Окремо від громади села Ясениця поїхали дві машини з гуманітарною допомогою для військових та постраждалим мешканцям міст Буча та Ірпінь. Для них горяни відправили  домашню випічку – 40 ящиків та 150 банок каші з м’ясом.

Водночас вкотре Турківщина отримала гуманітарну допомогу для ЗСУ та тимчасово переміщених осіб від уродженців міста Турки, які проживають в Ополє Республіки Польща.

Юрій БАРНА.

Станом на минулий тиждень волонтери відправили для українських воїнів сушених 700 борщових наборів, 1100 упаковок картоплі, 160 – квасолі, 14 кілограмів пастили, 240 пачок яблучник фріпсів, 140 упаковок яблучних четвертинок та 41 упаковку ягід.

Що це означає для солдатів в умовах війни, подружжя демонструє на такому прикладі. З одного борщового набору виходить 5 літрів гарячого, смачного борщу. А спосіб його приготування максимально простий: навіть серед поля на вогні суміш достатньо  прокип’ятити кілька хвилин і запах страви, як на кухні матері. Якщо є можливість до нього додати кілька ложок тушонки, то вийде справжня смакота.

– Наші захисники, – переконана  Світлана Бегей, – мають бути не лише добре озброєні, але й ситі, нагодовані. Про це з чоловіком і дбаємо.

Несподівана повномасштабна війна внесла корективи в усталений ритм трудового життя цього подружжя. На Добромильщині та поза нею Бегеїв знають як фермерів, які спеціалізувалися на вирощуванні полуниць. Планували  розширювати та вдосконалювати власне господарство. Для цього з Харкова їм мали відправити сучасні теплиці. Не встигли.

Тому Світлана та Ігор, як кажуть, вимушено перепрофілювалися, щоб бути максимально корисними. Ідею підказав Фейсбук. Прочитали, що волонтерам потрібні сушені овочі для борщових наборів. До того ж вдома мають потужну сучасну сушарку.

Так Бегеї змогли стати потрібними у час війни, допомагати ЗСУ, вносити свій внесок у майбутню перемогу. Адже роблять те, що можуть і добре в них виходить.

Але не обходиться без проблем. Насамперед інколи недостатньо є овочів. Запаси їх у людей закінчуються. Бегеї поширюють кличі серед населення, через соціальні мережі, бо львівські волонтери, з якими співпрацюють, їх підштовхують, мовляв, чекаємо, чекаємо на ваші суші… Добрі люди приносять, привозять все необхідне. Таких у Добромильській громаді багато.

Подружжя досконало опанувало технологію підготовки овочів. Кожний сорт вимагає своїх тонкощів. Особливо капуста. До того ж її потрібно багато, оскільки сильно висушується. У картоплі, щоб була смачна, свої «примхи». Її Бегеї готують також зі спеціями і вона подається як друга страва. «З апетитом на десерт, – ділилася Світлана, – наші воїни полюбляють яблучні фріпси».

«Наше виробництво, – сказав Ігор Бегей, – безперебійне. Ми не знаємо вихідних, бо це для солдатів, для фронту, щоб прогнати з української землі московську орду. Повторюсь, нам потрібні овочі – картопля, капуста, морква, буряк, квасоля, цибуля, яблука…. І багато. Кожний бажаючий може долучитися до доброї справи. Може, комусь знадобиться один з наших контактних телефонів – 0678463427».

Іван СТРІЛЬЧУК.

На знімку: подружжя Ігор та Світлана Бегеї.

Такий презент став можливим завдяки ініціативі голови Лановицького відділення товариства польської культури, депутата Самбірської районної ради Валерія Трача та його друзів з польського Любліна. А для перевезення машини «швидкої» було запрошено  голову Бісковицької ТГ Михайла Яремка.

Урочисту церемонію передачі «швидкої» провів  Збігнєв Войцеховський – віце-маршалок Люблінського воєводства. У свою чергу, на знак подяки йому Бісковицький сільський голова Михайло Яремко та презес ТКПЗЛ Валерій Трач вручили торт із польсько-українською символікою.

Представники України також висловили подяку пані Анні Соліс – вчительці польської мови, яка скерована на працю в Україну через ORPEG та була координатором і керувала процесом підготовки передачі машини. Ця подія привернула увагу журналістів  Telewizja Polska, а колеги з люблінських газет взяли інтерв’ю у гостей та господарів.

Відзначалося, що така співпраця в майбутньому принесе багато нових можливостей для подальших контактів та діяльності на загальне благо народів двох братніх країн. Це особливо відчутним є у час зазіхання рф на незалежність і територіальну цілісність України.

Микола ШАРКІВ.

Жителі Добромиля оперативно зібрали гроші та придбали машину для потреб ЗСУ, зокрема, тих уродженців міста, які служать в підрозділі Самбірського батальйону територіальної оборони і захищають державу від рашистів. Її із закордону привіз о. Андрій Устрицький.

На другий день Великодних свят у Добромилі після святкової літургії  миряни всіх чотирьох українських церков зібрались у центрі міста для участі в освяченні новопридбаної за спільно зібрані кошти машини.

Обряд освячення автівки провели та побажали нашим захисникам швидше побороти ворога і живими повернутися до рідних осель священники добромильських ПЦУ та УГКЦ о. Андрій, о. Богдан,о. Павло і о. Симеон.

З центра Добромиля машина поїхала на фронт. Невдовзі громада міста нашим воїнам подарує другу автівку. Коштів мають достатньо.

Микола ШАРКІВ.

Під керівництвом першого заступника начальника Самбірської районної військової адміністрації Віктора Турика відбулась зустріч  працівників соціальних служб із рідними загиблих на російсько-українській війні. Багато уваги було приділено вирішенню соціальних питань. Працівники відповідних служб їх врахували та надали на них відповіді з посиланням на чинне законодавство України.

У свою чергу керівник ГО «Самбірська спілка учасників АТО» Володимир Юричко торкнувся питання підготовки до гідного вшанування у всіх населених пунктах району пам’яті Героїв різних поколінь. Воно відзначатиметься в другій половині травня.

«День Героїв – це день пам’яті всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України, – сказав Володимир Юричко. – Це свято величі духу наших вояків – борців за волю Батьківщини  та є символом незборимості нації».

Відзначення Дня Героя заплановано на 21 травня. Для цього буде розроблена програма. Відтак у містах і селах Самбірщини цього дня відбудеться низка заходів.

Надія АРАБСЬКА.

У великому смутку, глибокій печалі військові авіатори-вертолітники м. Новий Калинів Самбірського району. На Луганщині в бою з путінськими рашистами загинуло четверо їх бойових побратимів –  Микола Мулярчук, Віктор Панасюк, Максим Шендріков та Павло Попович. Вони любили небо, тепер в його чистому безмежжі будуть у вічному польоті.

З капітаном штурманом-льотчиком вертолітної ланки вертолітної ескадрильї Максимом Шендриковим 1992 р.н. ніжинці попрощалися у Всіхсвятській церкві. У загиблого залишилась дружина та 4-річний син. Побратим Павло Попович спочив у селі Луки Рудківської ОТГ.

Складний шлях пройшов майор Віктор Панасюк. Службу в ЗСУ розпочав у 2010 році. У драматичному 2014 році на Донбасі захищав незалежність України від російської агресії. Там отримав поранення. Коли путінська орда продовжила війну повномасштабним наступом, він знову піднявся в небо, щоб боронити рідну землю від історичного ворога.

Екіпаж бойового вертольоту, в складі якого був майор Віктор Панасюк, виконав, як воно не прикро, свій останній політ… Поховали захисника на Федорівському кладовищі  Володимирської ТГ Волинської області. Його побратим Микола Мулярчук навіки спочив у місті Новий Калинів, в якому служив.

Проводжали героїв-льотчиків і прощалися з ними під звуки оркестру та військових салютів.

Віднедавна непросто жителям Самбора  вимовляти назву міста Золоте, що на Луганщині. Адже воно стало трагічним для Руслана Шкимби – знаного ветерана спорту, який неодноразово гідно захищав честь міста у турнірах з баскетболу, легкої атлетики, плавання, армспорту та мав чималі здобутки. Рудки втратили Ростислава Мазура, Він у бою з окупантами загинув 28 квітня, а 26 квітня побратими вітали його з двадцять другим днем народження…

Усі, як повітря, прагнемо перемоги над рашистами. Її наші воїни наближають  ціною власного життя щодня, щотижня. Ця дорога стає коротшою і коротшою. Бо українці  обстоюють свою свободу.

Микола СЕНЕЙКО.

На знімках: загиблий самбірчанин Руслан Шкимба; фрагменти похорону військових авіаторів.

Перший раз відомий вчений Юрій Серняк змушений був покинути помешкання в Донецьку і престижну роботу в тутешньому  державному медичному університеті імені М. Горького в 2014 році. Це трапилося після того, коли сепаратисти за підтримки підступної рф і диктаторської політики її президента путіна проголосили так звану ДНР. Свідомий українець не годен був змиритися з лихими намірами ворогів.

Тому Юрій Петрович, родинне коріння якого походить із Надсяння (тепер це територія Польщі) із сім’єю тимчасово оселився у Східниці. Не без того, що навідувався у Самбір до родича – знаного у місті підприємця Володимира Серняка та його сім’ї.

Згодом, як кажуть моряки, доктор медичних наук Юрій Серняк кинув якір у Києві. На його околиці спорудив невеликий, але ошатний житловий будинок, у столиці заснував приватну лікарню «Клініка урології професора Серняка».

Однак після повномасштабної навали московії на Україну, масованих обстрілів різних міст, у тому числі й столиці – неподалік його оселі вдруге, рятуючись від небезпеки, вимушено з дружиною, старенькою мамою та дітьми перебрався на Галичину. Одні з них тимчасово осіли у Львові, а сам професор замешкав у Самборі в родича Володимира Серняка.

Приклад родини Серняків – це яскраве відображення складної долі українців різних поколінь. Адже цю сім’ю у післявоєнний період з Лемківщини силоміць переселили у Красне, що під Львовом. Тут майбутній батько Юрія Петровича закінчив медичний інститут і за скеруванням поїхав на роботу в шахтарський край – Донбас, у м. Макіївку. Дуже швидко зажив слави як хірург-уролог, його запросили на викладацьку роботу в Донецький медичний інститут, в якому заснував кафедру. Став відомим науковцем.

Дорогою батька пішов та продовжує його справу син Юрій Петрович, а тепер ще й внук і син молодшого Серняка. Справжня сімейна династія лікарів.

Та в Самборі професору було не до спокою. Знаючи про його тимчасове проживання у місті, Андрій Бобак – кандидат медичних наук,  головний лікар Самбірського міського ЦПМСД запросив знаного охоронця здоров’я до первинки. У поліклініці Юрій Серняк мав цікаву зустріч із сімейними лікарями. З такою категорією медиків йому доводилося співпрацювати в Донецьку, коли місто ще було українським обласним центром. Йшла мова про діагностику і подолання онкоурологічних захворювань, а також про лапараскопічну і ендоскопічну урологію та інші новацій ні надбання. Відповів на запитання.

Дуже бажаним Юрій Серняк був у Мостиськах, де ізраїльтяни розгорнули новий  госпіталь. Його запросили на консультацію до Стрийської ЦРЛ. Тут він консультував урологічних хворих, складав протоколи лікування. Професор охоче відгукується на запрошення від будь-якого медичного закладу, де потрібна його фахова допомога, де йдеться про чиєсь життя. Цим він сповняє свою земну місію.

Але головним для Юрія Серняка було – повернення до Києва. Мрія збувається. Столиця заліковує бомбові рашистські рани, в ній відроджується мирне життя.

Микола СЕНЕЙКО.

На знімку: професор Юрій Серняк.

фото uaps.in.ua

Головна лічниця міста відчувала потребу в спеціалізованому транспорті. Адже часто виникали проблеми, чим і як хворого доставити до Львова. Тепер з цим  у медиків все гаразд. В їх користуванні добротний автомобіль «швидкої», якого подарували німецькі друзі з товариства  «NOTREUT  Україна – поліція допомагає» з міст Остервік і Хальберштат.

Зазначимо, що тривалий час завідувач травматологічним відділенням лікарні Володимир Чаплинський – кандидат медичних наук (його німці вважають професором) та знаний лікар УЗД Євген Подгребельний підтримують дружні стосунки з колегами із «NOTREUT  Україна – поліція допомагає». В скрутний для охоронців здоров’я та держави через російську агресію  час вони звернулись по допомогу, чітко вказавши, у чому мають потребу.

– Зарубіжні колеги, – сказав Євген Подгребельний, – нас зрозуміли, як мовиться, з півслова. Отож для нас підготували спецавтомобіль «Фольсваген-транспортер». Тому я взяв свою машину і ми з Володимиром Чаплинським вирушили по нього до Німеччини.

Два самбірські лікарі зраділи, коли на стоянці побачили добротну «швидку», Це був саме такий автомобіль, якого на даний момент потребувала головна лікарня міста. Його зарубіжні колеги технічно підготували до поїздки, потурбувались про відповідні документи для перетину кордону та майбутньої реєстрації. А щоб у салоні не вести повітря, прагматичні німці надали лікарні гуманітарної допомоги загальною вартістю 14 тисяч євро.

У часі російської агресії українці ніби звикли до руки допомоги, вдячні кожному, хто солідарний і підтримує в лиху годину. Бо війна не несе нічого доброго. Але німці звернули увагу, що колеги прибули без водія, мовляв, хто ж поїде на «швидкій» – дорога неблизька.

Та їхню незрозумілість розвінчав Володимир Чаплинський. Він, за німецькими мірками, професор медицини сів за кермо. Подібного господарі не бачили і, правду кажучи, не очікували. Бо в них, очевидно, такого не заведено. Але тепер пересвідчилися, що  помилялись, увірували, що українці здатні на все, інколи навіть на неймовірне. І це демонструють на війні, яку розпалив ненависний всьому світові фюрер путін.

Головний самбірський травматолог завів мотор, подякував колегам і поїхав.

Та в цій поїздці була ще одна примітна деталь. Польська фірма «Райбуд»  для Самбірської лікарні підготувала окрему гуманітарну допомогу вартістю сім тисяч злотих. Частину вантажу Євген Подгребельний завантажив на свою машину, а решта довезуть самі благодійники.

Приємно, коли в біді ми не одні, що світ розуміє українців у цей непростий період важкого випробування через війну. Але й ми в особі самбірських лікарів Володмира Чаплинського та Євгена Подгребельного продемонструвати свою гідну поведінку.

Микола СЕНЕЙКО.

На знімку: подарована німцями «швидка» і (зліва направо) Євген Подгребельний, головний лікар Самбірської ЦЛ Богдан Марчук та Володимир Чаплинський.

Фото автора.

Президент України Володимир Зеленський 17 квітня ц.р. присвоїв найвище звання «Герой України» з удостоєнням ордена “Золота Зірка”:(посмертно) військовослужбовцю Державної прикордонної служби України самбірчанину, підполковнику Ігорю Дашку (на знімках).

В Указі зазначено, що найвищої нагороди удостоївся  «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу».

Українці – нація історично героїчна. Як не згадати, що перед розстрілом більшовицькою бандою муравйова, яку в 1918 році на Україну наслав навіжений ленін, юний захисник УНР Григорій Піпський (з колишньої Старосамбірщини) заспівав «Ще не вмерла Україна». Його підхопили полонені юні учасники історичного бою під Крутами.

Тепер нащадок зловісних більшовиків-комуністів-енкаведистів путін черговий раз за недовгу історію війною пішов на незалежну Україну. Але прорахувався. Рашистська орда  зцементувала народ.  Підполковник Ігор Дашко прикривав відхід побратимів-прикордонників на запасні позиції у той час, коли ворог намагався прорватися. Відбивав наступ москалів, навіть будучи пораненим та оточеним. В радіоефірі Маріуполя промовив останні слова – «Слава Україні!». Затим пролунав вибух – він .гранатою підірвав себе 9 квітня, щоб не потрапити в полон, а міська радіостанція не дісталась російським загарбникам для пропагандистського використання.

«Спочивай з миром, побратиме, – написали друзі-прикордонники. – За твоє життя ми відімстимо – обіцяємо закінчити те, що почали, будемо нищити орків до останнього».

Подвиг Ігоря Дашка вписаний в новітню історію держави та оборони Маріуполя.  Майбутній «Герой України» народився 18 червня 1977 року в місті Самборі. Навчався у СШ №1 ім. Т.Г.Шевченка, яку закінчив в 1994 році. Потім була Академії Державної прикордонної служби України. Почав службу в місті Маріуполі в управлінні ДПСУ.

Від літа 2012 року по січень 2022 Ігор Дашко проходив службу в Західному регіональному управлінні ДПСУ. Однак за місяць до повномасштабного російського вторгнення в Україну він знову перевівся на прикордонну службу до міста Маріуполя, в якому, на жаль, закінчилася його військова доля.

Це непоправна втрата для сім’ї та Державної прикордонної служби України. Самбірчани пишаються героїчним вчинком  Ігоря Дашка. Із серця виривається подячне: «Слава Україні! – Героям слава!».

Микола СЕНЕЙКО.

Досудовим розслідуванням встановлено достатність доказів для притягнення до відповідальності посадову особу в кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1  ст. 191 КК  України. Обвинувальний акт прокуратурою скеровано до суду.

Згідно санкції ч.1 ст.191 КК України за вчинення зазначеного кримінального правопорушення передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 4 років з позбавленням права обіймати пені посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Тетяна  СТАРОСЕЛЬСЬКА,  прокурор Старосамбірського відділуСамбірської окружної прокуратури.