.

По суті, це не просто антисемітизм, а геополітична технологія.

Вона працює на емоціях, на страхах, на відчутті “вкраденої ідентичності”.

Точно так само діють і радикальні ісламістські пропагандисти, вербуючи послідовників під гаслом боротьби “з колонізаторами”.

Ці два потоки — російський імперіалізм і близькосхідний фанатизм — зливаються в одному: в ненависті до Заходу, євреїв і демократії.

Європа, що втратила імунітет

Багато європейських суспільств виявилися не готовими до цієї нової форми старої зарази.

Після десятиліть миру і благополуччя в них ослаб контроль над мовою ненависті.

Свобода слова часто стає прикриттям для руйнівних наративів.

Соціальні мережі переповнені “антиімперіалістичними” блогами, де Ізраїль називають «окупантом», а Росію — «борцем із Заходом».

Сотні таких сторінок працюють на одних і тих же серверах, часто фінансуються з Москви або Тегерана.

Так антисемітизм знову входить у мейнстрім — не через гасла “бий євреїв”, а через слова “підтримаймо Палестину”.

Це робить його особливо небезпечним: людина може бути жертвою пропаганди, не усвідомлюючи, що повторює мову тих, хто виправдовує терор.

Палестинський наратив як дзеркало російської агресії

Коли ХАМАС виправдовує напади на Ізраїль гаслами “боротьби з окупацією”, у цих фразах легко впізнати лексику Кремля: “денацифікація”, “звільнення”, “історичні території”.

В обох випадках насильство виправдовується “вищою метою”.

Авторитарні пропагандисти навчилися використовувати слова “свобода” і “справедливість” як димову завісу.

Так само Росія виправдовує вбивства українців, як ХАМАС — ізраїльтян.

Різниця лише в масштабі: методи однакові, аудиторії різні.

Про це все частіше говорять і в Ізраїлі, і в Україні: терор, де б він не відбувався, завжди живиться безкарністю.

Ідеологія ненависті і західна втома

Сучасна Європа втомилася від війни.

Але втома — ідеальний ґрунт для маніпуляції.

Коли люди перестають розрізняти відтінки, гасло “за мир” може обернутися виправданням терору.

В університетах Європи проходять мітинги “на підтримку Палестини”, де звучать заклики “очистити землю від сіонізму”.

У цих фразах немає нічого гуманістичного — це мова ненависті, тільки в новій обгортці.

Так антисемітизм знову стає прийнятним — якщо він прихований під маскою “справедливості”.

Україна, Ізраїль і моральний зв’язок

Україна та Ізраїль опинилися по один бік реальності, де терор — це ідеологія, а правда вимагає сили.

Для Києва очевидно: коли Захід не реагує на одні прояви терору, він провокує інші.

Неназване зло росте швидше, ніж визнане.

Україна не випадково підтримує Ізраїль у його боротьбі з ХАМАС.

Обидві країни — мішені пропагандистських атак, дезінформації та міжнародного тиску.

Для обох слово “самооборона” стало не просто юридичним терміном, а питанням виживання.

Як Кремль грає на антисемітських настроях

Росія активно впроваджує антисемітські та антиизраїльські наративи в західні медіа.

Під виглядом “альтернативних точок зору” в мережі поширюються тексти про «єврейські еліти», «сіоністський контроль» і «світову змову».

Ці ж тези звучали і в 1930-х — тільки тепер замість газет їх тиражують анонімні телеграм-канали.

Нерідко антисемітизм стає “побічним продуктом” проросійської пропаганди.

Ті, хто виправдовує війну проти України, часто використовують ті ж риторичні конструкції, що й антисеміти: пошук ворога, теорія змов, культ “приниженої держави”.

Чому це важливо зараз

Тому що історія знову стукає в двері Європи.

Антисемітизм — це не просто проблема євреїв. Це лакмус стану суспільства.

Коли ненависть до євреїв стає нормою, значить, руйнуються основи демократії.

Сьогоднішні крики на площах “від моря до ріки” — це не гасло свободи, а попередження.

І якщо Європа не зробить висновки зараз, завтра ця хвиля захлисне її саму.

Що може зупинити нову хвилю ненависті

1. Жорстка реакція влади.
Держави повинні кваліфікувати антисемітизм як загрозу національній безпеці, а не просто як злочин на ґрунті ненависті.

2. Відповідальні медіа.
ЗМІ зобов’язані перестати прирівнювати агресора і жертву.
Терористичні організації не можуть бути “рівноправною стороною конфлікту”.

3. Освіта і пам’ять.
Європа не має права забувати, куди вже приводило мовчання перед обличчям антисемітизму.
Кожен новий випадок повинен розглядатися як тривожний сигнал, а не як “ексцес натовпу”.

4. Солідарність країн, які знають ціну терору.
Україна та Ізраїль повинні залишатися союзниками — не лише в політиці, але й у сенсах.
Їхній досвід опору терору — це не два окремі сюжети, а одна лінія оборони цивілізованого світу.

Підсумок

Європа знову опинилася на перехресті.

З одного боку — втома, цинізм, фальшивий нейтралітет.
З іншого — ясність: терор не можна врівноважувати, його потрібно зупиняти.

Росія і ХАМАС — два прояви однієї хвороби, яка живиться безкарністю і страхом.

І поки в Європі шукають виправдання тим, хто стріляє в дітей, ненависть продовжує змінювати прапори, але не суть.

Мир почнеться там, де перестануть виправдовувати зло — під будь-якими гаслами.

І якщо Європа хоче залишитися Європою, їй доведеться згадати, чому вона клялася: ніколи більше.

Автор: Павло Швейко

Зустрічаються в п’ятницю, 30 жовтня 2026 року, в CALLAS TLV, Menachem Begin Rd 37, Tel Aviv-Yafo. Двері відкриються о 19:00, основна програма почнеться о 20:00, після півночі залишаться ще дві години на afterparty.

Квитки вже доступні на https://selector.org.il/e/Pcy-i4HGkP2

Вечір пройде українською мовою, але захід відкритий для всіх бажаючих. Знати український фольклор, приходити у вишиванці або розбиратися в тому, хто такі мавки, зовсім не обов’язково. Можна просто прийти на вечірку, послухати музику і познайомитися з ще однією частиною сучасного українського культурного життя в Ізраїлі.

Що таке «Велесова ніч» і хто такі її персонажі

Для ізраїльського читача тут краще одразу розділити дві речі.

Велес — дійсно давнє слов’янське божество, відоме за письмовими джерелами більше тисячі років. А «Велесова ніч» з 31 жовтня на 1 листопада в її сьогоднішньому українському вигляді — сучасна культурна традиція, яка стала помітною в Україні вже в XXI столітті.

Велес, або Волос, згадується в літописних розповідях про договори Русі з Візантією 907 і 971 років. Його називали «скотським богом» і пов’язували зі скотом, господарством, достатком і матеріальним благополуччям. Тобто сам Велес — не сучасний персонаж, придуманий для осінніх фестивалів або Halloween: його ім’я дійсно відоме з джерел часів Київської Русі.

Але окремого щорічного свята під назвою «Велесова ніч» саме 31 жовтня українські етнографічні записи XIX і XX століть не фіксують. При цьому українська народна культура дійсно знала безліч сюжетів про предків, ворожіння, відьом, лісових істот, нечисту силу і особливі дні, коли межа між звичайним і потойбічним світом ніби ставала менш чіткою. Просто історично всі ці уявлення не складали єдиного свята під сьогоднішньою назвою.

В українському інформаційному просторі назва «Велесова ніч» стає помітною приблизно з 2017 року. Ніч з 31 жовтня на 1 листопада починають описувати як українську інтерпретацію Halloween, додаючи до неї власні народні і літературні образи. В 2020-х роках це вже не тільки інтернет-тема: під назвою «Велесова ніч» в Україні проводять культурні програми, фольклорні зустрічі, фестивалі і тематичні вечірки.

Наприклад, в 2025 році в Полтаві відбувся етнографічний вечір «Велесова ніч: обряди українського Геловіну». При цьому сама сучасна форма свята розглядається швидше як нове переосмислення старих фольклорних мотивів, а не як буквальне відновлення одного давнього обряду.

Звідси і персонажі, які сьогодні з’являються навколо «Велесової ночі». Для української аудиторії багато з них знайомі з дитинства, зі школи, літератури, театру або сучасної масової культури. Для ізраїльтянина слова «конотопська відьма» або «карпатська мавка» вимагають окремого пояснення.

Конотопська відьма — перш за все один з найвідоміших образів української літератури XIX століття. Конотоп — реальне місто в нинішній Сумській області. В 1833 році український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко написав сатирично-фантастичну повість «Конотопська відьма», опубліковану в 1837 році. У центрі історії — полювання на відьом, магія, забобони і відьма Явдоха Зубиха, а за всім цим — досить жорстка сатира на місцевих чиновників, невігластво і людську дурість.

Через майже два століття «Конотопська відьма» знову стала частиною сучасної української культури. В 2023 році режисер Іван Уривський поставив однойменну виставу в Національному театрі імені Івана Франка в Києві. Постановка стала одним з помітних театральних хітів України, фрагменти вистави розійшлися по соціальних мережах, а образ конотопської відьми знову опинився в масовій культурі. Тому сьогодні це одночасно і персонаж старої літератури, і цілком сучасний український культурний символ.

Мавка — образ набагато старішого фольклорного походження. В українських народних уявленнях це жіноча надприродна істота, пов’язана з лісом і дикою природою. Особливо багато розповідей про мавок записували в Карпатах, на Волині і Поділлі в XIX–XX століттях. Зазвичай мавку уявляли молодою красивою дівчиною, але вона належить не людському світу і в старих історіях далеко не завжди безпечна для того, хто її зустрів.

На всю Україну образ Мавки став особливо відомий завдяки Лесі Українці, яка в 1911 році написала драму-феєрію «Лісова пісня». Її Мавка стала одним з найвпізнаваніших персонажів української літератури. В XXI столітті образ отримав ще одну хвилю популярності завдяки сучасній культурі, в тому числі українському анімаційному фільму «Мавка. Лісова пісня», що вийшов в 2023 році.

Тому вираз «карпатська мавка» для українця зазвичай викликає досить зрозумілий набір асоціацій: гори, ліс, довге волосся, природа, краса і одночасно щось нелюдське і трохи небезпечне.

Відьми взагалі займають велике місце в українському фольклорі. У записах XIX–XX століть їм приписували здатність впливати на врожай, домашню худобу, погоду, здоров’я людей і сімейне життя. При цьому українська народна відьма далеко не обов’язково виглядала як західноєвропейська Halloween-відьма в чорному капелюсі з мітлою. У розповідях це могла бути цілком звичайна жінка, яку оточуючі вважали здатною чаклувати.

Поруч з відьмами в народних історіях існували чаклуни, знахарі і «знаючі люди». Одні лікували травами, інші використовували замовляння, третім приписували здатність бачити або робити те, що недоступно звичайній людині. Межа між народною медициною, вірою, забобонами і магією в таких розповідях була дуже рухливою.

Карпати теж з’являються в сучасній «Велесовій ночі» не випадково. Саме українські Карпати особливо міцно пов’язані в масовому уявленні з гірським фольклором, лісовими істотами, знахарями, чарами і численними легендами. Тому туман над Карпатами, мавки і відьми сьогодні стали майже готовою візуальною мовою української містичної теми.

А ось гарбуз з вирізаним обличчям відноситься вже перш за все до сучасної міжнародної культури Halloween. В українському побуті гарбуз відомий століттями і навіть отримав своє символічне значення: вираз «дати гарбуза» означає відмовити людині під час сватання. Але перетворювати гарбуз на світильник з обличчям — це не давній український звичай «Велесової ночі», а елемент Halloween, який в XXI столітті спокійно змішався з українською тематикою.

Тому сучасна українська «Велесова ніч» виглядає саме як такий культурний сплав. 907 і 971 роки дають нам реальні письмові згадки Велеса; XIX–XX століття — величезний пласт записаного українського фольклору про відьом, мавок, знахарів і потойбічний світ; 1833 і 1837 роки — поява «Конотопської відьми» в українській літературі; 1911 рік — «Лісова пісня» Лесі Українки і знаменита Мавка; приблизно з 2017 року назва «Велесова ніч» помітно поширюється в українському інформаційному просторі; а в 2020-х роках перетворюється вже на впізнаваний сучасний формат культурних заходів і вечірок.

Тому, коли сьогодні поруч опиняються Велес, конотопські відьми, карпатські мавки, чаклуни і гарбузи, це не список персонажів одного давнього обряду. Це сучасна українська інтерпретація, в якій поєдналися давнє ім’я Велеса, справжній український фольклор, класична література XIX–XX століть і сьогоднішня Halloween-культура.

Що таке «Велесова ніч» в даному випадку

Організатори не намагаються перетворити клуб на етнографічний музей і самі досить точно пояснюють свою ідею: «сучасна інтерпретація українського Гелловіну» (сучасна інтерпретація українського Хелловіна).

У сучасній Україні назва «Велесова ніч» стала впізнаваним осіннім містичним форматом, де поєднуються українські народні мотиви, історії про відьом, мавок, Карпати, потойбічний світ і вже звична культура Halloween. На вечірці DISCO UKRAЇNA цю тему вирішили не просто написати на афіші, а вбудувати в програму вечора.

Саме тому тут з’явиться Марина Кадацька, яка представляє MAK UA — «Українську Мистецьку Аматорську Кузню в Ізраїлі». Вона розповість гостям про символи, образи і містичний світ «Велесової ночі». Організатори одразу попереджають: історичної контрольної не буде. Все-таки люди прийшли танцювати.

Для ізраїльського читача простіше всього уявити формат так: це українська тематична Halloween-party, тільки замість стандартного набору західної поп-культури організатори беруть українські образи і додають до них сучасну клубну сцену Тель-Авіва.

Чотири DJ і прем’єра нової Сердючки

За музику 30 жовтня відповідають DOMINIC, LOUTIQUE, SAMSO і ROMAN ZOTS.

Після попередньої вечірки команда провела опитування серед гостей і каже, що музичну програму збирала вже з урахуванням отриманих відгуків. Тому обіцяють не йти виключно в один бік: будуть сучасна українська музика, відомі пісні минулих років, оригінальні версії композицій, нові ремікси і міжнародні танцювальні треки.

Причому два DJ готують до вечора власні прем’єри — DOMINIC і LOUTIQUE.

У LOUTIQUE буде ще один окремий номер: новий ремікс на «Dancing Lasha Tumbai» Вєрки Сердючки. До 20-річчя пісні ще залишається час — Сердючка виступила з нею на «Євробаченні» в 2007 році, — тому тут мова саме про прем’єру напередодні ювілею. Вперше нову версію організатори обіцяють поставити саме на DISCO UKRAЇNA.

Для проекту такі музичні експерименти вже не новина. На попередній великій вечірці «НЕЗАЛЕЖНА 2026», що проходила в серпні на тій же площадці CALLAS TLV, LOUTIQUE готував окремий ремікс на пісню Ірини Білик. Тоді до команди також приєдналася DJ LUMARE зі Львова. Наш матеріал про ту зустріч можна прочитати тут: «НЕЗАЛЕЖНА 2026» в Тель-Авіві.

Відьма на вході, Оля Ярош і містичний стендап

Знайомство з тематикою вечора почнеться буквально з дверей. Гостей буде зустрічати Віта, яку організатори представляють як «перша зустріч з містикою».

Ведучою знову стане Оля Ярош. На ній конкурси, інтерактиви і зв’язок між окремими частинами програми.

А Антон Шевченко готує для «Велесової ночі» окремий стендап з містичним ухилом. Після виступу програма знову повернеться на танцпол.

Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут цікава і сама еволюція DISCO UKRAЇNA. Ще навесні проект проводив White Party в PHI GARDEN, а тепер після серпневої «НЕЗАЛЕЖНА 2026» залишається на більшій площадці CALLAS і будує вже повністю тематичний вечір з ведучою, стендапом, культурною частиною і окремими активностями. Про травневу вечірку ми розповідали в матеріалі «DISCO UKRAЇNA в Тель-Авіві — українська White Party».

За найкращий костюм дадуть 1 000 шекелів

Костюми цього разу не просто для фотографій. Головний приз конкурсу — 1 000 ₪.

Організатори пропонують згадати конотопських відьом, карпатських мавок, чаклунів, гарбузи або придумати взагалі власний образ. Переможця будуть обирати спільно гості і журі. Хто увійде в журі, повідомлять ближче до вечірки.

Але приходити в костюмі ніхто не зобов’язаний. Dress code сформульований досить широко: святковий, коктейльний, тематичний або з українським акцентом.

Є тільки одне обмеження, і воно для Ізраїлю зараз цілком зрозуміле. Команда просить відмовитися від надмірно кривавих і жорстоких образів — з урахуванням того, через що проходять люди і в Україні, і в Ізраїлі. Містики скільки завгодно. Кривавий хоррор організатори в цей вечір бачити не хочуть.

Буде і Колесо фортуни з подарунками. Список призів поки не розкривають — його обіцяють опублікувати ближче до 30 жовтня.

Як пройде вечір

В 19:00 відкриються двері. В цей час вже буде грати музика, запрацює бар, можна зустрітися з друзями, замовити їжу або випити щось перед початком програми.

З 20:00 до півночі — основна частина: DJ-сети, нові ремікси, розповідь про «Велесову ніч», стендап, конкурси, Колесо фортуни і танці.

З 00:00 до 02:00 залишиться afterparty. Як сформулювали самі організатори: основна програма закінчиться, вечірка — ні.

У вартість будь-якого квитка вже включено один напій на вибір — пиво або келих вина. В CALLAS також буде працювати бар зі спеціальними цінами, можна замовити їжу. Все понад включеного напою оплачується окремо.

Вхід — тільки 18+.

Поруч з CALLAS є кілька парковок. Більш детальну інформацію про парковку і інші практичні деталі команда обіцяє відправити гостям перед заходом.

Квитки: від 99 шекелів

Зараз діє акційна ціна.

Звичайний акційний квиток коштує 99 ₪ + сервісний збір. Варіант 119 ₪ + збір включає ті ж умови і додаткові 20 шекелів на підтримку пільгових квитків для українських біженців. Квиток з трансфером коштує 149 ₪ + збір. Повна ціна квитка при покупці безпосередньо на вході — 199 ₪ + збір.

Квитки продаються через Selector: сторінка DISCO UKRAЇNA «Велесова ніч».

Українські біженці в Ізраїлі

Соціальну частину DISCO UKRAЇNA зберігає і в новому випуску. При покупці квитка можна додати 20 шекелів, які направлять на фінансування пільгових квитків для українських біженців, які зараз знаходяться в Ізраїлі через війну.

Українцям, яким потрібен такий квиток, пропонують звертатися в WhatsApp до Ханни: +972-55-318-0875. Вона представляє ASSAF, ізраїльську організацію, що працює з біженцями і прохачами притулку. Цей контакт призначений саме для питань про пільгові квитки; по самій вечірці організатори просять писати їм безпосередньо.

Така схема вже використовувалася DISCO UKRAЇNA раніше. Наприклад, на лютневій вечірці Be My Valentine і травневій White Party збір додаткових 20 шекелів також йшов на квитки для українців, які опинилися в Ізраїлі через війну. Детальніше про перший такий захід НАновини розповідали тут: «Підтримка українських біженців в Ізраїлі: DISCO UKRAЇNA».

Крім цього, частину доходу від вечора організатори обіцяють передати на підтримку волонтерських ініціатив в Україні і української спільноти в Ізраїлі.

Хто організовує DISCO UKRAЇNA

У картці заходу організатор вказаний як DISCO UKRAINA, контактна пошта — nezalezhna.il@gmail.com. Проект пов’язаний з командою «Незалежна — українська вечірка», яка проводить українські музичні і громадські заходи в Ізраїлі. У попередніх анонсах цієї серії організатором також вказувалася «Незалежна».

За новинами команди можна стежити через Nezalezhna.il в Facebook і Instagram. При цьому сама вечірка залишається українською за мовою і змістом, але запрошення адресоване не тільки українцям: організатори чекають друзів спільноти, ізраїльтян і взагалі всіх, кому хочеться провести п’ятничний вечір з українською музикою і трохи незвичною для Тель-Авіва містикою.

DISCO UKRAЇNA: «Велесова ніч» пройде 30 жовтня в CALLAS TLV, Menachem Begin Rd 37.

Двері — о 19:00, основна програма — з 20:00, afterparty — до 02:00.

І костюм можна залишити вдома. Хоча з призом в тисячу шекелів, можливо, варто все-таки подумати.

Квитки вже доступні на https://selector.org.il/e/Pcy-i4HGkP2

Тому багато хто в якийсь момент перестає гуглити черговий «шампунь від усього» і шукає місце, де спочатку розберуться з причиною, а вже потім запропонують план. У Хайфі такою адресою для багатьох стає центр здоров’я волосся «Абрамський» — російськомовна головна сторінка тут: https://hair-health-center.nikk.co.il/ru/

Чому «просто випадіння» часто виявляється системою причин

Найпоширеніший біль — відчуття втрати контролю.
Вчора все було нормально, а сьогодні волосся залишаються в зливі душу, на подушці, на одязі. Люди починають робити типові кроки: змінюють шампуні, купують вітаміни, пробують маски, скасовують фарбування, терплять свербіж. Іноді стає легше, але часто — ненадовго.

Проблема в тому, що випадіння та стоншення нерідко йдуть разом з подразненням шкіри голови: запаленням, підвищеною жирністю, сухістю, лущенням. І поки шкіра голови не приведена в порядок, будь-які «засоби для довжини» дають лише косметичний ефект.

Якщо вам зручніше читати на івриті — головна сторінка центру тут: https://hair-health-center.nikk.co.il/

Болі, з якими приходять найчастіше — і що з ними роблять

1) “Сильно випадає волосся, особливо після стресу/хвороби/пологів”
Це історія, коли людина намагається зрозуміти: тимчасово це, чи процес закріплюється. У центрі акцент роблять на діагностиці шкіри голови та стану фолікулів — щоб відокремити «хвилі» випадіння від ситуацій, де потрібне втручання.

2) “Свербіж, печіння, дискомфорт — і здається, що шкіра голови живе своїм життям”
Це не той симптом, який варто глушити нескінченною зміною шампунів. Коли свербіж пов’язаний із запаленням або порушенням балансу шкіри голови, важливіше зрозуміти тригер і заспокоїти середовище росту волосся. Матеріал на тему (для тих, хто хоче розібратися глибше): https://hair-health-center.nikk.co.il/ru/zud-vospalenie-i-diskomfort/

3) “Проділ розширюється, волосся стали тонкими і ламкими”
Ламкість рідко з’являється за один день. Частіше це накопичення факторів: термоукладки, фарбування, сонце, вологість, стрес, іноді — внутрішні причини. У таких випадках план зазвичай будують так, щоб одночасно працювати і з шкірою голови, і з якістю волосся по довжині.

До речі, НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency часто пише про те, як «малі» симптоми в ізраїльській реальності швидко перетворюються на постійну проблему, якщо тягнути — з волоссям це працює точно так само.

Як центр вибудовує підхід: менше обіцянок — більше етапів

Людей дратують не самі процедури. Дратує хаос.
Коли немає розуміння: що відбувається, чому, скільки це займе, і як оцінити прогрес.

У «Абрамського» логіка зрозуміла:
спочатку діагностика, потім індивідуальний протокол, далі динаміка — і коригування за реакцією шкіри голови та волосся. Не «всім одне і те ж», а підбір під конкретну картину.

Якщо ви хочете стежити за оновленнями, розбором типових випадків і короткими поясненнями — центр веде сторінку у Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=61583975616191 (там зручно дивитися публікації та новини, особливо російськомовній аудиторії).

Географія: кому зручно добиратися

Центр знаходиться в Хайфі, в районі Чек-Пост — місце, куди легко дістатися і жителям міста, і тим, хто приїжджає з Крайот, Нешера, Тірат-Кармеля та всього Півночі.

Адреса: שד’ ההסתדרות 44, צ’ק פוסט, חיפה.
Якщо вам потрібна карта/маршрут одразу в телефоні, використовуйте посилання на Google: https://share.google/ZQvv9ENHX3H1rWwqh

Графік роботи та контакт

Графік, який важливо знати заздалегідь, щоб не їздити «даремно»:

• Нд–Чт: 9:00–19:00

• Пт і передсвяткові дні: 9:00–14:00

Телефон для запису/уточнень: 055-939-7729.

Якщо ви хочете “швидкі відповіді” без зайвого шуму

Іноді людині простіше подивитися коротке відео, ніж читати довгі пояснення. Для цього є YouTube-канал центру: https://www.youtube.com/@HairHealthHaifa — там можна зібрати базове розуміння, що вважається нормою, а що приводом для діагностики.

А якщо вам важливий більш діловий формат (професійна подача, оновлення, експертні нотатки) — є LinkedIn: https://www.linkedin.com/in/hairhealthhaifa/

Для тих, хто звик отримувати новини коротко і по суті, є і X (Twitter): https://x.com/HairHealthHaifa — зручно, коли потрібно буквально 2–3 думки без «простирадл».

Що можна зробити вже сьогодні, поки ви думаєте про візит

Без магії і без «гарантій»:

1. перестати нескінченно змінювати шампуні «навмання» кожні 5 днів;

2. не чесати шкіру голови «до крові» і не посилювати подразнення скрабами/спиртовими засобами;

3. зафіксувати: коли почалося, що змінювалося (стрес, хвороба, фарбування, дієта, ліки);

4. і прийти на діагностику, щоб не гадати.

Тому що найдорогоцінніша помилка при проблемах з волоссям — не ціна процедури.
Найдорогоцінніша помилка — втрачені місяці в режимі «само пройде».

Дитинство і молодість у Троянові

Аарон Давид Гордон народився 9 червня 1856 року в містечку Троянів (сучасна Житомирська область, Україна) у заможній єврейській родині. Його дитинство пройшло серед традиційних єврейських цінностей. Через слабке здоров’я з ним займався приватний учитель. Пізніше Гордон самостійно вивчив російську, німецьку та французьку мови, здобув широку освіту і рік навчався у Вільнюсі.
Троянів того часу був типовим єврейським містечком. За переписом 1897 року, у Троянові проживало 7224 особи, з яких 1469 – євреї. Єврейська громада володіла двома синагогами і підтримувала активне релігійне та культурне життя.

Історія Троянова

Троянів згадується як містечко з багатою історією. У XVIII столітті тут уже існувала значна єврейська громада. У селі була синагога, єврейський молитовний дім, костел і дві православні церкви. У XIX столітті в Троянові були:

• Броварня (пивоварня)
• Гарбарня (шкіряне виробництво)
• 136 ремісників
• 28 магазинів

Загальна чисельність населення у 1897 році становила 7224 особи, з яких 4957 були православними, а 1469 – іудеями.

Єврейське кладовище Троянова

Єврейське кладовище Троянова є важливим історичним пам’ятником. На його території збереглося близько 250 надгробків. Найстаріший надгробок датується 1858 роком, а останній – 1991 роком.

Основні дані про кладовище:

• Місцезнаходження: північно-східна околиця села Троянів
• Довжина периметра: 314 метрів
• Стан: необгороджене, частково заросле рослинністю
• Координати: 50.11655, 28.54232

Проблеми збереження кладовища

На території кладовища відсутня огорожа. Багато надгробків потребують відновлення, а ділянка — очищення від сезонної рослинності. Попри це, кладовище залишається важливим свідком історії єврейської громади Троянова.

Періоди трагедій і відродження

Під час революції 1905–1907 років єврейська громада Троянова зазнала нападів. Понад десяток євреїв було вбито, а майно розграбовано. У 1941 році, після приходу нацистів, євреї, які не встигли евакуюватися, були розстріляні.
Сьогодні єврейське кладовище Троянова нагадує про багате минуле громади, її трагедії та внесок в історію регіону.

Життя до переселення в Палестину

Після того як Гордон був звільнений від служби в армії через стан здоров’я, він одружився і 23 роки працював клерком у свого родича, барона Г. О. Гінцбурга, у селі Могильна. Однак смерть батьків у 1904 році змінила його долю. Гордон вирішив переселитися до Палестини.
Попри відсутність досвіду фізичної праці, він вибрав сільськогосподарські роботи на виноградниках і апельсинових плантаціях Петах-Тікви та на винзаводі Рішон-ле-Ціона. Ця важка праця негативно вплинула на його здоров’я, і незабаром його рідні були змушені піклуватися про нього.

Початок літературної діяльності

З 1909 року Аарон Давид Гордон почав писати статті для журналу “Ха-Поель ха-Цаїр”. У них він пропагував ідеї праці як основи єврейського національного відродження. Він вважав, що лише через працю євреї можуть здобути право на Землю Ізраїлю.

Цитата Гордона:

“Праця – це не лише засіб виживання, а й шлях до духовного відродження і свободи”.

Переселення до Галілеї та участь у сіоністських конгресах

У 1912 році Гордон переїхав до Галілеї, де продовжив працювати сільськогосподарським робітником. У 1913 році він взяв участь в XI сіоністському конгресі у Відні, а в 1920 році — в конференції руху “Ха-Поель ха-Цаїр” у Празі.

«Гордонія» – спадщина Аарона Давида Гордона

Ідеї Гордона надихнули молодь Східної Європи, яка стикалася з антисемітизмом, економічними труднощами та відсутністю перспектив. У 1923 році в Галичині почали формуватися групи молодих євреїв, які прагнули духовного та національного відродження.

«Гордонія» – спадщина Аарона Давида Гордона (продовження)

Ці молодіжні групи шукали альтернативу радикальним ідеологіям, що домінували в інших рухах. У 1925 році «Гордонія» офіційно оформилася в Кракові, а її центральне відділення знаходилося у Львові.

Основні завдання руху «Гордонія»:

• Підготовка молоді до алії (переселення в Ерец-Ісраель).
• Опанування сільськогосподарських навичок.
• Вивчення івриту та підготовка до життя в кібуцах.

Зростання руху:

До 1928 року «Гордонія» налічувала понад 4000 учасників. Більшість із них були вихідцями з бідних єврейських родин, які прагнули побудувати своє майбутнє власними руками. Молодь готувалася до переселення в Ерец-Ісраель, де могла втілити свої ідеали на практиці.
У 1929 році розпочалася масова алія членів «Гордонії», що стало важливим етапом в історії руху. Учасники активно створювали сільськогосподарські кібуци в Ерец-Ісраель, де труд і зв’язок із землею стали основою їхнього життя.

Основні кібуци, засновані учасниками «Гордонії»:

Дім Гордона – центр збереження спадщини

«Дім Гордона» (בית גורדון) — це музей, розташований у кібуці Дганія-Алеф, названий на честь Аарона Давида Гордона. Музей поєднує природознавчу, археологічну та історичну експозиції, присвячені природі та історії життя в регіоні Кінерета.

Основні розділи музею:

1. Природознавство регіону Кінерет: Експозиція демонструє різноманітність флори та фауни Галілеї й околиць озера Кінерет. У залах музею представлені чучела рідкісних птахів і тварин, колекції мінералів і гербарії місцевих рослин.
2. Мультимедійна інсталяція: Новий інтерактивний зал дозволяє відвідувачам побачити, як змінювалося навколишнє середовище Кінерета з початку сіоністського заселення до сучасності.
3. Археологічні знахідки: Експозиція містить предмети побуту перших єврейських поселенців, що використовувалися у сільському господарстві.
4. Історія кібуца Дганія-Алеф: У цьому розділі представлено особисті речі Гордона, його рукописи та документи, що розповідають про його життя і діяльність.

Визнання національною спадщиною

У 2010 році уряд Ізраїлю визнав «Дім Гордона» національною спадщиною. Це не лише культурний центр, а й важливе місце для тих, хто хоче зрозуміти історію сіоністського руху та природу Галілеї.

НАновини: спадщина Аарона Давида Гордона сьогодні

Історія Гордона — це не лише частина єврейської історії, але й важливий міст між Україною та Ізраїлем. Його ім’я нагадує про силу духу, значення праці й духовного відродження.
Сайт НАновини продовжує висвітлювати події та історії, які об’єднують Україну та Ізраїль, розповідаючи про єврейські корені та шлях, який пройшли наші предки.

Висновок

Аарон Давид Гордон — це приклад людини, яка попри труднощі зуміла стати символом цілого руху. Його ідеї продовжують надихати багатьох, а спадщина «Гордонії» залишається важливою частиною історії сіонізму.
Сьогодні, коли ми говоримо про євреїв з України, таких як Гордон, ми знову переконуємося в глибокому зв’язку наших народів. На НАновини ми розповідаємо ці історії, щоб пам’ять про них жила і надихала нові покоління.

З 24 по 30 січня 2027 року Лія Ахеджакова знову вийде на сцену перед ізраїльською публікою. У виставі «Мій онук Веніамін» вона грає Есфірь — єврейську матір, яка вирішує влаштувати особисте життя свого дорослого сина і вирушає до Бобруйська за підходящою нареченою.

Постановці режисера Марфи Горвіц вже більше десяти років. Її показували в Росії, Ізраїлі, країнах Європи та Північної Америки. Однак за останні роки біографія виконавиці головної ролі суттєво змінилася.

Ахеджакова народилася в Україні, ще у 2014 році виступила проти російської агресії, підтримувала українських політв’язнів, а після 24 лютого 2022 року не відмовилася від своєї позиції. У 2023 році вона покинула театр, у якому працювала з 1977-го.

Подивитися вільні місця і купити квитки на «Мій онук Веніамін» з Лією Ахеджаковою в Ізраїлі

Про виставу та обставини, які привели актрису на міжнародну гастрольну сцену, розповідає автор НАновостей Олександр Хмельницький.

Народилася в Дніпрі, виросла в театральній сім’ї

Лія Меджидівна Ахеджакова народилася 9 липня 1938 року в Дніпропетровську — нинішньому українському Дніпрі. Її дитинство пройшло в Майкопі, на Північному Кавказі. Батьки були пов’язані з театром, і майбутня актриса з ранніх років знала його зсередини.

У 1962 році вона закінчила ГІТІС — Державний інститут театрального мистецтва в Москві. Працювала в Московському театрі юного глядача, а в 1977 році перейшла в «Современник», один з найбільш відомих московських драматичних театрів.

Мільйони глядачів знають її за фільмами Ельдара Рязанова. У «Іронії долі, або З легким паром!» вона зіграла Таню, подругу Наді; у «Службовому романі» — секретарку Верочку, яка вчить сувору начальницю розбиратися в моді та стосунках. Були також «Гараж», «Небеса обітовані», «Старі клячі», «Зображуючи жертву» та десятки інших робіт.

Український зв’язок Ахеджакової не обмежувався місцем народження. Разом з Богданом Ступкою вона грала у виставі Валерія Фокіна «Старосвітська любов» за мотивами гоголівських «Старосвітських поміщиків». Ступка виконував роль Афанасія Івановича, Ахеджакова — Пульхерії Іванівни. Їх сценічний дует став однією з головних особливостей постановки.

Минуло багато років, і актриса відкрито висловлювалася про події в сучасній Україні.

Україна: позиція, яку Ахеджакова зайняла задовго до 2022 року

Під час Євромайдану 2013–2014 років Ахеджакова публічно говорила про повагу до українців, які вийшли на масові протести. У березні 2014 року, після початку російської інтервенції в Криму, вона приєдналася до звернення російських кінематографістів проти військового втручання в справи України.

Пізніше актриса прямо заявляла, що Крим належить Україні.

У 2015 році Ахеджакова виступила на підтримку української льотчиці Надії Савченко, яка тоді перебувала в російському ув’язненні. У 2018-му захищала українського режисера Олега Сенцова, засудженого в Росії за звинуваченням у тероризмі і звільненого в ході обміну утримуваними особами в 2019 році.

Ці заяви звучали задовго до повномасштабного вторгнення. Ахеджакова не була політиком і не займала державних посад. Вона використовувала власну відомість, щоб публічно говорити про те, що відбувається.

21 лютого 2022 року, ще до початку повномасштабної війни, актриса підписала колективне антивоєнне звернення представників російської інтелігенції. Після 24 лютого її позиція не змінилася.

Для відомої російської актриси, яка десятиліттями працювала в державних театрах, наслідки незабаром стали цілком конкретними.

Як Ахеджакова втратила «Современник»

Восени 2022 року «Современник» скасував покази вистави «Перший хліб» за участю Ахеджакової. До цього постановка піддалася критиці та скаргам з боку провладної організації «Офіцери Росії».

У грудні того ж року в Санкт-Петербурзі скасували запланований на січень показ «Мого онука Веніаміна».

8 лютого 2023 року керівництво «Современника» зняло з репертуару «Гру в джин» — останню виставу, в якій ще брала участь Ахеджакова.

За словами актриси, директор театру Юрій Кравець пояснив рішення численними гнівними листами та рекомендаціями московського Департаменту культури. Сам театр публічно не називав її антивоєнні виступи офіційною причиною скасування.

Для актриси це означало, що після 46 років роботи в «Современнику» у неї більше не залишилося можливості вийти на його сцену.

10 березня 2023 року вона опублікувала лист, у якому прощалася з театром. Зокрема, Ахеджакова написала: «Я не встигла попрощатися з моєю сценою».

5 квітня 2023 року трудові відносини з «Современником» припинилися. Офіційне формулювання — звільнення за власним бажанням. Але заява була написана вже після того, як актрису фактично залишили без вистав.

Тоді їй було 84 роки.

П’ятнадцять тисяч листів для Лії

Рішення театру викликало реакцію далеко за межами Росії.

Режисер Кирило Серебренников, з яким Ахеджакова працювала у фільмі «Зображуючи жертву», разом з «Новою газетою» організував акцію «Листи для Лії».

Глядачів закликали надсилати актрисі слова підтримки. За три тижні надійшло понад 15 тисяч листів з Росії та інших країн. Їх роздрукували, зібрали і передали Ахеджаковій.

У своєму відповідному зверненні вона дякувала людям, багато з яких були їй незнайомі. Для глядачів це була можливість сказати актрисі те, чого вони не могли висловити після вистави, знятої з репертуару.

Історія отримала продовження. Без постійної московської сцени Ахеджакова почала активніше брати участь у міжнародних гастролях.

Український прапор після вистави в Німеччині

Влітку 2023 року ім’я Ахеджакової знову з’явилося в політичних новинах — цього разу через епізод, безпосередньо пов’язаний з «Моїм онуком Веніаміном».

27 червня після виступу в німецькому Бремені актриса опинилася на сцені з українським прапором. Фотографії поширилися в інтернеті.

У Росії на неї поскаржився громадський активіст Віталій Бородін, після чого стало відомо про перевірку МВС за статтею про «дискредитацію» російської армії.

Сама Ахеджакова пояснювала те, що сталося, інакше. За її словами, український прапор несподівано передали їй разом з квітами, і спочатку вона навіть не зрозуміла, що тримає в руках. Актриса назвала те, що сталося, провокацією.

Достовірних підстав стверджувати, що вона заздалегідь організувала цю сценічну акцію, немає. Водночас її багаторічна публічна підтримка України підтверджується численними виступами та заявами, не пов’язаними з цим епізодом.

Нова роль у 86 років — і знову Ізраїль

Після відходу з «Современника» Ахеджакова не завершила кар’єру. Вона продовжувала грати «Мого онука Веніаміна» на міжнародних гастролях.

У березні 2024 року виставу показували в Торонто, Нью-Йорку, Чикаго, Маямі та Бостоні. Постановка залишалася затребуваною у російськомовної театральної публіки.

А на початку 2025 року відбулася нова прем’єра.

У Єревані режисер Борис Павлович представив виставу «Веди свій плуг по кістках мерців» за романом польської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури Ольги Токарчук.

Ахеджакова зіграла головну героїню — Янину Душейко, літню жінку, яка живе серед гір і лісів і намагається розібратися в загадкових смертях. У постановці також брали участь Олександр Феклістов, Муся Тотібадзе, Марія Кроль і Гліб Ромашевський.

У квітні 2025 року виставу привезли до Ізраїлю. Її показували в Ашкелоні, Хайфі, Петах-Тікві та Тель-Авіві.

Історія Ахеджакової не єдина серед російських артистів, які після початку війни опинилися за межами звичних театральних майданчиків. НАновости раніше розповідали про гастролі Олександра Філіппенка в Ізраїлі — актора, який також публічно засудив російське вторгнення в Україну.

«Мій онук Веніамін»: єврейська мати, яка вирішила все за сина

Для січневих гастролей 2027 року Ахеджакова повертається до ролі Есфірі — героїні п’єси Людмили Уліцької.

П’єса була написана наприкінці 1980-х років. За інформацією організаторів, Уліцька з самого початку уявляла в образі головної героїні саме Ахеджакову. Але сценічна постановка Марфи Горвіц з’явилася значно пізніше — її прем’єра відбулася в липні 2015 року.

Есфірь виросла в єврейському середовищі старого Бобруйська. Вона зберегла уявлення своєї молодості про сім’ю, походження, шлюб і материнський обов’язок. Для неї майбутнє сина — занадто серйозне питання, щоб дозволити йому самостійно обирати дружину.

Вона вирушає до Бобруйська і привозить дівчину з сім’ї, яку вважає підходящою. Однак з’ясовується, що уявлення матері про правильний шлюб зовсім не збігаються з життям молодих людей.

Поруч з Есфір’ю — інші персонажі, кожен зі своїм минулим і своїми уявленнями про щастя. Важливе місце займає Ліза, добра і самотня акушерка, яку в відомій гастрольній версії постановки грала Олександра Іслентьєва.

Сам син Есфірі, Льова, навколо якого будується значна частина конфлікту, у цій постановці навіть не з’являється перед глядачами. Про нього говорять, його долю обговорюють і за нього намагаються приймати рішення. А в назві вже присутній ще не народжений онук Веніамін — майбутнє покоління, про яке всі піклуються заздалегідь.

Це комедія з впізнаваними сімейними ситуаціями, але її зміст не вичерпується конфліктом владної матері і дорослого сина.

Бобруйськ і світ східноєвропейського єврейства

Бобруйськ — місто в сучасній Білорусі, історично пов’язане з великою єврейською громадою.

За даними ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем», наприкінці XIX століття в Бобруйську жили близько 21 тисячі євреїв — приблизно 60% населення міста. У січні 1939 року єврейське населення становило 26 703 особи, або 31,7% жителів.

У місті існували єврейські школи, культурні та громадські установи. Ідиш використовувався в освіті і навіть у роботі однієї з судових інстанцій.

Після німецької окупації в червні 1941 року євреї Бобруйська зазнали переслідувань, були зігнані в гетто і масово знищені. Основні акції вбивств відбулися восени 1941 року.

Ця історія допомагає зрозуміти світ Есфірі. Вона належить до покоління, для якого традиції, сімейні зв’язки, уявлення про походження і шлюб були пов’язані з життям східноєвропейських єврейських громад.

У виставі мова не йде про документальне відтворення Голокосту. Але пам’ять про зниклий світ присутня за зовні побутовим конфліктом. Саме тому комічні ситуації в п’єсі можуть сусідити з трагічними спогадами.

Для ізраїльських глядачів, у сім’ях яких збереглися історії про вихідців з України, Білорусі та інших регіонів Східної Європи, цей культурний контекст цілком впізнаваний.

Чому виставу грають вже більше десяти років

Марфа Горвіц побудувала постановку на домашніх сценах, діалогах і психологічних деталях. Тут важливі розмови, сімейні сварки, несподівані зізнання, звички персонажів і вміння акторів миттєво змінювати настрій сцени.

У 2017 році «Мій онук Веніамін» отримав чотири нагороди фестивалю «Амурська осінь» у Благовєщенську.

Лію Ахеджакову відзначили за найкращу головну жіночу роль, Марфу Горвіц — за режисуру, Надію Лумпову — за роль другого плану. Четвертою нагородою став спеціальний приз журі за створення художньої постановки в антрепризному театрі.

Тоді вистава отримала високі оцінки за поєднання комедії та драми. У ній немає необхідності пояснювати кожен жарт або кожну сімейну сварку: глядач впізнає знайомі характери і стосунки.

У 2027 році Ахеджаковій буде вже 88 років. Вона повертається до Есфірі через більш ніж десятиліття після прем’єри і майже чотири роки після відходу з «Современника».

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядають ці гастролі не тільки як культурну подію. Історія актриси, яка народилася в Україні, публічно підтримала українців і продовжила театральну кар’єру після втрати московської сцени, надає січневій афіші додатковий контекст. При цьому «Мій онук Веніамін» залишається самостійною виставою про сім’ю, любов, пам’ять і право людини обирати власне життя.

«Мій онук Веніамін» в Ізраїлі: дати, міста, квитки

На січень 2027 року оголошено чотири вистави. Усі починаються о 20:00.

24 січня 2027 року, неділя — Беер-Шева

Центр сценічних мистецтв, Велика зала. Проспект Іцхак Регер, 41.

Вартість квитків: 235–405 ₪.

25 січня 2027 року, понеділок — Рішон ле-Ціон

Гехаль Меїр ле-Тарбут. Вулиця Жаботинського, 16.

Вартість квитків: 255–475 ₪.

28 січня 2027 року, четвер — Ашдод

Центр сценічних мистецтв. Вулиця Дерех а-Арец, 1.

Вартість квитків: 245–455 ₪.

30 січня 2027 року, субота — Хайфа

Театрон а-Цафон, Кір’ят-Хаїм. Вулиця Бейлінсон, 41.

Вартість квитків: 245–455 ₪.

Подивитися вільні місця і купити квитки на «Мій онук Веніамін» з Лією Ахеджаковою в Ізраїлі

Інші вистави, концерти та культурні події можна знайти на майданчику партнера проекту — sTDe | NAnews — афіша заходів Ізраїлю.

Людина може жити в Ізраїлі, але працювати з клієнтами в США, Великобританії, Німеччині, Франції, Польщі, Канаді або іншій країні. Міжнародний номер на сайті не завжди зручний для місцевих клієнтів, а покупка і постійне обслуговування кількох фізичних SIM-карт перетворюються на окрему проблему.

У такій ситуації можна підключити віртуальний номер потрібної країни. Клієнти будуть дзвонити на звичайний місцевий номер, а власник зможе приймати виклики через інтернет на смартфоні, комп’ютері, IP-телефоні або за допомогою переадресації.

Фізично перебувати в країні, номер якої підключено, зазвичай не потрібно. Однак правила залежать від конкретної держави: іноді для оформлення номера необхідно підтвердити особу, адресу або надати документи компанії.

Редакція НАновини користується сервісом Zadarma, тому ми вирішили детально і без складних технічних термінів розповісти, як працює віртуальна телефонія, кому вона дійсно може бути корисна і які обмеження необхідно перевірити до оплати номера.

Що таке віртуальний номер телефону

Віртуальний номер — це повноцінний телефонний номер, не прив’язаний до фізичної SIM-карти або одного конкретного апарату.

Він може мати код обраної країни і міста. Наприклад:

• +972 — Ізраїль;
• +1 — США або Канада;
• +44 — Великобританія;
• +49 — Німеччина;
• +33 — Франція;
• +34 — Іспанія;
• +39 — Італія;
• +48 — Польща;
• +380 — Україна;
• +995 — Грузія.

Клієнт набирає звичний для нього номер, а виклик передається через інтернет власнику номера. Для прийому дзвінків можна використовувати додаток, програму на комп’ютері, IP-телефон, хмарну АТС або переадресацію на звичайний мобільний.

Zadarma пропонує понад 30 тисяч віртуальних номерів у 110 країнах. Залежно від країни доступні міські, національні, мобільні та безкоштовні для викликаючого абонента номери.

Віртуальний номер не слід плутати з тимчасовими безкоштовними номерами, які публікуються на відкритих сайтах для отримання одного повідомлення. Це постійний номер, яким людина або компанія можуть користуватися, поки оплачується його обслуговування і дотримуються умови оператора.

Як номер працює без SIM-карти

Принцип роботи досить простий.

Користувач реєструється в сервісі, обирає країну і доступний номер, проходить необхідну перевірку і налаштовує спосіб прийому дзвінків. Після цього виклики надходять через інтернет.

Зазвичай процес виглядає так:

1. Людина обирає країну.
2. Визначає підходящий тип номера.
3. Перевіряє вартість і вимоги до документів.
4. Підключає номер.
5. Встановлює додаток на смартфон або комп’ютер.
6. Налаштовує вхідні та вихідні дзвінки.
7. За необхідності підключає переадресацію або хмарну АТС.

Для роботи додатка потрібен стабільний Wi-Fi або мобільний інтернет. Якщо інтернет недоступний або працює нестабільно, виклики можна направляти на звичайний телефонний номер. Zadarma офіційно підтримує прийом дзвінків через додатки і IP-телефони, переадресацію, власну хмарну АТС і сторонні серверні АТС.

Виходить, що один смартфон може одночасно використовуватися для особистої SIM-карти і одного або кількох віртуальних робочих номерів.

Номери яких країн можна підключити

Zadarma надає номери в 110 країнах. Це не означає, що в усіх державах доступні однакові умови: десь можна обрати міський номер конкретного регіону, десь пропонується національний або мобільний номер, а в окремих країнах доступні номери формату 800.

Серед популярних напрямків:

• Ізраїль;
• США;
• Канада;
• Великобританія;
• Німеччина;
• Франція;
• Іспанія;
• Італія;
• Польща;
• Чехія;
• Австрія;
• Бельгія;
• Нідерланди;
• Швейцарія;
• Швеція;
• Норвегія;
• Фінляндія;
• Румунія;
• Болгарія;
• Греція;
• Кіпр;
• Грузія;
• Молдова;
• Україна;
• Казахстан;
• Туреччина;
• Об’єднані Арабські Емірати;
• Індія;
• Японія;
• Південна Корея;
• Сінгапур;
• Австралія;
• Нова Зеландія;
• Мексика;
• Бразилія;
• Аргентина;
• Чилі;
• Південно-Африканська Республіка.

Перед підключенням необхідно відкрити сторінку конкретної країни і перевірити, який тип номера пропонується, чи може його оформити нерезидент, які документи знадобляться і чи підтримує номер SMS.

Які типи віртуальних номерів існують

Вибір залежить від того, для чого потрібен телефон.

Міський номер

Такий номер містить код конкретного міста або регіону. Наприклад, компанія може підключити номер Тель-Авіва, Лондона, Нью-Йорка або іншого міста, навіть якщо співробітники працюють віддалено.

Міський номер підходить для сайтів, консультаційних послуг, ремонтних компаній, агентств нерухомості, клінік, інтернет-магазинів і невеликих офісів.

Національний номер

Національний номер не завжди прив’язаний до певного міста. Він може використовуватися компанією, яка працює з клієнтами по всій країні.

В Ізраїлі, наприклад, існують віртуальні національні номери з кодом +972 77. Умови підключення і вартість необхідно перевіряти безпосередньо перед замовленням.

Мобільний номер

У деяких країнах Zadarma пропонує віртуальні мобільні номери. Вони можуть підтримувати не тільки голосові виклики, але й прийом SMS.

Наприклад, ізраїльський віртуальний мобільний номер +972 55 дозволяє приймати дзвінки і SMS через додаток, переадресацію, АТС або CRM, перебуваючи за межами Ізраїлю. При цьому конкретний номер може видаватися автоматично, без можливості вибору красивої комбінації цифр.

Номер 800

Це номер, дзвінок на який зазвичай оплачує власник, а не клієнт. Такі номери використовують служби підтримки, відділи продажу і великі компанії.

Тарифи на вхідні дзвінки і доступність номерів 800 різняться залежно від країни.

Для чого потрібен номер іншої країни

Віртуальний номер вирішує не одну, а відразу кілька задач.

Робота з іноземними клієнтами

Ізраїльська компанія може підключити номер США, Великобританії, Німеччини, Франції або іншої країни. Клієнт буде дзвонити на знайомий місцевий номер, а співробітник прийме виклик в Ізраїлі.

Для закордонного клієнта такий дзвінок зазвичай зрозуміліший, ніж виклик на незнайомий міжнародний номер.

Однак іноземний телефонний номер сам по собі не означає, що компанія зареєстрована або має фізичний офіс у відповідній країні. На сайті необхідно чесно вказувати фактичне місцезнаходження і юридичні дані бізнесу.

Переїзд в іншу країну

Після переїзду людина може продовжувати працювати зі своїми колишніми клієнтами. Наприклад, фахівець живе в Ізраїлі, але приймає дзвінки з Німеччини, Польщі, Великобританії, України, Канади або США.

Клієнтам не обов’язково повідомляти новий іноземний мобільний номер: вони продовжують дзвонити на звичний номер своєї країни.

Окремий номер для роботи

Багато підприємців публікують особистий мобільний номер на сайті, в соціальних мережах та рекламних оголошеннях. В результаті робочі дзвінки змішуються з особистими, а номер потрапляє в численні бази.

Віртуальний номер дозволяє розділити комунікацію:

• особисті дзвінки надходять на звичайну SIM-карту;
• робочі — в окремий додаток;
• в неробочий час вмикається голосове повідомлення;
• пропущені звернення зберігаються в статистиці;
• за необхідності розмови записуються.

Робота під час поїздок

Віртуальний номер не прив’язаний до однієї SIM-карти та однієї держави. Якщо людина тимчасово виїхала з Ізраїлю, вона може продовжувати приймати робочі дзвінки через інтернет.

Головна умова — наявність стабільного підключення до мережі.

Робота кількох співробітників

Один номер можна підключити не тільки до однієї людини. За допомогою хмарної АТС виклики розподіляються між співробітниками, відділами або філіями.

Наприклад, спочатку дзвінок надходить менеджеру, потім — другому співробітнику, а якщо ніхто не відповів, направляється на голосову пошту.

Віртуальний номер Ізраїлю

Для читачів НАновини особливо актуальні кілька сценаріїв:

• ізраїльський номер для компанії, співробітники якої знаходяться за кордоном;
• другий номер для бізнесу без другої SIM-карти;
• окремий номер для сайту або реклами;
• номер +972 для прийому дзвінків з Ізраїлю;
• номер Тель-Авіва або іншого регіону;
• мобільний номер з можливістю прийому SMS;
• загальний номер для кількох співробітників.

Zadarma пропонує для Ізраїлю міські, національні, мобільні та безкоштовні номери. Вхідні виклики можна приймати через додатки для смартфонів і комп’ютерів, переадресацію, хмарну АТС або CRM.

Для підключення ізраїльського номера можуть знадобитися паспорт або посвідчення особи, поточна адреса або реєстраційні документи компанії. Точний список залежить від типу обраного номера.

Тому не можна заздалегідь обіцяти, що будь-який номер +972 підключається миттєво і без перевірки.

Номери США, Канади та країн Європи

Для бізнесу особливо затребувані американські, канадські та європейські номери.

Номер США

Американський номер може бути корисним компанії, що працює з клієнтами в США, інтернет-проекту, консультанту або віддаленому спеціалісту.

Залежно від пропозиції можна підключити міський, мобільний або безкоштовний номер. Американські мобільні номери Zadarma дозволяють приймати дзвінки та SMS через додаток, переадресацію, АТС та CRM. Активація проводиться після перевірки наданих даних.

Номер Великобританії

Британський номер +44 можна підключити до комп’ютера, смартфона, IP-телефону, офісної АТС або іншого пристрою з підтримкою SIP. Виклики також можна переадресувати на звичайний номер.

Номери Німеччини, Франції, Польщі, Іспанії та Італії

Європейські номери підходять компаніям, які:

• продають послуги в кількох країнах;
• консультують іноземних клієнтів;
• приймають замовлення через сайт;
• організували віддалену службу підтримки;
• хочуть використовувати окремі номери для різних ринків;
• аналізують ефективність реклами по регіонах.

Необхідно враховувати, що європейські держави можуть встановлювати різні правила оформлення номерів. Для деяких міських номерів потрібно підтвердити адресу або зв’язок з відповідним регіоном.

Один телефон — кілька робочих номерів

Для використання віртуального номера не обов’язково купувати другий смартфон.

На одному пристрої можуть одночасно працювати:

• особиста SIM-карта;
• віртуальний ізраїльський номер;
• номер США;
• європейський номер;
• загальний номер компанії.

Це зручно для адвокатів, ріелторів, консультантів, маркетологів, власників інтернет-магазинів, ремонтних компаній, туристичних агентств та інших спеціалістів.

При вхідному дзвінку додаток показує, на який віртуальний номер зателефонував клієнт. Співробітник розуміє, до якого ринку або проекту відноситься звернення.

Розділення номерів також дозволяє використовувати різні привітання, робочі графіки та правила переадресації.

Як редакція НАновини використовує Zadarma

Редакція НАновини користується сервісом Zadarma для віртуальної телефонії. Саме тому ми розглядаємо його не як абстрактну рекламну платформу, а як практичний інструмент для людей і компаній, що працюють між кількома країнами.

Сервіс може бути корисним, коли необхідно:

• приймати дзвінки через інтернет;
• відокремити робочий номер від особистого;
• зберегти доступність під час поїздок;
• підключити номер іншої країни;
• направити виклики кільком співробітникам;
• записувати та аналізувати робочі розмови;
• інтегрувати дзвінки з CRM.

При цьому віртуальна телефонія вимагає початкового налаштування, а якість розмови залежить від інтернет-з’єднання. Перед підключенням також важливо перевірити вартість дзвінків, документи та підтримку SMS для обраного номера.

Як підключити номер Zadarma

Спочатку необхідно зареєструвати аккаунт і вибрати країну. Потім слід відкрити сторінку потрібного типу номера і уважно вивчити умови.

Зареєструватися і подивитися доступні напрямки можна за партнерським посиланням НАновини:

https://zadarma.com/en/?ref=23b32c008f2740949f1ac024ef29097f

Після реєстрації порядок дій зазвичай наступний:

1. Вибрати країну.
2. Вибрати міський, національний, мобільний або безкоштовний номер.
3. Перевірити плату за підключення та щомісячне обслуговування.
4. Уточнити вартість вхідних та вихідних дзвінків.
5. Перевірити можливість прийому SMS.
6. Завантажити документи, якщо вони необхідні.
7. Підключити номер.
8. Встановити додаток.
9. Налаштувати прийом дзвінків.
10. За необхідності підключити хмарну АТС та переадресацію.

Не варто вибирати номер виключно за низькою ціною. Іноді більш дешевий варіант не підтримує SMS, вимагає підтвердження місцевої адреси або має обмеження по використанню.

Як приймати дзвінки на смартфоні та комп’ютері

Zadarma дозволяє приймати виклики кількома способами.

Додаток для смартфона

Додаток можна встановити на Android або iPhone. Після авторизації віртуальний номер працює через Wi-Fi або мобільний інтернет.

Це найбільш простий варіант для одного користувача.

Програма для комп’ютера

Дзвінки можна приймати на комп’ютері з гарнітурою. Такий варіант підходить консультантам, операторам підтримки та співробітникам, які більшу частину робочого дня проводять за комп’ютером.

IP-телефон

В офісі можна встановити звичний настільний апарат, який підключається не до звичайної телефонної лінії, а до інтернету.

Переадресація

Якщо людина не хоче використовувати додаток або тимчасово залишилася без інтернету, дзвінки можна переадресувати на звичайний мобільний або стаціонарний номер.

Необхідно пам’ятати, що сама переадресація може тарифікуватися як вихідний дзвінок від віртуального номера до номера призначення.

Хмарна АТС

Для команди краще використовувати хмарну АТС. Вона дозволяє розподіляти виклики між співробітниками та додавати бізнес-функції, які недоступні звичайній SIM-карті.

Що таке хмарна АТС

Хмарна АТС — це віртуальна телефонна система компанії. Для неї не потрібно купувати та встановлювати фізичну офісну станцію.

За допомогою АТС можна:

• підключити кілька співробітників;
• призначити внутрішні номери;
• налаштувати голосове привітання;
• створити меню «натисніть 1, щоб зв’язатися з відділом продажів»;
• розподіляти дзвінки по черзі;
• переводити виклик іншому співробітнику;
• встановити робочий час;
• включити голосову пошту;
• записувати розмови;
• дивитися статистику;
• підключити CRM.

Хмарна АТС Zadarma підтримує переадресацію, запис розмов, чергу дзвінків, утримання виклику та аналіз телефонної активності.

Це особливо корисно компаніям, співробітники яких працюють з дому, знаходяться в різних містах або навіть в різних країнах.

Запис розмов і статистика

Запис дзвінків допомагає відновлювати домовленості, контролювати якість консультацій та розбирати спірні ситуації.

У Zadarma записи можна прослуховувати через розділ статистики хмарної АТС. Вони зберігаються в хмарі, а важливі розмови можна зберегти окремо.

Перед включенням запису необхідно перевірити законодавство країни, в якій знаходяться учасники розмови. В деяких юрисдикціях співрозмовника необхідно заздалегідь повідомляти про запис.

Для цього можна додати автоматичне голосове повідомлення перед з’єднанням зі співробітником.

Статистика дозволяє побачити:

• кількість вхідних і вихідних дзвінків;
• пропущені виклики;
• тривалість розмов;
• час очікування;
• співробітника, який прийняв дзвінок;
• джерело звернення при використанні коллтрекінгу.

Інтеграція телефонії з CRM

При інтеграції з CRM співробітник може бачити картку клієнта під час вхідного дзвінка, здійснювати виклики одним натисканням і зберігати історію спілкування.

Залежно від використовуваної системи доступні:

• автоматичне відкриття картки клієнта;
• збереження дати і тривалості дзвінка;
• прикріплення запису розмови;
• створення нового контакту;
• розподіл клієнтів між менеджерами;
• статистика роботи співробітників.

Zadarma пропонує інтеграції з різними CRM і сервісами. Наприклад, інтеграція з Bitrix24 підтримує дзвінки в один клік, відкриття картки клієнта, записи розмов і повну статистику викликів.

Чи можна приймати SMS

Можливість прийому SMS залежить від країни і конкретного типу номера.

SMS підтримують не всі міські, національні та мобільні номери. В деяких випадках функцію необхідно активувати окремо, підтвердити особу і оплатити номер одразу за встановлений мінімальний період.

Офіційні умови Zadarma передбачають прийом повідомлень через:

• додаток для Android;
• додаток для iOS;
• програму для Windows;
• електронну пошту;
• особистий кабінет;
• деякі месенджери;
• CRM та інтегровані сервіси.

На сторінці тарифів окремо зазначено, що прийом SMS доступний тільки для мобільних номерів певних країн. Для активації може знадобитися підключення номера мінімум на три місяці і завантаження посвідчення особи. При цьому сервіс не гарантує отримання повідомлень від іноземних відправників.

Тому перед оплатою необхідно відкрити умови конкретного номера і переконатися, що він дійсно підтримує потрібний вид повідомлень.

Чи підходить віртуальний номер для WhatsApp і Telegram

Це одне з найбільш поширених питань, але дати універсальну гарантію неможливо.

Деякі віртуальні номери приймають коди реєстрації WhatsApp, WhatsApp Business, Telegram та інших платформ. Однак самі платформи можуть обмежувати використання VoIP-номерів, змінювати правила перевірки або відмовлятися відправляти код на певні діапазони.

Навіть наявність функції SMS не означає, що на номер обов’язково прийде повідомлення від банку, державного сервісу або месенджера.

Тому віртуальний номер краще вибирати насамперед для дзвінків і ділового зв’язку. Можливість реєстрації в конкретному додатку слід розглядати як окрему функцію, яку необхідно перевіряти перед покупкою.

Zadarma публікує інструкції щодо використання віртуальних номерів для WhatsApp Business, але також вказує на необхідність вибрати відповідний номер і надати запитувані документи.

Не можна обіцяти читачеві, що будь-який номер Zadarma гарантовано підійде для WhatsApp, Telegram, банківського кабінету або двофакторної авторизації.

Які документи можуть знадобитися

Віртуальний номер не можна вважати повністю анонімним інструментом.

Вимоги встановлюються операторами і законодавством країни. Залежно від напрямку можуть запитати:

• паспорт;
• посвідчення особи;
• фотографію власника;
• підтвердження домашньої адреси;
• документи про реєстрацію компанії;
• адресу офісу;
• доказ зв’язку з обраним містом або регіоном;
• опис передбачуваного використання номера.

Для одних номерів достатньо пройти звичайну перевірку особи. Інші доступні тільки резидентам, компаніям або людям, які мають адресу у відповідній країні.

До оплати важливо уважно прочитати умови підключення. Якщо потрібний документ відсутній, номер можуть не активувати.

Скільки коштує віртуальний номер

Єдиної ціни немає. Вартість залежить від:

• країни;
• міста;
• типу номера;
• мобільного або стаціонарного діапазону;
• можливості прийому SMS;
• терміну оплати;
• обраного тарифного плану;
• кількості співробітників;
• додаткових функцій.

Витрати можуть включати:

• разову плату за підключення;
• щомісячну або річну абонентську плату;
• вихідні дзвінки;
• переадресацію;
• вхідні виклики на номери 800;
• зберігання записів;
• додаткові робочі місця;
• додаткові номери.

На офіційних сторінках Zadarma ціни відображаються окремо для кожної країни і типу номера. Деякі номери підключаються без разової плати, але це не означає, що їх подальше використання буде повністю безкоштовним.

Перед замовленням необхідно розрахувати не тільки вартість самого номера, але і передбачувану кількість дзвінків.

Переваги віртуального номера

До основних переваг належать:

• не потрібна фізична SIM-карта;
• можна підключити номер іншої країни;
• дзвінки приймаються з будь-якої точки з інтернетом;
• один смартфон може обслуговувати кілька номерів;
• особистий і робочий зв’язок розділяються;
• номер не залежить від одного пристрою;
• можна підключити кількох співробітників;
• доступні переадресація і голосове меню;
• можна записувати і аналізувати дзвінки;
• можлива інтеграція з CRM;
• номер зручно використовувати під час поїздок;
• компанія може створити локальний канал зв’язку для іноземних клієнтів.

Недоліки та обмеження

Віртуальна телефонія підходить не всім. Необхідно враховувати наступне:

• якість розмови залежить від інтернету;
• початкова настройка може здатися незвичною;
• не всі номери підтримують SMS;
• отримання кодів банків та месенджерів не гарантується;
• для деяких країн потрібні додаткові документи;
• переадресація може оплачуватися окремо;
• тарифи різняться за напрямками;
• номери 800 можуть мати платні вхідні дзвінки;
• віртуальний номер не замінює звичайний мобільний зв’язок в екстрених ситуаціях;
• іноземний номер не створює юридичної присутності компанії;
• порушення правил сервісу або законодавства може призвести до відключення номера.

Кому підходить Zadarma

Сервіс може бути корисним:

• підприємцям;
• фрілансерам;
• адвокатам;
• ріелторам;
• консультантам;
• власникам інтернет-магазинів;
• ремонтним та сервісним компаніям;
• туристичним агентствам;
• міжнародним проектам;
• віддаленим командам;
• службам підтримки;
• людям, які живуть між кількома країнами;
• компаніям, яким потрібні окремі номери для різних ринків.

Zadarma може виявитися надмірною для людини, якій потрібен лише один код підтвердження або тимчасовий номер на кілька хвилин. Для таких завдань постійна віртуальна телефонія зазвичай не призначена.

Що перевірити перед підключенням

До оплати номера варто відповісти на кілька питань:

1. Потрібен номер для дзвінків чи також для SMS?
2. Який код країни та міста необхідний?
3. Чи може номер оформити нерезидент?
4. Які документи знадобляться?
5. Скільки коштує підключення?
6. Яка щомісячна плата?
7. Чи оплачуються вхідні дзвінки?
8. Скільки коштують вихідні дзвінки?
9. Чи тарифікується переадресація?
10. Чи можна підключити кількох співробітників?
11. Чи потрібен запис розмов?
12. Чи підтримується використовувана CRM?
13. Чи є обмеження для WhatsApp або Telegram?
14. Що станеться з номером при несвоєчасній оплаті?

Такий підхід допоможе уникнути ситуації, коли недорогий номер виявляється непридатним для конкретного завдання.

Віртуальний номер — це інструмент, а не чарівне рішення

Віртуальний номер дозволяє жити в одній країні, працювати з клієнтами в інших державах і приймати дзвінки через інтернет без кількох фізичних SIM-карт.

Він може стати окремим робочим номером, телефонною лінією міжнародного проекту або основою повноцінної хмарної АТС з кількома співробітниками, записом дзвінків і CRM.

При цьому перед підключенням необхідно уважно перевірити умови обраної країни, підтримку SMS, вимоги до документів, вартість переадресації та правила сторонніх сервісів.

Редакція НАновости користується Zadarma і розглядає віртуальну телефонію як зручний практичний інструмент для міжнародного зв’язку. Однак вибір конкретного номера повинен залежати не від реклами, а від завдань користувача.

Подивитися доступні країни, номери та умови підключення можна за партнерським посиланням НАновости:

https://zadarma.com/en/?ref=23b32c008f2740949f1ac024ef29097f

Це партнерське посилання. Якщо читач зареєструється і почне користуватися сервісом, редакція НАновости може отримати винагороду. Перехід за посиланням не змінює опубліковані на сайті Zadarma тарифи для користувача.

Автор: Редакція НАновин

Автор фотографії написала українською: «Ось такі в Ізраїлі є автобуси! Дякую Тобі Боже за Твій народ» (Ось такі в Ізраїлі є автобуси! Дякую Тобі Боже за народ Твій). Ми зупинилися на знімку, потім відкрили сторінку перевізника, офіційний сайт, старі публікації Facebook — і в результаті замість однієї красивої фотографії отримали досить цікаву історію ізраїльської компанії, якій, схоже, є що запропонувати і підприємствам, і організаторам заходів, і туристичним групам.

Одразу скажемо, чому вирішили розповісти про Polly Tour не тільки через тризуб. У компанії виявився серйозний набір саме замовних перевезень: регулярні маршрути для організацій, доставка співробітників, автобуси для конференцій і корпоративних днів, туристичні групи, весілля, екскурсії, Бен-Гуріон, машини для пасажирів з обмеженою мобільністю. Це вже історія не про символ на автобусі, а про послугу, яка багатьом в Ізраїлі реально потрібна.

Розділ для ізраїльського читача варто краще зробити глибше — щоб читачу було зрозуміло, що на автобусах Polly Tour стоять не просто «українські кольори», а символи з історією задовго до появи сучасної незалежної України в 1991 році.

Синій, жовтий і тризуб: що означають символи на автобусах Polly Tour

Автобуси Polly Tour помітні здалеку: в оформленні парку багато синього і жовтого, а на частині машин над лобовим склом розміщено золотий тризуб. Сьогодні таке поєднання практично однозначно асоціюється з Україною, але і кольори, і сам знак з’явилися в українській символіці задовго до проголошення незалежності сучасної України в 1991 році.

Найпоширеніше сучасне пояснення кольорів прапора дуже просте: синій — небо, жовтий — пшеничне поле. Саме так поєднання часто сприймається сьогодні. Однак це скоріше популярне символічне тлумачення, а не значення, закріплене законом. Постанова Верховної Ради, якою було затверджено сучасний державний прапор, визначає кольори і пропорції полотнища, але не встановлює офіційної розшифровки «небо і пшениця».

Самі синій і жовтий в символіці земель сучасної України з’явилися значно раніше. Український інститут національної пам’яті вказує на поєднання блакитного фону і золотих або жовтих зображень ще в середньовічній геральдиці. Наприклад, з Галицьким князівством пов’язується золотий лев на синьому полі. Пізніше, особливо в XVII–XVIII століттях, у козацьких полкових і сотенних знаменах зустрічалися блакитні полотнища з жовтими або золотими хрестами, зірками, зброєю і зображеннями святих.

Але саме як українські національні кольори синьо-жовте поєднання закріпилося набагато пізніше — під час європейської «Весни народів» 1848 року. У червні того року такий прапор підняли над ратушею Львова. Після цього синьо-жовті знамена все частіше використовували українські організації і учасники національних заходів у Галичині, Буковині і Закарпатті. На територіях Російської імперії їх відкрите використання поширилося після революції 1905–1907 років.

У 1917 році синьо-жовтий прапор вже масово використовувався українським рухом. Під такими знаменами проходили багатотисячні українські демонстрації в Києві і Петрограді, а влітку 1917 року під синьо-жовтим прапором вирушив на фронт український полк імені Богдана Хмельницького. Українські прапори почали піднімати і на окремих кораблях Чорноморського флоту.

У період Української Народної Республіки кольори перетворилися вже з національного знака в елемент державної символіки. У січні 1918 року синьо-жовте полотнище було закріплено в законодавстві УНР про флот. У документах української влади 1918 року використовувався саме порядок, знайомий нам сьогодні: синя або блакитна смуга зверху, жовта знизу. Синьо-жовта символіка зберігалася і при Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, використовувалася Директорією УНР, а в листопаді 1918 року синьо-жовтий прапор був оголошений державним прапором Західно-Української Народної Республіки.

Після встановлення радянської влади ця символіка вже не була державним прапором Української РСР і в СРСР її публічне використання переслідувалося. Синьо-жовтий прапор продовжував існувати в українській еміграції і різних рухах, пов’язаних з ідеєю української незалежності. Наприкінці радянського періоду він знову став масово з’являтися публічно. Вже після проголошення незалежності України Верховна Рада 28 січня 1992 року офіційно затвердила державним прапором полотнище з двох рівних горизонтальних смуг: синьої зверху і жовтої знизу.

З тризубом історія ще давніша.

Те, що сьогодні називається тризубом, походить від князівських знаків династії Рюриковичів часів Русі. Особливо відомий знак князя Володимира Великого, який правив Києвом наприкінці X — на початку XI століття. Подібні знаки зустрічалися на князівських монетах і інших предметах того періоду. При цьому історики не мають єдиного безспірного відповіді, що спочатку зображав цей знак: існує кілька інтерпретацій його форми і походження. Тому правильніше говорити не про доведене давнє значення слова «тризуб», а про князівський знак, який значно пізніше отримав цю назву і сучасне державне значення.

До нього повернулися під час української революції початку XX століття. Вже 6 січня 1918 року знак Володимира з’явився на першій випущеній УНР банкноті номіналом 100 карбованців, створеній художником Георгієм Нарбутом. А 25 лютого 1918 року Мала Рада офіційно затвердила «знак Київської Держави часів Володимира Святого» гербом Української Народної Республіки. 22 березня були затверджені розроблені Василем Кричевським зображення великого і малого гербів УНР.

Вибір був не випадковим. Керівники УНР таким чином підкреслювали історичну спадкоємність нової української державності від середньовічної Русі. Тризуб використовувався на державних печатках, документах, грошах і інших офіційних атрибутах. При гетьмані Скоропадському він також не зник з державної геральдики, а після втрати української державності продовжував використовуватися урядом УНР в еміграції.

Після відновлення незалежності сучасна Україна повернула обидва історичних символи. 28 січня 1992 року був офіційно затверджений синьо-жовтий державний прапор, а 19 лютого 1992 року Верховна Рада затвердила золотий тризуб на синьому щиті як малий Державний герб України і головний елемент майбутнього великого державного герба.

Тому оформлення автобусів Polly Tour виглядає особливо характерно. Тут одночасно присутні два впізнаваних українських символи: поєднання синього і жовтого, яке має багатовікові геральдичні корені і стало національним у XIX столітті, і тризуб, що походить від князівських знаків Київської Русі і офіційно використовувався українською державністю ще в 1918 році.

Polly Tour працює не вчора: що вдалося перевірити

На своєму офіційному сайті Polly Tour пише, що працює в Ізраїлі більше 20 років і обслуговує приватних клієнтів, бізнес і установи. Компанія базується насамперед у центрі країни, але виконує перевезення по всьому Ізраїлю.

Ми полізли перевіряти історію самі.

Найстаріший пост офіційної Facebook-сторінки, який вдалося знайти, датований 5 листопада 2014 року. Вже тоді Polly Tour пропонувала перевезення по всій країні на нових автобусах. У червні 2015 року на сторінці з’являється великий синьо-жовтий автобус, потім такі машини регулярно видно на фотографіях 2016, 2017 і 2018 років.

А 9 грудня 2016 року на одному з опублікованих компанією автобусів вже чітко видно український тризуб над лобовим склом. На тій же публікації відзначено Alex Polykov. Пізніше в історії Polly Tour з’являється Kosta Polykov: у 2022 році він розміщував від імені перевізника оголошення про пошук водія.

У нас знайшлася і ще більш наочна фотографія. На борту одного з автобусів Polly Tour прямо нанесені два контактних імені і номери:

Kosta — 052-……..
Alex — 053-……..

Поруч — назва Polly Tour / פולי תור. У старих публікаціях сторінки ми також бачимо Alex Polykov і Kosta Polykov, тому їх безпосередній зв’язок з роботою перевізника сумнівів практично не викликає.

Є тут і цікава деталь, яку важко не помітити: Polykov — прізвище, а компанія називається Polly Tour. Ми не запитували у представників перевізника, чи дійсно назва Polly Tour утворена від прізвища Polykov, і тому стверджувати це як встановлений факт не можемо. Але схожість назви з прізвищем людей, багато років пов’язаних з компанією, виглядає досить очевидним, щоб звернути на нього увагу.

Хто саме з них є або був власником бізнесу, за одними публікаціями Facebook і написами на автобусі встановлювати теж було б неправильно. Зате абсолютно точно можна сказати інше: Kosta і Alex були не випадковими людьми поруч з Polly Tour, а її багаторічними контактними особами — їх імена і телефони компанія наносила безпосередньо на свої автобуси.

При цьому нинішня юридична особа פולי תור בע”מ / Polly Tour Ltd., №516448453 зареєстрована 11 серпня 2021 року і має статус діючої приватної ізраїльської компанії. Юридична адреса в реєстрових даних — Бейт-Ар’є.

Тут немає протиріччя. Ізраїльський бізнес цілком може багато років працювати в одній організаційній формі, а потім зареєструвати нове ТОВ. Але тому ми розділяємо два твердження: сама Polly Tour говорить про більш ніж 20-річний досвід; незалежно простежувана нами публічна історія компанії підтверджується як мінімум з 2014 року.

І навіть ці дванадцять років безперервної публічної історії для невеликого приватного перевізника — вже не вчора відкрита сторінка з трьома фотографіями.

Що саме можна замовити у Polly Tour

Ось тут для організацій стає практично.

На сайті Polly Tour є окремий напрямок регулярних перевезень співробітників і організацій. Компанія пропонує як постійні маршрути, так і разові поїздки, причому на сторінці регулярних перевезень окремо перераховані підприємства, школи і денні центри. Можна погоджувати розклад, маршрут і точки посадки під конкретну організацію.

Для бізнесу є перевезення на корпоративні заходи, дні відпочинку і тімбілдингу, семінари, навчання і конференції. Тобто можна не збирати співробітників по двадцяти машинам, не думати про паркування і про те, хто після заходу буде вести назад. Компанія сама пропонує будувати маршрут з кількома точками збору і підганяти розклад під програму заходу.

Є окрема послуга оренди автобуса разом з водієм — від одноденної поїздки до тривалого супроводу організованої групи. У неї, за описом Polly Tour, входять підбір машини, водій, планування маршруту і логістика поїздки. Цей формат підходить компаніям, навчальним закладам, організаторам екскурсій, конференцій і групових виїздів.

Ще один великий напрямок — туризм і екскурсії. Polly Tour працює з туристичними групами, організованими групами і делегаціями, в тому числі коли автобус потрібен на кілька днів поспіль. На сторінці туристичних перевезень компанія окремо говорить про в’їзний туризм і супровід груп по Ізраїлю.

Є поїздки на екскурсії і одноденні тури: заздалегідь визначаються точки збору, зупинки і місця відвідування. Для групи можна зробити кілька точок посадки і потім розвезти пасажирів назад.

Окремо заявлені трансфери в аеропорт Бен-Гуріон для сімей і груп. Для великого колективу це іноді банально зручніше, ніж замовляти десяток таксі, особливо коли є валізи і кілька точок збору. Такий сервіс компанія відносить до своїх основних напрямків.

Є перевезення на весілля, бар- і бат-міцви, сімейні свята і корпоративні події. Для весілля, наприклад, сайт дозволяє задати маршрут туди і назад, кілька точок посадки, час повернення і проміжні зупинки.

І це той випадок, коли ізраїльська специфіка зрозуміла без довгих пояснень: весілля десь за містом, родичі їдуть з Тель-Авіва, Рішон-ле-Ціона і Петах-Тікви, паркування невідомо де, потім ще їхати вночі назад. Один правильно організований автобус іноді вирішує половину головного болю.

Від 19 до 60 пасажирів — і окремий доступний автобус

За даними Polly Tour, в парку є мінібуси до 19 пасажирів, автобуси приблизно на 55 осіб і великий автобус до 60 пасажирів. Компанія також заявляє спеціалізований доступний автобус з місцями для до десяти інвалідних візків на додаток до звичайних сидінь.

Для організацій це не дрібниця. Коли колектив складається з 45 осіб, немає сенсу оплачувати дві випадкові машини. Коли їдуть 15–18 осіб — великий автобус, навпаки, може бути надмірним. А якщо в групі є пасажир на візку, наявність реально пристосованого транспорту взагалі стає одним з перших питань при виборі перевізника.

Компанія пише, що її автобуси проходять регулярне обслуговування, а частина сторінок окремо вказує контроль транспорту з боку קצין בטיחות בתעבורה — спеціаліста/офіцера з безпеки транспорту, посада, передбачена ізраїльською системою нагляду за комерційними автопарками.

Для ізраїльтян: це не Egged і не міський автобус

Тут невеликий момент, який може бути неочевидним читачу.

Polly Tour — не оператор громадського транспорту. У нього немає міського маршруту, на який ви приходите з Rav-Kav і сідаєте на найближчій зупинці. Це замовний перевізник: підприємство, сім’я, школа, туристична група, організатор конференції або екскурсії заздалегідь домовляються про машину, час, маршрут і кількість пасажирів.

Головний ринок компанії — центр Ізраїлю, але сама Polly Tour заявляє перевезення по всій країні. На сайті є окремі сторінки по Тель-Авіву, Холону, Рішон-ле-Ціону, Лоду, Петах-Тікві, Шоаму, Хадері і іншим напрямкам.

Тому запит організації може виглядати дуже по-різному: кожен день забирати співробітників з кількох міст і привозити на підприємство; відвезти весь офіс на північ на יום גיבוש; зустріти іноземну делегацію в Бен-Гуріоні; організувати автобус для конференції; забрати гостей зі станції залізниці і повернути після весілля.

Ось під такі завдання Polly Tour і заточена.

А що з українським тризубом?

До нього все одно повертаємося, тому що саме з нього почалася ця історія.

Синьо-жовті автобуси у Polly Tour з’явилися як мінімум у 2015 році. До грудня 2016-го на одній з машин вже був український тризуб. На сучасних фотографіях офіційного сайту цей знак видно вже на кількох автобусах.

Чому власники обрали саме український герб, сама компанія на доступних нам сторінках не пояснює. Тому придумувати біографію сім’ї або оголошувати її походження ми не будемо.

Але факт залишається фактом: ізраїльський перевізник використовує український тризуб на своєму автопарку вже багато років.

Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency це добре лягає в ту частину ізраїльського життя, про яку ми розповідаємо постійно. Україна тут існує не тільки у великій політиці: є Український культурний центр в Тель-Авіві, заходи, спільноти, бізнеси і тисячі звичайних людських зв’язків.

Чому організаціям має сенс хоча б запитати пропозицію

Ми не будемо писати, що особисто протестували кожну машину Polly Tour або провели контрольну поїздку — цього не було. Тому оцінювати компанію словами «найкраща в Ізраїлі» було б рекламним шумом.

Але додати Polly Tour в список перевізників, у яких варто запитати пропозицію, ми можемо рекомендувати цілком предметно.

У бізнесу є багаторічний публічний слід, видимий автопарк, машини різної місткості, транспорт для пасажирів на візках, регулярні перевезення для організацій, туристичні і подієві маршрути і можливість працювати не тільки з одним разовим замовленням, але і з постійною логістикою підприємства. Саме цей набір має значення тому, хто реально відповідає за перевезення двадцяти, п’ятдесяти або сотні людей, а не вибирає автобус за красивою фотографією.

Для компанії ми б при запиті одразу передавали Polly Tour кількість пасажирів, міста і точки посадки, дату, час виїзду і повернення, необхідність кількох зупинок, обсяг багажу і вимоги по доступності. Тоді перевізник зможе підібрати машину і порахувати пропозицію без нескінченного обміну повідомленнями.

Зараз офіційний сайт вказує офіс HaYotzrim 6, Or Yehuda, телефон 073-8022252, e-mail Pollytour1@gmail.com. Години роботи офісу: неділя–четвер 07:30–19:30, п’ятниця і передсвяткові дні 07:30–15:00.

Подати запит можна безпосередньо через сайт компанії: там є форма з точками відправлення і призначення, датами, часом, кількістю пасажирів і додатковими зупинками.

Офіційний сайт Polly Tour — запитати перевезення

Офіційна сторінка – https://www.facebook.com/pollytour1/

А ми починали всього лише з фотографії автобуса в Facebook. Потім виявилося, що за синьо-жовтою машиною з тризубом стоїть перевізник з великим парком і досить широким набором послуг.

Тож якщо вашій компанії, організації, туристичній групі або організаторам заходу потрібен автобус в Ізраїлі — Polly Tour як мінімум варто додати в список тих, кому зателефонувати і у кого запитати розрахунок. А український тризуб над лобовим склом нехай залишається приємним бонусом до цієї історії.

Повернення до витоків: місто, де все почалося

Бучач — невелике місто на Тернопільщині, колись центр Галичини, де перепліталися українські, єврейські та польські традиції. Тут у 1888 році народився Шмуель Йосеф Агнон — майбутній класик, який став одним із творців сучасної ізраїльської літератури.
Його дитинство пройшло серед старовинних синагог, барокових костелів та річкових схилів, де кожне місце зберігало слід молитв і пісень на івриті та їдиші. Пізніше ці мотиви ожили в його книгах, а сам Бучач став своєрідним архетипом — містом пам’яті, де минуле дихає через слово.

Після еміграції до Палестини та життя в Німеччині Агнон здобув світову славу, але нитка, що з’єднувала його з Бучачем, не обірвалася. Саме тому через роки це місто знову стало центром культурного діалогу — вже в новому столітті.

Літературна резиденція імені Агнона: місто, яке вчить слухати

У 2016 році організація Українсько-єврейська зустріч (UJE) разом з Літературним центром імені Агнона створили проєкт, здатний повернути Бучачу його голос.

Так з’явилася Літературна резиденція імені Шмуеля Йосефа Агнона — простір для письменників, художників і перекладачів, які шукають у місті власні сюжети.

Тут література стає не жанром, а способом діалогу: з пам’яттю, з місцем, з людиною. Учасники — сучасні українські автори — живуть у Бучачі, досліджують архіви, зустрічаються з жителями, записують їхні історії. Кожна нова резиденція — це як дихання міста, новий шар осмислення його багатомовного минулого.

2021 рік: народження книги “Острови пам’яті”

Третій сезон резиденції, що відбувся у 2021 році, став поворотним. Тоді до Бучача приїхали Борис Херсонський, Діана Клочко та Маркіян Прохасько. Три автори з різних поколінь — лікар і поет, мистецтвознавець, молодий есеїст — писали тексти, натхненні часом, місцем і тишею.
Результатом стала книга «Острови пам’яті», видана в трьох мовних версіях.

Цей проєкт — не просто збірка есе, а жива структура пам’яті, в якій кожен текст стає островом, а разом вони утворюють архіпелаг людського досвіду.

Борис Херсонський: пам’ять як дихання

Психіатр і поет, Херсонський пише про те, що пам’ять — це не хронологія, а спосіб залишатися людиною. Його есе — про тишу Бучача, де кожна вулиця стає метафорою внутрішнього світу. Він бачить у місті живий організм, у якому пульсують сліди молитв і розмов.

Діана Клочко: місто як текст

Мистецький критик і філософ, Клочко говорить про Бучач мовою архітектури. Для неї стіни — це сторінки, а камені — літери, якими написана історія. Вона бачить у місті рукопис, списаний трьома алфавітами — кирилицею, латиницею та івритом, де все — від барокових фасадів до старих мостів — несе сенс.

Маркіян Прохасько: погляд на сучасність

Наймолодший учасник проєкту дивиться на Бучач очима спостерігача. Його есе — це тихий щоденник прогулянок: запах кави, скрип дверей, розмови на ринку. Через деталі він поєднує минуле і сьогоднішній день, доводячи, що пам’ять живе не в архівах, а в повсякденності.

Три мови — три дзеркала пам’яті

Головна особливість видання — тримовність.
Українська мова — як голос сучасності.
Англійська — як вікно у світ.
Іврит — як повернення до коренів Агнона та єврейської духовності.

Кожна мова відображає свій кут зору, але всі разом створюють цілісну картину.
Редактори і перекладачі — зокрема Анна Некрасова і Тетяна Непипенко — зробили переклади не механічно, а інтонаційно: щоб кожен текст звучав природно у своїй культурній середовищі.

Так “Острови пам’яті” стали не просто книгою, а моделлю того, як звучить Україна, коли говорить кількома мовами одночасно.

Діалог культур триває: Львівський форум 2025

Через чотири роки тема Бучача знову прозвучала на 32-му Львівському книжковому форумі.
На дискусії «Слухай, читай, розумій» Діана Клочко разом з перекладачками Анною Некрасовою (іврит) і Тетяною Непипенко (їдиш) обговорювали, як українська література вчиться звучати поруч з івритом і їдишем, не втрачаючи своєї мелодії.
Розмова стала природним продовженням книги — новим мостом між епохами і мовами.

Бучач сьогодні: місто, де пам’ять жива

Сучасний Бучач — це не музей під відкритим небом, а живий організм. Тут відновлюють стару синагогу, досліджують кладовища, проводять екскурсії та тематичні фестивалі. Місто вчиться говорити про своє багатонаціональне минуле — без ностальгії, але з повагою.

Мандрівники можуть побачити пам’ятник Агнону, барельєф на АРТ-дворі, дім його родини, старовинні вулиці, де час ніби зупинився. Кожна деталь — частина нової культурної карти, де українці та євреї знову зустрічаються.

UJE — організація, яка з’єднує історії

Проєкт Українсько-єврейська зустріч (UJE) діє з 2008 року і вже став платформою для відкритого діалогу. Його місія — повернути взаєморозуміння, показати, що українська та єврейська історії — не паралельні лінії, а переплетені нитки однієї тканини.

Завдяки UJE з’явилися десятки проєктів, виставок, фільмів і книг, у яких пам’ять — не реквієм, а життя.
«Острови пам’яті» — один із найзначніших прикладів цього підходу.

Література як форма зцілення

Книга “Острови пам’яті” показує, що культура здатна лікувати.
Вона поєднує епохи, перетворює мовчання на слово і дає голос тим, хто був забутий.
Через три мови і три авторські погляди вона повертає повагу до минулого і надію на майбутнє.

Тут немає пафосу — є дихання.
Бучач знову звучить.
І цей звук чути в Києві, Єрусалимі, Парижі та Торонто.

Шмуель Агнон — символ, який знову живе в українському контексті

Його книги — це не тільки спадщина Ізраїлю, але й частина української культурної пам’яті.
Бучач дав світу письменника, а Україна — простір, де ця спадщина може бути зрозуміла заново.
Агнон нагадує, що література — це міст, по якому можна повернутися додому, навіть через століття.

«Острови пам’яті» можна прочитати тут .

Джерела:
Матеріал підготовлено на основі публікації сайту Українсько-єврейська зустріч (UJE) — https://ukrainianjewishencounter.org/uk/ostrovi-pamyati/,
а також довідкової статті Nikk.Agency — Шмуель Агнон.

Автор: Лев Варшавський

Про запуск 29 жовтня 2026 року повідомив Єврейський національний фонд України. Офіційна назва програми — «Досвід Ізраїлю в українських реаліях: синергія психологічної підтримки, інклюзивного навчання та екологічної безпеки».

Навчання присвячене ізраїльським методикам подолання стресу, створенню безпечного та безбар’єрного шкільного середовища, а також діям педагогів у надзвичайних ситуаціях. Для українських шкіл, що працюють під час російського вторгнення, ці питання безпосередньо пов’язані з повітряними тривогами, евакуацією дітей, психологічними наслідками обстрілів та необхідністю продовжувати заняття.

Хто бере участь у програмі і чому обрано ліцей сім’ї Шрайбер

Курси відкрив генеральний директор ЄНФ-ККЛ «Євразія» Ігаль Ясинов. Він розповів про 125-річчя фонду та його проекти в Україні. З доповіддю виступила Нателла Андрющенко — директор ліцею сім’ї Шрайбер та голова педагогічної ради ЄНФ-ККЛ в Україні.

Представник міжнародної єврейської молодіжної організації «Гілель», координатор освітніх програм Юрій Сергеєв, провів лекцію про неформальну єврейську освіту. Раніше він займався освітніми та лідерськими проектами Hillel CASE.

Білоцерківський корпоративний ліцей сім’ї Шрайбер знаходиться за адресою: вулиця Павла Скоропадського, 4. Зареєстрований 4 грудня 2024 року. Згідно з українською освітньою базою АІКОМ, тут працюють 34 вчителі, навчання ведеться українською мовою, передбачені дошкільний, початковий та середній напрямки.

Школа пов’язана з американським актором Лієвом Шрайбером, відомим за серіалом «Рей Донован» та підтримкою України через платформу UNITED24. У січні 2025 року Київська обласна військова адміністрація назвала його одним з основних донорів будівництва ліцею.

У створенні закладу брали участь єврейський ліцей «Міцва-613», міжнародна освітня організація ORT Ukraine, місцева громада та благодійники. Серед засновників вказані Білоцерківська міська рада, організація «Освітні ресурси та технологічний тренінг» та фонд «Міцвот».

Нателла Андрющенко раніше керувала «Міцва-613», викладала в початковій школі, займалася єврейськими традиціями та пройшла ізраїльський курс неформальної освіти «Меламедія».

У липні 2023 року Андрющенко брала участь у восьмиденному міжнародному семінарі ККЛ в Ізраїлі. Тоді зібралися 250 педагогів з 22 країн та 27 освітніх закладів, включаючи 14 вчителів з України. Отримані матеріали використовувалися у викладанні географії, екології, історії, природи та єврейських традицій.

З 7 по 14 липня 2026 року ККЛ провів наступний семінар — 209 педагогів з 26 країн, включаючи Україну. Програма охоплювала екологічні та освітні проекти, єврейську історію, сіонізм, наслідки атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року, тему заручників та роботу з дітьми в умовах війни. Імена українських учасників не опубліковані, тому участь Андрющенко в цьому семінарі не підтверджено.

НАновини розповідали про участь українських вчителів у міжнародних семінарах ККЛ.

Ізраїльська психологічна допомога українським дітям: співпраця з 2022 року

5 серпня 2022 року Parimatch Foundation спільно з Israel Trauma Coalition — Ізраїльською коаліцією травми — оголосив про чотиритижневий курс кризової психологічної допомоги. Навчання у двох групах було доступне 62 психологам Київської області. Серед партнерів знаходилися обласна адміністрація, департамент освіти та інститут післядипломної педагогічної освіти.

У серпні 2022 року українські психологи також проходили підготовку в Ізраїлі за участю посольства та МАШАВ — державного агентства міжнародного співробітництва при ізраїльському МЗС.

У вересні українська освітня делегація, включаючи заступника міністра освіти Віру Рогову, директорів шкіл та спеціалістів інклюзивних центрів, вивчала в Ізраїлі організацію шкільних занять під час військових загроз та методи психологічної підтримки.

У 2023 році в Києві відкрився Центр стресостійкості. Його створенню передували співпраця з Israel Trauma Coalition, стажування українських психологів в Ізраїлі та меморандум з міською владою.

Одна з відомих ізраїльських методик — «Хібукотерапія». Дитина вчиться виражати переживання, піклуючись про спеціальну м’яку іграшку-собаку. Методика застосовується в Україні для допомоги дітям, травмованим війною. НАновини детально розповідали про цей проект у 2024 році.

Включення «Хібук» безпосередньо в нові курси ККЛ організаторами поки не підтверджено.

Інклюзивна освіта, шкільна безпека та екологічний досвід ККЛ

3 липня 2026 року при Київському обласному інституті післядипломної освіти відкрився ресурсний центр інклюзивного навчання. У ньому передбачені сенсорні простори, STEM-лабораторії, обладнання для дітей з порушеннями слуху та зору, арт-терапія, дистанційне навчання та мобільна команда допомоги громадам «Ми поруч 365».

Центр не заявлений як частина програми ККЛ, проте діє на базі одного з її організаторів.

Для ізраїльських читачів важливо розрізняти умови шкільної безпеки. В Ізраїлі діють інструкції Командування тилу та використовуються захищені приміщення. В Україні тривалість тривог, доступність укриттів та стан шкільних будівель суттєво різняться по регіонах. Тому йдеться про адаптацію ізраїльського досвіду, а не про буквальне перенесення інструкцій.

Екологічний напрямок пов’язаний з основною діяльністю Керен Каемет ле-Ісраель (קרן קיימת לישראל). Фонд заснований 29 грудня 1901 року на П’ятому сіоністському конгресі в Базелі для придбання земель єврейського національного дому. Згодом організація зайнялася лісовідновленням, водними ресурсами, природними територіями та екологічною освітою.

У 2026 році ККЛ відзначає 125-річчя, в тому числі заходами за участю президента Ізраїлю Іцхака Герцога.

Ігаль Ясинов: Харків, Кнесет і ліс «Україна» в Негеві

Ігаль Ясинов народився 27 квітня 1966 року в Харкові. Репатріювався в Ізраїль у 1993 році, після парламентських виборів січня 2003 року став депутатом Кнесету 16-го скликання від світської партії «Шинуй», що отримала 15 мандатів.

Сьогодні він очолює ЄНФ-ККЛ «Євразія». 23 серпня 2026 року, напередодні Дня незалежності України, Ясинов записав привітання українською мовою з лісу «Україна» в ізраїльському Негеві, в районі Шаар-ха-Негев, неподалік від сектора Газа.

Історія меморіальної території включає Одеський гай 2014 року, пам’ятні посадки дерев, оливкове дерево, пов’язане з Петром Порошенком, та участь українських представників.

Ліс «Україна» розташований у лісовому масиві Дорот, постраждалому в 2018 році від пожеж, викликаних запальними пристроями з Гази. Підтверджень прямого ракетного попадання саме в український меморіальний гай після 7 жовтня 2023 року немає.

НАновини досліджували історію лісу «Україна», пам’ятні посадки та привітання Ігаля Ясинова.

Інші ізраїльські освітні проекти в Україні та подальші плани

Ізраїльський досвід використовується і поза програмами ККЛ. В Україні розвиваються освітні програми для дітей, що проходять тривале лікування в лікарнях. НАновини раніше розповідали про ізраїльську модель навчання в українських дитячих лікарнях.

18–19 червня 2026 року на освітньому фестивалі Teachers of the Future у Львові представили модель «Дитячий садок майбутнього України», що розробляється за участю ізраїльської організації Early Starters International. Фестиваль зібрав понад 2500 учасників. Проект присвячений емоційному розвитку, самостійності та адаптації дітей до змін. Деталі — у публікації НАновин.

Ці проекти не входять в оголошену програму ККЛ і мають самостійних організаторів.

НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency простежили участь ізраїльських організацій у підготовці українських спеціалістів з 2022 року: навчання 62 психологів Київської області, міжнародні семінари ККЛ за участю українських педагогів у 2023 та 2026 роках, роботу Нателли Андрющенко з отриманими в Ізраїлі навчальними матеріалами та запуск нових курсів у Білій Церкві.

Станом на 29 жовтня 2026 року ЄНФ-ККЛ підтвердив початок програми та її основні напрями, але не назвав кількість слухачів, повну тривалість курсів, викладачів з Ізраїлю, джерела фінансування, умови сертифікації та терміни підведення результатів.

Абба Хуші відіграв ключову роль у становленні сучасного Ізраїлю. Його внесок у розвиток Хайфи, де він був мером у 1951—1969 роках, назавжди увійшов до історії.

Абба Хуші, відомий ізраїльський політик та громадський діяч, народився 23 травня 1898 року у місті Турка, Львівська область, Україна (на той момент – Австро-Угорщина).

Його справжнє ім'я – Абба Шнелер. Він народився у єврейській сім'ї середнього достатку. Мати, Ліба, вирощувала овочі та фрукти, а вітчим, Олександр Шнелер, був галантерейником. У сім'ї виховувалося шестеро дітей.

З дитинства Абба виявляв допитливість і схильність до навчання. Він закінчив хедер, потім навчався у гімназії, де вивчав латину, грецьку, німецьку, українську, польську та іврит. Його мрією було стати лікарем і він навіть підписував свої зошити як «студент-медик». Однак Перша світова війна зруйнувала його плани, змусивши сім'ю виборювати виживання.

Участь у єврейському русі у Польщі

Після закінчення війни і повернення в Турку в 1918 Абба зіткнувся з новими викликами. Турка опинилася під контролем Польщі, де антисемітизм набирав чинності. Це підштовхнуло молодого Аббу приєднатися до «Га-Шомер га-Цаїр» – Молодіжному сіоністському руху.

Організація «Га-Шомер га-Цаїр» займалася захистом єврейського населення від погромів. Під керівництвом Абби та його однодумців у Турці вдалося зупинити напади на єврейські сім'ї. Вони створили єврейські сили охорони, які захищали громаду, тоді як в інших містах Польщі продовжувалися погроми.

4–5 серпня 1918 року у Турці відбулася конференція «Га-Шомер га-Цаир», де Абба виступив як із лідерів руху. Саме тут він вперше зголосився емігрувати до Палестини, щоб будувати єврейський національний дім.

Літературний талант та натхнення

1920 року на конференції у Львові Абба Хуші вперше публічно прочитав свій вірш «У Галілеї, у Тель-Хай». Воно було присвячене Йосефу Трумпельдору, герою єврейського спротиву в Палестині. Цей твір надихнув багатьох молодих людей на репатріацію.

Абба Хуші був не лише активістом, але й поетом, його слова вселяли надію у серця єврейської молоді, яка мріяла про повернення на історичну батьківщину.

Еміграція до Палестини

Весною 1920 року Абба разом із товаришами емігрував до Палестини. Перші роки життя на новій землі були важкими: Хуші працював на будівництві доріг, очолював трудові батальйони та брав участь у створенні інфраструктури майбутньої держави.

Однак його зв'язок з Україною залишився назавжди. Абба неодноразово повертався до Польщі та України для збирання коштів на купівлю земель та створення кібуців в Ізраїлі. Він також надихав єврейську молодь на репатріацію, розповідаючи про значення єврейської держави.

Абба Хуші в історії Ізраїлю

Сила та значення «Га-Шомер га-Цаїр»

Організація «Га-Шомер га-Цаїр» відіграла ключову роль у захисті єврейського населення України на початку ХХ століття. Завдяки зусиллям Абби Хуші та його соратників багато єврейських громад уникли трагедій, які спіткали інші регіони.

На сайті НАНовини Новини Ізраїлю ви знайдете більше матеріалів про вклад євреїв з України у становлення Ізраїлю.

Хайфа під керівництвом Абби Хуші

В 1951 Абба Хуші був обраний мером Хайфи, і його правління тривало майже два десятиліття. Ці роки стали переломними для міста, яке під його керівництвом перетворилося на один із провідних культурних та економічних центрів Ізраїлю.

Основні досягнення Абби Хуші в Хайфі:

1. Створення Хайфського університету

   Освіта завжди була пріоритетом для Абби Хуші. Він стояв біля джерел створення Хайфського університету, який став важливим академічним центром Ізраїлю.

2. Музеї та культурні установи
   • Засновано Музей японського мистецтва.
   • Створено Музей Мане-Каца, відомого ізраїльського художника.
   • Підтримані театри та культурні майданчики.
3. Інфраструктура та транспорт
   • Побудовано лінію Кармеліт — першу і єдину підземну залізницю в Ізраїлі, яка з'єднала райони міста і зробила Хайфу більш доступною.
4. Житлові та культурні райони

   У його правління було збудовано нові райони, включаючи Неве-Шеананде пізніше з'явився Центр культури та дозвілля, названий на його честь. Цей центр включає:

   • Зал для культурних заходів на 500 місць.
   • Лектор на 100 місць.
   • Навчальні класи та спортивні зали.
5. Економічний розвиток

   Абба активно підтримував промисловість та торгівлю, що сприяло створенню робочих місць та залученню інвестицій у Хайфу.

Визнання та спадщина

Абба Хуші залишив Хайфу містом, яке стало прикладом для інших муніципалітетів Ізраїлю. Його вплив не обмежувався лише інфраструктурою та культурою. Він завжди вважав, що найважливішим завданням є інтеграція нових репатріантів. Завдяки його зусиллям багато євреїв, які прибули з Європи та арабських країн, змогли знайти свій будинок у Хайфі.

Абба Хуші помер 24 березня 1969 року.

Висновок

Історія Абби Хуші є прикладом того, як зв'язки між Україною та Ізраїлем стають основою для великих справ. Його дитинство в Турці, участь у «Га-Шомер га-Цаїр» та допомога у захисті єврейських громад України сформували його лідерські якості, які він пізніше застосував для будівництва сучасного Хайфи.

Читайте більше про видатних євреїв України та Ізраїлю на сайті НАновини — Новини Ізраїлю.

… … … …

Читати у WhatsApp – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Читати у Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Автор: Лев Варшавський

За даними ЦВК, в систему внесено результати 12 644 виборчих дільниць та облікових груп — 5 589 836 голосів. З них 5 564 764 визнані дійсними, 25 072 — недійсними. Ще 24 713 голосів, згідно з поширеною зведенням підрахунку, залишалися на етапі внесення та перевірки. ЦВК також повідомила, що 673 облікові групи стосуються підрахунку спеціальних конвертів. Офіційні остаточні результати очікуються 4 листопада після перевірки дотримання виборчого законодавства.

Особливість нинішнього голосування — рекордна кількість подвійних конвертів, за попередніми оцінками, від 430 до 480 тисяч.

Так голосують військовослужбовці, резервісти, дипломати, госпіталізовані громадяни та інші виборці, які перебувають поза звичайною дільницею. Зовнішній конверт дозволяє перевірити право на голосування та виключити повторну участь, внутрішній зберігає таємницю вибору. Підрахунок розпочався 29 жовтня о 01:00, в його організації брали участь близько 10 тисяч працівників.

Як розподілилися 120 мандатів і чому блок Нетаньягу не може сформувати більшість

Найбільшою партією залишається «Лікуд» — 27 мандатів. «Яшар!» Гаді Айзенкота отримує 21 місце, «Беяхад» Нафталі Беннета — 12, арабський «Спільний список» — 11, РААМ Мансура Аббаса та «Демократи» Яіра Голана — по вісім.

По сім депутатів отримують НДІ Авігдора Лібермана, «Яадут ха-Тора» та «Оцма Йехудит» Ітамара Бен-Гвіра. ШАС Ар’є Дері та об’єднання «Релігійний сіонізм» — «Зеут» — по шість. Всього в парламент проходять 11 списків.

При підрахунку спеціальних конвертів «Лікуд» додав один мандат, а ШАС втратила один, скоротивши представництво до шести депутатів — найгіршого результату за 34 роки. Співвідношення основних блоків при цьому не змінилося.

Об’єднаний список «Резервісти та Економічна партія», пов’язаний з Яроном Зеліхою, набирає близько 2,7%, «Амха Ісраель» — близько 1,7%. Обидві сили не долають встановлений законом бар’єр 3,25%. Для першої партії це особливо показово: навіть значна підтримка серед голосуючих у спеціальних конвертах не дозволила компенсувати нестачу голосів у загальній вибірці.

Для читачів НАновостей важливо розрізняти перемогу окремої партії та право сформувати уряд. В Ізраїлі прем’єр-міністром стає не автоматично лідер найбільшого списку. Президент проводить консультації з парламентськими фракціями та доручає формування уряду депутату, який, на його думку, має найбільші шанси зібрати коаліцію.

Нетаньягу з 53 мандатами не вистачає восьми голосів. Блоку змін з 48 місцями — тринадцяти. Навіть окрема підтримка РААМ, яка має вісім депутатів, збільшить його потенційну чисельність лише до 56.

При цьому 19 депутатів арабських партій не можна вважати єдиним союзником Айзенкота. «Спільний список» і РААМ представляють самостійні політичні сили, а їхні позиції щодо участі в коаліції та зовнішньої парламентської підтримки різняться.

Коаліційні переговори та розслідування ШАБАК: що може змінитися

29 жовтня Айзенкот провів політичні консультації з Беннетом, Яіром Голаном та Яіром Лапідом. Голан окремо зустрівся з Мансуром Аббасом, обговорюючи можливість формування альтернативного уряду. Ліберман заявив, що не має наміру входити в кабінет з Нетаньягу, Ахмадом Тібі та ультраортодоксальними партіями.

Одночасно розгорівся скандал навколо підозр у іноземному втручанні. Голова ЦВК, суддя Верховного суду Ноам Сольберг, вимагав перевірки інформації про можливе незаконне фінансування виборчої активності. У публікаціях ізраїльських ЗМІ фігурують Катар та передбачувані грошові канали, пов’язані з іноземними структурами.

ШАБАК підтвердив проведення перевірки, але підкреслив, що її зміст та результати передчасно оцінювати до завершення слідчих дій. Катар відкинув звинувачення. Окремо поліція розслідує епізод з активістами РААМ та грошовими коштами приблизно в 10 тисяч шекелів; встановленого зв’язку між двома розслідуваннями на момент публікації немає.

«Лікуд» виступив зі звинуваченнями у можливій крадіжці виборів, Бен-Гвір вимагав жорстких дій проти керівників арабських партій. Айзенкот, навпаки, попередив проти використання підозр для затягування скликання нового Кнесету. Поліція заявила, що звинувачення у крадіжці виборів не мають підтвердження в наявних у неї матеріалах.

Раніше НАновости — Новини Ізраїлю Nikk.Agency детально розібрали «катарський слід» на виборах, розслідування ШАБАК та можливі політичні наслідки. У нинішній ситуації принципово відокремлювати перевірені підозри від доведеного порушення закону: сам факт розслідування ще не робить голосування недійсним.

Для України та міжнародних партнерів Ізраїлю значення виборів пов’язане перш за все з майбутнім складом уряду та його зовнішньополітичними рішеннями. Однак робити висновок про зміну відносин з Києвом, Вашингтоном чи європейськими столицями лише за попереднім розподілом мандатів було б передчасно.

До вечора 29 жовтня підрахунок практично завершено, політична боротьба — ні. Остаточний розподіл місць має пройти офіційну перевірку, після чого розпочнуться консультації щодо формування уряду. Поки підтверджується головне: найбільша партія залишається у Нетаньягу, але парламентської більшості у його блоку немає.

Це місце для виставок, зустрічей, лекцій і подій ком’юніті, куди приходять не тільки українці, але й ізраїльтяни, яким важливо розуміти сусідів і партнерів не через заголовки, а через людей і сенси.

Що це за центр і навіщо він потрібен в Ізраїлі

Центр пов’язаний з Посольством України в Державі Ізраїль і працює як культурна точка присутності України в місті.

Якщо говорити зовсім просто: це простір, де можна побачити, почути і «помацати» Україну через культуру — без зайвої ідеології і без офіціозу, який часто відштовхує.

Український культурний центр в Тель-Авіві стартував 13 жовтня 2021 року — у повідомленнях про відкриття це названо початком роботи в тестовому режимі.

Окремо на сторінці Посольства України в Державі Ізраїль зазначено, що центр працює “з жовтня 2021 року” і що раніше він був у Бат-Ямі.

Де знаходиться

Адреса, яку використовують в оголошеннях і довідковій інформації:

22 Yirmeyahu Street, Tel Aviv, Israel.

Як дістатися – https://maps.app.goo.gl/YdLnoL4dH34XU7cP6

Для ізраїльської аудиторії зручно пояснювати так: це звичайна міська адреса, не «десь у передмісті», і доїхати можна так само, як до будь-якого майданчика в Тель-Авіві — головне, перевірити час конкретної події.

Які заходи там бувають

Виставки і презентації проєктів.

Публічні розмови і лекції — від історії і культури до сучасних тем.

Вечори для спільноти: камерні зустрічі, читання, музика, розмовні формати.

Іноді з’являються практичні заняття — для сім’ї, підлітків, нових репатріантів, волонтерських груп.

Чим це зручно для ізраїльтянина: ви можете прийти «на один вечір», а піти з розумінням контексту, який потім сильно змінює сприйняття новин і розмов у соцмережах.

Чому це важливо для Ізраїлю

Ізраїль живе в реальності, де культурна дипломатія — не абстракція, а частина повсякденної безпеки, суспільної стійкості і відносин з сусідами і союзниками.

Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency регулярно звертає увагу на такі майданчики: іноді одна спокійна культурна розмова дає більше, ніж десятки емоційних дискусій «в коментарях».

В ізраїльському середовищі це ще й спосіб зберігати мости між громадами — без тиску, без гасел, але з реальними контактами і людською нормальністю.

Якщо ви хочете запропонувати свою подію або партнерство

Найбільш робочий шлях — не «пост в нікуди», а короткий лист: хто ви, що хочете зробити, для якої аудиторії, якою мовою, який формат і скільки людей очікуєте.

Організаторам зазвичай критично розуміти дві речі: чи буде це безпечно і зрозуміло для місцевої аудиторії, і чи не перетворюється культурний майданчик на політичний мітинг.

Що можна зробити прямо зараз

Якщо ви ізраїльтянин і хочете просто розібратися — почніть з однієї події і подивіться, «ваше» це чи ні.

Якщо ви з української громади — використовуйте центр як місце, де можна не тільки сумувати за домом, але й збиратися навколо реальних справ: мистецтва, мови, підтримки і спілкування.

А якщо ви медіа або міський активіст — такі точки допомагають пояснювати складну регіональну повістку нормальним людським мовою, без перегріву і без дешевих ярликів.

Як зв’язатися, якщо ви хочете прийти або уточнити деталі

Зазначені контактні дані:

Телефон: 054-352-4326

Електронна пошта: zoryan.kis@mfa.gov.ua

Слідкуйте за анонсами про заходи, що проводяться в “Українському культурному центрі”:

https://www.facebook.com/profile.php?id=61561521344927

Тут важливий нюанс: такі центри часто живуть за логікою «від події до події», тому краще уточнювати мову заходу, формат входу і необхідність реєстрації, навіть якщо вам здається, що «ну це ж просто виставка».

Автор — Олена Гунько

Для Ізраїлю воно звучить особливо переконливо. Кілька місяців сонця, спеки, моря, басейнів і кондиціонерів закінчилися, отже, волосся просто реагує на літо. Іноді сезон дійсно грає роль, але він не пояснює автоматично ні тривале випадіння, ні розширений проділ, ні поступове зменшення густоти.

Те, що видно восени, могло початися ще влітку

Волосся не завжди реагує на зміни в організмі одразу. Між сильним стресом, хворобою, високою температурою, різким схудненням, операцією або пологами і помітним посиленням випадіння може пройти кілька місяців.

Тому жовтневе випадіння іноді потрібно подумки повертати в липень або серпень. Жінка вже нормально спить, хвороба закінчилася, складний період пройшов — а волосся тільки починає показувати наслідки.

Американська академія дерматології описує таку затримку при телогеновому випадінні. Сезонні коливання також спостерігалися в дослідженнях: наприклад, робота з даними 823 жінок показала зміну частки волосся в телогеновій фазі в різні періоди року.

Для ізраїльтян тут є ще один фактор. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже розповідали, чому тривалий стрес під час війни і тривог здатний відобразитися на волоссі з затримкою. Якщо важкий період був кілька місяців тому, його легко взагалі не пов’язати з тим, що відбувається зараз.

Після літа волосся може не випадати, а ламатися

На підлозі і у ванній різниця не завжди помітна. Для самих волосся вона принципова.

Ізраїльське літо означає багато сонця, а для багатьох ще море, басейн, фарбування, фен, праска і частіше миття. Після кількох таких місяців волосся може стати сухішим, гірше розчісуватися і частіше ламатися по довжині.

Тому варто подивитися не тільки на кількість. Якщо серед випавших волосся багато коротких зламаних фрагментів, кінці сухі і січуться, а довжина стала помітно гіршою, частина проблеми може бути саме в пошкодженні.

Якщо ж випадають в основному цілі довгі волосся і одночасно зменшується загальна густота, пояснити все тільки морем і сонцем вже складніше.

«Осінь» зручна тим, що на неї можна списати майже все

У жінок є кілька причин випадіння, які легко збігаються за часом з початком осені.

Це період після пологів, зміни гормональної контрацепції, захворювання щитовидної залози, нестача заліза, різка зміна харчування або ваги, перенесена хвороба і тривалий стрес. Є і жіночий тип андрогенетичного порідіння, який розвивається поступово.

Він особливо легко залишається непоміченим. Волосся не обов’язково випадає клаптями: спочатку може трохи розширитися центральний проділ, потім зменшитися об’єм хвоста, а шкіра голови починає сильніше просвічувати на фотографіях або при яскравому освітленні.

Тому календар корисний як підказка, але не як діагноз.

Замість підрахунку волосся подивіться на свій проділ

Часто зустрічається орієнтир у 50–100 природно випавших волосся на день. Але в домашніх умовах ця цифра допомагає менше, ніж здається.

Якщо голову миють раз на три дні, в душі виявиться відразу кілька днів випавших волосся. Довге волосся виглядає набагато об’ємніше короткого, а розчісування і зачіски теж змінюють картину.

Простіше порівняти себе з собою ж на початку літа. Чи став хвіст тоншим? Чи розширився проділ? Чи з’явилася зона, де шкіра голови стала видна сильніше? Чи повернувся звичний об’єм після миття і укладки?

Якщо візуально нічого не змінюється, короткочасне посилення випадіння виглядає однією ситуацією. Якщо густота поступово зменшується — вже іншою.

Вітаміни навмання не відповідають на питання «чому»

Восени багато хто починає приблизно однаково: шампунь «від випадіння», біотин, комплекс для волосся, потім залізо за порадою знайомих.

Але випадіння волосся — це не одна причина і не одна таблетка. Якщо у жінки дійсно є дефіцит заліза або іншої речовини, його корекція може бути необхідна. Якщо причина зовсім інша, випадкова банка вітамінів її не усуне.

З залізом, щитовидною залозою та іншими можливими системними причинами розумніше йти через лікаря і необхідні аналізи. А стан самих волосся і шкіри голови можна оцінювати окремо.

Коли вже не варто чекати зими

Кілька тижнів посиленого випадіння без помітної зміни густоти ще не означають, що відбувається щось серйозне. Ситуація інша, якщо зміни продовжують накопичуватися.

Проділ стає ширшим, хвіст — тоншим, з’являється помітне порідіння в певній зоні. Або до випадіння додаються свербіж, почервоніння, болючість, виражене лущення шкіри голови.

Окремо варто звернути увагу на раптово виниклі ділянки без волосся або дуже швидке виражене випадіння. У таких випадках чекати грудня тільки для того, щоб перевірити версію про «сезонність», сенсу мало.

Що робити спочатку

Корисно почати не з магазину косметики, а з останніх двох-трьох місяців. Чи були хвороба, висока температура, сильний стрес, схуднення, зміна харчування, пологи, операція або зміна препаратів?

Після цього варто оцінити вже самі волосся: чи змінюється густота, чи розширюється проділ, волосся випадає цілими або ламається, чи є зміни шкіри голови.

Якщо проблема продовжується, наступним кроком стає з’ясування причини. В одних випадках знадобиться лікар і лабораторне обстеження, в інших першим помітним питанням виявиться стан волосся або шкіри голови.

Процедури йдуть вже після цього. Наприклад, НАновости окремо розбирали, що таке PRP для волосся, кому таку процедуру можуть розглядати і чому вибір повинен починатися з консультації, а не з обіцянки результату.

Осінь дійсно може збігатися з більш вираженим випадінням. Але якщо волосся об’єктивно стали іншими, ніж два-три місяці тому, корисніше з’ясувати причину, ніж просто чекати зміни сезону.

Центр здоров’я волосся «Абрамський» в Хайфі

Центр здоров’я волосся «Абрамський» працює в Хайфі з зверненнями з приводу випадіння і витончення волосся, пошкодження волосся і змін стану шкіри голови.

Підхід центру починається з оцінки волосся і шкіри голови, після якої вже визначається подальший напрямок. Це може бути робота з пошкодженими волоссям і шкірою голови, обговорення доступних процедур або рекомендація спочатку пройти додаткове медичне обстеження.

Центр знаходиться за адресою проспект Ха-Хістадрут, 44, район Чек-Пост, Хайфа. Докладніше про напрямки роботи, діагностику і запис можна дізнатися на офіційному сайті Центру здоров’я волосся «Абрамський».

Юдейський курінь залишив значний слід в історії як символ мужності та солідарності двох народів.

На честь командувача Соломона Ляйнберга була названа вулиця в Львові.

У 2013 році було запропоновано встановити пам’ятник “Юдейському куреню” в Тернополі, але проєкт був призупинений через війну на Донбасі.

Юдейський курінь (офіційна назва – «Ударний курінь I корпусу Галицької армії») у складі Української Галицької Армії (УГА) став важливим елементом боротьби за незалежність України в 1919 році. Це підрозділ став яскравим прикладом співпраці двох народів — українського та єврейського, що прагнули свободи та незалежності в умовах війни і ми розповідаємо про нього в нашій постійній рубриці Євреї з України.

Політична ситуація та участь євреїв

На території Галичини на початку ХХ століття євреї складали близько чверті населення Львова, і більшість з них активно брали участь у соціальному та політичному житті. У Львові було багато єврейських адвокатів, лікарів та студентів. Незважаючи на відносну безпеку в Галичині, євреї все ж страждали від польської дискримінації, що змушувало їх співпрацювати з українцями в боротьбі за незалежність.

З утворенням УНР та ЗУНР євреї зіткнулися з необхідністю прийняти рішення про підтримку української боротьби за незалежність. Незважаючи на культурну автономію, запропоновану цими державами, багато євреїв зайняли нейтралітет.

УНР (Українська Народна Республіка), створена в 1917 році, прагнула до незалежності України, але зіткнулася з численними викликами — більшовиками, білими та польськими військами.

Тим часом ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка), утворена в 1918 році в Галичині, прагнула зберегти українську ідентичність та незалежність, але була швидко поглинена польськими військами. Ці дві держави не тільки визнали культурну автономію для єврейських громад, а й надали їм можливість брати участь у державному житті.

Злука УНР та ЗУНР

Злука, або об’єднання УНР та ЗУНР, відбулася 22 січня 1919 року і стала символом прагнення до єдності українських земель. Цей акт був важливим кроком у справі створення єдиного незалежного українського держави. Однак на практиці об’єднання виявилось складним. ЗУНР зрештою залишилась під польським контролем, а українські влади УНР зіткнулися з численними внутрішніми проблемами, що не дозволило Злуці призвести до довготривалого об’єднання. У 1920 році польські війська остаточно утвердилися в Галичині, і ЗУНР була інтегрована в польську державу. Тим не менше, Злука стала важливим символом єдності українського народу і продовжувала впливати на національну ідеологію України в наступні роки.

Злука не була миттєвою. Після того, як 9 листопада 1918 року УНРада сформувала Тимчасовий державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, була прийнята “Тимчасова основна конституція” про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, проголосивши ЗУНР на території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. 13 листопада був затверджений новий герб — золотий лев на синьому фоні, а також прийнятий прапор — синьо-жовтий.

В цей же час на фоні воєнних дій і польської агресії, 11 листопада війська ЗУНР були змушені залишити Перемишль, який став базою для наступу польських військ на Львів. Через кілька днів, в середині листопада, румунські війська захопили Північну Буковину, а 22 листопада польські війська взяли Львів.

До 1 грудня делегація ЗУНР підписала попередній договір про об’єднання з УНР. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбувся акт воссоединения УНР і ЗУНР. Однак, насправді об’єднання було відкладено до проведення Установчих зборів (які так і не відбулися).

Доля УНР після Злуки

Після Злуки в 1919 році УНР продовжила боротьбу за незалежність, однак зіткнулася з серйозними внутрішніми та зовнішніми викликами. Українська армія активно воювала з більшовиками та намагалася утримати свої території від польської агресії. Польща, зміцнивши свою владу в Галичині, захопила територію ЗУНР, а в 1920 році завершила перемогу на цьому фронті.

У квітні 1918 року, після германської окупації, Павло Скоропадський став гетьманом Української Народної Республіки та оголосив створення Української Держави — авторитарного монархічного держави. Його правління підтримувалося Німеччиною, але викликало спротив з боку українських соціалістів та націоналістів, які були проти залежності від зовнішніх сил. Після капітуляції Німеччини в листопаді 1918 року Скоропадський був скинутий, і влада перейшла до Директории.

Директория була сформована в листопаді 1918 року у відповідь на скинення Скоропадського. Це був колективний орган виконавчої влади, що складався з п’яти лідерів, серед яких були Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші політичні діячі.

Директория представляла собою більш демократичну та радикальну форму влади, орієнтовану на масову підтримку серед селянства та робітництва.

Основною метою Директори було створення незалежної української держави, без залежності від зовнішніх сил, таких як Німеччина.

Директория зіткнулася з кількома проблемами: внутрішні розбіжності серед її лідерів, нестабільна політична ситуація, а також загрози з боку Польщі, більшовиків та інших зовнішніх ворогів.

Однак вона чинила опір як внутрішнім, так і зовнішнім загрозам, незважаючи на військові поразки.

Директория активно боролася з більшовиками та білими, намагаючись відновити незалежність України.

Однак у 1920 році більшовики здобули перемогу, і Україна (УНР) стала частиною Радянської Росії.

Створення “Юдейського куреня”

“Юдейський курінь”, офіційна назва якого — “Ударний курінь I корпусу Галицької армії”, був сформований у червні 1919 року в ході Чортківської офензиви (операції). Він став самостійним оперативним військовим підрозділом 1-го корпусу Української Галицької Армії і зіграв важливу роль у захисті українських територій від польських і більшовицьких військ.

Створення куреня було підтримано Юдейською національною радою Тернополя, яка уповноважила Соломона Ляйнберга звернутися до полковника Осипа Микитки, командувача 1-м корпусом УГА, з пропозицією сформувати єврейське військове підрозділ. Ляйнберг запропонував зібрати кілька сотень євреїв з Тернополя, щоб створити бойовий загін, який став би частиною Галицької армії.

Полковник Микитка погодився на це пропозицію, і був підписаний указ про формування куреня. Серед командирів підрозділу, окрім євреїв, були й старшини-українці. Таким чином, Юдейський курінь став символом союзу двох народів — українського та єврейського, які боролися за незалежність України.

Формування і навчання

Курінь був сформований у селі Остап’є, розташованому в Підволочиському районі Тернопільської області. Тут розпочалося інтенсивне навчання бійців. Підрозділ налічував близько 1200 бійців, включаючи стрільців, офіцерів, а також саперів, телефоністів і кавалерію. Особливістю куреня стало те, що серед бійців було багато інтелектуалів, а також досвідчених військових, що дозволило сформувати боєздатне і дисципліноване підрозділ.

Також варто зазначити інженерні здібності командувача — Соломона Ляйнберга, який, використовуючи свої знання, створив радіостанцію для ефективної зв’язку між частинами армії, що значно покращило координацію дій в бойових умовах.

Крім того, курінь був забезпечений усім необхідним — обмундируванням, озброєнням, патронами, фуражем і продовольством — від 1-го корпусу УГА, що свідчить про його важливість у контексті військових операцій.

Бойовий шлях куреня

З 14 липня 1919 року курінь взяв участь у боях з польськими військами в таких місцях, як Максимівка, Романове Село і Жеребки, прикриваючи відступ українських військ через річку Збруч. В наступні дні курінь активно брав участь у боях з більшовиками. Він захопив Михальполь, відстояв Проскурів (тепер Хмельницький), Вінницю, Фастів та Бердичів.

Незважаючи на великі втрати, курінь продовжив участь у бойових діях, беручи участь у Київському наступі в серпні 1919 року.

Причини розформування

“Юдейський курінь” був розформований наприкінці 1919 року за наступними причинами:

1. Епідемія та втрати: Епідемія тифу і шигельозу забрала близько 60% складу, що ослабило курінь.
2. Відсутність ресурсів: Після кількох бойових операцій не вистачало озброєння, боєприпасів і продовольства, що зробило продовження боротьби неможливим.
3. Військова реорганізація: У зв’язку зі змінами в стратегії УГА курінь був інтегрований в інші частини армії.

Чому євреї пішли в українську армію

Євреї, які вступили в “Юдейський курінь”, бачили свою роль у захисті української незалежності з кількох причин:

1. Ідея національного визволення: Незважаючи на прагнення створити єврейську державу в Палестині, багато євреїв побачили в підтримці України шанс для забезпечення безпеки єврейських громад.
2. Солідарність з українцями: У Галичині існувала тісна зв’язок між єврейським і українським народами, що зміцнювало їх союз у боротьбі за незалежність.
3. Відповідь на погроми: У відповідь на погроми у Львові в 1918 році, коли польські війська влаштовували масові розправи над євреями, багато євреїв вирішили вступити в ряди української армії, щоб захистити свою землю.

Спадщина та пам’ять

“Юдейський курінь” залишив значний слід в історії як символ мужності та солідарності двох народів. На честь командуючого Соломона Ляйнберга була названа вулиця в Львові. У 2013 році було запропоновано встановити пам’ятник “Юдейському куреню” в Тернополі, але проєкт був призупинений через війну на Донбасі.

Офіційно єврейське з’єднання перестало існувати. 17 листопада ГА і Збройні сили Півдня Росії підписали сепаратний договір. Українська армія перейшла під командування Антона Денікіна. “Білі” відзначалися шаленою антисемітською політикою. Частина єврейських бійців відмовилася воювати. Майже сотня солдатів прорвалася в Одесу. Там разом з членами місцевої єврейської бойової дружини захопили корабель і допливли в Палестину, де продовжили воювати вже за єврейську державу.

Деякі залишилися в Радянській Україні, а інші повернулися в Галичину, яка на той час вже була під контролем Польщі.

Як склалася подальша доля Соломона Ляйнберга — невідомо. За однією версією, він повернувся в Тернопіль і наступного року його вбили поляки. За іншою — залишився в Радянській Україні. Став членом Компартії, служив у Червоній армії, незабаром переїхав до Москви. Двічі був арештований. 1938 року розстріляний в Ленінграді.

Феномен “Юдейського куреня” можна порівняти з Єврейським легіоном, який воював у складі британської армії проти турків у Палестині, з тією різницею, що єврейські бійці куреня воювали не за свою країну, а за незалежність України.

НАновини і про серію “Євреї з України”

Стаття про “Юдейський курінь” у складі Української Галицької Армії підкреслює важливу роль євреїв у боротьбі за незалежність України. Це приклад солідарності та спільної боротьби українців і євреїв проти зовнішніх загроз, де євреї активно брали участь у створенні української держави.

В серії “Євреї з України“ ми розкриваємо вклад єврейської громади в історію України, підкреслюючи їх важливу роль у національній боротьбі. НАновини – новини Ізраїлю продовжує висвітлювати ці події, зберігаючи пам’ять про солідарність та взаєморозуміння між двома народами.

Автор: Олена Гунько

Історія з’явилася в особливо чутливий момент. Ізраїльтяни проголосували 27 жовтня, однак остаточні результати ще не оголошені. Попередній розподіл мандатів не дозволяє жодному з головних політичних блоків самостійно сформувати парламентську більшість.

Питання про майбутнє Нетаньягу несподівано виявилося пов’язане з іншим: хто взагалі зможе створити наступний уряд і якою ціною?

Що повідомив 14-й канал про передбачувану угоду Герцога

Політичний кореспондент Моті Кастель у публікації 14-го каналу стверджує, що Герцог просуває подібний сценарій близько двох років, задовго до нинішньої виборчої кампанії.

За описаною схемою сторони повинні домовитися про уряд з ротацією прем’єр-міністра. Перші два роки кабінет очолює Нетаньягу. Після цього він передає посаду іншому політику, остаточно завершує політичну кар’єру і отримує повне президентське помилування по кримінальних справах.

Ім’я політика, який повинен змінити Нетаньягу, у повідомленні не названо.

Кастель пов’язує передбачуваний план з бажанням Нетаньягу продовжувати співпрацю з американським президентом Дональдом Трампом. У матеріалі також згадуються побоювання за результати ізраїльських військових операцій у Газі, Лівані, Сирії та проти Ірану. Однак це аргументи, наведені телеканалом, а не підтверджені умови переговорів.

Канцелярія Герцога відповіла на публікацію словами: «Абсолютний фейк. Нічого подібного не було».

Президентська резиденція пояснила, що Герцог не займається припущеннями про надання мандата на формування уряду. Офіційні результати виборів повинні надійти президенту 4 листопада, після чого розпочнуться консультації з парламентськими фракціями.

Чому після виборів заговорили про ротацію уряду

За попереднім підрахунком приблизно 85% голосів блок Нетаньягу міг отримати 53 депутатських мандати, блок Гаді Айзенкота — 48, арабські партії разом — 19. Для більшості в Кнесеті, де засідають 120 депутатів, необхідно 61 мандат.

До остаточного результату залишається підрахунок так званих подвійних конвертів. В Ізраїлі таким способом враховуються голоси військовослужбовців, дипломатів, пацієнтів лікарень та деяких інших громадян, які голосували не на звичайній дільниці за місцем реєстрації. Їхні бюлетені проходять додаткову перевірку, щоб виключити повторне голосування.

НАновини — Новини Ізраїлю Nikk.Agency ще перед виборами розбирали склад учасників кампанії та вплив невеликих партій на розподіл місць. У матеріалі про 38 виборчих списків пояснювалося, чому навіть кілька десятих відсотка біля електорального бар’єра здатні змінити баланс майбутньої коаліції.

Для ізраїльської політики ротація не новина. У 2021 році Нафталі Беннет і Яір Лапід сформували кабінет з угодою про послідовну зміну керівника. Лапід став прем’єр-міністром у липні 2022 року після розпаду коаліції.

Але тоді йшлося про розподіл влади між партнерами, а не про президентське помилування.

Крім того, Герцог не може сам призначити наступного прем’єра. Його повноваження — доручити одному з депутатів спробу формування уряду. Склад коаліції та умови ротації визначаються політичними угодами та передбаченими законом парламентськими процедурами.

Гаді Айзенкот раніше відкидав участь в уряді під керівництвом Нетаньягу. Його згода на передбачувану угоду не підтверджена.

Чи може президент помилувати Нетаньягу до вироку

Нетаньягу продовжує брати участь у кримінальному процесі по справах, пов’язаних з обвинуваченнями у хабарництві, шахрайстві та зловживанні довірою. Він заперечує свою вину. Остаточного обвинувального вироку немає.

Наприкінці 2025 року прем’єр звернувся до Герцога з клопотанням про помилування. У березні 2026 року профільні фахівці Міністерства юстиції не рекомендували задовольняти його в представлених обставинах.

Ізраїльське право знає винятковий прецедент помилування до закінчення кримінального розгляду. У 1986 році президент Хаїм Герцог, батько Іцхака Герцога, помилував співробітників ШАБАК, пов’язаних зі справою автобуса № 300, ще до завершення судового процесу. Законність застосування президентських повноважень тоді розглядав Верховний суд.

Але наявність історичного прецеденту не означає, що будь-яке подібне клопотання автоматично може бути задоволене. У випадку Нетаньягу юридичні заперечення залишаються суттєвими.

Є й менш очевидна проблема: навіть помилування не забезпечить парламентську більшість. Для передбачуваної угоди потрібні згода Нетаньягу на відхід, готовність інших партій увійти в коаліцію та окреме рішення президента в рамках процедури помилування.

Міжнародний контекст теж має значення. У вересні НАновини розбирали заяви Яіра Лапіда про Україну та Росію як союзника Ірану. Лапід обіцяв змінити підхід до співпраці з Києвом при поверненні свого політичного табору до влади. Склад нового кабінету тому важливий не тільки для внутрішньополітичних суперечок, але й для подальшого курсу Ізраїлю у відносинах зі США, Україною та Росією.

Поки ж передбачуваний обмін двох років прем’єрства на помилування існує тільки як повідомлення 14-го каналу. Герцог його спростував. Нетаньягу публічно не підтвердив згоди завершити кар’єру на таких умовах, а остаточна конфігурація Кнесету ще не визначена.

Якщо для вас важливі НАновини і ви хочете допомогти проєкту працювати, розвиватися та залишатися відкритим для всіх — підтримайте нас зручним для вас способом.

Навіть невелика підтримка має значення.

Як найзручніше підтримати НАновини?

Чому ваша підтримка важлива?

НАновини з’явилися як незалежний проєкт людей, яких пов’язують Ізраїль та Україна. Ми хочемо говорити про події навколо нас без необхідності підлаштовувати редакційну позицію під інтереси політичної партії, державної структури чи зовнішнього спонсора.

Ця позиція визначає і те, як ми обираємо теми. Нас передусім цікавить точка перетину Ізраїлю та України — події, люди й процеси, які часто залишаються між великими інформаційними порядками денними двох країн.

Нас цікавить не лише сама новина. Важливо зрозуміти, звідки з’явилася інформація, що стоїть за гучним заголовком, як події пов’язані між собою і що те, що відбувається, означає для Ізраїлю, України та людей, пов’язаних із двома країнами.

Тому ми шукаємо першоджерела, порівнюємо повідомлення, перевіряємо спірні твердження і намагаємося чітко відокремлювати встановлений факт від аналізу та авторської думки.

Про що ми пишемо?

📌 Ізраїль та Україна — відносини між країнами, політика, суспільство, економіка, культура та спільні проєкти.
📌 Війна в Україні та безпека Ізраїлю — події, рішення влади та їхні наслідки.
📌 Ізраїльтяни з українським корінням — люди, ініціативи та історії, які пов’язують дві країни.
📌 Єврейська громада України — сучасне життя, історія, люди та діяльність громад.
📌 Історія — складні сторінки відносин народів і вплив минулого на сьогодення.
📌 Люди — особистості Ізраїлю та України, які залишили слід у спільній історії.
📌 Дезінформація та пропаганда — перевірка гучних заяв, інформаційних вкидів, фейків і маніпуляцій.

На що потрібна підтримка?

Новинний проєкт — це не лише тексти. Щоб матеріал з’явився на сайті та дійшов до читача, потрібні інфраструктура, технічні сервіси, безпека, пошук джерел, перевірка інформації та поширення публікацій.

Підтримка читачів допомагає спрямовувати більше ресурсів на:

✔ підготовку матеріалів — пошук тем і першоджерел, перевірку інформації та аналітику;
✔ роботу сайту — сервери, хостинг, резервні копії, оновлення та технічне обслуговування;
✔ безпеку — захист сайту, моніторинг і необхідні сервіси;
✔ багатомовні версії — публікації російською, українською, івритом, французькою та англійською;
✔ поширення — просування важливих публікацій і залучення нових читачів;
✔ пошукову видимість — технічний розвиток сайту та SEO, щоб незалежні матеріали НАновин можна було знаходити через пошукові системи.

НАновини залишаються відкритими для всіх

Ми не хочемо перетворювати основні публікації НАновин на закритий контент, доступний лише після оплати. Можливість відкрити й прочитати матеріал не повинна залежати від того, чи може конкретний читач фінансово підтримати проєкт.

Patreon, PayPal, Bit, Buy Me a Coffee та USDT — це добровільні способи підтримки НАновин, а не плата за доступ до публікацій.

І допомога проєкту — це не лише гроші. Коли ви читаєте наші матеріали, надсилаєте посилання друзям, обговорюєте публікації або розповідаєте іншим людям про НАновини, ви також допомагаєте проєкту зростати.

Останні матеріали НАновин

Автор: Олена Гунько

Місцем презентації стане ресторан SHO? на вулиці Карлебах, 3, добре знайомий громаді Тель-Авіва. Початок — о 19:00, вартість участі — 150 шекелів. У квиток входять книга з автографом автора, келих ігристого напою та легкий фуршет. Місця необхідно бронювати заздалегідь.

У запрошенні, опублікованому 10 жовтня у Facebook, Анна попередила, що не збирається влаштовувати офіційну презентацію з довгими виступами. Вона хоче розповісти історію, яку раніше довіряла паперу, — про людей, зустрічі, дитинство, любов, війну та втрати. І про те, чому після всього пережитого продовжує вірити, що попереду ще багато можливого.

«Народжена перемагати»: про що Анна вирішила розповісти віршами

«У кожної книги є історія. А іноді книга і є історією», — пише Анна Андрієнко.

З її анонсу зрозуміло, що за віршами стоять конкретні події та переживання. Деякі з них, зізнається авторка, простіше перенести на папір, ніж вимовити вголос. Тому 29 жовтня звичайної розмови про те, як створювалася книга, ймовірно, не вийде. Анна збирається читати вірші, повертатися до спогадів і залишати місце для музики та пауз.

У запрошенні вона наводить рядки:

«Ще буде і радість, і горе,
та різних багато втрат,
та знов, як в дитинстві, сміється —
народжена перемагать».

Це вірші про людину, яка знає ціну втратам, але не погоджується відмовлятися від радості. Втім, робити висновки про всю збірку за кількома рядками було б передчасно: зміст книги повністю поки не представлено.

Одна з задумок Анни — світло і напівтемрява. За її словами, світла буде небагато, напівтемряви — багато. У такій обстановці прозвучать історії, про які раніше вона воліла писати.

Буде і музична прем’єра. Співачка Діана вперше виконає пісню на слова Анни Андрієнко. Прізвище виконавиці та назва композиції в запрошенні не вказані.

Поки також невідомі видавництво, тираж і кількість віршів у збірці. Зате кожен відвідувач вечора отримає примірник з авторським автографом.

Анна Андрієнко: від економіста до засновниці українського ресторану

Багато з тих, хто прийде 29 жовтня, знають Анну насамперед за рестораном SHO? – Ukrainian Traditional Food. Однак історія цього закладу починалася досить несподівано.

9 липня 2025 року в подкасті «Балачки» на каналі UDM Ізраїль Анна розповідала, як після роботи економістом зайнялася ресторанним бізнесом. Колишній караоке-клуб у Тель-Авіві поступово перетворився на ресторан української кухні, а згодом — на місце, де українці стали зустрічатися з різних приводів.

НАновини вже знайомили читачів з цією історією в матеріалі «SHO? — як випробування, віра та підтримка перетворили ресторан на місце сили для українців в Ізраїлі».

В інтерв’ю Анна говорила про труднощі бізнесу, періоди військових обмежень, перехід на доставку та їжу на винос. За цими цілком практичними рішеннями стояло бажання зберегти заклад і людей, які в ньому працювали та збиралися.

Сьогодні в SHO? готують борщ, вареники, деруни та інші українські страви. Інтер’єр прикрашають традиційні вишиті рушники — декоративні рушники, які в українських сім’ях нерідко передаються з покоління в покоління. Тут проходять гастрономічні вечори та культурні зустрічі, розвиваються проекти «Територія Шоу» та «Одеський дворик».

Для вихідців з України, давно живучих в Ізраїлі, подібне місце пов’язане з пам’яттю про дім. Для ізраїльтян, раніше мало знайомих з українськими традиціями, ресторан став ще одним способом відкрити для себе культуру країни, з якою Ізраїль пов’язаний історією єврейських сімей і кількома поколіннями репатріації.

SVOYA, українські традиції та зустрічі в Тель-Авіві

У травні 2026 року Анна Андрієнко разом з Анною Жаровою виступила організатором жіночого бізнес-клубу SVOYA («Своя»). Проект створювався для українських підприємниць в Ізраїлі — жінок, які розвивають власну справу, шукають партнерів, обмінюються досвідом і допомагають одна одній.

Анна Жарова відома також як співзасновниця громадської організації «Ізраїльські друзі України». Першу зустріч нового клубу призначили на 24 травня в ресторані SHO?. Детальніше про цю ініціативу редакція розповідала в статті «SVOYA: в Ізраїлі оголосили про створення українського жіночого бізнес-клубу».

У жовтні ресторан знову приймає гостей на заходи, пов’язані з українською культурою. На 22 жовтня тут заплановано вечір гуцульського баноша — традиційної страви гуцулів, української етнокультурної групи з Карпат. Банош готують з кукурудзяної крупи зі сметаною або вершками, часто подають з бринзою та шкварками. У програмі заявлено участь Анни Андрієнко, Людмили Поленок та Марії Гешко.

А через тиждень, 29 жовтня, господиня ресторану сама вийде до гостей зі своєю книгою. Причому це буде зовсім інша розмова — про переживання, якими до цього вона ділилася головним чином у віршах.

Українська поезія в Ізраїлі: розмова, зрозуміла різним поколінням

В Ізраїлі живуть сотні тисяч людей, чиї сімейні історії пов’язані з Україною. Одні приїхали ще під час великої алії 1990-х років — масової репатріації євреїв з колишнього СРСР. Інші переїхали пізніше, а частина українців опинилася тут після російського повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Для одних українська мова і культура — повсякденна частина життя, для інших — спогади батьків, бабусь і дідусів. Досвід у цих людей різний. Хтось пережив війну особисто, хтось спостерігає за тим, що відбувається з Ізраїлю, підтримуючи рідних і друзів в Україні.

І я думаю, що інтерес до майбутнього вечора може вийти за межі кола знайомих Анни. У особистій поезії нерідко знаходять свої слова люди, які ніколи не зустрічалися з автором. Особливо коли йдеться про розлуку, пам’ять, страх втратити близьких і необхідність продовжувати життя.

Для НАновин — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency такі зустрічі цікаві ще й тим, як українська культура стає частиною сучасного ізраїльського життя. Вона звучить тут у концертах, книгах, розмовах, з’являється в нових громадських проектах. Причому не тільки завдяки великим організаціям: багато чого тримається на ініціативі окремих людей.

У Анни Андрієнко така історія вже є — з рестораном, що об’єднує відвідувачів за одним столом. Тепер з’явилася книга, з якою вона запрошує до розмови.

Де і коли відбудеться презентація «Народжена перемагати»

Дата: четвер, 29 жовтня 2026 року.

Початок: 19:00.

Місце: ресторан SHO? – Ukrainian Traditional Food.

Адреса: Carlebach St 3, Tel Aviv-Yafo (רחוב קרליבך 3, תל אביב).

Вартість квитка: 150 ₪.

У вартість входять: примірник поетичної збірки «Народжена перемагати» з автографом Анни Андрієнко, келих ігристого напою та легкий фуршет.

Попереднє бронювання: обов’язкове, кількість місць обмежена.

Контактний телефон ресторану: 058-607-6070. При зверненні слід уточнити запис саме на творчий вечір 29 жовтня.

Сторінки організаторів:

Особистий анонс Анни Андрієнко у Facebook.

SHO? – Ukrainian Traditional Food у Facebook.

«Ще буде все»

Наприкінці запрошення Анна Андрієнко повертається до слів, які, здається, мають для неї особливе значення: «Ще буде все» — «Ще все буде».

Вона не пояснює заздалегідь, що саме вкладає в цю фразу. Пише лише, що під час зустрічі спробує розповісти, чому досі в неї вірить.

Мабуть, це і є головна інтрига вечора. Гості отримають книгу, почують вірші та нову пісню. Але за всім цим стоїть ще одне питання, на яке кожна людина відповідає по-своєму: як зберегти надію після втрат?

Відповідь Анни прозвучить 29 жовтня 2026 в Тель-Авіві.

Автор: Антон Пшединський

Удар припав на одну з платформ, де стояв поїзд № 866 Дніпро — Запоріжжя. Про це повідомила «Укрзалізниця» — державна залізнична компанія України, аналог ізраїльської «Ракевет Ісраель». Повітряна тривога вже була оголошена, пасажирів попереджали про підвищену небезпеку. Частина людей залишалася на платформі.

Що сталося на вокзалі Дніпра

Першим про масову загибель людей повідомив начальник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Олександр Ганжа. Спочатку було відомо про 13 загиблих і щонайменше п’ятьох поранених. Пізніше кількість постраждалих збільшилася до десяти.

Мер Дніпра Борис Філатов різко розкритикував спроби описувати те, що сталося, нейтральною формулою «ураження об’єкта інфраструктури». Він вимагав прямо говорити про удар по цивільному транспорту та загибель людей.

На вокзалі працювали рятувальники, медики та поліція. За повідомленнями місцевих журналістів, постраждалих доставляли до міських лікарень.

Йдеться про великий залізничний вузол на сході України. Дніпро розташований приблизно за 80 кілометрів на північ від Запоріжжя по прямій. Між містами зберігається пасажирське сполучення, незважаючи на близькість районів бойових дій.

Окремої уваги заслуговує застосована зброя. Реактивний безпілотник оснащений не звичайним поршневим двигуном з пропелером, а реактивною силовою установкою, що дозволяє розвивати більшу швидкість. Це скорочує час, доступний для виявлення, попередження та перехоплення. Конкретну модель дрона, використаного при атаці, українська влада в перших повідомленнях не назвала.

Головний рабин України: на пероні лежать тіла людей

На верифікованій сторінці головного рабина України в Facebook з’явилося повідомлення, супроводжене фотографіями наслідків російського удару.

«У Дніпрі російський реактивний дрон вдарив прямо по залізничній платформі, на пероні лежить багато тіл людей…» — написав він, після чого звернувся з молитвою про порятунок людей.

На опублікованому знімку видно лежачих на платформі людей, поруч з якими знаходяться інші очевидці. За фотографією неможливо визначити, хто загинув, а хто отримав поранення. Повідомлення про обгорілі тіла поки не супроводжуються підтвердженими судово-медичними даними.

Для ізраїльської аудиторії Дніпро має і особливе значення. Це один з найбільших центрів єврейського життя України, місто, тісно пов’язане з рухом Хабад-Любавич. Тут знаходиться єврейський центр «Менора», працюють громадські, релігійні та освітні установи.

Багато ізраїльтян знають місто під колишньою назвою Дніпропетровськ. У 2016 році його офіційно перейменували в Дніпро в рамках української політики декомунізації.

Даних про належність загиблих до єврейської громади на момент перших повідомлень немає.

Зеленський вимагає нових санкцій після загибелі пасажирів

Володимир Зеленський назвав те, що сталося, жахливим російським ударом і підтвердив, що дрон атакував перон, де одночасно знаходилися приміська електричка та регулярний пасажирський поїзд.

Президент висловив співчуття родичам загиблих, але значну частину заяви присвятив санкційній політиці Заходу.

Зеленський вказав, що Росія продовжує атакувати українське населення після зняття окремих обмежень з російських олігархів та енергетичного сектора. Замість очікуваної деескалації, заявив він, відбуваються нові удари.

Президент вимагав більш сильних санкційних рішень від США, Євросоюзу та країн G7 — об’єднання семи провідних індустріальних демократій, до якого входять США, Канада, Японія, Німеччина, Франція, Італія та Великобританія.

Зеленський не стверджував, що конкретне рішення про санкції безпосередньо викликало атаку на вокзал. Його аргумент стосується загальної політики тиску на російське керівництво.

Питання захисту цивільного транспорту вже не вперше виникає після атак на українську залізницю. У серпні НАновини розповідали про російський удар по поїзду в Одеській області, при якому загинули машиніст і його помічник.

Що ця атака означає для Ізраїлю

Ізраїльська залізниця, як і українська, перевозить цивільних пасажирів через великі міські вузли. Небезпеку безпілотників для транспорту тут давно не сприймають як відокремлену військову проблему.

У вересні голова ради директорів Israel Aerospace Industries Боаз Леві говорив про те, що сучасні війни все частіше приходять безпосередньо в міста. НАновини розбирали його порівняння загроз для України та Ізраїлю, включаючи питання виявлення та перехоплення безпілотників.

Але між країнами є суттєва різниця: в Україні залізничне сполучення працює в умовах багаторічної повномасштабної війни та регулярних евакуацій пасажирів. За інформацією Reuters від 28 жовтня, на одному з рейсів між Дніпром і Одесою пасажирам довелося вісім разів покидати вагони через загрозу атак.

Для НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency ця трагедія має кілька конкретних вимірів: загибель цивільних пасажирів, безпека транспорту, російська дронова війна та доля міста, пов’язаного з єврейською історією.

Удар по вокзалу вимагає розслідування з встановленням застосованої зброї, обставин вибору цілі та відповідальності командування. Оголошена повітряна тривога не звільняє атакуючу сторону від обов’язку дотримуватися міжнародного гуманітарного права.

Станом на першу заяву Зеленського, підсумкові дані про особи загиблих і стан десяти постраждалих ще не були опубліковані.

13 осіб загинули на залізничній платформі, очікуючи відправлення цивільних поїздів.

Автор: Олександр Хмельницький

Якщо підозри підтвердяться, наслідки можуть вийти далеко за межі кримінальної справи. Під питанням опиняться окремі результати голосування, перспективи коаліції та відносини Ізраїлю з державами регіону.

Що відомо про гроші та розслідування ШАБАК

28 жовтня 2026 Сольберг направив керівнику ШАБАК Давиду Зіні офіційний лист з вимогою перевірити інформацію про іноземне втручання. За даними i24NEWS, перед цим Зіні представив голові ЦВК розвідувальні відомості, охарактеризовані як виключно серйозні.

Сольберг вимагав повідомити про результати перевірки протягом тижня. Одночасно він підкреслив, що поки не може підтвердити достовірність отриманої інформації.

За повідомленнями ізраїльських ЗМІ, мова може йти про десятки мільйонів шекелів, ймовірно спрямованих на стимулювання явки в арабському секторі. Серед можливих закордонних джерел називаються Катар і Туреччина.

Особливо тривожна деталь стосується передбачуваних маршрутів переказів. Повідомляється, що деякі фінансові канали могли перетинатися з мережами, раніше використовуваними для фінансування терористичної діяльності. Однак збіг посередників ще не доводить участь терористичних організацій або іноземних урядів у підкупі виборців.

Паралельно поліція розслідує передбачувані виплати за голоси на користь арабської партії РААМ. У Негеві затримали кількох підозрюваних, розслідування передано підрозділу «Лахав 433», який займається складними економічними злочинами та корупцією. РААМ відкидає звинувачення в порушеннях.

Чому скандал може визначити, хто буде керувати Ізраїлем

Попередні результати пояснюють політичну гостроту того, що відбувається. Блок Біньяміна Нетаньягу отримує близько 53 мандатів, інші опозиційні партії — 48, арабські списки — 19. Для більшості в 120-місцевому Кнесеті необхідний 61 депутат.

Таким чином, без підтримки хоча б частини арабських депутатів противникам Нетаньягу важко сформувати уряд. Саме цю ситуацію ще до голосування аналізували НАновини в матеріалі про стратегію Мансура Аббаса та можливу коаліцію після виборів.

Тепер співпраця з арабськими партіями стає політично небезпечною для потенційних партнерів. «Лікуд» вже звинуватив арабські партії в передбачуваній крадіжці виборів і вимагав розслідування.

Але звинувачення проти окремих активістів не можна автоматично поширювати на всіх арабських виборців. Їхні законні голоси мають таку ж силу, як голоси решти громадян Ізраїлю.

Чи можна скасувати вибори і призначити повторне голосування

Ізраїльське законодавство допускає судове оскарження підсумків, якщо порушення могли вплинути на результати або розподіл мандатів. Залежно від доказів суд може змінити розподіл голосів або скасувати голосування повністю або на окремих дільницях.

Однак для цього недостатньо повідомлень розвідки, затримань і політичних заяв. Необхідно встановити конкретні протиправні дії та їх суттєвий вплив на результати.

Є інший, більш безпосередній ризик. Навіть якщо суд не змінить підсумки, партії можуть не домовитися про уряд. Тоді після передбачених законом спроб формування коаліції Ізраїль ризикує знову відправитися на вибори в 2027 році.

Виходить, що передбачувана іноземна операція, навіть залишаючись недоведеною, вже може впливати на політичні переговори.

Катар, удар по Досі та міжнародні наслідки

У катарського напрямку є важлива передісторія. 9 вересня 2025 року Ізраїль завдав авіаудар по керівникам ХАМАС у Досі. Операція викликала міжнародний конфлікт, оскільки Катар одночасно виступав посередником у переговорах по Газі.

Тоді, як писали НАновини — Новини Ізраїлю Nikk.Agency, Україна засудила порушення суверенітету Катару, враховуючи також його роль у поверненні українських дітей, депортованих Росією.

Сьогодні виникає питання, чи могло передбачуване втручання в ізраїльські вибори бути частиною більш широкого протистояння між Дохою та Єрусалимом. Поки доказів такої зв’язку немає.

Якщо державна участь Катару підтвердиться, Ізраїль отримає підстави для серйозного дипломатичного конфлікту, розслідування трансграничних фінансових мереж і перегляду відносин з посередницькими структурами.

Але головне питання зараз знаходиться всередині країни.

Після виборів 27 жовтня Ізраїль отримав парламент, в якому арабські партії можуть зіграти вирішальну роль у формуванні влади. Через добу з’явилися підозри, здатні поставити під сумнів політичну легітимність співпраці з ними.

Навіть якщо розслідування не призведе до скасування жодного голосу, воно може зірвати формування уряду. А якщо ШАБАК доведе організоване іноземне втручання, Ізраїль зіткнеться вже не просто з коаліційною кризою, а з питанням про захищеність власних виборів від закордонних фінансових операцій.

Саме тому результати перевірки, запитаної Сольбергом, матимуть значення не тільки для ізраїльської політики, але й для національної безпеки.

Давид Горовіц — це ім'я, яке втілює неймовірну подорож від маленького містечка Дрогобич на території сучасної України до керівництва фінансовою системою держави Ізраїль.

Його життєвий шлях, повний випробувань та досягнень, продовжує надихати покоління.

Давид Горовіц народився 15 лютого 1899 року в місті Дрогобич, яке на той момент перебував у складі Австро-Угорщини, а пізніше став частиною Західної України.

Цей регіон, відомий своєю етнічною та культурною строкатістю, відіграв важливу роль у формуванні світогляду молодого Горовиця.

Дрогобич кінця XIX – початку XX століття був містом з активною єврейською громадою, яка становила близько 40% населення. Євреї Дрогобича займалися торгівлею, ремеслом та мистецтвом, у місті існували синагоги, школи та культурні центри. Саме тут Давид Горовіц увібрав любов до єврейських традицій і зародив інтерес до ідей сіонізму.

Вплив подій Першої світової війни

Дитинство Давида пройшло за умов нестабільності. Початок Першої світової війни змусив родину Горовиця покинути Дрогобич та переїхати до Відня. Цей вимушений переїзд став першим випробуванням для юного Давида, який рано навчився самостійності. У Відні він почав працювати, продаючи газети, щоб допомогти сім'ї, що загартувало його характер.

Після закінчення війни родина повернулася до Львова, де Давид продовжив навчання у гімназії. Саме тут він почав брати активну участь у сіоністському русі, який був особливо популярним серед єврейської молоді Галичини.

«Ха-шомер ха-цаїр»: початок шляху до Ерець-Ісраель

Сіоністські ідеї охопили Східну Галичину на початку XX століття, і Давид Горовіц став одним із яскравих представників руху. 1918 року він разом із однодумцями заснував молодіжний рух «Ха-шомер ха-цаїр» (Молодий страж). Перший з'їзд руху відбувся у Тарнові, а другий у Львові, що свідчить про важливу роль Галичини як центру єврейської молодіжної активності.

Молоді сіоністи, такі як Давид, бачили свою місію у відродженні єврейського життя в Палестині. Вони прагнули створити нове суспільство, засноване на рівності, праці та національній самосвідомості. У 1920 році Давид Горовіц разом із групою зі 131 учасника репатріювався в Ерець-Ісраель. Ці молоді люди, які залишили комфортні умови міського життя в Галичині, стали першопрохідниками у будівництві єврейської держави.

Бейтанія-Іліт: початок сіоністського кібуцного руху

Бейтанія-Іліт, або Верхня Бейтанія, стала однією з перших комун в Ерец-Ісраель, створених учасниками руху «Ха-шомер ха-цаїр» у 1920 році. Цей унікальний експеримент був на схилах гір поблизу озера Кінерет, де молоді сіоністи з Галичини почали будувати своє нове майбутнє. Група зі 131 учасника, що залишила комфортне життя в Європі, вибрала важку працю та спартанські умови для втілення своєї мрії про відродження єврейського суспільства.

Верхня Бейтанія (Бейтанія-Іліт) була унікальним проектом, у якому більшість учасників справді були євреями з української Галичини. Ці молоді ідеалісти складали ядро ​​групи, що зібралася для створення першого кібуца руху Ха-шомер ха-цаїр. Усі вони були активістами, натхненими сіоністськими ідеалами, і приїхали до Ереца-Ісраеля у 1920 році.

Хто були учасниками України?

Серед лідерів та учасників, які приїхали з Галичини (територія сучасної України), можна виділити такі імена:

1. Дов Оппер із Золочева — один із видатних лідерів групи.
2. Ар'є Алвейль з Бібрки – активний організатор руху.
3. Меїр Вальд з-під Перемишля – лідер, який надихав учасників.
4. Біньямін Фрайфогель зі Станіславова (нині Івано-Франківськ) – один із провідних ідеологів.
5. Мілек Гольдштейн з Підволочиська, поблизу Тернополя – активний учасник комуни.
6. Давид Горовіц із Дрогобича — майбутній економіст та президент Банку Ізраїлю, який у молодості був важливою фігурою у проекті.
7. Аба Шнеллер з Турки, Львівська область – учасник першого «галіційського десанту».

Ці люди були рухомі ідеєю створення Нової Людини — вільного єврея, здатного працювати на своїй історичній землі. Багато хто з них залишив значний слід в історії Ізраїлю, ставши політичними, громадськими та військовими лідерами.

Український зв'язок

Більшість учасників кібуцу родом із маленьких міст та містечок Галичини, таких як Золочів, Бібрка, Дрогобич та Станіславів. Ці міста на початку ХХ століття були центрами єврейської культури, де молодь брала активну участь у сіоністському русі. Саме українська Галичина стала відправною точкою для формування перших сіоністських комун, що зробило цей регіон ключовим в історії сіонізму та кібуцного руху.

Фінансовий архітектор Ізраїлю

Незважаючи на відсутність формальної освіти в галузі економіки, Давид Горовіц став самоучкою, чиї знання та здібності визначили майбутнє фінансової системи Ізраїлю.

Ключові досягнення:

1. Керівництво економічним відділом Єврейського агентства (1935): Горовиць зіграв важливу роль у розробці економічної політики ішува
2. Перший генеральний директор Міністерства фінансів (1948): Він очолив процес будівництва фінансової інфраструктури новоствореної держави
3. Створення Банку Ізраїлю (1954): Горовиць став першим президентом державного банку, який він очолював 17 років

Історична спадщина

Однією з найважливіших праць Давида Горовиця стала книга «На службі у молодої держави». У ній він описав свої відносини з британською мандатною владою та виклики, що стояли перед ішувом. Ця робота залишається важливим джерелом вивчення історії Ізраїлю.

Вплив Галичини на думку Давида Горовиця

Галичина, з її унікальною сумішшю культур та етнічною строкатістю, сформувала широкий світогляд Горовиця. Тут він набув навичок взаємодії з різними співтовариствами, що пізніше допомогло йому у побудові економічних та політичних зв'язків в Ізраїлі.

Також Галичина була регіоном, де єврейська громада активно розвивалася, попри труднощі. Давид Горовіц ввібрав дух заповзятливості та прагнення до самореалізації, які пізніше допомогли йому стати видатним економістом.

Зв'язок з Україною: Галичина та майбутнє Ізраїлю

Дрогобич та Львів стали для Давида Горовиця стартовим майданчиком для його життєвого шляху. Ці міста, як і весь регіон Галичини, посідали важливе місце в історії євреїв Східної Європи. Саме звідси вийшли багато лідерів сіоністського руху, включаючи Давида Горовиця, який став ключовою фігурою у створенні фінансової системи Ізраїлю.

Історія Горовиця є яскравим прикладом того, як єврейська громада України зробила значний внесок у будівництво єврейської держави. У рамках рубрики «Цикл Євреї з України»сайт НАновини — Новини Ізраїлю продовжує розповідати про видатних особистостей, чиє коріння пов'язане з Україною.

Більше можна прочитати у рубриці «Євреї з України» на нашому сайті НАновини.

…

Читати у WhatsApp – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Читати у Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

#promotion

***
Для середнього та малого бізнесу – підходящі пропозиції!
***

• Залучення нових клієнтів для бізнесу – лідогенерація (генерація лідів);
• Просування бізнесів та сайтів SEO у пошукових системах;
• Просування місцевих бізнесів + Google My Business;
• Проведення рекламних компаній у Google з «0» та оптимізація чинних;
• Реклама Google Shopping Торгові кампанії та просування товарів;
• Професійне створення сайтів для бізнесу різної складності та бюджету;
• Ремонт, переробка, доробка та редизайн сайтів;
• Комплексний супровід в Інтернеті для бізнесів;
• Інші послуги на запит клієнта.

ברוכים הבאים

053-802-3564

на WhatsApp

nikk.co.il

Для середнього та малого бізнесу – підходящі пропозиції!

Кому підійдуть наші послуги:

Стоматологічний кабінет;

Косметологічний центр;

Ремонт техніки та комп’ютерів;

ремонт приміщень;

Послуги перевезення;

Послуги викладачів;

Невеликі та середні виробництва;

Послуги у сфері обслуговування;

Місцеві бізнеси;

Продаж в інтернеті товарів та послуг;

і багато іншого…

варто спробувати?
скоріше так ніж ні”… звертайтесь – консультація безкоштовно

Хайфа – Ізраїль Північ

Nikk.Agency
агентство інтернет-маркетингу

ברוכים הבאים

053-802-3564

на WhatsApp

nikk.co.il

2014 – 2025

Хайфа – Ізраїль Північ

Проект «немалаנְמָלָה» – Це унікальна ініціатива, спрямована на зближення двох культур через художню літературу. Основним завданням проекту є переклад творів з української на іврит та з івриту на українську.

Ініціаторами проекту є Асаф Бартов і Наталія Тимків — ізраїльсько-українська родина, якій важливо зберегти та поділитися багатством двох культур. Вони хочуть, щоб їхня донька та її однолітки жили у світі, де найкращі твори української та ізраїльської літератури будуть доступні їхніми рідними мовами.

Факт: переклад «Московіада» Юрія Андруховича стала першою в історії книгою, перекладеною з української на іврит.

Назва проекту звучить однаково українською та івритом, але має різні значення:

• На івриті: «נְמָלָה» означає «мураха» і символізує працьовитість та завзятість.
• Українською: «немала» перекладається як «досить велика», що відбиває амбіції проекту.

Ассаф і Наталія вірять, що культура та література мають бути доступні кожному. Їхня мрія — світ, де діти зможуть читати книги про Україну івритом, а Ізраїль — українською.

Проект стартував у 2020 році і з того часу вже випустив кілька перекладів.

Видання українською мовою, переклад з івриту:

• Янець Леві, «Пригоди дядечка Лева в румунських степах», переклад Ані Хромової, видавництво «Кінерет Змора Двір», 2007.

Видання на івриті, переклад з української:

• Юрій Андрухович, «Московіада», переклад Антона Паперного, видавництво 9 Lives Press2020.
• Юрій Винничук, «Танго смерті», переклад Антона Паперного, видавництво 9 Lives Press2022.
• Оксана Забужко, «Польові дослідження українського сексу», переклад Антона Паперного, видавництво 9 Lives Press2024.

Чому важливі переклади?

Переклад – це не просто перенесення тексту з однієї мови на іншу. Це складний процес, що потребує глибокого розуміння обох культур.

До запуску проекту існувало кілька ключових проблем:

• Переклади через проміжні мови.Раніше українські твори перекладалися івритом через англійську або російську, що призводило до втрати деталей оригінального тексту.
• Відсутність системності.Переклади виконувалися безсистемно, і більшість із них так і не доходили до широкого читача.

Завдяки «немалаנְמָלָה» ці проблеми вдалося вирішити. Всі переклади виконуються з оригіналу, що гарантує точність та збереження авторського стилю.

Чому це важливо для Ізраїлю та України?

Зв’язок між українським та єврейським народами сягає корінням у глибоку історію. Однак, як і багато відносин, вони потребують постійного діалогу. Література у разі грає роль культурного дипломата.

Ключові завдання:

• Розширення взаєморозуміння:Переклади допомагають руйнувати стереотипи та знаходити спільні точки дотику.
• Збереження мов та культур:Переклад літератури сприяє популяризації національних культур поза їх країн.
• Формування нових поколінь:Діти, які зростають у двомовному середовищі, зможуть будувати тісніші зв’язки між Україною та Ізраїлем.

НАновини та проект «немалоנְмָלָה»

Сайт НАновини — Новини Ізраїлю підтримує ініціативи, які б зміцненню культурних зв’язків. Проект «немалаנְмָלָה» — це приклад того, як ентузіасти змінюють світ через літературу.

На нашому сайті ви знайдете актуальні новини про подібні проекти, а також аналітику про культурні та геополітичні події, що об’єднують Україну та Ізраїль.

Майбутнє проекту: як стати частиною «немалаנְмָלָה»?

Засновники проекту запрошують усіх бажаючих приєднатись. Ось як можна допомогти:

1. Підтримати ініціативу фінансово чи через просування.
2. Приєднатися до команди перекладачів.
3. Ділитись інформацією про проект у соціальних мережах.

Контакти «немалаנְмָלָה»:

Сайт проекту –

Facebook – https://www.facebook.com/nemala.org/

До речі, перед показом фільму «Будинок «Слово». Незакінчений роман», який відбувся 4 грудня у Тель-Авіві, глядачі змогли почути українську поезію на івриті.

Йшлося про вірш «Яр» Миколи Бажана у перекладі Антона Паперного (літературна редакція — Асаф Бартов, засновник українсько-івритського видавничого проекту «Немала»).

Вірш читав Асаф Бартов.

ми про це писали «Будинок „Слово“: Нескінченний роман» — унікальний показ українського фільму в Тель-Авіві 4 грудня 2024

Проект «немалаנְмָלָה» демонструє, як ентузіазм і любов до літератури можуть зблизити два народи. Українська та ізраїльська культури багаті на свої традиції, і завдяки цьому проекту їх унікальні твори стають доступні дедалі більшій кількості читачів.

Залишити коментар в WhatsApp – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Залишити коментар у Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Ось вона на карті – https://maps.app.goo.gl/Wg42zrAuRuxAb4Z78

Стрий — місто Львівської області на заході України, південніше Львова. В ізраїльських, польських, німецьких та єврейських документах назву можна зустріти в кількох формах: Stryj, Stryi, Стрий, סטרי. Це одне й те саме місто.

Новина сама по собі коротка. Але якщо розгорнути за нею історію будівлі, виходить вже зовсім інший масштаб: синагога 1817 року, величезна єврейська громада Стрия, пожежа XIX століття, Голокост, люди, замкнені всередині перед відправкою в Белжець, радянський склад, майже розпочата переробка під басейн, десятиліття руйнування, нащадки стрийських євреїв в Ізраїлі — і лише тепер нова спроба придумати будівлі майбутнє.

Причому саме спроба. Будівельні роботи ще не розпочалися.

Автор: Олена Гунько.

19 вересня: поки меморандум, а не реставрація

Після підписання меморандуму сторони домовилися спільно готувати проект, шукати фахівців, міжнародних партнерів та фінансування. Після відновлення будівлю хочуть використовувати як культурний простір, зберігши її архітектурну та історичну цінність. Сьогодні вона належить територіальній громаді Стрия, не використовується і фактично залишається руїною.

Це розрізнення принципове. Поки немає опублікованого бюджету, затвердженого архітектурного проекту, підрядника або дати, коли робітники дійсно зайдуть на об’єкт. Наступний етап сторони збираються проводити вже в Стрию за участю українських та міжнародних партнерів.

І тут треба відразу прибрати ще одну можливу плутанину: «Спадщина UA» не є єврейським фондом. Це українська організація, яка працює з історичною архітектурою та культурною спадщиною. У даному випадку вона разом з містом береться за пам’ятник саме єврейської спадщини.

Модель теж обрана не музейно-консерваційна. Ганна Гаврилів говорить про повернення минулого в сучасне життя міста — тобто про так зване адаптивне використання, коли історичний об’єкт не просто ремонтують, закривають і знову залишають без функції. Яким саме буде культурний центр всередині — з постійною експозицією єврейської історії, меморіальним простором Голокосту, залом заходів чи всім цим одночасно — поки публічно не вирішено.

1817 рік. Велика синагога з’являється в старому єврейському кварталі

Євреї жили в Стрию задовго до XIX століття. Джерела фіксують єврейське населення міста щонайменше з XVI століття; у 1576 році король Стефан Баторій дозволив євреям селитися і купувати нерухомість у місті, а в 1689-му громада отримала дозвіл побудувати нову дерев’яну синагогу замість зруйнованої попередньої.

Велику кам’яну синагогу, від якої сьогодні залишилися стіни, побудували в 1817 році. Документи 1827 року вже фіксують у Стрию дві синагоги: одну 1817-го, другу 1821 року. Це допомагає розібратися з датами, тому що в довідниках поруч з Великою синагогою можна зустріти і інший рік — 1858.

1858-й — це не початок історії будівлі, а велика реконструкція. Після неї синагога набула більш виражених класицистичних рис. Саме тому в різних описах пам’ятника можуть сусідити XIX століття, 1817-й, 1858-й і кінець XIX століття — йдеться не обов’язково про помилку, а про різні будівельні етапи.

І ця будівля ще кілька разів змінювалася. Вона взагалі виявилася набагато менш «застиглою в часі», ніж здається по нинішній цегляній оболонці.

Пожежа 1886 року змінила її ще раз

17 квітня 1886 року Стрий охопила величезна пожежа. Постраждала значна частина міста, вогонь зачепив і Велику синагогу.

Після відновлення її архітектура змінилася: з’явилися орієнтальні та неомавританські деталі, які добре видно на довоєнних фотографіях. Дослідниця синагог Оксана Бойко пов’язує цей етап з будівельними роботами після пожежі і допускає можливу участь відомого львівського архітектора Юліана Захаревича. Але це саме дослідницька гіпотеза, остаточно підтвердженого документа про авторство Захаревича немає.

Є і цікава деталь епохи: після пожежі імператор Франц Йосиф виділив кошти на відновлення стрийського костелу і синагоги. Відновлювальними роботами в місті в 1886–1887 роках керував архітектор Сильвестр Гавришкевич.

Тож звичний за старими листівками вигляд Великої синагоги — це вже результат кількох життів однієї будівлі.

За воротами з менорою вміщувалася тисяча людей

Від старої синагоги сьогодні залишилися передусім стіни, частини архітектурного декору та металева брама. Її решітка виконана з мотивом менори, нижче збереглися зірки Давида. Колись до головного входу вели широкі сходи, а на воротах був напис на івриті: «Це ворота Господа, праведники увійдуть у них».

Всередині все виглядало зовсім інакше, ніж зараз.

Уродженець Стрия, письменник Юліан Стрийковський, згадував величезне приміщення приблизно на тисячу молільників. Жіноча частина розташовувалася на два рівні — для місцевого ортодоксального середовища такий устрій навіть викликав суперечки. У центрі знаходилася біма, де читали Тору, на східній стіні — Арон ха-Кодеш зі свитками. Стіни були блакитними, з біблійними розписами: Ноїв ковчег, жертвоприношення Ісаака, Мойсей зі скрижалями. Світло проходило через великі вікна з кольоровими вітражами, з стелі звисали латунні світильники.

Велика синагога при цьому не стояла окремо посеред міста. Вона знаходилася в старому єврейському кварталі на Божничій площі; поруч були Бейт-га-Мідраш — дім навчання і молитви, міква, єврейська лікарня, інші молитовні будівлі.

Там молилися за ашкеназьким обрядом. У джерелах згадується навіть окремий міньян стрийських візників і власників кінних екіпажів — маленька побутова деталь, але через неї краще видно, що це було живе громадське простір, а не просто «пам’ятник архітектури».

У деякі роки євреї складали майже половину Стрия

У 1880 році в місті жили 5 245 євреїв — 41,62% населення. До 1910 року єврейське населення перевищило десять тисяч осіб, перед Другою світовою війною йшлося приблизно про 12 тисяч.

Яд Вашем наводить трохи іншу часову точку: на початку 1930-х у Стрию жили близько 11 тисяч євреїв — приблизно третина населення міста. Працювали єврейська лікарня, сирітський дім, благодійні товариства, бібліотеки, школи, сіоністські рухи, Бунд, «Агудат Ісраель»; місцеве відділення «Ха-Шомер ха-Цаїр» було найбільшим у Галичині.

Тобто Велика синагога була не будівлею маленької релігійної групи на периферії Стрия. Вона знаходилася всередині одного з головних людських світів самого міста.

І тут НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже не вперше стикаються з тією ж проблемою: сучасна людина бачить в Україні стару синагогу і сприймає її як окремий «єврейський об’єкт», хоча до Шоа такі будівлі були частиною повсякденної міської тканини. У нашому матеріалі про експедицію з Єрусалима по більш ніж 30 синагогам Поділля ми показували саме це: іноді від величезного єврейського середовища сьогодні залишається одна будівля, кладовище і кілька архівних фотографій.

Вересень 1939-го: приходить СРСР, але синагоги ще відкриті

Після розділу Польщі Стрий спочатку зайняли німецькі частини, а через кілька днів місто перейшло під контроль СРСР.

Радянська влада закрила єврейські партії та незалежні громадські установи, поступово припинилася приватна торгівля, активістів і частину біженців депортували вглиб Радянського Союзу. Але одна деталь в енциклопедії Яд Вашем звучить досить несподівано: синагоги поки залишалися відкритими.

Тобто Велика синагога продовжувала бути молитовним простором практично до німецького нападу на СРСР.

2 липня 1941 року німці зайняли Стрий. Далі історія будівлі перестає бути тільки історією архітектури.

3 вересня 1942 року: близько трьох тисяч євреїв замикають у синагозі

3 вересня 1942 року у Стрийському гетто почалася велика акція, що тривала три дні. Німецькі сили зібрали близько трьох тисяч євреїв у синагозі, а потім залізницею депортували їх у табір смерті Белжець. Разом з ними відправили близько двох тисяч євреїв із сусіднього Сколе; ще приблизно 500–600 осіб були вбиті на місці під час затримань.

Яд Вашем у цьому епізоді пише саме про синагогу. І коли далі йтиметься про культурний центр, обійти цей шар історії вже не вдасться: простір, побудований для молитви, використовували як місце тимчасового ув’язнення перед депортацією на смерть.

Восени 1942-го вбивства і депортації продовжилися. У жовтні відбулася нова велика акція, у листопаді ще близько півтори тисячі осіб вивезли в Янівський табір і Белжець. У лютому — березні 1943 року були вбиті ще приблизно тисяча євреїв.

Але для самої Великої синагоги попереду був ще один епізод.

22 травня 1943-го: понад тисячу осіб знову опиняються всередині

22 травня 1943 року почалася ліквідація Стрийського гетто. Німецькі поліцейські оточили територію, понад тисячу євреїв зібрали і буквально набили у Велику синагогу. Там їх тримали кілька днів без води і їжі. Потім вивели на місцеве єврейське кладовище і вбили.

3 червня німці та їхні помічники продовжили викурювати людей з укриттів: будинки підпалювали, підвали затоплювали, у бункери кидали вибухівку. Влітку були знищені залишки в місті єврейських робочих таборів.

Велика синагога тому є одразу двома пам’ятниками. Один — життя єврейського Стрия. Другий — його знищенню.

НАновини вже розбирали, чому пам’ять про Голокост у невеликих українських містах часто залишається куди менш відомою, ніж історія найбільших місць масового вбивства. В окремому матеріалі ми розповідали, чому місцева історія Шоа поступово випадає з пам’яті міст. Стрий показує цю проблему буквально стінами.

Але нинішню руїну зробили не нацисти

На цьому місці легко допустити історично красиву, але неправильну фразу: «синагога була зруйнована під час Голокосту».

Ні.

Будівля фізично пережила війну. На фотографії 1964 року синагога ще стоїть з дахом. Після війни її релігійну функцію не відновили, радянська влада використовувала приміщення як склад.

Справжній перелом у стані будівлі стався пізніше. У 1980-ті тут вирішили зробити плавальний басейн. Заради перебудови демонтували склепінчастий дах і частину історичних конструкцій, але сам басейн так і не побудували. Після зняття покрівлі вода, мороз і рослини стали руйнувати цеглу вже постійно.

Вийшла досить дика історія. Синагога пережила німецьку окупацію, хоча всередині неї людей тримали перед депортацією і вбивством, а величезну частину архітектурної цілісності втратила вже через десятиліття — під час радянської перебудови, яку не закінчили.

Сьогодні видно стіни, залишки декоративних елементів, ворота з менорою і Маген Давидами. Внутрішнє життя будівлі майже зникло.

А пам’ять про Стрий тим часом перемістилася в Ізраїль

Після знищення громади значна частина її пам’яті продовжила існувати вже за межами міста.

У 1962 році в Тель-Авіві вийшла Sefer Stryj — «Книга Стрия». Видавцем вказана Організація вихідців із Стрия в Ізраїлі — ארגון יוצאי סטרי בישראל. У книзі є розділи на івриті, ідиші та англійській, історія громади, спогади колишніх жителів і матеріали про знищений єврейський Стрий.

Для таких міст йизкор-бух — меморіальна книга знищеної громади — часто виявляється чимось на кшталт винесеного за кордон міського архіву. Людей вже немає, установи зникли, інтер’єри зруйновані, зате колишні жителі встигли записати як виглядали вулиці, хто де молився, які були школи, хто служив у синагозі.

В Ізраїлі існує і окремий меморіал загиблим євреям Стрия на кладовищі Нахалат-Іцхак в Гіватаїмі. Центр єврейського мистецтва Єврейського університету вказує, що пам’ятник був створений за ініціативою об’єднання вихідців із Стрия; на ньому на івриті увічнена пам’ять громади, загиблої в Шоа.

Тобто ізраїльський зв’язок тут не придуманий заради сьогоднішнього матеріалу. Вона існує десятиліттями.

Єврейський університет документував саму синагогу

Є ще більш пряма лінія.

Центр єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі документував Велику синагогу Стрия в 1993 і 1997 роках. У його базі зберігся окремий масив з десятків зображень будівлі; об’єкт класифікований як ашкеназька синагога XIX століття з неомавританськими рисами.

Для майбутнього відновлення ці матеріали можуть виявитися цілком практичними, а не тільки академічними. Коли будівля десятиліттями стоїть без даху, фотографія двадцяти- або тридцятирічної давності іноді зберігає деталь, якої сьогодні вже немає.

У серпні 2026 року фахівці того ж Центру знову їздили по Україні і документували історичні синагоги Поділля. НАновини докладно розповідали про цю експедицію: понад тридцять об’єктів оглядали, фотографували і фіксували до того, як подальше руйнування або війна змінять їх остаточно.

Є і ширший український проект збереження єврейської спадщини в цифрі — про нього ми писали окремо.

У 2017 році Велику синагогу вже рятували руками

Нинішній меморандум не виник на порожньому місці. До нього були люди, які приходили до руїни без великого бюджету і просто починали з того, що могли зробити.

У 2017 році депутат місцевої ради Петро Куритник розповідав на круглому столі збереження єврейської спадщини у Львові, що Велика синагога стала одним з його основних проектів. Почали з відновлення оригінальних металевих воріт, потім прибирали сміття всередині будівлі, вирізали дерева і кущі, які вже росли в стінах і на цегляній кладці.

До роботи підключалися волонтери Lviv Volunteer Center при Всеукраїнському єврейському благодійному фонді «Хесед-Ар’є», а також місцеві студенти. У вересні 2017 року Стрий відвідала американка Donna Kerner, нащадок місцевої єврейської родини; з її допомогою вдалося залучити техніку, щоб прибрати рослини з верхніх частин високої руїни.

І ось тут виявляється цікава спадковість. Вже тоді обговорювався варіант майбутнього арт-центру і культурного простору з експозицією про історію єврейської громади Стрия. Тобто ідея, яка зараз з’являється в меморандумі 2026 року, в якомусь вигляді звучала майже десять років тому.

На вході на той час вже були пам’ятні знаки, встановлені ще в 1990-ті ізраїльськими вцілілими і нащадками євреїв Стрия.

Тоді чому в новому проекті поки не названі єврейські організації?

Питання напрошується, особливо якщо знати всю попередню історію.

У новому проекті офіційно фігурують Стрийська міська рада і «Спадщина.UA». На момент публікації ми не знайшли підтвердження, що «Хесед-Ар’є», єврейська громада України, Єврейський університет в Єрусалимі, організація вихідців із Стрия в Ізраїлі або інший ізраїльський фонд вже увійшли в проект як офіційні партнери.

Але робити з цього висновок про чиєсь виключення було б рано. Сам меморандум якраз передбачає наступний етап із залученням українських та міжнародних партнерів і пошук зовнішнього фінансування.

Carpathian 8 Summit для цього був цілком підходящим місцем. Форум проходив 18–20 вересня 2026 року в Буковелі і об’єднав представників восьми країн Карпатського регіону, інституцій ЄС, бізнесу, місцевих громад і міжнародних партнерів. 19 вересня на майданчику працював стенд Ukrainian Cultural Heritage Fund, де окремо говорили про збереження, відновлення спадщини і міжнародну підтримку таких проектів.

Але гроші і міжнародна площадка — тільки частина завдання. Тут ще належить визначити, хто буде відповідати за зміст пам’яті всередині відновленої будівлі, і це вже питання не менш складне ніж покрівля або кладка.

Пояснення для ізраїльського читача: що тут може бути незрозуміло

Стрий — місто Львівської області на заході України, південніше Львова. В ізраїльських, польських, німецьких та єврейських документах назву можна зустріти в кількох формах: Stryj, Stryi, Стрий, סטרי. Це одне й те саме місто.

Галичина тут теж не має відношення до іспанської Галісії. Йдеться про історичну область Центрально-Східної Європи. Стрий у різні періоди знаходився в складі Габсбурзької монархії та Австро-Угорщини, міжвоєнної Польщі, СРСР, а зараз це Україна. Тому одна сім’я зі Стрия могла за життя отримати кілька різних паспортів взагалі не переїжджаючи з дому.

Бейт-га-Мідраш — дім навчання, приміщення для вивчення єврейських релігійних текстів і молитви. Міква — ритуальний басейн. Біма — підвищення, звідки читають Тору. Арон ха-Кодеш — ковчег, в якому зберігаються свитки Тори. Міньян — мінімальний кворум для громадської молитви; в традиційному ортодоксальному юдаїзмі це десять дорослих єврейських чоловіків.

Белжець, куди у вересні 1942 року відправили євреїв зі Стрия, був табором смерті. Тобто не просто табором ув’язнення або примусової праці, а одним з центрів операції «Рейнхард», створених нацистською Німеччиною саме для масового вбивства євреїв.

Є ще поняття йизкор-бух, або меморіальна книга громади. Після Шоа вихідці з знищених міст і містечок створювали такі книги в Ізраїлі, США та інших країнах. Завдяки їм збереглися прізвища, фотографії, спогади і опис життя, якої фізично більше не було. Sefer Stryj, видана в Тель-Авіві в 1962 році, якраз така книга.

І останнє, що з сучасного Ізраїлю іноді складно відчути. Коли ми сьогодні бачимо українське місто і окремо стоячу «стару єврейську синагогу», створюється враження що євреї були маленькою історичною групою поруч з основним населенням. У Стрию це зовсім не так: наприкінці XIX століття євреї складали більше 40% жителів. Велика синагога була частиною нормального міського життя, як ринок, школа або лікарня.

209 років історії — і тепер все знову впирається в практику

Велику синагогу побудували в 1817 році. У 1858-му серйозно перебудували, після пожежі 1886 року відновили ще раз і змінили її вигляд. У вересні 1942-го всередині тримали близько трьох тисяч євреїв перед відправкою в Белжець, у травні 1943-го туди знову зігнали понад тисячу осіб, яких пізніше вбили.

Після війни синагога стала складом. У 1980-ті з неї збиралися зробити басейн, демонтували склепіння і залишили недобудованою. У 1990-ті до неї поверталися нащадки громади з Ізраїлю, Єврейський університет документував руїну, у 2017-му стіни очищали від дерев єврейські та українські волонтери. Тепер у вересні 2026 року місто і «Спадщина.UA» намагаються запустити вже повноцінний проект повернення будівлі в міське життя.

Але меморандум поки нічого не гарантує. Старій цегляній коробці потрібна інженерна стабілізація, проект, гроші, фахівці, потім роки утримання. І ще треба вирішити річ набагато менш технічну: чи можна зробити сучасний культурний центр так, щоб він не перетворив місце Голокосту просто в красиву історичну декорацію.

Напевно, це і буде головним випробуванням проекту. Тому що тут не можна відновити тільки зручну половину минулого.

Велика синагога Стрия була місцем молитви. Потім стала місцем де людей замикали перед смертю. Потім складом, недобудованим басейном і руїною. Тепер у неї з’явився ще один шанс — але що саме місто поверне до життя разом з цими стінами, поки тільки належить вирішити.

У листопаді 2026 року в Ізраїлі відбудуться покази вистави «Тривога по-Одеськи або як одна мішпуха в укритті збиралася» за участю народних артистів України Олега Філімонова та Діани Малої. Це гастрольний тур по шести містах — Хайфа, Ашдод, Рішон ле-Ціон, Беер-Шева, Петах-Тіква та Нетанія.

Формально — комедія російською мовою з одеським «прононсом».
По суті — сценічна розмова про життя під час війни.

Вистава починається з фрази, яка давно перестала бути театральною умовністю: «Захід буде продовжено, якщо тривога триває не більше години…». Ця репліка задає тон всьому дійству. Глядач одразу розуміє, що йдеться не про вигадану тривогу, а про повсякденність останніх років.

Тривалість — 1 година 40 хвилин. Вікове обмеження — 12+. Діапазон цін залежно від міста — приблизно 186–256 шекелів.

Географія туру: міста, дати, аудиторія

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Дійові особи:

Чоловік – Олег Філімонов, український актор театру і кіно, народний артист України, учасник команди КВК «Одеські джентльмени», ведучий телепередачі «Джентльмен-шоу, «Філімонов і компанія, «Камера сміху» та ін.
Дружина – Діана Малая, українська актриса театру і кіно, народна артистка України, служить в Українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, знімалася у фільмах «Дежа вю», «Ліквідація», «Острів непотрібних людей» та ін.

Організатори підкреслюють: постановка була придумана як жест солідарності з ізраїльською реальністю, де сирени і укриття — частина повсякденного життя. Саме тому гастролі в Ізраїлі сприймаються не як стандартний тур, а як точне попадання в контекст.

Для російськомовної аудиторії Ізраїлю це ще й повернення до одеського культурного коду — гумору, інтонації, сімейної «мішпухи», де в тісному просторі укриття раптом розкриваються характери.

Постановча група:

Автори сценарію: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт
Режисер-постановник: Ігор Славінський
Помічник режисера: Катерина Лебедєва
Художник-постановник: Емзарі Кікнавелідзе
Музичний редактор: Сергій Дмитрієв
Хореографія: Павло Івлюшкін
Вокал: Маргарита Черник
Світло: Володимир Дубовенко
Фото: Артем Пелеван
Продюсери: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт

Про що вистава і чому вона виникла після 2022 року

Війна як побутовий фон

Після 24 лютого 2022 року Одеса опинилася в зоні регулярних ракетних атак. Повітряні тривоги, руйнування інфраструктури, пошкодження історичного центру — це не абстракція, а фон, в якому продовжують жити і працювати артисти.

Олег Філімонов в інтерв’ю 2023 року прямо говорив: комедія під час війни — не легковажність, а спосіб психологічного захисту. За його словами, якщо людям не давати можливості сміятися, «можна зійти з розуму». Ця позиція стала драматургічною основою нової постановки.

Діана Малая в той же період продовжувала служити в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька. У 2022 році театр перезапустив роботу у форматі «театр в укритті» — репетиції і покази проходили в захищених приміщеннях. Це був вимушений, але принциповий крок: культурне життя не зупиняється.

«Тривога по-одеськи» як сценічна відповідь

Вистава не про фронт і не про політику. Вона про годину в укритті.

Про сім’ю, яка змушена перечікувати сирену разом.
Про роздратування, страх, побутові конфлікти.
І про сміх, який виникає там, де, здавалося б, йому не місце.

У 2024 році виставу показували в Одесі 24 лютого — в річницю повномасштабного вторгнення. У 2025-му її вже відкрито називали «комедією про життя в умовах війни». Це не рекламна формула, а точне визначення жанру.

Саме цей матеріал артисти тепер вивозять в Ізраїль.

Допомога Україні після 2022: сцена як форма стійкості

Публічна позиція і особистий досвід

Філімонов не приховував, що його сім’я переживала ракетні обстріли в Одесі. У 2025 році в ЗМІ з’являлися повідомлення про те, що він встановив на території будинку бетонне укриття — міра особистої безпеки, яка показує ступінь реальності загрози.

Це не декларація, а повсякденність.

Робота театру під час війни

Одеський український театр, де служить Діана Малая, не припинив діяльність після початку вторгнення. Він перейшов у формат роботи в укритті, продовжив випускати прем’єри і підтримувати репертуар.

Збереження сцени в місті під ударами — це теж внесок.
Не у формі зборів, а у формі стійкості культурного середовища.

Міжнародні гастролі як продовження розмови

Коли вистава про тривогу і укриття виходить на ізраїльську сцену, вона перестає бути локальною історією Одеси. Вона стає спільним досвідом.

У середині матеріалу НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цей тур не тільки як афішу, але і як культурний міст між Україною та Ізраїлем — двома суспільствами, для яких сирена і укриття стали частиною реальності.

Гастролі виконують відразу кілька функцій:
підтримують українську культурну видимість за кордоном,
створюють емоційний контакт з діаспорою,
переносять розмову про війну з площини новин у площину людського досвіду.

Чому цей тур важливий саме зараз

Ізраїльська аудиторія розуміє драматургію тривоги без пояснень.
Українська — проживає її кожен день.

«Тривога по-одеськи» не намагається пояснити війну. Вона фіксує її побутовий шар — годину в укритті, де люди залишаються самими собою.

В умовах, коли новини про війну стають фоном, саме такі вистави нагадують: культура не йде в тінь навіть під сиренами.

І, можливо, в цьому і полягає головний внесок артистів після 2022 року — продовжувати грати, коли простіше було б замовкнути.

Як купити квитки

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Інформація про доступність демонстрації, географію виїзду та варіанти оплати надана представником компанії; актуальні умови необхідно уточнювати перед зверненням.

У релігійній або харедимній сім’ї прибирання будинку рідко обмежується однією генеральною кампанією на рік. Підготовка до шабату повторюється щотижня, а протягом року до неї додаються Рош га-Шана, Йом-Кіпур, Суккот, Симхат Тора, Ханука, Пурим, Песах, Шавуот та сімейні свята.

Чим більша сім’я, тим важче залишити всю роботу на останній день. Кухня продовжує використовуватися, діти переходять з кімнати в кімнату, готуються святкові страви, звільняються місця для гостей та організовуються додаткові спальні місця. Щойно вимитий підлога може знову забруднитися, а на скляних дверях, шафах і столах швидко з’являються сліди рук.

Для підготовки цього матеріалу ізраїльська блогерка та авторка НАновости Олена Гунько, яка має українське коріння та досвід роботи в медіа, поговорила з представником системи парового прибирання GENIUS. У центрі бесіди були не рекламні обіцянки, а практичні питання: які завдання обладнання дійсно може полегшити, для яких поверхонь гарячий пар не підходить, як безпечно користуватися системою в домі з дітьми і що відбувається під час безкоштовної демонстрації.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Великому будинку потрібен інший порядок прибирання

Звичайна порада «почніть прибирання заздалегідь» мало допомагає сім’ї, де кухня працює кілька разів на день, вітальня одночасно служить місцем для відпочинку, навчання та дитячих ігор, а ванною кімнатою постійно користуються всі члени сім’ї. Під час бесіди представник GENIUS пояснив, що практичніше розділити будинок на зони і заздалегідь визначити, які роботи можна виконати за кілька днів, а які неминуче доведеться залишити на переддень шабату або свята.

Заздалегідь можна привести в порядок віконні та дверні напрямні, міжплиткові шви, простір під меблями, гостьові кімнати та важкодоступні ділянки кухні. Заздалегідь краще виконувати роботу, для якої необхідно пересувати столи, стільці або інші предмети меблів.

Ближче до свята зазвичай залишаються підлоги, раковина, робочі поверхні, обідній стіл, вхідна зона та приміщення, якими сім’я продовжує користуватися щодня.

Таке розподілення не робить прибирання миттєвим. Але воно допомагає уникнути ситуації, коли за кілька останніх годин вся сім’я намагається одночасно вимити кухню, підготувати кімнати, накрити стіл і звільнити місце для гостей.

Чому кухня приймає на себе основне навантаження

У будинку, де регулярно готують великі сімейні трапези, найскладнішою ділянкою зазвичай стає кухня.

Жир осідає біля плити та духовки, пар піднімається до витяжки та шаф, крихти потрапляють під побутову техніку, а в швах між плитками поступово темніють забруднення. Швидко забруднюються ручки шаф, краї стільниці, ніжки стільців і бокові поверхні холодильника.

Перед святом увага найчастіше зосереджена на стільниці, плиті та раковині. Однак чимало забруднень залишається в віконних напрямних, під столом, біля побутової техніки та в з’єднаннях між елементами меблів.

Представник GENIUS розповів Олені Гунько, що гарячий пар може полегшувати очищення деяких підходящих твердих поверхонь і важкодоступних місць. Він допомагає розм’якшувати окремі види забруднень і добиратися до ділянок, де незручно працювати звичайною губкою або ганчіркою.

При цьому результат залежить не лише від потужності обладнання. Значення мають матеріал поверхні, характер забруднення, обрана насадка та правильність використання системи.

Для яких завдань може застосовуватися гарячий пар

При дотриманні рекомендацій виробника парову систему можна розглядати як додатковий інструмент для регулярного догляду за домом.

Йдеться про міжплиткові шви, віконні напрямні, окремі ділянки плитки, ванну кімнату, підходящі поверхні кухні, деякі скляні елементи та ті види підлоги, для яких дозволено вплив температури та вологи.

Головна перевага такого підходу полягає не в спробі очистити весь будинок за один день. Окремі трудомісткі завдання можна розподіляти протягом тижня: сьогодні зайнятися напрямними, через кілька днів — швами у ванній, потім — підходящою ділянкою кухні.

У результаті підготовка до шабату або свята починається не з накопичених за кілька місяців забруднень, а з звичайного наведення порядку.

Які поверхні вимагають обережності

Під час бесіди окремо обговорювалися обмеження. Універсального режиму, підходящого абсолютно для всіх матеріалів, не існує.

Натуральне дерево, деякі види ламінату, пофарбовані покриття, клейові з’єднання та делікатна оббивка можуть бути чутливі до високої температури та вологи. Пошкодження може проявитися не відразу: матеріал здатний змінити колір, деформуватися, втратити захисне покриття або почати розшаровуватися.

Перед обробкою необхідно перевірити рекомендації виробника поверхні та випробувати вплив на невеликій непомітній ділянці. Струю пари не можна надовго затримувати в одній точці.

Сам факт того, що система працює на воді, не означає, що її можна без перевірки застосовувати до будь-яких меблів, підлоги, текстилю або кухонного обладнання.

Чи можна повністю відмовитися від побутової хімії

У будинку з дітьми значення має не лише чистота, але й можливість швидко повернути приміщення в звичайне використання. Після застосування деяких сильних засобів кухню або ванну кімнату доводиться провітрювати, а оброблені поверхні — додатково промивати водою.

Парова система працює на воді і при виконанні підходящих завдань може зменшити потребу в частині традиційної побутової хімії.

Однак мова не йде про повну відмову від чистячих засобів. Деякі плями вимагають спеціальних складів, а окремі поверхні не можна безпечно обробляти гарячим паром.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Тому розумніше оцінювати кожне завдання окремо. Коли забруднення можна видалити водою і паром, немає необхідності автоматично застосовувати засіб з сильним запахом. Якщо ж матеріал або пляма вимагають спеціальної обробки, слід дотримуватися рекомендацій виробника.

Як безпечно користуватися системою в домі з дітьми

Системою повинен користуватися дорослий. Дітей і домашніх тварин під час роботи необхідно тримати на безпечній відстані від струї гарячого пари, нагрітих насадок і самого обладнання.

Під час демонстрації важливо попросити представника показати, як підготувати пристрій до роботи, правильно встановити насадку, тримати шланг, припиняти подачу пари і очищати обладнання після використання.

Необхідно також з’ясувати:

• скільки часу потрібно системі для нагріву і охолодження;
• які поверхні заборонено обробляти;
• як змінювати насадки;
• чи можна доливати воду під час роботи;
• які дії можуть пошкодити обладнання;
• де слід дотримуватися особливої обережності.

Безпека повинна бути важливіша за швидкість прибирання.

Як змінюється підготовка перед єврейськими святами

У кожного свята є свої домашні завдання. Тому єдиного плану прибирання на весь рік не існує.

Рош га-Шана

Перед Рош га-Шана основна увага приділяється кухні, святковому столу, стільцям, вітальні, ванним кімнатам і приміщенням, де будуть ночувати родичі.

Якщо очікуються гості, глибоке прибирання кухні бажано закінчити до початку активного приготування святкових страв. Постільні приналежності та додаткові місця для сну також краще підготувати заздалегідь.

Йом-Кіпур

Багато сімей прагнуть завершити основні домашні справи до початку посту. Майже відразу після Йом-Кіпура починається підготовка до Суккоту, тому складні роботи краще не переносити на короткий проміжок між святами.

Суккот і Симхат Тора

До звичайного домашнього прибирання додаються балкон, двір, вхідна зона, місце встановлення сукки і проходи, якими будуть користуватися гості.

Після свята потрібно прибрати листя, пил, крихти і сліди від переміщення столів і стільців.

Ханука

Під час Хануки додаткове навантаження припадає на плиту, кухонний фартух, стіл і підлогу. Олія, смаження, пончики, свічки і дитячі заняття можуть залишати жирні, липкі або воскові сліди.

Віск слід видаляти способом, підходящим для конкретного матеріалу. Не можна автоматично направляти на нього гарячий пар, не перевіривши допустимий спосіб обробки поверхні.

Пурим

Мішлоах манот, напої, солодощі, упаковки і святкова трапеза збільшують навантаження на кухню і вітальню.

Липкі плями краще видаляти відразу, поки вони не висохли на столі, стільцях або підлозі.

Шавуот

Перед Шавуотом знову зростає навантаження на кухню, духовку, холодильник і обідню зону. Приготування випічки і молочних страв зручніше поєднувати з поетапним прибиранням, не залишаючи всю роботу на останні години.

Чи може пар замінити кошерування перед Песахом

Це питання Олена Гунько обговорила з представником окремо, оскільки перед Песахом звичайне фізичне прибирання будинку перетинається з вимогами сімейної релігійної практики.

Під час підготовки перевіряють шафи, ящики, холодильник, напрямні, простір між стільцями, ділянки під побутовою технікою та інші місця, де могли зберегтися крихти.

Парова система може допомогти при фізичному очищенні підходящих поверхонь. Однак використання гарячого пари само по собі не є галахічним кошеруванням кухні, посуду або обладнання.

Питання агали, лібуна, розділення м’ясного і молочного, а також прийнятих у сім’ї традицій необхідно обговорювати з рабином.

Фізична чистота поверхні і її галахічний статус — не одне і те ж. Парова система може бути інструментом для прибирання, але не замінює релігійні правила підготовки кухні і посуду до Песаху.

Не тільки свята: гості і сімейні події

Великі сім’ї готують будинок не лише до дат єврейського календаря. Додаткове прибирання потрібне перед брит-мілою, бар-міцвою, заручинами, шаббат-хатаном, сімейною трапезою або приїздом родичів.

У таких випадках пріоритет отримують приміщення, якими будуть користуватися гості: вхідна зона, вітальня, їдальня, кухня, ванні кімнати і підготовлені місця для сну.

Складну і малопомітну частину роботи можна виконати заздалегідь. На день зустрічі залишаться миття підлоги, сервірування і остаточне розташування речей.

Як проходить безкоштовна демонстрація GENIUS вдома

Одним з головних питань Олени Гунько було те, як сім’я може оцінити систему до прийняття рішення про покупку.

Пропозиція GENIUS побудована таким чином, щоб людині не доводилося орієнтуватися лише на фотографії, рекламу або відеоролики. Спочатку погоджується візит представника, який приїжджає додому і показує роботу обладнання на реальних поверхнях.

Сім’я може заздалегідь вибрати одну або дві ділянки, які дійсно створюють складнощі при регулярному прибиранні. Наприклад, міжплиткові шви, віконні напрямні, плитку, скляну поверхню, частину кухні або підходящу ділянку підлоги.

Під час зустрічі представник показує насадки, пояснює порядок експлуатації, обслуговування, обмеження і вимоги безпеки. Йому можна задати питання про конкретні матеріали і перевірити, наскільки обладнання відповідає умовам саме цього будинку.

За наданою інформацією, демонстрація проводиться безкоштовно і не створює зобов’язання придбати систему. Рішення приймається після того, як сім’я побачила обладнання в роботі.

Докладна інформація про домашню демонстрацію розміщена на сайті:

https://green-cleaner.nikk.co.il/

Коли обговорюються вартість і варіанти оплати

Вартість і способи оплати обговорюються після демонстрації, якщо сім’я вирішує, що обладнання їй підходить.

Представник повідомляє про діючі варіанти розрахунку. В тому числі може бути передбачена можливість розподілити суму на кілька платежів.

Кількість платежів, способи оплати та інші комерційні умови необхідно уточнювати безпосередньо перед оформленням, оскільки пропозиції можуть змінюватися.

Така послідовність дозволяє спочатку побачити результат на власних поверхнях, задати питання, оцінити зручність використання і тільки після цього переходити до обговорення покупки.

У яких містах можна уточнити можливість демонстрації

За інформацією, наданою представником GENIUS на дату підготовки матеріалу, можливість домашнього показу можна уточнювати в ряді міст півночі і центру Ізраїлю.

На півночі йдеться про Хайфу, Крайот, Акко, Нагарію, Карміель, Цфат, Тверію, Афулу, Ноф-ха-Галіль, Назарет, Нешер, Тірат-Кармель, Йокнеам-Іліт, Мігдаль-ха-Емек і Кацрін.

У центральному регіоні можливість демонстрації можна уточнити в Тель-Авіві, Петах-Тікві, Бней-Браці, Раанані, Ход-ха-Шароні, Гіват-Шмуелі, Рамлі, Лоді, Модіїні і Рішон-ле-Ціоні.

Представники також можуть працювати в окремих районах з великою кількістю релігійних і харедимних сімей. У Хайфі це, зокрема, Хадар, Рамат-Віжніц і Меонот-Геула. У Бней-Браці — Рамат-Ельханан, Зіхрон-Меїр, Кирьят-Герцог, Пардес-Кац і Кирьят-Віжніц.

Доступність виїзду залежить від конкретної адреси і графіка спеціаліста. Перед призначенням зустрічі необхідно підтвердити, чи входить будинок у поточну зону обслуговування. Перелік міст і районів наведено в наданому матеріалі.

Які питання варто задати під час показу

Домашня демонстрація корисна не лише можливістю побачити результат. Вона дозволяє отримати відповіді на практичні питання.

Слід заздалегідь з’ясувати:

• які поверхні дозволено обробляти;
• які матеріали чутливі до температури і вологи;
• скільки часу займає підготовка системи;
• які насадки входять у комплект;
• як очищати і обслуговувати обладнання;
• як безпечно використовувати його в домі з дітьми;
• які існують обмеження;
• яка діюча вартість;
• чи доступна оплата частинами;
• чи входить конкретна адреса в зону обслуговування.

Краще заздалегідь вибрати ділянку, яку дійсно важко очищати звичайним способом. Тоді демонстрація покаже не абстрактні можливості системи, а її роботу в умовах конкретного дому.

Не чудо-засіб, а додатковий домашній інструмент

Парова система не скасовує звичайне прибирання, не підходить для всіх матеріалів і не перетворює великий дім на постійно стерильне приміщення.

Її можливе перевага полягає в іншому: окремі трудомісткі завдання можна розподіляти протягом тижня. В один день очистити направляючі, в інший — міжплиткові шви, потім зайнятися відповідною ділянкою кухні або ванної кімнати.

Приймати остаточне рішення розумно тільки після перевірки обладнання на реальних поверхнях і отримання відповідей на питання про безпеку, обмеження, обслуговування та оплату.

Уточнити можливість безкоштовної демонстрації GENIUS вдома, доступні міста та актуальні варіанти оплати можна на сайті: https://green-cleaner.nikk.co.il/

Рішення про покупку приймається після показу. Можливість оплати частинами та інші комерційні умови необхідно підтверджувати безпосередньо перед оформленням.

sTDe | NAnews — афіша заходів Ізраїлю: новий гід по подіях, містах і квитках

В Ізраїлі майже кожного дня проходять концерти, вистави, стендап-вечори, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міські свята та камерні зустрічі. Але для людини, яка хоче вибрати подію, одного анонсу часто недостатньо. Їй потрібно зрозуміти, де проходить захід, коли починається, скільки коштують квитки, чи підходить подія дітям, чи є зручний майданчик, в якому місті краще вибрати дату і чи варто планувати поїздку заздалегідь.

Саме для цього розвивається sTDe | NAnews — нова афіша заходів Ізраїлю, де події будуть збиратися в зрозумілу систему: за жанрами, містами, датами, майданчиками, квитками та тематичними добірками. Проєкт доступний за адресою https://stde.co.il/ і створюється як зручний навігатор по культурному, міському та подієвому життю країни.

Не просто список подій, а зрозуміла афіша Ізраїлю

Головне завдання sTDe | NAnews — допомогти людині швидко відповісти на просте, але важливе питання: куди піти сьогодні, завтра, на вихідних або в найближчий місяць. У реальності це питання майже завжди розбивається на ланцюжок уточнень: концерт чи театр, Тель-Авів чи Хайфа, сімейна програма чи вечірня подія, вільна посадка чи квитки за місцями, великий зал чи камерний майданчик, фестиваль на цілий день чи короткий виступ.

Звичайний список заходів часто не закриває ці питання. Тому sTDe | NAnews будується не як сухий каталог, а як подієвий гід. У ньому важливі не тільки дата і назва, але й контекст: кому підійде подія, в чому її особливість, де вона проходить, як заздалегідь перевірити деталі і чому саме цей захід може бути цікавим.

Для НАновини — Новини Ізраїлю запуск такого проєкту логічний: поруч з новинною та аналітичною повісткою з’являється практичний міський шар — афіша, яка показує живу сторону Ізраїлю через концерти, театр, фестивалі, виставки, лекції та події для всієї родини.

Які категорії будуть важливі на sTDe | NAnews

Подієва платформа повинна бути зручною не тільки для пошуку одного конкретного концерту. Вона повинна відповідати на різні сценарії поведінки: хтось шукає квитки на відомого артиста, хтось вибирає виставу, хтось планує сімейний вихідний, хтось хоче подивитися, що відбувається в місті поруч з домом.

Такий підхід допомагає закривати не один пошуковий запит, а всю тему. Користувач може почати з «заходи в Ізраїлі», потім перейти до «концерти в Тель-Авіві», потім уточнити «куди піти з дітьми в Хайфі» або «фестивалі в Ізраїлі на вихідних». Хороша афіша повинна супроводжувати його на кожному кроці.

Географія: Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим і вся країна

Для Ізраїлю географія особливо важлива. Події проходять не тільки в центрі країни. В афіші повинні бути видні Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим, Ашдод, Нетанія, Бат-Ям, Рішон-ле-Ціон, Петах-Тіква, Холон, Беер-Шева, міста півночі, центру та півдня Ізраїлю.

Людина часто вибирає не тільки подію, але й маршрут. Їй важливо зрозуміти, чи зручно дістатися, чи варто їхати в інше місто, чи є поруч парковка, наскільки пізно закінчується програма, чи підходить майданчик для сімейного відвідування. Тому міські добірки на Афіша заходів sTDe | NAnews можуть стати окремим сильним напрямком: «куди піти в Тель-Авіві», «заходи в Хайфі», «афіша Єрусалима», «події в Ашдоді», «вихідні в центрі Ізраїлю», «фестивалі на півночі».

Що повинно бути в хорошому анонсі

Хороший анонс заходу повинен економити час читача. Він повинен одразу відповідати на головні питання: що проходить, де, коли, хто виступає, скільки триває подія, кому вона підходить, скільки коштують квитки, чи є обмеження, як перевірити наявність місць і що варто знати перед відвідуванням.

Основні дані події

У картці або статті про захід важливо вказувати:

• дата і час;
• місто і майданчик;
• адреса або район;
• жанр і формат;
• вартість або діапазон цін;
• посилання на квитки;
• вікові обмеження;
• тривалість;
• організатор або майданчик;
• важливі умови відвідування.

Але цього мало. Для живої афіші потрібно пояснювати, чим подія відрізняється від інших. Наприклад, концерт може бути частиною туру, вистава — рідкісною постановкою, фестиваль — сімейним міським заходом, виставка — тимчасовою експозицією, а стендап — вечором з обмеженою кількістю місць.

Квитки: як перейти від інтересу до дії

У користувача є два стани. Перше — він просто дивиться, що відбувається. Друге — він вже готовий купити квиток. Афіша повинна працювати для обох сценаріїв.

Якщо людина ще вибирає, їй потрібні добірки, порівняння міст, опис формату і зрозуміла навігація. Якщо вона вже вирішила йти, їй потрібен швидкий перехід до квитків, точна дата, майданчик, ціна і умови покупки. Тому на sTDe | NAnews важливий блок квиткових кас і зовнішніх сторінок, де можна перевірити наявність місць, вартість і актуальні умови.

Саме тут проєкт може бути корисним не тільки як афіша, але і як посадкова сторінка для дії: прочитав, зрозумів, вибрав, перейшов до квитка.

Чому це важливо для читачів НАновини

Аудиторія НАновини — Новини Ізраїлю звикла отримувати не тільки факт, але й пояснення: що сталося, чому це важливо, як це пов’язано з Ізраїлем, містами, суспільством, культурою і повсякденним життям. sTDe | NAnews продовжує цю логіку, але в подієвому форматі.

Новини показують, чим живе країна на рівні політики, безпеки, суспільства і міжнародної повістки. Афіша показує іншу сторону тієї ж країни: концерти, вистави, міські фестивалі, виставки, сімейні заходи, лекції та зустрічі. Разом це дає більш повну картину Ізраїлю — не тільки через події дня, але і через культурне та міське життя.

Часті питання про sTDe | NAnews

Чи можна шукати події за містами? Так, міська навігація повинна стати однією з основ проєкту.

Чи будуть добірки на вихідні? Такий формат особливо важливий, тому що багато хто шукає події саме перед п’ятницею і суботою.

Чи потрібні окремі сторінки для концертів, театру і фестивалів? Так, тому що у кожної категорії свій користувацький шлях і свої питання.

Чи можна використовувати сайт як касу? Проєкт може об’єднувати анонси, добірки і переходи до квитків, допомагаючи користувачу перейти від вибору до покупки.

Чим sTDe | NAnews відрізняється від звичайного каталогу? Тим, що подія подається з контекстом: місто, формат, аудиторія, деталі відвідування і практична користь.

Підсумок

sTDe | NAnews — це афіша заходів Ізраїлю, яка може стати не просто переліком подій, а повноцінним гідом по культурному і міському життю країни. Проєкт об’єднує концерти, театр, стендап, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міста, майданчики, квитки і тематичні добірки.

Для читача це означає зручний шлях від першого питання «куди піти?» до конкретного рішення: вибрати дату, місто, подію, майданчик і квиток. Для медійної екосистеми NAnews це новий практичний формат, який доповнює новини, аналітику і суспільну повістку живою картою заходів Ізраїлю.

Мова не про вплив держав і не про зовнішній контроль. Мова про людей, сформованих досвідом єврейського життя в Одесі, Харкові, Херсоні — містах, де безпека ніколи не була гарантією, а вміння виживати ставало частиною повсякденної культури. Цей досвід виявився затребуваним у момент, коли молодій державі Ізраїль потрібна була не просто розвідка, а система виживання. На це звернув увагу Валерій Боянжу в «Одеське життя».

Українська єврейська реальність як фактор мислення

Єврейська Україна кінця XIX і першої половини XX століття була простором постійного ризику. Погроми, революції, зміна імперій, Громадянська війна, сталінські репресії, нацистська окупація — все це не абстрактні глави підручників, а особиста пам’ять тисяч сімей. Для цих людей держава рідко була джерелом захисту. Частіше — джерелом загрози або, в кращому випадку, байдужості.

Саме в такому середовищі формувався тип мислення, заснований на трьох принципах: не довіряти деклараціям, перевіряти реальність і діяти заздалегідь. Цей підхід пізніше став однією з негласних основ ізраїльської системи безпеки.

Моссад як продукт не тільки держави, але й діаспори

Офіційно Моссад був створений у 1949 році, вже після проголошення незалежності Ізраїлю. На ранньому етапі це була компактна структура з обмеженими ресурсами. Однак досить швидко вона почала спиратися на людей з досвідом підпільної боротьби, військової розвідки та життя в умовах постійної загрози.

Вихідці зі Східної Європи, включаючи Україну, органічно вписалися в цю логіку. Вони не сприймали безпеку як щось дане. Для них вона завжди була процесом, а не станом.

Меїр Аміт (1963–1968): харківські корені та системна трансформація

Меїр Аміт (івр. מאיר עמית‏‎‎‎‎‎‎‎, уроджений Меїр Хаїмович Слуцький) очолював Моссад у 1963–1968 роках, у період, коли розвідка Ізраїлю переходила від етапу становлення до етапу інституційної зрілості. Хоча Аміт народився вже в Ізраїлі, його батьки походили з Харкова — одного з найбільших єврейських інтелектуальних центрів Східної Європи.

Стаття в українській вікіпедії – Меїр Аміт.

В англомовних біографіях стабільно згадують, що він двоюрідний брат поета Бориса Слуцького, а сам Слуцький виріс/формувався в Харкові (це вже про поета).

Цей фон відобразився в його управлінському стилі. Аміт був противником імпровізації заради героїзму. Він наполягав на аналітиці, структуруванні даних і стратегічному плануванні. Саме при ньому Моссад став не просто набором операцій, а частиною єдиної архітектури національної безпеки.

У роки його керівництва розвідка зіграла ключову роль у підготовці до Шестиденної війни. Після відходу з посади Аміт не зник з публічного життя: він став депутатом Кнесету, брав участь в економічних і технологічних проєктах, включаючи телекомунікації та оборонну промисловість. Це підкреслює важливу деталь: для цього покоління розвідка не була ізольованою професією, а частиною загального державного мислення.

Іцхак Хофі (1974–1982): одеський прагматизм в епоху кризи

Іцхак Хофі (івр. יצחק חופי, ім’я при народженні Іцхак Побережський) очолював Моссад у 1974–1982 роках — одному з найскладніших періодів в історії Ізраїлю. Його керівництво припало на час після війни Судного дня, зростання міжнародного тероризму та посилення загроз за межами Близького Сходу.

Стаття в українській вікіпедії – Іцхак Хофі.

Хофі народився в підмандатній Палестині, але його батьки емігрували з Одеси. Одеське єврейське середовище завжди поєднувало іронію, обережність і жорсткий реалізм. Цей культурний код відобразився і в його стилі управління.

Хофі уникав публічності і вважав, що найкраща операція — та, про яку не знають ні журналісти, ні політики. При ньому Моссад значно розширив міжнародні мережі агентури і зміцнив здатність діяти за межами регіону, включаючи Європу та інші континенти.

Меїр Даган (2002–2011): Херсон, Голокост і відмова від ілюзій

Найбільш відомою фігурою з українськими коренями став Меїр Даган (уроджений Губерман, в іншій транскрипції Хуберман (Huberman)), який очолював Моссад у 2002–2011 роках. Він народився в Херсоні в 1945 році в сім’ї, яка пережила нацистську окупацію. (в деяких джерелах вказано 1947 рік; місцем народження Дагана також називається Одеса).

Його дід був убитий під час Голокосту, і ця сімейна трагедія стала частиною його світогляду.

Стаття в українській вікіпедії – Меїр Даган.

Даган прийшов у розвідку з армії, пройшов через ключові війни Ізраїлю і сформував репутацію людини, яка не вірить у «добру волю» противника. У його кабінеті довгі роки зберігалася фотографія загиблого родича — не як символ помсти, а як нагадування про ціну стратегічних помилок.

При Дагані Моссад зосередився на превентивних діях проти стратегічних загроз, включаючи ядерні програми противників Ізраїлю. Він послідовно виступав проти ілюзій дипломатичного умиротворення і вважав, що розвідка зобов’язана запобігати загрозам до того, як вони стануть предметом публічних дискусій.

При цьому за жорстким образом ховався чоловік з несподіваними інтересами. Даган захоплювався живописом і скульптурою, був вегетаріанцем і цінував нестандартне мислення. Ця комбінація внутрішньої рефлексії і стратегічної жорсткості робила його однією з найсуперечливіших фігур в історії ізраїльської розвідки.

Загальний знаменник: досвід нестабільності

Об’єднує цих людей не географія як така, а досвід життя в умовах нестабільності, характерний для єврейської України. Цей досвід сформував кілька ключових принципів, які пізніше стали основою ізраїльської розвідувальної культури:

абсолютна недовіра до декларацій без підтвердження;
готовність діяти в умовах невизначеності;
розуміння, що слабкість держави завжди сприймається як запрошення до агресії;
орієнтація на довгострокове виживання, а не короткостроковий політичний комфорт.

Міфи навколо «українського сліду»

В останні роки тема українських коренів керівників Моссада нерідко використовується в пропагандистських цілях. Це спотворення реальності. Моссад завжди був і залишається інструментом ізраїльської держави, підпорядкованим її законам і політичному керівництву.

Українські корені його керівників — це частина історії єврейської діаспори, такої ж, як польська, литовська, німецька або іракська. Спроби перетворити цей факт на політичну сенсацію лише спрощують складну і трагічну історію XX століття.

Чому це важливо сьогодні

На тлі триваючої війни в Україні і затяжного конфлікту навколо Ізраїлю історичний контекст набуває нового значення. Українські євреї — це не «міст впливу» і не політичний інструмент. Це частина загальної історичної тканини, в якій переплелися долі України, Ізраїлю і єврейського народу.

Розуміння цього дозволяє краще побачити логіку ізраїльської безпеки — логіку, сформовану не абстрактними доктринами, а реальним досвідом втрат, втечі і виживання.

Замість фінальної точки

Історія Моссада — це історія конкретних людей, які принесли в нього не тільки професійні навички, але й особисту пам’ять про те, що відбувається, коли безпеку недооцінюють. Український єврейський слід в цій історії — не сенсація і не аргумент в політичних суперечках.

Це нагадування про те, що з Одеси, Харкова і Херсона шлях іноді вів не тільки в еміграцію, але й в саме серце системи, що відповідає за виживання держави.

Рубрика: «Євреї з України» | НАновини – новини Ізраїлю

«Я вижила в Голокості, а потім – під російськими бомбами. Історія повторюється. Але Україна має вистояти».

Росія йде по стопах нацистів, знищуючи українців, як Гітлер знищував євреїв.

«Ми думали, що таке більше не повториться. Але Росія довела, що ми помилялися».

Історію Ельвіри Бортс розповіли на відкритті виставки “Українсько-єврейське сторіччя: фотографії та історії 1920-1924”  27 січня 2025 року в Національному історико-меморіальному заповіднику “Бабин Яр”, відкриту до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.

Виставку змогли відвідати:

• Кохання Бортс — вдова покійного брата Ельвіри.
• Інна Закалока — дочка Любові.
• Марк Загарту — онук Ельвіри, захисник «Азовсталі», колишній військовополонений.

Ельвіра Бортс не дожила до відкриття виставки, але її історія стала частиною експозиції.

“За німців Ельвіра коротко стригли, щоб не було зрозуміло, що вона єврейка. Тоді в Маріуполі розстріляли 39 людей з прізвищем Бортс.

Під час російської окупації нас при виїзді на блокпостах врятувало лише те, що чоловік Ельвіри був блокадним ленінградцем і за Союзу був кадровим офіцером морського флоту.

Тільки тому росіяни нас не розстріляли”, – розповідає Любов Бортс, дружина брата Ельвіри.

Вони разом вирвалися з блокадного Маріуполя у 2022 році. На виставку Любов прийшла зі звільненим із полону онуком-азовцем Марком. Ельвіра померла минулого року у Києві, її чоловік ще раніше.

Дівчинка, що ховалася від нацистів, і старенька, що втекла від росіян

Ельвіра Бортс народилася в Маріуполі в єврейській родині. У 1941 році, коли місто окупували нацисти, більшість її родичів була розстріляна, а саму Ельвіру врятувала інша родина, сховавши її в підвалі.

«Я бачила, як моїх сусідів відвозили і більше ніхто їх не бачив. Я чула плач дітей, яким було страшно. Я жила в страху», – розповідала вона.

Через 80 років їй знову довелося ховатися — цього разу від російської армії.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Вже у перші дні війни Маріуполь опинився під ударами авіації та артилерії.

«Ми розуміли, що місто не витримає. Ми чули вибухи і бачили, як руйнуються вдома», — згадувала Ельвіра.

В той же час її онук Марк, 19-річний боєць Нацгвардії, захищав «Азовсталь».

53 дні пекла в блокадному Маріуполі

87-річна Ельвіра Бортс разом із сім’єю опинилася у пастці. Світло, вода та зв’язок зникли в перші дні облоги.

«Щодня починався з жаху. Ти прокидаєшся — і не знаєш, чи доживеш до вечора. Люди вмирали від голоду, поранень, страху», — казала вона.

У будинку закінчується їжа. Вони топили сніг, щоб хоч чимось запастися.

«Ми ділили одну порцію супу на трьох. Ми чекали, коли хоч щось проясниться. Але ставало лише гірше».

17 березня раптово до квартири Ельвіри вбіг Марк. Він був у формі, забрудненій кров’ю, але не своєю.

«Марк приніс нам печиво. Величезну коробку. Він сказав: «Запасайтеся, іншого не буде».

Це печиво стало єдиною їжею наступного місяця.

«Ми давали по п’ять штук на день. Тільки так можна було вижити.

Полон Марка та втеча Ельвіри

14 квітня 2022 року Ельвірі з сім’єю вдалося залишити Маріуполь.

«Ми їхали через блокпости, і щомиті я думала: зараз нас розстріляють», — згадувала її невістка.

Марк Закалока — 19-річний боєць Національної гвардії України, який служив на Азовсталі під час оборони Маріуполя.

З початку вторгнення його підрозділ залишився в оточеному місті і тримав оборону заводу 82 дні.

17 березня він востаннє побачив свою сім’ю, коли прорвався додому і приніс їм їжу.

«Запасайтеся, іншого не буде», — сказав він і повернувся на «Азовсталь».

17 травня гарнізон отримав наказ про припинення опору, після чогобійці потрапили до полону.

Марк та його підрозділ здалися в полон, коли гарнізон «Азовсталі» опинився без шансів на оборону.

«Я думала, що ніколи його більше не побачу. Коли його забрали, я молилася».

Він провів у полоні 172 дні.

3 листопада його обміняли, і він повернувся до Києва.

«Коли я побачила його, я не вірила, що це правда. Він був виснажений, але живий. Я обійняла його так, як обіймала батька 45-го, коли він повернувся з фронту».

Світ знову не вивчив уроки історії

Ельвіра Бортс не дожила до кінця війни.

Вона померла у 2023 році в Києві, так і не побачивши звільнення свого рідного Маріуполя.

Але її слова завжди залишаться нагадуванням:

«Я вижила в Голокості, а потім – під російськими бомбами. Історія повторюється. Але Україна має вистояти».

Росія йде по стопах нацистів, знищуючи українців, як Гітлер знищував євреїв.

«Ми думали, що таке більше не повториться. Але Росія довела, що ми помилялися».

Чи зможе світ зупинити новий геноцид?

НАновини – Новини Ізраїлю продовжують розповідати правду про злочини Росії.

Історія не простить тих, хто мовчить.

Раніше, ще 2 травня 2022 року Ельвіра розповіла свою історію Radio Free Europe,  ось воно – https://www.youtube.com/watch?v=2rSdoXxfmdY

Львів. Народження і коріння

Дмитро Богданович Фіалка народився 21 червня 1983 року у Львові. Це було місто, де у нього все почалося: футбол, перші друзі, запах двору і холодні ранкові тренування на шкільному стадіоні.
Він виріс у сім’ї, де цінували працю і знали ціну відповідальності. І, як згадували потім знайомі, з дитинства був зосередженим — ніколи не метушився, діяв спокійно і точно.

Коли йому виповнилося близько п’ятнадцяти років, сім’я переїхала в Ізраїль. Репатріація, зміна мови, інший клімат і культура — все це виявилося викликом. Але саме там, в Ізраїлі, Фіалка навчився долати себе.

Ізраїль. Служба і становлення

Переїхавши в Ізраїль, Дмитро закінчив школу і отримав громадянство.
Він пройшов трирічну службу в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), в бригадах «Нахаль», брав участь у бойових діях проти угруповання «Хезболла» під час Другої ліванської війни.

Ця сторінка його життя стала фундаментом. Там, у пилових долинах і на жарких позиціях, він зрозумів, що таке дисципліна, що означає довіра і відповідальність за інших.
Згодом він не раз говорив друзям: «Армія зробила з мене людину. Я не шкодую жодного дня».

Служба закінчилася, але звичка діяти, а не говорити, залишилася. І тоді в його житті знову з’явився футбол.

Тренер у «Маккабі Беер-Шева»

З 2008 по 2013 роки Дмитро Фіалка працював тренером у юнацьких командах клубу «Маккабі Беер-Шева».
В офіційних записах Ізраїльської футбольної асоціації (IFA) він значиться як דימה פיאלקה (Dima Fialka).

Він тренував підлітків, виводив їх на турніри, допомагав знайти впевненість на полі.
Одним з його вихованців був Ор Дадія, який пізніше став гравцем клубу «Хапоель Беер-Шева». В інтерв’ю він говорив:

«Діма був моїм першим тренером. Він умів пояснити без крику. Після того, як він поїхав в Україну, ми все одно переписувалися. Він цікавився, як я граю. Я не забуду цього ніколи».

Для Фіалки футбол був не просто роботою. Це була мова, якою він говорив з дітьми. Він вимагав від них того ж, чого вимагав від себе — точності, поваги і чесності.

Повернення до Львова і нове життя

У 2015 році Дмитро повернувся в Україну. Причина була проста і людська — хвора бабуся.
Він оселився знову у Львові, де починав. Зустрів Єву, одружився, став батьком двох дітей — дочки і сина.

У Львові він продовжив тренерську роботу: спочатку в клубі «Динамо Львів», потім у ДЮШ ФК «Львів», де займався з підлітками.
Перед війною він тренував юнацький склад Dynamo Львів, що підтверджують публікації ізраїльських і українських ЗМІ.

Колеги згадували, що Дмитро завжди приходив першим і йшов останнім. На тренуваннях він повторював:

«Якщо хочеш, щоб тебе слухали — будь прикладом».

Він жив скромно, але з гідністю. Любив дітей, свою сім’ю, футбол.
І, як пізніше напишуть про нього ізраїльські журналісти, «жив між двома прапорами, але жодного разу не зрадив жоден».

Війна. Доброволець і командир

Коли в лютому 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення, Дмитро не чекав повістки.

Він записався добровольцем у Добровольчий український корпус «Правий сектор», де допомагав відбирати і навчати новобранців.
Пізніше підписав контракт з Збройними силами України і став командиром взводу в Інтернаціональному легіоні територіальної оборони ЗСУ — підрозділі, куди входили і українці, і іноземці, серед них ветерани з Ізраїлю, Польщі, США і Канади.

Його позивний — «Шип».

Він не любив багато говорити про війну. В одному з повідомлень друзям він писав:

«Тут немає чужих. Всі — свої, якщо поруч».

Бійці згадували, що він умів тримати стрій, не втрачав самовладання і ніколи не залишав підлеглих.

Загибель під Бахмутом

1 вересня 2022 року Дмитро Фіалка загинув під Бахмутом, виконуючи бойове завдання.
За офіційними даними українських і ізраїльських ЗМІ, він отримав вогнепальне поранення голови.

Тіло Дмитра залишилося на території, контрольованій російськими військами.
Протягом шести тижнів сім’я і волонтери боролися за його повернення.
11 жовтня 2022 року його останки були повернуті Україні в рамках обміну тілами загиблих між Україною і Росією.

Ця новина обійшла найбільші ізраїльські і українські медіа.
Times of Israel повідомляв, що «тіло колишнього ізраїльського футбольного тренера повернули в Україну після переговорів про обмін».
Ynet уточнював, що саме цей обмін став результатом великої дипломатичної і гуманітарної роботи.

Ізраїльська сім’я і вибір місця поховання

В Ізраїлі, в Беер-Шеві, де жила мати і молодший брат Дмитра, новина про його загибель викликала глибоке потрясіння.
Рідні почали збір коштів — близько 15 000 шекелів, щоб доставити тіло для поховання в Ізраїлі.

Але сім’я Дмитра у Львові вирішила інакше. Дружина Єва наполягла, що він повинен залишитися там, де жив і за що загинув — в Україні.
Ця дилема стала болісною для обох сторін, але рішення прийняли спокійно, з повагою.
Ізраїльські родичі повернули зібрані кошти донорам, назвавши це «даниною пам’яті і любові без кордонів».

У цій історії не було конфлікту.
Була тільки біль, розділена на дві країни.

Поховання у Львові

21 жовтня 2022 року Дмитра Фіалку поховали на єврейській ділянці Янівського кладовища у Львові.
На церемонії були присутні представники єврейської громади, ізраїльські дипломати, волонтери і його колишні учні.

Два прапори — український і ізраїльський — стояли поруч.
Не як символ розділення, а як знак того, що одна людина може бути домом одразу для двох народів.

Радіо Свобода писало, що на похоронах звучали слова про його мужність і скромність.
Він не був політиком, не прагнув у герої. Він просто зробив те, що вважав правильним.

Пам’ять і визнання

Після загибелі Дмитра його ім’я з’явилося в меморіальних списках Інтернаціонального легіону ЗСУ.
В Ізраїлі і Україні про нього написали десятки публікацій — від спортивних порталів до великих видань.

Федерація футболу Ізраїлю підтвердила його статус колишнього тренера клубу «Маккабі Беер-Шева».
У соцмережах ізраїльські гравці і тренери публікували фотографії з написом «Dima Fialka – forever coach».
У Львові його згадують як вчителя, який умів говорити з дітьми так, що вони слухали не зі страху, а з поваги.

Людина між прапорами

Дмитро Фіалка прожив життя, яке не можна виміряти кілометрами.
Він народився в Україні, виріс в Ізраїлі, повернувся в Україну і загинув, захищаючи її.

Ізраїльські ЗМІ писали про нього з теплотою. Israel Hayom називав його «солдатом двох батьківщин»,
Ynet — «тренером, якого пам’ятали всі, хто навчався у нього бути сильним».
Українські джерела — «людиною, яка розуміла, що свобода не має кордонів».

Він не залишив після себе гучних промов — тільки приклад.
І цей приклад коштує дорожче будь-яких нагород.

Мораль і висновок

Історія Дмитра Фіалки — не про смерть.
Вона про вибір, який робить людина, коли не може інакше.
Про те, що справжня належність до країни — це не паспорт, а вчинок.

Він був євреєм, українцем, ізраїльтянином.
Він був батьком, чоловіком, тренером, солдатом.
І став людиною, яка довела: вірність — не географія, а внутрішня правда.

Коли ми бачимо два прапори поруч — ізраїльський і український — варто пам’ятати, що іноді одна людина може з’єднати їх сильніше, ніж десятки дипломатичних угод.
Такий чоловік жив. Його звали Дмитро Фіалка.

Мораль: пам’ять, яка об’єднує два народи

Таких доль — десятки, сотні. Людей, чиї життя пройшли між Ізраїлем і Україною, між двома батьківщинами, між двома світами, які здавалися далекими, поки біль не зробила їх близькими.

Це історії ізраїльтян українського походження, ветеранів ЦАХАЛ, волонтерів, лікарів, айтішників і простих громадян, які в дні війни стали поруч з українцями.
І кожен з них, як Дмитро Фіалка, несе в собі частину спільного коду — людського і чесного.

Коли суспільство пам’ятає таких людей, воно стає сильнішим.
Пам’ять — це не просто архів. Це дзеркало совісті.
Вона нагадує, що справжній зв’язок між країнами народжується не в кабінетах, а у вчинках тих, хто не шукає вигоди, хто просто робить те, що вважає правильним.

Дмитро Фіалка показав, що патріотизм може бути подвійним, але вірність — одна.
Він жив на перетині культур, говорив двома мовами, молився різними словами,
але в серці мав один принцип: життя варте того, щоб його прожити з честю.

Суспільство — і українське, і ізраїльське — зобов’язане пам’ятати таких людей.
Вони стають мостом між народами, які занадто часто розділяє біль.
І саме завдяки таким історіям ми бачимо, що героїзм — це не про війну, а про людяність.

Основні джерела:

• Ynet — גופת מאמן הכדורגל הישראלי שנהרג בקרבות הוחזרה לאוקראינה
• Times of Israel — Body of former Israeli soccer coach killed in Ukraine returned in prisoner swap
• Israel Hayom — הישראלי שנהרג באוקראינה הובא למנוחות בלבוב
• Bhol — גופת ישראלי שנהרג באוקראינה הוחזרה לישראל במסגרת חילופי גופות
• KAN News — אזרח ישראלי נהרג בלחימה באוקראינה
• Walla News — גופת האזרח הישראלי שנהרג באוקראינה הוחזרה לישראל
• Радіо Свобода — Дмитро Фіалка, загиблий під Бахмутом
• Ukrinform — Загинув українець, який служив в Ізраїлі
• ZAXID.NET — У Львові поховали Дмитра Фіалку, який загинув на фронті
• Wikipedia (укр.) — Фіалка Дмитро Богданович
• Ізраїльська футбольна асоціація (IFA) — реєстр тренерів клубу Maccabi Be’er Sheva

– https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Це історія про поп-хіти, які пережили десятки плейлистів і все одно працюють у залі. І так, тут важливий контекст останніх років: частина аудиторії приходить не тільки за ностальгією.

Афіша туру: дати, міста, майданчики

Хайфа — 30 квітня 2026

Четвер, 20:00
Кір’ят-Хаїм, Театрон а-Цафон, вул. Бейлінсон 41

Ціни: 336–756 ₪

Тель-Авів — 2 травня 2026

Субота, 20:00
Тель-Авівський університет, аудиторіум «Смоларш», вул. д-р Джордж Вейс (ворота 4)

Ціни: 356–856 ₪

Ашдод — 4 травня 2026

Понеділок, 20:00
Центр сценічних мистецтв, вул. Дерех а-Арец 1

Ціни: 336–756 ₪

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Як проходить вечір

Відкриття дверей: 19:00

Початок концерту: 20:00

Тривалість: близько 100 хвилин

Формат: живий звук

Вікові правила: гості молодше 14 років — тільки в супроводі повнолітніх дорослих.

Окремо зазначається побутова річ, але в Ізраїлі вона важлива: краще не розраховувати «встигну впритул». Вечір починається за розкладом, вхідний потік у великих залах буває щільним.

«Любов врятує світ»: що буде на сцені і чому це працює

Золотий період «ВІА Гра» — без зайвих пояснень

Віра Брежнєва — солістка золотого складу групи «ВІА Гра». Це звучить як рядок з прес-релізу, але сенс зрозумілий: мова про пісні, які для багатьох стали «точкою часу».

Не обов’язково бути фанатом, щоб пам’ятати приспіви. Зал зазвичай робить решту.

Сольні хіти — той випадок, коли “впізнають з перших акордів”

У програмі заявлені найвідоміші сольні композиції. Організатори описують концерт як вечір про почуття, близькість і те, що здається простим, поки не стане складно.

За відчуттями такого формату, тут не про “ідеальне шоу заради шоу”. Скоріше про контакт. Співачка тримає зал не тільки музикою, але й тим, як розмовляє між піснями — спокійно, без демонстративної дистанції.

Живий звук і ефект «особистої зустрічі»

Фраза «кожен концерт — це щирий розмова з глядачем» зазвичай виглядає рекламно. Але у Брежнєвої цей тезис давно вбудований в образ: м’яка подача, зрозумілі пісні, людська інтонація.

І ось тут доречна одна деталь, важлива саме для нашої аудиторії: НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ставить цю афішу не просто як розвагу на вихідні. Для багатьох ізраїльтян з українським досвідом такі концерти — ще й спосіб утримати себе в нормальності, коли новини весь час тягнуть назад у війну.

Неймовірно, але факт: іноді людям дійсно потрібен вечір, який тримається на простій думці — цей світ може врятувати тільки любов.

Після 2022 року: допомога Україні та перехід до українських пісень

Волонтерство, гуманітарна робота, благодійні проекти

Після 24 лютого 2022 Віра Брежнєва публічно зайняла антивоєнну позицію і говорила про війну як про трагедію для України та мирних жителів.

Далі були конкретні дії: волонтерська робота на гуманітарних складах у Європі, участь у зборі допомоги, підключення аудиторії до благодійних ініціатив.

У її публічній лінії останніх років регулярно звучить одна і та ж рамка: допомагати не «в теорії», а через зрозумілі, перевірені механізми — гроші, логістика, партнерства, адресна підтримка.

Важливо й інше: ця позиція зчитується як прямий конфлікт з політикою кремля і курсом путіна. Навіть коли прізвище не вимовляють у кожному повідомленні — сенс прозорий.

Що змінюється у сприйнятті концерту в Ізраїлі

Для Ізраїлю ця тема не віддалена.

У залах Хайфи, Тель-Авіва, Ашдода часто сидять поруч люди з різним досвідом: хтось приїхав давно, хтось — після 2022, хтось просто виріс на цих піснях і хоче вечір без тяжкості.

І все одно фон присутній. Він не обов’язково вимовляється зі сцени, але він впливає на те, як зал реагує, як слухають, як аплодують після паузи.

Україномовний поворот: приклади, які зазвичай називають першими

Після 2022 у Брежнєвої помітно посилилася україномовна лінія — не як разова «демонстрація позиції», а як стійкий шар у релізах і публічному образі.

Що частіше всього наводять у приклад:

«Вишиванка» (дует з TAYANNA, 2022)
Трек виходив як україномовний реліз і в українських/лайфстайл-медіа описувався як робота з сильною ідентичнісною рамкою («код нації» і т.п.).

«Такі ми люди» (2023)
Україномовна композиція, навколо якої медіа окремо цитували її слова про внутрішні зміни і новий етап.

Міні-альбом “Дякую” (2023)
Факт виходу релізу фіксується на стримінгах (як EP).

Важливо, що це не «одна пісня для галочки»: за інтерв’ю та релізною логікою видно, що україномовний напрямок став стійким — частиною того, як вона зараз себе позиціонує.

Є й інші україномовні роботи — їх сенс зазвичай один: мова стає частиною особистої та політичної реальності, а не тільки питанням ринку.

Про Віру Брежнєву

Віра Брежнєва (справжнє ім’я — Віра Вікторівна Галушка) народилася 3 лютого 1982 року в Дніпродзержинську (нині Кам’янське, Дніпропетровська область, Україна). За національністю — українка, громадянка України.

Освіту отримала в Дніпровському національному університеті залізничного транспорту. Музична кар’єра почалася на початку 2000-х, а вже в 2003 році вона увійшла до складу групи «ВІА Гра», де виступала до 2007 року. Цей період вважається часом «золотого складу» колективу.

З 2007 року Віра розвиває сольну кар’єру. Працює в жанрі поп-музики, виступає як співачка, актриса та телеведуча. Основний інструмент — вокал. У різні роки співпрацювала з Костянтином Меладзе, Потапом, Dan Balan, DJ Smash, Артуром Пирожковим, Monatik та іншими артистами.

У професійному середовищі відома під сценічними іменами Віра Брежнєва та VIRA. Після 2022 року почала активніше використовувати україномовний творчий формат.

Відзначена державними нагородами України, в тому числі орденом княгині Ольги III ступеня.

У різні роки перебувала у шлюбі з Михайлом Кіперманом та Костянтином Меладзе.

Як купити квитки

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Автор: Стас Шифер
27 жовтня про єврейську частину проєкту повідомило видання JewishNews. Але виставка не обмежується єврейською історією: тут представлені також німецькі, менонітські та шведські громади. Йдеться про людей, які поколіннями жили в українських містах і селах, будували школи, храми, майстерні та господарства. Сьогодні частина цих місць знаходиться близько до фронту або на окупованій території.

Проєкт «Віртуальний музей: Спадщина етнічних громад прифронтових регіонів» організував благодійний фонд «Товариство розвитку» за участю Ради німців України та німецького Nordost-Institut (IKGN e.V.). Його підтримує Український культурний фонд. Матеріали виставки підготовлені українською, німецькою та англійською мовами.

Які пам’ятки показують у Києві

Серед експонатів — садиба родини Бергманів у селищі Солоне Дніпропетровської області, де тепер розташований місцевий історичний музей, фотографії католицького костелу, лютеранської церкви, будівлі колишнього «Гранд-готелю» та друкарні Яковлєва в Дніпрі. Є й старі менонітські надгробки. Меноніти — християнський рух, вихідці з якого створювали землеробські поселення в Причорномор’ї. Тому організатори виділяють їх нарівні з етнічними громадами.

Фотографії збирали історики, краєзнавці та волонтери. У підготовці використані дослідження вчених Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара; серед партнерів згадується «Вікімедіа Україна». Організатори хочуть розмістити архівні матеріали, історичні довідки та віртуальні екскурсії у відкритому інтернет-музеї. Поки не опублікований повний перелік його майбутніх єврейських експонатів. На відкритті показали пробні екземпляри календаря з пам’ятками на 2027 рік. У заявці Українського культурного фонду загальний бюджет проєкту становить 1 185 470 гривень; це заявлена сума, а не підтверджені витрати.

Що вже втратили єврейські громади України

У лютому 2026 року Об’єднана єврейська громада України оприлюднила окремий моніторинг приблизно 40 пошкоджених або знищених об’єктів. Це синагоги, навчальні та благодійні установи, кладовища, пам’ятники жертвам Голокосту. Дані охоплюють чотири роки війни, але не всі райони доступні для обстеження. Цей список не можна видавати за каталог HERITAGE:FRONT: організатори не стверджували, що всі перелічені місця представлені на стендах.

Серед зафіксованих випадків — руйнування малої синагоги в Маріуполі навесні 2022 року та серйозні пошкодження будівлі ХАБАД, що діяла там. У тому ж березні обстріл пошкодив «Менору» в Дробицькому Яру під Харковом. Це місце масових розстрілів євреїв нацистами в роки Другої світової війни; його не слід плутати з Бабиним Яром у Києві. У січні 2023-го постраждала хоральна синагога XIX століття в Бахмуті.

Пізніше удари зачепили і місця поховань. 28 листопада 2025 року на єврейській ділянці кладовища №3 у Харкові були пошкоджені близько 240 могил. 15 січня 2026-го в Білопіллі Сумської області знищено встановлений у 2021 році пам’ятник жертвам Голокосту; постраждала і будівля колишнього гетто. Сам факт пошкодження єврейського об’єкта не дозволяє без додаткових доказів зробити висновок, що удар було завдано саме через його релігійне значення.

НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency зіставили громадський перелік із загальною статистикою руйнувань. До кінця вересня 2026 року Мінкульт України нарахував 2161 постраждалий пам’ятник культурної спадщини та 2665 установ культури. ЮНЕСКО на 29 вересня підтвердило пошкодження 563 культурних об’єктів, з них 165 релігійних споруд. Різниця пояснюється методами обліку та перевірки, а не окремою категорією єврейських втрат.

Що тут важливо для сімей в Ізраїлі

У Запорізькій області, на південному сході України, існував Новозлатопільський єврейський національний район. Його створили в 1929 році з поселень, заснованих у XIX та на початку XX століття. «Національний район» означав тоді радянську адміністративну одиницю з великою часткою єврейського населення, а не незалежну автономію. За даними громадського моніторингу, там знаходяться кілька синагог і понад десять кладовищ. Бої проходили настільки близько, що лінія фронту часом перетинала територію єврейського кладовища в колишній колонії Богодарівка.

На Херсонщині єврейські землеробські колонії з’явилися ще на початку XIX століття. Перші сім були засновані в 1806 році, зокрема Бобровий Кут і Сейдеменуха. Після звільнення правобережжя Дніпра в 2022 році дослідники планували оглянути кладовища колишніх єврейських колоній Бобровий Кут, Мала і Велика Сейдеменуха. Експедицію довелося переглянути: місцеві жителі попереджали про міни та нерозірвані снаряди. Оцінити втрати без безпечного доступу неможливо.

Для ізраїльтян, чиї сім’ї походять з цих місць, назва села або збережений надгробний напис часом дають більше, ніж загальна карта руйнувань. Уроженець українського Волочиська Мордехай Шенхаві стояв у витоків створення меморіалу «Яд Вашем» в Єрусалимі. НАновини розповідали і про заборону радянською владою проєкту меморіалу Бабиного Яру 1965 року: тоді збереженню пам’яті перешкоджала цензура, сьогодні до документів і пам’яток не завжди можна дістатися через війну.

HERITAGE відкрита в Музеї історії міста Києва на вулиці Богдана Хмельницького, 7, до 1 листопада 2026 року. Віртуальний архів задуманий для тих, хто не може приїхати в Україну, зокрема для нащадків жителів зниклих громад. Термін запуску повноцінної загальнодоступної версії організатори поки не назвали.

#promotion

Виконую момент квартир / вілл, приміщень під ключ, ремонт ванних кімнат і санвузлів більше 10 років!
Виконую комплексний та частковий ремонт.

Короткий перелік робіт:

1. Штукатурка
2. Шпаклівка
3. Поклейка шпалер, фарбування
4. Укладання ламінату та інших підлогових покриттів
5. Укладання плитки, керамограніту, мозаїки
6. Інсталяція
7. Електрика
8. Зведення перегородок
9. Демонтаж
10. Стяжка – вирівнювання підлоги
11. Плінтус будь-якої складності

Розрахунок беру за фактом виконаних робіт.

Дотримуємося всіх будівельних норм, дотримуємося закону про тишу, підтримуємо чистоту на об’єкті, надаємо цілодобовий відеоконтроль за ходом ремонту!

Також робимо ремонт офісів, ремонт кафе, ремонт ресторанів, ремонт комерційних приміщень, ремонт магазинів.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

Вважається що малярські роботи в Ізраїлі – Це проста процедура, яка будь-кому по плечу. Але пофарбувати стіни чи стелі якісно не так легко. Для такої роботи необхідні певні знання та навички.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тірат-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

І довіривши ремонт квартири, не професійним майстрам, його часто доводиться робити наново.

Тому, якщо ви вирішили робити ремонт, замовити послугу краще у професіоналів.

Що таке ремонтні роботи?

Такі роботи проводяться у рамках послуги ремонт квартир під ключ, відносяться до оздоблювальних та є завершальним етапом ремонту квартири. Головна мета їх проведення – надання поверхонь усередині або зовні приміщення естетичного вигляду.

Ремонтні роботи це не лише фарбування стін. Це цілий комплекс дій, що включає:

• Демонтаж та усунення старих покриттів (фарби, побілки, штукатурки, шпалер тощо)
• Штукатурка поверхонь
• Шліфування стін та стель
• Шпаклівка стелі та стін
• Фарбування стін та стелі
• Закладення швів, тріщин, сколів
• Грунтовка поверхні стін та стелі

• Найголовніший пункт – прибирання та чистота на кожному етапі

Ми:

• Робота безпосередньо, без кабланів та додаткової бюрократії.
• Фіксована вартість робіт без непередбачених сюрпризів
• Ідеальна чистота вашого приміщення у процесі
  та після завершення робіт

КОМУ ПІДІДЕ МОЯ ПОСЛУГА

• Ваше житло потребує оновлення після років?
• Ваші стіни в шорсткостях, дірках та тріщинах?
• Потрібно оновлення фарби та надання свіжості вашому приміщенню?
• Здаєте квартиру в оренду і потрібно оновити зовнішній вигляд приміщення?
• Вас зупиняє, що ремонт – це про бруд, дискомфорт та великі терміни?

• Поспішаю вас порадувати, що ви отримаєте бажаний результат, навіть не помітивши мою присутність

Ремонтні роботи в Ізраїлі:

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

ЕТАПИ РОБОТ:

1. Зателефонувати мені за номером
2. Безкоштовний виїзд на об’єкт
3. Знайомство
4. Початок робіт
5. Підготовка поверхонь
6. Шліфування
7. Здача всіх робіт
8. Фарбування
9. Ґрунтування

10. Прибирання після кожного етапу та по завершенню всіх робіт

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

055-966-4053

Автор: R.Verter

28 жовтня 2026 року контейнеровоз CONTSHIP JET, що прямував з ізраїльської Хайфи до румунської Констанци, атакували три морські безпілотники біля болгарського мису Каліакра. Судно отримало серйозні пошкодження, усі 18 членів екіпажу врятовані. Понад двадцять контейнерів, у тому числі з небезпечними речовинами, опинилися в Чорному морі. Напад підтвердив міністр оборони Болгарії Димитр Стоянов.

Контейнеровоз ходив під ліберійським прапором, належав грецькій судноплавній структурі, але працював на лінії ізраїльської ZIM. Останні вантажні операції перед нападом він виконував в Ашдоді та Хайфі. Удар стався після серії жовтневих атак на торгові судна біля Болгарії та Румунії, в яких були загиблі та зниклі моряки. Україна звинувачує Росію, Москва заперечує причетність. Виконавець нападу на CONTSHIP JET поки офіційно не встановлений.

Три морські дрони: як атакували контейнеровоз і рятували екіпаж

За повідомленням болгарського Міністерства транспорту, о 12:01 рятувальні служби отримали сигнал через морський координаційний центр Констанци. О 12:13 екіпаж покинув корабель. Місце нападу знаходилося приблизно в 16–17 морських милях на схід від мису Каліакра. Міністр оборони вказав інший орієнтир — 21 морську милю на південний схід від Шабли, розташованої на тому ж узбережжі.

До контейнеровоза направили три кораблі ВМС Болгарії, судно прикордонної поліції, підключилися авіація та Морська адміністрація. Болгарські ЗМІ повідомляли також про допомогу танкера, що знаходився поблизу.

Серед врятованих — четверо українців

О 12:53 вісім моряків вже знаходилися на військовому катері, решта десять очікували порятунку в шлюпці. Усіх доставили в безпечне місце, організувавши прийом у Варні за участю прикордонників і медиків. Міністр транспорту Георгі Пеєв подякував рятувальникам.

За даними Reuters і представника судновласника, екіпаж складався з 14 громадян Філіппін і чотирьох українців. Грецька управляюча компанія Contships Management підтвердила порятунок усіх вісімнадцяти осіб.

Пожежа, пошкодження корпусу і небезпечні контейнери в морі

Рибалки та очевидці повідомляли про пожежу і сильний крен на правий борт. Reuters підтвердило відомості про серйозні пошкодження. Початкові повідомлення допускали затоплення, однак пізніше болгарські ЗМІ писали, що контейнеровоз залишався на плаву і дрейфував. Підтвердження його остаточної загибелі немає, результати обстеження корпусу не опубліковані.

За даними Maritime.bg, за бортом опинилися понад двадцять контейнерів. У попередженні мореплавцям згадуються горючі гази, негорючі нетоксичні гази, легкозаймисті рідини та інші небезпечні речовини. Плаваючі контейнери загрожують проходячим суднам, а пошкодження упаковки може викликати пожежу або забруднення води. Підтверджень хімічного витоку поки немає. Невідомо також, скільки пального залишилося в танках пошкодженого корабля.

Чому повідомляють про 421 контейнер і 700 TEU

Болгарське Міністерство транспорту, посилаючись на екіпаж, назвало 421 контейнер. Управляюча компанія повідомила приблизно про 700 TEU. Протиріччя тут може не бути: TEU — одиниця місткості, рівна стандартному двадцятифутовому контейнеру, тоді як сорокафутовий враховується як дві TEU.

CONTSHIP JET побудований у 2007 році, його довжина становить 159,8 метра, ширина — 24,8 метра, місткість — 1267 TEU. Міжнародний реєстраційний номер судна — IMO 9348625.

Як контейнеровоз пов’язаний з ізраїльською ZIM

CONTSHIP JET зареєстрований під прапором Ліберії. У суднових базах власником значиться грецька Sevilla Maritime, експлуатацією займається Contships Management з Афін. Ізраїльська ZIM зафрахтувала корабель для комерційної лінії Levant – Black Sea Express (LBX). Це підтверджується даними Flexport Atlas, ShipsGo і розкладами перевізника, де судно позначено кодом CJ5.

Фрахтування означає, що компанія організовує вантажні рейси на кораблі, не обов’язково володіючи ним. Тому CONTSHIP JET не можна називати ізраїльським за реєстрацією, хоча його участь у транспортній мережі ZIM підтверджено.

ShipsGo зафіксував вантажні операції судна в Ашдоді 22 жовтня і Хайфі 24 жовтня. За попередні шість місяців близько 67% контейнерів у відстеженій цією системою вибірці припадало на перевезення ZIM. Ця цифра не описує точний склад вантажу під час нападу: повний маніфест рейсу не опублікований.

Чому маршрут Хайфа — Констанца важливий для Ізраїлю та України

Лінія LBX пов’язує Ашдод і Хайфу з турецькими портами, болгарською Варною і румунською Констанцою. Такі регіональні перевезення виконують порівняно невеликі контейнеровози, що доставляють вантажі між портами і великими міжнародними маршрутами.

З Середземного моря кораблі проходять Дарданелли, Мармурове море і Босфор. Режим проток регулює Конвенція Монтрьо 1936 року, що встановлює різні правила для торгових і військових суден. НАновини раніше пояснювали, чи може Туреччина закрити Босфор і які обмеження діють під час війни. Загального закриття проток для цивільної торгівлі Анкара не оголошувала. CONTSHIP JET атакували вже після їх проходження.

Констанца — важливий транспортний вузол для України. Через румунський порт, залізничні, автомобільні та дунайські маршрути проходять вантажі, пов’язані з українською зовнішньою торгівлею. У червні 2026 року НАновини розповідали про поставки ізраїльського дизельного пального з Хайфи в Україну, у логістиці яких використовувалася Констанца. Однак даних про перевезення пального або військової продукції на CONTSHIP JET немає.

Жовтнева серія нападів на цивільне судноплавство

Атака 28 жовтня стала продовженням низки інцидентів біля Болгарії та Румунії. 5 жовтня в румунській виключній економічній зоні був потоплений ROYAD MAMMADOV, 6 жовтня біля Болгарії постраждав ALFA WATAN, у той же період — ABLE. 13 жовтня атакували HS DIGNITY і CHELSEA-3, 14 жовтня — YARA J, 15 жовтня — WINE TRADER, 23 жовтня — KHORYV.

На HS DIGNITY після нападу зникли одинадцять моряків. На KHORYV повідомлялося про одного загиблого і трьох зниклих. Reuters оцінювало можливі людські втрати попередніх атак приблизно в два десятки осіб, включаючи зниклих безвісти. Це не остаточно підтверджене число загиблих.

Чому торговим кораблям важко захищатися від морських безпілотників

Морський дрон являє собою невеликий безпілотний катер з двигуном, навігацією, засобами спостереження і, в бойових версіях, вибухівкою. Деякі апарати керуються на значній відстані через супутниковий зв’язок. Невелику ціль важко виявити серед хвиль, особливо вночі. Торгові судна зазвичай не мають захисту військових кораблів.

Україна застосовує такі безпілотники проти російського флоту і військових об’єктів. НАновини вже досліджували, як українські морські дрони атакували російські судна і змінили обстановку в Азовському і Чорному морях.

Але наявність подібної зброї у України не встановлює її причетності до нападів на цивільні кораблі. Для визначення виконавця потрібні уламки апаратів, дані спостереження, відомості про маршрути, місця запуску і системи управління.

Кому вигідна атака: російська версія і позиція Європи

Президент України Володимир Зеленський ще 7 жовтня поклав відповідальність за попередні напади на Росію. Москва відкинула звинувачення, а російський посол у Болгарії Єлеонора Митрофанова допускала провокацію третьої сторони. Болгарський прем’єр Румен Радев відзначав можливу вигоду для Росії, одночасно визнаючи недостатність доказів для остаточного встановлення винних.

Росія веде війну проти України з 2014 року, а 24 лютого 2022 року почала повномасштабне вторгнення. Російська армія неодноразово завдавала ударів по українських портах, зернових терміналах, складах і транспортній інфраструктурі.

Продовження нападів на комерційні маршрути здатне відповідати російським інтересам з кількох причин. Підвищуються страхові витрати і вартість перевезень, ускладнюється український експорт, судновласники змушені змінювати маршрути або припиняти рейси. Одночасно створюється тиск на Болгарію, Румунію та інших європейських партнерів Києва.

Близькість нападів до держав НАТО змушує союзників витрачати ресурси на спостереження, протидронну оборону і захист судноплавства. Невизначеність походження апаратів ускладнює прийняття відповідних рішень. Однак така ситуація може мати для Москви і зворотні наслідки — посилення військової присутності НАТО.

Стверджувати, що саме Росія відправила три дрони проти CONTSHIP JET, поки не можна. Немає також доказів, що організатори спеціально вибрали корабель через ZIM або ізраїльський вантаж. Україні, що залежить від чорноморської торгівлі, подібні напади теж створюють економічні і дипломатичні проблеми. Припущення про вигоду будь-якої сторони не замінюють розслідування.

Що заявили Європейська рада і Європарламент

16 жовтня Європейська рада засудила напади на торгові судна в економічних зонах Болгарії і Румунії як порушення міжнародного морського права. 20 жовтня голова європейської дипломатії говорила про ескалацію російських ударів по судноплавству.

22 жовтня Європарламент прийняв резолюцію, що покладає на Росію відповідальність за попередні напади на цивільні кораблі. За неї проголосували 432 депутати, проти — 52, утрималися 88. Документ також закликає розглянути європейську військово-морську операцію для захисту судноплавства.

Резолюцію прийняли за шість днів до атаки на CONTSHIP JET. Отже, вона відображає європейську оцінку попередньої серії інцидентів, а не результати розслідування удару 28 жовтня.

Болгарія, Туреччина, НАТО: чому напад стосується Ізраїлю

У день нападу в Софії проходила зустріч міністрів оборони Болгарії, Румунії і Туреччини — Димитра Стоянова, Штефана-Раду Опря і Яшара Гюлера. Вони обговорювали безпеку цивільного судноплавства, виявлення безпілотників і спільні дії в Чорному морі.

Міністри засудили атаки і домовилися розвивати тристоронню координацію, обмінюватися інформацією і вдосконалювати раннє попередження. Гюлер попередив Росію і Україну про неприпустимість нападів на торгові судна; Анкара також допустила правові заходи. Ще 16 жовтня Болгарія запросила у НАТО додаткові бойові літаки і протидронні системи. Це не означає, що всі запрошені сили вже розгорнуті.

Чому удар біля країни НАТО не означає автоматичного вступу альянсу у війну

CONTSHIP JET знаходився за межами 12-мильної територіальної зони Болгарії, в її виключній економічній зоні. Там держава має певні права на ресурси і господарську діяльність, але сама акваторія не прирівнюється до її суверенної території.

Тому напад на іноземний контейнеровоз у цій зоні не означає автоматичного застосування статті 5 НАТО про колективну оборону. Для такого рішення необхідні окремі правові і політичні оцінки союзників. При цьому НАТО і ЄС можуть посилювати патрулювання, спостереження, обмін розвідувальною інформацією і супровід торгових суден.

Для Ізраїлю ризик перш за все економічний. Зовнішня торгівля залежить від морських перевезень, портових графіків, страхування і вартості доставки. НАновини вже пояснювали, як чорноморська війна впливає на ціни на борошно і хліб в Ізраїлі. Тепер збройний напад торкнувся безпосередньо контейнерної лінії ZIM.

На 28 жовтня немає підтверджених даних про зміну розкладів ZIM, підвищення тарифів або припинення рейсів у Констанцу. Не встановлені отримувачі втраченого вантажу і розмір збитків ізраїльським клієнтам. Подальша доля контейнеровоза залежить від стану корпусу, небезпечного вантажу і можливості безпечного буксирування. Походження атакуючих його морських безпілотників залишається предметом розслідування.

Автор: Павло Швейко

«Допоможіть Україні бути почутою на міжнародній арені в Ізраїлі» — з такою формулюванням Israeli Friends of Ukraine почала збір коштів на українську експозицію Міжнародного фестивалю фотографії PHOTO IS:RAEL. За інформацією організаторів проєкту, вперше туди запрошена саме група українських фотографів, які сьогодні живуть в Ізраїлі. Частина учасників приїхала сюди після початку повномасштабного російського вторгнення.

Виставка повинна працювати всі дні фестивалю — з 11 по 21 листопада 2026 року. Організатори українського проєкту розраховують, що за цей час фотографії зможуть побачити близько 50 тисяч осіб: ізраїльська публіка, іноземні гості, представники культурних, громадських та дипломатичних організацій. Сам PHOTO IS:RAEL не обіцяє конкретні 50 тисяч відвідувачів, а говорить про «десятки тисяч» щорічно, тому першу цифру правильніше сприймати як оцінку Israeli Friends of Ukraine.

У цього проєкту є ще одна особливість. Українські роботи потраплять не на спеціалізований захід діаспори, куди в основному прийдуть люди, вже зацікавлені Україною, а в загальну програму великого ізраїльського фестивалю. Для НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут якраз і знаходиться головний сюжет: українська тема виходить до аудиторії, яка могла зовсім не планувати окремо шукати виставку про Україну.

PHOTO IS:RAEL 2026: 50 виставок і більше 200 фотографів

13-й Міжнародний фестиваль фотографії PHOTO IS:RAEL розміститься цього року в комплексі Тель-Авівської синематеки, вул. HaArba’a, 5. PHOTO IS:RAEL оголошує близько 50 відкритих виставок і роботи понад 200 фотографів з Ізраїлю та інших країн. Крім виставок будуть фільми, екскурсії, зустрічі з авторами та сімейні заходи. Саме фестивальне простір відкрито безкоштовно; окремо оплачуються тільки деякі спеціальні події та екскурсії.

11 листопада, в день відкриття, фестиваль працюватиме з 20:00 до 22:00. З неділі по четвер заявлені години 10:00–22:00, у п’ятницю — 10:00–16:00, у суботу — знову до 22:00. Дістатися можна, зокрема, через станцію червоної лінії легкорельсу Carlebach; залізнична станція Tel Aviv HaShalom теж знаходиться порівняно недалеко. Для ізраїльського читача це корисна деталь: мова йде фактично про центр Тель-Авіва, а не про закриту виставкову площадку на периферії.

Тема нинішнього фестивалю — Citizens / אזרחים / «Громадяни». PHOTO IS:RAEL трактує її ширше формальної запису в теудат-зеуте: хто отримує можливість бути поміченим, чий голос присутній у суспільстві і наскільки людина здатна брати участь у формуванні загальної реальності. Тому українська виставка потрапляє в тему досить природно — автори, частина яких змінила країну проживання через війну, розповідають про власний досвід вже всередині ізраїльського суспільства.

Від HaTachana до синематеки: як з’явився фестиваль

Історія PHOTO IS:RAEL почалася задовго до нинішньої української ініціативи. Перший Міжнародний фестиваль фотографії пройшов ще в 2009 році в комплексі HaTachana в Тель-Авіві під темою Point of View. З створенням першого фестивалю пов’язані фотографи Еяль Ландесман і Ельдад Рафаелі; Рафаелі згодом кілька років відповідав за його художній напрямок. Нинішня організація PHOTO IS:RAEL існує з 2012 року як חברה לתועלת הציבור, або скорочено חל״צ — ізраїльська суспільно корисна компанія, що працює без мети розподілу прибутку.

Офіційна ретроспектива показує, як змінювалися майданчики і теми. У 2010 році в тель-авівському порту проходив проєкт «Short Exposure», у 2012-му фестиваль «Sustainability» прийняли в порту Яффо, у 2014-му «Photographic Memory» — на території Carmel Winery в Рішон-ле-Ціоні. Потім були «Safe Space» в Яффо в 2016 році, «Identity» в Midtown в 2017-му, «Relations» в 2018-му, «Fantasy» в Azrieli Sarona в 2019-му і «Transformation» на Kikar HaMedina в 2020-му.

У 2021 році фестиваль отримав тему «Meeting Point», у 2022-му — «Action». Випуск, спочатку запланований на листопад 2023 року, через обставини був перенесений на березень–квітень 2024-го і пройшов без загальної теми. У 2025 році 12-й фестиваль називався Voices — «Голоси», його головним куратором була Світлана Рейнгольд. Тепер наступний крок — Citizens. У цій послідовності досить добре видно, куди сама інституція рухалася останні роки: фотографія тут все частіше використовується не тільки як художній об’єкт, але і як спосіб говорити про спільноту, ідентичність і можливість бути почутим.

Зараз Еяль Ландесман вказаний як співзасновник і директор PHOTO IS:RAEL, Ціон Бахлуль очолює раду директорів, Світлана Рейнгольд працює головним куратором. Співзасновник Іцхак Горен входить до ради директорів; Ітай Бар-Йосеф відповідає за розвиток і партнерства, Нетта Граф — за соціальні програми. Тобто за фестивалем стоїть постійна організація з цілорічною діяльністю, а не тимчасова команда, зібрана під один листопадовий проєкт.

PHOTO IS:RAEL називає себе незалежною структурою і пише, що не отримує постійної підтримки державних або громадських органів. При цьому в відкритому державному реєстрі є, наприклад, окрема угода Міністерства закордонних справ Ізраїлю з організацією на 13 000 ₪ у 2018 році, пов’язана з міжнародною складовою фестивалю Identity. Це не те ж саме, що постійне бюджетне фінансування, але важливе уточнення до того, як влаштована її робота: окремі проєкти могли отримувати підтримку державних структур.

Тут взагалі давно дають камеру тим, про кого зазвичай знімають інші

Одна з центральних програм організації називається PHOTO IS:VOICE. Вона заснована на методиці photovoice: учасника не перетворюють в об’єкт чужого репортажу, а навчають самому знімати власне життя і визначати, що саме він хоче показати оточуючим. Для читача, який з терміном не стикався, сенс досить простий — людина з спільноти стає автором розповіді про себе, а не тільки героєм фотографа з боку.

PHOTO IS:RAEL повідомляє, що з 2015 року через її соціальні проєкти пройшло понад 10 тисяч дітей і дорослих з понад 250 спільнот Ізраїлю. Їх роботи виставляються на тому ж Міжнародному фестивалі поруч з професійною фотографією. Організація прямо пояснює це спробою зруйнувати звичну ієрархію між тими, кого прийнято показувати, і тими, хто зазвичай вирішує, як саме їх показувати.

Для української групи ця історія має пряме відношення до справи. Тут приїжджі з України не стають ілюстрацією до чужої розповіді про біженців або війну. Фотографи виступають авторами і самі обирають, з якими зображеннями вийти до ізраїльського глядача.

Україна на PHOTO IS:RAEL з’являється не вперше

Тут потрібна акуратна формулювання. Слова Israeli Friends of Ukraine про «вперше запрошену групу» не означають, що до 2026 року на фестивалі взагалі не було ні України, ні українських авторів.

У 2018 році серед 29 переможців міжнародного Open Call фестивалю були Крістіна Биляк і Сергій Мельниченко з України. Тоді PHOTO IS:RAEL отримав понад 900 портфоліо з 52 країн, а відібрані проєкти показувалися в рамках фестивальної теми Relations.

У 2022 році Вікторія Сорочинська представляла Україну серед двадцяти фіналістів Meitar Award for Excellence in Photography — премії PHOTO IS:RAEL і фонду сім’ї Цві та Офри Мейтар. Її проєкт називався POLTAVALAND: Ukraine’s Place of Power, а в іншій події фестивалю Сорочинська вже була позначена як фотограф Ukraine/Israel. Це особливо близький прецедент нинішньої історії: українська біографія і ізраїльська присутність перетнулися на цій площадці ще чотири роки тому.

Тоді ж показувався проєкт Ukraine Runs Through It Юстини Мельникевич. Фотограф багато років працювала в Україні, а Дніпро використовувала як лінію, через яку розповідала про історію, географію і відмінності регіонів країни. Після повномасштабного російського вторгнення в 2022 році цей багаторічний проєкт отримав вже зовсім інший контекст — річка стала в тому числі лінією війни і оборони. Виставка проходила в співпраці з польським Інститутом Адама Міцкевича.

Ще один проєкт 2022 року — In Their Own Words ізраїльської фотографки Міхаль Хельбін. У березні після початку вторгнення вона приїхала в Польщу і знімала українських біженців і польські сім’ї, які приймали їх у себе. Фестиваль проводив по цій виставці окрему зустріч Хельбін з журналісткою Шані Літман.

Пізніше PHOTO IS:RAEL показував Finding Safe Space міжнародної ізраїльської гуманітарної організації IsraAID. Для ізраїльського читача назва знайома, але контекст тут суттєвий: проєкт розповідав про роботу IsraAID з українськими жінками і дітьми на кордоні після початку вторгнення, а також про програми всередині України — від забезпечення водою до медичної і психологічної допомоги.

Тому нинішнє «вперше» краще розуміти вузько і точно: за даними Israeli Friends of Ukraine, вперше на PHOTO IS:RAEL запросили окрему групу українських фотографів, які зараз живуть в Ізраїлі. Станом на 1 жовтня окремої картки цієї виставки з повним списком авторів на сайті фестивалю ще немає. Імена учасників, куратор, остаточна назва експозиції, кількість робіт і конфігурація стенду поки публічно не розкриті.

Це вже не єдиний український культурний проєкт в Ізраїлі

Нинішня виставка з’являється не на порожньому місці. У березні НАновини детально розповідали про проєкт «Це (не) моя війна» в Бат-Ямі, який об’єднав 15 ізраїльських художників, народжених в Україні. За ним стояла «Платформа 202», створена для підтримки українських авторів в Ізраїлі; кураторами були Віра Гайліс і Світлана Матвієнко.

Там був схожий процес: українська тема переставала існувати тільки всередині української спільноти і входила в звичайний культурний простір Ізраїлю. Саме тому нинішня участь в PHOTO IS:RAEL логічно дивитися не як на окрему акцію, а поруч з вже з’явилися проєктами.

16–17 жовтня в Тель-Авіві пройде ще одна виставка, про яку ми писали, — «Нитки ідентичності» Яни Дерези. Сучасні українські мотанки там використовуються для розмови про пам’ять, переїзд і ідентичність; проєкт також проходить в співпраці з Israeli Friends of Ukraine.

Живопис, традиційна форма, фотографія — проєкти різні. Загальним стає інше: розмова з ізраїльською аудиторією йде вже не тільки через політичні заяви, мітинги або новини з фронту.

Хто збирає 10 тисяч шекелів

Israeli Friends of Ukraine працює в Ізраїлі з 2014 року. Співзасновник і керівник організації — Анна Жарова, співзасновник і керівник операційної діяльності — В’ячеслав Фельдман. IFU займається гуманітарними, громадськими і культурними проєктами, пов’язаними з Україною і українсько-ізраїльськими відносинами.

За власною опублікованою статистикою IFU, організація відправила 157 тонн гуманітарної допомоги, зібрала близько 2 млн шекелів на потреби українців, провела після початку повномасштабної війни 39 протестних і благодійних заходів і передала українським військовослужбовцям 18 500 ізраїльських бандажів і турнікетів. На сайті організації є також проєкти допомоги всередині Ізраїлю після 7 жовтня, включаючи Salute IDF і роботу волонтерів на півдні країни.

У випадку з PHOTO IS:RAEL IFU підкреслює: основна частина витрат вже покривається організацією, а 10 000 ₪ — це недостаюча сума. Тобто неправильно писати, ніби вся українська виставка «коштує десять тисяч шекелів».

Саме виставкове виробництво дійсно вимагає значних грошей. Для розуміння масштабу можна взяти офіційний приклад минулорічного фестивалю: у 2025 році PHOTO IS:RAEL пропонував учасникам окрему конструкцію розміром 3,6 на 2,4 метра з дизайном, друком, текстами і кураторським супроводом за 4 650 ₪. Це тариф іншого проєкту і іншого року, тому переносити його на українську експозицію не можна, але він показує, з чого взагалі складаються витрати на подібну участь.

Як підтримати виставку

Збір проходить через Grow. У призначенні вказано «Виставка / תערוכה», суму людина обирає самостійно. Організатори обіцяють розмістити імена всіх донорів, які захочуть бути публічно згаданими, в окремому блоці подяк безпосередньо на стенді виставки.

Посилання для пожертвувань

До відкриття залишається трохи більше місяця. За цей час повинна з’явитися і повна програма PHOTO IS:RAEL 2026, включаючи імена українських учасників і подробиці самої експозиції. Тоді стане зрозуміліше, які саме історії вони привезуть на HaArba’a, 5 і як буде побудована виставка.

Поки відома базова конструкція проєкту: 11 днів у центрі Тель-Авіва, міжнародний фотографічний фестиваль, окрема група українських авторів з Ізраїлю і недостаючі 10 000 шекелів на завершення виставки. У цьому вигляді історія досить конкретна і без додаткових лозунгів: українським фотографам пропонують професійну ізраїльську площадку, а збір потрібен для того, щоб цим запрошенням вдалося скористатися.

Сьогодні Натан Щаранський залишається добрим другом українців на рівні дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем. Його чітка позиція щодо міжнародної підтримки України після початку широкомасштабного російського вторгнення стала закликом до уряду Ізраїлю рішуче засудити напад на Україну. Натан Щаранський твердо підкреслив, що Ізраїль повинен непохитно стояти на боці українців.

Натан (Анатолій) Щаранський (нар. 1948) – один з найяскравіших правозахисників, відомий ізраїльський політичний діяч українсько-єврейського походження.

Крім того, він активно брав участь у єврейському русі в СРСР, демонстраціях і протестах. У 1977 році Натана Щаранського заарештували за антирядянську агітацію, а наступного року засудили до 13 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунстві на користь США.

Лише завдяки численним клопотанням впливових світових політиків і демонстраціям у 1986 році за угодою між СРСР і США Натана Щаранського вдалося вирвати з репресивних лещат: його обміняли на одного з радянських розвідників, заарештованих на Заході. Одразу після обміну Натана з почестями зустріли прем’єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес і його заступник Іцхак Шамір.

Того ж року Щаранський заснував громадську організацію “Сіоністський форум”, яка мала на меті об’єднати репатріантів з Радянського союзу, а вже в 1995 році розпочав політичну партію “Ізраїль за алію”. В Ізраїлі Натан Щаранський продовжив свою активну правозахисну діяльність, набуваючи при цьому досвіду як визнаний, впливовий ізраїльський політик. Він був депутатом Кнесету протягом тривалого періоду, а також мав досвід роботи на посаді міністра і віце-прем’єра в урядах Ізраїлю, очолював виконавчу раду Єврейського агентства для Ізраїлю і наглядову раду Меморіального центру Голокосту “Бабин Яр”.

У січні 2023 року Натану Щаранському виповнилося 75 років. Майже все своє свідоме життя він присвятив активній правозахисній боротьбі, захисту прав людини, політичній діяльності, а також розвитку тісних дипломатичних і міжнаціональних зв’язків між Ізраїлем і Україною.

Автор: Редакція НАновини

Ми пишемо про відносини Ізраїлю та України, тому для нас принципово не тільки встановити, що повідомлення сфальсифіковане, але й простежити, хто його поширював, які ізраїльські документи використовував і що намагався навіяти аудиторії.

Редакція НАновин Новини Ізраїлю Nikk.Agency простежила публікації від 23–24 жовтня і виявила конкретні майданчики поширення, включаючи ресурс державної медіагрупи «Росія сьогодні». Історія зачіпає не тільки репутацію українського керівництва: в ній використані ізраїльська преса, місцева система реєстрації компаній та існуюча медична співпраця двох країн.

Що вигадали про Зеленську і як підробили ізраїльську газету

Автори фейку стверджували, що Олена Зеленська створює в Ізраїлі комерційну клініку для лікування залежностей. Їй приписували бажання назвати установу на честь Володимира Зеленського, щоб представити президента людиною, яка рятує життя.

У поширюваних повідомленнях фігурувала квота: нібито 15% місць призначені для безкоштовного лікування українських військовослужбовців, тоді як інші пацієнти повинні платити. Публікації супроводжувалися вигаданою цитатою Зеленської про те, що шлях до нового життя символічно починати з імені її чоловіка. Ні ця цитата, ні заявлені умови лікування документального підтвердження не мають.

Головним «доказом» стала перша сторінка ізраїльської газети Haaretz за 21 жовтня 2026 року. На ній з’явився англійський заголовок Zelenskyy Rehabilitation Center in Israel, фотографія Зеленської та зображення реєстраційного документа. Для читача, незнайомого з оригінальним випуском, це виглядало як справжня публікація відомого ізраїльського видання.

Другий елемент — свідоцтво про реєстрацію компанії Rehab named after Zelensky LTD, нібито видане 14 жовтня. Поєднання англійської назви, івриту та офіційного оформлення створювало враження, що проєкт пройшов юридичне оформлення ще до появи новини.

Як розкрили підробку: Haaretz, реєстр компаній і фотографія 2022 року

26 жовтня український проєкт StopFake опублікував детальне викриття. Фактчекери знайшли оригінальну першу шпальту Haaretz за 21 жовтня в архіві PressReader і порівняли її з поширюваним зображенням.

На справжній сторінці знаходилася стаття про несподіваний візит міністра оборони США Піта Гегсета в Ізраїль і його зустріч з Біньяміном Нетаньяху 19 жовтня. Матеріал супроводжувався фотографією вулиці з передвиборчими плакатами ізраїльських політиків. Фальсифікатори замінили саме цю статтю і фотографію, зберігши інше оформлення сторінки, включаючи головний заголовок про вибори в Ізраїлі. Сам візит Гегсета підтверджений повідомленням Reuters.

Підроблене свідоцтво теж містить перевірену помилку. Вказаний реєстраційний номер — 468164815. В Ізраїлі номер компанії, відомий як מספר חברה або ח.פ., складається з дев’яти цифр. Для приватних компаній зазвичай використовується префікс 51, публічних — 52, іноземних зареєстрованих компаній — 56. Для інших категорій корпорацій існують окремі префікси, в тому числі 54, 55 і 58. Номер вигаданої LTD починається з 4 і не відповідає формату реєстрації ізраїльської компанії.

Такі дані перевіряються через державний Реєстр корпорацій, що знаходиться у віданні Міністерства юстиції Ізраїлю. Для ізраїльського читача це принципова деталь: красивий документ на івриті сам по собі не підтверджує існування юридичної особи.

Знімок Зеленської на фальшивій газетній сторінці виявився справжнім, але взятим з іншої історії. Його опублікував офіційний сайт президента України 13 травня 2022 року, коли перша леді проводила відеозустріч з Агатою Корнхаузер-Дудою, Діаною Науседене і Бріжит Макрон. Обговорювалися українські біженці, лікування дітей з онкологічними захворюваннями і психологічна допомога постраждалим від війни. До ізраїльської клініки фотографія відношення не мала.

Звідки з’явився фейк: російські Telegram-канали, «Україна.ру» і блогери

Найважливіша частина перевірки — шлях поширення історії. Первинний виготовлювач підроблених зображень поки не встановлений, але збереглися публікації від 23 жовтня.

У цей день російський сайт Giport розмістив матеріал під заголовком «Олена Зеленська відкриває в Ізраїлі рехаб імені В. Зеленського». Публікація з’явилася о 12:28, її автором вказаний Максим Посметний, а джерелом названо «Україна.ру». Текст повторював історію про лікування залежностей, квоту в 15% і нібито комерційний характер клініки. Ілюстрація Giport була позначена як створена штучним інтелектом.

«Україна.ру» — не випадковий приватний Telegram-блог. Видання входить до російської державної медіагрупи «Росія сьогодні». Згідно з власними відомостями редакції, проєкт заснований у травні 2014 року за ініціативою генерального директора медіагрупи Дмитра Кисельова. Посилання на використаний Telegram-пост збереглося: https://t.me/ukr_2025_ru/343637.

В архіві Telegram-каналу «Хайлі Лайклі» виявлена публікація №73624 від 23 жовтня, 10:01 UTC. Там повторювалися відомості про безкоштовні місця для ЗСУ і вигадані слова Зеленської. Практично одночасно, о 10:01:06 UTC, аналогічний текст опублікував у Facebook користувач Сергій Дарвін. Повідомлення згодом зберіг архів MediaVault. Ці часові позначки підтверджують раннє поширення, але не дозволяють визначити першоджерело.

Канал «Мужик з 90-х» використовував фейк для насмішок над українським президентом, стверджуючи, нібито центр призначений передусім самому Зеленському. Ще один слід виявлено в архівному описі передачі «Гаспарян» на «СоловйовLIVE» від 23 жовтня: сюжет про реабілітаційний центр вказаний на позначці 55:11. Підтверджено наявність цього згадування в описі передачі, а не авторство фальшивки.

24 жовтня історія з’явилася в стрічці Санкт-Петербурга з посиланням на канал «Світ Михайла Онуфрієнка» в російському месенджері MAX. Онуфрієнко прямо написав, що вважає повідомлення фейком, але використав його для антисемітського висловлювання, заснованого на стереотипі про євреїв і гроші.

Це показовий епізод: навіть визнана неправдивою історія продовжила служити приводом для нападок. Російські майданчики використовували один сюжет по-різному — від псевдоновини з комерційними подробицями до образ президента України і антисемітських коментарів.

Що Олена Зеленська дійсно робила в Ізраїлі

У цієї вигадки був реальний фон. Олена Зеленська дійсно брала участь у медичній співпраці з Ізраїлем, особливо в питаннях психологічної допомоги і реабілітації постраждалих від війни.

17 травня 2022 року Зеленська і перша леді Ізраїлю Міхаль Герцог обговорили підготовку українських фахівців з роботи з посттравматичними розладами. Тоді ж повідомлялося, що медичну допомогу ізраїльських лікарів вже отримали близько 7 тисяч українців. У липні того року 27 українських фахівців з психічного здоров’я завершили навчання в ізраїльському центрі NATAL, що працює з наслідками війни і тероризму.

NATAL — ізраїльська організація, що спеціалізується на психологічній травмі. Її робота включає допомогу людям, які пережили бойові дії, терористичні напади та інші важкі події. Саме цей досвід представляв практичний інтерес для України.

19 червня 2023 року Зеленська приїхала в Ізраїль, зустрілася з президентом Іцхаком Герцогом і Міхаль Герцог, відвідала медичний центр «Шиба» в Рамат-Гані, включаючи дитячу лікарню Safra і реабілітаційні відділення. Обговорювалися допомога дітям, лікування посттравматичних станів і передача ізраїльського досвіду українським фахівцям. У програму також входило знайомство з роботою організацій, що займаються психологічною стійкістю, і досвідом жителів Сдерота, які живуть під загрозою ракетних обстрілів.

Співпраця триває. У вересні 2026 року НАновини розповідали, як Ізраїль і Київська область обговорюють розширення реабілітації, а 57 фахівців регіону вже пройшли ізраїльську підготовку. Йшлося про Israel Trauma Coalition, навчання лікарів і психологів і можливе розширення медичних відділень в Україні.

Ці проєкти реальні. Але жоден з них не є доказом існування комерційного реабілітаційного центру імені Володимира Зеленського в Ізраїлі.

Чому для інформаційної атаки знову обрали Ізраїль

Ізраїль у подібних історіях виконує відразу кілька функцій. Назва відомої газети надає вигадці вигляд незалежного підтвердження, реєстраційний документ створює відчуття юридичної достовірності, а згадка медичної реабілітації робить сюжет схожим на продовження дійсної співпраці.

Є і політичний сенс. Фейк поєднує давно використовувані російською пропагандою звинувачення Зеленського в наркотичній залежності, припущення про нібито підготовку його сім’ї до переїзду за кордон і спроби представити допомогу українським військовослужбовцям способом приватного заробітку.

У червні 2023 року після візиту Зеленської в Ізраїль вже поширювали зображення її підробленого ізраїльського паспорта. Документ містив грубу помилку: термін дії нібито закінчувався 18 червня, хоча датою видачі значилося 19 червня. У вересні 2026 року знову з’явилися підроблені паспорти обох подружжя. Euronews і незалежні фактчекери пояснювали, чому зображення не є справжніми документами.

Підробка газетної сторінки теж не новинка. 19 травня 2026 року The Jerusalem Post повідомила про сфальсифіковану обкладинку свого випуску за 12 травня, спрямовану проти Зеленського. Головний редактор Звіка Кляйн підтвердив підробку. У тому ж контексті використовувалися оформлення інших міжнародних видань.

Ще 22 жовтня, за день до виявлених публікацій про «рехаб», The Insider випустив розслідування про російське Агентство соціального проєктування та операції впливу в Ізраїлі. За вивченими документами журналісти описали підроблені сторінки Walla, N12 і Mako, фальшивих ізраїльських коментаторів, використання теми ХАМАСу і спроби протиставити допомогу США Ізраїлю та Україні.

НАновини детально розбирали це розслідування і згадування нашого видання в документах російських організаторів. Ще в 2024 році ми публікували матеріал про російський вплив в Ізраїлі за розслідуванням Shomrim, а в жовтні 2026 року простежили поширення антисемітських вигадок про хасидів, українську мобілізацію і «єврейську автономію».

Документи, вивчені The Insider, показують існування організованої російської інформаційної роботи на ізраїльському напрямку. Але прямих доказів, що саме Агентство соціального проєктування виготовило фальшиву сторінку Haaretz, на даний момент немає.

Що встановлено і чому ця історія важлива для ізраїльтян

Перевірка на 28 жовтня дозволяє впевнено назвати кілька обставин. Перша шпальта Haaretz була змінена, реєстраційний документ містив недопустимий для ізраїльської LTD номер, фотографію Зеленської взяли з публікації 2022 року. Російські канали і сайти поширювали вигадку щонайменше з 23 жовтня, причому серед них виявився Telegram-ресурс державної медіагрупи «Росія сьогодні».

Залишаються відкритими інші питання: хто виготовив оригінальні зображення, в якому каналі вони з’явилися першими, чи існувало централізоване вказівка на поширення саме цієї історії і скільки людей побачили підробку. Виявлені публікації підтверджують участь конкретних поширювачів, але самі по собі не встановлюють замовника.

Для ізраїльської аудиторії проблема не обмежується ім’ям Зеленського. Підробляючи Haaretz і документи Міністерства юстиції, поширювачі використовують репутацію ізраїльських установ для надання достовірності політичній дезінформації. При цьому реальна допомога українським пацієнтам і підготовка фахівців підміняються вигаданим комерційним проєктом.

Станом на 28 жовтня 2026 року підтверджень існування описаного «реабілітаційного центру Зеленського» немає. Підтверджені фальсифікація опублікованих доказів, конкретні канали поширення і існування раніше документованих інформаційних кампаній, в яких Ізраїль використовувався для дискредитації України.

Редакційна перевірка: 28 жовтня 2026 року. Основа — повідомлення Центру протидії дезінформації при РНБО України, матеріали StopFake, оригінальна перша шпальта Haaretz в архіві PressReader, публікації російських каналів і ЗМІ, офіційні відомості про співпрацю України та Ізраїлю, розслідування The Insider і раніше опубліковані матеріали НАновин. При появі доказів первинного авторства підробки відомості про джерело поширення можуть бути уточнені.

Автор: Павло Швейко

Офіційна реєстрація на Israel Open 2026. Кількість місць на персональні онлайн-зустрічі обмежена.

На афіші заходу представлені Єврейське агентство для Ізраїлю «Сохнут», Міністерство алії та інтеграції, Ofek Israeli («Офек Ісраелі»), Департамент сприяння алії Всесвітньої сіоністської організації та Keren Hayesod («Керен ха-Йесод»). Це організації, які багато років працюють з єврейськими громадами та потенційними репатріантами.

Одна з ключових структур тут — Ofek Israeli, створена у 2016 році за участю Сохнута, ізраїльського міністерства, Всесвітньої сіоністської організації та Keren Hayesod. Її завдання — допомагати людям ще до переїзду розібратися в можливостях репатріації, професійної інтеграції та повсякденного життя в Ізраїлі.

Що отримають українські сім’ї: від вибору міста до індивідуального плану репатріації

Програма Israel Open 2026 розрахована на людей, які розглядають Ізраїль як місце майбутнього проживання, але поки не знають, з чого починати. Організатори обіцяють презентації ізраїльських міст, освітніх проєктів, програм адаптації, а також інформацію про житло, професійні перспективи та доступні пільги.

Для сімей з дітьми особливо важливий вибір міста. Це не лише питання вартості оренди. Мають значення школи, дитячі садки, доступність роботи, вивчення івриту, медична інфраструктура та наявність підтримки для нових репатріантів.

Саме тому формат індивідуальних консультацій заслуговує на увагу. Людина зможе обговорити власну ситуацію з представником конкретної програми, уточнити умови участі та зрозуміти, які документи або додаткові дії можуть знадобитися.

При цьому участь у ярмарку не означає автоматичного визнання права на репатріацію. Воно визначається ізраїльським Законом про повернення та підтверджується у встановленому порядку. Українське громадянство саме по собі такого права не надає.

MASA, СЕЛА та НААЛЕ: які можливості Ізраїль пропонує молоді

В опублікованому в Україні анонсі Israel Open 2026 окремо згадуються три освітні напрями — MASA, СЕЛА та НААЛЕ. Це програми з різними цілями та віковими вимогами, тому їх не можна розглядати як взаємозамінні.

MASA (Masa Israel Journey) об’єднує численні програми навчання, професійних стажувань, волонтерства та знайомства з Ізраїлем. Учасники можуть отримати практичний досвід в ізраїльських організаціях та компаніях. Умови фінансування та вікові обмеження залежать від обраного напряму.

СЕЛА орієнтована на підготовку молодих людей до академічного життя в Ізраїлі. Зокрема, програма в Ніцані передбачає вивчення івриту, освітню підготовку та знайомство з ізраїльською системою вищої освіти.

НААЛЕ (Naale Elite Academy) призначена для підлітків, які мають право на участь за встановленими критеріями. Вона дозволяє пройти три або чотири роки навчання в ізраїльській школі, проживаючи в освітньому закладі, та отримати ізраїльський атестат зрілості.

Для НАновостей Новини Ізраїлю Nikk.Agency тема освітньої репатріації має окреме значення: зв’язок України та Ізраїлю продовжується не лише через переїзд дорослих, але й через навчання нового покоління. Однак конкретні умови прийому, вікові рамки та наявність місць на 2027 рік необхідно уточнювати безпосередньо у представників програм.

Від ярмарку у військовому Києві до онлайн-зустрічей у 2026 році

Нинішня Israel Open — продовження вже існуючої історії.

19 жовтня 2025 року в Києві пройшов очний ярмарок репатріації. Як раніше повідомляли НАновости, захід відвідали не менше 800 осіб. Зустріч проходила в підземному просторі торгового центру, де організатори змогли забезпечити більш безпечні умови під час війни.

Тоді українцям представляли можливості працевлаштування, отримання освіти, соціальної підтримки та переїзду. У заході також брала участь організація Israeli Friends of Ukraine на чолі з Анною Жаровою. Її представники розповідали про гуманітарні зв’язки двох країн.

Ще до проведення тієї зустрічі НАновости детально розбирали програму Israel Open у Києві, включаючи молодіжні напрями та участь ізраїльських організацій.

У 2026 році організатори переходять до повністю дистанційного формату. Для українських сімей, які знаходяться в різних областях країни або тимчасово проживають за її межами, це усуває необхідність поїздки до Києва за отриманням первинної інформації.

Я вважаю важливим і інше: продовження таких заходів показує, що Ізраїль зберігає роботу з потенційними репатріантами з України, незважаючи на триваючу російську війну та власні виклики безпеки.

Втім, остаточний список міст, що беруть участь, розклад презентацій та конкретні розміри фінансової підтримки поки не опубліковані. Обіцяні консультації слід розглядати як можливість отримати персональну інформацію, а не як гарантію надання житла, роботи або субсидій.

Для реєстрації використовується форма Єврейського агентства. У ній запитуються контактні дані, відомості про освіту, професію та склад сім’ї. Передбачено також повідомлення про обробку та передачу персональної інформації для подальшого супроводу.

Israel Open 2026 відбудеться 8 листопада, з 12:00 до 17:00 за Києвом. Участь безкоштовна, попередня реєстрація обов’язкова, кількість індивідуальних консультацій обмежена.

Ефраїм Кацир (Качальський)

До них належить Ефраїм Кацир (Качальський) – уродженець Києва, видатний учений-біофізик та впливовий ізраїльський політик, четвертий президент Ізраїлю.

Народився в Києві

Він народився в 1916 році в Києві, але вже через кілька років сім’я переїхала до “Палестини”. Ефраїм виріс в інтелігентній сім’ї, де дідусь був шанованим рабином, тому повага до єврейських традицій завжди була для нього важлива. Після поселення в Палестині з сім’єю, хлопець закінчив гімназію в Єрусалимі, а потім вступив до Єврейського університету в Єрусалимі.

Наукова діяльність і досягнення

Його професійним інтересом і сферою розвитку стає світ біофізики, про що свідчать його успіхи в університетському навчанні та дослідженнях: у 1941 році Ефраїм отримує докторський ступінь з біофізики.

Його дослідження амінокислот і білків набувають відомості та привертають увагу в науковому світі. У 1950 році він отримує премію Вейцмана, а потім премію Ізраїлю та премію Ротшильда. За значні наукові успіхи Ефраїма Качальського прийняли до Національної академії наук Ізраїлю, а потім він отримав запрошення на членство в Американській академії наук.

4-й Президент Ізраїлю

Така успішна наукова кар’єра зіграла для Ефраїма особливу роль: він отримав запрошення висуватися на пост президента Ізраїлю від Голди Меїр, яка тоді була прем’єр-міністром. Качальський був безумовним моральним та інтелектуальним авторитетом того часу, тому отримав велику підтримку на президентських виборах.

У травні 1973 року він зайняв посаду четвертого президента Ізраїлю. Його каденція не була безхмарною, навпаки – повна історичних та доленосних для держави рішень.

У 1973 році він, як президент, разом з країною пережив війну Судного дня та цілий ряд складних дипломатичних викликів того часу. Популярність Ефраїма Кацира була значною, що давало йому великі шанси бути переобраним на другий президентський термін у 1978 році, однак він вирішив повернутися до наукової роботи.

Пам’ять про Україну

Ефраїм Кацир завжди пам’ятав і неодноразово згадував про місто свого народження та дитинства – Київ.

У його мемуарах, написаних незадовго до смерті, часто фігурують київські спогади. Вже після свого президентства він відвідував Київ, зокрема як учений світового рівня.

Похований в Єрусалимі

Він прожив яскраве, повне сенсу життя, в якому здійснився як політичний діяч і як дослідник. Помер у 2009 в Ізраїлі в почесному 93-річному віці в оточенні своїх близьких. Похований в Єрусалимі.

Про новини дня Ізраїлю, інформаційна стрічка новин, новини Ізраїль і світ, події дня і останньої години, аналітика – Новини Ізраїлю: Ефраїм Кацир (Качальський) 1916-2009.

https://renovation.nikk.co.il/

Саме тому тема фарбування квартир виходить далеко за рамки ремонту як такого.

На півночі Ізраїлю вона тісно пов’язана з довірою, локальною специфікою житла, вологістю біля моря, старим житловим фондом, квартирами після орендарів і бажанням власника привести об’єкт до ладу без важкого капітального втручання. Для читачів НАновости ця історія цікава ще й тим, що вона дуже точно показує, як в Ізраїлі змінюється поведінка клієнта: людина все менше реагує на крикливе «дешево», і все частіше шукає спокій, зрозумілу кошторис і нормальну людську організацію процесу.

Чому фарбування квартир стало окремою темою для ринку житла Ізраїлю

У теорії фарбування здається однією з найпростіших послуг. Але в реальності саме вона часто стає вирішальною для сприйняття квартири. Старі сліди від кріплень, плями на стелі, потертості, нерівні підфарбовані ділянки, сліди вологи, потемнілі кути, візуальна втома стін — все це робить житло менш привабливим, навіть якщо в іншому воно цілком придатне для життя.

Для Хайфи і всього поясу Крайот це особливо помітно. Вологість, вік частини будівель, активний ринок оренди і постійна зміна мешканців призводять до того, що саме стіни і стелі швидше за все починають видавати втому квартири. Тому фарбування в місцевій реальності — не косметична дрібниця, а повноцінний інструмент підготовки нерухомості.

Де це особливо відчувається

Найбільш типові сценарії для півночі Ізраїлю виглядають так:

• квартира готується до в’їзду нової сім’ї;
• житло потрібно швидко освіжити після орендарів;
• власник хоче зробити об’єкт візуально акуратнішим перед продажем;
• після вологи, плям або локальної протікання потрібно повернути приміщенню нормальний вигляд;
• сім’я не хоче затівати великий ремонт, але хоче прибрати відчуття занедбаності.

У всіх цих випадках клієнт шукає не «найдешевше фарбування», а рішення, яке зніме побутову і фінансову тривогу.

Чому ізраїльський клієнт по-іншому дивиться на таку послугу

В Ізраїлі дуже сильна чутливість до часу і до передбачуваності витрат. Люди готові платити не тільки за роботу руками, але і за відсутність хаосу. Саме тому для Хайфи, Кір’ят-Ати, Кір’ят-Бяліка, Кір’ят-Моцкіна, Кір’ят-Яма, Кір’ят-Хаїма, Нешера і Тірат-Кармеля найкраще працюють не абстрактні обіцянки якості, а конкретні і зрозумілі формулювання: заздалегідь зрозумілий обсяг, погоджені терміни, можливість працювати в житловій квартирі, акуратність, допомога з вологими стінами і без раптових доплат.

Що саме продає ринок фарбування квартир у Хайфі і поруч

Якщо подивитися на те, як в Ізраїлі подається тема фарбування квартир, швидко стає ясно: ринок продає не просто майстра. Він продає спокій, швидкість, зрозумілу ціну і відсутність сюрпризів. Це ключова логіка, яку сьогодні не можна ігнорувати ні бізнесу, ні редакції, якщо вона хоче чесно пояснити аудиторії, чому одні пропозиції працюють краще за інші.

Головні тригери, на які реагує клієнт

Терміновість

Один з найсильніших мотиваторів — можливість зробити швидко. Перед в’їздом, після орендарів, перед святами, перед продажем — в цих ситуаціях людині важливо не через місяць, а зараз. Тому обіцянка швидких термінів і заздалегідь зрозумілого графіка стало одним з найсильніших ринкових аргументів.

Робота в житловій або мебльованій квартирі

Це вже не додатковий бонус, а повноцінна конкурентна перевага. Не кожна сім’я може вивезти меблі, звільнити квартиру і на кілька днів вимкнути звичайне життя. Можливість пофарбувати житло без переїзду і без тотального звільнення простору — серйозний фактор вибору.

Вологість, пліснява і проблемні стіни

Для прибережної Хайфи і частини районів півночі Ізраїлю це окрема тема. Клієнт часто шукає не просто фарбування, а рішення більш болючої проблеми: слідів вологи, грибка, відшарування старої фарби і втомлених стель. Там, де виконавець може не просто «зафарбувати», а чесно оцінити стан поверхні і підготувати її, довіра вища.

Зрозуміла кошторис до старту

Ізраїльський клієнт вкрай чутливий до роздутої ціни. Тому сильніше за все працюють пропозиції, в яких кошторис обговорюється заздалегідь, обсяг фіксується до початку, а не розповзається в ході процесу.

Чистота і акуратність

Для житлової квартири це один з головних факторів. Люди бояться не самого фарбування, а перетворення будинку в безлад. Там, де обіцяється акуратна робота, захист меблів і нормальна здача об’єкта, конверсія вища.

Чому дешевий оффер не завжди найкращий для ринку півночі Ізраїлю

На перший погляд може здатися, що перемагає той, хто обіцяє меншу ціну. Але в реальності занадто агресивні дешеві пропозиції часто притягують не найякісніших лідів. Клієнт приходить на ціну «від…», а потім стикається з тим, що в реальності все дорожче, складніше і неприємніше. В результаті незадоволені обидві сторони.

Для Хайфи і Крайот сильніше працює інша модель. Не «від 400 ₪ і потім подивимося», а спокійна зв’язка:

• фіксуємо обсяг заздалегідь;
• працюємо акуратно навіть у житловій квартирі;
• допомагаємо з пліснявою, вологістю і проблемними стінами;
• не нав’язуємо зайве;
• заздалегідь обговорюємо терміни;
• не створюємо раптових доплат з повітря.

Саме така логіка сьогодні сприймається як доросла і надійна. Для ізраїльської аудиторії це набагато ближче до реального запиту, ніж криклива «дешевизна будь-якою ціною».

Як це пов’язано з ринком нерухомості і з психологією власника квартири

Фарбування — це ще й про контроль. Коли квартира готується до здачі, продажу або заселення, власник хоче швидко повернути собі відчуття керованості. Він не завжди готовий до масштабного ремонту, але хоче прибрати очевидні візуальні проблеми.

Тут і проявляється практична сила послуги. Добре організоване фарбування дозволяє:

• швидко змінити перше враження від квартири;
• зробити об’єкт візуально світлішим і охайнішим;
• скоротити відчуття «втоми» без важких вкладень;
• підготувати житло до наступного етапу використання.

Для ізраїльської реальності це особливо актуально в містах, де ринок оренди активний, а квартири часто працюють як інвестиційний актив. І тут НАновости — Новини Ізраїлю може дивитися на питання ширше побутового рівня: фарбування стає частиною стратегії управління нерухомістю, а не просто домашньою дрібницею. Саме тому НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цю тему не тільки як сервісну, але і як соціально-економічну: йдеться про те, як ізраїльтяни скорочують витрати, прискорюють підготовку житла і намагаються мінімізувати стрес навколо власності.

Що особливо важливо для Хайфи, Крайот, Нешера і Тірат-Кармеля

Локальний контекст тут критичний. Не можна однаково говорити про фарбування квартири в умовно новому житловому комплексі і в старому будинку з історією вологи, десятками слідів колишньої оренди і стінами, які не оновлювалися роками.

Локальна специфіка району

Для цієї зони характерні:

• старий житловий фонд;
• прибережна вологість;
• квартири після багаторічної оренди;
• необхідність швидко готувати житло до повторної здачі;
• висока чутливість до термінів і до ціни.

Саме тому окрема сторінка послуги, окрема реклама і окрема подача теми працюють краще, ніж загальні тексти «про ремонт всього на світі».

Чому важливо перераховувати міста, а не ховатися за словом «Крайот»

Для довіри і SEO дуже важливо говорити не тільки «Крайот», але і конкретно: Кір’ят-Ата, Кір’ят-Бялік, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Ям, Кір’ят-Хаїм, плюс Нешер і Тірат-Кармель. Коли людина бачить своє місце напряму, текст сприймається як відповідь на його реальну ситуацію, а не як універсальна заготовка.

Які оффери реально працюють краще за все

Нижче — коротка таблиця того, що найсильніше знімає страх клієнта і краще продає послугу на цьому ринку.

Що варто враховувати власникам квартир перед замовленням фарбування

Перед тим як вибирати виконавця, власнику корисно перевірити не тільки ціну, але і саму логіку пропозиції.

На що дивитися в першу чергу

Чи є зрозуміле пояснення обсягу робіт

Якщо незрозуміло, що саме входить в ціну, майже завжди будуть проблеми пізніше.

Чи готові працювати в мебльованій квартирі

Для сімей і зайнятих людей це часто одне з головних питань.

Чи є чесна розмова про проблемні місця

Якщо на стелі сліди вологи або на стінах пліснява, важливо не обіцянка «все зникне», а реальна оцінка.

Чи розуміють місцеву специфіку

Хайфа і північ Ізраїлю — це не абстрактний ринок. Тут важливі вологість, старий фонд і швидкі сценарії підготовки житла.

Де можна подивитися послуги по темі

Російська версія:

https://renovation.nikk.co.il/

Іврит:

https://renovation.nikk.co.il/he/

Англійська версія:

https://renovation.nikk.co.il/en/

Висновок

Фарбування квартир у Хайфі, Кір’ят-Аті, Кір’ят-Бяліку, Кір’ят-Моцкіні, Кір’ят-Ямі, Кір’ят-Хаїмі, Нешері і Тірат-Кармелі — це вже не історія про «знайшли маляра і оновили стіни». Сьогодні це повноцінний сервіс, в якому продаються спокій, швидкість, зрозуміла кошторис, акуратність, робота в житловій квартирі і відсутність неприємних сюрпризів.

Для ізраїльської аудиторії це особливо чутливо, тому що квартира тут — не тільки місце життя, але і дорогий актив, об’єкт оренди, сімейна безпека і постійне джерело побутових рішень. Саме тому ринок все сильніше відходить від дешевих крикливих обіцянок і рухається в бік нормального, зрозумілого і передбачуваного сервісу.

Для бізнесу це означає одне: виграє не той, хто голосніше кричить про ціну, а той, хто краще знімає страх клієнта. А для читача це означає інше: при виборі послуги з фарбування важливо дивитися не на красиву цифру першого рядка, а на те, наскільки вам заздалегідь пояснили обсяг, терміни, обмеження і реальний результат.

НАновости вважає, що саме такі локальні теми сьогодні і формують справжню картину повсякденного Ізраїлю: де рішення приймаються не на рівні реклами, а на рівні довіри, практичності і здатності зберегти людині час, гроші і нерви.

Автор: Вікторія Кацман

Для тих, хто виріс в Україні, назва знайома. А для ізраїльтян, які ніколи не були на таких вечорах, це можливість познайомитися з досить незвичайною частиною української народної культури. Наприклад, дізнатися, навіщо дорослі люди намагаються відкусити підвішений на стрічці корж і чому це супроводжується жартами та сміхом.

Що буде на Андріївських вечорницях в Тель-Авіві

Організатори обіцяють вечір, на якому гості зможуть не лише послухати про українські звичаї, але й самі взяти участь у традиційних розвагах.

У програмі:

• Цікаві історії про старовинні українські звичаї.
• Андріївські ігри та традиційні ворожіння.
• Обряд «кусання калити».
• Домашні українські частування від пані Марії.
• Ароматний карпатський глінтвейн.
• Українська музика, спілкування та запальні танці.

Учасникам пропонують доповнити одяг вишиванкою або будь-яким елементом української національної символіки.

Зустріч відбудеться в ресторані SHO?, добре знайомому відвідувачам українських культурних заходів у Тель-Авіві. Тут вже проводилися спільні проекти MAK_UA, присвячені українській історії та традиціям.

Що таке Андріївські вечорниці і чому кусають калиту

Андріївські вечорниці — один із старовинних українських звичаїв, пов’язаних зі святом апостола Андрія Первозванного.

В українських селах такі вечори традиційно збирали молодь. Дівчата і хлопці знайомилися, співали, жартували, грали, готували частування. Особливе місце займали ворожіння про майбутнє весілля та наречених. Сьогодні це передусім фольклорні розваги, а не спроби серйозно передбачити долю.

Найвпізнаваніший обряд — кусання калити.

Калита являє собою великий круглий корж, який печуть спеціально до свята. Його прикрашають, підвішують на стрічці, а учасники намагаються відкусити шматочок, часто підстрибуючи. У традиційній грі є і персонаж пан Калитинський, який жартами та випробуваннями заважає виконати завдання.

Етнографічні описи цього звичаю зберегли чимало регіональних відмінностей. Десь калиту змащували медом, десь прикрашали маком і горіхами. Але головним залишалося веселе змагання, в якому важливіше участь, ніж перемога.

Є ще одна деталь, яку варто пояснити ізраїльським читачам. Раніше свято Андрія за старим церковним календарем відзначали 13 грудня. Після переходу багатьох українських церков на новий календар дата припадає на 30 листопада. Саме тому вечір у Тель-Авіві призначено на останній день осені.

Хто організовує свято

MAK_UA — Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі — неприбуткове суспільно-мистецьке об’єднання, яке займається українськими культурними ініціативами в Ізраїлі.

У його програмах є театральні зустрічі, народні свята, творчі заходи та сімейні проекти.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже розповідали про культурний календар MAK_UA на другу половину 2026 року. Андріївські вечорниці тоді були анонсовані на 30 листопада, але без детальної програми. Тепер організатори назвали місце, вартість участі та підготовлені розваги.

Для українців, які живуть в Ізраїлі, такі зустрічі дозволяють зберігати звичні свята і передавати їх дітям. Для ізраїльтян українського походження — краще познайомитися з звичаями батьків, бабусь і дідусів. А для гостей, не пов’язаних з Україною сімейною історією, це знайомство з культурою країни через музику, їжу та живе спілкування.

Особливо сьогодні, коли російська війна змусила мільйони українців жити далеко від дому, можливість зібратися на знайоме з дитинства свято набуває додаткового значення.

Де, коли і як зареєструватися

«Андріївські вечорниці» — Тель-Авів, 30 листопада 2026 року.

• Дата: понеділок, 30 листопада 2026 року.
• Час: 19:00–23:00.
• Місце: ресторан української кухні SHO? — Ukrainian Traditional Food.
• Адреса: вулиця Карлібах, 3, Тель-Авів.
• Участь: 120 ₪.
• Реєстрація: через WhatsApp за номером 054-928-5990.
• Організатор: MAK_UA — Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі.

Офіційна сторінка заходу «Андріївські вечорниці» у Facebook — тут можна переглянути анонс організаторів, стежити за оновленнями та повідомити про свій інтерес до події.

Інші концерти, вистави та культурні заходи можна знайти на сайті партнера sTDe — NAnews, афіша заходів Ізраїлю.

Цього понеділка українські вечорниці пройдуть не в сільській хаті, як сто років тому, а в ресторані в центрі Тель-Авіву. Замість сусідів з одного села за столом зустрінуться люди з різних міст України та Ізраїлю. Але калита, пісні, жарти і бажання знову зібратися разом залишаються частиною того ж звичаю.

Цей день є важливим нагадуванням про те, як трагедія Другої світової війни продовжує жити в пам’яті народів і як вона пов’язана з сучасністю.

Після вторгнення СРСР до Польщі було полонено від 232 до 255 тисяч солдатів Війська Польського та інших формувань. Більше половини цих людей Совіти відправили в табори для військовополонених, де, за звітами НКВД, перебувало 130 242 польських громадянина. Від них відокремили 8348 офіцерів, розміщених потім в таборах у Козельську, Осташкові та Старобільську, і «передали в розпорядження управлінь НКВД». Весною 1940 року, на підставі наказу Сталіна, чекісти розстріляли майже всіх полонених польських офіцерів. За різними підрахунками, у братських могилах — так званих «ямах смерті» — у Катині, Твері, Биківні, Харкові та інших місцях лежать від 15 до 24 тисяч поляків.

День пам’яті жертв Катынського злочину: Історичний контекст

День пам’яті жертв Катынського злочину був офіційно встановлений Сеймом Республіки Польща в 2007 році. Цей день був присвячений пам’яті польських військовополонених, розстріляних НКВД у 1940 році. Трагедія, що сталася в Катині, стала символом злочину, скоєного радянською владою проти польського народу. У Катині були розстріляні близько 20 000 польських офіцерів, серед яких було чимало євреїв-офіцерів. Складність у визначенні точного числа євреїв серед загиблих полягає в тому, що багато прізвищ не були зафіксовані, а більшість родичів загиблих загинули в роки Катастрофи.

Цитата: «13 квітня 1943 року радіостанція „Радіо Берлін“ передала повідомлення про виявлення масових захоронень польських офіцерів у Катынському лісі», — так почалася історія, яка увічнила трагедію Катині в світовій пам’яті.

Факти та дані: кількість загиблих євреїв-офіцерів

Згідно з історичними дослідженнями, серед загиблих у Катині було як мінімум 438 євреїв-офіцерів, а також багато польських офіцерів єврейського походження, які служили в армії Польщі. Цей факт підкреслює глибокі історичні зв’язки між польським і єврейським народами. У 1939 році в рядах Війська Польського служило близько 100 000 євреїв, і 6-7% з них мали офіцерські звання.

Серед них були не тільки діючі офіцери, але й звільнені в запас спеціалісти — лікарі, фармацевти, юристи та інженери, чиї життя були трагічно обірвані через дії НКВД.

Професор Марьян Фукс з Єврейського історичного інституту опублікував у 1990-х списки загиблих євреїв на сторінках видання «Фолксштимме». У книзі Біньяміна Меіртчака є прізвища 231 єврея, убитого в Катині, 188 — у Харкові та 19 євреїв, загиблих у Медному. Серед них були як офіцери на дійсній службі, так і звільнені в запас — лікарі, фармацевти, юристи та інженери.

Скільки євреїв було серед загиблих:

• У Катині загинуло 231 єврей-офіцер.
• У Харкові — 188 євреїв-офіцерів.
• У Медному — 19 євреїв-офіцерів.

Також є дослідження – “слід припустити, що співвідношення євреїв і неєвреїв там було таким самим, як і в таборах. За моїми припущеннями, їх не менше 1000 осіб. Таким чином, виходить, що з 26 тисяч осіб, вказаних у постанові Політбюро, євреїв мало бути не менше 2 тисяч. Отже, слід констатувати факт, що перше масове знищення євреїв на території СРСР відбулося в квітні 1940 року“.

Барух Штейнберг: головний рабин Війська Польського та жертва Катині

Один з найбільш відомих євреїв-офіцерів, загиблих у Катині, — це Барух Штейнберг, головний рабин Війська Польського. Він народився в Перемишлянах, нині на території України, і став главою духовної опіки Війська Польського. Штейнберг був одним з найбільш видатних єврейських діячів того часу, активно брав участь в суспільному житті Польщі та був прихильником Юзефа Пілсудського.

У 1939 році він потрапив у полон, а весною 1940 року був переданий в розпорядження НКВД. Ймовірно, його розстріляли в Катынському лісі 12 або 14 квітня 1940 року.

Цитата: «У п’ятницю, коли наступав вечір, ми йшли під дах маленької сарайки. Там сотні євреїв, під керівництвом капелана, доктора Штейнберга, гаряче молилися на івриті», — згадує Броніслав Млинарський у своїй книзі «В радянському полоні».

Факти про Катынський злочин: Розстріл польських офіцерів

• Дата трагедії: У 1940 році, після вторгнення СРСР до Польщі, було розстріляно близько 20 000 польських офіцерів.
• Місце захоронень: Масові захоронення відбувалися в Катині, Харкові, Твері, Биківні та інших місцях.
• Методи вбивства: НКВД розстрілювало полонених пострілами в потилицю, а також зв’язувало їм руки за спиною або накривало голови одягом.
• Перша ексгумація: Ексгумація була проведена в 1943 році німецькими військами. Вона виявила масові захоронення, які стали відомі світу.

Паралелі з сучасністю: Як Катынська трагедія пов’язана з сучасною путінською Росією

Сьогодні, 13 квітня, ми згадуємо Катынську трагедію, яка має не тільки історичне, але й глибоке політичне значення. Трагедія, що сталася більше 80 років тому, має паралелі з сучасними подіями. Зокрема, нагадування про пам’ять жертв Катині та про численні євреїв-офіцерів, загиблих у тому злочині, актуальне на фоні поточних подій, що відбуваються в Україні.

Зараз, коли світ стикається з продовженням путінської агресії, багато істориків та експертів проводять паралелі з методами, використаними НКВД у 1940 році. Це — масове знищення мирних громадян, що також відбувається в Україні, де російські війська продовжують свої насильницькі дії. Подібні дії нагадують ті, що використовувалися НКВД у минулому, і підтверджують, як історичні уроки можуть бути корисними в сучасному контексті.

Цитата: «Ми не можемо забувати про минуле, інакше воно знову стане частиною нашого сьогодення», — підкреслює історик професор Мар’ян Фукс.

Пам’ять про Катинь як основа для майбутнього

Ми, як народ, повинні пам’ятати про трагедії минулого, щоб вони не повторювалися. Пам’ять про Катынську трагедію повинна служити не тільки нагадуванням про жертв, але й уроком для нас усіх. 13 квітня — це не тільки день пам’яті, але й день, який закликає нас до роздумів про те, як ми можемо покращити взаємини між народами, які пережили спільні трагедії.

НАновини – новини Ізраїлю продовжує висвітлювати такі важливі події, щоб підкреслювати важливість історичної пам’яті та зміцнення взаєморозуміння між народами. Повага до історії і її фактів допомагає нам будувати майбутнє без міфів і пропаганди, а значить, і вибудовувати більш міцні зв’язки між Ізраїлем та Польщею.

Заключення

13 квітня — це день, який нагадує нам про трагедію минулого і про те, як важливо пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за ідеали свободи і справедливості. Ми повинні зберігати пам’ять про жертв Катині і продовжувати будувати більш справедливий світ, де такі трагедії не повторяться.

Слідкуйте за публікаціями в рубриці «!! Історія і Факти», адже знання минулого — шлях до міцних зв’язків у теперішньому.

Автор: Олена Гунько

Конференція об’єднала розмову про злочини нацизму з питаннями сучасної безпеки, антисемітизму та відповідальності за військову агресію. Особливе місце зайняли свідчення людей, які пережили переслідування під час Другої світової війни і тепер знову стали свідками війни в Україні.

Роман Шварцман і 35 років боротьби за історичну пам’ять

Одним із центральних учасників став Роман Шварцман — голова Одеської регіональної асоціації колишніх в’язнів гетто і нацистських концтаборів. У дитинстві він пережив Бершадське гетто на території нинішньої Вінницької області, а згодом присвятив десятиліття збереженню свідчень про Голокост.

У січні 2025 року Шварцман виступив перед депутатами німецького Бундестагу зі словами: «У ті часи мене намагався вбити Гітлер, оскільки я єврей. Зараз Путін намагається вбити мене, тому що я українець». НАновини детально розповідали про цей виступ і реакцію німецьких політиків. Його свідчення стало однією з смислових основ нинішньої конференції в Одесі.

Створена в 1991 році асоціація займається підтримкою колишніх в’язнів, збереженням спогадів, історичних документів і увічненням пам’яті загиблих. Ця робота набула особливого значення після десятиліть радянської політики, за якої єврейські жертви нацистських злочинів нерідко згадувалися лише як безликі «мирні громадяни».

Для Одеси ця історія особливо болісна. У жовтні 1941 року на території порохових складів у районі Люстдорфської дороги окупанти знищили десятки тисяч людей, переважно євреїв. Роман Шварцман нагадав учасникам конференції про 25 тисяч загиблих. Сьогодні збереження їхніх імен і доль залишається одним із завдань єврейських організацій міста.

Ізраїль, Німеччина та міжнародна відповідальність

У конференції брали участь представники української влади, дипломатичного корпусу, наукових установ і єврейських організацій. Серед запрошених гостей — Еяль Певзнер, керівник представництва ізраїльського «Натива» в Одесі. «Натив» — державна структура Ізраїлю, що працює, зокрема, з єврейськими громадами країн колишнього СРСР і питаннями репатріації.

Німеччину представляли колишній депутат Бундестагу, співзасновник Центру ліберальної сучасності Марі-Луїзе Бек, представник Гете-інституту Якоб Рацік. Правлячий бургомістр Берліна Кай Вегнер звернувся до учасників по відеозв’язку. Німецька сторона підкреслила значення історичної відповідальності за злочини нацизму і необхідність збереження пам’яті про жертви.

Учасники наукових дискусій, серед яких були історики Анатолій Подольський, Віталій Черноіваненко і Сергій Гирик, обговорювали національну ідентичність, протидію антисемітизму і способи передачі історичних знань наступним поколінням. Юристи і фахівці з міжнародного права окремо розглянули спадщину Нюрнберзького процесу і проблему відповідальності за сучасні міжнародні злочини.

Для ізраїльського суспільства ці питання мають безпосереднє значення. Пам’ять про єврейські громади України становить важливу частину історії Голокосту, а збереження свідчень про загиблих об’єднує дослідників і сім’ї по обидва боки кордону. У вересні 2026 року в єрусалимському «Яд Вашем» відбулася церемонія пам’яті жертв Бабиного Яру, про яку також розповідали НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency.

Меморіал «Проти забуття»: пам’ять, яку необхідно зберегти

Одним із практичних питань конференції стала доля майбутнього меморіалу «Проти забуття» на Люстдорфській дорозі, 27. Проект, розроблений одеськими і німецькими фахівцями, передбачає встановлення дев’яти металевих стел з кортеновської сталі у формі язиків полум’я. У композиції також передбачені Зірка Давида і імена загиблих євреїв.

За матеріалами організаторів, Німеччина раніше передбачила на будівництво меморіалу один мільйон євро. Однак після початку повномасштабного російського вторгнення в 2022 році ці кошти за погодженням з партнерами перенаправили на підтримку цивільного населення і оборону Одеси. До реалізації меморіального проекту планують повернутися після завершення війни перемогою України.

Конференція знову поставила перед учасниками питання про те, як зберегти свідчення покоління, що пережило Голокост. Для Одеси це пов’язано з конкретними місцями масових убивств, для Ізраїлю — з пам’яттю про єврейські громади України і долями сімей, чия історія починалася задовго до створення Держави Ізраїль.

Редакція НАновин отримала інформаційні матеріали конференції від її організаційного комітету. Повний відеозапис заходу доступний на YouTube.

Але на тлі руйнувань, втрат і тривог відбуваються й події, що надихають — особливо для єврейської громади, як в Україні, так і в Ізраїлі.

Один із найбільших порталів для ультраортодоксальної аудиторії Ізраїлю «בחדרי חרדים» (Behadrei Haredim) 20 червня 2025 року опублікував одразу дві історії з Києва, які яскраво демонструють, як путінська агресія впливає на єврейське життя в Україні.

З одного боку — обстріл і руйнування будівлі талмуд-тора в Києві.

Ми вже писали про це — 10 червня 2025 року — на фото — Обгоріла ханукія, викинута вибуховою хвилею, Київ, БЦ Артем, Глибочицька, 4, 10 червня 2025 року

З іншого — особиста історія українського солдата, який, переживши загибель товаришів, відкрив у собі єврейське коріння і вирішив пройти брит-міла (обрізання).

Ці дві події — про біль і надію, про війну і віру, про жертви й вибір. Вони торкаються глибинних шарів того, як переживає війну єврейська Україна, і чому це важливо для Ізраїлю.

Солдат, який став євреєм за вибором

Молодий українець, музикант і звукорежисер за професією, був запрошений до студії, де велася робота над піснею для єврейської громади Києва. Проєкт координувався за участю равина Якова Блайха, діяльність якого охоплює десятки єврейських ініціатив по всій країні.

Під час запису учасники хору помітили, що на звукорежисерові кипа. Питання прозвучало майже жартома: «Ти, бува, не єврей?». Відповідь виявилася неочікувано серйозною:

«Я єврей. Але я абсолютно світський. Я нічого не знаю про релігію. Просто знаю, що моє коріння єврейське, тому й ношу кипу».

На цьому спілкування з єврейською громадою не продовжилося. Молодий чоловік пішов на фронт. Але доля вже готувала йому поворот, який змусить його повернутися до себе справжнього.

Біль, вибух і переродження: як трагедія стала вибором

Через кілька тижнів після тієї зустрічі, коли він перебував на бойовому завданні разом з побратимами, по позиції ЗСУ влучив російський снаряд. Це був один із численних обстрілів, якими путінська армія тероризує українську землю. Внаслідок удару кілька його друзів загинули на місці, інші були важко поранені. Він сам дивом вижив — із пораненням руки, але живий.

Цей момент став переломним. Переживши страх, біль і смерть, він усвідомив, що має заново осмислити своє життя. У госпіталі він сказав Аврааму Блайху, сину головного равина України:

«З Божою допомогою я хочу почати наближатися до юдаїзму».

Через тиждень, у скромній, але зворушливій церемонії, він пройшов брит-міла. Це була не просто формальність. Він узяв ім’я Моше — на честь Моше Рабейну, як сам пояснив: «Моше дав Тору, а я тепер хочу її прийняти».

Ця історія — не просто про релігійний акт. Це розповідь про внутрішню трансформацію, що відбувається не в синагозі, а на тлі війни, під звуки тривоги, коли людина шукає сенс, за який варто триматися.

Поки одні обирають віру, інші втрачають дім: удар по талмуд-тора

У той самий час російська ракета влучила у будівлю талмуд-тора в Києві. До війни там навчалися діти з єврейської громади столиці, включно з учнями руху Хабад і тими, хто був пов’язаний з освітніми ініціативами равина Якова Блайха. Будівля, яка стала духовним домом для десятків сімей, була повністю зруйнована.

Фотографії з місця трагедії демонструють жахливі руйнування: стіни зруйновані, класи й молитовні зали знищені. Навчальні матеріали, книги, релігійні предмети — все опинилося під завалами.

«Ми бачимо, як руйнуються не лише будинки, а й духовні центри. Руйнування в Києві — це продовження того, що ми переживаємо в Ізраїлі через іранські атаки. Але саме в такі часи ми бачимо, як євреї повертаються до свого коріння, незважаючи ні на що», — заявив равин Яков Блайх.

Спільний фронт: Ізраїль, Україна та духовний спротив

Сайт НАновини — Новини Ізраїлю підкреслює, що такі історії не мають залишатися на узбіччі уваги. Бо вони стосуються найголовнішого — збереження єврейської ідентичності, навіть в умовах повномасштабної війни. Коли один молодий чоловік проходить обрізання, незважаючи на поранення й нещодавню трагедію — це акт внутрішнього спротиву, акт віри, акт належності до народу.

Коли знищуються єврейські школи — це не лише про стіни. Це про те, що Росія атакує не просто Україну, а й єврейське коріння, виховання, майбутнє.

Саме такі моменти роблять очевидною близькість між єврейським та українським народами. Недарма останніми роками посилилася взаємодія між громадами двох країн. І те, як Україна береже свої єврейські інституції, навіть в умовах війни, — це приклад для всього світу.

Підсумок: шлях Моше і зруйнована школа — два обличчя однієї війни

Один солдат, якого майже ніхто не знав, став символом духовного відродження. Він не просто вижив — він повернувся до свого коріння, став Моше.

А зруйнована будівля талмуд-тора в Києві стала символом того, що ворог знищує не лише стіни, а й смисли. Але єврейське життя — триває, навіть під обстрілами.

Сайт НАновини — Новини Ізраїлю й надалі розповідатиме про ці історії. Адже саме в них — правда про війну й віру, про те, як проходить межа між втратою й віднайденням.

Мова поки йде про підтримку самої ідеї: остаточне місце встановлення ще не затверджено, а фінальне рішення мають прийняти депутати міської ради, повідомили одеські ЗМІ 15 травня 2026.

Для Одеси це не просто питання міської скульптури. Для Ізраїлю — не просто новина з України. Жаботинський народився в Одесі, сформувався в її багатомовному та єврейському інтелектуальному середовищі, а потім став фігурою, чия спадщина безпосередньо пов’язана з історією сіонізму, єврейської самооборони та майбутньої державності Ізраїлю.

Ініціатива з Одеси та Єрусалима

З пропозицією встановити бюст Володимиру Жаботинському до мерії звернулися Всесвітній клуб одеситів та Інститут Менахема Бегіна в Єрусалимі. Вже сама ця зв’язка показує, що мова йде про пам’ять, яка давно вийшла за межі одного міста.

Одеса дала Жаботинському мову, характер, міську оптику та літературну пам’ять. Ізраїль отримав від його ідей одну з важливих ліній політичного сіонізму, яка вплинула на десятиліття єврейської історії.

Ініціатори запропонували розмістити пам’ятник біля Одеського оперного театру — в Пале-Роялі або на Ланжеронівській вулиці. Аргумент був не випадковим: саме в цьому районі колись знаходилася редакція «Одеського листка», де працював Жаботинський. Крім того, його роман «П’ятеро» починається біля будівлі Опери — одного з головних символів старої Одеси.

Однак саме місце і стало головним предметом спору.

Чому Пале-Рояль викликав питання

На засіданні історико-топонімічної комісії частина учасників вважала запропоновані локації “невдалими”. Пале-Рояль і простір біля Оперного театру — це історичне ядро міста, пов’язане з охоронюваним архітектурним середовищем Одеси.

Незважаючи на абсолютну підтримку самої ідеї створення монумента, питання його точного розташування залишається відкритим. Члени історико-топонімічної комісії проголосували за те, щоб спільно з Департаментом архітектури та містобудування порекомендувати заявникам альтернативні локації для розміщення бюста.

Головний аргумент противників такої локації полягав не в самому Жаботинському, а в збереженні історичного вигляду центру. Новий пам’ятник у цій зоні може викликати питання до візуального балансу простору, особливо з урахуванням статусу історичного центру Одеси та вимог до охорони міського середовища.

«Ми повинні підходити до цього питання збалансовано, враховуючи статус Одеси як об’єкта всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО», — підкреслили в профільному департаменті.

Оскільки історико-топонімічна комісія є дорадчим органом, її рішення має рекомендаційний характер. Остаточну крапку в затвердженні місця та дозволі на будівництво пам’ятника мають поставити депутати на сесії Одеської міської ради.

У результаті комісія підтримала ідею пам’ятника, але рекомендувала шукати інші можливі локації разом з профільними міськими структурами. Тобто політичне та культурне «так» вже прозвучало, але архітектурна точка на карті ще не поставлена.

Чому Жаботинський важливий для Одеси, України та Ізраїлю

Володимир, або Зеев, Жаботинський народився в Одесі в 1880 році. Він був письменником, журналістом, перекладачем, публіцистом, політичним мислителем та одним з лідерів сіоністського руху. Його ім’я пов’язане з ревізіоністським сіонізмом, ідеєю єврейської самооборони та створенням Єврейського легіону у складі британської армії.

Для Ізраїлю Жаботинський — не музейна фігура. Його спадщина продовжує залишатися частиною політичної пам’яті країни, особливо в правому сіоністському таборі. Інститут Менахема Бегіна в Єрусалимі як учасник ініціативи робить цей міст між Одесою та Ізраїлем особливо помітним.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цю історію саме в такому контексті: Одеса повертає в публічний простір не просто відомого земляка, а людину, чиї ідеї стали частиною дороги до єврейської державності.

Для українського контексту ця ініціатива теж важлива. На тлі війни росії проти України Одеса продовжує переосмислювати власний міський простір, вирішуючи, які імена повинні бути видимі в центрі міста, а які символи минулого потребують перегляду. Пам’ятник Жаботинському в цьому сенсі може стати частиною ширшої роботи з пам’яттю — не імперською, а міською, єврейською, українською та європейською.

Одеса в біографії Жаботинського

Жаботинський завжди залишався пов’язаний з Одесою, навіть коли його життя проходило далеко за її межами. Його роман «П’ятеро» став одним з найвідоміших літературних текстів про стару Одесу, її єврейське середовище, сімейну пам’ять та зникаючий світ початку XX століття.

Тому суперечка про місце пам’ятника не скасовує головного: місто фактично визнало необхідність повернути Жаботинського в свій видимий історичний простір.

Це особливо символічно для Одеси, де єврейська історія була не зовнішнім доповненням до міського образу, а однією з його основ. Одеські євреї створювали газети, школи, театри, літературні кола, торгові мережі, політичні рухи та благодійні структури. Жаботинський виріс саме в цьому складному міському середовищі — багатомовному, сперечливому, амбіційному та дуже одеському.

Пам’ять вже намагалися зберегти — і її руйнували

В Одесі це не перша спроба увічнити пам’ять Жаботинського. На будинку по вулиці Єврейській, де він жив, ще в 1997 році встановили пам’ятний горельєф. Пізніше його пошкодили, а потім вкрали вандали. Зараз у місті зберігається мурал із зображенням Жаботинського на Базарній, 33 — в будинку, де він народився і виріс.

Ця деталь надає новій ініціативі додатковий сенс.

Пам’ятник Жаботинському — це не тільки питання бронзи, постаменту та міської комісії. Це питання захисту пам’яті. Особливо в регіоні, де єврейська спадщина часто існує між повагою, забуттям, політичними суперечками та прямим вандалізмом.

Що буде далі

Після рішення історико-топонімічної комісії міським структурам належить підібрати відповідне місце для пам’ятника. Потім питання має пройти подальші процедури і потрапити на розгляд депутатів Одеської міськради.

Поки не можна говорити, що бюст вже встановлено або що точка біля Оперного театру остаточно затверджена. Правильніше формулювати так: комісія підтримала ініціативу встановити пам’ятник Володимиру Жаботинському в Одесі, але місце ще узгоджується.

Для Ізраїлю ця історія важлива вже зараз.

Вона показує, що Україна, незважаючи на війну, продовжує працювати з історичною пам’яттю не тільки через перейменування вулиць і демонтаж імперських символів, але й через повернення імен, пов’язаних з єврейською історією, сіонізмом і майбутнім Ізраїлю.

У випадку Жаботинського це особливо точно. Він був сином Одеси і одночасно одним з тих людей, чиї ідеї стали частиною великого єврейського шляху до держави.

Тому майбутній пам’ятник в Одесі — це не просто бюст відомому уродженцю міста. Це знак того, що між Україною, Ізраїлем та єврейським народом є пам’ять, яку не можна звести до дипломатичних заяв. Вона стоїть у біографіях, книгах, вулицях, будинках, вкрадених горельєфах і нових рішеннях міських комісій.

Бесідував Стас Шифер, журналіст НАновини. Стас Шифер є автором НАновини та пише про соціальні, політичні та суспільно значущі теми, пов’язані з життям в Ізраїлі.

Матеріал підготовлено за підсумками бесіди 1 серпня 2026. Відповіді адвоката передані в редакційному викладі.

Людина потрапила в ДТП і кілька тижнів не може повернутися до роботи. Працівник отримав травму на підприємстві. Жінка впала через виступаючу плитку на тротуарі. Дитина постраждала в дитячому садку або школі.

На перший погляд це зовсім різні інциденти. Але після кожного з них виникають схожі питання: хто повинен відповідати за завдану шкоду, які документи потрібно зберегти, чи можна розраховувати на компенсацію і чому не можна відкладати звернення на потім?

НАновини — Новини Ізраїлю обговорили ці питання з Іліною Циперсон-Ясловіц — адвокатом з Хайфи з більш ніж 27-річним досвідом юридичної практики в Ізраїлі.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

З чого починається справа про завдання шкоди здоров’ю

У бесіді зі Стасом Шифером Іліна Циперсон-Ясловіц звернула увагу на поширену помилку: люди часто спочатку займаються лише лікуванням і лише через кілька тижнів починають з’ясовувати, хто відповідав за інцидент.

Медична допомога, звісно, залишається головним пріоритетом. Але одночасно важливо зберегти докази того, де, коли і за яких обставин була отримана травма.

Багато що може зникнути дуже швидко. Пошкоджений тротуар відремонтують, мокра підлога висохне, записи з камер спостереження зітруться, а свідки перестануть пам’ятати деталі.

Тому перші дії постраждалого можуть згодом вплинути на можливість підтвердити обставини інциденту.

ДТП: хто може звертатися за компенсацією

Справи про тілесні ушкодження після ДТП стосуються не лише водіїв.

Постраждалим може бути:

• пасажир автомобіля;
• пішохід;
• мотоцикліст;
• велосипедист;
• пасажир автобуса;
• людина, яка отримала травму при посадці в громадський транспорт або виході з нього.

В Ізраїлі діє спеціальний порядок розгляду вимог про тілесні ушкодження після дорожніх аварій. У передбачених законом ситуаціях право постраждалого на звернення за компенсацією не обов’язково залежить від встановлення його вини в самій аварії. Напрямок вимоги залежить від того, ким був постраждалий і який транспортний засіб брав участь у інциденті.

В окремих випадках, наприклад коли водій, що збив пішохода, невідомий або відсутнє обов’язкове страхування, може розглядатися звернення до фонду «Карніт». Однак обставини кожного такого інциденту вимагають окремої перевірки.

Після ДТП адвокат рекомендує зберегти:

• відомості про учасників та автомобілі;
• дані страхових полісів;
• фотографії місця аварії;
• контакти очевидців;
• медичні висновки;
• лікарняні листи;
• чеки на лікування та ліки;
• документи про втрату заробітку.

Про деякі дорожні інциденти з шкодою або легкими травмами можна повідомити поліції онлайн. До звернення можуть знадобитися відомості про автомобілі, обов’язкове страхування, учасників, свідків, фотографії та відповідні медичні документи.

Коли аварія може бути пов’язана з роботою

Стас Шифер окремо запитав про ДТП, яке відбувається по дорозі на роботу або при поверненні додому.

Іліна Циперсон-Ясловіц пояснила, що подібний інцидент іноді розглядається одночасно як дорожня аварія і як виробнича травма. У такому випадку можуть існувати різні напрями звернення, які необхідно узгоджувати між собою.

Бітуах Леумі відносить до виробничих травм не лише інциденти безпосередньо на підприємстві, але при дотриманні встановлених умов і аварії по дорозі з дому на роботу, з роботи додому або між двома місцями роботи. Істотне відхилення від звичайного маршруту може вплинути на визнання інциденту виробничим, хоча правила передбачають окремі винятки.

Наприклад, закон враховує певні відхилення від маршруту, пов’язані з супроводом дитини в дитячий садок, ясла або інший дитячий заклад.

Що вважається виробничою травмою

Виробнича травма — це не лише падіння з будівельних лісів або інцидент біля верстата.

Перевірка може знадобитися, якщо людина:

• впала на робочому місці;
• отримала пошкодження через обладнання;
• постраждала під час завантаження;
• потрапила в ДТП при виконанні службового завдання;
• отримала травму по дорозі на роботу;
• зазнала нападу у зв’язку з роботою;
• постраждала при виконанні обов’язків з дому;
• зіткнулася з професійним захворюванням.

Бітуах Леумі визначає виробничу травму як інцидент, що стався під час і внаслідок роботи, а професійне захворювання — як захворювання з встановленого переліку, що виникло внаслідок роботи. Окремо в правилах згадуються травми під час роботи з дому та напади, що спричинили фізичну або психологічну шкоду і необхідність лікування.

Якщо людина через визнану виробничу травму тимчасово не здатна виконувати свою роботу або іншу підходящу роботу, вона може претендувати на виплати, що компенсують втрату заробітку, за наявності відповідного медичного підтвердження.

Вимогу про виплату допомоги у зв’язку з виробничою травмою слід подати протягом 12 місяців з дня інциденту разом з необхідними документами. Бітуах Леумі рекомендує не відкладати звернення.

Впали на тротуарі — чи зобов’язаний муніципалітет платити

Одна з найбільш частих побутових ситуацій — падіння на вулиці або в громадському місці.

Причиною може стати:

• яма на тротуарі;
• виступаюча плитка;
• несправний східці;
• погане освітлення;
• мокра підлога;
• предмет, залишений у проході;
• відсутність огорожі;
• несправне обладнання.

Іліна Циперсон-Ясловіц підкреслює: сам факт падіння ще не означає, що муніципалітет, магазин або власник будівлі автоматично зобов’язаний виплатити компенсацію.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

Спочатку потрібно встановити, чи існувала реальна небезпека, хто відповідав за утримання території, чи можна було своєчасно усунути дефект і чи пов’язана отримана травма саме з цією перешкодою.

Що слід зробити на місці

Бажано сфотографувати не лише саму яму або плитку крупним планом, але й всю ділянку вулиці. По фотографії має бути зрозуміло, де знаходився дефект і чому людина могла його не помітити.

Також важливо:

• записати точну адресу;
• зняти місце з кількох ракурсів;
• отримати контакти очевидців;
• повідомити про інцидент відповідальній особі;
• попросити зберегти запис з камер;
• звернутися за медичною допомогою;
• повідомити лікаря, де і як сталася травма.

Якщо на медичному прийомі людина не пояснила обставини інциденту, згодом може виникнути розрив між травмою і передбачуваною причиною.

Травма в магазині або іншому приватному об’єкті

Схожий порядок застосовується, якщо людина посковзнулася в магазині, впала в торговому центрі, отримала пошкодження в готелі, під’їзді або громадській будівлі.

У таких справах необхідно з’ясувати, хто контролював об’єкт:

• власник;
• орендар;
• управляюча компанія;
• підрядник з прибирання;
• інша організація.

Відповідальність може залежати від того, чи знали співробітники про небезпеку, чи були попереджувальні знаки і чи існувала можливість своєчасно усунути проблему.

Що робити, якщо постраждала дитина

Окрема частина розмови була присвячена травмам дітей у дитячих садках, школах, гуртках та на майданчиках.

За словами адвоката, батькам важливо отримати не лише усне пояснення вихователя або вчителя, але й максимально повну інформацію:

• де стався інцидент;
• хто в цей момент відповідав за дитину;
• хто бачив те, що сталося;
• чи було справним обладнання;
• чи надавалася перша допомога;
• чи складався внутрішній звіт;
• чи збереглися записи камер;
• який страховий поліс поширюється на дитину.

Учні, які мають право на безкоштовну освіту, повинні бути застраховані місцевим органом освіти за полісом особистого страхування від нещасних випадків.

Для малюків, які перебувають у певних яслах і сімейних дитячих закладах, також передбачено обов’язок операторів оформити страхування від нещасних випадків. Таке покриття може поширюватися і на заходи поза закладом, якщо вони проходили під контролем його адміністрації.

При цьому наявність страхового полісу і відповідальність самого закладу — різні питання. В одному випадку звернення може бути пов’язане з умовами страховки, а в іншому потрібно з’ясувати, чи були забезпечені безпека і належний нагляд.

Хто може відповідати за завдану шкоду

В одній справі іноді доводиться перевіряти відразу кілька можливих джерел виплат.

У бесіді зі Стасом Шифером адвокат звернула увагу: потерпілий не завжди знає, що одна подія може зачіпати кілька організацій. Неправильне оформлення документів за одним напрямом іноді ускладнює подальший розгляд іншої вимоги.

З чого складається можлива компенсація

Розмір вимоги не можна визначити тільки за назвою діагнозу.

Однаковий перелом може по-різному вплинути на офісного співробітника, будівельника, музиканта або людину, робота якої пов’язана з постійним рухом.

При оцінці наслідків можуть розглядатися:

• витрати на медичну допомогу;
• ліки;
• фізіотерапія;
• реабілітація;
• транспортні витрати;
• пропущені робочі дні;
• втрата заробітку;
• зниження здатності працювати;
• тимчасові або постійні обмеження;
• допомога членів сім’ї або іншої людини;
• майбутні медичні потреби;
• фізичні та психологічні наслідки;
• погіршення повсякденного життя.

У вимогах, пов’язаних з тілесним ушкодженням після ДТП, можуть враховуватися втрата працездатності, втрачені заробітки, інвалідність, фізичний біль і психологічні наслідки.

Чому не варто поспішати з остаточною угодою

Після події страхова компанія може запросити документи або запропонувати певну виплату.

Однак у перші тижні не завжди відомо:

• чи завершено лікування;
• чи знадобиться операція;
• чи залишаться обмеження;
• коли людина повернеться до роботи;
• чи знадобиться тривала реабілітація;
• як травма позначиться на майбутньому заробітку.

Тому до підписання остаточної угоди важливо розуміти, які вимоги вона закриває і чи можна буде згодом повернутися до питання про додаткові наслідки.

Які документи необхідно зберігати

НАновини — Новини Ізраїлю зібрали за підсумками бесіди короткий список документів, які можуть мати значення:

• виписки з лікарні;
• висновки лікарів;
• результати обстежень;
• направлення до фахівців;
• лікарняні листи;
• рецепти;
• чеки;
• документи про реабілітацію;
• фотографії;
• контакти свідків;
• довідки про зарплату;
• листування з організаціями;
• документи страхової компанії;
• поліцейські підтвердження.

Не потрібно самостійно вирішувати, який документ важливий, а який ні. Краще зберегти матеріали до повної оцінки обставин справи.

Чим допомагає адвокат

Робота адвоката у справах про шкоду здоров’ю може включати:

• аналіз обставин події;
• перевірку відповідальних сторін;
• вивчення медичних документів;
• контроль термінів звернення;
• збір доказів;
• підготовку вимог;
• взаємодію зі страховими компаніями;
• супровід звернення в Бітуах Леумі;
• підготовку до медичних комісій;
• переговори;
• представництво в суді.

Іліна Ціперсон-Ясловіц веде справи, пов’язані з ДТП, виробничими травмами, падіннями в громадських місцях, подіями з дітьми та іншою шкодою здоров’ю.

Детальніше про адвоката та можливі напрями юридичної допомоги:

https://lawyer.nikk.co.il/

Матеріал має загальний інформаційний характер і не замінює індивідуальну юридичну консультацію. Можливість пред’явлення вимоги і отримання компенсації залежить від обставин конкретної справи. Звернення через сайт не означає автоматичного прийняття справи адвокатом.

Єврей з Дрогобича, який став художником національного відродження

Ефраїм Моше Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — місті в Галичині, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії. Сьогодні це Львівська область України. При народженні його ім’я також вказують як Мауріцій Лілієн. Він помер 18 липня 1925 року в Баденвайлері, в Німеччині, але між цими двома датами встиг пройти шлях, який поєднав українську Галичину, європейський модерн, єврейську культуру, сіонізм і майбутній Ізраїль.

Для рубрики «Євреї з України» Лілієн — майже ідеальний герой. Його біографія показує, що єврейська історія на українських землях — це не тільки містечка, синагоги, погроми, війни і трагедії ХХ століття. Це ще й потужний внесок у світове мистецтво, в європейську графіку, в культуру єврейського національного руху і в візуальну мову, без якої ранній сіонізм виглядав би інакше.

Він народився не в Єрусалимі, не в Берліні і не у Відні. Його перша точка на карті — Дрогобич.

Саме з цього міста вийшов чоловік, якого пізніше будуть називати «першим сіоністським художником». Це визначення не означає, що до нього у євреїв не було художників. Воно означає інше: Лілієн одним з перших перетворив ідею єврейського національного відродження в впізнавані образи — пророків, вигнанців, героїв, землеробів, людей, які дивляться не тільки назад, в минуле, але й вперед, в бік майбутнього.

Дрогобич був не випадковим фоном. Галичина кінця XIX століття була складним простором, де українська, єврейська, польська, німецькомовна і австрійська культурні середовища існували поруч. Тут людина з талантом могла чути різні мови, бачити різні релігійні традиції і рано розуміти, що ідентичність — не плоска схема, а цілий світ.

Пізніше з Дрогобичем будуть пов’язувати Бруно Шульца, художників братів Готлібів та інші імена, важливі для європейської і єврейської пам’яті. Лілієн у цьому ряду займає особливе місце: він став не тільки художником свого міста або свого часу, але й одним з тих, хто допоміг єврейському народу побачити себе в новому історичному образі.

Від вивісочного майстра до європейського модерну і сіонізму

Український період: Дрогобич, Львів, Краків і перші кроки Лілієна

Ефраїм Моше Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — тоді це була Галичина у складі Австро-Угорської імперії, сьогодні Львівська область України. В українському контексті це принципово: його перше культурне середовище було саме галицьким, дрогобицьким, багатонаціональним.

Він виріс у небагатій єврейській сім’ї.

За українськими джерелами, батько Лілієна був ремісником, різьбярем або токарем по дереву. Грошей на повноцінну гімназію у сім’ї не було, тому майбутній художник отримав початкову освіту в єврейській реальній школі. Вже тоді стало зрозуміло, що у нього є художні здібності.

Перші практичні навички він отримав не в академії, а в ремеслі.

Юний Лілієн працював учнем у майстра, який займався вивісками і шильдами. Це важлива деталь: його шлях у мистецтво почався не з салонів, а з прикладної міської графіки — букв, ліній, декоративних форм, вивісок, візуальної мови вулиці. Пізніше саме відчуття лінії і плакатної виразності стане однією з сильних сторін його стилю.

У 1889 році, приблизно в 15 років, Лілієн поїхав навчатися в Краківську школу / Академію мистецтв. Там він вивчав живопис і графічні техніки до 1893 року, в тому числі у Яна Матейка, одного з найбільших художників польської історичної школи. Цей етап ще пов’язаний з галицьким культурним простором: Краків тоді був важливим художнім центром для молоді з Галичини.

Через нестачу грошей навчання не було спокійним і безперервним. Енциклопедичні матеріали відзначають, що фінансові труднощі змушували Лілієна повертатися додому і заробляти як художник вивісок.

За даними «Енциклопедії сучасної України», в 1892–1894 роках він працював у Дрогобичі, а пізніше неодноразово бував і працював у Львові — в 1894, 1899–1905, 1911, 1914 і 1923 роках.

Таким чином, український період Лілієна — це не тільки факт народження в Дрогобичі.

Це дитинство в єврейській Галичині, рання реміснича школа, перші заробітки, навчання в краківському художньому середовищі і постійні повернення у Львівсько-дрогобицький регіон. Вже потім будуть Мюнхен, Берлін, Базель, Герцль, «Бецалель» і Єрусалим. Але основа його погляду — міська лінія, єврейська пам’ять, галицьке багатомов’я і відчуття культурного прикордоння — формувалася саме тут.

Ця біографія схожа на шлях багатьох талановитих людей з Галичини: спочатку провінційне місто, потім ремесло, потім художня школа, потім великі європейські центри. Але Лілієн не розчинився в європейському середовищі. Навпаки, саме там він перетворив єврейську тему в сучасну художню мову.

Він працював в естетиці Art Nouveau, або Jugendstil — європейського модерну межі XIX–XX століть. Це був стиль декоративної лінії, символів, витягнутих фігур, орнаментів, сильного чорно-білого контрасту і майже музичного ритму композиції. Але у Лілієна модерн був не просто красивою формою. Через нього він говорив про єврейську пам’ять, вигнання, біблійне минуле, національну гідність і надію на повернення.

Його графіка відрізнялася особливою напруженістю. У ній було мало випадкового. Лінія могла бути м’якою і декоративною, але сенс часто залишався важким: рабство, туга, очікування, духовна стійкість, рух народу через історію.

Лілієн став відомий перш за все як книжковий графік, ілюстратор і майстер друкованої графіки. Його роботи існували не тільки у виставковому просторі. Вони потрапляли в книги, журнали, альбоми, листівки, громадські проекти — тобто ставали частиною масової візуальної пам’яті. Саме тому його вплив виявився ширшим, ніж у художника, який працює тільки для галерей.

Як Лілієн прийшов до сіонізму: Берлін, 1900 рік і люди навколо нього

До сіонізму Лілієн прийшов не через партійну кар’єру, а через художнє і єврейське інтелектуальне середовище.

Після навчання в Кракові, Відні і Мюнхені він у 1894 році переїхав до Берліна. До кінця 1890-х Лілієн вже був відомий у берлінських художніх і богемних колах як майстер екслібриса, книжковий і журнальний ілюстратор. У цей же час у німецькомовному єврейському середовищі посилювався інтерес до ідеї «єврейського ренесансу» — культурного оновлення, яке йшло поруч з політичним сіонізмом.

Ключовим поворотом став 1900 рік, коли вийшла книга “Juda”. Тексти для неї написав німецький поет Бьорріс фон Мюнхгаузен, а ілюстрації створив Лілієн. Ця книга зробила його помітною фігурою серед культурних сіоністів: у ній єврейська давнина була показана не як музейне минуле, а як джерело сили, гідності і національного майбутнього.

Саме після “Juda” Лілієна почали активно сприймати як художника, який може дати єврейському національному руху власну візуальну мову. Його роботи високо оцінювали представники культурного сіонізму, в тому числі коло Мартина Бубера. Бубер і близькі до нього культурні сіоністи бачили в Лілієні художника, здатного поєднати європейський модерн з єврейською національною ідеєю.

Важливою фігурою поруч з Лілієном був і Бертольд Файвель — публіцист, редактор, один з активних діячів сіоністського руху. Він був пов’язаний з колами, де обговорювали не тільки політику Герцля, але й необхідність нової єврейської культури, літератури і мистецтва. Через таке середовище Лілієн опинився не на периферії, а в самому центрі культурного сіонізму.

Наступна важлива дата — 1901 рік. Лілієн брав участь у П’ятому сіоністському конгресі в Базелі і приєднався до демократично-сіоністської фракції. Саме там він створив знаменитий образ Теодора Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Цей портрет став однією з візуальних ікон політичного сіонізму.

Так зв’язок Лілієна з сіонізмом став очевидним. Він не був політиком на зразок Герцля і не був організатором руху в звичному сенсі. Його роль була іншою: він робив сіонізм видимим. Герцль давав руху програму і політичну мрію, а Лілієн давав цій мрії обличчя, лінію, символ і емоційну силу.

У 1903 році вийшло ще одне важливе видання — “Lieder des Ghetto” / “Пісні гетто” Моріса Розенфельда з ілюстраціями Лілієна. Ці образи бідності, вигнання, болю і надії також використовувалися в сіоністській візуальній культурі. Через них Лілієн показував старий єврейський світ, але одночасно натякав на необхідність виходу з приниження і повернення до гідності.

Логічним продовженням стала робота з Борисом Шацем. У 1904 році Лілієн разом з ним зайнявся ідеєю створення єврейської художньої школи в Єрусалимі. У 1905 році в Берліні було створено товариство, пов’язане з майбутнім проектом «Бецалель», а в 1906 році Лілієн разом з Шацем приїхав до Єрусалиму, допомагав відкрити школу, викладав перший клас і брав участь у формуванні її візуального напряму.

Тому шлях Лілієна до сіонізму можна показати так:

1894 — Берлін: вхід у єврейські художні та інтелектуальні кола.

1900 — “Juda”: перша велика робота, після якої його почали сприймати як художника єврейського національного відродження.

1901 — Базель: П’ятий сіоністський конгрес, демократично-сіоністська фракція, знаменитий образ Герцля.

1903 — “Пісні гетто”: візуальна мова єврейського болю, вигнання і надії.

1904–1906 — Борис Шац і “Бецалель”: перехід від європейської сіоністської графіки до спроби створити єврейське мистецтво в Єрусалимі.

Так стає зрозуміло, що Лілієн не «випадково опинився поруч з сіонізмом». Він увійшов у нього через Берлін, через кола культурного сіонізму, через Мартина Бубера, Бертольда Файвеля, Бориса Шаца, через книгу “Juda”, Базельський конгрес і образ Герцля. Його внесок був не політичним, а візуальним: він допоміг сіонізму побачити самого себе.

Чому Лілієна називають першим сіоністським художником

Наприкінці XIX — на початку ХХ століття сіонізм був не тільки політичним рухом. Йому потрібна була мова. Не тільки мова промов, програм і конгресів, але й мова образів. Як виглядає єврейське повернення? Як представити Сіон людині, яка ніколи не бачила Ерец-Ісраель? Як показати не тільки страждання вигнання, але й гідність народу, який хоче знову стати суб’єктом власної історії?

Лілієн дав цьому руху сильну візуальну форму.

Національна бібліотека Ізраїлю прямо називає його «першим сіоністським художником». У матеріалах про нього підкреслюється, що його поворот до сіоністського мистецтва пов’язаний з П’ятим сіоністським конгресом.

Важливо розуміти: він не «створив сіонізм». Сіонізм як політичний рух мав своїх лідерів, ідеологів, організаторів, конгреси і інститути. Але Лілієн допоміг зробити сіонізм видимим. Він дав йому обличчя, лінії, символи, пози, біблійну глибину і сучасну художню енергію.

У його роботах єврей більше не був тільки образом вигнанця або жертви. Він міг бути пророком, воїном, землеробом, мислителем, будівельником майбутнього. Це було принципово важливо для епохи, коли єврейський національний рух намагався створити новий образ самого себе.

У цьому сенсі Лілієн працював не просто як ілюстратор. Він працював як художник національного уявлення.

Герцль в Базелі: портрет, що став майже іконою

Найвідоміший візуальний епізод у біографії Лілієна пов’язаний з Теодором Герцлем.

У 1901 році, під час П’ятого сіоністського конгресу в Базелі, Лілієн зробив знаменитий образ Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Герцль стоїть у перил і дивиться вдалечінь, на Рейн. Ця фотографія стала одним з найвпізнаваніших образів політичного сіонізму. Єврейський музей Швейцарії описує її як листівку з репродукцією фотографії Ефраїма Моше Лілієна «Теодор Герцль в Базелі, 1901».

Сила цього портрета не тільки в тому, що на ньому зображений Герцль. Сила — в композиції. Він виглядає не як звичайний учасник конгресу, а як людина, яка дивиться в майбутнє. У цьому образі є самотність, пророча поза, тривога і впевненість одночасно.

І тут важливо пам’ятати: один з головних візуальних символів сіоністського руху пов’язаний з художником з Дрогобича.

Лілієн не просто натиснув на кнопку фотоапарата. Він умів бачити символ. Він розумів, як з реальної людини створити образ епохи. Саме тому Герцль на балконі став більше, ніж портретом. Він став візуальною формулою мрії про єврейське майбутнє.

Є ще одна важлива деталь. Лілієн часто використовував риси Герцля як модель для образу «нового єврея». У Герцлі він бачив не тільки політика, але й тип обличчя, який можна було перетворити в художній знак національного відродження.

Головні роботи Лілієна: від «Juda» до «Пісень гетто»

Лілієн відомий не однією роботою. Його спадщина включає книжкову графіку, біблійні ілюстрації, сіоністські символи, фотографії, портрети і проекти, пов’язані з єврейською культурою початку ХХ століття.

«Juda»: давня історія як образ майбутнього

Однією з ключових робіт Лілієна стало видання Juda 1900 року — книга балад на старозавітні теми німецького поета Бьорріса фон Мюнхгаузена з ілюстраціями Лілієна. Енциклопедичні джерела відзначають, що саме цей проект допоміг перетворити його в одного з головних художників сіоністської теми; Музей Ізраїлю пише, що ілюстрації до цієї книги майже відразу зробили Лілієна видатним сіоністським художником.

Чому це важливо?

Тому що в Juda давня історія Ізраїлю подавалася не як мертве минуле. Вона виглядала як джерело сили. Біблійні персонажі у Лілієна не були музейними фігурами. Вони були сильними, монументальними, майже сучасними. У них читач початку ХХ століття міг побачити не тільки релігійний сюжет, але й національну ідею.

Це був важливий крок: єврейська давнина ставала мовою майбутнього.

«Lieder des Ghetto»: біль вигнання і гідність народу

Ще один найважливіший проект — Lieder des Ghetto, або «Пісні гетто», ілюстрації до німецького перекладу віршів Моріса Розенфельда. Цей цикл став одним з найвідоміших у спадщині Лілієна. У ньому звучать теми бідності, праці, вигнання, страждання, соціального болю і надії.

Для українського контексту тут є додатковий міст. Моріс Розенфельд був єврейським поетом, який писав на їдиші, а Іван Франко перекладав його тексти на українську. Тому навколо «Пісень гетто» виникає дивовижний культурний зв’язок: єврейська поезія, український перекладач світового рівня і художник з Дрогобича, який створює для цих мотивів сильні візуальні образи.

Це не означає, що Франко і Лілієн працювали разом над одним проектом. Але це показує, наскільки тісними могли бути інтелектуальні і художні перетини у східноєвропейському єврейсько-українському просторі.

Біблійні ілюстрації: минуле як енергія повернення

Лілієн багато працював з біблійними сюжетами. Його цікавили пророки, патріархи, вихід, земля, вигнання, боротьба, духовна місія. У таких роботах він не просто ілюстрував текст. Він створював образ єврейської історії як безперервної лінії, що веде від давнини до сучасного національного пробудження.

Дослідники відзначають, що в біблійній графіці Лілієна минуле часто представлено як величне і живе, співзвучне ідеям духовного і художнього відродження.

У нього біблійний герой міг виглядати як людина, вже належна модерному світу. Це і була особлива сила Лілієна: він не залишав єврейську історію в минулому. Він перекладав її на мову свого часу.

Образи, які варто пам’ятати

Серед відомих робіт і мотивів Лілієна часто згадують «The Queen of Sabbath», «The Silent Song», «Zion», образи жертв Кишинівського погрому, біблійні сцени з Авраамом, Ісусом Навином, Валаамом та іншими персонажами. У цих роботах видно, як художник поєднував декоративність модерну з важкою історичною пам’яттю.

Його мистецтво було красивим, але не легким.

Лілієн і «Бецалель»: від Дрогобича до Єрусалиму

Ще одна важлива глава — зв’язок Лілієна з Єрусалимом і школою мистецтв «Бецалель».

У 1906 році він разом з Борисом Шацем був пов’язаний з створенням Академії мистецтв і дизайну «Бецалель» в Єрусалимі. Національна бібліотека Ізраїлю відзначає участь Лілієна в поїздці в Ерец-Ісраель разом з Шацем і пов’язує з ним емблему школи.

Так, його перебування в Єрусалимі не було довгим. Але навіть коротка участь мала символічне значення. Лілієн опинився поруч з одним з перших інституційних проектів єврейської художньої освіти в Ерец-Ісраель.

Це був шлях, який красиво складається в одну лінію: Дрогобич дав йому початок, Краків і Мюнхен — школу, Берлін — художню сцену, Базель — сіоністський символ, Єрусалим — зв’язок з майбутнім ізраїльським мистецтвом.

Для ізраїльської аудиторії ця лінія особливо важлива. Лілієн не був просто «єврейським художником з Європи». Він був одним з тих, хто допоміг сформувати візуальний ґрунт, на якому пізніше розвивалося мистецтво Ерец-Ісраель і Ізраїлю.

Український слід: чому Лілієн важливий не тільки Ізраїлю

В українській перспективі Лілієн важливий як частина багатонаціональної спадщини Галичини.

Він народився на території сучасної України. Його раннє середовище — Дрогобич, Галичина, єврейська громада, австро-угорський культурний світ. Його шлях показує, що українська земля дала світу людей, які вплинули не тільки на місцеву історію, але й на світову культуру.

Такі біографії особливо важливі сьогодні, коли Україна заново осмислює власну складну пам’ять. Російська пропаганда десятиліттями намагалася спрощувати українську історію, представляти її плоскою, вторинною або штучною. Але історії на зразок біографії Лілієна показують протилежне: Україна була і залишається простором багатьох культурних ліній.

Тут жили і творили українці, євреї, поляки, вірмени, греки, німці, кримські татари та інші народи. Їх спадщина не скасовує українську ідентичність. Навпаки, вона показує її глибину.

Лілієн — не «чужа» фігура для української пам’яті. Він єврейський художник з Дрогобича, син Галичини, людина, чия біографія пов’язує українське місто з Берліном, Базелем і Єрусалимом.

Для НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency такі історії особливо важливі, тому що вони допомагають побачити українсько-ізраїльські зв’язки не тільки через дипломатію, війну і політику, але й через більш глибокий шар — пам’ять, культуру, мистецтво, сімейні корені і спільну історію єврейського народу в Україні.

Лілієн, Франко, Леся Українка: невидимі культурні нитки

В останні роки навколо імені Лілієна в Україні все частіше говорять не тільки як про художника сіонізму, але й як про фігуру, яку можна поставити поруч з українськими інтелектуальними пошуками межі XIX–XX століть.

Тут виникає цікава зв’язка: Лілієн, Іван Франко, Леся Українка.

На перший погляд, це різні світи. Франко — український письменник, мислитель, перекладач і громадський діяч. Леся Українка — одна з ключових фігур української літератури, автор драматичних і поетичних текстів про свободу, силу духу, неволю, гідність і опір. Лілієн — єврейський художник-графік, пов’язаний з модерном і сіонізмом.

Але якщо дивитися глибше, між ними дійсно є «невидимі нитки».

Усі троє жили в епоху, коли народи Східної Європи шукали мову власної гідності. Усі троє по-різному працювали з темами свободи, національного пробудження, історичної пам’яті, духовної сили і опору приниженню. У Франка це було слово і думка. У Лесі Українки — драматична енергія і внутрішня свобода. У Лілієна — лінія, образ, символ, обличчя нової людини.

Особливо цікаво, що Лілієн і Франко зустрічаються через тему Моріса Розенфельда. Лілієн ілюстрував «Пісні гетто», а Франко перекладав Розенфельда на українську. Це один з тих культурних мостів, які рідко видно в шкільних підручниках, але важливі для розуміння справжньої глибини українсько-єврейського простору.

Який образ єврея створив Лілієн

До епохи сіонізму європейське мистецтво часто зображало єврея через чужий погляд. Це могли бути стереотипи, релігійні карикатури, образи бідності, відчуження або екзотики. Лілієн запропонував інший образ.

У нього єврей — не об’єкт чужого спостереження, а суб’єкт власної історії.

Він може страждати, але не зникає. Він може бути вигнанцем, але не втрачає гідності. Він може пам’ятати руйнування, але дивитися вперед. Він пов’язаний з Біблією, але не застряє в минулому. Він сучасний, сильний, красивий, трагічний і спрямований до повернення.

Це і є суть його сіоністської графіки.

Лілієн зробив важливу річ: він візуально відновив гідність єврейського тіла, єврейського обличчя, єврейської пам’яті. Його герої часто виглядають монументально. У них є сила, якої так бракувало європейським стереотипам про «слабкого» або «безземельного» єврея.

Тому його роботи були важливі не тільки як мистецтво. Вони брали участь у створенні нового самосприйняття.

Чому Лілієн важливий для Ізраїлю сьогодні

Для Ізраїлю Ефраїм Моше Лілієн — це частина ранньої культурної історії сіонізму. Він жив до створення Держави Ізраїль, але працював з образами, які допомагали цьому майбутньому стати уявним, видимим, емоційно переконливим.

Герцль дав сіонізму політичну мову. Організатори конгресів дали йому структуру. Поселенці та будівельники дали йому практичну форму на землі. А художники на кшталт Лілієна дали йому обличчя.

Без образів національний рух залишається програмою. З образами він стає частиною пам’яті.

Саме тому Лілієн важливий не тільки історикам мистецтва. Він важливий усім, хто хоче зрозуміти, як єврейська ідея повернення стала не тільки текстом, але й картиною, символом, листівкою, емблемою, ілюстрацією, портретом.

А ще він важливий тому, що його біографія нагадує: частина культурних коренів Ізраїлю проходить через міста сучасної України — через Дрогобич, Львів, Одесу, Чернівці, Київ, Житомир, Умань, Бердичів та багато інших місць.

Чому Лілієн важливий для України сьогодні

Для України Лілієн — це частина повернутої пам’яті.

Довгий час багато єврейських імен, пов’язаних з українськими містами, сприймалися окремо: як історія «євреїв Східної Європи», але не як частина українського культурного ландшафту. Сьогодні такий підхід вже не працює. Якщо людина народилася в Дрогобичі, навчалася, формувалася в галицькому середовищі, ввібрала його багатомовність і потім вплинула на світове мистецтво, її неможливо викреслити з української культурної карти.

Лілієн допомагає Україні говорити про себе чесніше і глибше.

Не як про монотонну територію, де була тільки одна лінія історії, а як про складний європейський простір, де різні народи створювали спільну культурну тканину. Це особливо важливо під час війни, коли Україна захищає не тільки свою територію, але й право на власну пам’ять.

Росія намагається руйнувати українські міста, стирати архіви, вбивати людей, знищувати культурні символи і нав’язувати імперську версію минулого. У відповідь Україна повертає собі імена, місця, мови і долі, які доводять: її історія набагато багатша за будь-які імперські схеми.

Ефраїм Моше Лілієн — одне з таких імен.

Фінал: художник з України, який допоміг єврейському народу побачити себе

Ефраїм Моше Лілієн прожив всього 51 рік. Але його шлях виявився надзвичайно насиченим. Він народився в Дрогобичі, пройшов європейські художні школи, став майстром модерну, увійшов у коло єврейських інтелектуалів і сіоністів, створив знакові ілюстрації, сфотографував Герцля в Базелі і виявився пов’язаним з художнім початком Єрусалима.

Його називали першим сіоністським художником не тому, що він був єдиним. А тому, що він одним з перших дав єврейському національному відродженню цілісний художній образ.

Лілієн допоміг єврейському народу побачити себе не тільки через біль вигнання, але й через гідність, красу, силу, пам’ять і надію.

І в цьому є особлива українська нота. Один з художників, які створили обличчя раннього сіонізму, народився в українському Дрогобичі. Його лінія пройшла від Галичини до Базеля і Єрусалима. Тому його ім’я по праву належить одразу кільком історіям — єврейській, українській, європейській та ізраїльській.

Для рубрики «Євреї з України» Ефраїм Моше Лілієн — це не просто біографія видатного художника. Це доказ того, що українська земля дала єврейському світу людей, які змінювали не тільки культуру свого часу, але й те, як цілий народ уявляв власне майбутнє.

Людина-міст: Дрогобич — Берлін — Базель — Єрусалим — Брауншвейг

Біографію Ефраїма Моше Лілієна точніше всього описує не пряма лінія «Дрогобич — Єрусалим», а маршрут через кілька культурних центрів: Дрогобич, Берлін, Базель, Єрусалим і Брауншвейг.

Лілієн народився 23 травня 1874 року в Дрогобичі — тоді це була Галичина у складі Австро-Угорщини, сьогодні Львівська область України. Саме там почався шлях художника, який пізніше стане одним з головних візуальних авторів раннього сіонізму.

Після перших кроків у ремеслі та навчання в Кракові його дорога пройшла через Відень, Мюнхен і Берлін. У 1894 році Лілієн переїхав до Берліна, де став відомий як книжковий графік, ілюстратор, фотограф і майстер модерну.

Ключова дата — 1901 рік. Під час П’ятого сіоністського конгресу в Базелі Лілієн створив знаменитий образ Теодора Герцля на балконі готелю Les Trois Rois. Цей портрет став однією з візуальних ікон політичного сіонізму.

У 1906 році Лілієн опинився в Єрусалимі і був пов’язаний з ранньою історією школи мистецтв «Бецалель», створеної Борисом Шацем. Він не просто «побував» в Ерец-Ісраель: Лілієн брав участь у запуску нової єврейської художньої школи, викладав перший клас, допомагав задавати її візуальний напрямок і, за даними Національної бібліотеки Ізраїлю, створив дизайн емблеми «Бецалеля».

Його завдання було не тільки педагогічним. Лілієн допомагав з’єднати біблійні сюжети, сіоністську ідею повернення і мову європейського модерну. Через нього ранній «Бецалель» отримував не просто навчальну програму, а художню ідею: єврейське мистецтво повинно говорити про минуле, але дивитися в майбутнє.

В Ерец-Ісраель він також працював як фотограф. У 1906 році Лілієн знімав Єрусалим, жителів країни, типажі та сцени навколо нової школи: серед відомих сюжетів згадуються єменський єврей, самаритянський первосвященик Амрам бен Іцхак, арабська фігура в абайї, а також малюнковий клас «Бецалеля». Це важливо: Лілієн дивився на країну не тільки як художник-сіоніст, але й як візуальний свідок епохи.

При цьому Єрусалим не став його постійним домом. Вже у 1907 році Лілієн повернувся до Берліна, але продовжував приїжджати до Палестини. У джерелах зазвичай вказується, що між 1906 і 1918 роками він бував там чотири рази. Одна з наступних поїздок була пов’язана з Першою світовою війною: Лілієн служив в австрійському військово-пресовому корпусі як військовий фотограф.

У тому ж 1906 році він одружився на Хелені Магнус з єврейської родини Брауншвейга. Тому після смерті 18 липня 1925 року в Баденвайлері Лілієна поховали не в Єрусалимі, а на єврейському кладовищі в Брауншвейзі.

Так його карта виглядає коротко: Дрогобич, 1874 — Берлін, 1894 — Базель, 1901 — Єрусалим, 1906 — Палестина, поїздки до 1918 — Брауншвейг, 1925.

Дрогобич дав йому коріння, Європа — художню мову, Базель — місце поруч з Герцлем, Єрусалим — зв’язок з «Бецалелем», а Брауншвейг став останньою точкою його земного шляху.

Ефраїм Моше Лілієн похований на Новому єврейському кладовищі в Брауншвейзі, Німеччина, поруч з дружиною Хелене. Його надгробок виконаний за мотивами його власної ілюстрації “Cemetery” / “Friedhof” до книги Моріса Розенфельда “Lieder des Ghetto”. На цій ілюстрації Лілієн заздалегідь зобразив надгробну плиту зі своїм ім’ям — і після його смерті саме цей художній образ був перенесений в реальність.

Читайте більше – в рубриці «Євреї з України».

НАновини працюють інакше.

Ми приймаємо партнерські, експертні й комерційні матеріали, PR-публікації, інтерв’ю та огляди, але в нас є просте правило: текст має бути нормальною статтею для читача, а не упаковкою для backlink.

НАновини — незалежне багатомовне видання про Ізраїль, Україну та все, що пов’язує дві країни. Тому нам підходять матеріали про Ізраїль, Україну, бізнес, технології, туризм, культуру, історію, суспільство, послуги, ринок праці, нерухомість та інші теми, які природно вписуються в конкретний майданчик нашої мережі.

Якщо вам потрібне розміщення статей в Ізраїлі, публікація PR-матеріалу, guest post або посилання з ізраїльського сайту — можна звернутися до нас напряму.

Не просто купити посилання в Ізраїлі

Так, у партнерській статті можна розмістити посилання.

До двох посилань в одному матеріалі.

Але є умова, від якої ми не відступаємо: незалежно від того, на який сайт веде посилання, сама стаття має відповідати тематиці майданчика, на якому вона виходить.

Посилання на будівельну компанію цілком може з’явитися в хорошому матеріалі про ремонт житла в Ізраїлі. Посилання на туристичний сервіс — у статті про подорожі. Бізнес може розповісти про свою роботу, якщо за цим є тема, інформація, досвід, дані або історія.

А от текст, який існує лише тому, що комусь знадобився backlink, ми публікувати не будемо.

Для SEO-агентств це, мабуть, найважливіше пояснення: ми продаємо не місце всередині випадкового тексту. Ми розміщуємо матеріал, який має сенс навіть без посилання.

Які матеріали можна розмістити

Ми розглядаємо готові статті від партнерів і матеріали, які потрібно підготувати з нуля.

Це може бути експертна стаття, інтерв’ю, розповідь про компанію або проєкт, огляд послуги, дослідження, корисний матеріал, кейс, тематична PR-публікація або стаття з акуратною інтеграцією бренду.

Якщо в рекламодавця є лише тема, фактура й потрібні посилання — текст може підготувати наша редакція.

Готовий матеріал теж не відправляється на сайт автоматично. Спочатку ми його читаємо.

Редакція може виправити заголовок, структуру, формулювання, фактичні неточності та оформлення. Іноді потрібні зовсім невеликі зміни. Іноді простіше переписати шматок тексту, ніж намагатися врятувати рекламний абзац, який звучить як листівка.

Це нормальна частина роботи.

Як маркуються партнерські матеріали

Такі публікації на НАновини отримують маркування:

#promotion

Для ізраїльського читача пояснимо: йдеться про комерційний або партнерський матеріал — тобто публікацію, розміщену в межах співпраці з компанією, організацією або іншим замовником.

Сам факт оплати не означає, що редакція автоматично поділяє всі твердження автора або рекламодавця.

Розміщення посилань на ізраїльських сайтах

В одному матеріалі допускається до двох зовнішніх посилань.

Анкор, адресу сторінки та місце посилання бажано погодити заздалегідь. Ми не вставляємо приховані посилання й не маскуємо їх під елементи інтерфейсу або випадкові слова.

Якщо завдання — саме link building в Ізраїлі, напишіть про це відразу. Ми подивимося, який майданчик мережі краще підходить за тематикою.

У нас є як загальні інформаційні ресурси, так і окремі тематичні проєкти. Тому стаття про лікування, ремонт, роботу, заходи або життя в Ізраїлі не обов’язково має виходити на загальному новинному сайті.

І це зазвичай краще і для читача, і для самого посилання.

Де може вийти стаття

Залежно від мови й теми матеріал може бути опублікований на одному з основних майданчиків мережі НАновини:

news.nikk.co.il

nikk.agency

nikk.ua

а також на тематичних сайтах нашої мережі.

Повний список проєктів можна переглянути на nikk.co.il або уточнити під час звернення.

Nikk.Agency допомагає купувати посилання в Ізраїлі, розміщувати рекламні та SEO-статті на ізраїльських сайтах, у тематичних медіа, локальних порталах і ресурсах у доменній зоні .co.il.

Якщо вам потрібні SEO-посилання, рекламні статті, guest posts або публікації на ізраїльських сайтах, звертайтеся до Nikk.Agency.

Ми підберемо майданчики під вашу тематику, бюджет і завдання та організуємо розміщення від першого контакту до готової публікації.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency органічно працюють одразу з кількома аудиторіями, тому один і той самий рекламний запит іноді можна реалізувати по-різному: через новинний ресурс, тематичний сайт або мовну версію конкретного майданчика.

Якими мовами можна публікуватися

Основні мови нашої мережі — російська, іврит, українська, французька та англійська. На окремих майданчиках доступні й інші мовні версії.

Для ізраїльських компаній це означає, що матеріал не обов’язково обмежувати івритом. Наприклад, одна компанія може одночасно звертатися до івритомовної аудиторії Ізраїлю, російськомовних ізраїльтян і читачів з України.

Але це не означає автоматичний машинний переклад однієї рекламної статті на все підряд.

Мовна версія має виглядати природно для своєї аудиторії.

Що ми не публікуємо

Ми не розміщуємо матеріали, які суперечать законодавству Ізраїлю або України.

Не приймаємо також публікації, які можуть завдати шкоди Ізраїлю або Україні, їхній безпеці чи суттєвим державним і суспільним інтересам.

Не публікуємо шахрайські пропозиції, завідомо недостовірну інформацію, тексти з оманливими посиланнями та матеріали, які взагалі не мають стосунку до тематики обраного сайту.

Окреме питання — масовий AI-контент.

Саме використання інструментів штучного інтелекту не є для нас причиною відмови. Але текст, зібраний з однакових SEO-фраз, повторів і порожніх абзаців, не пройде редакційну перевірку. Нам потрібен матеріал, який можна читати.

Скільки коштує публікація

Єдиної ціни для всіх сайтів мережі немає.

Вартість залежить від майданчика, мови, тематики, обсягу роботи редакції, необхідності написати статтю та додаткових умов розміщення.

Тому швидше одразу надіслати завдання.

Якщо вам потрібно розмістити статтю в Ізраїлі, замовити партнерський матеріал, PR-публікацію, guest post або розміщення посилання на одному з наших сайтів, напишіть:

info@nikk.agency

або зв’яжіться через WhatsApp.

У повідомленні бажано одразу вказати тему статті, сайт або компанію замовника, бажану мову, майданчик — якщо ви його вже обрали, — і до двох посилань, які потрібно розмістити.

Якщо майданчик ще не обрали, нічого страшного. Подивимося тему й запропонуємо відповідний.

Автор: Лев Варшавський

Оголошення з’явилося на офіційній сторінці MAK_UA у Facebook. Організатори звертаються до української громади Ізраїлю з запрошенням заздалегідь зберегти дати в календарях і обіцяють зустріч з чарівним «Дивосвітом» — казковим світом пригод, незвичайних героїв і святкових чудес.

Продаж квитків має розпочатися пізніше. Поки MAK_UA розкриває програму поступово, у глядачів є можливість познайомитися з новим проектом і вирішити, в якому місті їм буде зручніше відвідати виставу.

Три міста, дві оголошені дати і святкові ярмарки

Хайфа — вівторок, 29 грудня 2026 року. О 17:00 відкриються двері, почне працювати новорічний ярмарок, а проект «Рівновага» підготує розваги для гостей. О 18:00 розпочнеться вистава. Таким чином, організатори пропонують не обмежуватися театральною залою, а провести разом цілий святковий вечір.

Тель-Авів — субота, 2 січня 2027 року. Тут гостей також чекають з 17:00. Перед виставою відбудеться ярмарок, а діти зможуть поспілкуватися з казковими феями. Саме представлення розпочнеться о 18:00. Для родин з дітьми ця година до початку дії може стати окремою частиною знайомства з героями та атмосферою постановки.

Ашдод — місто заявлене в офіційній графічній афіші вистави. Однак у останньому текстовому оголошенні MAK_UA точна дата, час і місце ашдодського показу поки не вказані. Глядачам з Ашдода і південних районів Ізраїлю слід стежити за оновленнями на офіційній сторінці організаторів, де очікується публікація подальших подробиць.

Історія з уточненням розкладу не випадкова. Ще у вересні НАновини розповідали про великий календар заходів MAK_UA на другу половину 2026 року. Тоді новорічна сімейна казка була попередньо запланована на період з 15 по 30 грудня одразу в трьох містах — Хайфі, Тель-Авіві та Ашдоді. Тепер з’явилися конкретні дати двох показів, причому тель-авівське представлення відбудеться вже після настання нового року.

Точні адреси залів, вартість квитків, тривалість вистави та вікові рекомендації поки не опубліковані. Не уточнюється і можливість перекладу або субтитрів для глядачів, які не володіють українською мовою. Про всі ці деталі організатори повинні повідомити окремо.

Хто така королева Анна і що приховує Дерево пам’яті

У центрі нової постановки — королева Анна. Поруч з нею в назві з’являється Дерево пам’яті, а рекламна афіша показує величезний казковий дуб, королеву в нарядному синьому платті, загадкових персонажів і замок на тлі чарівного пейзажу.

У самому поєднанні імені та титулу легко побачити історичну асоціацію з Анною Київською, відомою також як Анна Ярославна. У XI столітті дочка київського князя Ярослава Мудрого стала королевою Франції, вийшовши заміж за Генріха I у 1051 році. Після смерті чоловіка вона брала участь у справах французького королівського двору в роки малолітства свого сина Філіпа I.

Для ізраїльських читачів, не знайомих з історією середньовічної Східної Європи, тут корисно пояснити: Анна походила з Київської Русі, держави з центром у Києві, що існувала задовго до формування сучасних України, Росії та Білорусі. В українській культурній пам’яті Анна Київська займає особливе місце як символ старих історичних зв’язків Києва з європейськими королівськими дворами.

При цьому MAK_UA поки не повідомляла, що героїня вистави — саме історична Анна Ярославна. Схожість імені дозволяє говорити про можливу асоціацію, але не про підтверджений сюжет. Автори називають свою роботу оригінальною казкою-фентезі, і подробиці її історії поки залишаються невідомими.

Не розкрито і значення Дерева пам’яті. Воно може стати чарівним предметом, місцем дії або образом, що зв’язує покоління і сімейні спогади. Але це тільки можливі прочитання назви, а не відомості з опублікованого сценарію.

Для сімей, в яких діти ростуть між українською та ізраїльською культурою, тема пам’яті звучить особливо впізнавано. Сімейні історії тут нерідко перетинають кілька країн, мов і епох. І хоча поки невідомо, яке зміст вклали в свою казку творці, сама її назва вже викликає питання, які можуть бути цікаві глядачам різних поколінь.

MAK_UA: український театр, створений в Ізраїлі

За виставою стоїть MAK_UA — Українська Мистецька Аматорська Кузня в Ізраїлі. Це українське громадсько-художнє об’єднання, створене Мариною Кадацькою, педагогом і актрисою, багато років живучою в Ізраїлі.

В інтерв’ю проекту «Українські Здибанки в Ізраїлі», яке представляли НАновини, Марина розповідала про свій переїзд, формування української культурної ідентичності і про те, чому виникла потреба створювати україномовний театр саме тут, в Ізраїлі.

На момент інтерв’ю в 2023 році MAK_UA був повністю волонтерським проектом. Навколо ідеї об’єдналися актори, сценаристи, режисери та представники інших творчих професій. Колектив проводив майстер-класи, створював лялькові вистави, працював над дитячими спектаклями, включаючи «Казку про Миколая» та інтерактивну «Весняно-стрітенську казку».

Пізніше з’явилися нові постановки, зустрічі та освітні програми. Одна з них — «Театротерапія», в якій учасники знайомляться з історією українського театру через сценічні вправи, імпровізацію та роботу з голосом.

У календарі MAK_UA на 8 жовтня 2026 року була запланована шоста зустріч третього сезону «Театротерапії», присвячена розвитку сучасного українського театру. Подібні заняття не вимагають від учасників професійної акторської освіти: театр тут існує не тільки для глядачів, але й для людей, які хочуть спробувати себе на сцені.

За кілька років об’єднання стало помітною частиною українського культурного життя Ізраїлю. При цьому мова не про гастрольну трупу, що приїхала на кілька днів з України, а про творчий колектив, який працює всередині самої країни.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency неодноразово розповідали про його проекти. У них цікаво не тільки збереження української мови: вистави стають місцем зустрічі людей, які народилися в Україні, давно живуть в Ізраїлі або вперше знайомляться з українською культурою завдяки друзям і сусідам.

Від пригод Миколи до Маланки: які казки MAK_UA вже показував

Нова «Королева Анна» продовжує театральну традицію, яка складається у MAK_UA вже кілька років.

У грудні 2024 року колектив підготував україномовну новорічну казку «Пригоди Миколи у казковому лісі» — «Пригоди Миколи в казковому лісі». Вистави були заплановані в Хайфі, Рішон-ле-Ціоні та Ашдоді. НАновини детально розповідали про цю постановку, розраховану на дітей і батьків.

Через рік з’явилася нова робота — «Казка про Маланку та лихе Зміючисько», або «Казка про Маланку і зле Зміїще». Її представляли в грудні 2025 року в програмі зимових виступів MAK_UA в Тель-Авіві, Хайфі та Ашдоді.

Маланка — героїня української зимової народної традиції, пов’язаної з обрядами, піснями, перевдяганнями і веселими виставами. Для ізраїльської аудиторії це не звичний персонаж дитячих книг, а частина особливої святкової культури, що збереглася в Україні протягом століть. У казці їй протистояло Зміїще — вигаданий образ, створений у дусі українського фольклору.

У виставі діяли шість казкових персонажів. Для оформлення використовувалися роботи українських майстрів декоративно-прикладного мистецтва, авторська музика українського композитора і елементи карпатської естетики. Карпати — гірський регіон на заході України і в сусідніх країнах Центральної Європи, де склалися багаті традиції народних ремесел, музики і святкових обрядів.

Організатори обіцяли дітям подарунки і фотографії з героями після вистави, а святкову програму супроводжувала ярмарка українських товарів. Частину коштів від продажу квитків планувалося направити на підтримку Збройних сил України.

Про постановку, її сюжет і умови відвідування можна прочитати в попередній статті НАновин про казку про Маланку.

Не можна поки стверджувати, що всі ці елементи повторяться в новій «Королеві Анні». Ні подарунки, ні благодійна частина продажу квитків, ні кількість персонажів для вистави 2026–2027 років окремо не оголошені. Але попередні роботи показують, як саме MAK_UA поєднує сценічну дію з культурною і святковою програмою.

«Рівновага» в Хайфі: більше, ніж розваги перед виставою

Особливу роль у хайфському показі зіграє проект «Рівновага» («Равновага») — українська громадсько-культурна ініціатива, що працює з дітьми і дорослими. Вона відома в Хайфі творчими зустрічами, заняттями, культурними святами і заходами, що допомагають людям знаходити спілкування і емоційну підтримку.

Одна з учасниць організації таких подій — Таль Михайленко. Разом з командою «Рівноваги» вона брала участь у підготовці заходів, що об’єднували українські та ізраїльські культурні традиції.

У лютому 2025 року НАновини розповідали про святкування Ту бі-Шват в Хайфі, організоване за участю «Рівноваги». Ту бі-Шват — єврейський Новий рік дерев, що відзначається 15-го числа місяця шват. В Ізраїлі з ним пов’язані традиції посадки дерев, турботи про природу і знайомства дітей з рослинним світом країни.

Тоді в програмі поєдналися музика, творчі заняття, читання українських книг, ігри, медитативні практики і дитячі подарунки. Серед учасників була «Піжамна бібліотечка» — ініціатива, що знайомить дітей з книгами через читання і спільну творчість.

У травні того ж року «Рівновага» проводила в Хайфі «День Вишиванки. Епілог». Вишиванка — традиційна українська вишита сорочка, давно стала впізнаваним символом національної культури. Програма включала музику, творчі майстер-класи і окремі заняття для дітей.

Влітку 2026 року дитячий напрямок «Рівновага.Діти» брав участь в організації зустрічі «Мальовничий світ» — художнього заходу для дітей в Хайфі, підготовленого спільно з «Піжамною бібліотечкою».

Тому запрошення «Рівноваги» на виставу 29 грудня виглядає цілком природним продовженням спільної культурної роботи. Але конкретний набір розваг перед «Королевою Анною» організатори ще не розкрили. Залишається дочекатися детальної програми ярмарку.

Хто підтримує нову постановку

На графічній афіші «Королеви Анни» представлені не тільки театральні герої і міста проведення вистави, але й організації, що підтримують проект.

У розділі інформаційної підтримки вказані Посольство України в Державі Ізраїль, Created in Ukraine, Historical Arsenal, «Ми Разом», Israeli Friends of Ukraine і Help People Group.

Серед партнерів на афіші представлені SHO?, n.th.ng і Disco Ukraina.

Такий склад відображає участь в українському культурному житті Ізраїлю не тільки театральних колективів, але й громадських ініціатив, волонтерських об’єднань і представників місцевого бізнесу.

Для MAK_UA це ще один спосіб залучати до своїх проектів різні спільноти. Причому підтримка української культури в Ізраїлі давно не обмежується організаціями, в назвах яких присутнє слово «Україна». У заходах беруть участь люди з різним походженням, яких об’єднує інтерес до театру, історії, музики і культурного обміну.

Чому українські казки знаходять свого глядача в Ізраїлі

У Ізраїлю є власний святковий календар, який не збігається з звичними для багатьох вихідців з України грудневими і січневими датами. Єврейський Новий рік, Рош га-Шана, відзначається восени, а 1 січня не є загальнодержавним святковим вихідним.

Тим не менш для багатьох родин, які переїхали з України та інших європейських країн, кінець грудня залишається часом сімейних зустрічей, подарунків і дитячих вистав. І український театр поступово займає в цьому календарі своє місце.

Особливо цікава ситуація з дітьми. Багато з них навчаються в ізраїльських школах, говорять на івриті з друзями, дивляться ізраїльські передачі і поступово переходять на мову країни, в якій живуть. Українська при цьому нерідко залишається мовою спілкування з батьками, бабусями і дідусями.

На виставі все влаштовано інакше. Українська звучить не тільки вдома: на ній розмовляють казкові герої, жартують, співають, розповідають історії. Для дитини це можливість побачити рідну мову частиною живого культурного заходу. А для дорослих — провести вечір у середовищі, де сімейні спогади не потрібно кожного разу перекладати і пояснювати.

Не менш важливо, що такі вистави можуть бути цікаві і ізраїльтянам, які не мають українських коренів. Знайомство з культурою сусідів через дитячу казку іноді виявляється доступніше офіційних зустрічей і урочистих промов. Правда, для родин, які не говорять українською, можливість відвідування буде залежати в тому числі від того, чи передбачать організатори мовний супровід.

Квитки, адреси і оновлення: що потрібно знати глядачам

Станом на 12 жовтня 2026 року MAK_UA опублікувала назву вистави, назвала три міста на афіші і повідомила точні дати виступів у двох з них.

Хайфа — 29 грудня 2026 року: відкриття дверей і новорічна ярмарка о 17:00, вистава о 18:00. У святковій програмі бере участь проект «Рівновага».

Тель-Авів — 2 січня 2027 року: відкриття дверей, ярмарка і зустріч з феями о 17:00, початок вистави о 18:00.

Ашдод — показ заявлений на афіші, однак точна дата і час поки не опубліковані. Жителям Ашдода рекомендується стежити за подальшими повідомленнями організаторів. Вказану на графічному плакаті дату 31 грудня поки не можна однозначно пов’язати саме з цим містом.

Продаж квитків ще не розпочався. Інформація про вартість, точні адреси майданчиків, тривалість і вікові рекомендації повинна з’явитися додатково.

Основне джерело оновлень — офіційна сторінка MAK_UA у Facebook. Там організатори обіцяють оголосити про старт продажу квитків і опублікувати подальші подробиці.

Поки глядачі можуть тільки вибрати зручне місто і зберегти оголошені дати. А тим, хто живе в Ашдоді, варто трохи почекати: місто вже з’явилося на афіші нової казки, залишилося дочекатися конкретного розкладу.

Попереду у MAK_UA ще кілька місяців підготовки. З’являться імена виконавців, подробиці сюжету, адреси залів і квиткові посилання. Але одна важлива річ відома вже зараз: український театр знову збирається зустріти Новий рік разом зі своїми глядачами в Ізраїлі — і ця традиція продовжується.

Фотопроект ізраїльського фотографа Olga Savina присвячений українкам в Ізраїлі став як способом зберегти культурний спадок, а й мостом між двома народами.

Моделі, одягнені у традиційні українські костюми, позують на фоні ізраїльських міст, створюючи візуальну історію, яка поєднує минуле та сьогодення.

«Я хотіла б зробити серію зйомок про українок в Ізраїлі.

Образи, що поєднують минуле та сьогодення.

Моделі, одягнені в регіональний костюм (костюми, характерні для регіонів, з яких вони приїхали) на тлі міст, де вони зараз живуть» – розповідає Olga Savina.

Концепція проекту: минуле та сучасне

Ідея фотопроекту народилася з особистого інтересу Ольги до традиційного українського одягу. Вона досліджує регіональні костюми, збирає та реставрує їх, щоб зберегти пам’ять про свою культуру.

Костюми, які використовуються в проекті, – це або старовинні вбрання, яким вже понад сто років, або їх точні репліки.

Локації зйомок: ключові моменти

Київщина у Хайфі.

Марина, родом із Київщини, зараз живе у Хайфі. Її фотосесія проходила на тлі знакових Бахайських садів, однієї з візитівок міста. Образ Марини включає елементи традиційного київського костюма, а також евакуаційний рюкзак — символ вимушеного переселення та змін, з якими зіткнулися українці. Костюм включає вишиванку з орнаментом, характерним для Київщини, спідницю та пояс. Кожна деталь відтворена з урахуванням історичної автентичності, що дає змогу підкреслити красу та значущість традицій регіону.

Фото тут

Полісся та висотки Рамат-Гана

Фотосесію, присвячену Поліссі, було знято на тлі сучасних висоток Рамат-Гана, що створює сильний контраст між традицією та урбаністичним ландшафтом. Цей регіональний образ розповідає про багату історію Полісся та його природні особливості, відображені в деталях костюма. Основою костюма є полотняна льняна сорочка з тканинними червоними смугами на рукавах. Характерні особливості — глибокий виріз, короткий поділ, захований під спідницею, та мінімальна вишивка, що нагадує ткацькі візерунки. Спідниця-літнік із червоної домотканої вовни з тонкими вертикальними смугами доповнена фартухом із орнаментом. Завершують образ червоні намистини, платок чи намітка, а також тканий пояс, який дівчата зав’язували зліва, а заміжні жінки – праворуч.

Фото тут

Одеська область у Нетанії

Фотосесія, присвячена Одеській області, проходила у Нетанії та включала рідкісний костюм із Кодимського району. Це вбрання вимагало ретельної реставрації, але результат вражає. Фотографії демонструють глибокий зв’язок із культурною спадщиною та унікальність традицій регіону. Костюм складається з додільної сорочки на три пілки з рукавами, які збираються на широкий манжет. Характерна вишивка розташована у верхній частині рукава у вигляді двох смуг – більш широкій та вузькій. Орнаменти, виконані в червоно-чорній гамі, оздоблюються дрібним різнокольоровим бісером. Поверх сорочки одягався сарафан особливого крою з глибокими складками-вафлями та декоративними елементами на спинці. Нижня частина сарафану прикрашена горизонтальними складками та оксамитовими стрічками. Завершують образ широкий пояс із шовковими стрічками та яскраве коралове або скляне намисто, характерне для регіону.

Фото тут

Вінницька область в Ашкелоні

Фотосесія, присвячена Вінницькій області, проводилась у Ашкелоні. Цей регіональний костюм з Бершадського району акцентує увагу на зв’язку культур та історичної пам’яті, поєднуючи минуле та сьогодення. Вона доповнена нагрудником та спідницею з оксамитовою стрічкою, типовою для регіону. Вишивка сорочки відрізняється геометричними орнаментами, які підкреслюють статус та майстерність рукоділки. Нагрудник, популярний саме у Бершадському районі, додає до образу елементи елегантності та символічності. Такий ансамбль створює потужний візуальний образ, який поєднує українську спадщину та сучасність Ізраїлю.

Фото тут

Полтавщина у Яффо

Фотосесія, присвячена Полтавщині, відбулася в Яффо — одному з найколоритніших районів Тель-Авіва. На тлі вузьких вуличок старого міста та історичної архітектури костюм з Полтавського регіону виглядає особливо яскраво, підкреслюючи глибину української традиції. Сорочка виконана в техніці настилу та хрестика, з елементами орнаменту «ламана гілка», які прикрашали уставки та рукави. Цей візерунок доповнений восьмикінцевими зірками та геометричними елементами, що надає поряд символічність. Весь ансамбль завершує традиційна спідниця з характерними для регіону трьома защипами та підбоєм — зміцненням подолу для надання ваги. Цей образ створює гармонійне поєднання традиційного українського одягу із духом сучасного ізраїльського міста.

Фото тут

Луганщина: символ стійкості у Хайфі

Образ, присвячений Луганщині, став символом стійкості та нагадуванням про культурну ідентичність регіону, більшість якого сьогодні перебуває під тимчасовою окупацією. Фотосесія з луганським строєм відображає важливість збереження спадщини навіть в умовах війни та змін. Орнаменти включають дерево життя, квіткові мотиви на рукавах та смужки вишивки на сполучних швах. Специфічний орнамент доповнюється реплікою спідниці з кубового ситця, прикрашеної оксамитовими стрічками і широкими складками внизу. Зовнішні намисто виконані з великих бурштинових намистин, що характерно для прикрас Луганщини. На тлі терикону та степових пейзажів це вбрання символізує глибокий зв’язок із батьківщиною та силу духу українських жінок.

Фото тут

Що робить проект унікальним?

Фотопроект вирізняється своїм прагненням не лише зберегти українську культурну спадщину, а й адаптувати її до ізраїльської реальності.

Основні акценти:

• Костюми як носії історії. Кожна деталь – від вишивки до тканини – розповідає історію регіону та його мешканців.
• Візуальний контраст. Поєднання традиційних нарядів із сучасною архітектурою Ізраїлю створює сильні образи.
• Об’єднання культур. Проект допомагає українкам знайти своє місце в новій країні, зберігаючи зв’язок із корінням.

Погляд на єврейську та українську культуру

Цей фотопроект також символізує зв’язок між єврейським та українським народами. Ізраїль, який став домом для тисяч українців, які пережили війну, надає унікальну платформу діалогу між культурами.

«Я вже кілька місяців вивчаю особливості регіонального вбрання. Почала збирати костюми. Щось я купила, щось позичили для проекту друзі.

Я багато слухаю лекцій, захоплююсь різноманітністю традицій та тим, як вони відтворювалися у вишиванках та поєднанні елементів регіонального «ладу». Це як історія регіону на полотні, її можна «читати», вона розповідає про край та про господиню.» – ділиться Olga Savina.

Наш сайт НАновини – Новини Ізраїлю завжди приділяє увагу важливим ініціативам, які зміцнюють порозуміння між народами. Цей проект є чудовим прикладом того, як мистецтво допомагає будувати культурні мости.

Проект Olga Savina – це більше ніж просто фотосесії. Це візуальне оповідання, яке зберігає культурну спадщину та будує мости між народами.

Про Olga Savina

Olga Savina – Дитячий та сімейний фотограф в Ізраїлі. Вона з Києва. Нині живе в Хайфі.

«Я фотографую все, що пов’язане із коханням. Love Story, весілля, вагітність, новонароджених, дітей, сім’ї. А ще я знімаю під водою, бо море люблю 🙂

Подорожуючи по всьому світу, я проводжу фотосесії у найпрекрасніших куточках нашої планети. Ізраїль для мене одна з найкрасивіших країн.

Пошуки нових красивих та незвичайних локацій для зйомки – моя пристрасть. Ви можете переглянути місця для фотосесій в Ізраїлі у відповідному розділі мого сайту.»

Познайомитись ближче і навіть замовити фотосесію можна тут:

Facebook – https://www.facebook.com/olga.savina.94

Instagram – https://www.instagram.com/olga.savina.photo

Сайт – https://savinaphotos.com/

… … … … … … ..

НАновини – Новини Ізраїлю продовжать розповідати про подібні ініціативи, які зміцнюють зв’язок між Ізраїлем та Україною.