Дата обрана не випадково. Презентація – рівно в третю річницю загибелі Максима, який загинув 15 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку.

Книга вийшла у чернівецькому видавничому домі «Букрек». Зустріч модеруватиме кандидат історичних наук Наталія Нечаєва-Юрійчук. Як підкреслюють організатори, це не просто літературна презентація, а вечір повернення голосу людини, яку війна позбавила можливості самостійно здійснити свою давню мрію — видати власну прозу.

Чернівецька єврейська газета Czernowitzer Zeitung називає Максима Шварцмана єврейським захисником України і підкреслює особливе значення його історії для єврейської громади Чернівців. Він належав до українського єврейства, працював у медіа, займався мистецтвом, виховував дітей і з перших днів повномасштабного російського вторгнення добровільно став на захист України.

Максим Шварцман: від Каланчака до Чернівців

Максим Шварцман народився 17 жовтня 1987 року в Каланчаку Херсонської області.

Після закінчення школи він вступив до Одеського національного університету, де обрав спеціальність історика. Однак завершити навчання не зміг: після смерті матері йому довелося самостійно заробляти на життя.

У різні періоди Максим працював кур’єром, кухарем і брався за іншу роботу, але його справжнім покликанням залишалося творчість. Він цікавився історією, архітектурою і археологією, брав участь у розкопках, любив природу, фотографував, малював, писав оповідання і пісні, грав на гітарі, придумував сценарії і знімав короткометражні роботи.

Після переїзду в Чернівці Максим прийшов працювати на місцеве телебачення. Спочатку він знімав новинні сюжети, потім телепередачі, рекламу і авторські проекти. Пізніше працював оператором і фотокореспондентом у кількох чернівецьких медіа, в тому числі в інформаційному агентстві АСС.

Колеги знали його передусім як талановитого відеооператора і фотографа. Однак далеко не всі здогадувалися, що протягом багатьох років Максим писав художню прозу і мріяв займатися не тільки телевізійною журналістикою, але й художнім кіно.

За спогадами дружини, він дуже серйозно ставився до зображення: виставляв світло, вибудовував кадр, експериментував з візуальними ефектами. При цьому сам називав свої роботи аматорськими, оскільки переживав, що не отримав професійної режисерської освіти.

Його справжньою мрією було власне кіно. Він хотів не просто фіксувати те, що відбувається, а розповідати історії — через кадр, літературу, музику і малюнок.

Сім’я, що стала головним сенсом життя

З майбутньою дружиною Мариною Максим познайомився під час роботи в медіасфері. Вони разом їздили на зйомки, брали участь у творчих проектах і поступово стали близькими людьми.

У Максима і Марини народилися двоє дітей — дочка Софія і син Адам. Сім’я стала головним центром його життя. Рідні згадують Максима як дбайливого батька і чоловіка, який не ділив домашні обов’язки на «чоловічі» і «жіночі», займався дітьми, прибирав і прасував одяг руками, коли в орендованому житлі не було пральної машини.

Він навчився готувати борщ, який діти називали смачнішим за мамин. Деякий час Максим фактично був «татом у декреті»: залишався вдома з дітьми, поки Марина працювала.

Шварцмани мріяли про власний невеликий будинок біля Чернівців — обов’язково з садом і місцем, де сім’я могла б збиратися біля вогню. Максим любив водити дітей по малолюдних місцях, які називав «дебрями», розповідав їм про історію краю, природу, архітектуру і старі будівлі.

На початку 2014 року сім’я деякий час жила в рідному для Максима Каланчаку Херсонської області. Вже тоді російська агресія проти України увійшла в їх повсякденне життя: поруч знаходився окупований Крим, а Марина пізніше згадувала, як виглядала з вікна, побоюючись побачити військову техніку.

Творчість, яку Максим не хотів залишати

Максим Шварцман був не тільки телевізійним оператором і фотографом. Він писав художню прозу і пісні, малював, грав на гітарі, цікавився історією і археологією, придумував сценарії і мріяв займатися художнім кіно.

Навіть багато колег, добре знали його як талановитого оператора, довгий час не підозрювали, що Максим пише оповідання і працює над фантастичною повістю.

Він серйозно ставився до кожного кадру, виставляв світло, шукав незвичайні візуальні рішення і хотів не просто фіксувати події, а розповідати історії. При цьому Максим залишався дуже вимогливим до себе і часто називав власні роботи аматорськими, оскільки переживав, що не отримав професійної режисерської освіти.

Творчість була для нього не захопленням, яким можна займатися час від часу, а важливою частиною особистості. Саме неможливість писати, знімати і розвиватися в улюбленому напрямку пізніше стала однією з причин, через які життя сім’ї в Ізраїлі не склалося.

Кінець 2014 — 2015 рік: сім місяців в Ізраїлі

На початку 2014 року, після народження старшої дочки Софії, Максим і Марина Шварцман переїхали з Чернівців у його рідний Каланчак Херсонської області.

У Каланчаку сім’я прожила близько півроку. Це був час російської окупації Криму: Марина згадувала, що виходила до вікна і перевіряла, чи не з’явилася біля будинку військова техніка.

Приблизно в другій половині 2014 року Шварцмани повернулися в Чернівці. Максим знову почав працювати, а незабаром Марина завагітніла сином. Через постійну оренду житла і обмежені доходи сім’я вирішила скористатися правом Максима на репатріацію і спробувати почати нове життя в Ізраїлі.

Точна дата переїзду в опублікованому інтерв’ю не названа. Однак з послідовності подій випливає, що сім’я, ймовірніше за все, приїхала в Ізраїль в кінці 2014 або на початку 2015 року.

В Ізраїлі Шварцмани прожили близько семи місяців. У цей період, ймовірно в 2015 році, народився їх син Адам. Така датування узгоджується і з більш пізньою розповіддю Марини: 1 вересня 2022 року Адам пішов у перший клас, що дозволяє віднести його народження приблизно до 2015 року.

Яке саме ізраїльське місто обрала сім’я, в доступних спогадах не уточнюється. Достовірно відомо тільки, що Максим щодня їздив на роботу на велосипеді по маршруту, що проходив повз Середземне море.

Щоб утримувати вагітну дружину, а потім дружину і новонародженого сина, Максим працював у виробничому цеху. Для людини, звиклої до журналістики, зйомок, літератури і творчих проектів, одноманітна фізична робота стала важким випробуванням.

За спогадами Марини, Максим одного разу сказав: «Я кожен день їду на велосипеді повз Середземне море, але не можу там поплавати». Йшлося не тільки про брак вільного часу. Ця фраза передавала його відчуття життя поруч з красою і свободою, якими він не міг скористатися через постійну роботу і фінансовий тиск.

Приблизно через сім місяців, орієнтовно в 2015 році, сім’я вирішила повернутися в Чернівці. Після повернення Марина вийшла на роботу, а Максим, не зумівши відразу знайти підходяще місце, деякий час залишався вдома з дітьми і, за сімейним виразом, став «татом у декреті».

Таким чином, ізраїльський період у житті сім’ї Шварцман можна датувати приблизно кінцем 2014 — 2015 роком. Точні дати приїзду і повернення, як і назва міста, Марина в опублікованому інтерв’ю не назвала, тому більш вузьку датування без її прямого підтвердження вказувати не можна.

Для НАновости — Новини Ізраїлю ізраїльська частина біографії Максима Шварцмана має особливе значення. Його доля безпосередньо з’єднує Ізраїль, єврейські Чернівці і Україну.

Максим мав право на репатріацію, його син народився в Ізраїлі, а сама сім’я отримала досвід життя в країні. Однак домом, з яким виявилися пов’язані його робота, творчість, громадське життя і згодом військова служба, для нього стали Чернівці і Україна.

…

Він підтримував і літературну творчість дружини. У 2022 році Марина видала свій перший роман «Різдвяний граф». Максим вже перебував на службі і не зміг бути присутнім на презентації, але дружина відправила йому екземпляр книги. Пізніше її знайшли серед найдорожчих для нього речей разом з дитячими малюнками, документами і шевронами.

24 лютого 2022 року: оператор змінив камеру на зброю

Рідний Каланчак Максима виявився серед перших українських населених пунктів, захоплених російськими військами в лютому 2022 року.

Там залишалися рідний дім, спогади його дитинства і могили матері і вітчима. Кадри окупації Каланчака стали для нього особистим ударом.

24 лютого 2022 року Максим прийняв рішення йти у військкомат і добровільно приєднався до Чернівецької територіальної оборони. До цього він не мав військового досвіду, але вважав, що не може залишатися осторонь.

Фотограф і відеооператор, звиклий тримати в руках камеру, взяв зброю, щоб захищати Україну.

Перше час його підрозділ знаходився в Чернівецькій області. Дружина з дітьми на прохання Максима виїхала до родичів у Польщу, однак через два місяці сім’я повернулася. До кінця літа він іноді міг приходити додому, але на початку вересня 2022 року 92-й батальйон був направлений у Харківську область.

Максим служив стрільцем у 92-му батальйоні 107-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України. Його позивним став «Марвел».

Спочатку він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, а потім був перекинутий у Донецьку область — на один з найважчих ділянок фронту.

Дружина довгий час навіть не знала його позивного. Вона випадково побачила напис Marvel на формі на одній з надісланих фотографій. Сам Максим намагався не розповідати сім’ї подробиці служби. Під час дзвінків він частіше запитував про дітей, школу, роботу Марини і домашні справи, ніж говорив про те, що відбувається на фронті.

На Харківщині зв’язок іноді зникав на термін від трьох до десяти днів. Перед виходом на бойове завдання Максим зазвичай лише попереджав, що деякий час не зможе писати і дзвонити.

Побратими згадували його як людину, яка не шукала виправдань і не відмовлялася від важкої роботи. Якщо потрібно було копати позиції, переносити вантажі або виконувати інше завдання, він просто йшов і робив.

Коли виникла можливість спробувати перевестися на більш безпечну посаду, Максим відмовився залишати свій підрозділ. Для нього це було питанням відповідальності перед людьми, з якими він служив, і питанням особистої честі.

Останнє повідомлення і загибель під Бахмутом

Останнє повідомлення дружині Максим відправив пізно ввечері 14 липня 2023 року. Він попередив Марину, що підрозділ переходить на нове місце і зв’язку, ймовірно, не буде один або два дні.

Наступного дня, 15 липня 2023 року, група українських військовослужбовців виконувала бойове завдання на Бахмутському напрямку.

Підрозділ зайняв позиції противника, однак потрапив під російський артилерійський обстріл. Максим Шварцман загинув. Йому було 35 років. Разом з ним загинув ще один військовослужбовець, третій боєць отримав поранення.

У перші дні сім’я не мала повної інформації. З’являлися суперечливі повідомлення, і Марина продовжувала сподіватися, що чоловік міг вижити.

Пізніше з підрозділу повідомили, що тіла загиблих були видні з безпілотника, але евакуювати їх відразу не вдавалося: позиції тимчасово зайняли російські військові. Після того як українські сили повернули територію, тіла захисників змогли забрати.

Максима поховали на Алеї слави Центрального кладовища Чернівців.

За даними Інституту масової інформації, Максим Шварцман став 66-м працівником медіа, загиблим внаслідок російської агресії проти України.

Орден «За мужність» та інші нагороди

16 листопада 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про посмертне нагородження Максима Шварцмана орденом «За мужність» III ступеня.

В указі відзначалися мужність і самовідданість, проявлені при захисті державного суверенітету України, а також внесок Максима в розвиток телебачення, радіомовлення і зв’язку. Про передачу державної нагороди сім’ї публічно повідомили в липні 2024 року.

Максим також був відзначений медаллю «За звільнення Харківської області», нагородою «За заслуги перед Буковиною», знаком Чернівецької міської ради «На славу Чернівців» та іншими регіональними відзнаками. Частина нагород була присуджена посмертно.

Однак для сім’ї і друзів пам’ять про Максима не зводиться до військової форми, позивного і державних нагород.

Марина Шварцман підкреслює: вона хоче, щоб чоловіка пам’ятали передусім як живу, добру і талановиту людину — батька, який гуляв з дітьми, чоловіка, який мріяв про будинок з садом, оператора, який бачив світ через кадр, і письменника, який не встиг побачити власну книгу.

Що увійшло в книгу «Не про війну»

«Не про війну» — не військова хроніка і не збірка творів різних авторів. Це посмертно видана авторська книга Максима Шварцмана.

У підтверджений склад друкованого видання увійшли:

• кілька художніх оповідань;
• незавершена фантастична повість «Хранителі неперервності» — «Хранителі неперервності»;
• листи і повідомлення дружині Марині, написані з передової.

До повномасштабного вторгнення в Чернівцях Максима знали передусім як оператора і фотографа. Його проза залишалася майже невідомою. Російська війна не дала йому можливості реалізуватися як письменнику і самостійно підготувати свої твори до публікації, тому книга зібрана з тих текстів, які він встиг написати за життя.

У фантастичній повісті «Хранителі неперервності» важливе місце займають Чернівці — місто, яке Максим полюбив і вважав своїм другим домом.

Це не сухий опис вулиць і будівель. У повісті місто з’являється живим, іронічним і майже казковим простором. Максим писав про нього з добрим гумором і увагою до деталей, поєднуючи власну любов до історії, архітектури і фантастики.

Твір залишився незавершеним.

Марина вирішила не дописувати його за чоловіка. Максим не розповідав про задум творів, поки не завершував роботу, тому достовірно відновити передбачуване продовження або фінал неможливо. Дружина зберегла текст таким, яким його залишив автор.

Листи, в яких майже немає війни

Особливу частину книги складають листи Максима до Марини.

Хоча вони були написані на передовій, у них майже немає описів бойових дій. Максим намагався відокремлювати війну від сімейного життя і не переносити фронтову реальність у розмови з дружиною і дітьми.

Він писав про любов, дбав про Марину, цікавився дітьми, жартував, згадував звичайне життя і продовжував думати про майбутнє.

Одного з листів він почав після свого 35-річчя, звертаючись до дружини як людина, яка вперше пише їй вже в новому віці. Інший лист був підготовлений на випадок його загибелі. У ньому Максим пояснював, як хотів би бути похованим, підтримував Марину і переконував її, що вона сильна і зможе продовжувати жити.

Цей лист особливо повно розкриває його характер. Навіть думаючи про можливу власну смерть, він турбувався не про себе, а про дружину і дітей.

Одного разу з фронту Максим надіслав Марині художній текст і пояснив, що він «не про війну». Ця фраза стала смисловим ключем до посмертного видання: книга створювалася на тлі війни і містить листи з передової, але розповідає передусім про життя, любов, сім’ю, Чернівці, творчість і людську гідність.

Книгу зберегла і підготувала Марина Шварцман

Вирішальну роль у появі «Не про війну» зіграла дружина Максима.

Марина зберегла його рукописи, електронні файли, листи, повідомлення, малюнки, картини, сценарні начерки і незавершену прозу. Однак довгий час вона фізично не могла змусити себе перечитати залишені після чоловіка тексти.

Тільки приблизно через рік після його загибелі Марина знайшла сили повернутися до рукописів і почати їх редагувати.

Ще в 2025 році вона розповідала про плани підготувати книгу, в яку могли увійти оповідання, сценарії, художні роботи, незавершена повість і листи Максима. В остаточний, публічно підтверджений склад друкованого видання увійшли оповідання, повість «Хранителі неперервності» і фронтові листи. Окремо про публікацію сценаріїв і картин у нинішньому виданні організатори поки не повідомляли.

Для Марини видання книги — це виконання мрії, яку Максим не встиг здійснити сам.

Але це також спроба повернути читачам справжнього Максима Шварцмана — не тільки солдата з позивним «Марвел», загиблого під Бахмутом, а людини, яка любила дітей, готувала борщ, знімала кіно, цікавилася археологією, малювала, грала на гітарі, писала оповідання і мріяла про будинок з садом.

Пам’ять як відповідальність живих

Для єврейської громади Чернівців презентація «Не про війну» стане не тільки літературним заходом.

Це вечір пам’яті представника українського єврейства, який мав право на репатріацію, жив разом з сім’єю в Ізраїлі, виховував народженого тут сина, але після початку повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України.

Його історія показує, що опір російській агресії об’єднав українців різних національностей, культур і релігійних традицій.

НАновости — Новини Ізраїлю розповідає про історію Максима Шварцмана саме тому, що вона є частиною спільної ізраїльсько-української пам’яті. У ній з’єдналися єврейське походження, Ізраїль, Чернівці, окупований Каланчак, українська культура і боротьба за свободу України.

У єврейській традиції пам’ять про померлого — це не тільки спогад про минуле, але й відповідальність тих, хто продовжує жити.

Після імені пішовшої людини вимовляють: זכרונו לברכה — «Нехай пам’ять про нього буде благословенна».

Максим Шварцман продовжує жити в своїх дітях, у збережених кадрах, малюнках, листах і книзі, поява якої стала можливою завдяки любові і силі його дружини.

Війна змогла обірвати його життя.

Але змусити замовкнути його голос вона не змогла.

Нехай пам’ять про Максима Шварцмана буде благословенна.

В Ізраїлі стрімко розвивається нове некомерційне співтовариство для любителів маршрутів, природи та живого спілкування. Ініціатива «Ну що, пішли?», створена в листопаді 2025 “українцями” в широкому культурному сенсі, поступово об’єднує найрізноманітніших ізраїльтян — від нових репатріантів до тих, хто виріс тут, але зберігає зв’язок з українською мовою, а також людей будь-якого походження, яким ближча українська культурна атмосфера.

Група відкрита всім. Обмежень за національністю немає і ніколи не було. Єдине правило — спілкування відбувається українською мовою, тому що мова тут — не «фільтр», а культурний центр тяжіння. Вона допомагає формувати комфортне середовище, але не виключає нікого, хто поважає формат.

Ми запускаємо Український Хайкінг Ком’юніті в Ізраїлі!

Для кого цей канал:

Для тих, хто не може без руху.

Для новачків, які хочуть почати ходити в походи, але не знають маршрутів.

Для тих, хто шукає активних друзів-українців.

Збираємо групи, ділимося координатами, організовуємо пікніки та просто класно проводимо час.

Чому саме зараз

Переїзди, адаптація, нові реалії — все це створює потребу в просторі, де можна рухатися, спілкуватися і відчувати себе частиною чогось живого. Багато “українців” в Ізраїлі давно шукали формат, в якому вони могли б поєднувати природний відпочинок і культурну ідентичність. Але врешті-решт виявилося, що навколо цієї ідеї легко об’єднуються й інші ізраїльтяни: комусь цікаві маршрути, комусь спілкування, комусь просто формат спільного виходу на природу.

Ком’юніті побудоване повністю на добровільності: жодних комерційних елементів, жодних формальних структур. Хтось пропонує маршрути, хтось допомагає зібрати групу, хтось просто приходить і йде разом. Саме цей органічний підхід робить ініціативу живою.

Хайкінг без складних пояснень

В Ізраїлі хайкінг — не елітна активність і не спорт для підготовлених. Це формат, в якому кожен обирає свій рівень — від легких одноденних прогулянок до динамічних сходжень.

Короткі маршрути займають близько години і підходять абсолютно всім. Середні — від 6 до 12 кілометрів, зазвичай 2,5–5 годин, з помірними підйомами. Складні можуть тягнутися до 20 кілометрів або включати круті підйоми протягом 5–8 годин.

Група підбирає походи так, щоб ніхто не відчував себе «занадто слабким», «занадто недосвідченим» або «занадто підготовленим». Баланс формується природно.

Що доступно для хайкінгу в Ізраїлі: живий огляд, а не каталог

Ізраїль дивує людей, які тільки починають знайомитися з природою країни. На компактній відстані розташовані відразу кілька кліматичних зон, і кожна з них пропонує свої маршрути.

На півночі, в Галілеї та на Голанах, маршрути зазвичай займають три–п’ять годин — приблизно 7–12 кілометрів. Це зелені ущелини, водоспади, тераси, лісові ділянки та види на Кінерет. Тут клімат м’якший, стежки різного рівня, і багато ізраїльтян починають своє знайомство з хайкінгом саме звідси.

В районі Хайфи та Крайот — короткі прогулянки довжиною 3–5 кілометрів, які можна пройти за годину–дві. Маршрути теплі, затінені, прості за рельєфом, тому підходять новачкам, сім’ям і тим, хто хоче занурюватися в природу поступово. Кармель — один з найкомфортніших регіонів для спокійного, але насиченого хайкінгу.

Далі — Юдейська пустеля. Контрастна, сонячна, різка. Тут можна пройти 2–3 кілометри до водоспадів Ейн-Геді буквально за годину, а можна обрати трьох–чотиригодинний маршрут по руслу Нахаль Аругот. Підйом на Масаду займає близько години, але вимагає більше сил: перепад висот відчутний, рельєф кам’янистий.

Південна частина країни — Негев і Махтеш Рамон — зовсім інший досвід. Маршрути тут зазвичай 8–12 кілометрів, з тривалістю три–п’ять годин. Підйоми різкіші, але саме ця місцевість дарує «марсіанські» пейзажі, за які сюди приїжджають люди з усієї країни.

Є й м’які варіанти: узбережжя Середземного моря, де прогулянки на 3–7 кілометрів займають годину–півтори, максимум три, і підійдуть абсолютно всім. Це ті маршрути, які можна пройти навіть після робочого дня.

Ейлатські гори пропонують маршрути для всіх рівнів: короткі каньйони на годину, панорамні підйоми на два–чотири години, і атмосферу пустелі, яка взимку стає особливо комфортною.

Такий розкид форматів робить Ізраїль ідеальною країною для людей, які хочуть ходити в походи регулярно і без складності в логістиці.

Чому спільнота виявилася важливою для “українців” та ізраїльтян одночасно

Походи створюють простір, в якому зникають кордони: вікові, культурні, професійні. Люди йдуть поруч, обмінюються досвідом, обговорюють новини, діляться тим, як проходять адаптацію або як давно живуть тут.

Українська мова стала в спільноті не «роздільником», а об’єднуючим фактором: вона допомагає тим, хто пов’язаний з Україною культурно, відчувати себе в безпеці. А ізраїльтяни, яким мова цікава або близька, приєднуються так само природно, як і будь-який інший учасник.

Учасники кажуть: «Коли ти йдеш стежкою і чуєш українську мову в Ізраїлі, це створює відчуття культурної опори. Але ще важливіше — ти бачиш поруч людей найрізноманітнішої біографії».

Це поєднання і пояснює, чому група зростає без реклами і формальних структур.

Українська спільнота «Ну що, пішли?» стала одним з найтепліших природних рухів в Ізраїлі. Вона об’єднує людей різного походження, міст і біографій — через стежки, ліси, пустелі, узбережжя, через розмови і підтримку. Ізраїль ідеально підходить для таких ініціатив, а культурна основа на українській мові робить цей простір особливим.

НАновини продовжить розповідати про проекти, які зміцнюють зв’язок між «українцями» та ізраїльським суспільством.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Як приєднатися

Все організовано максимально просто:
👉 https://t.me/nyshogoo

У чаті з’являються нові маршрути, орієнтири, рекомендації щодо екіпіровки, час старту, фотографії. Будь-який учасник може запропонувати свою стежку або приєднатися до запланованого походу.

Спільнота динамічна, відкрита, мультикультурна — і при цьому утримує українську мову як свою основу.

Співавтор проєкту Катерина Трушик:

“Ми вирішили зробити український ютуб-канал в Ізраїлі – і наша рубрика інтерв’ю “Знай наших”!
Це спеціальна рубрика, в якій розповідаються історії українців в Ізраїлі, українських євреїв та ізраїльтян, які відчувають глибоку любов і підтримують Україну.
Ми з гордістю ділимося їхніми історіями та досягненнями.
Не пропустіть захоплюючі історії українців в Ізраїлі, українських євреїв та ізраїльтян, які пишаються своєю культурною спадщиною і підтримують Україну.”

Головний герой пілотного випуску – засновник Українського салону в Хайфі Павло Галич.

Залишити КОМЕНТАР

Інші Новини Ізраїлю та світу читайте в каналах НіКК
Nikk.Agency в

Телеграмі ,

 Фейсбуці

і  Google News

https://nikk.agency/uk/znaj-nashih/
https://nikk.agency/znaj-nashih/
https://nikk.agency/he/znaj-nashih/

Для багатьох це не «пам’ятна дата» і не формальність. Донецький аеропорт став одним з перших символів російської агресії проти України — ще задовго до повномасштабного вторгнення. Там вперше в концентрованому вигляді проявилося те, що потім повторювалося знову і знову: коли противник не може зламати оборону прямим боєм, він намагається знищити саму точку опору разом з людьми, перетворюючи будівлю на братську могилу.

У цей день згадують усіх «кіборгів» — захисників аеропорту. Але в рубриці «Євреї з України» неможливо пройти повз ім’я Євгена Яцини, позивний «Беня» — наймолодшого воїна-кіборга, загиблого в січні 2015 року в новому терміналі Донецького аеропорту.

Детальніше про оборону донецького аеропорту – «Люди витримали, бетон — ні»: в Україні 20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Хто такий Євген Яцина і чому його позивний звучить особливо

Євген народився 25 січня 1989 року. Киянин, Печерськ. Навчався в Київському національному лінгвістичному університеті, на економічному факультеті. Друзі згадували його як зірку університетського КВК і «людину-оркестр» — яскравого, живого, дуже комунікабельного.

Прізвисько «Беня» було частиною його життя ще до фронту, а потім стало позивним. І в цій деталі — важлива інтонація для єврейської громади: Євген вітав друзів словом «шалом», відгукувався на «Беня», і ця манера спілкування запам’яталася багатьом сильніше будь-яких офіційних біографій. Пізніше повідомлялося, що мама Євгена — єврейка, а сам він встиг побувати в Ізраїлі і був в Єрусалимі.

Ці штрихи важливі не для «походження заради походження». Вони показують, що єврейська лінія в історії Євгена — не декоративний підпис в кінці, а частина його живої мови, звичок і зв’язків.

Оборона Донецького аеропорту: чому це стало символом

Оборона аеропорту тривала місяцями. Новий термінал перетворювався на руїни прямо під час боїв — під обстрілами, штурмами, підривами. Там війна йшла не по карті, а по сходах, коридорах, проломах у стінах. Люди утримували позиції в умовах, де кожен день міг стати останнім.

Слово «кіборги» з’явилося як спроба пояснити те, що виглядало неможливим: українські військові трималися так уперто, що навіть противник називав їх «не людьми». І це важливий момент для розуміння сучасної війни: російська сторона з самого початку діяла за логікою знищення, а не «переговорів» чи «спорів».

Тоді, у 2015-му, термінал підірвали, і частина захисників опинилася під завалами. Сьогодні, в роки повномасштабної війни, той самий принцип працює по всій країні: удари по містах, енергетиці, житлових будинках — щоб зруйнувати не тільки оборону, але й здатність суспільства жити.

Останній зв’язок і дні, які обірвалися в терміналі

Останній раз Євген, боєць 81-ї бригади 90-го окремого аеромобільного десантного батальйону, виходив на зв’язок 18 січня 2015 року. Точно перебував цього дня в новому терміналі Донецького аеропорту.

За словами товаришів по службі, 19 січня він був поранений (рвана рана щоки) і контужений.
Ввечері 20 січня Євген потрапив під обвал будівлі аеропорту після підриву. Побратими витягли його з-під завалів. За їх словами, у нього були переломи обох ніг і важка травма хребта — він вже не міг пересуватися. При ньому був жетон з прізвищем та індивідуальним кодом.

Він не дожив до свого 26-го дня народження — 25 січня залишалися лічені дні.

У різних свідченнях зустрічається різна фіксація дати загибелі — 19, 20 або 21 січня. Але сенс один: Євген загинув в останні дні оборони нового терміналу, в тій самій точці, де війну довели до буквального обвалення будівлі на людей.

«Георгію Борисовичу, шалом…»: слова Георгія Туки

Волонтер Георгій Тука згадував Євгена коротко і так, як говорять про близьку людину — без зайвої «літератури»:

«Женя. Женя Яцина. Позивний “Беня”. Киянин. Печерськ. 25 років. Я познайомився з Женею ще тоді, коли батальйон стояв у Житомирі. У Жені була можливість “відкосити” від призову, але, як чоловік, як громадянин, він не став цього робити, а чесно пішов виконувати свій обов’язок. Женя був наймолодшим бійцем батальйону. Без перебільшення, загальним улюбленцем. Найвеселішим, найкомунікабельнішим, найконтактнішим. Кожен раз наша телефонна розмова починалася зі слів: Георгію Борисовичу, шалом!… Досі комок у горлі…»

Ця цитата тримає в собі те, чого часто не вистачає офіційній пам’яті: голос, звичку, життя. Не «портрет героя», а людини, якої реально не вистачає.

«Єрусалимська нитка»: розповідь матері

Мама Євгена, Світлана, говорила про те, що син помер через закриті переломи ніг. І згадувала деталь, від якої у багатьох дійсно стає комок у горлі:

Колись вона привезла з Ізраїлю єрусалимську нитку. Коли Женя приїжджав з Житомира, вона таємно вшивала цю нитку в його форму — в кишені, манжети, «усюди». Робила це тихо, тому що син вважав такі речі «дурницями».

Але перед виїздом у Водяне Євген одягнув штани Павла Туки — свої були брудними. І пізніше, коли мати дізналася про це, вона сказала: «Ну, тепер зрозуміло, чому це були ноги — на штанах не було маминих ниток».

Ця історія — не про містику і не про «обереги». Це про материнську спробу утримати сина в житті будь-яким способом, навіть найнепомітнішим. І про те, як війна обриває такі спроби безжально і буденно.

Допомога друзів і те, що не встигли передати

Після відходу Євгена в армію друзі зібрали в соцмережах понад 40 тисяч гривень на тепловізор, термобілизну і захисні засоби. Але передати йому не встигли.

Ця деталь дуже точно показує, як жила Україна в перші роки війни: фронт тримався не тільки на наказах і штабах, але й на горизонтальній підтримці — коли люди збирали гроші «з миру по нитці», щоб захистити конкретного бійця. Іноді встигали. Іноді — ні.

«Стіна пам’яті загиблих за Україну»: портрет і точне місце

Ще одна точка київської пам’яті — меморіальна «Стіна пам’яті загиблих за Україну», відкрита міському простору. Це місце влаштоване так, щоб людина могла прийти і знайти конкретне обличчя — не «в загальному списку», а поруч, на відстані витягнутої руки.

Портрет Євгена Яцини на «Стіни пам’яті» розміщений за точною розміткою: секція 5, ряд 3, місце 38. Ця точність перетворює пам’ять на дію: можна прийти і зупинитися саме біля його портрета.

В останні роки «Стіна пам’яті» стала і частиною публічної дипломатії пам’яті: Володимир Зеленський нерідко приводить туди іноземних гостей, щоб показати ціну російської агресії не мовою статистики, а обличчями загиблих.

Орден «За мужність» III ступеня: фіксація подвигу на рівні держави

Подвиг Євгена Яцини закріплений і в державному документі. Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Підстава — Указ Президента України №270/2015 від 15 травня 2015 року. У формулюванні указу йдеться, що нагорода присуджена «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Разом ці елементи — похорони в Києві, участь громади, меморіальні дошки, портрет на «Стіни пам’яті» і державний орден — складаються в цілісну лінію: Євген Яцина не розчинився у війні як «один з». Він залишився ім’ям, обличчям і історією — і для України, і для єврейської громади, яка розділила цю втрату як свою.

Кнесет і слова про внесок євреїв України

23 грудня 2015 року під час виступу в Кнесеті президент України Петро Порошенко сказав фразу, яка досі звучить як політичне і людське свідчення:

«У протистоянні зовнішній агресії наша країна відродила свою армію. І в цій армії воюють громадяни України різних національностей. І ми пишаємося тим внеском, який вносять у захист оборони країни євреї. Не можу не згадати славного воїна-кіборга, який загинув у січні цього року в Донецькому аеропорту, Євгена Яцину з позивним «Беня». Ми пишаємося його подвигом. Посмертно він нагороджений державним орденом «За мужність».

Це не просто «згадка імені». Це публічне визнання того, що єврейська громада України — не спостерігач і не «окрема тема», а частина опору російській агресії.

І це особливо важливо зараз, коли росія продовжує війну і продовжує намагатися розмивати відповідальність, підміняти причинно-наслідкові зв’язки і розігрувати карту розколу суспільства. Історії таких людей ламають цю пропаганду, тому що вони дуже прості і дуже прямі: громадянин України пішов захищати країну, загинув, і його пам’ятають — і держава, і університет, і громада.

Чому історія «Бені» звучить сьогодні гостріше, ніж десять років тому

Донецький аеропорт був одним з перших місць, де війна показала своє справжнє обличчя. Тоді ще багато хто сподівався, що «все скоро закінчиться». Сьогодні, після повномасштабного вторгнення, стало ясно: російська агресія — це довгий проєкт руйнування, виснаження, терору по тилу і спроби стерти ідентичність.

На цьому тлі історія Євгена Яцини виглядає не як «епізод минулого», а як точка, з якої багато що почалося. Вона показує, що опір в Україні спочатку був загальнонаціональним — в тому числі з участю єврейської громади, яка давала країні воїнів, волонтерів, лікарів, підтримку сім’ям загиблих, і публічну пам’ять.

І в кінці залишається проста формула, яка звучить особливо чесно саме в рубриці «Євреї з України»:

Пам’ять — це ми з вами. Поки ми називаємо імена і розповідаємо історії живими словами, війна не може перетворити людей на безликі цифри. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.

Тому багато хто в якийсь момент перестає гуглити черговий «шампунь від усього» і шукає місце, де спочатку розберуться з причиною, а вже потім запропонують план. У Хайфі такою адресою для багатьох стає центр здоров’я волосся «Абрамський» — російськомовна головна сторінка тут: https://hair-health-center.nikk.co.il/ru/

Чому «просто випадіння» часто виявляється системою причин

Найпоширеніший біль — відчуття втрати контролю.
Вчора все було нормально, а сьогодні волосся залишаються в зливі душу, на подушці, на одязі. Люди починають робити типові кроки: змінюють шампуні, купують вітаміни, пробують маски, скасовують фарбування, терплять свербіж. Іноді стає легше, але часто — ненадовго.

Проблема в тому, що випадіння та стоншення нерідко йдуть разом з подразненням шкіри голови: запаленням, підвищеною жирністю, сухістю, лущенням. І поки шкіра голови не приведена в порядок, будь-які «засоби для довжини» дають лише косметичний ефект.

Якщо вам зручніше читати на івриті — головна сторінка центру тут: https://hair-health-center.nikk.co.il/

Болі, з якими приходять найчастіше — і що з ними роблять

1) “Сильно випадає волосся, особливо після стресу/хвороби/пологів”
Це історія, коли людина намагається зрозуміти: тимчасово це, чи процес закріплюється. У центрі акцент роблять на діагностиці шкіри голови та стану фолікулів — щоб відокремити «хвилі» випадіння від ситуацій, де потрібне втручання.

2) “Свербіж, печіння, дискомфорт — і здається, що шкіра голови живе своїм життям”
Це не той симптом, який варто глушити нескінченною зміною шампунів. Коли свербіж пов’язаний із запаленням або порушенням балансу шкіри голови, важливіше зрозуміти тригер і заспокоїти середовище росту волосся. Матеріал на тему (для тих, хто хоче розібратися глибше): https://hair-health-center.nikk.co.il/ru/zud-vospalenie-i-diskomfort/

3) “Проділ розширюється, волосся стали тонкими і ламкими”
Ламкість рідко з’являється за один день. Частіше це накопичення факторів: термоукладки, фарбування, сонце, вологість, стрес, іноді — внутрішні причини. У таких випадках план зазвичай будують так, щоб одночасно працювати і з шкірою голови, і з якістю волосся по довжині.

До речі, НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency часто пише про те, як «малі» симптоми в ізраїльській реальності швидко перетворюються на постійну проблему, якщо тягнути — з волоссям це працює точно так само.

Як центр вибудовує підхід: менше обіцянок — більше етапів

Людей дратують не самі процедури. Дратує хаос.
Коли немає розуміння: що відбувається, чому, скільки це займе, і як оцінити прогрес.

У «Абрамського» логіка зрозуміла:
спочатку діагностика, потім індивідуальний протокол, далі динаміка — і коригування за реакцією шкіри голови та волосся. Не «всім одне і те ж», а підбір під конкретну картину.

Якщо ви хочете стежити за оновленнями, розбором типових випадків і короткими поясненнями — центр веде сторінку у Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=61583975616191 (там зручно дивитися публікації та новини, особливо російськомовній аудиторії).

Географія: кому зручно добиратися

Центр знаходиться в Хайфі, в районі Чек-Пост — місце, куди легко дістатися і жителям міста, і тим, хто приїжджає з Крайот, Нешера, Тірат-Кармеля та всього Півночі.

Адреса: שד’ ההסתדרות 44, צ’ק פוסט, חיפה.
Якщо вам потрібна карта/маршрут одразу в телефоні, використовуйте посилання на Google: https://share.google/ZQvv9ENHX3H1rWwqh

Графік роботи та контакт

Графік, який важливо знати заздалегідь, щоб не їздити «даремно»:

• Нд–Чт: 9:00–19:00

• Пт і передсвяткові дні: 9:00–14:00

Телефон для запису/уточнень: 055-939-7729.

Якщо ви хочете “швидкі відповіді” без зайвого шуму

Іноді людині простіше подивитися коротке відео, ніж читати довгі пояснення. Для цього є YouTube-канал центру: https://www.youtube.com/@HairHealthHaifa — там можна зібрати базове розуміння, що вважається нормою, а що приводом для діагностики.

А якщо вам важливий більш діловий формат (професійна подача, оновлення, експертні нотатки) — є LinkedIn: https://www.linkedin.com/in/hairhealthhaifa/

Для тих, хто звик отримувати новини коротко і по суті, є і X (Twitter): https://x.com/HairHealthHaifa — зручно, коли потрібно буквально 2–3 думки без «простирадл».

Що можна зробити вже сьогодні, поки ви думаєте про візит

Без магії і без «гарантій»:

1. перестати нескінченно змінювати шампуні «навмання» кожні 5 днів;

2. не чесати шкіру голови «до крові» і не посилювати подразнення скрабами/спиртовими засобами;

3. зафіксувати: коли почалося, що змінювалося (стрес, хвороба, фарбування, дієта, ліки);

4. і прийти на діагностику, щоб не гадати.

Тому що найдорогоцінніша помилка при проблемах з волоссям — не ціна процедури.
Найдорогоцінніша помилка — втрачені місяці в режимі «само пройде».

Автор: Павло Швейко

Слово «Здибанка» ізраїльському читачеві, який не говорить українською, може бути незнайомим. Воно походить від українського «здибатися» — зустрітися, побачитися. Але в Ізраїлі навколо цього слова вже склався цілком впізнаваний формат: люди збираються разом заради української культури, спілкування, музики, книг, ініціатив та проєктів, які зазвичай існують кожен у своєму колі.

17 жовтня 2026 така зустріч пройде в Яффо — на Ха-Цорфім, 29, біля простору Nothing:.

Початок о 14:00, завершення о 19:00. Ярмарок працюватиме до 18:00.

Цього разу назва теж обрана не випадково — «Українська Здибанка Вдячності», Здибанка Подяки. Її присвячують людям, які захищають Україну та Ізраїль.

І важливий момент: це не закритий захід «тільки для українців». Організатори запрошують усіх охочих — ізраїльтян, нових і давніх репатріантів, друзів України, сім’ї, волонтерів, людей, яким цікава українська культура, і тих, хто просто хоче провести кілька годин в іншій атмосфері.

У Яффо хочуть зібрати тих, хто зазвичай зустрічається в різних місцях

В анонсі організатори вжили дуже точне українське слово — «розворушити». Тобто трохи розворушити “українське життя” в Ізраїлі.

Не звести його до одного концерту або кількох офіційних дат у році, а дати людям місце, де можна познайомитися, побачити старих знайомих, знайти цікавий проєкт, поговорити з майстрами, дізнатися про роботу місцевих ініціатив — або самому запропонувати щось нове.

Конкретну програму 17 жовтня поки розкривають частинами. Організатори обіцяють багато українського, нові формати, зустрічі і те, за що гості вже знають попередні Здибанки. Тому придумувати список артистів або виступів раніше оголошення команди ми не будемо.

Зате устрій самого дня вже зрозумілий. І він передбачає, що людина може прийти звичайним відвідувачем, а може опинитися всередині події — зі своїм невеликим бізнесом, громадською ініціативою, виробами для ярмарку або кількома годинами вільного часу для волонтерства.

Хто такі «Українські Здибанки в Ізраїлі»

За заходом стоїть спільнота «Українські Здибанки в Ізраїлі», яка займається просуванням української мови, культури та традицій в Ізраїлі. Формати у команди різні — від великих зустрічей до камерних культурних заходів.

Це далеко не перша їх велика Здибанка. Навесні 2025 року команда разом з Nothing: та іншими українськими проєктами вже проводила на тому ж адресі Ха-Цорфім, 29 велику весняну зустріч з культурною програмою та майстер-класами. А в серпні 2026 року «Українські Здибанки в Ізраїлі» організували в Тель-Авіві «Здибанку Незалежних» до 35-річчя незалежності України.

Іншими словами, йдеться вже не про разову вечірку, придуману під одну дату. Поступово навколо Здибанок формується платформа, де українське культурне життя зустрічається зі звичайним ізраїльським життям — без необхідності обирати між ними.

Платформа Nothing: в Яффо теж вписується в цю логіку. Там проходять театральні лабораторії, музичні та розмовні події, в тому числі проєкти українською мовою; тому адреса для такої зустрічі вже не нова.

Ярмарок: можна прийти не тільки купувати

З 14:00 до 18:00 на Здибанці працюватиме ярмарок. І зараз організатори якраз набирають її учасників.

Запрошують майстрів, бізнеси, громадські ініціативи та організації. Тобто йдеться не тільки про продавців сувенірів або їжі: якщо у людини є власний проєкт і вона хоче представити його відвідувачам, з організаторами можна обговорити участь.

Для тих, хто буде безпосередньо продавати товари на ярмарку, діє умова — 30% від продажів. Частина цієї суми піде на витрати, пов’язані з проведенням заходу, решта — у збір для українських військових.

Формат розрахований на один торговий стіл і не більше двох учасників. В організаційних умовах окремо зазначено, що стіл потрібно привезти з собою.

Оплатити участь можна буде в день Здибанки — через Bit або готівкою. Bit ізраїльтянам представляти не треба, але для тих, хто нещодавно приїхав у країну, пояснимо: це один з найпоширеніших в Ізраїлі додатків для миттєвих грошових переказів. Якщо учаснику потрібна квитанція, необхідні реквізити просять вказати заздалегідь в анкеті.

Заявку на ярмарок необхідно подати до 8 жовтня.

Реєстрація майстрів, бізнесів, ініціатив та організацій на «Здибанку Вдячності»

Якщо компанія або громадська ініціатива хоче співпрацювати з організаторами, але не збирається торгувати на ярмарку, такий варіант теж передбачено. Умови в цьому випадку будуть обговорюватися індивідуально після заповнення форми.

Частина грошей піде зв’язківцям 47-ї бригади

У ярмарку є цілком конкретна адреса допомоги. Частину зібраних коштів організатори планують передати для потреб зв’язківців 47-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.

Для ізраїльського читача тут варто пояснити термінологію. ЗСУ — це Збройні сили України, а скорочення ОМБр означає окрему механізовану бригаду. Зв’язківці в такій бригаді забезпечують підрозділи зв’язком і передачею інформації — без цього неможливе нормальне управління людьми, технікою і діями на фронті.

Це продовжує вже звичну для Ізраїлю практику, коли допомога Україні виникає не окремо від культурного життя, а всередині нього: на заходах, зустрічах, благодійних проєктах та ініціативах місцевих спільнот.

Та ж зв’язок між двома країнами давно виходить за рамки культурних заходів. Нещодавно НАновини розповідали, як Ізраїль і Київська область обговорювали розширення програм реабілітації після того, як 57 українських спеціалістів пройшли ізраїльську підготовку — докладніше про це співробітництво ми писали тут.

Чому в назві поруч Україна та Ізраїль

Формулювання «на честь захисників і захисниць України та Ізраїлю» для нинішньої ізраїльської реальності звучить набагато зрозуміліше, ніж могло б ще кілька років тому.

В Ізраїлі живуть люди, чиї сім’ї сьогодні буквально розділені між двома арміями і двома війнами. Один родич може служити в ЦАХАЛі, інший — залишатися в Україні. Хтось приїхав в Ізраїль після російського вторгнення, а потім вже тут пережив 7 жовтня і наступну війну.

Тому організатори з’єднують Україну та Ізраїль не заради красивої фрази на афіші. Для частини відвідувачів Здибанки це їх власна сімейна географія.

При цьому культурний зв’язок між країнами набагато старший за нинішні війни. Один з недавніх прикладів — експедиція дослідників з Єрусалима, які вирушили вивчати збережену єврейську спадщину українського Поділля. Більше 30 синагог України потрапили в їх дослідження, про що НАновини докладно розповідали в окремому матеріалі.

Українська — мова події, іврит — друга робоча

Здибанка буде україномовною, і організатори просять учасників ярмарку і волонтерів спілкуватися з відвідувачами українською або на івриті.

Для ізраїльтянина, який не знає української, це важлива деталь: прийти можна спокійно. Іврит передбачено як друга мова заходу, тому український характер Здибанки не перетворює її на закритий простір.

Виходить досить ізраїльська конструкція. Українська залишається мовою культури і самої ідеї зустрічі, а іврит дозволяє включати в неї людей, які можуть взагалі не мати українських коренів.

Можна прийти гостем. А можна допомогти все це зібрати

Окрема історія — волонтери. Організатори шукають людей, готових підключитися до підготовки і проведення одного або відразу кількох елементів заходу.

Напрямок роботи можна вибрати в анкеті. Тут не вимагають професійного досвіду організатора заходів — потрібна людина, яка готова нормально виконати те, за що взялася, бути уважною до гостей і працювати разом з рештою команди.

Організатори окремо нагадують: волонтер під час заходу стає частиною команди і представляє українську спільноту Ізраїлю. Тому від людей чекають доброзичливості, відповідальності і нормального ставлення один до одного.

За кілька годин роботи людини, звісно, не збираються залишити без води і бутерброда. Волонтерам обіцяють їжу і напої під час заходу, хорошу компанію і невеликий подарунок на пам’ять.

Є і жорстке правило: під час волонтерства алкоголь і будь-які психоактивні речовини недопустимі. Спілкування всередині заходу — українською або на івриті.

Заповнити окрему анкету волонтера можна тут.

17 жовтня: що вже відомо

Отже, «Українська Здибанка Вдячності» пройде 17 жовтня 2026 року в Тель-Авіві–Яффо, Ха-Цорфім, 29, біля простору Nothing:. Початок о 14:00, ярмарок працює до 18:00, сама зустріч — до 19:00.

До 8 жовтня триває реєстрація учасників ярмарку. Паралельно збирають волонтерів, партнерів, майстрів, представників бізнесу та громадських ініціатив.

А прийти 17 жовтня можна і без власного проєкту — організатори запрошують усіх охочих.

Хтось прийде заради української атмосфери. Інший — подивитися ярмарок. Хтось знайде тут людей, яких раніше знав тільки по Facebook. А кілька покупок за звичайними торговими столами в Яффо в результаті перетворяться на допомогу зв’язківцям української бригади.

Мабуть, для Здибанки з назвою «Здибанка Вдячності» це і є найзрозуміліша програма.

Автор: Олена Гунько

12 вересня 2026 з регіону надійшов тривожний сигнал: за повідомленнями з Йорданії, американська адміністрація попросила кілька близькосхідних держав підготуватися до ситуації, при якій чергове загострення вже не залишиться війною на одному напрямку. В Аммані та Ер-Ріяді, згідно з цими повідомленнями, наступний виток вважають потенційно більш масштабним і жорстким, ніж попередні.

Тут потрібна обмовка. Білий дім, Пентагон і Держдепартамент публічно такого попередження поки не підтверджували, тому перетворювати його в заяву «США оголосили про наближення великої війни» було б неправильно. Але майже одночасно відбулося кілька подій, які роблять сам сценарій багатофронтової ескалації зовсім не теоретичним.

Для НАновини Олена Гунько зіставила те, що зараз відбувається в Саудівській Аравії, Іраку, Ємені, навколо Ормузької протоки і на північному кордоні Ізраїлю. Картина виходить неприємна: мова вже йде не тільки про те, хто і чим вдарить по Ірану або Ізраїлю. Під тиск потрапляють маршрути нафти, американські бази, держави Затоки і відразу два найважливіших морських проходи.

Саудівську нафтову «дорогу в обхід Ірану» атакували з території Іраку

Найпомітніша подія — удар безпілотниками по саудівському нафтопроводу East–West.

Ця лінія довжиною близько 1 200 кілометрів перетинає Аравійський півострів і дозволяє перекидати нафту зі сходу Саудівської Аравії до порту Янбу на Червоному морі. Останні місяці її значення різко зросло: через проблеми з рухом танкерів через Ормуз Ер-Ріяд міг вивозити частину нафти по суші і вже потім завантажувати її на західному узбережжі.

Після атаки трубопровід тимчасово зупинили. Саудівські та іракські власті заявили, що безпілотники прийшли з території Іраку. За оцінками, останнім часом через East–West проходило близько 4–5 млн барелів на добу, тобто обсяг, порівнянний з 4–5% світової пропозиції нафти.

Це і робить удар особливим. Якщо Ормуз стає небезпечним, Саудівська Аравія використовує сухопутний шлях до Червоного моря. Тепер атакували і цей шлях.

Ер-Ріяд поки не відповів військовою силою. Саудівська сторона заявила, що вирішила дати Багдаду можливість самому розібратися з формуваннями, що діють з іракської території. При цьому королівство окремо зберегло за собою право вжити заходів для захисту інфраструктури і власної території.

Президент США Дональд Трамп 12 вересня заявив, що вважає Іран ймовірно причетним до атаки. Це поки політична оцінка американського президента, а не опубліковане розслідування з доведеною ланцюжком наказів від Тегерана до виконавців.

В Іраку знайшли пускові установки біля кордону з Іраном

Іракська частина історії за кілька годин стала ще цікавішою.

Два джерела в структурах безпеки Іраку повідомили AFP про виявлення майданчиків для запуску безпілотників біля іранського кордону — у віддаленому районі Аль-Тайб провінції Майсан. Саме з Майсана, за попередніми даними іракських властей, могли стартувати апарати, використані проти Саудівської Аравії.

Це важливо сформулювати акуратно. Саме виявлення пускових підтверджує, що територія Іраку могла використовуватися для підготовки подібних атак, але воно ще не відповідає на питання, хто саме керував безпілотниками і хто віддавав наказ.

Багдад одночасно почав внутрішнє розслідування, змінив частину командування на місці і посилив контроль у кордону з Іраном. Для уряду Іраку ситуація вкрай неприємна: країна не хоче ставати територією, з якої хтось веде чужу війну проти сусідів, але саме присутність численних збройних угруповань багато років робить такий сценарій можливим.

І ось тут багатофронтовість перестає бути красивим словом для заголовка. Один безпілотник, що стартував з Іраку, здатний вдарити не тільки по Саудівській Аравії — він здатний втягнути Багдад, Тегеран, Вашингтон і держави Затоки в новий круг взаємних звинувачень і відповідей.

На іншому кінці Аравійського півострова хусити дійшли до Баб-ель-Мандеба

Майже в той же момент різко погіршилася ситуація в Ємені.

Пов’язані з Іраном хусити просунулися вздовж західного узбережжя і досягли району Дхубаб, безпосередньо виходить до Баб-ель-Мандебської протоки. Урядові джерела Ємену також повідомили про просування хуситів на стратегічно важливий острів Перим, або Майюн, розташований прямо посеред протоки.

Для ізраїльського читача географія тут важливіша назв.

Баб-ель-Мандеб з’єднує Червоне море з Аденською затокою і далі з Індійським океаном. Через нього проходять судна, які потім йдуть до Суецького каналу і Середземного моря. Якщо безпека цього проходу погіршується, наслідки відчувають і Ізраїль, і Єгипет, і європейські держави, і вся торгівля між Азією і Європою.

За даними американського Energy Information Administration, у другому кварталі 2026 року через Баб-ель-Мандеб проходило в середньому близько 8,1 млн барелів нафти і нафтопродуктів на добу. Для порівняння: до нинішньої війни Ормуз був маршрутом приблизно для п’ятої частини світового споживання рідких нафтопродуктів.

Виходить досить неприємна географія. На сході півострова — Ормуз. Посередині — саудівський нафтопровід, який дозволяє цей Ормуз обходити. На заході — Баб-ель-Мандеб, куди якраз вийшли хусити.

Удар по одній точці ще можна компенсувати іншою. Проблеми відразу в трьох місцях — вже зовсім інша арифметика.

НАновини раніше детально розбирали, чому тиск США на Іран безпосередньо збільшує ризики для Ізраїлю через Ормуз і нафтові маршрути. Зараз до цієї схеми додався ще один ділянка — вихід з Червоного моря.

Ліван нікуди не зник з цієї карти

На північному кордоні Ізраїлю теж немає стійкого спокою.

12 вересня президент Лівану Жозеф Аун приїхав на південь країни на тлі побоювань нового розширення ізраїльських операцій. Перемир’я знизило інтенсивність боїв, але не вирішило головне питання — озброєння «Хезболли» і контроль над її військовою інфраструктурою. Ізраїль продовжує удари по об’єктах, які пов’язує з угрупованням; переговори про подальше врегулювання тривають, хоча черговий раунд перенесли на жовтень.

Для Ізраїлю це означає просту річ: якщо протистояння з Іраном знову різко піде вгору, не можна розраховувати, що північ автоматично залишиться осторонь.

У березні цього року саме ірансько-ізраїльська ескалація вже призвела до відновлення боїв з «Хезболлою». Ми також писали про появу у «Хезболли» методів застосування FPV-дронів, добре знайомих по війні в Україні. У нинішній ситуації будь-яке нове розширення іранського конфлікту знову ставить питання: наскільки швидко північний фронт здатний ожити.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цю історію саме як одну систему, а не як набір розрізнених тривожних новин. Саудівський нафтопровід, іракська пускова площадка, хусити на острові Перим і напруженість у Лівані знаходяться далеко один від одного на карті, але політично вони пов’язані одним конфліктом.

Чому держави Затоки одночасно готуються і намагаються домовлятися

При всій військовій активності дипломатичний канал ще працює.

На понеділок в Омані запланована зустріч Ірану і держав Затоки по ситуації навколо Ормузької протоки. Однак високопоставлений іранський чиновник вже попередив Reuters, що підписання повноцінної угоди на цій зустрічі не очікується. Розбіжності залишаються серйозними, включаючи питання того, хто і на яких умовах буде контролювати прохід суден через протоку.

Виходить дивна, але для регіону цілком звична конструкція. Ті ж самі держави одночасно посилюють ППО, шукають винних в атаках, перекидають військових і ведуть телефонні переговори, намагаючись не допустити наступного удару.

Оман в цій схемі залишається одним з головних посередників. Катар і Саудівська Аравія також зацікавлені в тому, щоб повернути США і Іран хоча б до обмеженого формату домовленостей. Проблема в тому, що кожне нове попадання по нафтопроводу або танкеру зменшує простір для такої дипломатії.

Де тут Україна

На перший погляд — далеко. На практиці вже немає.

Розширення війни на Близькому Сході означає додатковий витрат американських перехоплювачів, авіаційних ресурсів, розвідки і засобів ППО. Для України це не абстрактна проблема: Київ залежить від тих же виробничих ланцюжків західного оборонного комплексу, які одночасно повинні поповнювати американські склади і забезпечувати захист баз США на Близькому Сході.

НАновини нещодавно детально показували це на прикладі Patriot: за одну велику хвилю атаки витрата сучасних перехоплювачів здатна порівнюватися з місяцями їх виробництва. Тому чергова регіональна війна майже неминуче впливає і на дискусію про допомогу Україні, навіть якщо українських військових безпосередньо в цій історії немає.

Є і другий міст — Росія і Іран. Москва продовжує військово-технічне співробітництво з Тегераном, а досвід війни в Україні давно став джерелом технологій і тактики, які потім з’являються на інших фронтах. НАновини окремо розбирали російсько-іранську військову зв’язку і те, як війна в Україні фактично стала одним з полігонів для технологій, важливих вже для Ізраїлю.

Що буде далі

Найспокійніший варіант — Багдад дійсно перекриє можливість запусків з іракської території, Саудівська Аравія відновить East–West, а переговори в Омані хоча б зафіксують правила руху через Ормуз. Це не мир, але з’являється запобіжник.

Набагато гірше, якщо удар по Саудівській Аравії виявиться не одиничною операцією, а початком серії. Тоді Ер-Ріяду доведеться вирішувати, скільки ще атак можна переждати без відповіді, а Багдаду — чи здатний він взагалі контролювати збройні формування на власній території.

Найнебезпечніший сценарій починається тоді, коли ці лінії збігаються в часі: нова велика атака Ірану або США, відповідь через іракські угруповання, тиск хуситів на Баб-ель-Мандеб і відновлення повноцінного фронту в Лівані. Саме в такій ситуації вираз «кілька фронтів одночасно» перестає бути прогнозом.

Для Ізраїлю головне питання зараз навіть не в тому, чи почнеться ще один раунд. Окремі раунди вже йдуть.

Питання інше: чи залишаться Ірак, Ємен, Ліван, Ормуз і Червоне море окремими епізодами — або в якийсь момент вони зійдуться в одну війну.

І схоже, саме до цього варіанту уряди регіону сьогодні і готуються.

Автор: Лев Варшавський

У спеціальному інтерв’ю подкасту Maariv від 12 вересня 2026 голова ради директорів Israel Aerospace Industries Боаз Леві сформулював фразу, яку в Ізраїлі варто почути повністю, а не лише в контексті оборонної промисловості:

«Подивіться на Україну, подивіться на Ізраїль. Наступні війни відбуваються в містах».

Леві говорить не про схожість двох воєн. Вони різні за масштабом, географією, противниками та військовими завданнями. Йдеться у нього про інше: звична межа між фронтом і тилом зникає. Ракета, далекобійний безпілотник або невеликий ударний дрон можуть перенести війну туди, де ще хвилину тому їхав міський автобус, працювала лікарня, сідав цивільний літак або люди сиділи вдома.

І майже одразу після цього голова однієї з головних оборонних компаній Ізраїлю визнає річ куди менш комфортну: з повноцінною відповіддю на загрозу безпілотників Ізраїль почав працювати пізніше, ніж було необхідно.

Хто такий Боаз Леві і чому це визнання має вагу

Важливо одразу виправити плутанину, яка вже з’явилася навколо його інтерв’ю. Боаз Леві очолює раду директорів Israel Aerospace Industries — IAI, התעשייה האווירית, а не Rafael. У травні 2026 року він перейшов у крісло голови після шести років на посаді президента та генерального директора IAI. До цього його кар’єра десятиліттями була пов’язана з ізраїльською протиракетною обороною, включаючи програму «Хец».

Тобто слова про недостатню готовність Ізраїлю до нової безпілотної війни говорить людина, яка сама брала участь у створенні однієї з найтехнологічніших оборонних систем країни.

Леві не стверджує, що Ізраїль «не вміє боротися з дронами». Навпаки, ізраїльські компанії давно виробляють радари, комплекси РЕБ, безпілотники та засоби перехоплення. Його претензія тонша і, мабуть, серйозніша: загрозу треба було раніше перетворити на національний пріоритет, забезпечити бюджетом і зібрати розрізнені технології в єдиний контур.

За його словами, боротьба починається з виявлення. Маленький апарат треба спочатку побачити, правильно класифікувати, не переплутати з птахом або цивільним об’єктом, після чого вибрати засіб ураження. А засіб не може бути одне на всі випадки: десь підійде ракета, десь дрон-перехоплювач, десь електронне подавлення, десь лазер.

І якщо одночасно прилітає не один апарат, а десятки?

Ось тут проста арифметика закінчується.

Україна показала, наскільки швидко безпілотник змінює саму війну

Посилання Леві саме на Україну тут не випадкове. Російсько-українська війна перетворилася на величезну, майже безперервну технологічну гонку. Нова модель або частота управління може дати перевагу на кілька тижнів; потім з’являється РЕБ, нова антена, інший канал передачі даних, оптоволокно, автономне наведення — і цикл починається знову.

У травні Reuters описував роботу українських безпілотних підрозділів, які вражають цілі на десятки і сотні кілометрів за лінією фронту. До вересня мова вже йде не тільки про повітряні апарати: українські з’єднання масово випробовують наземні роботи для доставки вантажів, евакуації поранених і ударних завдань, намагаючись зменшити кількість людей там, куди раніше обов’язково відправляли солдата.

Це дивовижно близько до того, про що тепер говорить Леві. Він теж бачить наступний етап в автономних платформах і роботах, яким необхідно передавати все більше небезпечних завдань.

В Україні такий перехід виник не від хорошого життя і не з любові до футуризму. Це щоденна необхідність на фронті, де над дорогою може годинами висіти FPV-дрон, а кілька кілометрів відкритого простору перетворюються на ділянку, яку машина вже не здатна проїхати звичним способом.

НАновини вже розбирали, як цей досвід дійшов безпосередньо до ЦАХАЛу: на півночі Ізраїлю почали використовувати навіть вкрай прості фізичні засоби захисту від FPV — рішення, які спочатку отримали масове поширення саме на українському фронті. Український досвід проти FPV-дронів дійшов до ЦАХАЛу

Ще один приклад — дрони на оптоволокні. Вони не залежать від звичайного радіоканалу управління так, як класичний FPV, тому звичне радіоелектронне подавлення проти них працює значно гірше. Навесні 2026 року ізраїльське Міноборони вже шукало спеціальні рішення для такої загрози, добре знайомої Україні. Чому дрони на оптоволокні з війни в Україні змінюють оборонні пріоритети Ізраїлю

Виходить неприємна картина. Не обов’язково мати літак вартістю десятки мільйонів доларів, щоб створити дуже дорогу проблему противнику. Іноді вистачає маленького апарата, правильно обраного маршруту і оператора, який встигає швидше адаптуватися.

Ізраїль отримав своє жорстке попередження ще під Біньяміною

13 жовтня 2024 року безпілотник «Хезболли» потрапив у базу бригади «Голані» біля Біньяміни. Загинули чотири військовослужбовці, ще вісім отримали важкі поранення. ЦАХАЛ після удару оголосив про розслідування того, що сталося.

Саме після серії подібних епізодів тема протидії БПЛА різко піднялася в ізраїльській системі пріоритетів.

Вже 15 жовтня 2024 року Міноборони провело прискорені випробування технологій перехоплення. У лютому 2025-го відбулася наступна велика серія: близько двадцяти рішень від дев’яти компаній і стартапів. Там були дрони-перехоплювачі, автоматичні гармати, радари та інші засоби. IAI представила власну просторову C-UAS-систему з сенсорами, далекобійним електричним перехоплювачем, короткодистанційним дроном і 30-мм гарматою.

У червні 2026 року Леві вже говорив відкрито, що питання ударних БПЛА «Хезболли» знаходиться на самому верху порядку денного MAFAT — Управління досліджень і розробок Міноборони. Тоді він очікував нові рішення протягом тижнів, а не місяців.

Ось чому нинішнє визнання цікаве. Воно не означає, що Ізраїль раптово виявив існування безпілотників. Воно означає, що всередині самої системи визнають: момент, коли треба було масово і системно готуватися до цієї війни, був упущений.

Від ракет за мільйони до багатошарової захисту

Одна з головних проблем дронової війни — економіка.

Немає сенсу відповідати на кожен дешевий БПЛА дорогою ракетою, якщо противник здатний запустити їх десятками або сотнями. ППО може технічно перемогти і одночасно економічно програти.

Тому Ізраїль зараз збирає кілька рівнів захисту.

IAI у жовтні 2025 року представила нове покоління C-UAS, розраховане вже не тільки на окремі апарати, але й на рої. Система об’єднує виявлення, ідентифікацію, радіоелектронний вплив і фізичне перехоплення.

У липні 2026-го компанія розкрила ще один елемент — HYPNOSIS. Це система навігаційної війни: вона повинна одночасно порушувати роботу супутникової навігації у великої кількості повітряних цілей, що використовують GNSS. Іншими словами, апарат можна не обов’язково знищувати ракетою. Іноді достатньо позбавити його здатності правильно розуміти, де він знаходиться і куди летить.

Але проти апаратів, що працюють автономно або по оптоволокну, однієї такої технології вже недостатньо.

Тому Леві і наполягає на комбінації.

Лазер тепер теж частина цієї схеми

28 грудня 2025 року Міністерство оборони та Rafael передали ЦАХАЛу першу оперативну систему потужного лазера «Ор Ейтан» — Iron Beam. Під час випробувань вона показала можливість перехоплювати ракети, мінометні боєприпаси та безпілотники. Система повинна працювати не замість «Залізного купола», «Пращі Давида» і «Хец», а поруч з ними.

30 червня 2026 року Міноборони повідомило про нову серію випробувань «Залізного купола». У сценарії вже спеціально включали БПЛА і спільну роботу з «Ор Ейтан» через загальний контур управління.

Ось тут картина починає складатися: радар виявляє ціль, алгоритм визначає її тип, система розуміє маршрут і ступінь небезпеки, а далі обирає, що дешевше і ефективніше застосувати — електронне подавлення, лазер, гармату, дрон або ракету.

На папері виглядає майже ідеально. На війні все набагато брудніше: погана погода, перешкоди, хибні цілі, рельєф, пошкоджений зв’язок, кілька напрямків атаки одночасно. Тому і Україна, і Ізраїль постійно стикаються з однією неприємною річчю — рішення, яке прекрасно працювало вчора, завтра противник вже намагається обійти.

Війна приходить не на фронт. Вона приходить за адресою

Тут слова Леві про Україну стають особливо зрозумілими ізраїльському читачеві.

У старій моделі можна було уявити війну десь на Голанських висотах або в Синаї, поки Тель-Авів продовжує відносно звичайне життя. Сьогодні балістична ракета з Ірану, БПЛА з Лівану або Ємену здатні перенести бойовий епізод безпосередньо в центр країни.

Україна живе в цій логіці вже кілька років. Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Львів та міста далеко від сухопутного фронту залишаються частиною війни через ракети та далекобійні БПЛА. На початку вересня Росія знову завдавала по Києву комбіновані удари ракетами і безпілотниками, вражаючи житлову та міську інфраструктуру.

Звідси у Леві з’являється наступний висновок: одного армійського командного пункту вже мало.

Під час удару одночасно діють ЦАХАЛ, поліція, МАДА, пожежники, муніципальні служби, лікарні, авіація, транспортні служби. Якщо кожен бачить тільки власний шматочок того, що відбувається, дорогоцінні хвилини йдуть на передачу інформації між системами.

Леві хоче загальної інформаційної картини.

Не однієї організації для всіх — це було б неможливо. Одних даних для всіх.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вважає цю частину інтерв’ю чи не важливішою за розмову про конкретні ракети. Технології тут вже перестають бути просто зброєю і стають інфраструктурою держави під час війни.

Я, Лев Варшавський, свідомо розділяю тут дві речі. Перша — прямий висновок Леві: фронт перестав бути лінією на карті. Друга — вже висновок з українського досвіду: перемагає не обов’язково той, у кого є найдорожча окрема система; величезне значення отримує той, хто швидше зв’язує розвідку, виробництво, операторів і нові тактичні рішення.

Супутники стають продовженням поля бою

Ще один великий блок у представленні Леві про майбутню війну — космос.

Ізраїль розвиває військову супутникову програму з 1980-х років, а тепер хоче різко збільшити частоту спостереження за всім регіоном. Після запуску розвідувального Ofek-19 у вересні 2025 року Міноборони повідомило показову цифру: тільки під час операції проти Ірану ізраїльська супутникова група отримала понад 12 тисяч зображень іранської території.

У липні того ж року був запущений Dror-1, національний супутник зв’язку Ізраїлю, пізніше вийшов на геостаціонарну орбіту висотою близько 36 тисяч кілометрів.

Але сама кількість супутників для Леві не є кінцевою метою. Головне — дані.

Супутник, радар, безпілотник і наземний сенсор виробляють величезні обсяги інформації. Людина фізично не здатна переглянути їх усі в потрібному темпі. Тому штучний інтелект у цій моделі не пише красиві звіти. Він шукає зміни: що з’явилося там, де вчора нічого не було; яка машина змінила маршрут; який об’єкт перемістили; що може стати ціллю через кілька хвилин.

IAI вже описувала подібну архітектуру під час війни: дані з космічних платформ оброблялися алгоритмами і передавалися далі споживачам, аж до пілотів. Леві говорить про перехід від окремих систем до пов’язаних рішень, де розвідка, аналіз і застосування зброї замикаються значно швидше.

І знову Україна: робот замість солдата

Тут виникає ще одна пряма паралель.

Україна вже масово експериментує з наземними роботизованими платформами. Reuters 11 вересня розповів про українські підрозділи, що використовують UGV — unmanned ground vehicles — для підвозу боєприпасів, ударних місій і роботи там, де звичайна машина або піхотинець стають занадто легкою ціллю для дронів. В окремих з’єднаннях ставиться дуже амбіційне завдання замінити роботами значну частину людей на найбільш небезпечних ділянках.

Леві розмірковує майже про те ж з ізраїльської сторони: солдата треба прибирати з тих завдань, які машина здатна виконати без людини безпосередньо під вогнем.

Це не означає «армію без людей». Рішення про війну все одно приймають люди.

Але вантаж, розвідувальний сенсор, боєприпаси, спостереження небезпечної дороги або проникнення в зону ураження вже не обов’язково вимагають посилати туди бійця першим.

А Ізраїлю потрібні власні далекобійні ракети?

Леві торкнувся і спору про створення окремих ракетних військ.

Для нього назва структури вторинна. Питання треба ставити інакше: чи потрібні Ізраїлю далекобійні ракети, які дозволяють швидко вражати певні цілі без обов’язкового залучення авіації?

Його відповідь — так.

Кому вони будуть підпорядковуватися — ВПС, сухопутним військам або окремому командуванню — вже питання організації. У новій моделі важливіше інше: сенсор виявив ціль, дані прийшли в загальну систему, після чого командування може обирати найбільш підходящий інструмент ураження.

Це знову той же принцип, що і з БПЛА. Не одна чудо-система вирішує все. Працює зв’язка.

І є ще одна проблема — гроші

Через все інтерв’ю Леві кілька разів повертається до бюджетів. Це теж не можна відривати від того, що відбувається зараз навколо IAI.

3 вересня він заявив, що заборгованість Міністерства оборони перед Israel Aerospace Industries наблизилася до 6 млрд шекелів. За його словами, для однієї компанії це величезна сума, особливо в період, коли виробництво необхідно підтримувати на військовому темпі.

Виходить дивна ситуація.

Держава вимагає швидше виробляти перехоплювачі, космічні системи, радари, безпілотні рішення і нові засоби захисту. Одночасно промисловість повинна фінансувати зростання виробництва, розширювати потужності, закуповувати компоненти і вести нові розробки.

Тому слова Леві «якщо не інвестувати сьогодні, завтра відповіді не буде» — не красива фраза про технології. Це суперечка про те, скільки Ізраїль готовий заплатити зараз, щоб наступна несподіванка не виявилася знову занадто несподіваною.

Україна для Ізраїлю — вже не далека війна

Найцікавіше в інтерв’ю Леві навіть не визнання запізнення з дронами.

Цікавіше те, що керівник IAI ставить Україну та Ізраїль в один ряд, коли пояснює архітектуру майбутньої війни.

Не політично. Не історично. Військово-технологічно.

Україна показує, наскільки швидко дешевий безпілотник здатний змінити фронт, логістику, бронетехніку і навіть звичну відстань між передовою і тилом. Ізраїль показує іншу сторону тієї ж проблеми — як ракетна і безпілотна загроза змушує маленьку густонаселену країну зв’язувати ППО, космос, розвідку, громадську інфраструктуру і високотехнологічну промисловість.

І тут обмін досвідом може йти в обидва боки.

Україна накопичила величезний досвід масового виробництва, щоденної модифікації БПЛА, FPV, морських і наземних безпілотних систем. Ізраїль має сильну школу радарів, ПРО, супутників, електроніки і системного об’єднання різних засобів в єдиний контур.

До речі, ще 24 серпня НАновини показували, наскільки далеко Україна вже пішла від образу країни, яка тільки отримує західну зброю: на параді в Києві були представлені наземні роботи і морські безпілотні платформи власного виробництва. Як Україна провела парад безпілотних систем

Тому фраза Леві «подивіться на Україну» для Ізраїлю звучить сьогодні зовсім інакше, ніж кілька років тому.

Дивитися варто не тільки на те, чим Росія атакує українські міста.

Варто дивитися, як Україна змінює технології під тиском війни — і які помилки Ізраїлю ще можна встигнути не повторити.

«Древньоєврейська мова» – це підручник, що об’єднує риси довідника з граматики та синтаксису давньоєврейської мови Танаха з практичними завданнями. Крім викладу теоретичного матеріалу книга містить вправи на засвоєння граматичного матеріалу, давньоєврейсько-український глосарій для зручного пошуку слів, а також відомості з історії мови та список іншомовних запозичень. До того ж розглянуто один з найскладніших аспектів читання біблійного давньоєврейського тексту – система акцентних знаків. Підручник зацікавить як студентів, що вивчають давньоєврейську мову, так і викладачів”, – так описує презентація підручника.

Підручник вийшов з друку на початку квітня 2026, а 31 березня 2026 відбулася його презентація.

Підручник вже доступний на сайті https://siyach.com.ua/product/davnoyevrejska-mova-pidruchnyk/

Це особливо помітно зараз, коли в багатьох суспільствах розмова про євреїв все частіше спрощується до політичних кліше, агресії або поверхневих штампів. На цьому тлі вихід повноцінного підручника давньоєврейської мови на українській мові виглядає не формальністю, а культурним жестом зовсім іншого рівня.

Що це за книга і чому вона заслуговує на увагу

«Давньоєврейська мова» — це підручник, який поєднує властивості довідника з граматики та синтаксису давньоєврейської мови Танаха з практичними завданнями. У книзі є теоретичний матеріал, вправи для закріплення граматики, давньоєврейсько-український глосарій для зручного пошуку слів, відомості з історії мови, список іншомовних запозичень, а також розбір однієї з найскладніших тем — системи акцентних знаків біблійного тексту.

Тобто перед нами не оглядова брошура і не символічний проект для галочки. Це робочий інструмент для студентів, викладачів і всіх, хто хоче читати текст не через переказ, а ближче до його вихідної мовної форми.

Для ізраїльського читача тут важливий сам підхід. Коли йдеться про Танах, питання мови — це не дрібниця і не технічна деталь. Дуже багато в єврейській текстовій традиції тримається на корені слова, на внутрішньому зв’язку понять, на відтінку форми, на тому, що неможливо повноцінно перенести в іншу мову без втрат. Тому будь-який серйозний курс з давньоєврейської — це завжди розмова не лише про граматику, але й про доступ до самого джерела.

Дмитро Цолін

Автор підручника — Дмитро Цолін – https://www.facebook.com/dmytro.tsolin/, доктор філологічних наук, дослідник у галузі семітської філології, бібліїстики, давньоєврейської та арамейської мов.

Його академічна біографія показує, що йдеться про спеціаліста з серйозною міжнародною та університетською підготовкою: у 1995 році він закінчив філологічний факультет Херсонського державного педагогічного університету, у 2002 році отримав ступінь MA in Religion в Andrews University у США, у 2009 році захистив кандидатську дисертацію на Східному факультеті Санкт-Петербурзького державного університету, у 2012–2013 роках проходив post-doctoral fellowship в Єврейському університеті в Єрусалимі, а у 2016 році захистив докторську дисертацію в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Не менш важливий і його викладацький досвід. У 2005–2007 роках Дмитро Цолін викладав на кафедрі юдаїки Міжнародного Соломонового університету в Києві, потім у 2007–2017 роках працював у Національному університеті «Острозька академія», а у 2013–2017 роках був запрошеним лектором магістерської програми з юдаїки в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Такий шлях особливо значущий для ізраїльського читача: перед нами не просто філолог загального профілю, а людина, яка багато років професійно працює саме в полі єврейського тексту, мови і традиції його вивчення.

Коло його інтересів теж говорить саме за себе. Серед них — семітська філологія, арамейська мова, бібліїстика, таргуми, тобто арамейські переклади Біблії I–VII століть, дискурсна лінгвістика і теорія перекладу. Іншими словами, автор займається не лише граматикою як набором правил, але й тим, як давній текст живе в перекладі, інтерпретації та історичному контексті.

Окремої уваги заслуговують і його мовні компетенції. Дмитро Цолін вільно володіє сучасним івритом, професійно працює з давньоєврейським і західними діалектами арамейського, читає класичний сирійський і давньогрецький койне. Для книги про мову Танаха це принципово важливо, тому що такий підручник вимагає автора, який розуміє не лише форму слова, але й весь культурний, історичний і текстологічний шар навколо нього.

Саме тому підручник «Давньоєврейська мова» виглядає не випадковим проектом, а результатом багаторічної академічної і викладацької роботи спеціаліста, глибоко зануреного в єврейську мовну і текстову традицію.

Чому це важливо для євреїв в Ізраїлі

Ізраїль живе в унікальній реальності, де іврит — це одночасно державна мова, повсякденна мова, мова армії, медіа, сім’ї, спору, молитви і культурної пам’яті. Але саме тому в Ізраїлі особливо добре розуміють різницю між сучасним івритом і давньоєврейською мовою Танаха.

Коли в іншій країні з’являється серйозний підручник саме давньоєврейської мови і саме на національній мові цієї країни, це означає, що єврейська текстова традиція сприймається там як щось гідне самостійного вивчення, а не як вторинний матеріал для цитат, переказів і ідеологічних інтерпретацій.

На тлі зростання антисемітизму в світі це має додатковий сенс. Там, де одні зводять розмову про євреїв до ненависті, конспірології або політичного роздратування, інші вкладають сили у вивчення мови Танаха, у читання першоджерела, у спробу зрозуміти єврейську цивілізацію через її власний текстовий фундамент. НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вважає, що саме такі знаки сьогодні особливо важливі: вони показують, що повага до єврейської спадщини може виражатися не в деклараціях, а в серйозній роботі з мовою і культурою.

Чому принципово, що книга вийшла саме на українській

Тут є окремий і дуже сильний смисловий шар. Англійські, німецькі або французькі академічні роботи з біблійного івриту давно існують і нікого не дивують. Але коли подібний підручник виходить саме українською, це означає, що давньоєврейська мова входить в інтелектуальний простір України не через чужу посередницьку мову, а напряму через власну національну культурну рамку.

Це важливий знак зрілості.

По суті, йдеться про визнання того, що мова Танаха — частина світової культурної основи, яку варто вивчати на сучасному українському академічному рівні. Для єврейської аудиторії Ізраїлю це звучить зрозуміло і шанобливо: не як спроба привласнення, а як визнання цінності джерела.

В яких країнах таке теж можливо — і що це говорить про Україну

Подібний підручник міг би органічно з’явитися в країнах з сильною традицією гебраїстики, юдаїки і текстологічних досліджень. Наприклад, у Німеччині, Польщі, Франції, Великобританії, США. Там існують університетські школи, дослідницькі центри і стійка академічна культура вивчення давньоєврейської мови і єврейських джерел.

Але український випадок виділяється з іншої причини.

Таке видання з’являється не в спокійній і благополучній реальності, а в країні, яка живе під тиском війни, виснаження і постійної нестабільності. І все одно саме там випускають фундаментальний підручник з мови Танаха на українській мові. Це вже не просто наукова новина. Це показник того, що навіть у важкий час залишається місце для серйозної гуманітарної роботи, для поваги до тексту і для інтелектуального інтересу до єврейської традиції.

Для євреїв в Ізраїлі в цьому є зрозумілий і важливий сигнал. Мова Танаха продовжує викликати інтерес не лише як частина минулого, але і як частина живого цивілізаційного ядра, до якого звертаються знову і знову. І коли такий інтерес отримує форму повноцінного підручника, це варто сприймати не як дрібний академічний епізод, а як маркер часу.

Тому що в епоху шуму, ідеології і зростаючої ворожості сама спроба спокійно, послідовно і професійно вивчати давньоєврейську мову вже говорить дуже багато.

Це не звичайний творчий вечір і не стандартна зустріч з артистом.

У програмі Філіппенко поєднує літературу, театр, особисті спогади та розмову про час — той самий час, який після 24 лютого 2022 року для багатьох людей розділився на «до» і «після».

Для ізраїльської аудиторії цей приїзд важливий не лише як культурна подія. Філіппенко — артист з великою радянською та російською біографією, але останні роки додали до його імені ще один контекст: публічна антивоєнна позиція, від’їзд з росії, підтримка України та продовження виступів вже за межами офіційної російської сцени.

Де і коли пройдуть виступи Олександра Філіппенка в Ізраїлі

Гастрольний графік охоплює чотири міста Ізраїлю. Усі виступи розпочнуться о 19:00.

Нетанія

7 жовтня 2026 року, середа
Гехаль а-Тарбут – Аудиторіум
вул. Разіель 4

Ашдод

9 жовтня 2026 року, п’ятниця
Матнас Дюна-Юд
вул. Керен Кайемет ле-Ісраель 90

Хайфа

11 жовтня 2026 року, неділя
Зал «Раппопорт»
пр. а-Насі 138

Тель-Авів

13 жовтня 2026 року, вівторок
Тель-Авівський музей – зал Реканаті
пр. Шауль а-Мелех 27

Квитки

Квитки  – доступні вже у продажу за посиланням

Для Нетанії, Ашдода, Хайфи та Тель-Авіва такі вечори зазвичай стають не просто частиною афіші, а точкою зустрічі різних аудиторій: людей, які пам’ятають Філіппенка за кіно та театром, репатріантів з України, української спільноти Ізраїлю, глядачів, для яких тема культури після війни перестала бути нейтральною.

Що таке «Де вихід? Де дорога?»

Програма «Де вихід? Де дорога?» побудована як моноспектакль і особиста розмова з глядачем. Олександр Філіппенко виходить на сцену не лише як виконавець текстів, але і як людина, яка проживає ці тексти разом із залом.

Вечір буде зібраний з прози, віршів, театральних спогадів та історій з життя. У програмі заявлені фрагменти з «Мертвих душ» Миколи Гоголя, твори Михайла Зощенка «Пароход» і «Якість продукції», «Заповідник» Сергія Довлатова, «Різдвяна зірка» Бориса Пастернака, а також вірші Семена Кірсанова, Юрія Левітанського та Жені Беркович.

Тут важлива сама інтонація. Філіппенко давно відомий як актор, який вміє працювати на межі гротеску, іронії та трагічної глибини. Його манера не зводиться до красивого читання тексту: він перетворює літературний матеріал на живу сцену, де за кожним словом стоїть досвід, пам’ять і внутрішня свобода.

Окреме місце в програмі займуть особисті історії артиста — про зйомки у двох версіях «Майстра і Маргарити», про роботу з Сергієм Юрським, Олексієм Германом, Сергієм Лозницею та іншими режисерами. Для глядачів це шанс почути не лише відомі тексти, але й закулісну історію епохи, розказану людиною, яка була її безпосереднім учасником.

Філіппенко: чому цей вечір звучить інакше

Олександр Філіппенко народився 2 вересня 1944 року в Москві. Він закінчив МФТІ, потім Театральне училище імені Щукіна, працював у Театрі на Таганці, Театрі імені Вахтангова, Театрі Моссовета. У його фільмографії — понад сто робіт, включаючи «Візит до Мінотавра», «Важко бути богом», «Майстер і Маргарита», «Наш бронепоїзд», «Кидок», «Кроки імператора» та інші картини.

При цьому український слід у його біографії теж помітний.

Філіппенко знімався у фільмах і телепроектах, пов’язаних з українським кіно та українськими студіями: «Бумбараш», «Народжена революцією», «Останній засіб королів», «Чорна стріла», «Міст через життя», «Яма», «Жінка для всіх», «Я сама».

Для багатьох глядачів він запам’ятався як один з найяскравіших виконавців ролей «темної сторони» в радянському та пострадянському кіно. Філіппенко грав персонажів з різкою, майже гротескною енергетикою: Кощія Безсмертного, Смерть, Коров’єва та Азазелло у версіях «Майстра і Маргарити». Пізніше широка аудиторія також пам’ятала його за роллю Андрія Забалуєва в серіалі «Бідна Настя».

Але сьогодні біографія Філіппенка читається вже не лише через список ролей.

Ще в березні 2014 року, після російської інтервенції в Україну та окупації Криму, він разом з рядом відомих російських діячів науки та культури висловив незгоду з політикою російської влади в Криму. Ця позиція була викладена у відкритому листі.

У 2018 році Філіппенко також підтримував українського режисера Олега Сенцова, який перебував у російському ув’язненні.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну артист відкрито виступив проти війни. У публікаціях українських та емігрантських медіа повідомлялося, що його від’їзд з росії був пов’язаний саме з політичною позицією. Театр Моссовета у 2022 році не продовжив з ним контракт, а концерти в росії почали скасовуватися.

У своєму інтерв’ю DW Олександр Філіппенко заявив, що для нього 24 лютого 2022, коли Росія напала на Україну, є одним з найганебніших днів у його житті. Він без роздумів поїхав з рідної країни і влаштувався з сім’єю в Литві.

Актор заявив, що соромиться за Росію і не хоче повертатися в країну, куди повернулися диктаторські часи, проти яких він виступав ще за СРСР.

Більше того, Олександр виступив з концертом у Вільнюсі, де всі кошти від продажу квитків були спрямовані на допомогу ЗСУ. Актор також критикує російську пропаганду та дезінформацію про війну.

Особливим символом стала його фотографія у вишиванці, опублікована в День української вишиванки. У підписі артист згадував Київ, студію Довженка, каштани, друзів, затишок і тепло. Для багатьох цей жест був важливий саме тому, що походив від людини, чиє професійне життя десятиліттями було пов’язане з російською сценою, але яка не стала ховатися за нею після початку війни.

Разом з сім’єю він проживає у Вільнюсі (Литва) і займається волонтерською діяльністю, беручи участь у зборі коштів на допомогу українцям.

Після переїзду в Європу артист не залишився осторонь і активно допомагає збирати кошти для постраждалих від війни українців.

Артист різко висловлюється про диктаторські режими і багаторазово заявляв, що не збирається повертатися в Росію.

У ряді публікацій також повідомлялося, що Філіппенко виступав з літературними концертами в Європі, а кошти від окремих заходів спрямовувалися на допомогу Україні та ЗСУ. Крім того, актор критикував російську пропаганду та дезінформацію про війну.

Для НАновини — Новини Ізраїлю – Nikk.Agency приїзд Олександра Філіппенка в Ізраїль виглядає не лише як пункт культурної афіші. Це подія знаходиться на перетині театру, пам’яті, війни та особистого вибору. В Ізраїлі, де живе велика українська спільнота і багато людей, пов’язаних з культурою колишнього СРСР, такий контекст зчитується особливо гостро.

Назва програми «Де вихід? Де дорога?» у цьому сенсі звучить майже біографічно. Це питання не лише літературне, але й людське. Де вихід для артиста, коли звична країна перетворюється на джерело війни? Де дорога, якщо стара сцена закривається, а мовчання стає формою згоди?

Філіппенко відповідає на це не лозунгом, а сценою. Літературою. Голосом. Пам’яттю.

Саме тому ізраїльські виступи в жовтні 2026 року можуть стати більше, ніж гастролями відомого актора. Для одних глядачів це буде зустріч з майстром театру та кіно. Для інших — вечір про ціну особистої позиції. Для третіх — можливість почути, як класична література раптом починає говорити про сьогоднішній день без прямих політичних декларацій.

«Де вихід? Де дорога?» — питання, яке кожен глядач, можливо, почує по-своєму. Але в історії Олександра Філіппенка він вже отримав конкретне продовження: не мовчати, не повертатися до зручної ролі і йти туди, де слово ще може звучати вільно.

Квитки вже доступні

Гастрольний графік охоплює чотири міста Ізраїлю. Усі виступи розпочнуться о 19:00.

Нетанія

7 жовтня 2026 року, середа
Гехаль а-Тарбут – Аудиторіум
вул. Разіель 4

Ашдод

9 жовтня 2026 року, п’ятниця
Матнас Дюна-Юд
вул. Керен Кайемет ле-Ісраель 90

Хайфа

11 жовтня 2026 року, неділя
Зал «Раппопорт»
пр. а-Насі 138

Тель-Авів

13 жовтня 2026 року, вівторок
Тель-Авівський музей – зал Реканаті
пр. Шауль а-Мелех 27

Квитки

Квитки  – доступні вже у продажу за посиланням

Сайт ізраїльської компанії може знаходитися на сервері за межами Ізраїлю і при цьому нормально працювати на івриті, англійській або кількох мовах одночасно. Для відвідувача важливі швидкість відкриття сторінок, стабільність, безпека та доступність сайту, а не країна реєстрації хостингової компанії.

Одним з таких міжнародних рішень є компанія «Хостинг „Україна“», що працює на домені Ukraine.com.ua.

Вона пропонує:

1. звичайний віртуальний хостинг,
2. посилені бізнес-тарифи,
3. VPS,
4. виділені сервери,
5. реєстрацію доменів,
6. корпоративну пошту та
7. хмарні сервіси.

Головна причина, з якої ми розглядаємо цей сервіс не як випадкову рекламну рекомендацію, полягає в особистому досвіді: сайт НАновости розміщений на тарифі «Бізнес 4G» компанії «Хостинг „Україна“».

НАновости — це багатомовний новинний проект на WordPress з великою кількістю публікацій, зображень, постійним оновленням бази даних і регулярним відвідуванням пошуковими роботами. Ми користуємося цим тарифом самі і тому рекомендуємо його ізраїльським власникам сайтів на основі реальної роботи, а не тільки описів на сторінці провайдера.

Що відомо про компанію «Хостинг „Україна“»

Історія сервісу почалася в 2004 році, коли хостингова інфраструктура була запущена для власних проектів і сайтів клієнтів. Публічний хостинг з’явився в 2006 році, а в 2008 році компанія перейшла на адресу Ukraine.com.ua і почала активно просувати послуги розміщення сайтів.

У 2010 році кількість серверів, що обслуговують хостинг, перевищила 100. У 2013 році компанія відкрила дата-центр на 28 серверних стійок розрахунковою потужністю 240 кВт, а в 2015 році отримала акредитацію ICANN. До 2020 року кількість серверів перевищила 1000. У 2021 році була запущена друга серверна потужністю 350 кВт.

Точну актуальну кількість клієнтів компанія на відкритій сторінці не публікує, тому наводити непідтверджену цифру було б неправильно. Але опублікована історія показує, що це не недавно створений невеликий проект, а інфраструктура, що розвивається понад двадцять років.

Компанія заявляє власну серверну інфраструктуру, підключення серверів на швидкості 10 Гбіт/с і загальну пропускну здатність мережі 280 Гбіт/с. Використовуються NVMe-диски, процесори AMD EPYC і AMD Ryzen, пам’ять з корекцією помилок ECC і підтримка IPv6.

Компанія називає свій сервіс першим в Україні повністю автоматизованим хостингом і реєстратором доменів. Замовлення послуг, активація хостингу, реєстрація доменів, платежі та значна частина технічних операцій виконуються автоматично. API, за заявою компанії, охоплює 99% функцій панелі управління.

Це хостинг для будь-яких сайтів

Назва компанії не обмежує ні географію клієнтів, ні мову розміщених сайтів.

На серверах можна розмістити:

• сайт ізраїльської компанії;
• проект на івриті;
• сайт англійською мовою;
• багатомовний портал;
• інтернет-магазин;
• новинний ресурс;
• сайт адвоката, ріелтора або приватної клініки;
• блог;
• освітню платформу;
• корпоративний портал;
• додаток на PHP, Python або Node.js;
• кілька сайтів веб-студії.

Інтерфейс сервісу і панелі управління доступний англійською, російською та українською мовами. Вміст сайту може бути будь-якою мовою.

Для івриту важливий напрямок тексту справа наліво — RTL. Це залежить не від хостингу, а від теми WordPress, шаблону і CSS. Сучасні системи управління використовують кодування UTF-8, тому іврит коректно працює на сервері так само, як англійська або будь-яка інша мова.

Чому ізраїльський сайт не обов’язково розміщувати в Ізраїлі

Фізичне розташування сервера впливає на мережеву затримку, але не є єдиним і навіть не завжди головним фактором швидкості сайту.

На завантаження WordPress значно впливають:

• якість теми;
• кількість і якість плагінів;
• розмір зображень;
• кешування;
• стан бази даних;
• сторонні рекламні скрипти;
• підключені шрифти;
• відео;
• загальна вага сторінки.

Добре оптимізований сайт на міжнародному сервері може відкриватися швидше погано налаштованого сайту, фізично розміщеного в Ізраїлі.

Для ізраїльської аудиторії також можна підключити Cloudflare. CDN зберігає статичні файли сайту в розподіленій мережі і віддає їх відвідувачу з найближчого доступного вузла. Це зменшує вплив відстані до основного сервера і одночасно допомагає фільтрувати частину шкідливого трафіку.

Компанія заявляє пряме підключення дата-центру до великих міжнародних операторів зв’язку і можливість переміщувати сайти між серверами без зупинки їх роботи. Технологія онлайн-міграції використовується з 2009 року.

Звичайний хостинг для невеликих сайтів

Для сайту-візитки, блогу, лендингу або невеликої компанії не обов’язково відразу купувати потужний бізнес-тариф.

Мінімальний пакет «Швидкий» надає:

• 10 ГБ на NVMe-диску;
• розміщення одного сайту;
• ліміт пам’яті 512 МБ;
• безкоштовний SSL;
• автоматичні резервні копії;
• пошту на своєму домені;
• захист від шкідливих ботів;
• антивірусну перевірку;
• п’ятиденний тест.

Ціна починається від €4 на місяць при тривалій оплаті. Помісячна ціна становить €7.

За офіційним курсом Банку Ізраїлю на 31 липня 2026 року один євро дорівнює 3,5 шекеля.

Тому €4 — це приблизно ₪14, а €7 — близько ₪25 без урахування комісії банку за валютну операцію.

Тариф «Кращий» надає 20 ГБ, дозволяє розмістити до п’яти сайтів і збільшує ліміт пам’яті до 1 ГБ. Вартість починається від €8 на місяць, а помісячна оплата становить €13 — орієнтовно від ₪28 до ₪46.

Тариф «Якісний» надає 30 ГБ і ліміт пам’яті до 1,5 ГБ. Він коштує від €12 на місяць або €18 при помісячній оплаті — приблизно від ₪42 до ₪63.

Ціни «від» діють при вибраному тривалому періоді оплати. Перед замовленням потрібно перевірити остаточну вартість і термін, за який списується платіж.

Що входить у звичайний хостинг

Навіть мінімальний пакет надає не тільки місце для файлів.

Серед заявлених можливостей:

• NVMe-диски;
• безкоштовний SSL-сертифікат;
• Apache і OpenLiteSpeed;
• MySQL 8.4 або 5.7;
• різні версії PHP;
• SSH;
• Python;
• Git і SVN;
• Memcache і OPcache;
• IPv6;
• резервне копіювання;
• антивірус;
• двухфакторна авторизація;
• захист від підбору паролів до CMS;
• пошта з POP3, IMAP і SMTP;
• перевірка пошти на віруси і спам;
• автоматична установка популярних CMS.

Деякі додаткові функції і хмарні сервіси можуть оплачуватися окремо. Тому перед замовленням конкретного тарифу потрібно перевірити позначки і примітки в актуальному описі.

WordPress, WooCommerce та інші системи

Через панель управління можна автоматично встановити WordPress, Joomla, OpenCart, Drupal, MODX, PrestaShop, Moodle та інші CMS.

Для звичайного сайту компанії або блогу достатньо мінімального тарифу. Для кількох проектів підходить пакет «Кращий». Невеликий магазин WooCommerce також можна почати з звичайного хостингу, якщо каталог поки невеликий і на сайті немає великої кількості важких розширень.

Більш потужне рішення знадобиться, коли:

• зростає відвідуваність;
• збільшується база даних;
• уповільнюється кошик WooCommerce;
• встановлено багато плагінів;
• сайт регулярно отримує різкі сплески трафіку;
• одночасно працює кілька активних проєктів;
• звичайний тариф починає впиратися в ліміти процесора або пам’яті.

Чому НАновости обрали тариф «Бізнес 4G»

НАновости працює на тарифі «Бізнес 4G». Це головний практичний аргумент нашої рекомендації.

Новинний проєкт відрізняється від звичайного сайту-візитки. На ньому постійно додаються матеріали та зображення, оновлюються плагіни, працює багатомовність, пошукова індексація, кешування, резервне копіювання та додаткові функції WordPress.

«Бізнес 4G» надає:

• 32 ГБ на NVMe-диску;
• 4 ГБ оперативної пам’яті;
• два процесорних ядра;
• PHP memory limit до 4 ГБ;
• можливість розміщувати кілька сайтів і субдоменів у межах ресурсів;
• MySQL 8.4 або 5.7;
• OpenLiteSpeed;
• PHP-FPM;
• Node.js;
• Python;
• Redis, Memcached і OPcache;
• SSH;
• Git і SVN;
• безкоштовний SSL;
• резервне копіювання;
• пошту на окремій поштовій інфраструктурі;
• антивірус;
• двофакторну авторизацію;
• захист від підбору паролів;
• п’ятиденний тестовий період.

Актуальна ціна тарифу становить €38,44 на місяць. За представницьким курсом Банку Ізраїлю це близько ₪135 на місяць, до можливої комісії ізраїльського банку.

Для нас важливий баланс. Тариф надає виділені ресурси, але не вимагає самостійно адмініструвати повноцінний VPS.

Чим бізнес-хостинг відрізняється від звичайного тарифу

На віртуальному хостингу сайти різних клієнтів використовують спільні серверні ресурси і працюють у встановлених лімітах.

На бізнес-хостингу процесорні ядра і пам’ять закріплюються за конкретним акаунтом. Їх не доводиться ділити з сусідніми сайтами. Крім того, відсутні обмеження на кількість процесорних хвилин, число файлів і розмір бази даних, хоча загальний обсяг диска і виділені ресурси тарифу зберігаються.

За принципом виділення ресурсів це схоже на VPS. Але у VPS є важлива складність: операційну систему, веб-сервер, безпеку і оновлення потрібно обслуговувати самостійно або наймати адміністратора.

На бізнес-хостингу управління залишається таким же простим, як на звичайному тарифі. Резервні копії зберігаються окремо, пошта не споживає ресурси хостинг-акаунта, а захист від DDoS і стандартні серверні налаштування надає провайдер.

Саме тому «Бізнес 4G» виявився зручним для НАновости: ми отримали 4 ГБ пам’яті і два ядра без необхідності перетворювати обслуговування сайту в самостійне адміністрування Linux-сервера.

Порівняння з аналогічним ізраїльським хостингом

Порівнювати «Бізнес 4G» з найдешевшим ізраїльським shared hosting неправильно. Найближчий клас послуг — керований VPS або спеціалізований потужний WordPress-хостинг з порівнянними процесором і пам’яттю.

Один з ізраїльських провайдерів пропонує повністю керований WordPress VPS з двома ядрами, 4 ГБ RAM і 100 ГБ SSD за $145 на місяць. За курсом Банку Ізраїлю на 31 липня 2026 року це приблизно ₪443 на місяць. У вартість входять управління, панель cPanel, LiteSpeed, захист і резервна інфраструктура.

У того ж провайдера звичайний керований VPS з двома ядрами, 4 ГБ RAM і 100 ГБ SSD коштує $53 на місяць — близько ₪162. Однак це вже серверна послуга, набір включених можливостей і характер управління якою потрібно перевіряти окремо.

Інший ізраїльський провайдер пропонує керований Linux-сервер з 4 ГБ RAM, чотирма ядрами і 50 ГБ SSD за ₪357 на місяць до ПДВ. У ціну входять управління сервером, підтримка і перенесення сайту. Після додавання ізраїльського ПДВ вартість стає ще вищою.

На цьому фоні «Бізнес 4G» за приблизно ₪135 на місяць виглядає значно доступніше. Це не означає, що всі пропозиції повністю ідентичні: у ізраїльських серверів може бути більше диска, більше ядер, локальна інфраструктура і підтримка на івриті.

Але для власника сайту важливий кінцевий результат. Якщо потрібні 4 ГБ RAM, два процесорних ядра, WordPress, SSL, резервні копії, пошта, захист і проста панель без самостійного адміністрування, ціна «Бізнес 4G» значно нижча багатьох порівнянних керованих рішень в Ізраїлі.

Скільки можна заощадити

«Бізнес 4G» коштує близько ₪135 на місяць, або приблизно ₪1620 на рік за поточним представницьким курсом.

Ізраїльський керований WordPress VPS з наведеного порівняння коштує близько ₪443 на місяць, тобто понад ₪5300 на рік до врахування можливих додаткових платежів.

Різниця перевищує ₪3600 на рік.

Навіть якщо порівнювати з дешевшим ізраїльським VPS приблизно за ₪162 на місяць, тариф «Бізнес 4G» залишається дешевшим, одночасно надаючи готове хостингове середовище без необхідності самостійно налаштовувати операційну систему і серверне програмне забезпечення.

Для невеликого сайту економія на звичайному тарифі може бути ще помітнішою. Мінімальний пакет «Хостингу „Україна“» починається приблизно з ₪14 на місяць, тоді як ізраїльський WordPress-хостинг часто коштує десятки шекелів щомісяця.

Безпека і захист від атак

Для сайтів, орієнтованих на Ізраїль, захист від атак має особливе значення. Це стосується бізнесу, громадських організацій, ЗМІ та інформаційних проєктів.

Компанія заявляє фільтрацію HTTP-флуду, блокування UDP-флуду на рівні маршрутизаторів і використання окремої серверної інфраструктури для обробки SYN-флуду. Також застосовуються:

• антивірусне сканування;
• виявлення шкідливих файлів;
• захист входу в адміністративні панелі;
• блокування шкідливих ботів;
• двофакторна авторизація;
• SSL;
• захист пошти;
• автоматичні резервні копії.

Жоден хостинг не може гарантувати абсолютну невразливість. Власник WordPress все одно повинен регулярно оновлювати ядро, тему і плагіни, видаляти невикористовувані розширення і застосовувати унікальні паролі.

Резервне копіювання за межами основного сервера

Компанія автоматично створює резервні копії сайтів і дозволяє формувати користувацькі копії через панель.

На офіційній сторінці зазначено, що раз на тиждень створюється копія хостингу, а поштові скриньки копіюються кожні дві години на сервери в Німеччині. Також компанія заявляє зберігання резервних копій у кількох країнах.

Це особливо важливо з урахуванням того, що основний дата-центр розташований у Києві і продовжує працювати під час російської агресії.

При цьому для критично важливого проєкту бажано дотримуватися універсального правила: зберігати ще одну незалежну копію поза основним хостингом. Її можна зберігати в хмарному сховищі, на окремому сервері або локальному носії.

Домени для ізраїльських сайтів

Компанія реєструє сотні міжнародних і національних доменних зон і має акредитацію ICANN.

Наприклад, домен .com коштує €19 на рік — приблизно ₪67 за актуальним курсом. На головній сторінці також опубліковані ціни для .com.ua, .in.ua, .shop, .store, .site та інших зон.

Домен і хостинг необов’язково купувати в одній компанії.

Ізраїльський домен .co.il можна зареєструвати у акредитованого місцевого реєстратора, а файли сайту розмістити на «Хостингу „Україна“». Для цього достатньо направити DNS-записи домену на сервер.

Відвідувач буде бачити звичайну адресу .co.il і не дізнається місцезнаходження хостингу з назви сайту.

Інтерфейс і управління

Панель дозволяє керувати:

• сайтами;
• файлами;
• доменами;
• базами даних;
• версіями PHP;
• SSL-сертифікатами;
• поштовими скриньками;
• резервними копіями;
• доступом по SSH;
• статистикою ресурсів;
• налаштуваннями безпеки;
• тимчасовим доступом розробників.

Функція делегування дозволяє надати програмісту або SEO-спеціалісту обмежений тимчасовий доступ, не передаючи основний пароль від акаунта.

Це зручно для ізраїльського власника бізнесу, який замовляє створення і просування сайту у стороннього спеціаліста.

Який тариф обрати

Для одного невеликого сайту компанії, портфоліо, лендингу або блогу зазвичай достатньо тарифу «Швидкий».

Коли потрібно розмістити до п’яти проєктів, розумніше розглянути тариф «Кращий».

Для веб-студії або більшого сайту існує тариф «Якісний».

Для активного інтернет-магазину, новинного ресурсу, кількох завантажених сайтів або проєкту, якому вже не вистачає звичайних лімітів, варто розглянути бізнес-хостинг.

Тариф «Бізнес 4G» особливо цікавий проєктам, яким потрібні:

• 4 ГБ RAM;
• два виділених ядра;
• велика база WordPress;
• WooCommerce;
• кілька сайтів;
• Redis;
• OpenLiteSpeed;
• PHP-FPM;
• підвищена стабільність при навантаженні;
• просте управління без окремого системного адміністратора.

Саме на цьому тарифі працює НАновини.

Коли краще обрати ізраїльського провайдера

Місцевий хостинг може бути кращим, коли:

• обов’язкова технічна підтримка на івриті;
• сервер повинен фізично знаходитися в Ізраїлі;
• договір вимагає зберігання даних у певній юрисдикції;
• потрібен ізраїльський податковий документ від постачальника;
• критична мінімальна мережева затримка;
• компанії потрібне повністю індивідуальне серверне супроводження на місці.

Але для звичайного сайту бізнесу, WordPress-проєкту, інтернет-магазину або інформаційного ресурсу ці умови потрібні далеко не завжди.

Чому ми рекомендуємо «Хостинг „Україна“»

Наша рекомендація заснована на особистому використанні.

НАновини працює на тарифі «Бізнес 4G». Для багатомовного новинного сайту він надає достатній запас пам’яті та процесорних ресурсів, при цьому нам не доводиться самостійно обслуговувати VPS.

Ми отримали:

• виділені ресурси;
• зрозумілу панель управління;
• WordPress;
• OpenLiteSpeed;
• резервні копії;
• SSL;
• пошту;
• захист;
• інструменти для розробників;
• можливість збільшувати ресурси по мірі зростання сайту.

При вартості близько ₪135 на місяць цей тариф значно дешевший багатьох порівнянних керованих рішень ізраїльських провайдерів.

Для невеликого проєкту можна почати з звичайного тарифу від €4 на місяць. Якщо сайт виросте, перехід на бізнес-хостинг виконується автоматично і, за заявою компанії, непомітно для відвідувачів.

Надійний хостинг для сайту в Ізраїлі без переплати

Ізраїльський сайт необов’язково розміщувати у ізраїльського провайдера. Набагато важливіше отримати достатні ресурси, стабільну роботу, резервні копії, SSL, захист і можливість відновити сайт після збою.

«Хостинг „Україна“» пропонує все це за ціною, яка для багатьох проєктів виявляється значно нижчою за місцеві тарифи.

Сервіс підходить для сайтів на івриті, англійській та інших мовах, підтримує WordPress і WooCommerce, надає звичайні та посилені бізнес-тарифи і дозволяє масштабувати проєкт без негайного переходу на самостійно адміністрований сервер.

Переглянути актуальні тарифи та зареєструватися можна за партнерським посиланням НАновини:

https://www.ukraine.com.ua/?page=916943

Це партнерське посилання. Якщо читач зареєструється і придбає послугу, редакція НАновини може отримати винагороду. Перехід за посиланням не збільшує вартість для клієнта. Ціни та валютний курс слід перевірити безпосередньо перед оплатою.

Автор — Олександр Хмельницький

11 вересня 2026 року Володимир Зеленський зустрівся в Торонто з канадським підприємцем і меценатом українського походження Джеймсом Темертеєм. Президент України подякував йому за багаторічну підтримку українців і окремо говорив про те, що сьогодні особливо важливо: щоденні російські повітряні удари, загрозу звичайному життю в Україні та необхідність зберігати Україну в центрі уваги світу.

“Зустрівся з підприємцем і меценатом Джеймсом Темертеєм. Дякую за відчутну підтримку українців і українок. Це дійсно має значення — наша громада тут, у Канаді, і канадці українського походження активно допомагають Україні.

Поговорили про ситуацію з повітряними ударами, які росіяни з кожним днем посилюють, прагнучи завдати максимального збитку звичайному життю людей. Обговорили також, що може допомогти впоратися з існуючими викликами.

Важливо, щоб Україна залишалася в центрі уваги світу, і я дякую кожному, хто цьому сприяє.” – написав Зеленський в офіційному акаунті 11 вересня 2026.

Якщо дивитися тільки на цю зустріч, Темертей може здатися ще одним впливовим представником численної української діаспори Канади. Але його історія набагато ширша. Це людина, яка десятиліттями вкладає гроші в українську освіту, дослідження Голодомору та історичну пам’ять, а паралельно стала одним з ключових учасників великого українсько-єврейського діалогу, пов’язаного в тому числі з Ізраїлем.

І для мене прізвище Темертея з’явилося не після фотографії з Зеленським. Я писав у НАновинах про перший в Ізраїлі пам’ятник жертвам Голодомору, встановлений в Єрусалимі. Серед організацій, завдяки яким проект відбувся, був Temerty Foundation, а одним з авторів монумента стала Людмила Темертей — сестра Джеймса, яка працювала разом зі скульптором Девідом Робінсоном.

НАновини детально розповідали про єрусалимський пам’ятник Голодомору тут.

Саме тому зустріч в Торонто стала приводом подивитися на фігуру Темертея цілком. Виявилося, що лінії Україна — Канада — єврейський світ — Ізраїль перетинаються в його біографії вже кілька десятиліть.

Народжений на Донбасі

Джеймс Темертей народився в 1941 році на Донбасі. Його сім’я пережила Голодомор, сталінські репресії та наступні потрясіння XX століття. Під час Другої світової війни сім’я покинула Україну, а в 1950 році опинилася в Канаді, де Джеймс виріс і згодом побудував свою ділову кар’єру.

Сімейна історія тут не фон для красивої біографії. Джеймс і його сестра Людмила виросли в сім’ї людей, для яких радянські репресії були власним досвідом. Їх дід Костянтин Темертей був розстріляний в 1938 році, інші родичі пройшли через арешти, депортації та ГУЛАГ, а прабабуся Одарка Терещенко зазнала репресій в 1933-му.

Це допомагає зрозуміти, чому Україна, Голодомор і збереження історичної пам’яті пізніше зайняли таке місце в філантропії Темертея. Його інтерес до цих тем з’явився не після повномасштабного російського вторгнення в 2022 році і не в результаті моди на підтримку України. За ним стояла сімейна пам’ять.

Від IBM до Northland Power

В Канаді Темертей отримав можливість побудувати зовсім інше життя. Після навчання він понад 15 років працював в IBM в Канаді та США, займаючись продажами, плануванням і управлінням.

Потім разом з дружиною Луїзою він зайнявся ComputerLand. Один магазин поступово перетворився приблизно в 30 точок. Темертей брав участь і в розвитку Softchoice, а в 1987 році створив Northland Power, згодом ставши великою міжнародною енергетичною компанією, в тому числі в секторі відновлюваної енергетики. Пізніше серед його проектів з’явилася і медично-технологічна компанія MOLLI Surgical, що працює з технологіями для хірургії раку грудей.

В 1997 році Джеймс і Луїза створили Temerty Foundation. Через нього сім’я фінансує медицину, освіту, культуру, українські програми та проекти історичної пам’яті.

Масштаб цієї філантропії добре показує одна цифра. В 2020 році сім’я Темертей і її фонд передали 250 млн канадських доларів University of Toronto. Медичний факультет університету після цього отримав назву Temerty Faculty of Medicine.

Однак для нашої історії важливіше інше: Україна з’явилася в благодійності Темертея задовго до 2022 року.

Україна була там задовго до великої війни

Темертей брав участь у створенні Kyiv Mohyla Business School і очолював її консультативну раду, підтримував Києво-Могилянську академію і розвиток там академічних програм. В 2008 році генерал-губернатор Канади, нагороджуючи його Орденом Канади, окремо відзначив внесок Темертея в зміцнення відносин між Канадою і Україною.

В 2014 році Temerty Foundation створив в Shevchenko Foundation Temerty Community Development Fund, передавши на нього C$5 млн. Кошти призначалися для підтримки українських культурних, громадських і освітніх проектів в Канаді.

Окремим напрямком стало дослідження Голодомору. За підтримки Temerty Foundation в 2013 році був створений Holodomor Research and Education Consortium — HREC, що працює при Canadian Institute of Ukrainian Studies Університету Альберти. Початковий внесок становив C$1,062 млн, а сам центр зайнявся архівами, дослідженнями, освітніми програмами і підготовкою фахівців з історії Голодомору.

Для Ізраїлю ця тема залишається особливо чутливою. Ізраїль досі не визнав Голодомор геноцидом українського народу на державному рівні, хоча сама пам’ять про цю трагедію поступово стає помітнішою і в ізраїльському публічному просторі.

Історію визнання Голодомору та ізраїльську дискусію навколо нього НАновини детально розбирали окремо.

І саме на цьому етапі в біографії Темертея з’являється лінія, яка спочатку здається несподіваною: українсько-єврейські відносини.

Як Темертей опинився в українсько-єврейському діалозі

Тут дійсно виникає питання: чому канадський підприємець українського походження, який заробив статок на технологіях і енергетиці, взагалі почав займатися відносинами українців і євреїв — причому не обмежився культурними заходами, а увійшов у важку історичну дискусію про погроми, Голокост, Голодомор, радянські репресії та національну пам’ять.

Спочатку важливо уточнити: Темертей прийшов сюди не як представник єврейської громади. У матеріалах Ukrainian Jewish Encounter і пов’язаних з нею інституцій він представлений як канадський підприємець українського походження, народжений на Донбасі; в одному з біографічних матеріалів UJE йдеться і про його православне походження. Його інтерес до єврейської історії виріс з української теми, а не з власної єврейської ідентичності.

І початкова ідея створити спеціальну організацію для українсько-єврейського діалогу, судячи з розповіді самої UJE, виникла не у Темертея в одиночку.

Директор з комунікацій Ukrainian Jewish Encounter Наталія Федущак розповідала історію створення організації досить докладно. Першими ініціаторами ідеї були Альті Родал, Берел Родал і Адріан Каратницький. Під час зустрічей і обговорень вони дійшли висновку, що окремих конференцій, контактів і розмов між українською та єврейською громадами недостатньо.

Діалог необхідно було, за їхнім виразом, інституціоналізувати — перетворити з серії разових заходів у постійну міжнародну структуру зі своєю програмою, істориками, експертами, дослідженнями і довгостроковими проектами.

Після цього Родали і Каратницький залучили до обговорення Джеймса Константина Темертея. Він вже був успішним підприємцем, великим українсько-канадським меценатом і людиною, яка багато років вкладала гроші в українську освіту, культуру і збереження історичної пам’яті.

І вже вчотирьох вони почали визначати, якою повинна бути нова організація і чим саме їй слід займатися. З цих обговорень в 2008 році з’явилася Ukrainian Jewish Encounter — UJE, «Українсько-єврейська зустріч».

Ця послідовність важлива. Темертей не був багатим канадцем, який одного разу самостійно вирішив створити організацію «про українців і євреїв». До нього прийшли люди, для яких історія, національна ідентичність, Україна і єврейсько-українські відносини вже були професійною сферою.

Хто запропонував Темертею цей проект

Альті Родал народилася в Чернівцях — місті, в історії якого українська, єврейська, румунська, німецька та інші культури десятиліттями існували поруч. Частину освіти вона отримала в Ізраїлі, а потім вивчала історію і літературу в Університеті Макгілла, Оксфорді і Єврейському університеті в Єрусалимі. Пізніше викладала в університетах Монреаля, Оттави і Оксфорда.

При цьому академічна робота була лише частиною її біографії. Більше двадцяти років Родал займала керівні і консультативні посади в уряді Канади, в тому числі працювала в Privy Council Office при федеральному кабінеті міністрів. Вона була директором історичних досліджень в канадській Комісії з розслідування діяльності нацистських військових злочинців, а її власні дослідження стосувалися єврейської історії, культури, ідентичності і міжгромадських відносин.

Тому для Альті Родал Голокост, відносини між українцями і євреями і невідповідні версії спільної історії були не громадським захопленням, а професійною областю.

Берел Родал прийшов з іншого боку — державної стратегії, безпеки і міжнародної політики. Близько двадцяти років він займав високі посади в уряді Канади, де працював з зовнішньою політикою, міжнародною торгівлею, національною єдністю, обороною, безпекою, економічною і соціальною політикою. Він входив і в канадську команду переговорників по угоді про вільну торгівлю з США, яке передувало NAFTA.

Пізніше Родал консультував бізнес, державні структури, аналітичні центри і неурядові організації. Він займався питаннями націоналізму, політичної ідентичності, державного управління і міжнародної безпеки — тобто добре уявляв, як історичні конфлікти переходять з університетських дискусій в сучасну політику.

Третім ініціатором став Адріан Каратницький — американський аналітик українського походження і багаторічний фахівець з України і пострадянського простору. З 1993 по 2003 рік він очолював Freedom House, займався програмами підтримки демократичних і правозахисних рухів в Україні, Білорусі, Росії, Сербії та інших країнах, а також брав участь в дослідженнях політичних реформ в посткомуністичному світі.

Пізніше Каратницький став старшим співробітником Atlantic Council і продовжив займатися Україною і її відносинами з Північною Америкою.

Вийшла досить незвичайна початкова команда: історик українсько-єврейських відносин, колишній високопоставлений канадський стратег, американський фахівець з України — і великий підприємець українського походження, здатний дати проекту фінансову стійкість, міжнародні зв’язки і власну вагу.

Чому Темертей погодився

Для самого Темертея пропозиція не була зовсім чужою темою. До середини 2000-х Україна вже займала велике місце в його благодійності. Він підтримував українську освіту і громадські проекти, Києво-Могилянську академію і українську діаспору Канади, а історія його власної сім’ї була безпосередньо пов’язана з Голодомором і радянськими репресіями.

Виходило, що Родали і Каратницький запропонували йому розширити вже існуючу роботу з українською пам’яттю на ту її частину, яку неможливо повноцінно розповідати без єврейської історії.

Темертей погодився — і не обмежився фінансуванням.

Тут важливо співставити два розповіді самої UJE. Наталія Федущак говорить про початкових ініціаторів — Альті Родал, Берела Родала і Адріана Каратницького, які потім залучили Темертея. Альті Родал, розповідаючи вже про наступний етап, називає чотирьох засновників — себе, Берела Родала, Каратницького і Темертея, які в 2007–2008 роках спільно формували місію організації.

Протиріччя тут немає. Перший розповідь пояснює, звідки виникла ідея, другий — хто створив з неї реальну організацію.

Саме тоді виник головне питання майбутньої UJE: що заважає українцям і євреям розуміти один одного?

Дві пам’яті про одну землю

Засновники дійшли висновку, що проблема не тільки в трагічних подіях минулого. Не менше значення мають зовсім різні розповіді про ці події, які існують всередині української та єврейської громад і передаються з покоління в покоління.

Альті Родал пояснювала, що протягом більше ніж чотирьох століть між українцями і євреями формувалися різні, а часом прямо суперечливі один одному історичні наративи. На них впливали імперії, війни, національні рухи, зміна політичних режимів і особливо масове насильство XX століття.

Для єврейської пам’яті центральними стали погроми, антисемітизм, Голокост і практично повне знищення величезного світу східноєвропейського єврейства.

Для української — Голодомор, сталінський терор, знищення частини національної інтелігенції, боротьба за державність, радянські репресії і власний досвід існування між кількома імперіями і тоталітарними системами.

Ці дві картини нерідко існували майже окремо одна від одної. Більше того, одні й ті ж історичні особистості, рухи або події українці і євреї могли сприймати діаметрально протилежно.

Сам Темертей пізніше згадував і ще одну деталь. У канадській пресі відносини між українською та єврейською громадами часом описувалися ледве не виключно через взаємну неприязнь і історичну «ненависть». Таке уявлення він вважав неприйнятним.

Але творці UJE не вирішили замінити дві конфліктуючі версії минулого третьою, зручною для всіх. Їх ідея була іншою: зібрати істориків різних поглядів і змусити їх розбирати спірні питання через документи, контекст і професійне дослідження.

Вже в 2008 році UJE зібрала дослідників і громадських діячів з Північної Америки і України, щоб визначити механізм такої роботи. Одним з результатів стали експертні круглі столи по ключових періодах спільної історії, а пізніше з цього виріс проект Shared Historical Narrative — «Спільний історичний наратив».

Його завдання полягало не в тому, щоб написати одну «правильну» українсько-єврейську історію. Йшлося про спробу побудувати засноване на фактах і одночасно здатне до емпатії опис кількох століть спільного життя — включаючи мирне співіснування, культурний обмін, взаємний вплив, але також кризи, конфлікти і насильство.

Темертей став не просто спонсором

Після запуску UJE роль Темертея вже неможливо звести до людини, яка оплатила роботу інших. Він став одним з чотирьох засновників і головою організації, а в документах UJE його називають founder and main sponsor — засновником і головним спонсором.

Адріан Каратницький і Альті Родал стали співдиректорами організації, Берел Родал увійшов в її керівництво і очолив консультативну раду. Темертей при цьому особисто брав участь в міжнародній роботі проекту.

І досить швидко тут з’явився Ізраїль.

В жовтні 2010 року Ukrainian Jewish Encounter провела в Єрусалимі велику конференцію Ukrainian Jewish Encounter: Cultural Interaction, Representation and Memory. Темертей відкривав її як голова UJE, Альті Родал і Адріан Каратницький брали участь як співдиректори, а серед запрошених були дослідники Єврейського університету в Єрусалимі, ізраїльські історики і фахівці з української та єврейської історії.

У програму входило і відвідування Яд Вашем з окремою розмовою про українців — Праведників народів світу.

Тобто проект, який Родали і Каратницький колись запропонували Темертею, досить швидко перетворився і в його власну багаторічну роботу.

В 2011 році Темертей виділив $1,2 млн Українському католицькому університету у Львові на три академічні напрями: українсько-єврейські відносини і міжрелігійний діалог, єврейські дослідження в контексті Центральної і Східної Європи і біблійні дослідження.

Пізніше він виділив ще $5 млн на сучасну бібліотеку Українського католицького університету, названу на честь митрополита Андрія Шептицького.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Шептицький як ще один міст

Тема митрополита Андрія Шептицького поступово зайняла окреме місце в українсько-єврейському діалозі. Глава Української греко-католицької церкви під час Голокосту допомагав рятувати євреїв, однак питання його визнання Праведником народів світу в Ізраїлі залишається невирішеним.

Саме Темертей пізніше запропонував звернути більше міжнародної уваги на дії Шептицького і, ширше, на історію українців, які рятували євреїв під час нацистської окупації.

В 2013 році заснована Єврейською конфедерацією України медаль митрополита Андрія Шептицького за внесок в українсько-єврейське взаєморозуміння вперше була вручена самому Джеймсу Темертею. На церемонії були присутні глава УГКЦ Святослав Шевчук, головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх, колишні президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, дипломати і представники єврейської громади.

Для Ізраїлю ця історія залишається незакінченою. Незважаючи на свідчення врятованих євреїв і багаторічні звернення громадських діячів, Яд Вашем досі не присвоїв Шептицькому звання Праведника народів світу.

НАновини детально розповідали про цю багаторічну боротьбу за визнання Шептицького.

Тепер стає зрозуміліше і вся траєкторія Темертея. Спочатку Альті Родал, Берел Родал і Адріан Каратницький запропонували великому українсько-канадському меценату перетворити українсько-єврейський діалог в постійну інституцію. Він погодився, став одним з засновників і головою UJE, а потім почав вкладатися вже в власні напрями цієї роботи — дослідження, університетські програми, конференції і історичну пам’ять.

Тобто правильніше говорити не про те, що Темертей несподівано «вирішив зайнятися єврейською темою». Його запросили в проект професіонали, для яких українсько-єврейська історія вже була головним предметом роботи. Темертей побачив, що ця історія безпосередньо пов’язана з Україною, якій він і без того допомагав десятиліттями, — і зробив українсько-єврейський діалог одним з помітних напрямів власної філантропії.

НАновини регулярно стикалися з результатами цієї роботи і раніше. Наприклад, в серпні 2026 року ми писали про фіналістів літературної премії UJE «Зустріч», де спільна українсько-єврейська історія розглядається не як додаток до національної історії, а як її невід’ємна частина.

Матеріал НАновин про премію «Зустріч» і п’ять фіналістів 2026 року.

Єрусалим тут не випадковість

Ізраїльська лінія тому не є пізнім доповненням до діяльності Темертея. Вона була присутня в UJE практично з перших років роботи: конференція в Єрусалимі, Єврейський університет, ізраїльські історики, Яд Вашем, дослідження українсько-єврейських відносин і суперечка навколо Шептицького.

А через роки цей зв’язок отримав вже матеріальне втілення поруч з Кнесетом.

Перший в Ізраїлі пам’ятник жертвам Голодомору з’явився в Wohl Rose Garden, між Кнесетом і Верховним судом. Офіційна церемонія відкриття відбулася 3 грудня 2025 року за участю представників України, Ізраїлю, дипломатичного корпусу і української громади.

НАновини розповідали про відкриття пам’ятника в Єрусалимі.

Проект був реалізований за підтримки Temerty Foundation, міста Єрусалиму, Посольства України, HREC і Світового конгресу українців. Авторами стали Девід Робінсон і Людмила Темертей — сестра Джеймса, яка ще в 1983 році створила перший пам’ятник жертвам Голодомору в Канаді, в Едмонтоні.

Так сімейна історія людей, які пережили Голодомор і сталінські репресії, через десятиліття виявилася матеріалізована в Єрусалимі. Причому пам’ятник з’явився не на периферії міста, а буквально поруч з ізраїльським парламентом.

Тому для Ізраїлю історія Джеймса Темертея — це вже не розповідь про далекого канадського мецената. Частина пам’яті його власної сім’ї стала частиною єрусалимського простору.

Після 2022 року допомога стала вже питанням виживання

Повномасштабне російське вторгнення змінило характер української допомоги Temerty Foundation. Якщо раніше значна частина проектів була пов’язана з освітою, культурою і історичною пам’яттю, після лютого 2022 року гроші все частіше йшли туди, де вони вимагалися негайно.

Через UNITED24 Джеймс Темертей перерахував $1 млн на генератори для українських лікарень, яким необхідно було продовжувати працювати під час російських ударів по енергетичній системі.

Це не залишилося символічною кампанією. В лютому 2026 року UNITED24 повідомляла, що 657 генераторів, закуплених в рамках Light Up Ukraine, продовжували використовуватися в українських медичних установах під час відключень електрики. Серед великих донорів програми платформа знову називала Джеймса Темертея.

Temerty Foundation також одним з перших великих міжнародних фондів підтримав Фундацію Олени Зеленської. Перший внесок — $500 тисяч — направили на генератори для лікарень, навчальних закладів і об’єктів критичної інфраструктури Харківської області, а також на допомогу більш ніж двом тисячам вимушених переселенців.

У вересні 2023 року фонд оголосив ще про $1 млн допомоги українським проектам.

Окремим напрямком стала Бородянка. Темертей виділив кошти на відновлення зруйнованого російським вторгненням дитячого творчо-спортивного центру, яким до війни користувалися діти не тільки самої Бородянки, але і сусідніх громад. Офіс президента України оцінює цей внесок в $1 млн.

Більше 200 українських студентів змогли продовжити навчання

Є і менш помітний напрямок допомоги. Після початку повномасштабної війни Temerty Foundation виділив C$3,2 млн на програму University of Toronto і Києво-Могилянської академії.

Вона дозволила прийняти в Торонто понад 200 українських студентів і до п’яти викладачів, чиє навчання та наукова робота були зірвані війною.

Для когось це означало один семестр у Канаді, проте завдання програми було набагато ширше: зберегти людей, дослідження та академічні зв’язки в ситуації, коли війна загрожує не лише будівлям університетів, але й цілому поколінню майбутніх українських фахівців.

Саме тут добре видно принцип, за яким Темертей будує свою допомогу. Поруч у нього існують генератор для лікарні, університетська програма, дослідження Голодомору, допомога переселенцям, бібліотека, історичний діалог і відновлення зруйнованого дитячого центру.

Контакти вже не обмежуються гуманітарною сферою

У серпні 2025 року Джеймс Темертей зустрівся з тодішнім керівником Головного управління розвідки України Кирилом Будановим. ГУР повідомляло, що обговорювалися можливі нові напрями підтримки військової розвідки та участь української діаспори в зміцненні обороноздатності України.

Сам Темертей тоді говорив про необхідність допомагати людям, які щодня ризикують життям, захищаючи країну. Подробиці можливих проектів публічно не розкривалися, тому приписувати йому якісь конкретні військові програми без підтвердження було б неправильно.

Однак сам факт такої зустрічі показує, наскільки далеко його контакти з українською державою відійшли від початкової культурної та освітньої благодійності.

20 серпня 2025 року Володимир Зеленський вручив Джеймсу Темертею державну нагороду «Національна легенда України».

Через рік вони зустрілися вже в Канаді — на зовсім іншому етапі війни.

Чому ця зустріч відбувається зараз

Нинішній канадський візит Зеленського проходить на тлі посилення російських повітряних атак. Україна намагається одночасно зміцнити ППО, захистити енергетику та підготуватися до чергової зими.

10 вересня Зеленський зустрівся з прем’єр-міністром Канади Марком Карні. Сторони підписали декларацію про 100-річне партнерство, документи в сфері оборони та енергетики, а Оттава оголосила нові програми підтримки України.

З них C$350 млн призначені для закупівлі перехоплювачів ППО через ініціативу JUMPSTART. Окремі кошти та гарантії передбачені для української енергетики, закупівлі газу, генераторів, відновлення, допомоги ветеранам та повернення викрадених росією українських дітей.

І вже наступного дня Зеленський розмовляв з Темертеєм саме про російські повітряні удари.

Приватний меценат, звісно, не здатний замінити державні системи ППО чи військові бюджети. Але біографія Темертея показує інше: він вміє перетворювати розмови про підтримку в конкретні речі — університетські програми, працюючі генератори, відновлені будівлі, наукові центри та інституції, які продовжують існувати десятиліттями.

Не просто канадський меценат поруч із Зеленським

Якщо дивитися лише на фотографію з Торонто, легко побачити чергову зустріч президента України з впливовим представником діаспори. Але історія Джеймса Темертея влаштована набагато складніше.

Він народився на Донбасі в сім’ї, яка пережила Голодомор і радянські репресії. У Канаді став одним з найбільш успішних підприємців країни, побудував великий енергетичний бізнес і вклав сотні мільйонів доларів у медицину та освіту. При цьому українська тема залишалася з ним задовго до великої війни.

Спочатку це були Києво-Могилянська академія, українські проекти Канади, дослідження Голодомору та освіта. Потім — Ukrainian Jewish Encounter, спроба розібратися з важкою спільною історією українців і євреїв, академічні програми, Ізраїль, Шептицький.

Після 2022 року до цього додалися генератори для лікарень, допомога переселенцям, відновлення Бородянки, підтримка українських студентів та контакти з державними структурами України.

А у Ізраїлю в цій історії є свій фізичний маркер.

Між Кнесетом і Верховним судом сьогодні стоїть пам’ятник жертвам Голодомору, створений у тому числі завдяки фонду сім’ї Темертей. Його співавтор — сестра Джеймса, а за самим пам’ятником стоїть сімейна історія людей, які пережили той голод і сталінський терор.

Тому зустріч Зеленського і Темертея 11 вересня — це не просто один з епізодів канадського візиту президента України.

Це зустріч з людиною, яка протягом десятиліть вкладається одночасно в Україну, збереження її історичної пам’яті та розмову з єврейським світом.

І частина побудованого ним мосту вже знаходиться в Ізраїлі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

На Nikk.Agency ми пропонуємо актуальні новини Ізраїлю в Telegram, щоб ви завжди були в курсі важливих подій. Наша платформа забезпечує швидкий доступ до новин, аналітики та думок експертів про те, що відбувається в Ізраїлі.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу, щоб отримувати свіжі новини та коментарі безпосередньо на вашому пристрої. Nikk.Agency допомагає тримати руку на пульсі подій в Ізраїлі та світі.

«… ООН — це велика проблема. Її створили для того, щоб підтримувати мир у світі й вдаватися до миротворчості, коли це необхідно. На жаль, вони не створили збройних сил, які б підтримували всі нації. До того ж, там є росія, і я розумію, що всі члени хочуть внести зміни до статуту та виключити її. Зрештою ми хочемо, щоб вони (РФ — ред.) взагалі зникли з карти ООН, бо вони подають світові поганий приклад…

У нашій постійній рубриці «Євреї з України» — Філіп Котлер (Philip Kotler), за походженням — український єврей, чиє родинне коріння походить із української землі, звідки його батьки були змушені емігрувати до США на початку ХХ століття.

Хто такий Філіп Котлер

Євреї з України: Філіп Котлер — батько світового маркетингу з корінням у Ніжині та Чернівцях #євреїзукраїни НАновости новини Ізраїлю 1 липня 2025

Філіп Котлер — американський економіст і професор Північно-Західного університету (Kellogg School of Management), якого називають «батьком сучасного маркетингу». Він розробив концепції маркетинг-міксу (4P), соціального маркетингу, демаркетингу, а також напрям Marketing 3.0, де ключовими є цінності й гуманізм.

Поєднавши маркетинг із психологією та економікою, він заклав наукові основи сучасної маркетингової практики.

Одна з його найвідоміших праць — книга «Marketing Management» — використовується в університетах усього світу як ключовий підручник з маркетингу. Його теорії допомагають компаніям будувати клієнтоорієнтовані стратегії та досягати конкурентних переваг на глобальних ринках.

Він написав понад 80 книг, а його флагманська робота Marketing Management використовується у понад 60 країнах і перекладена десятками мов, зокрема українською та івритом. Протягом кар’єри отримав 22 почесні докторські ступені, зокрема й українські.

Сім’я та єврейське коріння

Котлер народився 1931 року в Чикаго у родині єврейських емігрантів з України. Його батько, Моріс Котлер (справжнє прізвище — Котляревський), народився в Ніжині у 1905 році, а мати, Бетті Бубар, — у Бердичеві або Чернівцях у 1910 році. Вони емігрували до США в 1917 році.

«Я виріс у середовищі, де кожен знав: потрібно бути не тільки успішним, а й корисним» — Філіп Котлер

Ніжин: єврейський біль і сила

Ніжин — одне з найдавніших єврейських осередків України. На початку ХХ століття євреї становили близько 30% населення. У місті діяли ремісничі школи, лікарі, 10 синагог. Погроми 1905 і 1919 років стали однією з причин еміграції євреїв.

Чернівці: столиця єврейської інтелігенції

Чернівці були культурною столицею Буковини. Тут жили сіоністи, поети, науковці. Перед Першою світовою війною євреї становили до 40% населення. Серед знаменитих єврейських діячів — Пауль Целан, Йозеф Шмідт, Еліезер Штейнбарг. У цій унікальній атмосфері росла мати Котлера.

Шлях до успіху

Філіп здобув освіту в Чиказькому університеті та MIT. Він першим у світі застосував економіко-математичний підхід до маркетингу. Його ідеї стали фундаментом стратегічного менеджменту та гуманістичного бізнесу.

Філіп Котлер: Я був дуже розчарований нейтралітетом Індії та Китаю щодо України

Філіп Котлер у 2022 році:

«Мене дуже цікавить миролюбство й маркетинг миру. Треба визначити зони та осередки війни, бо є Сирія й інші місця. Власне, проблема полягає в тому, що ООН — це велика проблема. Її створили, щоб підтримувати мир у світі й вдаватися до миротворчих дій, коли це потрібно. Але вони не створили збройних сил для захисту всіх націй. Ба більше, там є росія, і я розумію бажання всіх членів змінити статут і виключити її. Зрештою ми хочемо, щоб вона взагалі не з’являлась на карті ООН, бо дає світові поганий приклад. Також треба виставити рахунок за руйнування, бо своїми діями вона шкодить світові. Так, у росії є люди, які не хочуть війни, але всі вони відповідальні.

Коли почалась війна проти вашої країни, я сподівався, що всі великі держави — Індія й Китай — підтримають Україну. І був дуже розчарований, коли цього не сталось — вони захотіли залишитись нейтральними. Але й Сполучені Штати, й інші союзники мають вести переговори, в чому вони зробили недостатньо. Вони мають публічно звертатися до цих країн із тим, що зараз чинить росія».

Котлер і Україна

• 2006 — почесний доктор Києво-Могилянської академії
• 2009 — візити до Києва й Одеси з лекціями
• 2022 — онлайн-лекція на підтримку України
• 2023 — оприлюднення його родоводу українськими дослідниками
• 2025 — стаття «Батько маркетингу з українським корінням» на сайті Shotam.info

«Коли почалась війна проти вашої країни, я сподівався, що всі провідні держави підтримають Україну. Був розчарований, що цього не сталось. Але це не привід відступати» — Котлер, 2022

НАновини – Новини Ізраїлю

На сайті НАновини – Новини Ізраїлю ми розповідаємо про особистостей, що об’єднують Україну й Ізраїль. Котлер — один із таких символів. Його ім’я відоме в усіх бізнес-школах, а його голос — за Україну.

Котлер і Ізраїль

• 1997 — лекції в Тель-Авівському університеті в межах програми Kellogg-Recanati MBA
• 2002 — видання Marketing Management івритом
• Співпраця з професором Яаковом Хорніком
• Цитування його робіт у пресі Ізраїлю й на бізнес-форумах

«Якщо бізнес може продавати кока-колу в кожне село, чому ми не можемо продати ідею миру?» — Котлер про маркетинг миру

Висновок: євреї з України — глобальна спадщина

Філіп Котлер — один із найвпливовіших інтелектуалів ХХ–ХХІ століття. Його коріння — в Ніжині та Чернівцях, його ідеї охопили світ, а його голос звучить за справедливість.

Читайте більше в постійній рубриці «Євреї з України» на сайті НАновини – Новини Ізраїлю.

Його загибель стала не просто трагедією, а символом єдності єврейського та українського народів у боротьбі з путінською агресією.

Людина світла, сили та протиріч

Цві Гірш народився в Одесі, навчався в єврейській школі «Ор Авнер — Хабад», виростав у атмосфері традицій і спільнотного життя. Із 15 років почав працювати, ніколи не дозволяв собі та іншим лінуватися. Він мріяв відкрити ресторан і отримати зірку Мішлен, але життя привело його на фронт.

«Він рідко говорив про почуття, але доводив любов вчинками — турботою, присутністю, вірністю», — згадують його друзі.

Сім’я і діти

Григорій пішов з життя занадто рано. Але залишив по собі пам’ять про сильну, яскраву людину, в якій жила невгасима воля до життя. Він став батьком двох дітей — Льва (5 років) та Аліси (4 роки) — частинок себе, яких уже ніщо не зможе знищити.

Він мріяв бути для них опорою, будувати з ними майбутнє. Замість цього він став героєм, який пожертвував життям заради їхньої безпеки.

Герой без пафосу

За словами рабина Одеси та Півдня України Авраама Вольфа, Гірш був частиною громади:

«Цві Гірш віддав життя з справжнім самопожертвою — як український солдат і як гордий єврей. Він був з нами з дитинства і тепер пішов як герой».

Скорботну звістку 6 червня 2025 року повідомив капелан Яків Синяков, який також подбав про гідне повернення тіла до Одеси без розтину. Поховання відбудеться за єврейським законом.

Прощання з Цві Гіршем пройде в Одесі за єврейськими законами. Організацією похорону займаються рабин Одеси — рабин Авраам Вольф — та місцева єврейська громада.

Федерація єврейських громад України висловлює щирі співчуття родині, друзям і побратимам. Ми поділяємо це невимовне горе.

Як Ізраїль та Україна поєднуються через долі

Історія Цві Гірша — одна з багатьох, що підтверджують тісний зв’язок між Ізраїлем і Україною. На сайті НАновини — Новини Ізраїлю ми регулярно публікуємо матеріали про євреїв, які захищають Україну, і про ізраїльську допомогу країні.

Ми розповідаємо не просто про факти, а про людей, у яких живе дух спротиву, віра і любов. Цві Гірш — символ таких людей.

Реакція громади

Федерація єврейських громад України першою повідомила про трагедію і висловила глибокі співчуття:

«Благословен Суддя Істини. Барух Даян а-Емет».

Одеська єврейська громада вже готує похорон, а слова підтримки звучать з усього світу — особливо з Ізраїлю, де живуть тисячі людей із корінням з України.

НАновини — про те, що об’єднує

Редакція НАновини — Новини Ізраїлю висловлює співчуття родині Гриші, його дітям, друзям і побратимам.

Його історія — це нагадування: війна — це не абстрактна політика, а реальні долі. І в цих долях ми знаходимо спільний біль і спільне майбутнє — для євреїв, українців і всіх, хто не приймає темряву.

З 8 вересня 2026 року Ірина Плетньова, яка керувала Уманню майже шість років, більше не є міським головою. Це перший в Україні випадок, коли передбачена законом процедура відкликання мера за народною ініціативою пройшла весь шлях до припинення повноважень.

Для Ізраїлю ця історія збіглася з особливим моментом. Рішення було прийнято буквально перед Рош га-Шана 5787, коли в Умань вже приїжджали десятки тисяч єврейських паломників. До 11 вересня їх кількість досягла приблизно 50 тисяч осіб. Вийшло незвично: в один з найскладніших для міста періодів року Умань залишилася без обраного мера і перейшла під керівництво виконуючого обов’язки.

Автор: אנטון פשדינסקי

Що таке Умань і як там взагалі обирають мера

З Ізраїлю Умань найчастіше бачать через квартал навколо могили рабі Нахмана і щорічне паломництво на Рош га-Шана. Але сама Умань набагато більша за цю територію. Це адміністративний центр Уманського району на південному заході Черкаської області, майже в центральній частині України. Місто лежить на важливому напрямку Київ — Одеса; до Києва по дорозі приблизно 210 кілометрів.

Уманська міська територіальна громада включає саму Умань і село Полянецьке. Державний портал децентралізації вказує для неї 77 624 жителі і площу 67,2 квадратного кілометра.

При цьому та частина Умані, яку щорічно бачать десятки тисяч ізраїльських паломників, займає лише кілька кварталів.

Могила рабі Нахмана (ось вона на Гугл карті https://maps.app.goo.gl/vJWfvqJfT81huqjb9 ) знаходиться за нинішньою офіційною адресою вулиця Григорія Косинки, 1. У 2025 році об’єкт отримав статус пам’ятки національного значення.

Географічно це не околиця міста, але й не його адміністративний центр. Площа Соборності, мерія та основні міські установи знаходяться західніше. Могила розташована приблизно в кілометрі на схід-південний схід від центральної площі Умані, у напрямку парку «Софіївка».

Тому паломницький квартал можна уявити як окрему зону, що прилягає до центральної частини міста.

Його ядро дуже компактне. У радіусі кількох сотень метрів від могили зосереджені синагоги, молитовні приміщення, мікви, готелі, гостьові будинки, орендні квартири, магазини та кошерні кухні. Основне життя паломників проходить навколо вулиць Григорія Косинки і Туристів, а також прилеглих вулиць Володимира Мономаха і провулка Миколи Леонтовича.

Вулиця Туристів добре знайома багатьом ізраїльтянам під старою назвою вулиця Пушкіна. Попередня вулиця Бєлінського зараз називається вулицею Григорія Косинки. Старі назви досі живуть у розмовах паломників, перевізників і власників житла.

Від могили рабі Нахмана до вулиці Туристів — всього кілька десятків метрів. Тому саме цей район фактично стає центром усього життя на Рош га-Шана.

Під час свята десятки тисяч приїжджих не розподіляються рівномірно по Умані. Більшість намагається поселитися якомога ближче до могили. В результаті простір площею всього в кілька кварталів перетворюється майже в окреме місто всередині міста.

Тут цілодобово рухаються люди, працюють тимчасові їдальні та кошерні точки, відкриті молитовні зали, на вулицях проходять танці та святкові зібрання. Житло біля могили заповнюється в першу чергу, а навантаження на воду, прибирання, дороги та безпеку різко зростає.

Під час Рош га-Шана змінюється і транспортна схема. У 2026 році з 4 по 17 вересня в Умані діє особливий режим в’їзду та руху. Для транспорту працюють додаткові контрольні пункти, частина вулиць перекривається, а безпосередньо до району могили вільний автомобільний під’їзд обмежується.

Для паломників, які прибувають з боку траси М-05 Київ — Одеса, в’їзд організовано через контрольовані напрямки. Останні сотні метрів до центральної паломницької зони багато хто проходить пішки.

Якщо дуже спростити карту для ізраїльського читача, то виглядає вона так: площа Соборності і мерія знаходяться західніше, могила рабі Нахмана — приблизно в кілометрі східніше, а основна маса паломників живе і святкує навколо вулиць Туристів і Григорія Косинки.

Саме тому приїзд 40–50 тисяч осіб так сильно змінює життя Умані. При постійному населенні громади близько 77 тисяч осіб на кілька днів місто фактично отримує додатково населення невеликого ізраїльського міста — причому майже все воно зосереджене на дуже невеликій території.

Це важливо і для розуміння ролі мера. У звичайний час міська влада займається комунальним господарством, дорогами, школами, лікарнями та бюджетом. На Рош га-Шана до цього додаються перекриття вулиць, прибирання, водопостачання, санітарія, торгівля, робота екстрених служб і координація з українською поліцією, рятувальниками та ізраїльськими структурами.

І вже на цьому фоні стає зрозуміліше, чому історія з виборами мера виглядає незвично.

77 тисяч жителів — це не 77 тисяч виборців і тим більше не 77 тисяч учасників голосування. У цю цифру входять діти та інші жителі, які не мають права голосу, а частина виборців просто не приходить на дільниці.

На виборах міського голови Умані в 2020 році участь взяли 18 233 особи. Їхні голоси розподілилися між кількома кандидатами.

В Україні міський голова обирається жителями напряму, окремо від депутатів міської ради. При цьому діюча в 2020 році система залежала не від загального населення, а від кількості виборців у громаді.

Для громад з менш ніж 75 тисячами виборців діяла система відносної більшості: перемагав той, хто отримав більше голосів, ніж кожен з суперників. Набирати 50% було необов’язково.

У громадах з 75 тисячами виборців і більше застосовувалася система абсолютної більшості. Якщо ніхто не набирав більше половини голосів, два лідери виходили на повторне голосування.

Тому Ірина Плетньова в 2020 році законно стала мером Умані, отримавши 6074 голоси — 33,3% від числа проголосувавших. Її найближчий суперник отримав 4156 голосів, наступний — 3837. Плетньова зайняла перше місце, і другого туру за діючими тоді правилами не вимагалося.

Для ізраїльського читача тут помітна різниця. В Ізраїлі кандидат на посаду голови місцевої влади повинен отримати не тільки більше голосів, ніж суперники, але й як мінімум 40% дійсних голосів. Якщо ніхто не досягає цього порогу, два лідери виходять на повторні вибори.

Тому результат Плетньової в 33,3%, достатній для перемоги в Умані, в Ізраїлі означав би другий тур.

Плетньова йшла від партії «За майбутнє». У нинішньому вигляді ця політична сила сформувалася в 2020 році навколо однойменної депутатської групи у Верховній Раді і робила помітну ставку на регіональних кандидатів і місцеві ради.

В Умані поруч з Плетньовою знаходився ще один важливий політик — народний депутат Антон Яценко.

До обрання мером Плетньова значилася його помічником-консультантом, а сам Яценко очолював список «За майбутнє» на виборах в Уманську міську раду.

Через кілька років колишні політичні союзники опиняться по різні боки конфлікту.

І ті самі 6074 голоси, які в 2020 році привели Плетньову до влади, через шість років стануть однією з головних цифр вже в процедурі її відкликання.

Як в Україні взагалі можна відкликати мера

Міського голову не можна зняти звичайною петицією, інтернет-голосуванням або тому, що кілька депутатів оголосили його роботу незадовільною.

Процедура відкликання за народною ініціативою передбачена статтею 79 Закону України «Про місцеве самоврядування» і проходить кілька обов’язкових стадій.

Спочатку має відбутися зібрання виборців. Воно приймає пропозицію про відкликання і створює ініціативну групу. Потім ця група збирає підписи. Їх перевіряє територіальна виборча комісія. Якщо встановленої кількості дійсних підписів немає або процедура порушена настільки, що результат не можна визнати, процес на цьому закінчується.

Але навіть достатня кількість підписів сама по собі ще не означає, що мер негайно втрачає посаду.

Тут українська система робить незвичайний поворот. Якщо міський голова обирався як самовисуванець, питання далі вирішує міська рада. Якщо кандидата висунула партія, матеріали передаються вищому керівному органу саме цієї партії.

У Плетньової був другий варіант: її висунула «За майбутнє».

Хто запустив відкликання Плетньової

Юридично процедуру ініціювали самі виборці Умані.

26 липня 2026 року відбулося зібрання жителів Уманської міської територіальної громади, де учасники підтримали пропозицію про відкликання Ірини Плетньової і створили ініціативну групу для збору підписів.

Але політична історія почалася раніше.

Одним з найбільш активних публічних прихильників відкликання став Антон Яценко. Ще в червні він говорив про необхідність запуску процедури, повідомляв про підготовку ініціативної групи і запрошував жителів підключатися до організації.

Перед самим зібранням Яценко також публічно закликав уманчан прийти і взяти участь.

Тому тут важливо розрізняти дві речі. Формально процедуру запустило зібрання виборців. Політично Яценко був одним з головних людей, які її публічно просували і організовували.

Це вже був відкритий конфлікт колишніх союзників.

Плетньова пізніше говорила, що Яценко намагається повернути втрачене вплив на міську раду. Сам народний депутат таку інтерпретацію відкидав і стверджував, що лише підтримує право жителів скористатися механізмом, який передбачений законом.

Чому жителі підписувалися за відкликання

Організатори кампанії говорили не про одну проблему. Претензії накопичувалися навколо кількох напрямків роботи міської влади.

Серед них називалися вартість води і комунальних послуг, міський транспорт, стан системи водопостачання, робота освітніх установ і рішення по муніципальній власності.

Окремо звучала тема закриття під час війни семи дитячих садків і двох дошкільних підрозділів. Жителі, які підтримали відкликання, запитували, чому місто не змогло зберегти їх роботу або обладнати необхідні укриття.

Плетньова відповідала, що деякі проблеми виникли задовго до її приходу в мерію. Особливо це стосувалося води.

Умань не має достатнього власного підземного джерела і отримує воду приблизно за 136 кілометрів. Транспортування, інфраструктура і енерговитрати впливають на собівартість, тому звести весь тариф до одного рішення міського голови неможливо.

Є тут і ще одна тема — закордонні відрядження Плетньової.

Опоненти використовували їх як аргумент у суперечці про те, чим під час війни повинна займатися міська влада. Яценко публічно критикував закордонні поїздки мера, а в лютому 2026 року питання дійшло до офіційного депутатського запиту про відрядження.

Раніше, наприкінці 2025 року, Яценко також різко критикував поїздку Плетньової в Каліфорнію. Сама вона представляла закордонну роботу як дипломатичні і робочі контакти міста.

Для ізраїльського читача тут потрібно особливо акуратне пояснення, тому що серед поїздок Плетньової був і офіційний візит в Ізраїль у липні 2024 року.

Представляти його просто як відпочинок або туристичний «вояж» було б неправильно.

В Ізраїль прибула делегація Умані на чолі з міським головою. Представники міста відвідували Кнесет, зустрічалися з ізраїльськими політиками і обговорювали теми, безпосередньо пов’язані з Уманню: щорічне паломництво, безпека, розвиток району навколо могили рабі Нахмана і проект «Маленький Єрусалим».

Серед зустрічей були контакти з міністром культури і спорту Мікі Зоаром, міністром релігійних послуг Міхаелем Малкіелі, міністром внутрішніх справ Моше Арбелем, міністром національної безпеки Ітамаром Бен-Гвірем і міністром економіки Ніром Баркатом.

Для мера Умані саме по собі робоче взаємодія з Ізраїлем виглядає цілком зрозуміло. Щороку місто приймає десятки тисяч переважно ізраїльських паломників. Муніципалітету доводиться координувати транспорт, санітарні питання, безпеку і роботу екстрених служб з ізраїльськими дипломатами, поліцією і релігійними структурами.

Ізраїльський напрямок продовжувався буквально до останніх днів каденції Плетньової.

31 серпня 2026 року, приблизно за тиждень до припинення її повноважень, вона зустрілася в Умані з послом Ізраїлю в Україні Роєм Розенблітом. Сторони говорили про співпрацю і спільні ініціативи.

Тому коректніше писати не про те, що Плетньову «відкликали за поїздки в Ізраїль». Ініціатори критикували її закордонні відрядження в цілому, а підтверджений візит в Ізраїль мав офіційну програму і був пов’язаний зі специфікою самої Умані.

Не менш важливо відокремлювати політичні претензії від доведених порушень. Земля, бюджет, дитячі садки, тарифи, відрядження — все це фігурувало в публічній суперечці навколо мера. Але саме участь цих тем у кампанії відкликання не означає наявності судового рішення про правопорушення з боку Плетньової.

Народний відкликання — механізм політико-правової відповідальності. Для його запуску кримінальний вирок не потрібен.

Від 6710 підписів до необхідного порогу

Після зібрання 26 липня почалася формальна стадія.

Підписи збирали з 29 липня по 17 серпня. Ініціативна група передала в територіальну виборчу комісію 6710 підписів.

7 вересня комісія закінчила перевірку. 6421 підпис був визнаний дійсним, 289 не врахували через виявлені проблеми з оформленням і за іншими підставами.

Таким чином, комісія прийняла майже 96% представлених підписів.

Тут є невелика, але важлива юридична поправка.

Після оголошення результатів у багатьох повідомленнях звучала формула: Плетньова отримала 6074 голоси на виборах, отже, для відкликання потрібно було зібрати 6074 підписи.

Але стаття 79 закону сформульована інакше.

Кількість підписів повинна перевищувати кількість голосів, якими міський голова був обраний.

Плетньова отримала 6074 голоси. Отже, мінімальним порогом були 6075 дійсних підписів.

Комісія підтвердила 6421.

Виходить, необхідний мінімум був перевищений на 346 підписів.

І це одна з найбільш цікавих особливостей всієї історії. У 2020 році відносно низької явки і роздроблених між кандидатами голосів Плетньової вистачило, щоб стати мером з 6074 голосами. Через шість років закон використовував саме цей результат як орієнтир для її можливого відкликання.

Чому 6421 підпис ще не означав автоматичну відставку

Після перевірки комісія не могла просто оголосити: «мер знята».

Плетньова обиралася від партії «За майбутнє», тому питання мало перейти до її вищого керівного органу.

Саме тут пристрій української процедури помітно відрізняється від інтуїтивної схеми «жителі проголосували — мер пішов».

Жителі запускають механізм. Ініціативна група збирає підписи. Комісія перевіряє їх і встановлює, чи подолано законодавчий поріг. Але у випадку партійного кандидата останню юридичну точку ставить політична сила, яка цього кандидата висувала.

8 вересня 2026 року в Києві з’їзд «За майбутнє» підтримав відкликання Ірини Плетньової.

З цього дня її повноваження припинилися.

Тому фраза «жителі Умані відкликали мера» по суті передає сенс того, що сталося, але юридично трохи спрощує процедуру. Точніше буде так: виборці ініціювали відкликання і зібрали необхідну кількість підписів, комісія підтвердила результат, а остаточне рішення прийняла партія.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Чому це називають першим таким випадком в Україні

Українські мери і раніше достроково припиняли роботу. Хтось йшов сам, в інших випадках виникали конфлікти з радами або діяли інші передбачені законом підстави.

Уманська історія відрізняється механізмом.

Тут процедура почалася саме знизу — з зібрання виборців і збору підписів. Потім пройшла перевірку територіальної комісії і дійшла до рішення партії.

Тому точніше говорити не «в Україні вперше зняли мера», а «в Україні вперше процедуру відкликання міського голови за народною ініціативою вдалося довести до припинення повноважень».

І саме це перетворює Умань в прецедент для інших українських міст.

Але за «народною ініціативою» видно і політичний конфлікт

Зводити те, що сталося, виключно до історії про незадоволених жителів було б занадто просто.

Антон Яценко та Ірина Плетньова раніше перебували в одній політичній системі. Вона була його помічником, згодом стала кандидатом від «За майбутнє», а сам Яценко очолював список цієї політичної сили в міську раду.

До 2026 року союз розпався.

Яценко активно підтримав відкликання. Плетньова відповідала, що депутат намагається повернути контроль над міською політикою.

Саме тому 6421 підпис не можна ігнорувати — вони пройшли перевірку і перевищили встановлений законом поріг. Але не можна ігнорувати й іншу сторону: процедура розгорталася на тлі серйозної боротьби за вплив в Умані.

Це не скасовує народну ініціативу. Просто робить історію значно складнішою красивої формули «містяни втомилися і зняли мера».

Плетньова йде до суду: чи може вона повернути посаду

Для Ірини Плетньової рішення з’їзду «За майбутнє» не обов’язково стало останньою точкою. Вона заявила, що має намір оскаржувати і висновки територіальної виборчої комісії, і подальше рішення партії про відкликання.

За її версією, порушення могли виникнути ще при зборі підписів: частину з них нібито збирали люди, які не входили до ініціативної групи, серед підписантів могли бути жителі без відповідного права голосу, а в одному випадку фігурували дані людини, яка померла у 2025 році. Поки це позиція Плетньової, а не встановлені судом факти.

Для суду головним буде не саме наявність претензій, а те, наскільки порушення могли вплинути на підсумок процедури. Закон не вимагає перевіряти кожен підпис: комісія повинна вибірково перевірити не менше 10% масиву. Тому аргумент про те, що перевірили лише частину підписів, сам по собі недостатній.

Ключова арифметика проста. Для відкликання потрібно було мінімум 6075 дійсних підписів, комісія визнала 6421. Щоб опустити результат нижче встановленого порогу, Плетньовій потрібно домогтися виключення як мінімум 347 вже зарахованих підписів.

Але суперечка може бути не тільки про цифри. Якщо суд встановить серйозні порушення самої процедури — при створенні ініціативної групи, зборі підписів, їх перевірці або оформленні рішень, — це теж може стати підставою для скасування рішень комісії.

Плетньова окремо стверджувала, що до партійного з’їзду не отримала документи ТВК і не змогла повноцінно підготувати звернення до суду. Вона також може ставити питання про законність подальшого рішення партії, тому що саме воно остаточно припинило її повноваження.

Сам факт подання позову не повертає її на посаду. Поки рішення не скасовані судом, Ростислав Заволока залишається виконуючим обов’язки міського голови.

Теоретично Плетньова може просити суд і про тимчасове забезпечення позову — наприклад, призупинити дію спірних рішень до закінчення розгляду. Але суд не зобов’язаний таке прохання задовольняти.

Якщо рішення ТВК і партії залишаться в силі, відкликання буде остаточним. Якщо ж суд визнає процедуру незаконною і скасує підстави припинення повноважень, Плетньова теоретично зможе домагатися відновлення на посаді без нових виборів.

Саме тому уманська історія може створити вже другий прецедент: перший — успішне відкликання мера за народною ініціативою, другий — судова відповідь на питання, що відбувається, якщо таку вже завершену процедуру потім визнають незаконною.

Хто тепер керує Уманню

Кадрова історія тут збіглася з відкликанням майже день у день.

7 вересня попередній секретар Уманської міської ради Катерина Терещенко пішла за власним бажанням. Новим секретарем депутати обрали Ростислава Заволоку, керівника фракції «Слуга народу» в міськраді.

Є цікава деталь: його кандидатуру внесла сама Ірина Плетньова.

Після припинення повноважень міського голови саме секретар ради приймає на себе його функції. Тому тепер Уманню керує Заволока.

В звичайних умовах після дострокового припинення повноважень повинен виникнути питання про позачергові вибори. Закон передбачає звернення до Верховної Ради з клопотанням про їх призначення.

Але Україна знаходиться в умовах воєнного стану. Проведення виборів органів місцевого самоврядування в цей період заборонено.

Отже, обрати нового мера Умані прямо зараз неможливо.

І слово «виконуючий обов’язки» в такій ситуації може означати досить тривалий термін.

Чому все це особливо важливо Ізраїлю саме зараз

Умань займає абсолютно незвичайне місце в ізраїльсько-українських відносинах.

Кожен Рош ха-Шана сюди приїжджають десятки тисяч євреїв, перш за все послідовників брацлавського хасидизму, щоб молитися біля могили раббі Нахмана.

У 2026 році політична зміна влади збіглася майже точно з початком цього величезного щорічного паломництва.

Рішення про відкликання Плетньової було прийнято 8 вересня. Рош ха-Шана 5787 почався ввечері 11 вересня. Вже до середини цього дня в Умані знаходилися приблизно 50 тисяч паломників.

Для розуміння масштабу: це більше половини постійного населення всієї Уманської громади.

У такий момент питання «хто зараз керує містом» перестає бути українською муніципальною подробицею.

Муніципальним властям доводиться одночасно займатися дорожнім рухом і перекриттями вулиць, водою, прибиранням, торгівлею, санітарією, безпекою, укриттями, екстреними службами і координацією з українськими та ізраїльськими структурами.

НАновини вже розповідали, як ізраїльські поліцейські прибули в Умань і почали спільне патрулювання з українськими колегами.

Ми також писали про те, як представники брацлавської громади дякували Україні за можливість зберігати паломництво під час війни.

А для ізраїльтян, які цього року вирішили не їхати в Україну, з’явилася і своя «альтернативна Умань» біля Кінерета.

Тому зміна міського керівництва відбулася для Умані ледве не в найскладніший момент року: тимчасове населення зросло на десятки тисяч людей, а разом з ним різко збільшилося навантаження на муніципальні служби.

Що уманський випадок змінює для всієї України

Сам інститут відкликання міського голови з’явився не у вересні 2026 року. Закон існував і раніше.

Змінилася інша річ: тепер є реальний приклад, коли ця норма спрацювала до кінця.

Повторити уманський шлях непросто. Потрібно зібрати законні збори виборців, створити ініціативну групу, вкластися в терміни, зібрати більше дійсних підписів, ніж мер колись отримав голосів, пройти перевірку територіальної комісії, а у випадку партійного кандидата — ще й домогтися рішення вищого органу партії.

Умань цей ланцюжок пройшла.

Але перетворювати те, що сталося, в ідеально чисту історію про пряму демократію теж не варто. Тут одночасно існують реальне невдоволення частини містян, 6421 підтверджений підпис, політичний конфлікт Плетньової з Яценком, внутрішньопартійна боротьба і заявлені колишнім мером претензії до процедури.

Тепер до цього може додатися суд.

Однак один факт вже не змінити: механізм, який роками можна було сприймати майже як теоретичну норму українського законодавства, виявився робочим.

І сталося це не де-небудь, а в Умані — місті, яке в ці ж дні приймало близько 50 тисяч єврейських паломників.

Тому історія, що почалася як український муніципальний конфлікт, одночасно стала політичним прецедентом для всієї України і цілком практичним питанням для десятків тисяч ізраїльтян.

Автор: Вікторія Кацман.

Спір вийшов гучним, але в ньому легко втратити саму суть. Каллас не сказала, що Ізраїль — це росія, і не прирівнювала дві війни. Вона говорила про більш вузьку річ: якщо ЄС вважає територію окупованою і не визнає зміну її статусу, чи повинен європейський ринок продовжувати приймати звідти товари, ніби нічого не відбувається.

І ось у цій точці вона згадала Крим.

Що саме сказала Каллас

В інтерв’ю The Irish Times Каллас пояснила свою позицію через рішення, прийняте Євросоюзом після захоплення Криму росією в 2014 році. ЄС не визнав російську анексію, а потім обмежив економічні зв’язки з півостровом, зокрема імпорт товарів, що походять звідти.

Логіка Каллас така: європейські держави вважають ізраїльські поселення за лінією 1967 року незаконними, але при цьому загальної європейської заборони на торгівлю з ними досі немає. На її думку, це невідповідність. Якщо правова позиція оголошена, економічна політика теж повинна їй відповідати.

Вона не приховувала й іншого. Грошей у цій торгівлі не настільки багато, щоб одна заборона вдарила по всій ізраїльській економіці. Значення заходу передусім політичне: провести видиму межу між торгівлею з Ізраїлем і торгівлею з підприємствами в поселеннях.

Це вже не абстрактна брюссельська розмова. 8 вересня Велика Британія, Канада, Франція та ще дев’ять держав опублікували спільну заяву про національні або європейські обмеження торгівлі з поселеннями. Але є важлива поправка, яку в заголовках часто втрачають: усі 12 країн не ввели одну й ту ж заборону одночасно. Велика Британія, Франція та Канада оголосили про національні заходи, інші підписанти знаходяться на різних стадіях і обрали різні механізми.

НАновости вже детально розбирали, що саме вирішили ці країни і чому британський пакет виявився ширшим за просту заборону кількох товарів — наш матеріал про рішення Великої Британії та заяву 12 держав.

Саар відповів не на торгівлю. Він відповів на саму аналогію

Гідеон Саар обрав найболючіший елемент заяви Каллас — Крим.

З його точки зору, вихідні ситуації різні настільки, що будувати одну юридичну конструкцію на їх порівнянні не можна. Крим у момент російської окупації був міжнародно визнаною частиною України. Юдея і Самарія, заявив Саар, ніколи не були територією існуючої суверенної палестинської держави.

Він нагадав і про зв’язок єврейського народу з Юдеєю і Самарією, який на тисячі років старший за нинішній конфлікт. Ще один його аргумент — самі палестинці підписували угоди, в яких остаточний статус території передбачалося визначати переговорами, а не заздалегідь оголошувати вирішеним.

Тут спір вже стає куди складнішим за звичайний обмін різкими заявами.

Для ізраїльтянина Юдея і Самарія — יהודה ושומרון — це історичні назви областей, тісно пов’язаних з єврейською історією. У документах ЄС, ООН та Міжнародного суду ООН ця ж територія зазвичай фігурує як Західний берег або частина «окупованої палестинської території».

Це не просто спір про слова. За двома словниками — дві різні системи координат.

Чому Крим дійсно інший

Крим до лютого–березня 2014 року знаходився під суверенітетом України. Цей суверенітет був міжнародно визнаний, його визнавала і сама росія. Російські війська взяли контроль над півостровом, після чого Москва провела так званий «референдум» і оголосила Крим частиною російської федерації.

Європейський союз анексію не визнав і саме тому створив окремий режим обмежень. До нього входять заборона на імпорт товарів з Криму і Севастополя, обмеження інвестицій, послуг і постачання ряду технологій. У червні 2026 року ЄС продовжив ці заходи ще на рік — до 23 червня 2027-го.

Тобто тут ланцюжок цілком ясний: була територія суверенної держави Україна — прийшла армія іншої держави — територія була оголошена частиною цієї держави — міжнародне визнання зміни кордону не відбулося.

З Юдеєю і Самарією історія не така.

До створення Ізраїлю територія знаходилася під британським мандатом. Після війни 1948 року її контролювала Йорданія, яка анексувала Західний берег, однак широкого міжнародного визнання цієї анексії не отримала. У 1967 році територія перейшла під контроль Ізраїлю. Суверенної палестинської держави, у якої Ізраїль у тому році відібрав цю землю, дійсно не існувало.

І ось цей історичний розрив в аналогії Каллас Саар і підкреслює.

Але для міжнародного права спір цим не закінчується

Ізраїльський аргумент про відсутність колишньої палестинської держави не означає, що міжнародні структури визнають ізраїльський суверенітет над Юдеєю і Самарією. Якраз навпаки.

Рада Безпеки ООН у резолюції №2334 від 23 грудня 2016 року заявила, що ізраїльські поселення на територіях, зайнятих з 1967 року, включаючи Східний Єрусалим, не мають юридичної сили з точки зору Ради Безпеки. Там же міститься заклик до держав розрізняти у своїх відносинах територію Держави Ізраїль і території за лінією 1967 року. За резолюцію проголосували 14 членів Ради Безпеки, США утрималися.

У липні 2024 року Міжнародний суд ООН дав консультативний висновок щодо ізраїльської політики на цих територіях. Суд вважав продовження присутності Ізраїлю незаконним і вказав, що держави повинні уникати економічних і торгових відносин, які допомагають зберігати створену там ситуацію. Це саме консультативний висновок, не рішення по звичайному спору двох держав — різниця суттєва, і змішувати ці речі не можна.

Ізраїль з цією трактовкою сперечається. Він спирається на історію території, положення мандатного періоду, питання безпеки, відсутність визнаного палестинського суверенітету до 1967 року і домовленості Осло, де кордони і поселення залишалися предметом переговорів про остаточний статус.

Виходить не дуже зручна для коротких лозунгів картина. Саар правий в одному: історія Криму і історія Юдеї і Самарії дійсно різні. Каллас, однак, говорить не про ідентичність історій. Вона намагається перенести європейський механізм невизнання з однієї території на іншу.

Ось через це спір і не закінчується фразою «порівняння неправильне».

Для Ізраїлю зараз небезпечніша процедура, ніж сама фраза про Крим

Є ще одна частина інтерв’ю Каллас — набагато менш ефектна для заголовків, зате куди важливіша на практиці.

Звичайні зовнішньополітичні санкції ЄС часто вимагають одностайності. Ізраїлю це раніше допомагало: достатньо кількох країн, не готових підтримати жорстке рішення, і загальної позиції 27 держав немає.

З торгівлею історія може піти інакше.

Каллас стверджує, що заборона імпорту з поселень може бути оформлена як торгова міра ЄС. У такому випадку рішення потенційно приймається кваліфікованою більшістю — мінімум 15 держав, що представляють не менше 65% населення Євросоюзу.

Але тут точку ставити рано. Усередині самого ЄС йде юридичний спір. Reuters ще в липні повідомляв, що Єврокомісія і частина урядів вважали необхідним одностайність, тоді як інші держави і юридична служба Ради ЄС виходили з можливості кваліфікованої більшості. Тому зараз коректна формулювання одна: Каллас вважає, що одностайність не потрібна; остаточно цей процедурний спір ще не закритий.

Для Ізраїлю різниця величезна. Якщо переможе трактовка Каллас, кільком дружнім Єрусалиму країнам буде набагато важче зупинити заборону.

Є ще одна ізраїльська плутанина — поселення і незаконний форпост не одне і те ж

Усередині Ізраїлю правовий статус теж часто звалюють в одну купу.

Є поселення, офіційно визнані ізраїльською владою. Є форпости, побудовані без необхідних дозволів і незаконні вже з точки зору ізраїльської системи. Міжнародні організації цю межу проводять інакше і вважають незаконною поселенську діяльність на території за лінією 1967 року в цілому.

Різниця стала особливо помітна буквально кілька днів тому. 6 вересня стало відомо про розпорядження Нетаньягу евакуювати частину несанкціонованих форпостів, насамперед у зонах A і B, після посилення американського тиску. Це не означало відмову уряду від поселенської політики взагалі: одночасно в зоні C тривають зовсім інші процеси, включаючи легалізацію окремих точок. Ми детально розбирали цю різницю в матеріалі про розпорядження Нетаньягу і статус незаконних форпостів.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут спеціально розділяють ці поняття. Інакше виходить дивна картина: читачеві кажуть, що «Ізраїль сам зносить незаконні поселення», хоча мова може йти про зовсім іншу юридичну категорію.

Для України ця аналогія теж не така проста

Український читач чує слово «Крим» зовсім в іншому контексті.

Для Києва принцип невизнання російської анексії — не символічна дипломатична формула. Завдяки йому через дванадцять років після захоплення півострова росія так і не домоглася міжнародної легалізації зміни українського кордону. ЄС продовжує санкційний режим, а сам Крим залишається великим російським військовим і логістичним вузлом війни проти України. Що відбувається з цією інфраструктурою зараз, НАновости нещодавно показували в матеріалі про українські удари по російській логістиці в Криму.

Тому Київ об’єктивно зацікавлений, щоб принцип «окупація не створює законного суверенітету» застосовувався жорстко. Інакше будь-яка формула про «особливу історичну ситуацію» негайно перетворюється для Москви в зручні двері: пройшов час, з’явилися нові реалії, значить давайте обговорювати територію заново.

Але звідси зовсім не випливає, що Україна зобов’язана визнати Юдею і Самарію другим Кримом.

Крим мав визнаний український суверенітет безпосередньо перед російським захопленням. Історія суверенітету над Західним берегом інша, договірний процес інший, правовий масив інший. Можна захищати територіальну цілісність України і одночасно не робити вигляд, ніби ці дві історії збігаються до останньої коми.

Для ізраїльсько-українських відносин це якраз той випадок, де акуратність важливіша за гучність.

Саар і Каллас вже були на межі дипломатичного розриву

Нинішня перепалка виникла не з нуля.

18 червня Саар оголосив, що припиняє контакти з Каллас після повідомлень про її висловлювання під час поїздки в Мексику. Їй приписували порівняння становища палестинців з системою апартеїду в Південній Африці. Каллас публічно відповіла Саару, підкресливши необхідність діалогу з Ізраїлем, але прямо саму приписувану їй формулювання тоді не розібрала і не спростувала.

Тож нове зіткнення відбувається між політиками, відносини яких і без Криму були більш ніж зіпсовані.

А навколо вже змінюється сама європейська політика. 8 вересня Лондон оголосив про заборону товарів з поселень, Франція і Канада готують свої заходи, ще низка держав підтримує європейські обмеження. Ізраїль відповів Великій Британії закриттям її консульства у Східному Єрусалимі та іншими контрзаходами. Це вже дипломатичний конфлікт з реальними наслідками, не перепалка в соцмережах.

Що тепер вирішує Брюссель

Наступний важливий момент буде не тоді, коли Каллас або Саар напишуть ще один різкий пост.

Потрібно дивитися, що саме запропонує Єврокомісія: повну заборону імпорту з поселень, систему ліцензування, фактично заборонні тарифи або інший механізм. У липні на столі у європейських міністрів вже лежали три такі моделі, і найбільше підтримки тоді отримала саме заборона, хоча більшості для остаточного рішення не склалося.

Далі буде головний спір — яким голосуванням цю міру взагалі можна прийняти. І це вже та нудна брюссельська юридична деталь, від якої насправді залежить майже все.

Порівняння з Кримом Саар відкидає — і для цього у Ізраїлю є серйозні історичні аргументи. ЄС, у свою чергу, має резолюції ООН, висновок Міжнародного суду і власну багаторічну політику відокремлення поселень від території Ізраїлю.

Тому питання тепер стоїть не «чи схожий Ізраїль на росію». Так його ставити просто неправильно.

Питання інше: чи готовий Євросоюз перетворити свою правову позицію по територіях в єдине торгове правило — і чи зможе провести його навіть проти волі частини країн ЄС.

Якщо зможе, заява Каллас запам’ятається не порівнянням з Кримом. Воно стане точкою, після якої спір про поселення з дипломатичного перейшов у режим конкретних економічних обмежень.

Ще недавно просування бізнесу в інтернеті виглядало відносно зрозуміло.

Компанія створювала сайт, налаштовувала Google Maps, публікувала сторінки послуг, працювала над позиціями в Google і запускала рекламу.

Сьогодні потенційний клієнт все частіше не переглядає десять сайтів.

Він запитує:

«Якого адвоката обрати в Хайфі?»

«Де зробити косметологічну процедуру в Крайот?»

«Хто ремонтує кондиціонери в Нетанії?»

«Яка компанія займається перевезеннями по Ізраїлю?»

«Який спеціаліст говорить на івриті та російській мові?»

І отримує від ChatGPT, Gemini, Copilot, Perplexity або іншого AI-асистента вже готову відповідь з кількома назвами.

Головна проблема полягає в тому, що цей список не є постійним.

Сьогодні штучний інтелект може назвати вашу компанію, завтра — конкурента, а післязавтра взагалі відповісти без пошуку в інтернеті, використовуючи відомості, які модель отримала раніше.

НАновини — Новини Ізраїлю розібралися, що саме виявили дослідники, чому результати ChatGPT змінюються і як до нової реальності може підготуватися малий та середній бізнес в Ізраїлі.

Саме з цим Nikk.Agency https://nikk.co.il/ допомагає розбиратися малому та середньому бізнесу в Ізраїлі: від сайту, Google Maps і класичного пошуку до нової середовища, де рішення про вибір компанії все частіше приймає не список з десяти посилань, а AI-асистент.

ChatGPT шукає інформацію не одним способом

8 липня 2026 року редактор Search Engine Land Денні Гудвін опублікував матеріал, заснований на дослідженнях спеціалістів з пошукових систем Кріса Гріна і Сугантана Моханадасана.

Дослідники виявили в технічних даних ChatGPT внутрішнє поле result_source.

Воно показує, через який канал був отриманий певний веб-результат.

У червні 2026 року в цьому полі спостерігалися чотири значення:

• Labrador;
• Bright;
• Oxylabs;
• SERP.

Користувач цих назв не бачить.

Вони не відображаються ні біля цитат, ні в панелі джерел, ні в готовій відповіді ChatGPT. Людина бачить лише сторінку, на яку послався асистент, але не знає, яким шляхом вона була знайдена.

Важливо розуміти: Labrador, Bright, Oxylabs і SERP — не чотири звичайні пошукові системи на зразок Google або Bing.

Це технічні мітки каналів отримання результатів.

Дослідники пов’язали Bright з компанією Bright Data, а Oxylabs — з однойменним постачальником інфраструктури для збору веб-даних.

Точна роль Labrador і SERP офіційно не розкрита.

Первісне припущення про те, що Labrador представляє собою виключно закритий список великих ліцензованих видавців, пізніше було скориговано самим Моханадасаном. Під час повторної перевірки через Labrador виявлялися і невеликі регіональні сайти.

При цьому офіційна документація OpenAI прямо підтверджує, що ChatGPT використовує сторонніх пошукових постачальників. Серед названих компанією партнерів зараз фігурують Bing і Shopify. Однак Bright Data, Oxylabs, Labrador і SERP в публічній документації OpenAI не пояснюються.

Чотири канали швидко перетворилися як мінімум у п’ять

Дослідження показало ще одну важливу річ: сама система змінюється дуже швидко.

Сугантан Моханадасан первісно зафіксував чотири мітки 23–24 червня 2026 року.

Вже при повторній перевірці 4 липня він виявив іншу картину:

• з’явився канал bing;
• Oxylabs зник з набору його аккаунта;
• SERP знову почав з’являтися;
• набір каналів відрізнявся у користувачів різних тарифів і експериментальних груп.

Дослідник зробив обережний висновок: на початок липня 2026 року спостерігалося вже як мінімум п’ять каналів, але вони не обов’язково доступні кожному користувачеві одночасно.

Для бізнесу це означає, що неможливо один раз перевірити свою компанію в ChatGPT і вважати результат остаточним.

Навіть якщо сьогодні асистент знайшов сторінку і послався на неї, завтра запит може пройти через інший механізм отримання інформації.

1000 запитів показали, наскільки сильно можуть змінюватися джерела

Кріс Грін провів більш масштабну перевірку.

Він підготував 1000 запитів, кожен з яких запускався до десяти разів.

Всього було отримано 9946 завершених пошукових сесій.

У його вибірці основним каналом найчастіше ставав Labrador — 88,1% запусків. Далі слідували Bright — 9,9%, Oxylabs — 1,7% і SERP — 0,3%.

Однак у 11,6% запитів основний канал змінювався між повторними запусками одного й того ж питання.

Коли це відбувалося, набір знайдених сторінок змінювався особливо сильно:

• перетин конкретних URL знижувався приблизно на 45%;
• перетин доменів знижувався приблизно на 42%.

Іншими словами, після переключення пошукового каналу ChatGPT бачив у багатьох випадках інший інтернет.

Це не означає, що кожен десятий користувач обов’язково побачить повністю протилежну відповідь.

Дослідження проводилося в певних технічних умовах, а дані були зібрані через сесії, пов’язані з Bright Data. Сам Кріс Грін попереджає, що результати не можна автоматично переносити на всіх користувачів, країни, тарифи і моделі ChatGPT.

Але головний висновок залишається важливим: у ChatGPT немає однієї нерухомої видачі, аналогічної класичній першій сторінці Google.

Тут існують різні середовища отримання інформації, і кожна з них може бачити трохи інший набір сайтів.

Саме з цим Nikk.Agency https://nikk.co.il/ допомагає розбиратися малому та середньому бізнесу в Ізраїлі: від сайту, Google Maps і класичного пошуку до нової середовища, де рішення про вибір компанії все частіше приймає не список з десяти посилань, а AI-асистент.

Іноді ChatGPT взагалі не шукає в інтернеті

Переключення каналів — лише одна частина проблеми.

Сугантан Моханадасан виявив внутрішнє поле turn_use_case.

Воно використовується для попередньої класифікації запиту.

До початку пошуку ChatGPT визначає, до якого типу належить питання. Серед виявлених дослідником категорій були пошук, локальний запит, покупки, складне міркування, генерація зображень і text.

Найважливіша категорія для власників сайтів — text.

Коли запит належав до неї, ChatGPT відповідав на підставі внутрішніх знань моделі і не проводив веб-пошук.

У такому випадку сайт компанії не програє конкуренту.

Він взагалі не бере участі у відборі.

OpenAI офіційно підтверджує загальний принцип: ChatGPT може самостійно вирішити, що питанню допоможе інформація з інтернету, і автоматично запустити пошук. Крім того, користувач може включити пошук вручну.

Проблема полягає в тому, що рішення залежить не лише від теми, але й від формулювання.

Два схожих питання можуть бути оброблені по-різному.

Наприклад:

• «Що таке лазерна епіляція?» може отримати відповідь з внутрішніх знань моделі;
• «Де зробити лазерну епіляцію в Хайфі в липні 2026 року?» з більшою ймовірністю вимагатиме локального і актуального пошуку;
• «Які клініки лазерної епіляції в Хайфі мають актуальні відгуки і ціни?» може запустити кілька окремих перевірок.

Тому створення сторінки під популярну фразу ще не гарантує, що AI-асистент взагалі звернеться до інтернету при такому питанні.

Одне питання може перетворитися в десятки прихованих пошуків

Під час складних запитів ChatGPT не завжди обмежується однією пошуковою фразою.

Модель може переформулювати питання користувача і розбити його на серію додаткових запитів.

В офіційній довідці OpenAI наводиться схожий приклад: початкове питання може бути переписане в більш конкретну пошукову формулювання, після чого ChatGPT відправить додаткові запити іншим пошуковим постачальникам.

Дослідження Моханадасана показало, що в режимі поглибленого міркування одне порівняльне питання здатне породити від 15 до 40 додаткових запитів.

Модель окремо шукає:

• офіційну сторінку компанії;
• ціни;
• район обслуговування;
• характеристики послуги;
• відгуки;
• альтернативних постачальників;
• конкурентів, яких користувач навіть не називав;
• підтвердження знайдених цифр;
• сторінки з умовами, графіком роботи і контактами.

Вона може використовувати запити виду:

site:domain.co.il/pricing

назва компанії відгуки Ізраїль

послуга Хайфа ціна 2026

спеціаліст іврит російська Крайот

офіційний сайт години роботи

Таким чином, бізнес конкурує не лише за вихідним питанням клієнта.

Він одночасно бере участь у десятках невеликих прихованих перевірок.

Додаткове дослідження Semrush і Кевіна Індіга показало, що режим міркування дійсно здатний створювати принципово інше пошукове середовище. При порівнянні звичайних і поглиблених відповідей збіглося лише 25,6% процитованих доменів. У складному режимі ChatGPT проводив майже в п’ять разів більше пошуків і частіше звертався до офіційної документації, державних і академічних джерел.

Саме з цим Nikk.Agency https://nikk.co.il/ допомагає розбиратися малому та середньому бізнесу в Ізраїлі: від сайту, Google Maps і класичного пошуку до нової середовища, де рішення про вибір компанії все частіше приймає не список з десяти посилань, а AI-асистент.

Знайдена сторінка ще не означає, що її покажуть людині

Дослідники виділили три різні результати присутності бізнесу в ChatGPT:

Сторінка знайдена.
ChatGPT отримав її та використав при аналізі, але користувач про це не дізнався.

Сторінка процитована.
Посилання з’явилося біля конкретного твердження у готовій відповіді.

Компанія згадана.
Назва бізнесу потрапила в рекомендацію, але джерелом інформації могла бути зовсім інша сторінка.

Це три різні рівні видимості.

Компанія може бути знайдена, але не процитована.

Вона може бути згадана завдяки статті на сторонньому сайті.

Або її власна сторінка може підтвердити ціну, адресу та години роботи, тоді як підсумкову рекомендацію ChatGPT підкріпить відгуками, каталогом або незалежним оглядом.

Саме тому звичайна перевірка «назвав чи ChatGPT мою компанію» дає занадто мало інформації.

Необхідно розуміти:

• за якими формулюваннями бізнес з’являється;
• в якому місті або районі;
• якою мовою;
• які сторінки використовуються;
• які сайти підтверджують відомості;
• чи є компанія джерелом або лише згадкою;
• зберігається чи результат після повторних запусків.

Чому зрозуміла сторінка може перемогти красивий сайт

Дослідження показали, що ChatGPT часто намагається отримати факти з офіційного сайту.

Особливо це стосується:

• цін;
• переліку послуг;
• характеристик товару;
• географії роботи;
• графіка;
• умов;
• професійної спеціалізації;
• контактної інформації.

Але якщо дані завантажуються складним JavaScript, сховані в зображенні, опубліковані тільки в PDF або знаходяться всередині незручного інтерактивного блоку, система може не прочитати їх.

У таких випадках ChatGPT іноді відмовляється від офіційного сайту і використовує сторонній каталог, огляд або сторінку конкурента.

Моханадасан зафіксував ситуації, коли модель намагалася знайти ціну на офіційній сторінці, не змогла витягти її і перейшла до стороннього сервісу.

Виходить парадокс.

Компанія сама визначає ціни та умови, але штучний інтелект розповідає про неї зі слів чужого сайту — тільки тому, що чужа сторінка технічно зрозуміліша.

OpenAI рекомендує не блокувати пошукового робота OAI-SearchBot. Компанія повідомляє, що будь-який публічний сайт може з’являтися в ChatGPT Search, однак гарантувати перше місце неможливо. Для включення в пошук сайт повинен бути доступний пошуковому роботу, а сервер і система захисту не повинні блокувати опубліковані IP-адреси OpenAI.

Це базова умова, але не гарантія цитування.

Що все це означає для малого бізнесу в Ізраїлі

Велика мережа може дозволити собі сотні згадок, відомий бренд і великі рекламні бюджети.

У локального ізраїльського бізнесу ситуація інша.

Адвокат, косметолог, ремонтна компанія, лікар приватної практики, перевізник, ріелтор, викладач, будівельник, спеціаліст з кондиціонерів або невеликий магазин часто залежать від кількох ключових запитів у конкретному місті.

Якщо ChatGPT рекомендує тільки дві-три компанії, відсутність у відповіді може означати втрату готового клієнта.

Особливо складний ізраїльський ринок, де одна і та ж людина може шукати послугу:

• на івриті;
• на російській;
• на англійській;
• на українській;
• з назвою міста;
• з назвою району;
• з формулюванням «поруч зі мною»;
• через голосовий запит;
• через ChatGPT, Google, Gemini або карти.

Механічний переклад однієї сторінки на чотири мови не вирішує цю задачу.

На кожній мові люди ставлять питання по-різному.

Саме з цим Nikk.Agency https://nikk.co.il/ допомагає розбиратися малому та середньому бізнесу в Ізраїлі: від сайту, Google Maps і класичного пошуку до нової середовища, де рішення про вибір компанії все частіше приймає не список з десяти посилань, а AI-асистент.

Навіть назви міст можуть писатися в кількох варіантах: Haifa, חיפה, Хайфа; Rishon LeZion, ראשון לציון, Рішон-ле-Ціон.

AI-асистенту необхідно однозначно зрозуміти:

• як називається бізнес;
• де він знаходиться;
• які райони обслуговує;
• якими мовами працює;
• яку саме проблему вирішує;
• як з ним зв’язатися;
• чим він відрізняється від схожих компаній;
• які незалежні джерела підтверджують його існування та репутацію.

Що може зробити Nikk.Agency

На фоні таких змін неможливо чесно обіцяти бізнесу «вічне перше існування та репутацію.

Що може зробити Nikk.Agency

На фоні таких змін неможливо чесно обіцяти бізнесу «вічне перше місце в ChatGPT».

Навіть OpenAI прямо вказує, що гарантувати верхню позицію не можна.

Тому задача Nikk.Agency — не продавати магічну кнопку, а вибудовувати цифрову присутність бізнесу так, щоб у пошукових систем і AI-асистентів було більше підстав правильно знайти, зрозуміти, перевірити і рекомендувати компанію.

Nikk.Agency фізично знаходиться на півночі Ізраїлю і працює перш за все з малим і середнім бізнесом по всій країні.

Агентство займається SEO-просуванням, лідогенерацією, Google Ads, Google Maps, ремонтом і розвитком сайтів, а також окремими проектами по присутності бізнесу у відповідях ChatGPT, Gemini, Googleaude та інших систем. Робота ведеться на івриті, російській, українській, англійській та інших мовах.

Практична робота може включати кілька етапів.

Перевірка того, що штучний інтелект бачить зараз

Недостатньо один раз запитати ChatGPT назву компанії.

Запити необхідно перевіряти:

• у різних формулюваннях;
• на різних мовах;
• з вказівкою міста і без нього;
• в звичайному і поглибленому режимі;
• в різні дні;
• з повторними запусками;
• по інформаційним і комерційним питанням;
• окремо в ChatGPT, Gemini, Copilot та інших системах.

Так можна побачити не одиничну красиву відповідь, а реальну картину видимості.

Аналіз сайту і доступу пошукових роботів

Перевіряється:

• robots.txt;
• доступ OAI-SearchBot та інших необхідних роботів;
• індексація сторінок;
• робота захисту і CDN;
• мобільна версія;
• швидкість;
• HTML-структура;
• наявність важливих даних у читабельному тексті;
• коректність заголовків, контактів, адрес і мовних версій.

Якщо ціна, район роботи або спеціалізація існують тільки всередині картинки, AI може їх не побачити.

Створення зрозумілих сторінок послуг

Кожна важлива послуга повинна бути описана не рекламними лозунгами, а конкретними фактами.

Наприклад:

• що саме робить компанія;
• в яких містах;
• для кого;
• скільки це коштує або від чого залежить ціна;
• як проходить робота;
• скільки часу займає;
• якими мовами можливе обслуговування;
• куди дзвонити або писати;
• які документи, обмеження або умови існують.

Така структура допомагає одночасно людині, Google і AI-асистенту.

Підготовка до прихованих додаткових запитів

Якщо користувач запитує «якого адвоката обрати в Хайфі», ChatGPT може окремо перевіряти спеціалізацію, мову, район, відгуки, години роботи та офіційний сайт.

Отже, бізнесу потрібна не одна загальна сторінка «Про нас», а пов’язана система матеріалів, кожен з яких відповідає на конкретне питання.

Робота з Google Maps і єдиним цифровим контуром

Для локального бізнесу сайт не повинен існувати окремо від Google Maps, довідників, соціальних мереж і незалежних публікацій.

Назва, адреса, телефон, години роботи та спеціалізація повинні збігатися.

Коли на одному сайті вказано одну назву компанії, в Google Maps — іншу, а в Facebook — третій номер телефону, системі складніше зрозуміти, чи йдеться про один бізнес.

Незалежні згадки

Власний сайт добре підтверджує офіційні факти.

Але рекомендації часто будуються також на сторонніх джерелах.

Тому важливі:

• публікації в ЗМІ;
• професійні каталоги;
• тематичні огляди;
• справжні відгуки;
• згадки партнерів;
• експертні коментарі;
• локальні ізраїльські майданчики;
• матеріали мовами цільової аудиторії.

Мова не йде про купівлю сотень безглуздих посилань.

Одна змістовна сторінка з зрозумілим описом бізнесу може бути ціннішою за десятки автоматичних каталогів.

Вимірювані запити та зрозумілі KPI

На сторінці послуги Nikk.Agency з просування в AI-асистентах зазначено, що робота будується навколо погодженого списку запитів, географії та протоколу перевірки, а не навколо суб’єктивного враження «здається, нас стали частіше показувати».

Прайта і публічного цифрового контуру, повторні перевірки та робота ітераціями до оцінки погоджених показників.

Для одного бізнесу важливим результатом буде поява за запитом на івриті в Хайфі.

Для іншого — коректний опис послуги російською мовою в Ашдоді.

Для третього — згадка в порівняльній відповіді ChatGPT по всій території Ізраїлю.

Універсального списку запитів для всіх не існує.

Новий пошук вимагає не разової оптимізації, а постійного спостереження

Головний висновок липневих досліджень полягає не в тому, що просуватися в ChatGPT неможливо.

Він в іншому: AI-видимість не можна вимірювати одним запитом, одним скріншотом і однією вдалою відповіддю.

Система здатна:

• не запускати пошук;
• змінити формулювання;
• обрати інший канал отримання результатів;
• знайти інший набір сторінок;
• перейти в режим глибокого роздуму;
• використати сторонню публікацію замість офіційного сайту;
• знайти компанію, але не процитувати її;
• згадати бренд, не використовуючи його сайт як джерело;
• змінити поведінку після чергового оновлення.

Тому бізнесу потрібна не спроба «обдурити ChatGPT», а міцна цифрова основа.

1. Зрозумілий сайт.
2. Доступні сторінки.
3. Однозначні факти.
4. Актуальні контакти.
5. Локальна прив’язка.
6. Кілька мов, адаптованих для ізраїльської аудиторії.
7. Незалежні підтвердження.
8. Регулярні перевірки.

Зв’язок видимості з реальними зверненнями, дзвінками та повідомленнями в WhatsApp.

Саме з цим Nikk.Agency https://nikk.co.il/ допомагає розбиратися малому та середньому бізнесу в Ізраїлі: від сайту, Google Maps і класичного пошуку до нового середовища, де рішення про вибір компанії все частіше приймає не список з десяти посилань, а AI-асистент.

ДНК і єврейська історія: де закінчується міф і починається наука

У розмові про походження єврейського народу завжди є ризик зірватися в одну з двох крайнощів. Перша — перетворити генетику на доказ стародавніх текстів, ніби лабораторія може підтвердити кожен рядок ТАНАХу. Друга — повністю відокремити єврейську історію від біології, ніби дві тисячі років діаспори, шлюбних норм, громадського життя і передачі ідентичності не могли залишити жодного сліду в геномі.

Наука не підтверджує жодну з цих крайнощів.

Сучасна популяційна генетика говорить обережніше і цікавіше: багато історичних єврейських груп дійсно зберігають впізнаваний спільний компонент походження, пов’язаний з давніми популяціями Близького Сходу. Але цей компонент не є «чистою лінією», не скасовує змішування з навколишніми народами і не перетворює ДНК на тест на єврейство.

Це важлива відмінність.

Єврейський народ — не біологічна формула. Єврейська ідентичність складається з релігії, пам’яті, права, культури, мови, традиції, сімейної історії та особистого вибору. Генетика не може вирішити, хто «справжній єврей». Вона може лише показати, як рухалися предкові популяції, де відбувалося змішування, які групи довго жили відносно замкнуто і які демографічні кризи залишили слід у спадковості.

Саме тому тема єврейської ДНК така важлива. Вона не замінює історію — вона додає до неї новий шар.

Загальний близькосхідний сигнал: що показали дослідження

На початку XXI століття великі генетичні дослідження змінили уявлення про діаспорні народи. Довгий час здавалося логічним, що за дві тисячі років міграцій, переселень, вигнань, змішаних шлюбів і життя серед інших народів будь-який спільний біологічний слід мав би майже зникнути.

Але з євреями картина виявилася складнішою.

Дослідження показали, що ашкеназькі, сефардські і багато мізрахських єврейських груп часто генетично ближчі один до одного, ніж до більшості народів, серед яких вони жили протягом століть. При цьому у них зберігається різний ступінь місцевої домішки: європейської, північноафриканської, близькосхідної та іншої. Огляд Гаррі Острера описує це не як одну «нитку походження», а як «тканину» родинних генетичних зв’язків між різними єврейськими популяціями. Жодна окрема лінія не визначає єврейське походження, але разом вони показують загальну популяційну історію.

Іншими словами, єврейські громади не були повністю ізольовані. Але вони і не розчинилися повністю в навколишніх народах.

Це пояснюється не містикою, а історією. У багатьох регіонах євреї жили окремими громадами, зберігали релігійні норми шлюбу, передавали статус у межах сім’ї, підтримували соціальні межі і часто вступали в шлюб у межах своєї групи. Такі практики протягом поколінь можуть зберігати не тільки культурну ідентичність, але й генетичну структуру.

Важливо підкреслити: мова йде не про всі єврейські групи однаково. Наприклад, генетична історія ефіопських, індійських і деяких інших єврейських громад має свої особливості. У ряді випадків вони ближчі до місцевих навколишніх популяцій, зберігаючи при цьому єврейську релігійну та історичну ідентичність.

Тому науково коректна формула звучить так: у багатьох єврейських груп зберігся спільний компонент походження, пов’язаний з Близьким Сходом, але кожна громада має свою окрему історію змішування, міграцій і розвитку.

Коени: коли родова традиція стала предметом генетичної перевірки

Один з найвідоміших сюжетів у єврейській популяційній генетиці пов’язаний з коенами — нащадками священицького роду, який, згідно з традицією, веде походження по чоловічій лінії від Аарона.

З наукової точки зору це питання виявилося перевірюваним не в релігійному, а в генетичному сенсі. Якщо статус коена дійсно століттями передавався по батьківській лінії, то у частини чоловіків-коенів могли зберегтися близькі Y-хромосомні лінії.

Y-хромосома передається від батька до сина. Вона не залишається абсолютно незмінною, але змінюється досить повільно, щоб по ній можна було вивчати чоловічі лінії походження.

Дослідження дійсно виявили у значної частини чоловіків, які відносять себе до коенів, характерні Y-хромосомні варіанти, включаючи так званий Cohen Modal Haplotype — «коенський модальний гаплотип». Пізніші роботи уточнили картину: мова йде не про один простий маркер у всіх коенів, а про кілька пов’язаних чоловічих ліній, частина яких має давнє близькосхідне походження.

Що це доводить?

Не те, що наука «довела Аарона». Генетика не може назвати конкретного біблійного персонажа і підтвердити буквальну точність релігійної традиції.

Але вона показує інше: соціальна і релігійна традиція могла дійсно підтримувати батьківську спадковість протягом дуже довгого часу. Сліди цієї спадковості виявилися помітні в ДНК.

І тут виникає важливий науковий висновок. Традиція не «зберігала біологічну інформацію» напряму. Вона зберігала статус, пам’ять, правила спадкування і шлюбні обмеження. А ці культурні механізми, повторюючись з покоління в покоління, могли залишити біологічно вимірюваний слід.

Це один з найцікавіших прикладів того, як культура і генетика перетинаються.

Ашкеназський bottleneck: що означає історія про «350 засновників»

Особливе місце в дослідженнях займає історія ашкеназьких євреїв. Сьогодні люди з ашкеназьким походженням складають значну частину світового єврейства, але генетика показує: в минулому ця популяція пройшла через сильне «пляшкове горлечко».

У популяційній генетиці bottleneck — це момент, коли чисельність предкової групи різко скорочується, а потім велика майбутня популяція відновлюється з невеликої кількості засновників. Таке подія залишає помітні сліди: підвищену генетичну схожість, довгі ділянки спільної ДНК, більш високу частоту деяких рідкісних мутацій.

Дослідження Shai Carmi та співавторів, опубліковане в Nature Communications у 2014 році, реконструювало недавню історію ашкеназьких євреїв і дійшло висновку про сильний bottleneck приблизно в 350 осіб. Важливо розуміти: це не обов’язково буквальне село з 350 людей. Це модельна оцінка ефективної чисельності засновників, яка найкраще пояснює сучасні генетичні дані.

За популярними переказами, мова йде приблизно про період 600–800 років тому, тобто про середньовічну Європу.

Ця історія допомагає пояснити, чому серед ашкеназів частіше зустрічаються деякі спадкові захворювання. Якщо рідкісна мутація була присутня у одного або кількох засновників, а потім група довго жила відносно ендогамно, частота такої мутації могла зрости.

Але і тут не можна спрощувати. Спадкові захворювання не пояснюються тільки одним bottleneck. На їх поширення впливали дрейф генів, структура шлюбів, зростання популяції, міграції і конкретна історія кожної мутації.

Для науки тут важливо інше: історія ашкеназів показує, наскільки сильно демографічні події можуть залишатися записаними в геномі. Середньовічні кризи, переселення і подальше відновлення громад — це не тільки сторінки хронік. Це ще й слід у ДНК мільйонів людей.

Лемба: коли усна традиція отримала генетичну опору

Ще один відомий приклад — народ Лемба в Південній Африці та Зімбабве. Протягом поколінь Лемба зберігали перекази про походження від людей, які прийшли з півночі, іноді пов’язуючи цю історію з єврейськими або близькосхідними коренями.

Довгий час такі перекази сприймалися як звичайна легенда походження. Але генетичні дослідження Y-хромосоми показали, що у частини чоловіків Лемба дійсно є неафриканські чоловічі лінії, що узгоджуються з близькосхідним або семітським внеском. Особливо обговорюваним став один з кланів Лемба, у якого була виявлена висока частота варіанта, пов’язаного з Cohen Modal Haplotype.

Але тут знову потрібна обережність.

Генетика не доводить, що весь народ Лемба є євреями в релігійному, галахічному або культурному сенсі. Вона не підтверджує всю легенду буквально. Вона показує, що в усній традиції могло зберегтися реальне історичне ядро: контакт з близькосхідними чоловічими лініями.

Це робить приклад Лемба особливо важливим. Він показує, що усна пам’ять не завжди є фантазією. Іноді вона може зберігати сліди подій, які письмова історія не зберегла, а генетика через століття допомагає побачити.

Що генетика не може сказати про євреїв

У популярній культурі генетиці часто приписують більше, ніж вона здатна дати. Але у питанні єврейської історії особливо важливо розуміти її межі.

Генетика може показати спорідненість між популяціями. Вона може оцінити частку спільного походження, виявити чоловічі і жіночі лінії, відновити приблизні демографічні сценарії, виявити ефект засновника або давні епізоди змішування.

Але генетика не може визначити, хто є євреєм.

Вона не замінює релігію, закон, культуру, самоідентифікацію, сімейну пам’ять і історію громади. ДНК не дає людині право на приналежність і не відбирає його. Єврейство ніколи не було тільки біологічною категорією. Воно включало віру, народність, громаду, традицію, мову, травму, пам’ять, повернення, розсіяння і зв’язок поколінь.

Тому будь-яке використання генетики для ідеї «чистоти» народу є науково неправильним і морально небезпечним.

Сама наука говорить про змішування. Єврейські групи в різних регіонах вступали в контакт з навколишніми народами. У ашкеназів є європейський компонент. У сефардів — свої регіональні домішки. У мізрахських груп — власна близькосхідна історія. У різних громад — різні чоловічі і жіночі лінії.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency звертає увагу саме на це: цінність генетичних досліджень не в тому, щоб звести єврейство до біології, а в тому, щоб показати глибину історичної пам’яті, яка пережила вигнання, міграції, катастрофи і відновлення.

Материнські лінії і складна картина походження

Ще одне важливе питання — походження материнських ліній, особливо у ашкеназьких євреїв. Тут наукова картина складніша, ніж у популярних переказах.

Мітохондріальна ДНК передається по материнській лінії. Дослідження показували, що частина материнських ліній ашкеназів може мати європейське походження, а частина — більш складну або близькосхідну історію. З цього питання в науковій літературі існували різні інтерпретації.

Це важливо, тому що чоловічі і жіночі лінії можуть розповідати різні історії. Наприклад, одна модель може припускати близькосхідне походження частини чоловічих ліній і більш сильний європейський внесок у материнські лінії на певних етапах формування ашкеназької популяції.

Таке не повинно дивувати. Історія народів рідко буває симетричною. Міграції часто відбувалися через чоловічі торгові, релігійні або військові групи. Жінки могли входити в громаду через шлюби або навернення. В інших випадках, навпаки, саме материнські лінії зберігали давні зв’язки.

Тому сучасна наука не говорить: «все ясно». Вона говорить: «картина складна, але в ній є стійкі закономірності».

Чому ця тема важлива для Ізраїлю і єврейського світу

Для Ізраїлю розмова про генетику єврейського народу неминуче виходить за межі лабораторії. Вона стосується історії вигнання і повернення, зв’язку діаспори з Землею Ізраїлю, суперечок про ідентичність, пам’яті про зруйновані громади і сучасної єврейської солідарності.

Але саме тому тут особливо потрібна точність.

Генетика не повинна ставати політичним гаслом. Вона не повинна використовуватися як зброя проти одних євреїв і на користь інших. Вона не може сказати, що одна громада «більш справжня», а інша «менш справжня». Такий підхід суперечить і науці, і єврейській історичній реальності.

Науковий сенс досліджень в іншому.

Вони показують, що єврейська історія була не абстрактною легендою, а реальною історією людей, сімей, шлюбів, міграцій, ізоляції, виживання і відновлення. Громади могли жити в Марокко, Польщі, Іраку, Ємені, Італії або Литві — і при цьому зберігати сліди спільного походження. Не повністю, не ідеально, не однаково, але впізнавано.

Це не скасовує культури. Навпаки, це показує силу культури.

Якщо релігійні норми, громадське життя і внутрішня пам’ять здатні протягом століть впливати навіть на популяційну структуру, значить, ідентичність — це не тільки ідея в голові. Це соціальна практика, яка формує долі поколінь.

Що залишається, якщо прибрати сенсації

Якщо прибрати гучні слова, залишається спокійний науковий висновок.

Сучасна генетика не довела «чистоту» єврейського народу. Вона не довела буквальну історію кожного біблійного персонажа. Вона не визначила, хто має право називатися євреєм. І вона не зробила ДНК головним джерелом єврейської ідентичності.

Але вона показала дещо дійсно важливе.

Незважаючи на тисячоліття розсіяння, багато єврейських груп зберегли спільний компонент походження. Незважаючи на змішування з навколишніми народами, в геномі збереглися сліди давніх зв’язків. Незважаючи на різні мови, країни і долі, частина популяційної історії єврейського народу виявилася видимою навіть через століття.

Це не історія про «біологічну чистоту». Це історія про виживання складної ідентичності.

Єврейський народ зберігався не тому, що був ізольований від світу повністю. Він зберігався тому, що мав стійкі механізми пам’яті: сім’ю, громаду, традицію, закон, тексти, мову молитви, календар, заборони, свята, траур і надію.

Генетика лише додає до цього ще один шар. Вона показує, що історична пам’ять іноді залишає слід не тільки в книгах і сімейних розповідях, але й у структурі популяцій.

ДНК дійсно багато пам’ятає. Але розуміти її потрібно обережно.

Вона не говорить замість історії. Вона говорить разом з нею.

Історія Володимира Зєєва Жаботинського, єврейського героя з Одеси. Єврейські погроми 1903-1905 років у Російській імперії глибоко вразили Жаботинського, спонукавши його приєднатися до сіоністського руху, щоб присвятити себе боротьбі за права євреїв та державотворення Ізраїль. Читайте на НАновини у рубриці «Євреї з України»! #євреїзукраїни

Володимир Зєєв Жаботинський: Шлях до створення єврейської держави

Початок шляху: Народження та ранні роки

Дата та місце народження: Володимир Жаботинський народився 17 жовтня 1880 року в Одесі, в Україні. З дитинства він виявляв допитливість та рішучість, що, можливо, визначило його подальшу долю.

Дата смерті: Пішов із життя 3 серпня 1940 року у Нью-Йорку, США. У 1964 році його останки були перенесені на гору Герцля в Єрусалимі – місце упокою видатних лідерів Ізраїлю.

Під впливом єврейських погромів

1903-1905 роки у Російській імперії стали важким випробуванням для єврейського населення, що зіткнулося з хвилею жорстоких погромів. ЖаботинськийПриголомшений цими подіями вирішив змінити своє життя і присвятити себе боротьбі за права євреїв. У цей час він вступив у єврейську самооборону і навіть змінив своє ім’я на Зєєв, що в перекладі з івриту означає вовк. Цей символ став втіленням його безстрашності та рішучості захищати свій народ.

Цитата Жаботинського: «Краще мати зброю і не потребувати її, ніж потребувати її і не мати!» Ця фраза стала девізом його життя і вплинула на ціле покоління єврейських активістів.

Лідер єврейської самооборони та шлях до сіонізму

Під час погромів Володимир Жаботинський організував загони самооборони у єврейських громадах, прагнучи захистити своїх співвітчизників. Цей крок зробив його лідером єврейського руху та дозволив привернути увагу до єврейських цивільних прав.

1903 року Жаботинський був обраний делегатом на сіоністський конгрес. Після смерті Теодора Герцля у 1904 році Жаботинський став провідним лідером сіонізму, очоливши праве крило руху. Його ідеї підтримували прагнення євреїв до незалежності та самостійності, а також необхідність захисту єврейського народу.

Підтримка незалежної України: Цікавий факт, що Жаботинський підтримував також створення незалежної України, поділяючи ідею боротьби за свободу та права націй Він сприяв створенню при армії Української Народної Республіки єврейської жандармерії для запобігання погромам, що стало унікальним досвідом взаємодії між єврейською та українською громадами.

Створення Єврейського легіону

1917 року, під час Першої світової війни, Жаботинський сформував Єврейський легіон — бойову одиницю, що воювала за британської армії проти Османської імперії. Легіон був створений для захисту майбутнього єврейської держави, і цей крок став історичним прецедентом єврейської збройної самоорганізації.

Цитата Жаботинського: “Ми боремося за право створити єврейську країну на нашій історичній землі.”

Внесок у державотворення Ізраїль

Після Першої світової війни Жаботинський переїхав на територію Ізраїлю, де продовжив боротьбу за створення єврейської держави. Він реорганізував колишніх бійців Єврейського легіону у перші загони самооборони, які у 1920 році захищали єврейське населення під час арабських повстань у Старому місті Єрусалиму. За свою діяльність з організації оборони Жаботинського було заарештовано британською владою та засуджено до 15 років каторги, але завдяки масовим протестам вирок було скасовано.

«Нова сіоністська організація» та цілі руху

1935 року Жаботинський очолив Нову сіоністську організаціюяка ставила перед собою кілька ключових цілей:

1. Створення єврейської більшості на обох берегах річки Йордан.
2. Заснування єврейської держави в Палестині на основах розуму та справедливості, закладених у Торі.
3. Репатріація до Палестини всіх євреїв, які бажають повернутися на свою історичну батьківщину.
4. Ліквідація єврейської діаспори.

Ці принципи вплинули на праві політичні партії Ізраїлю і стали основою сучасного ізраїльського суспільства.

Спадщина Володимира Жаботинського

Сьогодні ім’я Жаботинського відоме кожному, хто цікавиться історією єврейського народу та становленням Ізраїлю. Він не лише надихав ціле покоління євреїв боротися за свої права, а й заклав основу для майбутніх правих партій, які досі впливають на політику Ізраїлю. Жаботинський залишив багату спадщину, засновану на самовизначенні та праві єврейського народу на волю.

Україна та Ізраїль

Історія Ізраїлю та України тісно переплетена завдяки долям людей, культурному обміну та взаємному впливу, сформованому протягом століть. У період Російської імперії та Радянського Союзу значна єврейська громада жила на території України, де з роками виникали та розвивалися видатні єврейські діячі, у тому числі й Володимир Жаботинський.

Жаботинський став однією з ключових постатей, що стоять на перетині цих двох народів. Його діяльність в Одесі, зусилля щодо організації єврейських самооборонних загонів та участь у сіоністському русі продемонстрували прагнення створити безпечне майбутнє для євреїв та повагу до незалежності України. Ці ідеї, що поширювалися у сіоністських колах, підкріплювали взаємні сподівання єврейських та українських громад на національне визволення. За часів Української Народної Республіки Жаботинський також працював над створенням єврейської жандармерії, яка б захищала єврейські громади від погромів. Ця ініціатива стала виявом солідарності та співпраці з українським рухом за незалежність.

Сьогодні Ізраїль та Україна продовжують будувати дипломатичні та культурні мости, обмінюючись досвідом та підтримуючи один одного у спільних викликах. Українські євреї, які репатріювалися в Ізраїль, роблять внесок у розвиток ізраїльського суспільства, зберігаючи пам’ять та повагу до своєї української батьківщини.

Фотоматеріали:

1 – портрет Жаботинського у військовій формі;
2 – стара купюра 100 шекелів із Жаботинським;
3 – бонус! Буданов переймає досвід єврейського легіону.

Ця стаття підготовлена ​​спеціально для сайту НАновиниде ви знайдете ще більше цікавих історій про визначних євреїв України, таких як Володимир Жаботинський.

Рубрику веде @davidkrutonog — єврей з України та засновник маркетингової агенції tlv.agency

Залишити коментар у Telegram — каналі НАновини↓

Якщо для вас важливі НАновини і ви хочете допомогти проєкту працювати, розвиватися та залишатися відкритим для всіх — підтримайте нас зручним для вас способом.

Навіть невелика підтримка має значення.

Як найзручніше підтримати НАновини?

Чому ваша підтримка важлива?

НАновини з’явилися як незалежний проєкт людей, яких пов’язують Ізраїль та Україна. Ми хочемо говорити про події навколо нас без необхідності підлаштовувати редакційну позицію під інтереси політичної партії, державної структури чи зовнішнього спонсора.

Ця позиція визначає і те, як ми обираємо теми. Нас передусім цікавить точка перетину Ізраїлю та України — події, люди й процеси, які часто залишаються між великими інформаційними порядками денними двох країн.

Нас цікавить не лише сама новина. Важливо зрозуміти, звідки з’явилася інформація, що стоїть за гучним заголовком, як події пов’язані між собою і що те, що відбувається, означає для Ізраїлю, України та людей, пов’язаних із двома країнами.

Тому ми шукаємо першоджерела, порівнюємо повідомлення, перевіряємо спірні твердження і намагаємося чітко відокремлювати встановлений факт від аналізу та авторської думки.

Про що ми пишемо?

📌 Ізраїль та Україна — відносини між країнами, політика, суспільство, економіка, культура та спільні проєкти.
📌 Війна в Україні та безпека Ізраїлю — події, рішення влади та їхні наслідки.
📌 Ізраїльтяни з українським корінням — люди, ініціативи та історії, які пов’язують дві країни.
📌 Єврейська громада України — сучасне життя, історія, люди та діяльність громад.
📌 Історія — складні сторінки відносин народів і вплив минулого на сьогодення.
📌 Люди — особистості Ізраїлю та України, які залишили слід у спільній історії.
📌 Дезінформація та пропаганда — перевірка гучних заяв, інформаційних вкидів, фейків і маніпуляцій.

На що потрібна підтримка?

Новинний проєкт — це не лише тексти. Щоб матеріал з’явився на сайті та дійшов до читача, потрібні інфраструктура, технічні сервіси, безпека, пошук джерел, перевірка інформації та поширення публікацій.

Підтримка читачів допомагає спрямовувати більше ресурсів на:

✔ підготовку матеріалів — пошук тем і першоджерел, перевірку інформації та аналітику;
✔ роботу сайту — сервери, хостинг, резервні копії, оновлення та технічне обслуговування;
✔ безпеку — захист сайту, моніторинг і необхідні сервіси;
✔ багатомовні версії — публікації російською, українською, івритом, французькою та англійською;
✔ поширення — просування важливих публікацій і залучення нових читачів;
✔ пошукову видимість — технічний розвиток сайту та SEO, щоб незалежні матеріали НАновин можна було знаходити через пошукові системи.

НАновини залишаються відкритими для всіх

Ми не хочемо перетворювати основні публікації НАновин на закритий контент, доступний лише після оплати. Можливість відкрити й прочитати матеріал не повинна залежати від того, чи може конкретний читач фінансово підтримати проєкт.

Patreon, PayPal, Bit, Buy Me a Coffee та USDT — це добровільні способи підтримки НАновин, а не плата за доступ до публікацій.

І допомога проєкту — це не лише гроші. Коли ви читаєте наші матеріали, надсилаєте посилання друзям, обговорюєте публікації або розповідаєте іншим людям про НАновини, ви також допомагаєте проєкту зростати.

Останні матеріали НАновин

Коли я почав готуватися до ремонту своєї квартири в Крайот, з’ясувалося, що найскладніша частина починається ще до появи в домі робітників, інструментів і мішків зі будівельними матеріалами.

Спочатку потрібно зрозуміти, що саме пропонують підрядники.

В оголошеннях постійно зустрічаються вирази «косметичний ремонт», «капітальний ремонт», «комплексний ремонт» і «ремонт під ключ». Однак однакові назви не гарантують однакового результату. Для одного підрядника готова квартира — це пофарбовані стіни і покладений ламінат. Для іншого — приміщення з встановленими дверима, підключеною сантехнікою, працюючими розетками, світильниками, кухнею і вивезеним будівельним сміттям.

Під час пошуку майстрів я побачив ще один вираз — «капсульний ремонт». Термін звучав сучасно, але сам по собі майже нічого не пояснював.

Що знаходиться всередині такої «капсули»? Чим вона відрізняється від ремонту під ключ? Чи можна заздалегідь визначити її вартість? І чи дійсно після завершення робіт замовник отримує квартиру, в яку можна відразу заїхати?

Розібратися в цих питаннях я попросив Тімура Донцова, засновника компанії «Тімур і Ко». За інформацією на сайті компанії, Тімур займається ремонтними роботами в Ізраїлі з 2008 року і працює з квартирами, будинками і комерційними приміщеннями в Хайфі, містах Крайот, Нешері і Тірат-Кармелі.

Матеріал підготовлений за підсумками бесіди з Тімуром Донцовим. Технічні формулювання і опис робочих процесів погоджені з експертом.

Що таке капсульний ремонт

Під капсульним ремонтом в цьому матеріалі ми розуміємо заздалегідь визначений комплекс робіт, після якого квартира або приміщення повністю готове до проживання або використання.

При цьому існуюче планування в основному зберігається. Кімнати не переносять, кухню не переміщують в іншу частину квартири, санвузол не влаштовують на новому місці, а основні інженерні мережі не перебудовують повністю без окремої необхідності.

Всередині існуючого планування приміщення може бути оновлено практично повністю.

Зазвичай капсульний ремонт включає демонтаж старої обробки, підготовку стін і стель, шпаклівку, фарбування, укладання плитки або ламінату, встановлення дверей і плінтусів, монтаж розеток, вимикачів і світильників, заміну сантехнічного обладнання і, якщо це передбачено проектом, встановлення кухні.

Основний результат — не просто завершення окремих видів робіт, а квартира, придатна для нормального життя.

Пофарбовані стіни самі по собі ще не означають, що ремонт закінчено. Якщо в приміщенні немає дверей, не підключена раковина, відсутні світильники, не встановлені розетки, а після демонтажу залишилися мішки зі сміттям, заїхати в таку квартиру неможливо.

Тому головне питання замовника має звучати не так:

«Які роботи ви виконаєте?»

Набагато важливіше запитати:

«В якому стані ви передасте мені квартиру після завершення ремонту?»

«Капсульний ремонт» — не офіційний стандарт

Капсульний ремонт не слід сприймати як єдиний будівельний стандарт з однаковим набором послуг для всіх компаній.

Один підрядник може включити в капсулу тільки основні оздоблювальні роботи. Інший додасть двері, електрику, сантехніку, кухню, прибирання і вивезення сміття.

Саме назва не захищає замовника від різного тлумачення.

Тімур Донцов підкреслює: клієнту потрібно дивитися не на назву пакета, а на його зміст. Якщо в пропозиції написано тільки «капсульний ремонт квартири» і поруч вказана загальна сума, цього недостатньо.

Необхідно визначити:

• які приміщення входять в проект;
• що саме демонтується;
• як готуються стіни;
• які покриття укладаються;
• чи змінюються двері;
• скільки розеток і вимикачів встановлюється;
• які сантехнічні прилади підключаються;
• входить чи кухня;
• хто купує матеріали;
• хто організовує доставку;
• хто вивозить будівельне сміття;
• чи проводиться остаточне прибирання.

Саме детальний кошторис перетворює красиву назву в зрозумілий проект.

Чим капсульний ремонт відрізняється від косметичного

Косметичний ремонт потрібен перш за все для того, щоб освіжити зовнішній вигляд квартири.

Зазвичай він включає фарбування, локальний ремонт стін, заміну шпалер, окремих світильників, плінтусів або підлогового покриття. Сантехніка, електричні лінії, двері та інші важливі елементи при цьому можуть взагалі не зачіпатися.

Такий формат підходить приміщенню, яке в цілому знаходиться в хорошому стані і не вимагає комплексного оновлення.

Капсульний ремонт вирішує інше завдання. Його мета — підготувати квартиру до заселення.

Разом з фарбуванням можуть знадобитися заміна плитки, встановлення дверей, оновлення сантехніки, перенесення або додавання окремих електричних точок, монтаж освітлення, встановлення кухні і усунення пошкоджень, виявлених після демонтажу.

Косметичний ремонт відповідає на питання:

«Як покращити зовнішній вигляд квартири?»

Капсульний ремонт відповідає на питання:

«Що необхідно зробити, щоб в цій квартирі можна було жити?»

Коли починається капітальний ремонт

Капітальний ремонт потрібен тоді, коли оновити існуючу квартиру без серйозного втручання вже неможливо або власник хоче повністю змінити її внутрішній устрій.

Він може включати:

• демонтаж і будівництво перегородок;
• перенесення кухні;
• влаштування додаткового санвузла;
• повну заміну водопровідних труб;
• масштабну заміну електрики;
• перенесення каналізації;
• зміну дверних прорізів;
• серйозне вирівнювання підлог;
• створення нових стельових конструкцій.

У капсульному ремонті основні межі квартири зазвичай зберігаються.

Це не означає, що не можна замінити пошкоджену ділянку труби або додати кілька розеток. Але якщо проект вимагає повної перебудови інженерних систем, він вже виходить за рамки стандартної капсули.

Перед вибором формату потрібно визначити, чи влаштовує власника існуюче планування. Якщо так, капсульний ремонт може бути підходящим рішенням. Якщо ні, слід обговорювати повноцінний капітальний проект.

Чому не можна оцінювати ремонт тільки за площею

Одне з найбільш поширених помилок — очікування, що підрядник назве остаточну вартість серйозного ремонту тільки за кількістю квадратних метрів.

Дві квартири однакової площі можуть вимагати зовсім різного обсягу робіт.

В одній стіни знаходяться в хорошому стані, плитку знімати не потрібно, а електрика вже оновлена. В іншій під старою фарбою ховаються тріщини, штукатурка відшаровується, сантехніка зношена, а після демонтажу виявляються сліди протікань.

На вартість впливають:

• стан стін і стель;
• кількість демонтованих покриттів;
• стан підлог;
• необхідність гідроізоляції;
• кількість електричних точок;
• стан труб;
• обрані матеріали;
• доступ до квартири;
• наявність ліфта;
• правила житлового будинку;
• порядок вивезення сміття.

Тому професійна оцінка починається з огляду об’єкта.

Демонтаж: де часто починається суперечка

Фраза «демонтаж старої обробки» звучить зрозуміло тільки на перший погляд.

Потрібно заздалегідь вказати, що саме знімається:

• стара фарба;
• шпалери;
• плитка;
• ламінат;
• плінтуси;
• двері;
• сантехніка;
• кухонні шафи;
• непотрібні електричні елементи.

Не менш важливо визначити, хто збирає і вивозить сміття.

Після демонтажу ванної кімнати, кухні або підлогового покриття будівельних відходів може виявитися значно більше, ніж передбачає замовник. Якщо вивезення не вказано в кошторисі, він нерідко перетворюється в окремий витрат.

Чому фарбування починається не з фарби

Вартість фарбування залежить не тільки від площі стін, але і від їх стану.

Рівну суху поверхню можна підготувати відносно швидко. Зовсім інша робота потрібна, якщо на стінах є тріщини, сліди протікань, стара відшаровуюча фарба, пошкоджена штукатурка або нерівні кути.

Перед чистовим фарбуванням можуть знадобитися:

• видалення непрочних покриттів;
• розкриття та закладення тріщин;
• ґрунтовка;
• локальне або повне вирівнювання;
• шпаклівка;
• шліфування;
• відновлення кутів.

Тому в кошторисі бажано окремо вказувати підготовку поверхонь і нанесення фарби.

Формулювання «фарбування всієї квартири» не пояснює, чи буде підрядник виправляти дефекти стін або просто нанесе новий шар поверх старого покриття.

Плитка, ламінат і стан основи

Нове покриття не виправляє автоматично проблеми, що знаходяться під ним.

Перед укладанням плитки або ламінату необхідно перевірити основу. Якщо вона нерівна, волога або руйнується, чистовий матеріал може швидко втратити зовнішній вигляд або почати відшаровуватися.

Замовнику слід з’ясувати:

• чи демонтується старе покриття;
• чи входить вирівнювання основи;
• чи потрібна гідроізоляція;
• хто купує плитку або ламінат;
• чи входить затирка;
• чи встановлюються плінтуси;
• хто оформляє пороги та примикання;
• чи потрібне підрізання дверей.

Навіть хороша плитка не гарантує якісного результату, якщо основа підготовлена неправильно.

Сантехніка: видимі прилади та приховані труби

Під виразом «заміна сантехніки» різні люди можуть розуміти зовсім різні роботи.

Іноді мова йде лише про встановлення нового змішувача. В інших випадках необхідно демонтувати старий унітаз, встановити новий, підключити раковину, душову систему, сифони та запірну арматуру.

Окреме питання — стан труб всередині стін.

Якщо комунікації справні, капсульний ремонт може обмежитися заміною видимого обладнання. Якщо після демонтажу виявляються пошкоджені або сильно зношені труби, продовжувати чистову обробку без їх ремонту ризиковано.

У такій ситуації підрядник повинен:

1. Зупинити роботи на проблемній ділянці.
2. Показати замовнику виявлений дефект.
3. Пояснити можливі наслідки.
4. Запропонувати варіанти вирішення.
5. Назвати додаткову вартість.
6. Узгодити зміну термінів.
7. Отримати дозвіл на продовження.

Додаткові роботи не повинні виконуватися без відома клієнта.

Електрика: хто має право виконувати роботи

Під час ремонту старої квартири часто з’ясовується, що існуючих розеток недостатньо, а електричні лінії не відповідають сучасній кількості побутової техніки.

Під час планування потрібно визначити:

• які розетки змінюються;
• де додаються нові точки;
• чи встановлюються нові вимикачі;
• хто підключає світильники;
• чи потрібна окрема лінія для духовки, кондиціонера або бойлера;
• чи зачіпається електричний щит;
• чи перевіряється стан існуючої проводки.

Електричні роботи в Ізраїлі повинні виконуватися спеціалістом з відповідною ліцензією.

Тому замовнику потрібно з’ясувати не тільки, чи включена електрика в загальний кошторис, але й хто саме буде виконувати ці роботи і якими повноваженнями він володіє.

Кухня, двері та світильники: коли квартира ще не готова

Часто основні оздоблювальні роботи вже закінчені, але заїхати в приміщення все ще не можна.

Стіни пофарбовані, однак міжкімнатні двері не встановлені. Ламінат укладено, але плінтуси відсутні. Кухня зібрана, але мийка і змішувач не підключені. Світильники залишилися в коробках.

Тому кінцевий результат повинен бути визначений заздалегідь.

Якщо в капсулу входить кухня, необхідно уточнити:

• хто знімає розміри;
• хто замовляє шафи;
• хто виконує збірку;
• чи входить установка стільниці;
• хто встановлює мийку і змішувач;
• хто підключає техніку;
• чи входить герметизація;
• хто відповідає за помилку в розмірах.

Якщо встановлюються двері, слід визначити, чи входить демонтаж старих коробок, відновлення стін навколо отвору, монтаж наличників і регулювання дверного полотна.

Саме ці деталі відрізняють завершений ремонт від квартири, яку замовнику ще доводиться самостійно доводити до житлового стану.

Чому початковий кошторис може змінитися

Зростання вартості після початку ремонту — одна з головних причин конфліктів між клієнтом і підрядником.

Іноді початкова сума дійсно буває штучно занижена, щоб отримати замовлення. Але існують і об’єктивні причини зміни кошторису.

Після демонтажу можуть виявитися:

• вологі стіни;
• зруйнована штукатурка;
• пошкоджена гідроізоляція;
• сліди старих протікань;
• зношені труби;
• несправна проводка;
• нерівна основа підлоги;
• приховані тріщини.

Вартість також змінюється, якщо сам замовник вже під час ремонту вирішує перенести розетки, замінити обрану плитку, змінити сантехніку або замовити іншу кухню.

Правильний підхід полягає не в обіцянці, що сума ніколи не зміниться, а в прозорому порядку узгодження змін.

Нові роботи повинні бути описані, оцінені і затверджені до їх виконання.

Як читати кошторис

Кошторис повинен описувати не тільки назву роботи, але й її зміст.

Фраза «ремонт ванної кімнати» не пояснює, чи входять демонтаж, підготовка основи, гідроізоляція, плитка, сантехніка, підключення обладнання і вивезення сміття.

Фраза «електричні роботи» не повідомляє, скільки розеток буде замінено і чи потрібна робота зі щитом.

Фраза «встановлення кухні» може означати лише збірку шаф без підключення мийки і техніки.

У хорошому кошторисі повинно бути зрозуміло:

• що буде зроблено;
• в якому обсязі;
• які матеріали використовуються;
• хто купує матеріали;
• хто оплачує доставку;
• що не входить у вартість;
• як узгоджуються зміни;
• коли оплачується кожен етап;
• що вважається закінченням ремонту;
• як оформляються зауваження;
• які роботи мають гарантію.

Чим детальніше описаний проект, тим менша ймовірність, що замовник і підрядник будуть по-різному розуміти підсумковий результат.

Хто купує матеріали

Матеріали може закуповувати замовник або підрядник.

Якщо закупівлею займається власник квартири, він контролює виробника, дизайн і вартість. Однак він також відповідає за своєчасну доставку і правильність вибору.

Плитка може закінчитися в магазині. Двері можуть не підійти до отвору. Змішувач може виявитися несумісним з існуючим підключенням.

Якщо матеріали закуповує підрядник, необхідно заздалегідь узгодити:

• виробника;
• модель;
• колір;
• кількість;
• вартість;
• умови доставки;
• порядок надання чеків;
• дії при відсутності товару.

Головне правило — відповідальність повинна бути визначена до оформлення замовлення.

Чому ремонт затримується

Терміни залежать не тільки від швидкості роботи бригади.

Ремонт може зупинитися, якщо:

• не доставлена плитка;
• не обрана сантехніка;
• двері відсутні на складі;
• кухня буде готова пізніше;
• замовник змінив проект;
• після демонтажу виявилася технічна проблема;
• існують обмеження на шумні роботи;
• немає доступу до ліфта;
• затримується вивезення сміття.

Тому ремонт починається з планування, а не з демонтажу.

Спочатку необхідно оглянути квартиру, визначити обсяг робіт, скласти кошторис, вибрати основні матеріали та перевірити терміни постачання. Тільки після цього можна організувати послідовність демонтажу, чорнових процесів, плиткових робіт, фарбування, встановлення дверей, сантехніки, електрики та кухні.

Чи можна жити в квартирі під час ремонту

Іноді проживання можливе, але при комплексному ремонті воно часто стає вкрай незручним.

Якщо роботи ведуться тільки в одній кімнаті, а кухня і санвузол залишаються доступними, мешканці можуть продовжувати жити в квартирі.

Ситуація змінюється, коли одночасно демонтується плитка, перекривається вода, ремонтується ванна, знімаються підлоги і ведеться підготовка стін.

Потрібно заздалегідь з’ясувати:

• які приміщення будуть недоступні;
• як довго не працюватиме санвузол;
• чи будуть відключення води;
• чи будуть відключення електрики;
• чи можна розділити ремонт на етапи;
• де будуть зберігатися матеріали;
• чи безпечно залишатися дітям і літнім людям.

Іноді тимчасовий переїзд дозволяє виконати роботу швидше і зменшити загальний дискомфорт.

Особливості ремонту квартир у Хайфі

Хайфа відрізняється неоднорідним житловим фондом і складним рельєфом.

У старих будинках можуть зустрічатися пошкоджена штукатурка, сліди вологи, застаріла електрика і зношені труби. У районах на схилах Кармеля додатковим завданням стає доставка і підйом будівельних матеріалів.

Необхідно заздалегідь перевірити:

• наявність ліфта;
• можливість його використання;
• правила захисту загальних приміщень;
• доступ транспорту до будинку;
• місце розвантаження;
• дозволені години шумних робіт;
• вимоги ваад-байта;
• порядок вивезення сміття.

Квартира на Кармелі і об’єкт у нижній частині Хайфи можуть вимагати зовсім різної організації робіт, навіть якщо мають однакову площу.

Капсульний ремонт у Крайот

Крайот об’єднує кілька міст і районів біля Хайфи: Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялік, Кір’ят-Ату і Кір’ят-Хаїм.

У багатьох квартирах вторинного ринку планування залишається зручним, однак оздоблення, двері, сантехніка, кухня і електричні точки вже не відповідають потребам нових власників.

Стіни потребують підготовки. Плитка застаріла. Розеток недостатньо. Двері погано зачиняються. Стара кухня не підходить за станом або розмірами.

При цьому зносити стіни і повністю перебудовувати квартиру не потрібно.

Саме для таких об’єктів капсульний ремонт може стати розумним форматом: власник зберігає існуюче планування, але отримує комплексно оновлене приміщення.

Вартість при цьому не можна визначати тільки за містом або площею. Дві однакові квартири в Кір’ят-Ямі і Кір’ят-Моцкіні можуть вимагати різної підготовки, демонтажу і технічних робіт.

Що перевірити до передачі ключів підряднику

До початку ремонту власнику квартири бажано отримати відповіді на наступні питання:

1. Які приміщення входять у проект?
2. Що буде демонтовано?
3. Як будуть підготовлятися стіни?
4. Які матеріали входять у вартість?
5. Хто закуповує плитку, двері і сантехніку?
6. Чи входять доставка і підйом?
7. Хто виконує електричні роботи?
8. Хто вивозить будівельне сміття?
9. Чи входить фінальне прибирання?
10. Які роботи можуть з’явитися додатково?
11. Як погоджуються зміни?
12. Як розбита оплата по етапах?
13. Коли квартира вважається готовою?
14. Що входить у гарантію?
15. Як оформлюються зауваження при прийманні?

Також слід сфотографувати квартиру до початку робіт, включаючи стіни, підлоги, сантехніку, двері і загальні зони будинку.

Як приймати готову квартиру

Прийомка квартири — це окремий етап ремонту.

Стіни потрібно оглядати при денному і штучному освітленні. На них не повинно бути непрокрашених ділянок, потьоків, відкритих тріщин і грубих слідів шпаклівки.

У плитки перевіряють шви, затирку, кути і примикання. На підлозі — плінтуси, пороги і якість з’єднань.

Необхідно включити воду і перевірити:

• змішувачі;
• сифони;
• злив;
• з’єднання;
• стійкість унітазу;
• кріплення раковини;
• герметизацію біля ванни або душу.

Слід перевірити всі розетки, вимикачі і світильники.

Двері повинні нормально відкриватися, зачинятися і не зачіпати підлогу.

На кухні перевіряють шафи, петлі, висувні механізми, мийку, змішувач і підключену техніку.

Виявлені зауваження краще зафіксувати письмово і супроводити фотографіями. Формулювання «потім виправимо» без конкретного списку і термінів швидко забувається.

Що я зрозумів після розмови з експертом

До розмови з Тимуром Донцовим вираз «капсульний ремонт» здавався мені перш за все вдалим назвою для оголошення.

Тепер я розумію його інакше.

Капсульний ремонт — це не окрема будівельна технологія і не універсальний пакет, однаковий для всіх квартир. Це спосіб зібрати в одному проекті роботи, необхідні для готовності приміщення, але не перетворювати кожне оновлення в повну реконструкцію.

Перевага такого формату полягає не в слові «капсула».

Воно з’являється тоді, коли замовник розуміє межі проекту:

Що демонтують? Що зберігають? Що відновлюють? Хто закуповує матеріали? Що відбувається при виявленні прихованих дефектів? У якому стані квартира буде передана власнику?

Якщо відповіді детально внесені в кошторис, замовник отримує можливість контролювати вартість, терміни і результат.

Якщо зміст ремонту поміщається в один рядок, гарна назва не захищає клієнта від додаткових витрат і розчарування.

Для власника квартири в Хайфі або Крайот головне питання повинно звучати не так:

«Скільки коштує капсульний ремонт?»

Потрібно запитувати:

«Що конкретно входить у запропоновану суму і чи зможу я після завершення робіт одразу заїхати в квартиру?»

Раніше НАновости — Новини Ізраїлю детально розповідали про види ремонтних робіт, вартість і вибір підрядника в Хайфі та Крайот:

https://nikk.agency/remont-kvartir-v-hajfe/

Про автора

Стас Шифер — один з авторів НАновости. Пише про Ізраїль, Україну, суспільні процеси та повсякденні проблеми жителів країни.

Про експерта

Тимур Донцов — засновник компанії «Тимур і Ко». За інформацією на сайті компанії, займається ремонтними роботами в Ізраїлі з 2008 року. Працює з квартирами, приватними будинками та комерційними приміщеннями в Хайфі, містах Крайот (Кір’ят-Ата, Кір’ят-Бялік, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Ям, Кір’ят-Хаїм), Нешері та Тірат-Кармелі.

Сайт:

https://renovation.nikk.co.il/

Профіль Тимура Донцова в Facebook:

https://www.facebook.com/timur.doncov

Телефон:

055-966-4053

Президент України Володимир Зеленський 12 березня 2022 року присвоїв Костянтину Мрочку звання Героя України — найвищу військову нагороду країни за мужність і героїзм.

Його тіло не було поховане, оскільки згоріло разом з танком.

«В Ізраїлі Костя духовно переродився і відновився. Він не був євреєм, але ми проводили в березні 2023 церемонію його поминання. Ми згадуємо його швидкість реакцій, його робочу етику, сміливість, всі людські якості».

Костя, відомий як Костянтин Мрочко, був танкістом, будівельником і майстром із золотими руками. Він був любителем природи і сільського господарства, а також жартівником і винахідником з добрим серцем. Після участі в танкових боях на Донбасі, він переїхав до Ізраїлю, де працював на будівництвах і приєднався до органічної ферми “Лев Адам”. Костя був шанованим і улюбленим товаришем, який залишив глибоке враження на всіх, хто його знав. Він був зацікавлений в єврейських звичаях, а його друзі пам’ятають його сміливість, швидкість реакцій і робочу етику.

Коли у Кості закінчилася віза для перебування в Ізраїлі, він повернувся в Україну в серпні 2021 року.

«Йому було ясно, що він буде залишатися захищати Україну. А нам було ясно, що якби він і залишився в Ізраїлі, він все одно полетів би воювати за свою країну в 2022 році», — вважає Елія Аарон.

Ізраїльські друзі продовжують спілкуватися з його родиною – у Кості в Україні залишилися мама і син-підліток Василь від колишньої дружини. Елія поділився планами будівництва невеликого басейну на пам’ять про Костю Мрочка.

Про це пише Українсько-Єврейська Зустріч.

Йоав Сасон, творець ферми “Лев Адам”, розповідає про Костю, який був особливою людиною. Костя швидко освоїв іврит і мав великий досвід у сільському господарстві. Він був патріотом України і планував повернутися туди після часу, проведеного в Ізраїлі. Він мав військову жилку, яка надихнула його повернутися в Україну для її захисту. Йоав згадує, як Костя дбайливо тримав на руках його новонароджену дочку і як він любив дітей.

Ізраїльські друзі з ферми «Лев Адам» зібрали влітку і восени 2022 року врожай червоного і білого винограду — в лічені місяці після загибелі Кості Мрочка при обороні Києва від путінської агресії в березні 2022 року.

Ці друзі вирішили з’єднати червоне і біле вино — так само, як Костя символічно поєднував Україну і Ізраїль, українське і єврейське.

Так з’явилося нове рожеве вино «Костя» врожаю 2022 року. Друзі з «Лев Адам» зробили обмежений тираж – всього 650 пляшок, причому кожна пляшка має свій номер. На кожній поміщено розповідь про Костю, його прекрасні людські якості і про його героїзм.

Остання битва

Костянтин Мрочко народився 9 квітня 1984 року і проживав у селищі Благодатне, Володимирського району Волинської області України. Він пройшов строкову службу в танкових військах і після цього вступив на заочне навчання в Київський університет харчових технологій. У 2014 році він вирушив захищати країну на сході України і пройшов через різні бойові операції. Його подвиг у Дебальцевому став відомий і визнаний важливим в історії України. У лютому 2022 року, після вторгнення Росії в Україну, він знову став на захист своєї країни. Під час бою 8 березня 2022 року він загинув, коли його танк був уражений ракетою.

Але Костя не зник без сліду.

“Рожеве вино “Костя” присвячено пам’яті нашого дорогого друга Кості Мрочка. Він був опорою нашої органічної ферми “Лев Адам”, сильною людиною з великим серцем і неперевершеним майстерністю. На жаль, Костя ніколи не буде привілеєм насолодитися ним. Пам’ять про його міцні руки і ніжне серце живе в цьому вині, в його неповторному освіжаючому смаку“, — написано на етикетці ізраїльського вина.

Восени в нові пляшки буде розлито молоде рожеве вино «Костя» врожаю 2023 року.

Герой України Костянтин Мрочко залишився не тільки в пам’яті українських і єврейських друзів, але став вином в Ізраїлі.

Інші Новини Ізраїлю і світу читайте в каналах «НіКК»

Наприкінці вересня 1966-го кияни вперше за чверть століття самостійно провели поминання у Бабиному Яру. 24 вересня — невелика тиха акція (близько п’ятдесяти осіб), 29 вересня — вже сотні. Так почалася міська «нижня» пам’ять, що повертає імена місцю, де 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли близько 34 000 євреїв за дві доби, а всього в урочищі в період окупації вбили близько 100 000 осіб. Це був поворот: пам’ять, ініційована громадянами, випередила і змусила змінитися офіційну, безлику версію історії.

Історію мітингу та його наслідки розповіло 29 вересня 2025 українське видання radiosvoboda (укр.) – тут багато фото.

Передісторія: засипаний яр і Куренівська катастрофа

1961: хвиля бруду як «помста Бабиного Яру»

Післявоєнні роки в Києві — це систематичне стирання слідів злочину: яр засипали, поруч прокладали шосе, староєврейське і караїмське кладовища руйнували під майбутні будівництва.

13 березня 1961 року прорвало земляну дамбу з рідкими відходами цегельного заводу, і чотириметрова хвиля розмитої пульпи вдарила по Куренівці. За різними оцінками, загинуло від 145 до 1 500 киян — трагедію в народній пам’яті назвали «помстою Бабиного Яру».

Саме після цих подій молодий киянин Еммануїл (Амік) Діамант влітку 1961-го вперше «побачив» Яр: перепахане місиво землі і людських кісток. Він почав знімати те, що відбувалося, на плівку — з цих кадрів склалися, по суті, унікальні свідчення стану урочища початку 1960-х.

Особиста точка зборки: «відповідальний тільки я»

Від рядка Євтушенка — до дії

У той же період Діамант чує публічне читання Євгена Євтушенка — з рядком «Над Бабиним Яром пам’ятників немає». Його відгук звучить жорстко і чесно:

«Там було багато пафосу… Але Євтушенко допоміг мені зрозуміти головне: відповідальний тільки я».

Це і є перелом: не чекати чийогось дозволу, а повернути пам’ять власною дією.

Як готували перший вихід

Полотно, чорна фарба і «сарафанне радіо»

До 25-ї річниці трагедії, восени 1966 року, Діамант вирішує діяти. Купує біле полотно і чорну фарбу, пише плакат російською та єврейською мовами (їдишем і івритом він майже не володів). Текст — максимально прямий і безневинно-неминучий:

«Бабин Яр. Пам’ятай про шість мільйонів».

Запрошувати починають буквально «в чергах і тролейбусах» — від людини до людини, без афіш і оголошень.

Мотивація артикульована без натяків: «Головним мотивом була уражена національна гідність». Не можна допустити, щоб єврейський біль розчинився в безликій формулі «жертви фашизму».

24 вересня 1966, 17:00 — мовчання як дія

До стіни зруйнованого єврейського кладовища підходять близько п’ятдесяти осіб. Жодних гасел, жодних вимог — просто присутність, свічки, плакат. І — раптова поява двох машин зі знімальними групами: київська «Укркінохроніка» і московський «Научфільм». Частина людей лякається камер і розходиться; саме в цей момент у невеликій залишеній групі протискається незнайомець і ставить короткі запитання:

— «Ти це зробив?»
— «Не я».
— «Боїшся?»
— «Боюся».

Незнайомцем виявляється письменник Віктор Некрасов. Він промовляє просте: «Треба поговорити», — і залишає адресу і телефон. Так з’являється вектор до другої дати — до громадянської річниці 29 вересня.

Кадри, що пережили обшуки

Київський оператор Едуард Тимлін примудряється сховати 80 метрів плівки (близько півтори хвилини) — і тримає котушку до 1991 року. Вже одного цього жесту вистачило б, щоб зрозуміти: пам’ять «горить» і на рівні людей, і на рівні фактів.

Другий мітинг: слово і солідарність

«Приходьте, буде Некрасов»

29 вересня, 17:00. По Києву ходить усна формула запрошення: «Приходьте, буде Некрасов». Сам письменник «сидить на телефоні», дзвонить знайомим — навіть у Москву; записку передають літературознавцю Івану Дзюбі. До урочища тягнуться сотні людей — вперше за 25 років після масових розстрілів 1941-го. Документальна зйомка тепер — у Гарика Журабовича. Фокус-прийом конспірації простий: плівку не домотують до кінця, шматки ховають по кишенях — «на випадок затримань».

Промова Дзюби і вигуки в натовпі

З’являються Некрасов і Дзюба — природним чином виникає запит на слово. Мікрофонів немає, чують не всі, але сенс фіксується дуже чітко.

Іван Дзюба: «Мовчання говорить лише там, де вже все сказано. Коли ще нічого не сказано — мовчання стає співучасником неправди і несвободи».

У кількох місцях люди вскакують на плечі і кричать:

«Євреям не треба боятися! Треба говорити про антисемітизм!»

Пізніше письменник Володимир Войнович сформулює свій шок від побаченого:

«Я вперше бачив абсолютно стихійний мітинг, не керований радянською владою».

Серед присутніх того дня — Діна Проничева, одна з небагатьох, хто вижив 29 вересня 1941 року; вона відома читачеві як героїня документального роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр».

«Штатські», але без розгону

Міліція і КДБ присутні в штатському, спостерігають, фіксують, але силового розгону не відбувається. У натовпі багато хто помічає сексотів. Через півтори години Діамант іде з дружиною і маленькою дочкою і формулює головне:

«Головне вдалося… Ми вчилися з “зборища” бути нацією. Ми вчилися поважати свої могили».

Як відповіла система і що було далі

Клеймо, догани, «профілактики»

Офіційна формула, якою клеймлять учасників і сам факт мітингів, звучить дослівно: «ганебне зібрання єврейських і українських націоналістів». Йдуть суворі догани, звільнення, «профілактичні» бесіди, вилучення плівок, постановка прізвищ на замітку. Але вже пізно: щорічні вересневі зібрання у Бабиному Яру стають традицією.

Еміграція Діаманта і «універсальна» радянська пам’ять

У березні 1971 року Діаманту дають 10 днів на виїзд — він покидає СРСР і їде в Ізраїль, вивозячи уцілілі матеріали, включаючи зйомки Журабовича з другого мітингу. Пізньорадянське рішення про меморіалізацію проблем не вирішує: у 1976 році ставлять загальний монумент «жертвам фашизму» (без акценту на єврейських жертвах), у 1980-му на місці засипаного яру розбивають парк.

Вже в незалежній Україні простір пам’яті складається з приблизно 25 розрізнених знаків — довга дорога до цілісної, чесної розмови про трагедію і її адресатів.

Історична рамка і факти (зібрано в одному місці)

• 29–30.09.1941 — близько 34 000 розстріляних євреїв за дві доби; за роки окупації — близько 100 000 убитих в урочищі.
• 13.03.1961 — прорив дамби з рідкими відходами; хвиля до 4 м, жертви 145–1 500 (різні оцінки); подія в міській пам’яті — «помста Бабиного Яру».
• 24.09.1966, 17:00 — перший мовчазний мітинг (~50 осіб); плакат: «Бабин Яр. Пам’ятай про шість мільйонів»; знімальні групи «Укркінохроніки» і «Научфільму»; Едуард Тимлін рятує 80 м плівки і зберігає котушку до 1991 року.
• 29.09.1966, 17:00 — другий мітинг (сотні людей); формула запрошення в місті — «Приходьте, буде Некрасов»; виступають Віктор Некрасов і Іван Дзюба; документальна зйомка — Гарик Журабович; серед присутніх — Діна Проничева; пізніше оцінка Володимира Войновича про стихійність мітингу, «не керованого владою».
• 1971 — Еммануїл (Амік) Діамант емігрує в Ізраїль, виносячи уцілілі матеріали.
• 1976 / 1980 — радянський монумент без згадки євреїв; парк на місці засипаного яру.
• Незалежна Україна — ≈25 пам’ятних знаків, щорічні вересневі акції.

Чому це важливо — для України та Ізраїлю (сьогодні)

Ця історія — не тільки про минуле, але й про спосіб бути суспільством. У Києві 1966-го без дозволів і мікрофонів люди назвали трагедію своїми іменами, і солідарність єврейських і українських інтелектуалів стала нормою, а не винятком. Для ізраїльтян це — частина діаспорного мосту: фігури рівня Діаманта врешті пов’язують свою долю з Ізраїлем, не втрачаючи зв’язку з Києво-Бабиним Яром. А для всіх нас це нагадування: там, де пам’ять точна і чесна, важче розпалювати ксенофобію і переписувати історію.

FAQ

Чому було два мітинги — 24-го і 29-го?

Тому що 29 вересня 1941-го випав на Йом-Кіпур, а через 25 років «релігійна» дата пам’яті за єврейським календарем припала на 24 вересня 1966 року; друга — громадянська дата 29 вересня. Обидва збори — про одне: повернути місце єврейської трагедії в загальну історичну пам’ять Києва.

Що саме робили 24 вересня?

Прикріпили плакат «Бабин Яр. Пам’ятай про шість мільйонів» до стіни зруйнованого єврейського кладовища і стояли мовчки. Це була форма заяви, а не мітинговий «формат»: показати, що це — наша могила, і назвати її.

Що говорили 29 вересня?

Ключова думка — з промови Івана Дзюби: мовчання, поки правда не сказана, — співучасник брехні і несвободи. У натовпі звучали заклики «Євреям не треба боятися! Треба говорити про антисемітизм!» — це і був сенс другої акції.

Як відреагували влада?

Клеймо «ганебне зібрання єврейських і українських націоналістів», догани, звільнення, «профілактики», вилучення плівок. Але щорічні вересневі зібрання вже не зупинили: традиція сформувалася.

Висновки в чотири рядки (для зайнятих)

1. Вересень 1966-го запустив громадянську пам’ять про Бабин Яр.
2. Точність імен і дат — захист від майбутньої фальсифікації.
3. Солідарність євреїв і українців стала реальністю, а не гаслом.
4. Історія Бабиного Яру — міст Київ ↔ Ізраїль, частина спільного досвіду гідності.

Ми розповідаємо про взаємини Ізраїлю та України, про те, як переплітаються долі двох народів, і як історичні та сучасні події впливають на наше майбутнє.

Приєднуйтесь до НАновини Nikk.Agency у соцмережах:

🔹 WhatsApp: https://whatsapp.com/channel/0029VazTZqoIiRousUqE7l1R

🔹 Telegram: https ://t.me/agencynikk

🔹 X (Twitter): https://x.com/AgencyNikk

🔹 Facebook: https://www.facebook.com/nikk.agency.il

Наш сайт – НАновини Nikk.Agency

Сайт НАновини Nikk.Agency – це незалежний інформаційний ресурс, який публікує матеріали про взаємини Ізраїлю та України чотирьма мовами:

🔹 Рос. – https://nikk.agency/
🔹 Українська – https://nikk.agency/uk/ 
🔹 Англійська – https://nikk.agency/en/ 
🔹 Іврит – https://nikk.agency/he/

Новини Nikk.Agency – приватне видання ізраїльтян з українським корінням. Новини Ізраїлю та України, відносини двох країн, викриття фейків, аналітика. Читайте російською, українською, англійською та івритом.

Про новини Nikk.Agency

Ми – незалежний проект, створений групою ізраїльтян з українським корінням. НАновини – це:

✅ Актуальні новини Ізраїлю та України
✅ Викриття фейків та маніпуляцій
✅ Історія, культура та соціальне життя двох країн
✅ Чесна інформація без політичної заангажованості

Ми не пов’язані з партіями, організаціями чи політичними групами та не фінансуємося державами. Вся робота проводиться виключно за рахунок учасників проекту.

НАновини – це більше, ніж новини

Ми не просто висвітлюємо події – ми допомагаємо зрозуміти їхню глибину, розкриваємо взаємозв’язки та боремося за історичну правду.

Ми не можемо мовчати про те, що відбувається в Ізраїлі та Україні. Це наш спільний світ, і ми розповідаємо про нього чесно.

Хочете поділитися новиною?

Надсилайте матеріали, аналітику, репортажі чи анонси важливих подій. Після перевірки фактів ми розмістимо їх на нашому сайті та в соцмережах.

📩 Надіслати новина: https://t.me/Send_News_Nikk

Приєднуйтесь до НАновини Nikk.Agency

🔹 Сайт (чотирьма мовами): https://nikk.agency

Приєднуйтесь до Новини Nikk.Agency у соцмережах:

🔹 WhatsApp: https://whatsapp.com/channel/0029VazTZqoIiRousUqE7l1R

🔹 Telegram: https ://t.me/agencynikk

🔹 X (Twitter): https://x.com/AgencyNikk

🔹 Facebook: https://www.facebook.com/nikk.agency.il

Новини Nikk.Agency – чесна інформація без маніпуляцій. Разом ми зможемо більше! 🇮🇱🇺🇦

НАновини Nikk.Agency – незалежний інформаційний ресурс, який публікує актуальні новини Ізраїлю чотирма мовами: російською, українською, англійською та івритом. Ми висвітлюємо події, пов’язані з Ізраїлем та Україною, аналізуємо міжнародні відносини, викриваємо фейки та представляємо ексклюзивні думки.

Слідкуйте за новиною Ізраїлю в Новини Nikk.Agency – чесна інформація без маніпуляцій.

Автор: Стас Шифер

Тут потрібна одна застереження, інакше гучну цифру легко перетворити на неточну новину. 45 тисяч з лишком — це оцінка, яку вранці 11 вересня українському суспільному мовнику «Суспільне» повідомила представниця фонду імені раббі Нахмана. Дані про 52 тисячі Israel Hayom отримав пізніше, однак видання не уточнює, яка саме державна чи громадська структура передала цю статистику. Тому поки що коректніше говорити так: українські джерела підтверджують понад 45 тисяч паломників, Israel Hayom повідомляє вже приблизно про 52 тисячі.

Навіть нижня з цих цифр вже виходить за звичні рамки.

У 2022 році, після початку повномасштабного російського вторгнення, в Умань приїхали близько 23 тисяч паломників. У 2023-му — приблизно 35–37 тисяч, у 2024-му — близько 34 тисяч, а минулого року число знову наблизилося до 40 тисяч. Нинішні 45–52 тисячі означають, що війна, закрите українське небо, довга дорога через сусідні держави та регулярні повітряні тривоги потік не зменшили. Навпаки.

Більша частина цієї Умані зараз приїхала з Ізраїлю

Для ізраїльського читача найважливіша цифра тут навіть не загальні 52 тисячі.

За словами виконавчого директора фонду «Історико-культурний центр міста Умань» Ірини Рибницької, приблизно 80% паломників цього року приїхали з Ізраїлю. Решта — головним чином зі США, Канади та європейських країн. Якщо ця пропорція збережеться в остаточній статистиці, йдеться про десятки тисяч ізраїльтян, які фактично створили на кілька святкових днів величезний ізраїльський анклав у центрі України.

Умань знаходиться в Черкаській області, між Києвом і центральною частиною країни, недалеко від однієї з головних українських трас Київ — Одеса. Для тих, хто пам’ятає довоєнні поїздки, нинішня логістика виглядає зовсім інакше. Літак з Бен-Гуріона більше не може приземлитися в Києві чи іншому українському аеропорту: цивільний повітряний простір України закритий з лютого 2022 року.

Тому спочатку Молдова, Румунія, Польща чи інший сусід України, потім автобус, автомобіль чи поїзд, кордон, ще кілька годин дороги. Один паломник з Нью-Йорка розповідав українським журналістам, що добирався в Умань близько двох днів і витратив приблизно дві тисячі доларів на людину. Для багатьох ізраїльтян маршрут трохи коротший, але простим його теж назвати важко.

І все одно їдуть.

Чому саме Умань — і чому не можна просто замінити її іншою синагогою

З боку це іноді виглядає як щорічна масова поїздка релігійних євреїв у невелике українське місто. Для Бреславського хасидизму сенс зовсім інший.

Раббі Нахман з Брацлава народився в 1772 році, був правнуком Баал-Шем-Това — засновника хасидизму — і створив власний напрямок. Останні місяці життя він провів в Умані, де помер у 1810 році і був похований. Рош га-Шана займав особливе місце в його вченні ще за життя: учні приїжджали проводити свято поруч з наставником, а після його смерті продовжили збиратися біля могили.

Так з’явився знаменитий бреславський «кібуц Рош га-Шана». Тут слово «кібуц» означає не сільськогосподарську комуну на зразок ізраїльського кібуца, а велике релігійне зібрання.

Є й ще одна особливість. Після смерті раббі Нахмана у Бреслава не з’явився наступний ребе, який замінив би його у звичній хасидській династії. Зв’язок саме з Нахманом зберігся в центрі руху. Тому для віруючого фраза «якщо небезпечно в Україні, помолись десь в Ізраїлі» звучить не так просто, як людині з боку. НАновости раніше детально розбирали, чому навіть поява цього року «альтернативної Умані» біля Кінерета не скасувала масову поїздку в Україну.

Вранці 11 вересня в Умані вже починалися молитви. На цей же день була призначена масова молитва Тікун га-Клалі — особлива послідовність з десяти псалмів, якій у Бреславській традиції надається велике значення. Представники громади кажуть, що четвертий рік поспіль тут моляться не тільки за себе і свої сім’ї, але й за мир в Україні.

А ввечері починається Рош га-Шана 5787.

Між молитвою і сиреною

Ось тут Умань-2026 перестає бути звичайною релігійною хронікою.

Рош га-Шана проходить у державі, де йде велика війна. Черкаська область знаходиться далеко від нинішньої лінії фронту, але російські ракети і безпілотники прилітають і сюди. Тільки вранці 10 вересня влада області повідомляла про знищення над Черкащиною трьох російських БПЛА. А в квітні 2023 року російська ракета влучила в житлову дев’ятиповерхівку безпосередньо в Умані — загинули 23 людини, включаючи шістьох дітей.

Тому українська вимога йти в укриття при повітряній тривозі — не формальність для іноземців.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ще до масового приїзду паломників детально розбирали пам’ятку МЗС Ізраїлю для поїздки в Умань. Міністерство радило заздалегідь з’ясувати, де знаходиться найближче укриття, постійно мати заряджений телефон і павербанк, оформити страховку і виконувати вимоги українських сил безпеки.

З комендантською годиною виникла невелика плутанина. В серпневій пам’ятці ізраїльського МЗС фігурував інтервал 00:00–05:00. Діючий режим Черкаської області, підтверджений обласною адміністрацією, — з півночі до 04:00. Саме цей інтервал зараз вказує і Israel Hayom. На місці орієнтуватися треба не на старий скріншот в Telegram чи повідомлення знайомого, а на діючі інструкції української поліції.

Ізраїльські поліцейські працюють разом з українськими

У самій Умані знаходяться 17 співробітників поліції Ізраїлю. За даними Israel Hayom, ізраїльську групу очолює підполковник поліції Дмитро Самуш. Вони працюють разом з українськими колегами, причому приїзд ізраїльтян відбувся на прохання української поліції.

Для Умані це вже відпрацьована модель, але масштаб нинішнього року помітно більший. В операції беруть участь українська поліція, Нацгвардія, прикордонники, рятувальники та інші служби. Ще 5 вересня в місто прибув зведений загін українських правоохоронців, а Національна поліція окремо підкреслювала: завдання — не тільки реагування на порушення, але й контроль руху, доріг і швидка зміна режиму, якщо обстановка погіршиться.

Ми вже розповідали, як ізраїльські поліцейські почали спільні патрулі в Умані. Тоді головним питанням було, чи впорається місто з очікуваними приблизно 40 тисячами гостей. Тепер питання трохи змінилося: як працює ця система, коли початковий прогноз вже перевищено.

З 4 по 17 вересня в Умані діє спеціальний режим в’їзду, виїзду і руху. На кількох напрямках транспорт повністю обмежений, на інших працюють посилені пункти пропуску. В районі проживання паломників контролюють людей і автомобілі, заборонені деякі потенційно небезпечні предмети і піротехніка. Це не «закритий єврейський квартал», як іноді пишуть у соцмережах, а тимчасова зона посиленої безпеки навколо величезного масового заходу.

Перевірки там цілком реальні. Начальник однієї зі змін контролю розповідав «Суспільному», що у людей знаходили в тому числі FPV-дрони. Зброя, яка траплялася при огляді, за його словами, в основному виявлялася дитячою. Але в країні, яку щоночі атакують російські безпілотники, навіть чужий FPV у сумці — вже зовсім не та річ, на яку поліцейський махне рукою.

Місто, яке за кілька днів стає іншим

Є ще одна Умань, її гірше видно з поліцейських зведень.

У звичайний час це українське місто приблизно на 80 тисяч жителів. А потім за лічені дні приїжджає населення розміром ще з половину міста — зі своїми молитовними залами, кошерними кухнями, автобусами, магазинами, музикою, вуличною торгівлею, лікарями, волонтерами і тисячами людей, яким потрібно десь спати і щось їсти.

Ціни на житло в період свята, за даними українських журналістів, доходять від дев’яти тисяч до ста тисяч гривень за добу — в залежності від розташування і умов. Особливо цінується все, що знаходиться поруч з могилою раббі Нахмана і центральними вулицями паломницького кварталу.

Їжу тут вважають не каструлями. Великі благодійні кухні здатні одночасно обслуговувати тисячі людей. Місцеві жителі працюють на кухнях, в готелях, перевезеннях і торгівлі; перевіряючі стежать за санітарією, рятувальники — за пожежами і водоймами. На 10 вересня в районі паломництва діяли вісім стаціонарних постів рятувальників. Вже доводилося виїжджати на пожежу і витягувати дітей, які застрягли в ліфтах.

Це досить дивна картина, якщо побачити її вперше. На одній вулиці іврит, їдиш і українська; в кількох кварталах моляться десятки тисяч чоловіків; неподалік перевіряють документи і автобуси. Десь готують святковий стіл, а телефон одночасно повинен бути заряджений на випадок повітряної тривоги.

Україна спочатку попереджала — потім стала готуватися до тих, хто все одно приїде

У цьому немає протиріччя.

Українська влада ще влітку попереджала, що під час повномасштабної російської агресії неможливо гарантувати безпеку десяткам тисяч іноземних громадян. Ізраїльське МЗС теж не обіцяло паломникам безпечної туристичної поїздки — воно випустило практичну інструкцію поведінки у воюючій країні.

При цьому було зрозуміло: десятки тисяч людей все одно поїдуть.

Тому паралельно йшли переговори з релігійними організаціями, поліцією Ізраїлю, українськими силовими структурами і місцевою владою. На початку вересня представники Бреславської громади навіть публічно подякували Україні за допомогу в організації паломництва під час війни.

В результаті вийшла досить незвичайна модель. Держава каже іноземцям: поїздка небезпечна. Але якщо ви прийняли рішення їхати — ось контроль на кордоні, маршрути автобусів, поліція, рятувальники, обмеження руху і додаткові вимоги до житла.

А потім приїжджає не 40 тисяч осіб, під які все це розраховувалося, а, можливо, вже 52 тисячі.

Що означає цей рекорд

Не варто романтизувати ризик. 52 тисячі осіб в одному районі не роблять російські ракети менш небезпечними і не додають Умані укриттів. Рекорд не скасовує війну.

Але він досить ясно показує значення Умані для Бреславського руху — особливо для його ізраїльської частини. Після пандемії, після закриття українського неба, після кількох років російського вторгнення і на тлі складної дороги паломництво не повернулося до довоєнного рівня. Воно, схоже, його перевищило.

Остаточну цифру ще варто дочекатися від української влади і служб, які зможуть звести статистику після закінчення свята. Сьогодні ж можна зафіксувати те, що вже підтверджено: вранці 11 вересня в Умані було понад 45 тисяч паломників, більшість з них приїхали з Ізраїлю. Israel Hayom кілька годин потому повідомив про 52 тисячі і рекорд за весь час спостережень.

І все це відбувається в кількох реальностях одночасно. В Ізраїлі настає Рош га-Шана. В Умані десятки тисяч людей йдуть до могили раббі Нахмана. Українські та ізраїльські поліцейські виходять у спільні патрулі. А над Україною як і раніше піднімаються російські дрони.

Центр Здоров’я Волосся в Хайфі «Абрамський»

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

– PRP (ПРП) – терапія в Хайфі та Крайот для здоров’я волосся (טיפול פרפ)

Увага: Консультації щодо випадіння волосся та призначення лікування проводить виключно лікар дерматолог-трихолог. Він також коригує курс процедур залежно від динаміки. У деяких випадках лікар може поєднувати PRP з мезотерапією або гормональною терапією.

PRP-терапія — інноваційна процедура в трихології.

Суть методу — введення в шкіру голови препарату на основі плазми крові пацієнта, збагаченої тромбоцитами. Плазмотерапія містить понад 1 мільйон клітин на 1 мікролітр.

ПРП-терапія безпечна та має мінімум протипоказань.

Суть методу

Плазмотерапія — це ін’єкційна омолоджувальна та відновлювальна методика, якій немає аналогів. Плазма, отримана з крові пацієнта, проходить спеціальну підготовку й збагачення тромбоцитами. Тромбоцити стимулюють регенерацію клітин, вироблення стовбурових клітин та активують обмін речовин.

Процедура плазмоліфтингу шкіри голови покращує стан судин, які живлять волосяні фолікули, активізує кровообіг, насичує коріння волосся вітамінами, ферментами, гормонами. Підсилює ріст, покращує якість волосся, нормалізує жирність, активізує місцевий імунітет.

Показання до процедури

Плазмотерапія рекомендована у таких випадках:

• Дифузне порідіння волосся
• Вогнищева алопеція
• Ламкість волосся
• Повільний ріст волосся
• Сухість шкіри голови
• Жирна себорея
• Пориста структура волосся
• Тьмяний колір волосся

Результати

Центр Здоров’я Волосся в Хайфі «Абрамський»

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

Протипоказання

Плазмотерапія не рекомендована при:

• вагітності та годуванні груддю
• онкологічних захворюваннях
• епілепсії
• аутоімунних захворюваннях
• захворюваннях крові
• декомпенсованому цукровому діабеті
• запальних та інфекційних процесах
• активному герпесі
• прийомі антибіотиків

Хочете дізнатися більше?

HaHistadrut Ave 44, Хайфа, 3296034

Наш сайт –  «Абрамський» — Центр Здоров’я Волосся в Хайфі

телефон для довідок:

055-939-7729

sTDe | NAnews — афіша заходів Ізраїлю: новий гід по подіях, містах і квитках

В Ізраїлі майже кожного дня проходять концерти, вистави, стендап-вечори, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міські свята та камерні зустрічі. Але для людини, яка хоче вибрати подію, одного анонсу часто недостатньо. Їй потрібно зрозуміти, де проходить захід, коли починається, скільки коштують квитки, чи підходить подія дітям, чи є зручний майданчик, в якому місті краще вибрати дату і чи варто планувати поїздку заздалегідь.

Саме для цього розвивається sTDe | NAnews — нова афіша заходів Ізраїлю, де події будуть збиратися в зрозумілу систему: за жанрами, містами, датами, майданчиками, квитками та тематичними добірками. Проєкт доступний за адресою https://stde.co.il/ і створюється як зручний навігатор по культурному, міському та подієвому життю країни.

Не просто список подій, а зрозуміла афіша Ізраїлю

Головне завдання sTDe | NAnews — допомогти людині швидко відповісти на просте, але важливе питання: куди піти сьогодні, завтра, на вихідних або в найближчий місяць. У реальності це питання майже завжди розбивається на ланцюжок уточнень: концерт чи театр, Тель-Авів чи Хайфа, сімейна програма чи вечірня подія, вільна посадка чи квитки за місцями, великий зал чи камерний майданчик, фестиваль на цілий день чи короткий виступ.

Звичайний список заходів часто не закриває ці питання. Тому sTDe | NAnews будується не як сухий каталог, а як подієвий гід. У ньому важливі не тільки дата і назва, але й контекст: кому підійде подія, в чому її особливість, де вона проходить, як заздалегідь перевірити деталі і чому саме цей захід може бути цікавим.

Для НАновини — Новини Ізраїлю запуск такого проєкту логічний: поруч з новинною та аналітичною повісткою з’являється практичний міський шар — афіша, яка показує живу сторону Ізраїлю через концерти, театр, фестивалі, виставки, лекції та події для всієї родини.

Які категорії будуть важливі на sTDe | NAnews

Подієва платформа повинна бути зручною не тільки для пошуку одного конкретного концерту. Вона повинна відповідати на різні сценарії поведінки: хтось шукає квитки на відомого артиста, хтось вибирає виставу, хтось планує сімейний вихідний, хтось хоче подивитися, що відбувається в місті поруч з домом.

Такий підхід допомагає закривати не один пошуковий запит, а всю тему. Користувач може почати з «заходи в Ізраїлі», потім перейти до «концерти в Тель-Авіві», потім уточнити «куди піти з дітьми в Хайфі» або «фестивалі в Ізраїлі на вихідних». Хороша афіша повинна супроводжувати його на кожному кроці.

Географія: Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим і вся країна

Для Ізраїлю географія особливо важлива. Події проходять не тільки в центрі країни. В афіші повинні бути видні Тель-Авів, Хайфа, Єрусалим, Ашдод, Нетанія, Бат-Ям, Рішон-ле-Ціон, Петах-Тіква, Холон, Беер-Шева, міста півночі, центру та півдня Ізраїлю.

Людина часто вибирає не тільки подію, але й маршрут. Їй важливо зрозуміти, чи зручно дістатися, чи варто їхати в інше місто, чи є поруч парковка, наскільки пізно закінчується програма, чи підходить майданчик для сімейного відвідування. Тому міські добірки на Афіша заходів sTDe | NAnews можуть стати окремим сильним напрямком: «куди піти в Тель-Авіві», «заходи в Хайфі», «афіша Єрусалима», «події в Ашдоді», «вихідні в центрі Ізраїлю», «фестивалі на півночі».

Що повинно бути в хорошому анонсі

Хороший анонс заходу повинен економити час читача. Він повинен одразу відповідати на головні питання: що проходить, де, коли, хто виступає, скільки триває подія, кому вона підходить, скільки коштують квитки, чи є обмеження, як перевірити наявність місць і що варто знати перед відвідуванням.

Основні дані події

У картці або статті про захід важливо вказувати:

• дата і час;
• місто і майданчик;
• адреса або район;
• жанр і формат;
• вартість або діапазон цін;
• посилання на квитки;
• вікові обмеження;
• тривалість;
• організатор або майданчик;
• важливі умови відвідування.

Але цього мало. Для живої афіші потрібно пояснювати, чим подія відрізняється від інших. Наприклад, концерт може бути частиною туру, вистава — рідкісною постановкою, фестиваль — сімейним міським заходом, виставка — тимчасовою експозицією, а стендап — вечором з обмеженою кількістю місць.

Квитки: як перейти від інтересу до дії

У користувача є два стани. Перше — він просто дивиться, що відбувається. Друге — він вже готовий купити квиток. Афіша повинна працювати для обох сценаріїв.

Якщо людина ще вибирає, їй потрібні добірки, порівняння міст, опис формату і зрозуміла навігація. Якщо вона вже вирішила йти, їй потрібен швидкий перехід до квитків, точна дата, майданчик, ціна і умови покупки. Тому на sTDe | NAnews важливий блок квиткових кас і зовнішніх сторінок, де можна перевірити наявність місць, вартість і актуальні умови.

Саме тут проєкт може бути корисним не тільки як афіша, але і як посадкова сторінка для дії: прочитав, зрозумів, вибрав, перейшов до квитка.

Чому це важливо для читачів НАновини

Аудиторія НАновини — Новини Ізраїлю звикла отримувати не тільки факт, але й пояснення: що сталося, чому це важливо, як це пов’язано з Ізраїлем, містами, суспільством, культурою і повсякденним життям. sTDe | NAnews продовжує цю логіку, але в подієвому форматі.

Новини показують, чим живе країна на рівні політики, безпеки, суспільства і міжнародної повістки. Афіша показує іншу сторону тієї ж країни: концерти, вистави, міські фестивалі, виставки, сімейні заходи, лекції та зустрічі. Разом це дає більш повну картину Ізраїлю — не тільки через події дня, але і через культурне та міське життя.

Часті питання про sTDe | NAnews

Чи можна шукати події за містами? Так, міська навігація повинна стати однією з основ проєкту.

Чи будуть добірки на вихідні? Такий формат особливо важливий, тому що багато хто шукає події саме перед п’ятницею і суботою.

Чи потрібні окремі сторінки для концертів, театру і фестивалів? Так, тому що у кожної категорії свій користувацький шлях і свої питання.

Чи можна використовувати сайт як касу? Проєкт може об’єднувати анонси, добірки і переходи до квитків, допомагаючи користувачу перейти від вибору до покупки.

Чим sTDe | NAnews відрізняється від звичайного каталогу? Тим, що подія подається з контекстом: місто, формат, аудиторія, деталі відвідування і практична користь.

Підсумок

sTDe | NAnews — це афіша заходів Ізраїлю, яка може стати не просто переліком подій, а повноцінним гідом по культурному і міському життю країни. Проєкт об’єднує концерти, театр, стендап, фестивалі, виставки, лекції, сімейні програми, міста, майданчики, квитки і тематичні добірки.

Для читача це означає зручний шлях від першого питання «куди піти?» до конкретного рішення: вибрати дату, місто, подію, майданчик і квиток. Для медійної екосистеми NAnews це новий практичний формат, який доповнює новини, аналітику і суспільну повістку живою картою заходів Ізраїлю.

Кожен із них створив або очолив компанію світового рівня: Ян Кум стояв біля витоків WhatsApp, Леонід Радвінський зробив OnlyFans глобальним феноменом, Михайло Польський заснував Invenergy LLC у сфері «зеленої» енергетики, а Макс Левчин співавтор PayPal і зараз керує Affirm.

Про це йдеться в публікації Forbes. За кількістю мільярдерів-іммігрантів Україна посіла 9 місце серед 41 країни.

Від київських двориків до світових вершин

Як починалися їхні історії в Україні

• Ян Кум народився у лютому 1976 року на околиці Києва. У сім’ї інженера-радіобудівника не було модних комп’ютерів, натомість були радіоприймачі, які хлопчик розбирав на деталі та збирав заново. У шкільному гуртку BASIC він написав перші програми для відправлення текстових повідомлень локальною мережею.
• Леонід Радвінський з’явився на світ на початку 1970-х в Одесі, неподалік від знаменитого Привозу. Разом із мамою він продавав туристам сувеніри, рахуючи прибуток і торгуючись за кожен долар. Ці уроки торгівлі та вміння знаходити спільну мову з людьми заклали фундамент його підприємницької хватки.
• Михайло Польський народився у 1947 році в сільській місцевості Харківської області. У вільний час він майстрував моделі вітряків із велосипедних спиць і консервних банок, мріючи про енергетичне майбутнє. Після закінчення технікуму працював на електростанції, де вперше зіткнувся з ідеями альтернативної енергетики.
• Макс Левчин народився в липні 1975 року в Києві в сім’ї істориків. У школі захопився шахами та мовою Pascal. Організувавши гурток «Юний програміст», Макс не лише поглибив знання алгоритмів, а й навчився ділитися досвідом і будувати командну роботу.

В лабораторії еміграції — крок на Захід

Кожен із них ризикнув покинути рідні краї і вирушив до США з мінімальними ресурсами:

1. Ян Кум приїхав 1992 року разом із матір’ю та бабусею за програмою репатріації. Перші роки підробляв прибиральником і баристою, щоб оплатити навчання в San Jose State University.
2. Леонід Радвінський оселився в Чикаго за гуманітарною візою, закінчив Northwestern University та розпочав роботу в інтернет‑маркетингу.
3. Михайло Польський був запрошений як фахівець‑енергетик 1976 року. З $500 у кишені влаштувався електриком, а через двадцять років заснував власну компанію Invenergy.
4. Макс Левчин отримав політичне притулок 1991 року, перебрався до Мемфіса та вже до кінця десятиліття став співзасновником PayPal.

Прориви та досягнення

• WhatsApp Яна Кума та Брайана Екстона за кілька років зібрав понад 2 млрд користувачів, а продаж Meta приніс Куму понад $16,9 млрд.
• OnlyFans Леоніда Радвінського перетворився на платформу з річним доходом понад $1,3 млрд і забезпечив йому дивіденди понад $1 млрд.
• Invenergy Михайла Польського реалізувала проєкти загальною вартістю понад $7 млрд, включаючи вітро- та сонячні електростанції по всій Америці.
• Affirm Holdings під керівництвом Макса Левчина стала ключовим гравцем у фінтех‑секторі, а статки Левчина оцінюють приблизно в $2,1 млрд.

Як вони пов’язані з Україною зараз

• Ян Кум підтримує кілька освітніх програм і грантів для IT‑табірів у Києві, прагнучи надихнути нове покоління програмістів.
• Леонід Радвінський 2022 року пожертвував $5 млн на гуманітарну допомогу Україні, постраждалій через воєнний конфлікт.
• Михайло Польський виступає на європейських енергетичних конференціях, просуваючи практики «зеленої» економіки у Східній Європі.
• Макс Левчин організовує обмін студентами між Київським політехнічним інститутом і американськими університетами, підтримуючи молодих інженерів.

На сайті НАновості – Новини Ізраїлю ми розповідаємо, як взаємодопомога і обмін досвідом зміцнюють мости між Ізраїлем та Україною.

Висновки та значення

• Дитячі захоплення — чи то радіоелектроніка, чи шахи — можуть привести до світових відкриттів.
• Еміграція перевіряє на міцність: сміливість і готовність до змін перетворюють випробування на можливості.
• Збереження культурних коренів і піклування про Батьківщину створюють синергію інновацій і традицій.

Ці історії від НАновості надихають ізраїльські стартапи і показують: об’єднуючи досвід діаспори й технології, ми можемо досягати нових висот.

Ввечері 11 вересня починається Рош га-Шана 5787 — ראש השנה תשפ״ז. Єврейський Новий рік приходить у момент, коли і Ізраїль, і Україна знову особливо гостро розуміють ціну простих слів: дім, сім’я, безпека, життя.

Ми хочемо побажати, щоб 5787 рік став роком повернення — до нормального життя, до своїх сімей, до дому. Роком, у якому буде менше похорон і сирен, менше тривожних повідомлень серед ночі, менше очікування дзвінка з фронту.

Нехай добро виявиться сильнішим за зло, мир — сильнішим за війну, а надія — сильнішою за страх. Нехай домівки в Ізраїлі та в Україні наповняться світлом, любов’ю та благословенням.

שנה טובה ומתוקה — хорошого і солодкого року!

Ізраїль: заручники повернулися додому, але рана війни залишилася

Рік тому одне з головних побажань на Рош га-Шана звучало майже в кожному ізраїльському домі однаково: повернути заручників з Гази.

У 5787 рік Ізраїль входить вже з іншою реальністю. У січні 2026 року додому був повернений останній з утримуваних у Газі ізраїльтян — Ран Гвілі. Усі живі та загиблі заручники були повернені в Ізраїль.

Для країни це стало завершенням однієї з найболючіших глав трагедії, що почалася 7 жовтня 2023 року. Але завершення історії заручників не означає, що зникли її наслідки. Сім’ї загиблих, звільнені з полону, поранені, солдати та цілі громади на півдні та півночі ще довго будуть жити з тим, що сталося.

Тому побажання на цей Рош га-Шана вже інше: нехай Ізраїлю більше ніколи не доведеться повертати своїх людей з такого полону.

Північ, Іран, хусити: війна змінилася, загрози залишилися

Ізраїль зустрічає 5787 рік не в тиші.

На півночі триває протистояння з «Хізбаллою». Буквально 10 вересня ЦАХАЛ повідомив про знищення великого підземного комплексу організації в районі Алі аль-Тахер на півдні Лівану. Ситуація навколо роззброєння «Хізбалли» залишається одним з головних питань безпеки Ізраїлю.

Змінилася Сирія після падіння режиму Башара Асада, змінилася і вся регіональна система безпеки. Але північний кордон від цього не перетворився на спокійне місце.

Залишається Іран. Залишаються підтримувані Тегераном сили в регіоні. Хусити в Ємені в ці дні знову розширюють свою присутність уздовж Червоного моря і створюють загрозу одному з найважливіших морських шляхів світу — через Баб-ель-Мандеб.

Тобто карта загроз стала іншою, але саме відчуття небезпеки для Ізраїлю нікуди не зникло.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

І саме тому в цей Новий рік ми особливо бажаємо солдатам ЦАХАЛа повернутися додому живими. Резервістам — знову стати батьками, матерями, чоловіками, дружинами, студентами, лікарями, програмістами та вчителями, а не людьми, які постійно чекають нового צו 8.

Ізраїль входить у 5787 ще й перед виборами

Цей Рош га-Шана стане для Ізраїлю початком не тільки нового року, але й дуже політичної осені.

На 27 жовтня 2026 року призначені вибори в Кнесет. Списки вже подані, починається вирішальна частина кампанії. Ізраїльське суспільство знову буде сперечатися — про безпеку, відповідальність за 7 жовтня, майбутнє Гази, відносини з сусідами, економіку, релігію та державу.

Можна голосувати за різні партії, зовсім по-різному бачити майбутнє країни і сперечатися до хрипоти. Але хотілося б, щоб у 5787 році одне питання перестало бути предметом спору: Ізраїль повинен залишатися домом, у якому люди почуваються захищеними.

Україна: п’ятий рік великої війни

Для України новий єврейський рік теж приходить під звук повітряних тривог.

Повномасштабна війна, розпочата Росією в лютому 2022 року, триває вже п’ятий рік. Лінія фронту розтягнулася приблизно на 1200 кілометрів, а ракети та безпілотники все ще долітають далеко за її межі.

Початок вересня знову показав, наскільки далекий мир. 8 вересня Росія завдала важкого ракетно-дронового удару по Києву та іншим регіонам. 11 вересня, у день настання Рош га-Шана, столиця України знову прокинулася після російської атаки.

Для українців війна давно вимірюється не тільки кілометрами фронту. Вона вимірюється відсутніми людьми за сімейним столом.

Одні зараз в окопах. Інші — в госпіталях. Хтось залишається в російському полоні. Хтось вважається зниклим безвісти. Мільйони українців продовжують жити поза своїми містами і поза своєю країною, намагаючись одночасно будувати нове життя і не втратити зв’язок зі старим.

Полонені: повернення триває

Саме тут історія України особливо близька ізраїльському читачеві.

Ізраїль майже два з половиною роки жив іменами заручників. Їхні фотографії були на вулицях, зупинках, площах і в вікнах будинків. Україна живе іменами своїх полонених і зниклих вже значно довше.

Обміни тривають. Тільки за літо 2026 року додому повернулися 466 українських захисників і 12 цивільних. 19 серпня Україна і Росія провели ще один обмін — по 103 військовослужбовців з кожної сторони.

Але за цими цифрами залишаються тисячі сімей, яким досі нічого відповісти на питання: коли він повернеться? Коли вона повернеться?

Є і цивільні українці, незаконно утримувані Росією або зниклі на окупованих територіях. Тому одне з наших побажань на 5787 рік звучить і для них:

нехай наступний святковий стіл вони зустрінуть вдома.

Переговори знову почалися — миру поки немає

В останні дні з’явилася ще одна обережна надія.

Американські представники Стів Уіткофф і Джаред Кушнер знову відвідали Москву і Київ, намагаючись повернути переговори про завершення війни в практичне русло. Володимир Зеленський після зустрічі говорив про запропоновані американською стороною ідеї, які можуть стати основою подальшої роботи.

Але прориву поки немає.

Москва і Київ досі принципово розходяться з питання територій і умов закінчення війни. Обговорюються можливі домовленості з енергетики, зернової торгівлі, обмінам полоненими і майбутньої системи безпеки.

Тому було б неправильно зустрічати 5787 рік обіцянками швидкого миру.

Але можна побажати іншого: щоб дипломатія нарешті почала вимірюватися не кількістю зустрічей, а кількістю людей, які перестали гинути.

Ізраїль і Україна: не однакові війни, але зрозумілі одне одному почуття

Не потрібно стверджувати, що війни Ізраїлю і України однакові. Вони різні за історією, противниками, географією і обставинами.

Але є речі, які сьогодні ізраїльтянину не треба довго пояснювати українцю — і навпаки.

Що таке сирена серед ночі.

Що означає автоматично дивитися, де найближче укриття.

Чому повідомлення «я в порядку» іноді важливіше довгої розмови.

Що відчувають батьки людини, яка знаходиться на фронті.

Як виглядає порожнє місце за сімейним столом.

Як сильно людина може хотіти не переможних промов, а просто одного звичайного ранку, коли діти йдуть до школи і ніхто не перевіряє новини відразу після пробудження.

Напевно, саме тут між Ізраїлем і Україною сьогодні існує зв’язок, який не можна виміряти офіційними заявами і дипломатичними протоколами.

Разом до світла

Редакція НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency дякує кожному, хто залишається з нами.

Ми продовжуємо писати про Хайфу і Київ, Тель-Авів і Одесу, Єрусалим і Львів. Про людей, які допомагають одне одному, воюють, лікують, рятують, повертаються додому, виховують дітей, сперечаються, помиляються і все одно продовжують жити.

Рош га-Шана — свято не обіцянки, що все раптово стане добре.

Це можливість ще раз побажати, щоб наступний рік виявився кращим за попередній.

Щоб в Ізраїлі не було нових заручників.

Щоб солдати повернулися до своїх сімей.

Щоб Україна повернула своїх полонених і своїх людей.

Щоб ракети і безпілотники перестали визначати розклад нашого життя.

Щоб слово «дім» знову означало місце, де безпечно.

שנה טובה ומתוקה! З Новим роком, друзі!

Нехай 5787 рік стане роком життя, повернення і миру.

Нехай в Ізраїлі та в Україні буде більше зустрічей, ніж прощань. Більше народжень, весіль і сімейних свят, ніж повідомлень про втрати. Більше світла у вікнах — і менше світла від вибухів у нічному небі.

Миру Ізраїлю. Миру Україні. Здоров’я нашим сім’ям. І нехай усі, кого чекають вдома, повернуться.

שנה טובה ומתוקה — хорошого і солодкого 5787 року!

Фільм «Вкорінені» (укр. «Укорінені») являє собою перший проект команди Post Bellum Ukraine, присвячений збереженню історії малих національних спільнот України. Грунтуючись на інтерв'ю, записаних у 2024 році у таких містах, як Львів, Одеса та Білгород-Дністровський, фільм розкриває долі представників чотирьох національних спільнот. кримських татар, болгар, євреїв та угорців.

Ці історії показують, як минули життя цих людей за радянських часів і після здобуття незалежності України.

Прем'єра фільму відбулася в Україні у листопаді 20224.

Історії життя та спогади

У фільмі розповідають свої історії чотири герої: Лерана Ханум Куртнебі Кіза (кримська татарка), Валентина Нікіруй (болгарка), Петер Гергелі (угорець) та Павло Козленко (єврей). Вони діляться спогадами про своє минуле у Радянському Союзі, про депортацію та життя у вигнанні, про повернення до Криму для кримських татар та про те, як вони пережили зміни, які принесла незалежність України.

«Ми записуємо спогади очевидців, щоб зробити українські голоси у світовій історії голоснішими і нас найсильнішими», — каже команда Post Bellum Ukraine. Цей фільм є частиною їхнього проекту, націленого на збереження пам'яті про національні спільноти.

Важливі моменти та питання

Фільм порушує важливі питання, такі як життя національних спільнот у радянський період, їхнє ставлення до своєї культури та мови, а також їхню реакцію на зміни, що відбулися після відновлення української незалежності у 1991 році. Одним із ключових питань є питання патріотизму, і як воно сприймається представниками різних етнічних груп України.

«Фільм спробує відповісти на такі питання: як насправді жили національні спільноти за радянських часів? Яким було повернення кримських татар до рідного Криму після депортації? І що для цих громад означає патріотизм? – Розповідають творці фільму.

Спадщина та майбутнє

Документальний фільм не обмежується лише історичними фактами, а й розмірковує про майбутнє України та роль національних спільнот у цьому процесі. Він наголошує на важливості перемоги у війні з Росією та того, як вона вплине на подальший розвиток усіх національних груп України.

Команда Post Bellum Ukraine записала 15 інтерв'ю з людьми різних поколінь, які мешкають у різних куточках України — Закарпатті, Бессарабії, Одесі, Криму та Львові. Ці свідчення наголошують на багатонаціональному характері України та важливості спільного майбутнього для всіх етнічних груп.

Навіщо важливим є збереження історії

Громадянська організація Post Bellum Ukraine була створена для того, щоб зберегти пам'ять про пережиті події та зробити ці історії доступними для майбутніх поколінь. Проект також сприяє поширенню інформації щодо значення української історії на міжнародній арені.

«Ми розповідаємо про минуле, щоб наше майбутнє стало кращим», — заявляють організатори.

Режисура та технічне забезпечення

Фільм був знятий під керівництвом режисера Максима Гніпа, який разом із асистентом монтажера Вікторією Соловюк виконав величезну роботу, щоб передати всі емоції та переживання героїв. Велика увага була приділена якості монтажу, звуку та режисурі, щоб зробити ці спогади якомога живішими та правдивішими.

Таблиця: Представники національних угруповань у фільмі «Вкорінені»

Висновок

«Вкорінені» — це не просто фільм про чотири національні спільноти України. Це глибоке дослідження історичної пам'яті, національної ідентичності та майбутнього України як багатонаціональної країни. Фільм допомагає зрозуміти, наскільки важливими є перемоги у війні з Росією і як вони визначають майбутнє України для всіх її громадян.

Матеріал опубліковано на сайті НАновиниде ви можете ознайомитися з більш детальною інформацією про національні спільноти України та культурні проекти.

Трейлер фільму https://www.youtube.com/watch?v=KULA5ij162M

Залишити коментар у Telegram — каналі НАновини↓

– https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Це історія про поп-хіти, які пережили десятки плейлистів і все одно працюють у залі. І так, тут важливий контекст останніх років: частина аудиторії приходить не тільки за ностальгією.

Афіша туру: дати, міста, майданчики

Хайфа — 30 квітня 2026

Четвер, 20:00
Кір’ят-Хаїм, Театрон а-Цафон, вул. Бейлінсон 41

Ціни: 336–756 ₪

Тель-Авів — 2 травня 2026

Субота, 20:00
Тель-Авівський університет, аудиторіум «Смоларш», вул. д-р Джордж Вейс (ворота 4)

Ціни: 356–856 ₪

Ашдод — 4 травня 2026

Понеділок, 20:00
Центр сценічних мистецтв, вул. Дерех а-Арец 1

Ціни: 336–756 ₪

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Як проходить вечір

Відкриття дверей: 19:00

Початок концерту: 20:00

Тривалість: близько 100 хвилин

Формат: живий звук

Вікові правила: гості молодше 14 років — тільки в супроводі повнолітніх дорослих.

Окремо зазначається побутова річ, але в Ізраїлі вона важлива: краще не розраховувати «встигну впритул». Вечір починається за розкладом, вхідний потік у великих залах буває щільним.

«Любов врятує світ»: що буде на сцені і чому це працює

Золотий період «ВІА Гра» — без зайвих пояснень

Віра Брежнєва — солістка золотого складу групи «ВІА Гра». Це звучить як рядок з прес-релізу, але сенс зрозумілий: мова про пісні, які для багатьох стали «точкою часу».

Не обов’язково бути фанатом, щоб пам’ятати приспіви. Зал зазвичай робить решту.

Сольні хіти — той випадок, коли “впізнають з перших акордів”

У програмі заявлені найвідоміші сольні композиції. Організатори описують концерт як вечір про почуття, близькість і те, що здається простим, поки не стане складно.

За відчуттями такого формату, тут не про “ідеальне шоу заради шоу”. Скоріше про контакт. Співачка тримає зал не тільки музикою, але й тим, як розмовляє між піснями — спокійно, без демонстративної дистанції.

Живий звук і ефект «особистої зустрічі»

Фраза «кожен концерт — це щирий розмова з глядачем» зазвичай виглядає рекламно. Але у Брежнєвої цей тезис давно вбудований в образ: м’яка подача, зрозумілі пісні, людська інтонація.

І ось тут доречна одна деталь, важлива саме для нашої аудиторії: НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ставить цю афішу не просто як розвагу на вихідні. Для багатьох ізраїльтян з українським досвідом такі концерти — ще й спосіб утримати себе в нормальності, коли новини весь час тягнуть назад у війну.

Неймовірно, але факт: іноді людям дійсно потрібен вечір, який тримається на простій думці — цей світ може врятувати тільки любов.

Після 2022 року: допомога Україні та перехід до українських пісень

Волонтерство, гуманітарна робота, благодійні проекти

Після 24 лютого 2022 Віра Брежнєва публічно зайняла антивоєнну позицію і говорила про війну як про трагедію для України та мирних жителів.

Далі були конкретні дії: волонтерська робота на гуманітарних складах у Європі, участь у зборі допомоги, підключення аудиторії до благодійних ініціатив.

У її публічній лінії останніх років регулярно звучить одна і та ж рамка: допомагати не «в теорії», а через зрозумілі, перевірені механізми — гроші, логістика, партнерства, адресна підтримка.

Важливо й інше: ця позиція зчитується як прямий конфлікт з політикою кремля і курсом путіна. Навіть коли прізвище не вимовляють у кожному повідомленні — сенс прозорий.

Що змінюється у сприйнятті концерту в Ізраїлі

Для Ізраїлю ця тема не віддалена.

У залах Хайфи, Тель-Авіва, Ашдода часто сидять поруч люди з різним досвідом: хтось приїхав давно, хтось — після 2022, хтось просто виріс на цих піснях і хоче вечір без тяжкості.

І все одно фон присутній. Він не обов’язково вимовляється зі сцени, але він впливає на те, як зал реагує, як слухають, як аплодують після паузи.

Україномовний поворот: приклади, які зазвичай називають першими

Після 2022 у Брежнєвої помітно посилилася україномовна лінія — не як разова «демонстрація позиції», а як стійкий шар у релізах і публічному образі.

Що частіше всього наводять у приклад:

«Вишиванка» (дует з TAYANNA, 2022)
Трек виходив як україномовний реліз і в українських/лайфстайл-медіа описувався як робота з сильною ідентичнісною рамкою («код нації» і т.п.).

«Такі ми люди» (2023)
Україномовна композиція, навколо якої медіа окремо цитували її слова про внутрішні зміни і новий етап.

Міні-альбом “Дякую” (2023)
Факт виходу релізу фіксується на стримінгах (як EP).

Важливо, що це не «одна пісня для галочки»: за інтерв’ю та релізною логікою видно, що україномовний напрямок став стійким — частиною того, як вона зараз себе позиціонує.

Є й інші україномовні роботи — їх сенс зазвичай один: мова стає частиною особистої та політичної реальності, а не тільки питанням ринку.

Про Віру Брежнєву

Віра Брежнєва (справжнє ім’я — Віра Вікторівна Галушка) народилася 3 лютого 1982 року в Дніпродзержинську (нині Кам’янське, Дніпропетровська область, Україна). За національністю — українка, громадянка України.

Освіту отримала в Дніпровському національному університеті залізничного транспорту. Музична кар’єра почалася на початку 2000-х, а вже в 2003 році вона увійшла до складу групи «ВІА Гра», де виступала до 2007 року. Цей період вважається часом «золотого складу» колективу.

З 2007 року Віра розвиває сольну кар’єру. Працює в жанрі поп-музики, виступає як співачка, актриса та телеведуча. Основний інструмент — вокал. У різні роки співпрацювала з Костянтином Меладзе, Потапом, Dan Balan, DJ Smash, Артуром Пирожковим, Monatik та іншими артистами.

У професійному середовищі відома під сценічними іменами Віра Брежнєва та VIRA. Після 2022 року почала активніше використовувати україномовний творчий формат.

Відзначена державними нагородами України, в тому числі орденом княгині Ольги III ступеня.

У різні роки перебувала у шлюбі з Михайлом Кіперманом та Костянтином Меладзе.

Як купити квитки

Квитки – – https://showman.co.il/e/vera-brejneva-2026/

Світла тінь століття

Якщо розкласти її шлях по сухих рядках, отримаємо майже підручниковий список:
1925 — народження у Вінниці.
1941–1944 — німецька окупація, підпільна допомога євреям і радянським солдатам.
1950-ті — сім’я, діти, Київ.
2 січня 1995 року — визнання Праведницею народів світу в Яд Вашем.
Лютий 2022-го — нова війна, цього разу путінська-російська.
Квітень 2022-го — евакуація з Києва.
Листопад 2025-го — смерть у Люцерні.

Але між цими датами — бетонні підвали Вінниці, горище, де ховали солдата, крик на ринку, де Лідію одного разу побили за допомогу єврейському другові брата, нічні облави, київська комуналка, евакуаційна машина під виття сирени і швейцарське озеро, в якому спокійно відображаються Альпи.

Цей ланцюжок — і є її життя.

Між Гітлером і путіним: вік однієї жінки

Історія Лідії Савчук тим і вражає, що вона буквально пройшла по лінії розлому між двома різними, але дуже схожими війнами. У юності на неї йшов Гітлер зі своєю «расовою теорією» і карателями у Вінниці. У старості — путін з «російським світом» і ракетами по Києву. Дві різні епохи, дві різні форми пропаганди, але один і той самий холодний погляд на людей як на «матеріал».

У 1940-х нацистська Німеччина вирішувала, хто має право жити, а хто — ні. Єврейський солдат, якого сім’я Савчуків ховала на горищі, в логіці рейху був просто «зайвим». У 2022 році російська влада вже так само намагається стерти українців з реальності — «немає такого народу», «штучна держава», «підлягають денацифікації». Для Лідії всі ці формули не були абстракцією: спочатку вона сховала людину, яку Гітлер хотів стерти, а потім сама опинилася в місті, яке путін намагався залякати до мовчання.

Між цими двома режимами — її вік. Вінницьке горище, де пошепки передавали їжу солдату «Івану Петрову», який насправді був київським євреєм Ісааком Тартаковським. Київська квартира, де в 98 років вона слухала сирени і просила дочку відсунути ліжко від вікна, щоб уламки не зачепили. Машина, на якій її вивезли з Києва дипломати і волонтери, — як дзеркальне відображення того, як колись її сім’я вивозила Ісаака з небезпечного дому в інший кінець міста.

Якщо спростити до межі: Гітлер будував світ, де таких, як Тартаковський, не мало бути. путін будує світ, де таких, як Лідія і її українські сусіди, бажано «не чути і не бачити». І посеред цього — одна жінка, яка в 17 років сказала «так» чужому життю, а в 98 років почула «ми зобов’язані вас врятувати» вже від інших людей і інших держав.

Лідія Савчук прожила своє життя буквально між двома нацистами — старим і новим, «класичним» і сучасним. Але жодного разу не стала схожою ні на одного з них. Саме з цієї точки — порівняння двох воєн і одного людського вибору — і варто дивитися на її біографію далі.

Дім Савчуків: Вінниця, горище і солдат «Іван Петров»

Лідія народилася у Вінниці в сім’ї Степана і Надії Савчук. У домі під одним дахом з батьками жив і її брат Валентин. Життя йшло як у тисяч сімей в радянській Україні до 22 червня 1941 року — дня, коли Німеччина і СРСР, поділивши попередньо Польщу, Прибалтику і Румунію, почали між собою війну.

Валентина призвали в “Червону армію”. Зв’язок з ним незабаром пропав. Страх за сина став для Савчуків постійним фоном. І саме це почуття — тривога за власну дитину — пізніше підштовхнуло їх не відвернутися від чужого.

У березні 1942 року в дім Савчуків прийшов чоловік. Представився: «Іван Петров», радянський солдат, що втік з німецького табору для військовополонених. Схожих історій тоді в Україні були тисячі, але ця виявилася особливою.

Сім’я вирішила пустити його. Петров оселився на горищі. Лідія носила йому їжу, розмовляла, слухала його уривчасті розповіді. Поступово він зрозумів: цим людям можна довіряти. Він помітив, що Лідія і її батьки вже допомагають іншим — приносять їжу єврейським знайомим, іноді ховають їх у себе ненадовго.

Незадовго до цього в домі Савчуків вже ховався найкращий друг їхнього сина Валентина — єврей. Його одного разу впізнали на ринку; Лідію за це жорстоко побили. Досвід був страшний, але сім’ю він не зупинив.

Коли Петров зрозумів, що Савчуки готові ризикувати не на словах, він відкрив правду: «Мене звуть Ісаак Тартаковський. Я — єврей з Києва».

На той момент Київ вже пережив Бабин Яр, а Вінниця — масові вбивства євреїв і створення гетто. Ісаак знав: без такої сім’ї, як Савчуки, у нього майже немає шансів.

Вінницьке горище, Старе місто і звільнення

З цього моменту Ісаак жив у Савчуків під, для них, справжнім ім’ям, хоча офіційно продовжував числитися «Іваном Петровим». Його притулком стало горище. Коли по вулиці проходили патрулі або в дім заходили перевіряючі, він забирався вище і затаювався.

У квітні 1943 року сім’я отримала наказ звільнити дім: у нього хотіли поселити німецьких солдатів. Савчукам довелося в поспіху збирати речі. Здавалося б, це зручний момент «випадково забути» про єврейського сусіда. Але вони взяли Ісаака з собою.

Сім’я перебралася у вінницьке передмістя Старе місто. Там вони представили його як родича. У новій кімнаті все було просто: ліжка, стіл, кілька стільців. Але було і горище, куди Ісаак йшов, коли в дім приходили перевіряючі або чиновники — звіряти документи.

Восени 1943-го вінницьке гетто остаточно ліквідували, залишених євреїв убили. Кілька людей змогли втекти і намагаючись врятуватися, стукали в двері місцевих жителів. На тлі цього посилення режиму Савчукам доводилося бути ще обережнішими: найменша помилка могла коштувати життя не тільки їм, але й людині, яку вони укривали.

20 березня 1944 року у Вінницю прийшла радянська армія. Ісаак вийшов з підпілля, повернувся у війська. Сім’я проводжала його так, як проводжають рідного. Вони не знали, чи побачаться ще.

Зустріч на вулиці і сім’я після війни

Після війни Ісаак Тартаковський демобілізувався, закінчив Київський художній інститут і залишився в столиці. Він починав з невеликих замовлень, поступово став відомим художником. Це було вже інше життя — з майстернею, фарбами і полотнами, але пам’ять про Вінницю нікуди не поділася.

На початку 1951 року сталося те, що у фільмах зазвичай подається під музику. Ісаак йшов по київській вулиці — і раптом побачив знайоме обличчя. Це була Лідія. Випадкова зустріч, кілька слів, потім ще одна зустріч — вже запланована.

Через два роки, у 1953-му, вони одружилися. Для когось — романтичний сюжет про «рятівника і врятованого», але для них самих це був союз людей, які пройшли через одне і те ж полум’я.

У їхній сім’ї народилися двоє дітей — Анатолій і Олена. Обидва пішли по художній лінії. Картини, майстерні, виставки — все це стало продовженням історії, що почалася колись у вінницькому домі з горищем.

Київські роки і визнання Яд Вашем

Сім’я оселилася в Києві. Лідія працювала, вела господарство, підтримувала чоловіка. У їхньому домі час від часу спливали спогади про Вінницю: про брата Валентина, про євреїв, яким намагалися допомогти, про те, як вона лежала на землі після побиття на ринку. Але це були розмови «для своїх», без пафосу.

Тільки в 1990-ті роки історія Савчуків отримала офіційне продовження.
2 січня 1995 року Яд Вашем присвоїв Степану, Надії і Лідії Савчук звання Праведників народів світу. На стіні в київській квартирі з’явилася акуратна рамка з документом і медаллю.

Для Лідії це було не стільки «нагородою», скільки підтвердженням: те, що вони зробили, дійсно побачили і записали.

Коли війна повернулася: лютий 2022 року

На момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Лідії було 98 років. Вона жила в Києві, разом з дочкою Оленою і зятем Олегом.

Ніч з 23 на 24 лютого 2022-го розбила звичну тишу: вибухи, новини, дзвінки. Незабаром один з обстрілів зачепив їхній дім — вибиті вікна, уламки скла, холодне повітря в квартирі. Стан здоров’я Лідії вже був важким: деменція, слабкість, залежність від чужої допомоги.

Їй говорили про евакуацію — поїзд, автобус, машини волонтерів. Вона, за спогадами близьких, спочатку тільки хитала головою: «Виїжджати? Знову?». Вона вже один раз бачила, чим закінчується війна, і не вірила, що вдруге вдасться втекти.

Майже півтора місяця сім’я жила під сиренами. Ночівлі в коридорі, мішки з речами біля дверей, розмови про те, яких ліків не вистачає. В якийсь момент стало ясно: залишатися — значить “грати в рулетку”.

Дорога до нового життя: дипломати, фонд і кордон

Історія Лідії дійшла до людей, які займалися порятунком уразливих груп — пережилих Голокост, Праведників, стариків.

З боку Ізраїлю підключився посол в Україні Михайло Бродський. З іншої — британський громадський діяч Джонні Деніелс і його організація From The Depths. Вони зробили те, що вміють найкраще: перетворили історію конкретної людини в дуже практичний план.

11 квітня 2022 року Лідію посадили в машину і вивезли з Києва. По дорозі — блокпости, зруйновані будівлі, вирви від ракет. Для неї це була друга евакуація в житті. На кордоні з Польщею їй допоміг статус Праведниці і увага ізраїльських дипломатів: перевірка документів, узгодження — все це проходили максимально швидко.

Далі — ще дороги, і нарешті — Швейцарія.

Люцерн: озеро, гори і тихий фінал історії

Люцерн зустрів її іншим повітрям: вологим, озерним, з запахом дощу і кави. Онука Лідії заздалегідь знайшла невелику квартиру. Там було все просте, але важливе: ліжко, вікно з видом на шматочок неба, кухня, де можна зварити суп, і ліфт — без нього коляску було б не спустити.

До її долі підключився швейцарський фонд Gamaraal Foundation, який багато років підтримує вижилих у Голокост і тих, хто їх рятував. Керівниця фонду Анита Вінтер допомогла організувати лікарів, ліки, базовий догляд.

Лідія майже не ходила, але ще якийсь час зберігала ясні моменти. Дочка Олена робила все, щоб ці моменти були пов’язані не з лікарняними стінами, а з чимось живим. Якщо була можливість, вона вивозила матір до Люцернського озера: вода, човни, діти з морозивом, шум автобусів — звичайне мирне життя, якої так не вистачало Києву.

Саме тут, у Люцерні, історія Лідії стала відома європейській аудиторії. Про неї писали Blick і SonntagsBlick, публікували фотографії і розповідали, як одна жінка пережила дві війни і двічі врятувалася — спочатку у Вінниці, потім у Києві.

Остання осінь і листопад 2025-го

До 2024 року Лідії виповнилося 99. Її вітали вдома, без гучних заходів. Лікарі говорили обережно: стан важкий, але стабільний для такого віку.

Восени 2025-го організм почав здавати. Вона все більше спала, все менше реагувала на розмови. Сім’я вирішила не відправляти її в лікарню. Олена сиділа поруч, тримала її за руку, іноді читала вголос або вмикала українські пісні, які нагадували дитинство.

На початку листопада серце Лідії Савчук зупинилося.

Фонд Gamaraal повідомив про її смерть, а українське видання JewishNews написало некролог: у Люцерні померла одна з останніх українських Праведниць народів світу. Її поховали у Швейцарії, але частина її біографії назавжди залишилася у Вінниці і Києві.

Навіщо нам знати її ім’я

Історія Лідії Савчук — це не тільки сюжет про порятунок єврея і евакуацію старої жінки з Києва. Це маршрут, який з’єднує Вінницю, Бабин Яр, Київ, Яд Вашем, кордон України і Польщі, швейцарський Люцерн і десятки людей, які в різні роки сказали: «Ми їй зобов’язані».

• Для України це приклад того, що людська гідність не вичерпується ні режимами, ні кордонами.
• Для Ізраїлю — жива ілюстрація того, чому інститут Праведників взагалі з’явився.
• Для Європи — нагадування, що війна і геноцид — не абстракція, а конкретні обличчя, адреси, горища і кухні, на яких приймаються рішення.

Запам’ятати ім’я Лідії Савчук — значить визнати, що історія не закінчується в архівах. Вона продовжується в тому, як ми ставимося до чужої біди сьогодні.

Ім’я: Лідія Климівна Савчук
Місце народження: Вінниця, Українська РСР
Основний подвиг: укриття Ісаака Тартаковського та інших євреїв під час німецької окупації
Звання: Праведниця народів світу (Яд Вашем, 2 січня 1995 року)
Роки життя: 1925–2025

І так: це та рідкісна історія, в якій слово «праведниця» звучить не як кліше, а як буквальний опис професії — бути людиною.

Що це означає для нас — НАновини. Новини Ізраїлю

Для НАновини — Новини Ізраїлю — історія Лідії Савчук — це не «красивий сюжет з минулого», а дзеркало того, що відбувається з нами сьогодні. Одна українська праведниця прожила вік між Гітлером і путіним, і обидва режими в різний час намагалися позбавити її і дім, і країну, і право на спокійну старість.

Коли Ізраїль і єврейські організації допомагають такій жінці вибратися з зруйнованого Києва і зустріти останні роки біля озера в Люцерні, це не благодійність «для галочки». Це прямий відповідь на питання: хто ми — нащадки врятованих і рятівників — у світі, де знову стріляють по мирних містах і знову звучить мова ненависті.

Для ізраїльтян, для українців в Ізраїлі, для євреїв в Україні ця історія — нагадування, що наш спільний досвід Голокосту, радянських репресій і сьогоднішніх воєн України і Ізраїлю — один довгий, дуже незручний для диктаторів висновок: людей, як Лідія Савчук, не можна залякати до кінця.

І якщо сьогодні путінська Росія намагається грати в «боротьбу з нацизмом», ми зобов’язані кожного разу називати речі своїми іменами: нацизм — там, де знищують міста, депортують дітей і заперечують існування цілого народу. Саме тому НАновини буде і далі розповідати такі історії — про тих, хто не погодився бути жертвою ні у Гітлера, ні у путіна, і про тих, хто сьогодні обирає бути на стороні “світла”, а не на стороні агресора.

Джерела

У віці 100 років померла одна з останніх Праведниць народів світу з України Лідія Савчук

Lidiya Savchuk — DontBeABystander.org

Die unglaubliche Geschichte der Lidia Savchuk — Blick

One life, two wars — SonntagsBlick / Swiss Press Award

Aid campaign Ukraine — Gamaraal Foundation

LEBT JETZT IN DER SCHWEIZ „GERECHTE UNTER DEN VÖLKERN“ FLOH VOR DEM KRIEG IN DER UKRAINE (PDF, Jüdisches Europa)

This is 97-year-old Lidia Savchuk, a Righteous Among the Nations… — Gamaraal Foundation (Instagram)

Але в реальності саме цей підхід часто стає найдорожчою помилкою.

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

В Ізраїлі пенсійна система влаштована так, що людина може мати кілька різних джерел майбутнього доходу: державну допомогу по старості, пенсійний фонд, Битуах Менаалим, Купат Гемель, Керен Іштальмут, пицуїм, старі накопичення від попередніх роботодавців і додаткові страхові або пенсійні програми. Частину цих грошей люди пам’ятають, частину давно забули, а про деякі програми взагалі дізнаються тільки після професійної перевірки.

І тут виникає головне питання для тих, кому вже виповнилося 60 років або хто наближається до цього віку: чи можна вже зараз почати отримувати пенсію з пенсійного фонду і при цьому продовжувати працювати?

Відповідь може бути несподіваною. У деяких випадках — так, таку можливість дійсно варто перевірити. Але це не означає, що всім людям після 60 потрібно терміново починати отримувати виплати. У однієї людини такий крок може збільшити сімейний дохід вже сьогодні, а у іншої — зменшити майбутню пенсію, вплинути на податки або створити проблеми для сім’ї в майбутньому.

Тому правильне питання звучить не “чи належить мені пенсія?”, а інакше: що вигідно саме в моїй ситуації?

Пенсія в Ізраїлі — це не одна кнопка і не одна виплата

Для багатьох російськомовних ізраїльтян слово “пенсія” звучить як щось єдине: настав вік, подав документи, почав отримувати гроші. Але в Ізраїлі все складніше, і саме через це люди часто плутаються.

Є допомога по старості від Битуах Леумі. Це державна виплата, яка залежить від віку, страхового стажу, доходів та інших умов.

Є пенсійний фонд — гроші, які роками накопичувалися з відрахувань працівника і роботодавця. Ці кошти не є тим самим, що допомога Битуах Леумі, і живуть за іншими правилами.

Є пицуїм — компенсаційна частина, яка може бути пов’язана зі звільненням, зміною роботи і пенсійними накопиченнями. Іноді людина сприймає ці гроші як “вільну суму”, яку можна просто забрати, але таке рішення може вплинути на майбутню щомісячну пенсію.

Є Керен Іштальмут, Купат Гемель, старі пенсійні програми, додаткові страховки і накопичення, які могли залишитися після попередніх місць роботи. Особливо часто це стосується людей, які за життя кілька разів змінювали роботодавців, працювали частково, були приватними підприємцями або переїжджали між містами і сферами зайнятості.

Саме тому перед виходом на пенсію важливо не просто запитати знайомого “як у тебе було?”, а зібрати повну картину.

• Скільки у вас пенсійних програм?
• Де знаходяться накопичення?
• Яка сума вже є?
• Які комісії ви платите?
• Який прогноз щомісячної пенсії?
• Що буде, якщо почати отримувати виплати зараз?
• Що зміниться, якщо почекати ще кілька років?
• Як все це пов’язано з податками, чоловіком або дружиною, спадкоємцями і майбутнім рівнем життя?

Поки на ці питання немає відповіді, будь-яке рішення буде швидше вгадуванням, ніж плануванням.

Чому вік 60+ вимагає окремої перевірки

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

В Ізраїлі існує поняття раннього пенсійного віку. Для багатьох пенсійних питань вік 60 років стає важливою точкою, тому що саме після нього в деяких випадках можна розглядати початок отримання виплати з пенсійного фонду.

Але це не автоматичне право “для всіх” і не універсальна порада.

Уявімо звичайну сім’ю в Ізраїлі. Чоловікові 63 роки, дружині 59 років. Чоловік продовжує працювати, отримує зарплату, сім’я звикла планувати витрати навколо поточного доходу. Люди знають, що колись буде пенсія, але не впевнені, коли саме варто починати процес, які документи потрібні і чи є сенс щось перевіряти заздалегідь.

Після професійної перевірки може з’ясуватися, що пенсійний фонд вже дозволяє розглянути щомісячну виплату, навіть якщо людина продовжує працювати. Для сім’ї це може означати додатковий дохід вже зараз: гроші на поточні витрати, допомогу дітям, лікування, оренду, іпотеку, поїздки або просто більш спокійне життя.

Але у іншої сім’ї при схожому віці і схожій зарплаті розрахунок може показати протилежне. Якщо почати отримувати гроші занадто рано, майбутня пенсія може стати нижчою. Якщо неправильно торкнутися пицуїм, можна погіршити довгострокову картину. Якщо не врахувати податок, сума “на папері” виявиться зовсім не тією сумою, яка реально прийде на рахунок.

Ось чому тема 60+ настільки чутлива: тут не можна працювати за шаблоном.

Одне і те ж питання — “отримувати зараз чи чекати?” — для двох людей може мати два різних правильних відповіді.

Пенсійний фонд — це не Битуах Леумі

Одна з найчастіших плутанин виникає між Битуах Леумі і пенсійним фондом. Люди кажуть “пенсія”, але мають на увазі зовсім різні речі.

Битуах Леумі — це державна система національного страхування. Допомога по старості пов’язана з державними правилами, віком права, перевіркою доходів у певних періодах і страховим стажем.

Пенсійний фонд — це накопичення, які формувалися через роботу. Туди перераховувалися гроші з зарплати і внески роботодавця. Ці кошти можуть бути пов’язані з пенсійною виплатою, пицуїм, страховою частиною і обраним пенсійним маршрутом.

Якщо людина змішує ці дві теми, вона може неправильно оцінити своє становище. Наприклад, вона може думати: “Я ще не отримую Битуах Леумі, значить, ніякої пенсії поки бути не може”. Або навпаки: “Раз мені скоро належить допомога по старості, значить, пенсійний фонд сам все зробить”.

На практиці так не працює.

Допомога Битуах Леумі і виплати з пенсійного фонду потрібно розглядати окремо, а потім вже дивитися загальну картину сімейного доходу. Тільки так можна зрозуміти, скільки грошей людина реально зможе отримувати в місяць, які суми будуть брутто, які нетто, що буде з податком і як зміниться дохід після припинення роботи.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency регулярно піднімає такі теми саме тому, що для російськомовних сімей в Ізраїлі це не абстрактна фінансова теорія, а питання повсякденного життя: оплатити житло, зберегти рівень доходу, не втратити права і не підписати документи, наслідки яких потім буде складно виправити.

Де люди найчастіше втрачають гроші

Найпоширеніша помилка — взагалі не перевіряти пенсійні накопичення. Людина бачить у тлуші відрахування, знає, що “щось там є”, але не розуміє, в якому фонді лежать гроші, який обраний інвестиційний маршрут, скільки коштує обслуговування і який прогноз по майбутній пенсії.

Друга помилка — чекати звільнення або офіційного пенсійного віку, щоб вперше відкрити документи. До цього моменту частина рішень вже може бути менш гнучкою, а часу на спокійну підготовку залишається набагато менше.

Третя помилка — знімати пицуїм без розрахунку. На перший погляд це виглядає логічно: гроші накопичені, значить, можна використовувати їх зараз. Але в пенсійній системі Ізраїлю компенсаційна частина часто пов’язана з майбутньою пенсією, і її зняття може помітно зменшити щомісячну виплату в старості. Іноді людина отримує разову суму сьогодні, але втрачає набагато більше в майбутньому.

Четверта помилка — дивитися тільки на суму “брутто”. Пенсійна виплата може виглядати красиво в розрахунку, але після податків і інших умов реальна сума буде іншою. Тому важливо розуміти не тільки розмір можливої пенсії, але і те, скільки людина фактично побачить на банківському рахунку.

П’ята помилка — не враховувати чоловіка або дружину. При початку отримання пенсії людина може вибирати умови, які вплинуть на те, що буде отримувати її чоловік або дружина після її смерті. Це не технічна дрібниця, а одне з найважливіших сімейних рішень у пенсійному плануванні.

Є і ще одна серйозна проблема: багато людей орієнтуються на чужий досвід.

Хтось каже: “Я почав отримувати — і все відмінно”. Інший каже: “Не чіпай нічого до 67”. Третій радить зняти пицуїм, тому що “гроші повинні бути в руках”. Але чужа історія не замінює розрахунок, тому що у кожної людини різні накопичення, стаж, дохід, вік подружжя, здоров’я, податкова ситуація і плани на роботу.

Що потрібно дізнатися до прийняття рішення

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

Якщо вам вже виповнилося 60 років або цей вік наближається, перше, що варто зробити, — не подавати терміново документи і не знімати гроші, а перевірити картину цілком.

Потрібно зрозуміти, скільки пенсійних програм відкрито на ваше ім’я.

Іноді у людини є активний фонд від останнього роботодавця і один або кілька старих фондів, про які вона давно забула. Буває, що гроші лежать у різних місцях, і без перевірки неможливо побачити повну суму.

Важливо дізнатися, яку щомісячну виплату можна отримати зараз і який буде прогноз, якщо почекати кілька років. Різниця може бути суттєвою, особливо якщо людина продовжує працювати, а внески в пенсійний фонд продовжують надходити.

Окремо потрібно перевірити пицуїм. Це один з найчутливіших блоків, тому що рішення по компенсаціям може вплинути на майбутню пенсію, податкові пільги і загальну структуру виплат.

Не менш важливе податкове питання. Пенсія в Ізраїлі може мати податкові наслідки, і перед початком виплат варто зрозуміти, які звільнення або пільги можуть бути доступні, які документи потрібно підготувати і як не створити собі зайве податкове навантаження.

Також потрібно заздалегідь обговорити сімейну частину. Що буде отримувати чоловік або дружина? Які гарантовані виплати можна вибрати? Що станеться з грошима, якщо людина почне отримувати пенсію, а потім піде з життя через кілька років або навіть раніше? Ці питання неприємно обговорювати, але саме вони захищають сім’ю від важких фінансових сюрпризів.

Хороша пенсійна перевірка повинна дати людині не красиву рекламну фразу, а зрозумілу відповідь: які є варіанти, які плюси, які ризики і що вигідніше саме зараз.

Чи можна працювати і отримувати пенсію одночасно

У деяких ситуаціях людина дійсно може продовжувати працювати і одночасно отримувати виплати з пенсійного фонду. Для російськомовних ізраїльтян це часто стає відкриттям, тому що багато хто впевнений: пенсія починається тільки після звільнення.

Однак важливо не переплутати можливість з рекомендацією.

Якщо пенсійний фонд дозволяє почати виплату, це ще не означає, що рішення автоматично вигідне. Потрібно дивитися, скільки грошей накопичено, який розмір щомісячної виплати вийде, чи продовжаться пенсійні відрахування з поточної роботи, як зміниться майбутня пенсія, що буде з податками і як це вплине на сім’ю.

Іноді людині дійсно може бути вигідно почати отримувати частину пенсійного доходу вже зараз. Наприклад, якщо сім’я потребує додаткового щомісячного доходу, якщо є великі витрати або якщо розрахунок показує, що очікування не дає значної переваги.

Але іноді правильніше почекати. Особливо якщо людина добре заробляє, продовжує активно накопичувати, не потребує додаткових виплат зараз або може отримати більш сильну пенсійну картину через кілька років.

Головне — не приймати рішення на емоціях.

Пенсія після 60 в Ізраїлі — це не питання “можна чи не можна”. Це питання балансу між сьогоднішніми грошима і майбутньою стабільністю.

Чому стаття на цю тему важлива саме для російськомовних ізраїльтян

Російськомовна аудиторія в Ізраїлі часто стикається відразу з кількома бар’єрами.

Один бар’єр — мова. Навіть якщо людина говорить на івриті, пенсійні документи, податкові форми і пояснення фондів можуть бути написані так, що без спеціаліста складно зрозуміти сенс.

Другий бар’єр — звичка порівнювати ізраїльську систему з тією країною, звідки людина приїхала. Але ізраїльська пенсійна система працює інакше, і старі уявлення тут можуть заважати.

Третій бар’єр — недовіра. Люди бояться, що їм “щось продадуть”, тому іноді взагалі нічого не перевіряють. У підсумку замість обережності виходить бездіяльність, а бездіяльність у пенсійній темі теж може коштувати грошей.

Четвертий бар’єр — пізній старт. Багато хто починає розбиратися з пенсією тільки тоді, коли вже втомилися працювати, захворіли, втратили роботу або зіткнулися з різким зниженням доходу. Але пенсійні рішення краще приймати не в стані тиску, а заздалегідь, спокійно і з розрахунком.

Тому мета такої перевірки — не змусити людину терміново щось підписати. Мета інша: побачити факти.

Де гроші?

Скільки їх?

Які є права?

Які є ризики?

Які дії краще не робити без розрахунку?

І який варіант може бути розумним саме для цієї сім’ї?

Коли перевірка особливо потрібна

Перевірити пенсійні накопичення варто, якщо вам вже виповнилося 60 років, ви продовжуєте працювати і не знаєте, чи можна отримувати виплати з фонду паралельно з зарплатою.

Це також важливо, якщо ви кілька разів змінювали роботу, не впевнені, де знаходяться старі пенсійні програми, не знаєте, чи є у вас пицуїм, або ніколи не дивилися пенсійний прогноз.

Окремо варто перевірити ситуацію, якщо ви думаєте звільнитися, вийти на пенсію раніше, зняти компенсаційні виплати, допомогти дітям великою сумою або закрити борги за рахунок пенсійних грошей.

Такі рішення можуть бути зрозумілими по-людськи, але фінансово вони вимагають розрахунку. Гроші, які здаються “вільними” сьогодні, можуть виявитися частиною майбутнього щомісячного доходу.

Перевірка потрібна і тим, хто допомагає батькам. Дуже часто саме діти шукають інформацію за маму або тата, тому що батьки не хочуть розбиратися з особистими кабінетами, бояться івриту або не розуміють, які документи потрібні.

Якщо батькам 60+, вони працюють або нещодавно працювали, у них можуть бути пенсійні права, про які сім’я просто не знає.

Що робити зараз

Якщо вам вже 60 років або цей вік наближається, не варто чекати, поки ситуація стане терміновою. Набагато розумніше заздалегідь дізнатися, які пенсійні накопичення у вас є, чи можна вже розглядати щомісячну виплату, як це вплине на майбутню пенсію і які податкові питання потрібно перевірити до підписання документів.

Важливо підкреслити: мова не про те, щоб всім негайно починати отримувати пенсію. Мова про те, щоб не жити всліпу.

Іноді перевірка показує, що людина може збільшити щомісячний дохід вже зараз.

Іноді вона показує, що краще почекати.

Іноді допомагає знайти старі накопичення.

Іноді попереджає про помилку з пицуїм.

Іноді просто дає сім’ї спокій: тепер зрозуміло, що є, чого немає і до чого готуватися.

Для людини 60+ така інформація може виявитися не просто корисною статтею, а початком нормальної фінансової ревізії перед важливим життєвим етапом.

Пенсія в Ізраїлі — це не тільки вік. Це документи, накопичення, податки, сім’я, робота і рішення, які можуть впливати на дохід довгі роки.

Тому найрозумніший перший крок — не вгадувати, а перевірити.

Докладно про вихід на пенсію в Ізраїлі, пенсійні фонди, Битуах Леумі, пицуїм і важливі перевірки перед прийняттям рішення можна прочитати тут:  https://pension.nikk.co.il/

Як і обіцяли, продовжуємо обговорення єврея з України – Зеєва Жаботинського. #євреїзукраїни

📝 Біографія Володимира Зеева дійсно сповнена цікавих фактів, тому сьогодні ми публікуємо другий із двох постів про нього. – Перший див. Євреї з України: Володимир Зеєв Жаботинський.

👦🏻 Дитинство та юність: Володимир Жаботинський народився у єврейській родині в Одесі. Завдяки своїм літературним здібностям та знанню мов, вже у 18 років він став іноземним кореспондентом газет «Одеський листок» та «Одеські новини», працюючи спочатку у Берні (Швейцарія 🇨🇭), а потім у Римі (Італія 🇮🇹).

📚 Літературна спадщина: Крім політичної діяльності, Жаботинський був відомим письменником, перекладачем та публіцистом. Він творив романи, автобіографічні твори, перекладав на іврит поезію Едгара Аллана По, редагував тижневик «Світанок», а також написав автобіографічний роман «П'ятеро», який описує життя єврейської родини в Одесі.

💡 Цікавий факт: Жаботинський ще сто років тому спростовував російські фейки про український антисемітизм. Наприклад, про Сімона Петлюра він говорив:
«Я виріс із ними, разом із ними вів боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ні мене, ні інших сіоністів, які думають, не можна переконати, що таких людей можна вважати антисемітами».

📌 Пам'ять: На честь Володимира Зеєва Жаботинського названо 55 вулиць в Ізраїлі. Жителі та гості центральної частини країни добре знають одну з них — вулицю Жаботинського, яка є важливим транспортним маршрутом, який сполучає Тель-Авів, Рамат-Ган, Бней-Брак та Петах-Тікву.

🇮🇱 В Ізраїлі також існує Інститут Жаботинського, премія Жаботинського за досягнення в літературі, а також День Жаботинського, щорічно відзначається 29 Тамузу за єврейським календарем.

🇺🇦 З 2022 року вулиця Жаботинського з'явилася і в Києві, неподалік станції метро «Нивки». В Одесі також створено мурал, присвячений Жаботинському.

Фотоматеріали:

1. Портрет Жаботинського
2. Вулиця Жаботинського в Ізраїлі
3. Мурал в Одесі
4. Вулиця у Києві

Ця стаття підготовлена ​​спеціально для сайту НАновиниде ви знайдете ще більше цікавих історій про визначних євреїв України, таких як Володимир Жаботинський.

Рубрику веде @davidkrutonog — єврей з України та засновник маркетингової агенції tlv.agency

Залишити коментар в Telegram – каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Велика мета: Тур «Сильні серця» – благодійний. Головна мета – збір коштів на автомобілі та дрони для ЗСУ.
Ваш внесок: Кожен придбаний квиток – це не просто вхід до зали, а реальна допомога українським захисникам.

Приходьте відчути атмосферу єдності та щирої української музики. Чекаємо на вас!

13 березня 2026
П’ятниця, 20:00
Тель-Авів Havana Music Club, вул. Ігаль Алон 126.

Це буде потужний виступ одного з найпопулярніших і харизматичних гуртів України, який принесе в Ізраїль живий звук і щирі емоції. Гурт, відомий своєю відвертою та сильною музикою, порадує своїх шанувальників в Ізраїлі новими хітовими композиціями.

Концерт гурту — це не просто музика, це ціла історія свободи, сили духу та незламності, яку вони втілюють у своїй творчості.

Історія гурту та їх внесок в українську культуру

“БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” вже давно завоювала любов глядачів по всьому світу. З моменту свого заснування гурт встиг зібрати тисячі шанувальників у різних країнах, а їхні треки набрали мільйони прослуховувань в інтернеті. Переможці багатьох престижних музичних нагород, таких як M1 Music Awards, “Золота Жар-Птиця”, YUNA, гурт давно зарекомендував себе як символ незалежної та чесної української культури.

З моменту початку повномасштабної війни в Україні, гурт не тільки продовжував свою творчу діяльність, але й активно підтримував свою країну. Понад 300 концертів за час війни, в яких вони зібрали понад 102 мільйони гривень на підтримку ЗСУ. Ці виступи стали не тільки вираженням їхньої музики, але й неймовірною підтримкою для українських військових та народу. Кожне шоу — це не просто виступ, а справжній акт солідарності та мужності.

Програма концерту

Концерт розпочнеться о 20:00, а відкриття дверей для глядачів — о 19:00. Місце проведення — Havana Music Club, Тель-Авів, вул. Ігаль Алон 126.

Ціни на квитки:
Вхідний квиток на захід можна придбати заздалегідь, а вартість квитка залежатиме від місця. Не пропустіть шанс стати частиною історичної події — концерту українського рок-гурту в Ізраїлі!

Цитати та успіхи гурту

Гурт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” за роки своєї кар’єри став символом української музичної сцени. Вони не тільки збирають величезні аудиторії, але й беруть участь у найважливіших культурних та соціальних проєктах.

Для тих, хто не може дочекатися концерту, у гурту вже є кілька популярних хітів, які можна прослухати онлайн.

YouTube – канал: БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ.

Що очікувати від концерту

Концерт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” в Тель-Авіві обіцяє бути справжньою музичною подією року. Глядачів чекають не тільки нові хіти, але й справжня рок-атмосфера, наповнена енергетикою свободи та боротьби. Живий звук, потужні емоції та неповторна атмосфера зроблять цей вечір незабутнім.

“Ці концерти — це енергія свободи, це символ незламності, який ми приносимо в світ через музику,” — зазначили представники організаторів.

Цей концерт важливий не тільки для шанувальників музики, але й для всіх, хто цінує свободу, незалежність та підтримує Україну в її боротьбі.

Концерт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” в Тель-Авіві — це не просто музична подія, це можливість відчути дух України, її силу та мужність, які несе цей легендарний гурт. Вони продовжують надихати людей по всьому світу, а їхня музика — це живе свідчення стійкості українського народу.

На сайті НАновини ми завжди стежимо за подіями, які об’єднують Ізраїль та Україну, і цей концерт — один з яскравих прикладів такого зближення двох народів. Приєднуйтесь до нас і підтримайте цей великий музичний акт.

Де купити квитки та інформація про концерт

• Дата: 13 березня 2026
• Час: 20:00 (відкриття дверей — 19:00)
• Місце: Havana Music Club, вул. Ігаль Алон 126, Тель-Авів
• Ціна квитка: варіюється в залежності від місця
• YouTube – канал: БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

Квитки вже доступні за посиланням.

В інтерв’ю вона розповіла про свою унікальну місію в Україні, виклики війни, популяризацію ізраїльської культури та особисті переживання.

Регіна Шафір — дружина посла Ізраїлю в Україні Міхаеля Бродського. Їхні діти служать в Армії оборони Ізраїлю, що підкреслює їхній зв’язок з обома країнами.

Незважаючи на складні обставини, вона продовжує активно зміцнювати культурні зв’язки між Ізраїлем та Україною, організовуючи лекції, виставки та інші заходи.

Розпис бомбосховищ і робота під час війни

Один з найбільш емоційних моментів інтерв’ю пов’язаний з розповіддю про проєкт, реалізований Регіною Шафір та її колегою Зоєю Північ. У листопаді 2024 року художниці перетворили бомбосховище дитячої лікарні «Охматдит» у Києві, перетворивши його на яскравий і затишний простір.

Ми про це писали – “Ізраїльські художниці перетворили бомбосховище в київській дитячій лікарні «Охматдит»: арт для дітей під час війни”

“Ми хотіли подарувати дітям можливість забутися, навіть у таких важких умовах. Мистецтво допомагає справлятися з тривогою і страхом”, — поділилася Регіна.

Ізраїльська культура в Україні

Незважаючи на складні часи, Регіна активно працює над просуванням ізраїльської культури. В інтерв’ю вона детально розповіла про “Місяць ізраїльських серіалів”, що пройшов в Україні наприкінці 2024 року.

“Ізраїльська культура унікальна своєю сентиментальністю. Навіть військові та драматичні сюжети завжди зворушують до глибини душі,” — зазначила вона.

Також обговорювалися:

• Роль нових репатріантів у культурній дипломатії.
• Складнощі взаємодії ізраїльської та української культурних середовищ.

Докори на адресу Ізраїлю та особисті переживання

Регіна відкрито висловилася щодо критики, що звучить на адресу Ізраїлю з боку українців, підкресливши важливість діалогу та взаєморозуміння.

Особливо зворушливим став момент, коли Регіна розповіла про своїх синів, які служать у ЦАХАЛі, беручи участь у військових діях. “Смерть стала занадто близькою. Це змушує цінувати кожну мить життя,” — поділилася вона.

Мистецтво і суспільна думка

Важливою частиною інтерв’ю стали роздуми Регіни про мистецтво в умовах війни та зміну сприйняття художника суспільством. Вона підняла теми:

• Протистояння суспільній думці.
• Вплив штучного інтелекту на творчість.
• Тайм-менеджмент і робота над мультфільмом «Хатуль тов».

“Художник залишається актуальним завжди, тому що мистецтво — це відображення життя і історії,” — підкреслила Шафір.

Мультфільми Регіни Шафір

Регіна детально розповіла про свої мультфільми, включаючи роботи, що піднімають важливі соціальні та культурні теми. Серед згаданих проєктів — її блог та анімації, які вже здобули популярність в Ізраїлі та за його межами.

Особисті нотатки: життя на валізах і внутрішня дитина

Інтерв’ю завершилося легкими і душевними темами. Регіна розповіла про життя дипломатів, своїх дітей і те, як їй вдається зберігати внутрішню дитину, незважаючи на всі складнощі.

“Я відчуваю себе людиною світу. І це допомагає мені розуміти інших і передавати свої переживання через мистецтво,” — поділилася вона.

Висновок

Регіна Шафір — яскравий приклад людини, яка через мистецтво будує мости між культурами, навіть у складні часи. Її творчість, особистий приклад і культурна місія зміцнюють зв’язки між Ізраїлем та Україною.

Про мультфільми Регіни та її проєкти ви можете дізнатися більше на її каналі: https://www.youtube.com/@regishafir

Наш сайт НАновини — Новини Ізраїлю продовжує висвітлювати історії людей, які об’єднують наші країни, і ділиться унікальними прикладами культурної взаємодії.

…

Читати  в WhatsApp — каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Читати  в Telegram — каналі НАновини ↓ — Новини Ізраїлю

Автор — Anton Pshydynskyi

9 вересня 2026 ізраїльський продюсер Світлана Бердецька повідомила про нові ізраїльські концерти Фелікса Шиндера. І тут, як прийнято в Одесі, все ніби зрозуміло, але є подробиці.

Квитки вже таки доступні на SHOWMAN.

У початковій афіші Хайфа була призначена на 17 жовтня. Однак діюча квиткова система SHOWMAN зараз говорить інше: 15 жовтня 2026 року, четвер, 19:00. Тому ми таки подивилися не тільки оголошення, але й туди, де за квитки вже просять шекелі. На 10 вересня офіційно вказані три концерти: Хайфа, Нетанія і Бат-Ям.

Виходить справжній маленький ізраїльський маршрут Одеси.

15 жовтня — Хайфа, Матнас Адар, зал «Бейтену», вул. Єрушалаїм, 29, початок о 19:00, квиток — 166 шекелів.

21 жовтня — Нетанія, Аудиторіум імені Аріка Айнштейна, вул. Бней Берман, 6, початок о 19:00; програма «Лехаїм, друзі!», тривалість півтори години, квитки коштують 161–181 шекель.

І 23 жовтня — Бат-Ям, Lagra Bar, вул. Ацрифім, 3, 19:00, квиток — 166 шекелів.

І якщо хтось зараз запитає, а до чого тут взагалі три міста і ціла стаття — так Фелікс Шиндер в Ізраїль приїжджає не просто заспівати пару пісень про Одесу-маму. У нього з цією країною свої старі рахунки. У хорошому сенсі.

Одеса приїжджає не валізою — вона приходить з гармошкою

Організатори називають Шиндера «голосом сучасної Одеси». Формулювання рекламне, але в даному випадку є за що зачепитися. Його програма дійсно зібрана як старий одеський двір, де ніхто особливо не питав, якою мовою сьогодні будемо співати.

Будуть «Лимончики», «7:40», «Хаїм», «Єврейське весілля», пісні Леоніда Утьосова. Поруч — «Хава нагила», «А Ідише маме», «Хевену шалом алейхем» і власні пісні Шиндера. Клезмер зустрічається з сучасним фолком, а поверх усього цього періодично з’являється блюзова губна гармошка — інструмент, який сам музикант тягне через значну частину своєї творчої біографії.

У Нетанії організатори окремо обіцяють імпровізацію і розмову з публікою. І ось це вже дуже по-шиндерівськи: його концерт традиційно влаштований так, що глядач ризикує виявити себе не в кріслі, а майже учасником того, що відбувається. Колись його колектив рекламували фразою, що на концертах завжди повинна бути «жива риба». Що саме малося на увазі — пояснювати справжньому одеситу навіть якось ніяково.

Але Шиндер сам ставиться до одеського фольклору помітно серйозніше, ніж може здатися після перших десяти хвилин веселощів. Він роками збирав старі пісні, шукав записи, розбирався з ідишем і намагався відокремити живу міську культуру від естрадної пародії на Одесу.

І тут нинішні концерти несподівано перетинаються з тим, про що НАновини пишуть вже не перший рік. У квітні 2025-го ми розповідали про «Дні Одеси в Ізраїлі» — проєкт, який одночасно пов’язував українську Одесу і Тель-Авів через музику, літературу і спільну єврейську історію. Шиндер робить приблизно те ж саме своїм способом: тільки замість круглих столів у нього гармошка, клезмер і зал, який через деякий час починає підспівувати.

Українською Шиндер теж співав. На «Голосі країни» він виконав народну «Ой там на горі», причому до проєкту, за його власними словами, такого репертуару практично не виконував. Святослав Вакарчук запропонував відійти від звичного застільного звучання, і пісню зробили з балканською інтонацією.

Пересип, Черемушки, Ізраїль — і знову Одеса

Фелікс Шиндер народився 29 серпня 1986 року в Одесі. Сам він розповідав, що народився на Пересипі, виріс на Черемушках, а сімейна географія включала і Троїцьку біля Маразліївської. Тобто набір для майбутнього співака одеського фольклору йому дістався досить переконливий ще до того, як він встиг вибрати репертуар.

У 2000 році, коли Феліксу було 14 років, сім’я поїхала в Ізраїль і оселилася в Нетанії. Тут він вивчав іврит в ульпані «Аківа», потім навчався в звичайній школі. Через два роки сім’я повернулася в Одесу. Саме тому нинішній концерт 21 жовтня в Нетанії — це не зовсім звичайне «вперше приїхав у місто на гастролі». Для Шиндера це місце з власної підліткової біографії.

А далі була дуже неакадемічна школа життя: підробітки, поїздки автостопом, Дерибасівська, музика, вулиця, губна гармошка і поступове розуміння, що саме він хоче витягати з одеського минулого на сучасну сцену.

В одному з інтерв’ю Шиндер сформулював свою тугу за старою Одесою чудово коротко: «море таке ж, бички ті ж, коти ті ж, а люди — ні». Він говорив про місто, з якого зникла значна частина тієї суміші євреїв, греків, французів, італійців та інших громад, що створювали стару Одесу.

І ось тут починається вже не концертний анекдот.

По батьківській лінії у Шиндера єврейські корені. По материнській, як розповідав сам музикант, змішалися єврейська, польська, французька, латвійська та українська лінії. Він згадував і сімейний досвід радянського антисемітизму: його мати змінила єврейське прізвище, щоб вступити в музичне училище. Для нього відновлення єврейської музичної традиції тому не виглядає спробою додати в шоу кілька впізнаваних мелодій для ізраїльського залу. Це частина сімейної історії.

Коли в жовтні 2025 року в самій Одесі проходили Дні єврейської культури, НАновини писали про пісні на ідиші, івриті та українською, про «Мігдаль», Хабад, єврейський музей і ізраїльських авторів-одеситів. Там звучала досить точна думка: євреї могли виїхати з Одеси, але колишніх одеситів майже не буває. Історія Шиндера в цю формулу поміщається без жодного зусилля.

«Голос країни»: коли Одеса вийшла на всю Україну

Широка українська публіка познайомилася з Феліксом Шиндером у 2015 році завдяки п’ятому сезону «Голосу країни». На сліпих прослуховуваннях він виконав «Коли гойдаються ліхтарики нічні», за нього сперечалися Потап і Святослав Вакарчук, а сам Шиндер вибрав команду Вакарчука і дійшов до фінальної стадії проєкту.

Це був той рідкісний випадок, коли телевізійний формат не вирівняв артиста під інших. Навпаки, вся країна раптом побачила людину, яка на велику сцену притягла з собою одеський міський фольклор, специфічну манеру розмови і музичний матеріал, який важко було переплутати з кимось іншим.

Наступним кроком став проєкт «Гроші Вперед». Музиканти називали свій стиль Odessa Gangsta Folk — клезмер, міський фольклор, одеські пісні, трохи музичного хуліганства. У 2016 році вийшов альбом «Золото древніх одеситів / Music Of Ancient Odessites».

У ньому були «Гефілте Фіш», «Хаїм», «Молдаванка», «Єврейське весілля», «Лимончики», «Ліхтарики» та інші речі, які Шиндер не намагався поставити за музейне скло. Сенс був зворотний: витягти їх назовні, дати сучасну аранжування і знову змусити жити.

Далі одеська музика поїхала досить далеко від Молдаванки. У гастрольній історії Шиндера — США, Латинська Америка, Франція, Німеччина, Нідерланди, Польща, Ізраїль; фестивалі Sommerfestival der Kulturen у Штутгарті, FolkHerbst, International Klezmer Festival Fürth, Atlas Weekend, Jazz Koktebel.

НАновини нещодавно розповідали про схожий за внутрішньою логікою проєкт UkraYiddish, де українські пісні перекладають на ідиш, а єврейські — на українську. Це вже інше покоління і інша музика, але механізм знайомий: українська і єврейська культури тут існують не по різні боки музейного коридору, а продовжують розмовляти одна з одною. В Одесі така розмова взагалі йде давно, просто іноді з акордеоном.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency

Після 24 лютого веселі пісні нікуди не зникли. Просто поруч з’явилася війна

24 лютого 2022 року Фелікс Шиндер перебував за межами України. Пізніше він оселився у Франції. І тут його концертна біографія змінилася: музика Одеси продовжувала звучати, тільки все частіше поруч зі словом «концерт» з’являлося інше — благодійний.

Латвійське суспільне медіа LSM, розповідаючи про Шиндера в лютому 2026 року, зазначало, що з 2022-го він живе у Франції і активно гастролює по Європі з благодійними концертами. Серед міст, де він виступав, названі Вільнюс, Таллінн, Варшава і Краків.

Найбільш конкретний епізод вдалося відновити за документами паризького Théâtre de la Ville. 27 листопада 2022 року там пройшов великий Journée Odessa — «День Одеси». Вранці Шиндер супроводжував на губній гармошці читання української поезії Іллі Камінського і Катерини Бабкіної французькою, українською та англійською. Ввечері після дискусії «Яке майбутнє у України?» він разом з акордеоністом Іваном Нетепенком і скрипалем Євгеном Фаліним грав одеський фолк з клезмерськими інтонаціями.

А головне — Théâtre de la Ville прямо повідомив, що весь дохід Journée Odessa передавався благодійній організації With Hope for the Future, яка допомагала дітям України. Тут вже не потрібно додавати красивих слів: механізм зрозумілий — публіка купує квитки на українську культурну подію, дохід йде дітям, Шиндер виходить на сцену як один з учасників цієї програми.

В Ізраїлі його концерти вже допомагали українським дітям

Для ізраїльського читача є ще більш близький епізод.

Під час одного з попередніх турів Фелікса Шиндера по Ізраїлю організатори прямо вказували в афіші, що частина доходів від концертів буде передана дітям українських біженців, які перебували в Ізраїлі. Причому мова йшла не про якусь пізню інтерпретацію журналістів — ця формулювання збереглася безпосередньо на ізраїльських квиткових сторінках.

І це важлива частина нинішньої історії. А тому, що зв’язок Шиндера з українською громадою Ізраїлю вже була не тільки музичною.

Для людини, яка сама підлітком жила в Нетанії, потім повернулася додому в Одесу, а після російського вторгнення знову опинилася за межами України, історія українських біженців в Ізраїлі явно не виглядала чимось чужим і далеким.

Сьогодні це особливо відчувається на тлі того, що відбувається з самою єврейською Одесою. У червні 2026 року НАновини розповідали про міжнародну підтримку міської єврейської громади після російського удару, що зачепив комплекс «Ор Авнер Хабад» і дитячий будинок «Мішпаха Україна». 124 дитини встигли спуститися в укриття. Тому нинішній веселий концертний маршрут Шиндера існує поруч з абсолютно іншою реальністю його рідного міста.

Одеський гумор взагалі погано працює, якщо забути, навіщо він цьому місту стільки разів був потрібен.

І до війни благодійність для Шиндера не була новою професією

Було б зручно написати, що після 24 лютого артист раптово відкрив для себе благодійність. Тільки це неправда.

5 квітня 2016 року Шиндер брав участь в Одеському оперному театрі в концерті «Незабутня Квітка», присвяченому пам’яті української співачки Квітки Цісик. Разом з ним на сцену виходили Оксана Білозір, Євген Нищук, Оксана Муха, Віталій Козловський та інші виконавці. Проєкт мав благодійну складову і був пов’язаний з допомогою онкологічним пацієнтам і придбанням медичного обладнання.

Його колектив брав участь і в інших благодійних та екологічних ініціативах. Шиндер з’являвся на громадських акціях в Одесі, включаючи Всесвітній день прибирання, і взагалі справляв враження людини, якій недостатньо розповідати оточуючим, як вони повинні правильно жити.

При цьому тут важливо не переплутати дві різні історії. Колишній колектив Шиндера пізніше продовжив роботу під назвою Kommuna Lux, вже з іншим вокалістом. Після вторгнення Росії Kommuna Lux дійсно активно збирала допомогу для України, в тому числі для військових, купувала обладнання і автомобілі. Але це діяльність колишніх колег Фелікса, а не підстава написати, ніби все це особисто робив Шиндер. У НАновини такі речі краще розділяти, навіть коли дуже хочеться зробити героя ще героїчнішим.

А тепер — «Лехаїм, друзі!»

І після всієї цієї біографії назва нетанійського концерту починає звучати трохи інакше.

«Лехаїм, друзі!»

Можна, звичайно, перекласти просто: «За життя». Але тут занадто багато збіглося.

Людина народилася в Одесі, пожила підлітком в Ізраїлі, повернулася додому, вийшла на український «Голос», заново збирала стару єврейсько-одеську музику, потім знову опинилася в еміграції через війну. Грав благодійні концерти для України. В Ізраїлі частина доходів від його виступів віддавали дітям українських біженців. І тепер він знову приїжджає сюди з піснями міста, по якому Росія продовжує бити ракетами і дронами.

На сцені при цьому не очікується півторагодинного трауру. Якраз навпаки.

Будуть «Лимончики». Буде «Сім сорок». Буде Утьосов. Клезмер. Губна гармошка. «А Ідише маме». «Хава нагила». Буде публіка, яка десь напевно почне співати раніше артиста.

Тому що у Одеси з цим завжди було своєрідно: коли життя стає зовсім не смішним, вона чомусь особливо вперто продовжує сміятися.

І Шиндер цю інтонацію знає.

Де і коли

15 жовтня 2026, Хайфа — Матнас Адар, зал «Бейтену», вул. Єрушалаїм, 29. Початок — 19:00. Квиток — 166 ₪.

21 жовтня 2026, Нетанія — Аудиторіум імені Аріка Айнштейна, вул. Бней Берман, 6. «Лехаїм, друзі!». Початок — 19:00, тривалість — 1 година 30 хвилин. Квитки — 161–181 ₪.

23 жовтня 2026, Бат-Ям — Lagra Bar, вул. Ацрифім, 3. Початок — 19:00. Квиток — 166 ₪.

Квитки вже таки доступні на SHOWMAN.

А далі все просто. Як говорили в старих афішах Шиндера — тримайте кишеню. Цього разу туди покладуть трохи Одеси.

Саме тому один і той самий факт в ізраїльському суспільстві викликає не просто різні оцінки, а майже несумісні моральні реакції.

Для одних головне — не зрадити своїх. Для інших — не відмовитися від універсального принципу, навіть якщо це незручно і болісно.

І поки цей внутрішній конфлікт не названий своїми іменами, країна продовжуватиме сперечатися так, ніби йдеться про цифри, хоча насправді суперечка йде про те, що вважати добром, що — обов’язком, а що — зрадою.

Не просто дві платформи, а дві системи координат

Прийнято говорити, що ліві та праві — це люди з різними політичними програмами.

Одні виступають за більш жорстку безпеку та національну згуртованість, інші — за права людини, обмеження сили держави та більш універсальні правила моралі. Але в ізраїльській реальності цього пояснення вже недостатньо.

Праве світогляд у своїй масовій формі найчастіше будується навколо приналежності.

Світ у такій логіці ділиться на своїх і чужих, а мораль не існує окремо від цього поділу. Вона починає працювати по-різному залежно від того, про кого йдеться. Свої можуть помилятися, поводитися грубо, бути несправедливими, але вони все одно залишаються своїми. Чужий же спочатку сприймається як той, кому довіряти не можна, кого потрібно остерігатися і чиї страждання не зобов’язані викликати ту ж реакцію, що страждання своїх.

В ізраїльській політичній культурі це проявляється особливо різко, тому що країна живе в умовах реальної загрози, пам’яті про війни, теракти і постійного відчуття облоги. У такій атмосфері поділ на «своїх» і «чужих» стає не тільки емоційною реакцією, але й способом самоопису. Причому чужими можуть бути не тільки араби або Іран. Усередині самого Ізраїлю в цю категорію легко потрапляють «лівакі», судді, чиновники, ашкеназька еліта, світські ліберали, російськомовні, ультраортодокси, мігранти, правозахисники — набір змінюється, але сам механізм залишається.

Загальний ворог у такій системі часто важливіший за загальну позитивну мету. Не ідея об’єднує табір, а об’єкт роздратування. Не образ майбутнього, а образ небезпеки.

Чому в воюючому суспільстві справедливість здається загрозою

Саме тому в періоди війни або гострої кризи спроба говорити про рівні моральні стандарти для всіх сприймається не як чесність, а як ворожість.

Коли людина говорить, що до чужих теж потрібно застосовувати співчуття, право і міру, її слова легко сприймаються як підрив колективної оборони. Вона ніби не просто сперечається, а ламає внутрішній психологічний щит, на якому тримається громадська солідарність.

У цьому і полягає одна з головних особливостей ізраїльської політичної суперечки.

Для дуже багатьох людей моральна перш за все вірність своїм. Якщо вбивають наших дітей, це абсолютне зло. Якщо наші дії ведуть до загибелі чужих дітей, це пояснюється війною, необхідністю, супутніми втратами, виною ворога або неминучістю конфлікту. Симетрія тут здається не гуманізмом, а майже святотатством.

Для іншої частини суспільства мораль влаштована інакше.

Там у центрі стоїть не лояльність, а справедливість. Не плем’я, а принцип.

Такий підхід вимагає, щоб одні й ті ж правила працювали і проти ворога, і проти своїх. Якщо неприпустимо вбивати мирних жителів, це має бути неприпустимо завжди. Якщо є право, воно не повинно перетворюватися на привілей тільки для власного табору. Якщо є співчуття, воно не може закінчуватися на межі ідентичності.

На цій лінії і народжується головний ізраїльський розлом. Одні вважають, що універсальна мораль у реальній війні — це розкіш, яку не може дозволити собі суспільство під загрозою. Інші переконані, що саме відмова від універсальної моралі і руйнує країну зсередини, тому що перетворює її з спільноти громадян у табір, що живе за правилами емоційної мобілізації.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency не раз показували на прикладах ізраїльського суспільного життя, що ця тріщина проходить не тільки між партіями в Кнесеті, але й через сім’ї, робочі колективи, університети, армійське середовище і навіть звичайні розмови в бомбосховищах, де страх, гнів і відчуття спільної долі нерідко виявляються сильнішими за будь-які раціональні аргументи.

Чому цю суперечку майже неможливо закінчити

В ізраїльській дискусії часто помилково думають, що питання можна вирішити правильними фактами.

Що якщо краще пояснити, навести цифри, нагадати хронологію, показати причинно-наслідковий зв’язок, то опонент обов’язково змінить позицію. Але це працює далеко не завжди саме тому, що суперечка йде не про факти як такі.

Коли одна людина сприймає дискусію як пошук істини, а інша — як перевірку лояльності, між ними виникає майже непереборна прірва. Для першого визнання власної помилки — частина чесного мислення. Для другого — ризик ослабити своїх і дати аргумент чужим.

І в умовах конфлікту саме другий тип поведінки часто виявляється соціально вигіднішим: він дає відчуття приналежності, захищеності та емоційного тепла всередині групи.

Тому лівий в Ізраїлі нерідко здається правому не просто наївним, а небезпечним.

А правий для лівого виглядає не просто жорстким, а морально глухим.

Кожен бачить в іншому не тільки політичного противника, але носія іншого людського устрою.

Це не означає, що всі праві однакові або що всі ліві дійсно живуть за високими універсальними стандартами. Реальність завжди складніша за будь-яку схему. Серед правих є люди, для яких важливі і моральні обмеження, і людська гідність чужих. Серед лівих достатньо цинізму, зарозумілості та подвійних стандартів. Але загальна різниця в пріоритетах все ж існує, і саме вона багато що пояснює в сьогоднішньому Ізраїлі.

Суперечка між лівими та правими тут все частіше виявляється суперечкою не про те, як краще управляти країною, а про те, що взагалі робить людину моральною.

Для однієї сторони морально бути за своїх, навіть коли це вимагає закрити очі на незручні питання. Для іншої — морально ставити ці питання навіть тоді, коли це робить тебе чужим серед своїх.

І поки Ізраїль залишається суспільством, що живе під тиском війни, пам’яті, травми і постійного страху, цей конфлікт не зникне. Тому що він стосується не тільки виборів, не тільки Нетаньяху, не тільки судової реформи або війни в Газі. Він стосується самої основи суспільного договору: чи будується нація на загальній справедливості або на загальній вірності.

Від відповіді на це питання залежить не тільки мова політичної полеміки. Від нього залежить і те, яким Ізраїль хоче бачити себе в майбутньому — державою, яка вміє захищати своїх, не відмовляючись від моральних обмежень, або суспільством, де сама ідея справедливості все частіше буде здаватися слабкістю.

Автор: Олена Гунько

Для ізраїльського читача тут одразу потрібна карта. Поділля — це не київський Поділ і не сучасна адміністративна область України, а великий історичний регіон на південному заході країни. Сьогодні його ядро припадає передусім на Вінницьку та Хмельницьку області, а західна частина охоплює Тернопільську область і сусідні території. Якщо дивитися з Ізраїлю на карту України, це пояс південніше Києва, що йде в бік Дністра та молдовського кордону.

Саме тут кілька століть існувала одна з найщільніших мереж єврейських громад Східної Європи. Звідси вийшли релігійні ідеї, прізвища та хасидські двори, назви яких сьогодні куди звичніше почути в Єрусалимі чи Бней-Браку, ніж в українському селі чи маленькому містечку, звідки все колись починалося.

Це не екскурсія по старих будівлях

Експедиція називається «Синагоги Поділля — 2026», але її завдання ширше звичайної інвентаризації. Зібрані матеріали повинні стати частиною окремого дослідження «Синагоги України: Поділля», яке готує ізраїльський Center for Jewish Art — Центр єврейського мистецтва при Єврейському університеті в Єрусалимі.

Простіше кажучи, дослідники намагаються зараз зберегти максимум інформації про будівлі, які завтра можуть виглядати вже інакше. Для історичної синагоги важливі не тільки красиві стіни: планування молитовного залу, форма вікон, місце Арон ха-Кодеша — шафи, де зберігалися сувої Тори, залишки розпису, перебудови радянського часу. Іноді одна закладена цеглою арка розповідає спеціалісту більше, ніж сучасна табличка на фасаді.

Маршрут експедиції пройшов через Могилів-Подільський, Чечельник, Кодиму, Балту, Криве Озеро, Браїлів, Бершадь, Кам’янець-Подільський, Дунаївці, Хмельницький, Сатанів, Меджибіж, Летичів, Хмільник, Вінницю, Жмеринку та низку менших населених пунктів. Це все різні точки одного колись величезного єврейського простору.

Більшість цих назв середньому ізраїльтянину нічого не скажуть. І це якраз частина проблеми: сучасне єврейське життя давно перемістилося в Ізраїль, США та Західну Європу, а місця, де формувалися сім’ї та громади, поступово випали з живої пам’яті.

Меджибіж: маленьке українське місто, без якого важко уявити Бней-Брак

Одна з головних точок маршруту — Меджибіж, невеликий населений пункт нинішньої Хмельницької області на заході України. Сьогодні там живе зовсім небагато людей, але в єврейській історії його масштаб неспівмірний з розміром міста.

Саме тут приблизно з 1740 року до своєї смерті в 1760-му жив раббі Ісраель бен Еліезер — Баал Шем Тов, або Бешт, фігура, навколо якої сформувався ранній хасидизм. Його могила знаходиться в Меджибожі і залишається місцем єврейського паломництва.

Для читача, далекого від релігійного середовища, варто пояснити і саме слово. Хасидизм виник у Східній Європі в XVIII столітті як релігійний рух всередині юдаїзму, що зробив особливий акцент на емоційній молитві, духовній радості, містичній традиції та ролі харизматичного духовного наставника — ребе. Через учнів Бешта рух дуже швидко поширився по єврейських громадах регіону.

Сьогодні наслідки того процесу з XVIII століття видно буквально на вулицях Ізраїлю. НАновости вже докладно розповідали про українські корені найбільших хасидських династій: Чорнобиль, Сквира, Рахмастрівка, Махнівка, Боян, Садигура, Вижниця та інші історичні лінії тепер мають великі центри в Єрусалимі, Бней-Браку, США та інших країнах.

Ось чому фотографія старої синагоги в українському Меджибожі для Ізраїлю не зовсім фотографія «чужої старовини». Історично дорога звідти веде прямо до сучасних ізраїльських кварталів, єшив, синагог і хасидських дворів.

Що таке штетл і чому цих міст було так багато

В історії східноєвропейських євреїв часто з’являється слово «штетл». Воно походить з їдишу і буквально означає невелике місто або містечко, але в єврейській історії набуло більш конкретного значення: містечко з численним, іноді переважаючим єврейським населенням, власним громадським життям, синагогами, будинками навчання, школами, ремісниками і торговцями.

Поділля було покрите такими містечками. Тому дослідники сьогодні знаходять синагоги не тільки в великих містах на кшталт Вінниці або Кам’янця-Подільського, але й у населених пунктах, назву яких навіть українці з інших регіонів не завжди впізнають з першого разу.

До Катастрофи європейського єврейства — Шоа — така карта виглядала зовсім інакше. У тому ж Меджибожі за переписом Російської імперії 1897 року жили 6 040 євреїв, які складали близько 70% населення міста. То був не «єврейський пам’ятник серед українського міста», а значною мірою сам єврейський місто.

Потім цей світ ламали кілька разів. Погроми і війни, Катастрофа, радянська боротьба з релігією, еміграція — і багато будівель залишилися без громад, заради яких будувалися.

Сатанів: навіщо синагозі були потрібні стіни як у фортеці

Ще одна зупинка експедиції — Сатанів, невеликий населений пункт Хмельницької області. Він знаходиться в західній частині Поділля, далеко від великих центрів сучасного єврейського життя, але тут зберігся один з найвідоміших прикладів так званої синагоги-фортеці.

Назва не художня. У XVI–XVII століттях ця частина Східної Європи часто переживала війни і набіги, тому масивна кам’яна синагога іноді служила громаді ще й притулком. Звідси товсті стіни, високі вікна і сама архітектура, більше нагадуюча оборонну споруду, ніж знайому сьогоднішньому ізраїльтянину міську синагогу.

Є тут і наукова суперечка, яка добре показує сенс нинішньої експедиції. У туристичних публікаціях синагогу Сатанова часто датують 1514 або 1532 роком, однак дослідники не вважають таку ранню датування безспірною і пов’язують нинішню кам’яну будівлю з більш пізнім періодом.

Для історії ця різниця принципова. Одне діло написати біля фотографії «синагога XVI століття», інше — провести обміри, зіставити архітектуру з аналогами, перевірити матеріали і зрозуміти, коли саме з’явилася збережена споруда.

Кам’янець-Подільський: не тільки фортеця з туристичних листівок

Кам’янець-Подільський — вже більш відоме українське місто, розташоване на південному заході нинішньої Хмельницької області, недалеко від Дністра. Туристам він знайомий передусім завдяки величезній середньовічній фортеці та каньйону річки Смотрич, але у міста є довга і дуже непроста єврейська історія.

Тут у 1757 році відбувся знаменитий диспут за участю франкістів. Для неспеціаліста це слово вимагає пояснення: франкісти були послідовниками Якова Франка, єврейського релігійного лідера XVIII століття, який створив радикальний месійний рух і вступив у конфлікт з традиційним рабиністичним юдаїзмом.

Під рабиністичним юдаїзмом тут мається на увазі основна історична традиція юдаїзму, що спирається на Тору, Талмуд і Галаху — єврейське релігійне право. Після кам’янецького диспуту місцевий католицький єпископ Миколай Дембовський наказав конфісковувати і спалювати екземпляри Талмуду.

Так що старі подільські синагоги розповідають зовсім не одну затишну історію про мирне містечко. За цими стінами були релігійні суперечки, боротьба різних течій, напади, війни, економічний розквіт, бідність, міграція — нормальне, складне життя кількох століть.

Єрусалим збирає те, що залишилося

Сам Center for Jewish Art при Hebrew University of Jerusalem з’явився в 1979 році. Його створив професор Бецалель Наркісс, і за десятиліття Центр перетворився в міжнародну систему документування єврейської матеріальної культури.

Сьогодні Центром керує Володимир Левін, який брав участь і в нинішній українській експедиції. Його фахівці працюють не тільки з синагогами: в архів потрапляють рукописи, ритуальні предмети, кладовища, розписи, твори мистецтва та інші речі, за якими можна відновити фізичний світ зниклих громад.

Для ізраїльського читача простіше уявити масштаб на попередньому українському проекті Центру. У 2017 році Володимир Левін і дослідник Сергій Кравцов випустили двотомне дослідження «Synagogues in Ukraine: Volhynia». Волинь — ще один історичний регіон нинішньої України, розташований північніше Поділля; сьогодні це передусім територія Волинської, Рівненської та сусідніх областей.

У цих двох томах було 848 сторінок і 1 220 фотографій, а дослідники описали 39 збережених і 302 вже втрачені синагоги в 23 містах і містечках. Саме співвідношення цифр — 39 проти 302 — досить добре пояснює, навіщо потрібно встигати документувати Поділля зараз.

Що означає «втрачена синагога»

Це теж не завжди означає купу каміння. За радянської влади релігійні установи закривали, а будівлі пристосовували під склади, клуби, виробничі приміщення, спортивні зали або адміністративні установи.

Десь стіни залишилися, але зник інтер’єр. Десь надбудували поверх, заклали вікна і після кількох перебудов стару синагогу вже важко впізнати. Інші споруди були знищені під час Шоа або зникли пізніше через запустіння і будівництво.

І сьогодні до старих загроз додалася російська війна проти України. НАновости публікували зібраний Об’єднаною єврейською громадою України список пошкоджених і зруйнованих єврейських об’єктів — синагог, кладовищ, шкіл, громадських будівель і меморіальних місць. У ньому близько 40 об’єктів, постраждалих після початку повномасштабної війни.

Тут важлива акуратна межа. Сам факт пошкодження синагоги російським ударом ще не доводить, що її обирали ціллю саме тому, що вона єврейська. Але результат для спадщини від цього не стає легшим: старий об’єкт може зникнути через вибух поруч так само остаточно, як від прямого попадання.

Умань ізраїльтянам знайома. Але Умань — лише одна точка

Більшість ізраїльтян, навіть зовсім не пов’язаних з хасидським світом, хоча б чули про Умань — місто в центральній частині України, куди щорічно на Рош ха-Шана приїжджають десятки тисяч послідовників раббі Нахмана з Брацлава. Це найпомітніша сьогодні точка дотику Ізраїлю з єврейською Україною.

Цадик у даному контексті — шанований праведник і духовний лідер. Раббі Нахман, правнук Баал Шем Това, помер в Умані в 1810 році, і його могила стала головним місцем паломництва брацлавських хасидів.

Україна в 2025 році підвищила охоронний статус цього місця: могила раббі Нахмана отримала категорію пам’ятника національного значення. НАновости докладно пояснювали, що означає цей статус і чому він важливий для паломників з Ізраїлю.

Але якщо дивитися тільки на Умань, масштаб зв’язку втрачається. Умань — одна жива і дуже відома точка, а експедиція з Єрусалима фактично показує десятки інших адрес тієї ж історії.

Від українського містечка до сьогоднішнього Ізраїлю

Для автора цієї статті, Олени Гунько, саме це здається головним у нинішній експедиції. Можна перерахувати тридцять назв українських містечок — і ізраїльський читач перегорне їх, тому що ніколи там не був і, швидше за все, не збирався.

Але варто перевести ці назви на звичну ізраїльську карту, і картина змінюється. Меджибіж — це Бешт і початок хасидизму. Брацлав — раббі Нахман і сьогоднішня Умань. Вижниця — це один з великих хасидських дворів сучасного Ізраїлю. Махнівка сьогодні має центр у Бней-Браку. Рахмастрівка — живий двір в Єрусалимі. Боян і Садигура теж давно стали частиною ізраїльського харедимного світу. Деякі з цих назв збереглися в Ізраїлі набагато краще, ніж у місцях свого народження.

Виходить майже парадокс. В українському містечку від старої громади іноді залишилося кладовище і одна будівля, а в Єрусалимі або Бней-Браку назва цього ж містечка носять тисячі живих людей, їх синагоги і релігійні інститути.

Тому робота ізраїльських дослідників у Поділлі — не спроба вивчати далеке минуле іншої держави. Вони документують частину передісторії сучасного єврейського суспільства Ізраїлю.

Пам’ять має цілком фізичний розмір

Іноді слово «пам’ять» звучить занадто абстрактно. В експедиції все набагато конкретніше: ширина стіни, фотографія стелі, вікно, стара кладка, залишок розпису, архівний план, координати будівлі.

Якщо цього не зробити, через покоління може залишитися тільки фраза «тут колись була синагога». А довести її устрій, вік і значення буде вже неможливо.

У Меджибожі така фіксація повертає нас до самого початку хасидизму. У Сатанові показує, навіщо єврейській громаді була потрібна практично фортеця. У Кам’янці-Подільському виводить до релігійних конфліктів XVIII століття. У десятках менших місць вона робить не менш важливу річ — повертає існування людям, імена яких вже ніхто не пам’ятає.

Адже до війни, Катастрофи і еміграції це не були «пам’ятники єврейської спадщини». Там просто молилися, сперечалися, одружувалися, вчили дітей, торгували, святкували Песах і Рош ха-Шана. Жили.

Чому ця експедиція проходить саме зараз

Україна продовжує війну, а дослідники з Єрусалима тим часом їдуть по її південно-західних областях і вимірюють старі синагоги. На перший погляд заняття з зовсім різних світів.

Насправді зв’язок досить прямий. Війна знову показала, наскільки швидко фізична історія може перетворитися в архівну фотографію. Відомий сьогодні будинок завтра може виявитися пошкодженим, згоріти або просто потрапити в зону, куди дослідник вже не зможе приїхати.

Але загроза складається не тільки з ракет. Старі єврейські кладовища стикаються з незаконними будівельними роботами, історичні будівлі руйнуються без ремонту, а місця колишніх громад іноді просто зникають під новою забудовою. Для збереження потрібні не загальні слова про спадщину, а документи, охоронний статус і точна фіксація.

Ізраїльські фахівці фактично роблять перший крок цього ланцюжка: встановлюють, що саме ще існує і що саме має бути збережено.

Не музей України, а сімейний архів Ізраїлю

Напевно, простіше всього пояснити значення експедиції саме так. Для України ці синагоги — частина історії її міст і громадян. Для світового єврейства — залишки величезної східноєвропейської цивілізації. Для Ізраїлю є ще третій шар: це в значній мірі сімейна історія суспільства, яке потім будувало тут своє життя.

Прізвища змінилися, мовою став іврит, діти і внуки народилися вже в Хайфі, Ашдоді, Єрусалимі або Бней-Браку. Але якщо піти назад по сімейних і релігійних лініях, дорога дуже часто несподівано приводить в невелике місто нинішньої України.

І тоді стара синагога перестає бути просто красивою руїною десь «там». Іноді це остання фізична адреса світу, з якого вийшли люди, чиї нащадки сьогодні живуть поруч з нами.

Дослідження «Синагоги України: Поділля» ще готується, його остаточний обсяг і дата публікації поки не оголошені. Але серпнева експедиція вже зробила важливу річ: понад тридцять таких адрес були заново знайдені, оглянуті і зафіксовані фахівцями з Єрусалима.

Через десять або двадцять років частина цих будівель, хочеться сподіватися, буде відновлена. Деякі зміняться, якісь можуть не зберегтися взагалі. Але їх нинішній стан залишиться в архіві.

І в цьому, мабуть, найізраїльський сенс всієї історії. Єрусалим сьогодні збирає по українських містечках сліди світу, з якого колись виросла значна частина єврейського Ізраїлю.

#promotion

Виконую момент квартир / вілл, приміщень під ключ, ремонт ванних кімнат і санвузлів більше 10 років!
Виконую комплексний та частковий ремонт.

Короткий перелік робіт:

1. Штукатурка
2. Шпаклівка
3. Поклейка шпалер, фарбування
4. Укладання ламінату та інших підлогових покриттів
5. Укладання плитки, керамограніту, мозаїки
6. Інсталяція
7. Електрика
8. Зведення перегородок
9. Демонтаж
10. Стяжка – вирівнювання підлоги
11. Плінтус будь-якої складності

Розрахунок беру за фактом виконаних робіт.

Дотримуємося всіх будівельних норм, дотримуємося закону про тишу, підтримуємо чистоту на об’єкті, надаємо цілодобовий відеоконтроль за ходом ремонту!

Також робимо ремонт офісів, ремонт кафе, ремонт ресторанів, ремонт комерційних приміщень, ремонт магазинів.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

Вважається що малярські роботи в Ізраїлі – Це проста процедура, яка будь-кому по плечу. Але пофарбувати стіни чи стелі якісно не так легко. Для такої роботи необхідні певні знання та навички.

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тірат-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

І довіривши ремонт квартири, не професійним майстрам, його часто доводиться робити наново.

Тому, якщо ви вирішили робити ремонт, замовити послугу краще у професіоналів.

Що таке ремонтні роботи?

Такі роботи проводяться у рамках послуги ремонт квартир під ключ, відносяться до оздоблювальних та є завершальним етапом ремонту квартири. Головна мета їх проведення – надання поверхонь усередині або зовні приміщення естетичного вигляду.

Ремонтні роботи це не лише фарбування стін. Це цілий комплекс дій, що включає:

• Демонтаж та усунення старих покриттів (фарби, побілки, штукатурки, шпалер тощо)
• Штукатурка поверхонь
• Шліфування стін та стель
• Шпаклівка стелі та стін
• Фарбування стін та стелі
• Закладення швів, тріщин, сколів
• Грунтовка поверхні стін та стелі

• Найголовніший пункт – прибирання та чистота на кожному етапі

Ми:

• Робота безпосередньо, без кабланів та додаткової бюрократії.
• Фіксована вартість робіт без непередбачених сюрпризів
• Ідеальна чистота вашого приміщення у процесі
  та після завершення робіт

КОМУ ПІДІДЕ МОЯ ПОСЛУГА

• Ваше житло потребує оновлення після років?
• Ваші стіни в шорсткостях, дірках та тріщинах?
• Потрібно оновлення фарби та надання свіжості вашому приміщенню?
• Здаєте квартиру в оренду і потрібно оновити зовнішній вигляд приміщення?
• Вас зупиняє, що ремонт – це про бруд, дискомфорт та великі терміни?

• Поспішаю вас порадувати, що ви отримаєте бажаний результат, навіть не помітивши мою присутність

Ремонтні роботи в Ізраїлі:

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

ЕТАПИ РОБОТ:

1. Зателефонувати мені за номером
2. Безкоштовний виїзд на об’єкт
3. Знайомство
4. Початок робіт
5. Підготовка поверхонь
6. Шліфування
7. Здача всіх робіт
8. Фарбування
9. Ґрунтування

10. Прибирання після кожного етапу та по завершенню всіх робіт

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот (Кір’ят-Ям, Кір’ят-Моцкін, Кір’ят-Бялик та ін), Нешер та Тират-Кармель. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів.

055-966-4053

Ремонт квартир у Хайфі та Крайот, Нешер та Тират-Кармель, Північ Ізраїлю. Ремонтні роботи для квартир, будинків, офісів

055-966-4053

Народження і дитинство в Полтаві (1904–1924)

Моше Сегаль народився в Полтаві 23 лютого 1904 року (6 швата 5664) в родині Авраама-Мордехая ха-Леві Сегаля і Хенни-Леї Мінкін. Його дім був традиційно єврейським, з глибокими релігійними і сіоністськими традиціями.

З ранніх років він відзначався жагою до книг. «Друга школа» Сегаля — це не гімназія, а громадська єврейська бібліотека Полтави, де він годинами читав філософські трактати, хроніки і публіцистику. Там він вперше познайомився з працями середньовічних мислителів, а паралельно залучився до полтавських молодіжних єврейських організацій: вже в 1916 році вступив до «Tikvat Yisrael», а з 1920 року активно брав участь у «Церей Ціон» і «Хехалуце». Ці союзи поєднували навчання з практикою і виховували в підлітках прагнення до алії — переселення в Ерец-Ісраель.

Під час Першої світової війни в місто на кілька років (1914–1921) евакуюють єшиву Мир, і Моше навчається в єшиві Мир саме в Полтаві приблизно з десятирічного до п’ятнадцятирічного віку. Це привчає його до дисципліни бейт-мідраша і «зв’язки» з трьох слів: Тора, Ерец-Ісраель, дія.

На початку 1920-х років Моше Сегаль перестав бути просто допитливим підлітком. Він став одним з тих, хто пов’язував «читачів» молодь з «практиками»: брав участь в організації хахшарот — сільськогосподарських стажувань для підготовки до переселення в Ерец-Ісраель. Ці табори допомагали підліткам і юнакам не лише фізично підготуватися до майбутнього життя, але й відчути єдність справи. Моше курував відправку хлопців на господарства півдня України, стежив, щоб громада в Полтаві була не лише центром вивчення книг, але й стартовим майданчиком для дій.

Ці двадцять років у Полтаві сформували його як «людину справи». Саме там поєдналися книжне навчання, громадська робота і перші лідерські якості, які він проніс через усе життя — від арешту біля Стіни Плачу до участі в підпільних організаціях і становлення Ізраїлю.

Довідка: що таке «єшива Мир» і до чого тут Полтава

Єшива «Мир» — одна з найвпливовіших литовських (ашкеназьких) академій Тори. Заснована в місті Мир (нині Білорусь) в 1815–1817 роках родиною Тиктинських (рави Шмуель, Авраам і Хаїм-Лейб Тиктинські), вона стала флагманом «воложинської» школи з акцентом на глибоке вивчення Талмуду і сувору навчальну дисципліну. На рубежі XIX–XX століть її посилили рав Еліягу-Барух Камай і його зять, майбутній рош-єшива рав Еліезер-Йехуда Фінкель; духовним «мотором» міжвоєнного періоду був машгіах рав Йерухам Левовіц — при ньому Мир називали «єшивою, де вирощують майбутніх голів єшив».

Ключ до нашої теми — полтавський період. З початком Першої світової війни, в 1914-му, єшиву евакуювали з Миру в Полтаву, де вона працювала до 1921 року. Саме в ці роки Моше Сегаль навчався в «Мирі» в Полтаві: бейт-мідраш, ритм навчання, партнерська відповідальність і «зв’язка» з трьох слів — Тора, Ерец-Ісраель і дія — формувалися у нього не в абстрактному «литовському» середовищі, а в конкретній українській Полтаві.

Після полтавського періоду у єшиви Мир була досить драматична доля:

• 1921 рік — після Громадянської війни і радянської влади в Україні стало неможливо підтримувати релігійний навчальний заклад. Єшива покинула Полтаву і повернулася в місто Мир (тоді — Польща).
• 1939 рік — після пакту Молотова-Ріббентропа і розділу Польщі частина Білорусі відійшла до СРСР. Єшива опинилася під радянською владою, що зробило її існування неможливим.
• 1940–1941 роки — керівники і студенти єшиви перебралися в Литву. Звідти, завдяки допомозі японського консула Тіуне Сугіхари і нідерландського дипломата Яна Звартендика, кілька сотень студентів отримали транзитні візи.
• 1941–1947 роки — біженці з єшиви опинилися в Шанхаї (Китай), який в той час знаходився під японською окупацією. Там єшива продовжувала функціонувати, що вважається унікальним випадком збереження традиційної талмудичної школи в роки Голокосту.

У Другу світову «Мир» пережив унікальну втечу «східним маршрутом»: Мир → Вільно/Кейдани (Литва) → транзитні візи → Кобе (Японія, 1941) → Шанхай (1941–1947).

Після війни з цієї лінії виросли два головні центри: в Єрусалимі (офіційно оформлений в 1944–1945 роках, район Бейт-Ісраель) і в Брукліні (Mirrer Yeshiva, оформлена в 1950-х під керівництвом рава Авраама Калмановича). Єрусалимську гілку послідовно очолювали рав Хаїм-Шмулевич, рав Нахум Парцовіц, рав Біньямін Бейніш Фінкель, рав Носон-Цві Фінкель; сьогодні нею керує рав Еліезер-Йехуда Фінкель разом з іншими старшими рос-єшивами (в т.ч. рав Іцхок Езрачи).

Де і скільки учнів зараз. Єрусалимська «Мир» — найбільша єшива у світі: за відкритими даними, в ній навчається близько дев’яти з лишком тисяч студентів (≈9–9,6 тис.). Американська Mirrer Yeshiva в Брукліні — це кілька сотень учнів (шкільна гілка і постшкільна програма), тобто значно менше, але історично ключова для збереження традиції в США.

Підсумок для нашого матеріалу простий: «Мир» — це «оксфорд» світу Тори; Полтава — його тимчасовий дім в 1914–1921 роках; Сегаль — один з тих, кого саме «полтавський Мир» сформував. Тому в його біографії ми так детально виділяємо і саму єшиву, і її зв’язок з Полтавою.

Полтава: українська і єврейська історія до наших днів

Середньовіччя. Перша згадка про Полтаву відноситься до 1174 року. Тоді це було укріплене поселення на річці Ворскла, що входило до складу Переяславського князівства.

Татаро-монгольська навала. У XIII столітті Полтава, як і інші міста Київської Русі, постраждала від походів Батия (1237–1240 рр.). Місто було зруйноване, населення частково знищене або угнано в полон. На кілька століть територія опинилася в сфері Золотої Орди.

Польсько-литовський період. З XIV століття Полтава знаходилася під владою Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. У цей період з’являються перші єврейські сім’ї і торговці.

Козацька епоха. У XVII столітті Полтава стає центром козацького полку. У роки повстання Богдана Хмельницького (1648–1657) місто відігравало помітну роль у боротьбі за автономію.

Полтавська битва. У 1709 році тут відбулася вирішальна битва Північної війни: союз Карла XII і Івана Мазепи був розгромлений Петром I. Після цього Полтава закріпилася за Московською державою.

Друга половина XVIII століття. У цей час у Полтаві вже існувала єврейська громада, хоча формально євреям було обмежено право проживання в центральних районах України. Незважаючи на це, тут формуються перші синагоги, благодійні каси і школи.

XIX століття. У 1802 році Полтава отримує статус губернського центру. Місто стає культурною столицею Лівобережної України: тут працює Іван Котляревський, починає навчання Микола Гоголь, відкриваються театри. Єврейська громада до цього часу досягає значного впливу: за переписом 1897 року у Полтаві жили 11 046 євреїв (20,5 % населення). Працювали 10 синагог, талмуд-тора на 300 учнів, жіноче училище, бібліотека (8 000 книг) і єврейська лікарня.

Перша світова і міжвоєнний період. У 1914–1921 роках у Полтаві знаходилася евакуйована з Білорусі знаменита єшива Мир — один з найбільших центрів вивчення Тори. У цей час тут навчався майбутній активіст Моше Сегаль. У 1926 році в губернії проживало близько 93 000 євреїв, у самому місті — 18 476 (20,1 % населення). Але до 1939 року частка скоротилася до 9,9 %.

Друга світова війна. Німці увійшли в Полтаву 18 вересня 1941 року. Вже 25 вересня розстріляли близько 5 000 євреїв, а 23 листопада — ще 3 000. Всього в роки окупації в області загинуло понад 22 000 євреїв.

Радянський період. Після війни громада відновилася частково, але в умовах атеїстичної політики. У 1959 році влада закрила останню діючу синагогу, і єврейське життя пішло в підпілля. Місто при цьому розвивалося як індустріальний і освітній центр УРСР.

Незалежна Україна. З кінця 1980-х років почалося відродження громади. У 1990-х у Полтаві з’явилися Хабад-центр, школа «Ор-Авнер», програма «Хесед Нефеш». За переписом 2001 року в місті проживало близько 1 800 євреїв (0,3 % населення).

Російська агресія (2022–2025). Полтава знову опинилася під ударами.

• 2 квітня 2022 року — перші ракетні обстріли по інфраструктурі.
• 3 вересня 2024 року — ракети вдарили по Військовому інституту зв’язку і лікарні: десятки загиблих, сотні поранених.
• 2 лютого 2025 року — ракета зруйнувала житлову п’ятиповерхівку, загинуло 14 осіб, включаючи дітей.
• 28 березня 2025 року — масова атака «шахедів» по промзонах.
• 3 липня 2025 року — дрони вдарили по військкомату і сусіднім будинкам.

Сьогодні. Незважаючи на загрози, Полтава залишається частиною незалежної України — адміністративним центром Полтавської області і важливим промисловим і культурним вузлом Центральної України. За різними даними, в місті проживає близько 280–320 тисяч осіб, а разом з прилеглими селами в міській громаді — до 600–650 тисяч. Єврейська громада, хоч і малочисельна, активно діє: синагога, центр Хабаду, школа «Ор-Авнер», соціальні проекти і меморіальні ініціативи нагадують про минуле і допомагають формувати майбутнє.

Євреї Полтави: відомі особистості

Історія єврейської громади Полтави відображається і в біографіях її видатних уродженців і жителів. Ці імена відомі далеко за межами України, а їхній внесок став частиною світової єврейської історії.

• Іцхок Іцхак Красильщиков — рабин, який отримав прізвисько «Гаон з Полтави». Він був автором фундаментального коментаря до Єрусалимського Талмуду і вважається однією з ключових фігур у його вивченні в ХХ столітті.
• Еліас Чериковер — народився і виріс у Полтаві. Історик, один із засновників Інституту єврейських досліджень YIVO у Вільно. Його праці присвячені історії єврейського життя і погромів у Східній Європі.
• Іцхак Бен-Цві — уродженець Полтави, другий президент Держави Ізраїль. У Полтаві отримав єврейську освіту, брав участь у сіоністському русі, а в Ізраїлі став однією з центральних державних фігур.
• Аліна Трейгер — народилася в Полтаві, стала першою жінкою-рабином, рукоположеною в Німеччині після Другої світової війни. Її діяльність стала символом нового етапу в розвитку юдаїзму в Європі.
• Якоб (Яша) Гегна — музикант-клезмер з Полтави, відомий скрипаль і педагог. Його ім’я пов’язане з розвитком єврейської музичної традиції на початку XX століття.
• Павло Герцик — полтавський полковник часів Івана Мазепи. Походив з єврейської родини, переселеної в Полтаву. Його рід зайняв помітне місце в козацькій і українській еліті XVIII століття.

Переїзд Моше Сегаля в Палестину і шлях до Котелю

У 1924 році Моше репатріюється в Палестину разом з батьками.

У Палестині Сегаль працює каменярем, навчається в «Мерказ ха-Рав», залучається до «Бейтар».

Літо-осінь 1929 року — оборона Тель-Авіва під час арабських погромів; біля Котелю він бере участь у демонстраціях і організаційній роботі. Восени 1930 року його затримують на кілька днів за участь у протесті проти візиту в Палестину британського заступника міністра у справах колоній д-ра Драммонда Шилза (Drummond Shiels); через кілька днів усіх затриманих відпускають за розпорядженням Високого комісара.

Епізод біля Котелю (1930): як це було

Після безладів 1929 року біля Стіни Плачу діяли поліцейські обмеження мандатної адміністрації: заборонялося приносити «демонстративні предмети культу» і трубити в шофар; поліція виконувала це вже в 1930-му (закон буде пізніше).

Йом-Кіпур 5691 припав на вечір 1 жовтня → вечір 2 жовтня 1930 року (а не на «21 вересня» — ця дата помилково згадується в кількох матеріалах).

Сегаль заздалегідь взяв шофар у рава Іцхака Авігдора Оренштейна (першого офіційного «рабина Стіни») і сховав його під талитом. Наприкінці Не’іли він дав довгий фінальний звук ткія ґедола, як прийнято завершувати піст; поліцейські затримали його на місці і відвели в дільницю Кішле.

Головний рабин Ерец-Ісраель рав Авраам-Іцхак Кук зателефонував адміністрації і заявив, що не завершить піст, поки Сегаля не відпустять; ближче до півночі Моше був на свободі.

Сегаль зробив це як релігійно-політичний жест: завершити Йом-Кіпур належною ткія ґедола біля святині і нагадати, що це місце — святиня єврейського народу.

Він свідомо завершив Йом-Кіпур ткією ґедолою біля Котелю, відкрито оспорюючи британські заборони і заявляючи право євреїв молитися за своїм звичаєм. Жест спрацював як мобілізація: після його арешту і втручання рава Кука шофар звучав там щорічно до 1948 року, перетворюючись на ритуал ненасильницької непокори.

У наступні роки до 1948-го за ініціативою Сегаля молодь щорічно контрабандно приносила до Котелю шофар і давала ткія ґедола — незважаючи на арешти і штрафи.

Що це був за закон і де «логіка» дат

Міжнародна Комісія по Стіні Плачу (голова — Еліель Льофгрен, члени — Шарль Бард, Йоханн ван Кемпен) завершила роботу в грудні 1930 року. Комісія визнала власність мусульманського вакфа на стіну і майданчик, а за євреями — право «вільного доступу для молитви» з застереженнями: забороною на шофар і переліком того, що можна/не можна приносити до стіни.

Ці висновки перетворили в право в Palestine (Western or Wailing Wall) Order in Council, 1931, що набрало чинності 8 червня 1931; за порушення — штраф 50 фунтів або в’язниця до 6 місяців. Отже, в 1930-му Сегаля затримали за чинними поліцейськими інструкціями, а в 1931-му той же режим кодифікували.

Після «звуку»: не лише протест, але й будівництво

Сегаль залишається людиною довгої дистанції.

У 1930-ті і 1940-ті він проходить через праві національні рухи (ЕЦЕЛь/Іргун з 1931, контакти з «Лехі» з 1943; паралельно — Брит ха-Бірьонім 1931–1932, Брит ха-Хашмонаім з 1937) — це видно по його організаційному «сліду». Після проголошення держави він йде в громадську рутину: в 1950-ті бере участь у становленні Кфар-Хабаду (селище засноване в 1949), працює в сільському господарстві і секретаріаті.

Після Червня 1967 (Шестиденна війна) Сегаль повертається в Старе місто і сприяє відродженню синагоги «Цемах Цедек» і регулярного міньяна; в 1970-ті бере участь у релігійно-громадських ініціативах по зміцненню присутності на святих місцях (включаючи рухи типу «Ель Хар ха-Шем»/«Ель Хар ха-Байт»).

Визнання і пам’ять

У1974 році він був удостоєний звання «Якір Єрушалаїм» (Почесний житель Єрусалима). Це одна з найвищих муніципальних нагород, якою відзначають людей, які внесли значний вклад у розвиток міста.

На його честь в Єрусалимі названа площа неподалік від гори Сіон. Цей факт підкреслює, що його ім’я і вчинок — трублення в шофар біля Стіни Плачу — закріпилися не лише в історичній пам’яті, але й в міській топоніміці столиці Ізраїлю.

Помер він в Йом-Кіпур 25 вересня 1985 (10 тішрея 5746), похований на Масличній горі.

Фінальна нота

Для нашої рубрики «Євреї з України» це майже навчальний приклад.

Полтава — не рядок в анкеті, а школа характеру: бібліотека і гуртки, навчання в єшиві Мир саме в Полтаві, досвід самоорганізації і хахшари. Єрусалим — продовження тієї ж лінії: там, де формальні правила принижують сенс молитви, він трубить; там, де шум стихає, він будує — селище, синагогу, громадські інститути.

І так, якщо хтось полізе у вікі з «21 вересня 1930» — вкажемо на 1–2 жовтня 1930 як реальні дати Йом-Кіпура 5691 і на те, що заборона спочатку була поліцейською, а 8 червня 1931 стала законом. Так знімаються всі «логічні» придирки.

У листопаді 2026 року в Ізраїлі відбудуться покази вистави «Тривога по-Одеськи або як одна мішпуха в укритті збиралася» за участю народних артистів України Олега Філімонова та Діани Малої. Це гастрольний тур по шести містах — Хайфа, Ашдод, Рішон ле-Ціон, Беер-Шева, Петах-Тіква та Нетанія.

Формально — комедія російською мовою з одеським «прононсом».
По суті — сценічна розмова про життя під час війни.

Вистава починається з фрази, яка давно перестала бути театральною умовністю: «Захід буде продовжено, якщо тривога триває не більше години…». Ця репліка задає тон всьому дійству. Глядач одразу розуміє, що йдеться не про вигадану тривогу, а про повсякденність останніх років.

Тривалість — 1 година 40 хвилин. Вікове обмеження — 12+. Діапазон цін залежно від міста — приблизно 186–256 шекелів.

Географія туру: міста, дати, аудиторія

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Дійові особи:

Чоловік – Олег Філімонов, український актор театру і кіно, народний артист України, учасник команди КВК «Одеські джентльмени», ведучий телепередачі «Джентльмен-шоу, «Філімонов і компанія, «Камера сміху» та ін.
Дружина – Діана Малая, українська актриса театру і кіно, народна артистка України, служить в Українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, знімалася у фільмах «Дежа вю», «Ліквідація», «Острів непотрібних людей» та ін.

Організатори підкреслюють: постановка була придумана як жест солідарності з ізраїльською реальністю, де сирени і укриття — частина повсякденного життя. Саме тому гастролі в Ізраїлі сприймаються не як стандартний тур, а як точне попадання в контекст.

Для російськомовної аудиторії Ізраїлю це ще й повернення до одеського культурного коду — гумору, інтонації, сімейної «мішпухи», де в тісному просторі укриття раптом розкриваються характери.

Постановча група:

Автори сценарію: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт
Режисер-постановник: Ігор Славінський
Помічник режисера: Катерина Лебедєва
Художник-постановник: Емзарі Кікнавелідзе
Музичний редактор: Сергій Дмитрієв
Хореографія: Павло Івлюшкін
Вокал: Маргарита Черник
Світло: Володимир Дубовенко
Фото: Артем Пелеван
Продюсери: Олександр Тарасуль, Віктор Явник, Євген Хаїт

Про що вистава і чому вона виникла після 2022 року

Війна як побутовий фон

Після 24 лютого 2022 року Одеса опинилася в зоні регулярних ракетних атак. Повітряні тривоги, руйнування інфраструктури, пошкодження історичного центру — це не абстракція, а фон, в якому продовжують жити і працювати артисти.

Олег Філімонов в інтерв’ю 2023 року прямо говорив: комедія під час війни — не легковажність, а спосіб психологічного захисту. За його словами, якщо людям не давати можливості сміятися, «можна зійти з розуму». Ця позиція стала драматургічною основою нової постановки.

Діана Малая в той же період продовжувала служити в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька. У 2022 році театр перезапустив роботу у форматі «театр в укритті» — репетиції і покази проходили в захищених приміщеннях. Це був вимушений, але принциповий крок: культурне життя не зупиняється.

«Тривога по-одеськи» як сценічна відповідь

Вистава не про фронт і не про політику. Вона про годину в укритті.

Про сім’ю, яка змушена перечікувати сирену разом.
Про роздратування, страх, побутові конфлікти.
І про сміх, який виникає там, де, здавалося б, йому не місце.

У 2024 році виставу показували в Одесі 24 лютого — в річницю повномасштабного вторгнення. У 2025-му її вже відкрито називали «комедією про життя в умовах війни». Це не рекламна формула, а точне визначення жанру.

Саме цей матеріал артисти тепер вивозять в Ізраїль.

Допомога Україні після 2022: сцена як форма стійкості

Публічна позиція і особистий досвід

Філімонов не приховував, що його сім’я переживала ракетні обстріли в Одесі. У 2025 році в ЗМІ з’являлися повідомлення про те, що він встановив на території будинку бетонне укриття — міра особистої безпеки, яка показує ступінь реальності загрози.

Це не декларація, а повсякденність.

Робота театру під час війни

Одеський український театр, де служить Діана Малая, не припинив діяльність після початку вторгнення. Він перейшов у формат роботи в укритті, продовжив випускати прем’єри і підтримувати репертуар.

Збереження сцени в місті під ударами — це теж внесок.
Не у формі зборів, а у формі стійкості культурного середовища.

Міжнародні гастролі як продовження розмови

Коли вистава про тривогу і укриття виходить на ізраїльську сцену, вона перестає бути локальною історією Одеси. Вона стає спільним досвідом.

У середині матеріалу НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цей тур не тільки як афішу, але і як культурний міст між Україною та Ізраїлем — двома суспільствами, для яких сирена і укриття стали частиною реальності.

Гастролі виконують відразу кілька функцій:
підтримують українську культурну видимість за кордоном,
створюють емоційний контакт з діаспорою,
переносять розмову про війну з площини новин у площину людського досвіду.

Чому цей тур важливий саме зараз

Ізраїльська аудиторія розуміє драматургію тривоги без пояснень.
Українська — проживає її кожен день.

«Тривога по-одеськи» не намагається пояснити війну. Вона фіксує її побутовий шар — годину в укритті, де люди залишаються самими собою.

В умовах, коли новини про війну стають фоном, саме такі вистави нагадують: культура не йде в тінь навіть під сиренами.

І, можливо, в цьому і полягає головний внесок артистів після 2022 року — продовжувати грати, коли простіше було б замовкнути.

Як купити квитки

Покази розподілені по всій країні — від півночі до півдня.

Нетанія — четвер, 05.11.2026, 19:00
Аудиторіум ім. Аріка Айнштейна, Нетанія

Хайфа — п’ятниця, 06.11.2026, 19:00
Центр сценічних мистецтв Крiгер, Хайфа

Беер-Шева — субота, 07.11.2026, 20:00
Тамуз бейт а-музика

Рішон ле-Ціон — понеділок, 09.11.2026, 19:00
Мофет, Рішон ле-Ціон

Хайфа — середа, 11.11.2026, 19:00
Бейт-Наглер, Хайфа

Петах-Тіква — п’ятниця, 13.11.2026, 19:00
Шарет, Петах-Тіква

Ашдод — субота, 14.11.2026, 19:00
Матнас Дюна-Юд, Ашдод

Квитки вже доступні –

https://nikk.kassa.co.il/announce/85289

Порівняння, які заводять у глухий кут

29 червня 2025 року на українському новинному порталі «Главком» вийшов матеріал журналіста Дмитра Галка, який критикує часті спроби порівнювати війну в Україні з ізраїльським чи “палестинським” кейсами. На його думку, ці паралелі не просто поверхневі, а й принципово хибні.

Журналіст підкреслює: Ізраїль — унікальний випадок, який не має аналогів в історії. А Україна — частина класичної антиколоніальної боротьби, прикладів якої було безліч.

Чому Ізраїль — не приклад для порівняння?

Ізраїльська держава виникла за умов унікальної історичної та релігійної долі єврейського народу. Ізраїль від самого початку будувався як військова фортеця, з високою автономією, ініціативністю і навіть ядерною зброєю. Це сильний регіональний гравець, який не лише захищається, а й активно формує стратегічну архітектуру Близького Сходу.

Україна, навпаки:

• Роззброїлася після розпаду СРСР;
• Не відчувала екзистенційної загрози до 2014 року;
• Спиралася на міжнародні гарантії, зокрема Будапештський меморандум.

Таблиця відмінностей

Чому Україна — не “Палестина”?

Галко зазначає ключову різницю у сприйнятті ворога. Росія не просто претендує на територію, як це часто буває у міжнародних конфліктах. Вона претендує на сам український народ, заперечуючи йому право на існування. Це не боротьба за землю — це спроба знищити ідентичність.

“Палестинське питання” — це націоналізм проти націоналізму: два народи, які претендують на одну землю. Але українці — не “перероблені росіяни”, як намагається довести путінська пропаганда. Українська ідентичність формувалася століттями і на власній землі.

Цитати Дмитра Галка

«Претензії Росії не є територіальними. Вони хочуть володіти цілим народом — або знищити його, якщо він опирається».

«Ізраїль — це регіональний супергравець з високою автономією та ініціативністю».

Нерівні стартові умови

Ізраїль народився в умовах постійної боротьби за існування. Він не роззброювався. Він одразу себе захищав.

Україна прожила 23 мирні роки, не готуючись до агресії. І лише після 2014 року почала відновлювати армію та політичну суб’єктність.

Редакція НАновини – Новини Ізраїлю підкреслює: урівнювання цих випадків і спроби натягнути аналогії грають на руку пропаганді. Вони стирають реальні відмінності, заважають солідарності й підмінюють суть.

Схожість не скасовує відмінностей

Так, Ізраїль і Україна сьогодні знаходяться по один бік барикад — сторони, які захищають право на існування, на свободу і безпеку.

Але це не робить їх аналогічними. Їхній шлях, їхня історія, їхні виклики — різні.

Читайте більше думок і докладних аналізів на порталі НАновини – Новини Ізраїлю, де ми продовжуємо розповідати про те, як переплітаються долі наших народів і як ми можемо підтримувати одне одного.

Повний текст (переклад з української НАновини, збережено орфографію та написання оригіналу):

“Чому Україна — не Ізраїль і не Палестина: головна різниця”

29 червня 2025 року, 16:31

Вчергове натрапив у стрічці на порівняння України з Ізраїлем. Інколи трапляється інше порівняння – з Палестиною.

Вважаю, що обидва порівняння цілком недоречні.

Випадок Ізраїлю – геть унікальний, аналогічного попросту не існує.

Випадок України – типова антиколоніальна боротьба, прикладів якої були сотні.

Араби (перси, мусульмани) не були пригноблювачами євреїв. Вони не колонізували їхні землі. Не нав’язували свою мову та ідентичність. Араби завоювали ці землі у Східної Римської імперії (Візантії). Євреї та самаритяни складали на них національні меншини, більшість населення була православними християнами. На відміну від візантійців, араби дозволили євреям жити в Єрусалимі. І не мали програми їхньої асиміляції.

Але Україна не є Палестиною теж. Бо євреї не вважають палестинців «також євреями», яких чиясь зла воля переробила на палестинців.

Палестинці – частина великого арабського світу, який прокинувся у національному сенсі наприкінці 19 – на початку 20 століття, як і багато інших народів деінде. Вони вважали весь Близький Схід своїм і не хотіли мати там міцних конкурентів, особливо підтримуваних Заходом.

Ізраїль – регіональний супергравець, з ядерною зброєю, високою автономією та ініціативою, активний учасник стратегічної архітектури регіону. Від самого початку Ізраїль є військовою фортецею.

Україна – держава, яка роззброїлася перед своєю колишньою метрополією, не відчувши екзистенціальної загрози. Яка 23 роки прожила здебільшого цілком мирно, не збираючись воювати. Ну, і попри те, що тут були різні держави, український народ (і його прямі предки) завжди був тут.

Здається, різниця очевидна. Порівняння не просто кульгають, вони геть недоречні. Арабо-ізраїльський конфлікт від початку – це конфлікт двох націоналізмів, які претендували на одну територію, і не знайшли спільної мови.

Претензії Росії не є територіальними претензіями, вони претендують на те, щоб володіти цілим народом – або знищити його, якщо він цьому опирається”.

#promotion

Здорове та захищене довкілля, без використання хімічних продуктів, небезпечних для нашого організму

Близько 80% економії води
Очищення парою для максимальної економії води

Ретельне очищення
Без використання токсичних хімічних засобів для чищення

Здорове, чисте та захищене довкілля
Використовує лише воду та зберігає якість навколишнього середовища

Система очищення пором

055-939-8810
консультація російською та івритом

Наш сайт (іврит) – Green-Cleaner

Можливості системи Genius

Система GENIUS очищає різні типи поверхонь, що потребують глибокого та ретельного очищення, необхідного для життя у здоровому та захищеному середовищі.

• Миття вікон, сіток та жалюзі
• Чищення плитки, кераміки та паркету
• Легке та швидке видалення жиру
• Прибирання душових та туалетів
• Очищення систем сидіння
• Видалення накипу та очищення
• Чищення каструль та сковорідок
• Чищення меблів та постільних речей

Результати

Навіщо багато працювати, якщо можна працювати із GENIUS!

Перейдіть на розумне і ефективне прибирання, яке заощадить ваш час, зусилля і гроші і зробить будинок чистішим і здоровішим.

Замовте демонстрацію системи GENIUS для вашого будинку в Ізраїлі

Залишіть свої дані, і ми будемо раді до Вас звернутися, щоб узгодити демонстрацію без зобов’язань.

за Півночі та Центру Ізраїлю ми приїжджаємо

до Вас додому для демонстрації з 9:00 до 21:00 у робочі дні
* у суботу за попереднім погодженням.

055-939-8810
консультація російською та івритом

Наш сайт (іврит) – Green-Cleaner

У березні та квітні світ знав про заблокованих на «Азовсталі» цивільних та військових. І якщо мешканців Маріуполя евакуювати вдалося, то звільнити військових збройним шляхом Україна не могла, а на жодні пропозиції, окрім полону, Росія не погоджувалася. Солдатам залишалося виконувати бойові завдання і тримати оборону до кінця.

Захисники Маріуполя стримали 20 тисяч військових армії РФ, знищили близько 6 тисяч, а також близько 78 танків і понад 100 одиниць бронетехніки, допомігши ЗСУ підготувати оборону Донбасу, майже на три місяці відтягнувши на себе значні сили росіян.

Станом на початок травня на «Азовсталі» не залишилося цивільних.

Увечері 16 травня командир «Азова» Денис Прокопенко звернувся з промовою:

«Захисники Маріуполя виконали наказ. Незважаючи на всі труднощі, 82 дні стримували переважаючі сили противника та дали змогу українській армії перегрупуватися, підготувати більше особового складу і отримати велику кількість озброєння від країн-партнерів»

За кілька днів до цього один із захисників Маріуполя, боєць полку «Азов» Віталій Барабаш, записав від імені присутніх на «Азовсталі» українських євреїв відеозвернення до уряду Ізраїлю з проханням сприяти евакуації з території заводу всіх військовослужбовців, які там залишилися.

Барабаш був тяжко поранений і зазнав контузії. Інший боєць допоміг йому зачитати звернення від імені всіх українських євреїв, які перебувають на «Азовсталі».

Текст цього звернення повністю:

«Я Барабаш Віталій Олександрович, позивний Беня. Мені важко говорити через тяжкі поранення, контузії та хвороби, тому за мене від імені всіх українських євреїв, які зі мною на «Азовсталі», говоритимуть мої побратими.

Усім потрібне мирне небо над головою.

Цими словами я починаю своє звернення до прем’єр-міністра Нафталі Беннета, Кнесету, народу Ізраїлю, журналістів, синагоги «Бейн Стерн Шульман» у Кривому Розі, рабина Лірона Едері.

Я сподіваюся, що наш заклик також почують Юлій Едельштейн, Юлія Маліновська, Євген Сова та Алекс Кушнір.

Тут, в українському Маріуполі, на руїнах заводу «Азовсталь», перебувають такі ж євреї, як я і ви. Ми всі пам’ятаємо, як наші українські предки страждали від сталінського геноциду, а наші єврейські предки — від Гітлера.

Сьогодні ми всі стоїмо перед новою загрозою, яка в особі путіна об’єднує і відроджує дії цих двох тиранів минулого.

Я звертаюся до вас від імені всіх євреїв на обложеній «Азовсталі». Я поранений, тому можу записати це відео. Інші мої товариші зараз на полі бою, захищають кожен клаптик землі, яку український народ завжди ділив з нашими предками.